Проблеми продовольчої безпеки в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПРОБЛЕМИ ПРОДОВОЛЬЧОЇ БЕЗПЕКИ В УКРАЇНІ

План

1. Сутність та показники продовольчої безпеки країни

2. Методика розрахунку та стан показників продовольчої безпеки в Україні

3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні

1. Сутність та показники продовольчої безпеки країни

Першою в системі стратегічних цілей державної аграрної політики України, визначених у ст. 2 Закону України "Про основні засади державної аграрної політики на період до 2015 року", названо гарантування продовольчої безпеки держави.

Продовольча безпека ? захищеність життєвих інтересів людини, яка виражається у гарантуванні державою безперешкодного економічного доступу людини до продуктів харчування з метою підтримання її звичайної життєвої діяльності. З визначення продовольчої безпеки витікають основні умови її забезпечення: по-перше, це достатнє виробництво державою власного продовольства, по-друге, доступність продовольства для населення.

В Україні оцінка рівня продовольчої безпеки, здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 5 грудня 2007 року "Деякі питання продовольчої безпеки" за сімома основними індикаторами:

1. Добова енергетична цінність раціону харчування людини;

2. Забезпечення раціону людини основними видами продуктів;

3. Достатність запасів зерна у державних ресурсах;

4. Економічна доступність продуктів харчування;

5. Диференціація вартості харчування за соціальними групами;

6. Ємність внутрішнього ринку окремих продуктів;

7. Продовольча незалежність за окремими продуктами.

Індикатори - це орієнтири розвитку, що визначають межу негативних процесів, подаючи сигнали учасникам ринку про можливі несприятливі сфери, зниження глобального рівня національної безпеки. Критерії продовольчої безпеки - граничний (пороговий) рівень індикатора, що є межею, поза якою продовольча ситуація у країні (регіоні) вважається небезпечною. Ігнорування такими межами може спричинити руйнівні тенденції розвитку економічної, соціальної й екологічної сфери, що негативно позначиться на рівні життя населення. За граничні значення зазвичай приймають міжнародні еталонні, значення економічно розвинутих країн, найкращі значення за сукупністю регіонів, країн, рекомендації міжнародних організацій, світових і вітчизняних експертів.

2. Методика розрахунку та стан показників продовольчої безпеки в Україні

Важливість продовольчої безпеки зумовлюється першочерговою потребою у харчуванні, яке забезпечує підтримку всіх життєво важливих процесів у людському організмі. Адже неповноцінне харчування, в свою чергу, призводить до погіршення здоров'я людей, зниження середньої тривалості життя, виникнення багатьох хвороб. Тому й не дивно, що продовольча безпека найповніше знаходить свій вираз через показники споживання.

Добова енергетична цінність раціону людини визначається як сума добутків одиниці маси окремих видів продуктів, які споживається людиною протягом доби, та їх енергетичної цінності:

, (1)

де Р - енергетична цінність добового раціону людини;

Мі - маса і-го продукту, спожитого однією особою;

Ці - енергетична цінність одиниці маси і-го продукту.

За даними Держкомстату України середньодобова поживність раціону людини у 2008 році становила 2998 ккал, що на 498 ккал, або 20 %, перевищує граничний критерій. Граничний (пороговий) критерій становить 2500 ккал на добу, при цьому 55 відсотків добового раціону повинне забезпечуватися за рахунок споживання продуктів тваринного походження. Однак майже 3/4 середньодобового раціону населення нашої країни забезпечувалося за рахунок продукції рослинного походження.

Але підсумовування всіх продуктів харчування за калорійністю вимагає певних застережень. Методичні розбіжності виникають уже під час визначення калорійності харчових продуктів. Наприклад, у кілограмі картопляних бульб міститься 890 ккал, але частина цієї ваги йде у відходи, у зв'язку з чим з'являються різні знижувальні оцінки. У результаті в розрахунках Держкомстату України енергетична цінність 1 кг картоплі береться на рівні 590, а FАОSТАТ-670 ккал. Розбіжності другої черги виникають через наявність різних методик оцінювання продовольчого споживання. В офіційних публікаціях Держкомстату України вже давно мирно сусідять дві істотно відмінні цифри: у 2004 р. відповідно до статистики продуктових балансів середньодушове добове споживання оцінювалося в 2910 ккал, а статистика сімейних бюджетів наводить цифру в 3492 ккал. Головний недолік визначення сумарного кількісного показника харчування допомогою калорійності як засобу зважування полягає в тому, що енергетична цінність продовольчих продуктів може слугувати їх головною якісною характеристикою лише в тих країнах, де існує необхідність боротися з голодом і недоїданням. Для розвинутих країн важливими є дієтичні, смакові, навіть естетичні оцінки продуктів харчування, а тому ринкова ціна якнайкраще характеризує споживчу корисність товару. продовольча безпека показник політика

За показником вартості одиниці енергетичної цінності можна поділити основні продукти харчування на дві групи - набір відносно дешевих харчових енергоносіїв (хлібопродукти, картопля, цукор, олія) і набір відносно дорогих енергетичних продуктів (риба, м'ясо, молоко, яйця, овочі та фрукти

Забезпечення раціону людини основними видами продуктів визначається як співвідношення між фактичним споживанням окремого продукту та його раціональною нормою:

С = Сф / Ср (2),

де С - індикатор достатності споживання окремого продукту;

сф - фактичне споживання окремого продукту на одну особу за рік;

ср - раціональна норма споживання окремого продукту на одну особу за рік, погоджена з МОЗ.

Індикатори розраховуються за визначеними основними групами харчових, продуктів: м'ясо і м'ясопродукти; молоко і молокопродукти; риба й рибопродукти; яйця; хліб і хлібопродукти; картопля; овочі та баштанні; фрукти, ягоди, виноград; цукор; олія.

Таблиця. Споживання продуктів харчування в Україні (на душу населення на рік) [1]

Показники, що характеризують споживання продуктів населення країни і визначають рівень її продовольчої безпеки, знизилися до критичної межі. Зокрема, в 2008 році за такими продуктами, як м'ясо, молоко, яйця, плоди, ягоди, виноград рівень споживання коливається від 48 % (плоди, ягоди, виноград) до 89 % (яйця) від нормативного рівня, а рівень споживання молока та м'яса є нижчим за мінімальні норми харчування. Аналіз споживання основних життєво необхідних продуктів харчування в свідчить, що рівень споживання молока в 2007 році становив лише 57,3 %, м'яса - 74,2, риби - 100, плодів, ягід та винограду - 91,8 % від обсягу споживання в 1990 році. Одночасно хліба, цукру, олії та картоплі, навпаки, споживається більше норми. Така тенденція підтверджує народне прислів'я: "хліб - їжа бідних".

Достатність запасів зерна у державних ресурсах визначається як співвідношення між обсягами продовольчого зерна у державному продовольчому резерві та обсягами внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно:

3 = Н / Х (3),

де 3 - індикатор забезпечення зерновими продовольчими ресурсами;

Н - наявність продовольчого зерна у державному продовольчому резерві;

X - середньорічне внутрішнє споживання хліба і хлібопродуктів у перерахунку на зерно.

Станом на 01.01.2008 року в державному продовольчому резерві знаходилося 472 тис. т продовольчого зерна, одночасно обсяги внутрішнього споживання населенням хліба і хлібопродуктів (у перерахунку на зерно) становило 7090 тис. т. Відповідно індикатор забезпечення зерновими продовольчими ресурсами становив 6,65 %, при тому, що граничним (пороговим) критерієм для зазначеного показника вважається його 17 %-ний рівень, що відповідає 60 дням споживання.

Формування внутрішніх резервів продовольства, підтримання безпечного рівня перехідних запасів продовольства, що залишаються з року в рік на зберіганні в державі, є необхідною умовою гарантування продовольчої безпеки. Адже створення продовольчої безпеки країни має передбачити також забезпечення постійної готовності держави до попередження та ліквідації порушень системи забезпечення продуктами харчування населення як у цілому, так і окремих регіонів. Такі порушення можуть виникати внаслідок стихійного лиха, інших надзвичайних ситуацій. Саме для цього потрібно створювати та постійно поновлювати стратегічні продовольчі запаси, удосконалювати систему їх розподілу й використання'.

Економічна доступність продуктів визначається як частка сукупних витрат на харчування в загальному підсумку сукупних витрат домогосподарств:

Е = Вх / Вс *100 %, (4)

де Е - індикатор економічної доступності продуктів;

Вх - витрати населення на харчування за рік;

Вс - сукупні витрати населення за рік.

Середньомісячні сукупні витрати домогосподарств у 2007 році становили 1721,98 грн., з них витрати на продукти харчування - 915,54 грн., відповідно індикатор економічної доступності продуктів становив 53,2 %, тобто населення нашої країни "проїдає" більшу частину сімейного бюджету. Граничним, пороговим критерієм для зазначеного показника вважається його 60 % рівень.

Якщо порівняти цей показник з іншими країнами світу, то у Великобританії кошик харчування становить близько 11 % сімейного бюджету, Німеччині - 12,4, Франції-14,7, Італії - 16,2 %, а у більш розвинутих країнах (Швеція, Нідерланди) цей показник ще нижчий.

Диференціація вартості харчування за соціальними групами, що відстежується в динаміці та розраховується як співвідношення між вартістю харчування 20 % домогосподарств із найбільшими доходами та вартістю харчування 20 % домогосподарств з найменшими доходами:

Д = Дв / Дм, (5)

де Д - індикатор диференціації вартості харчування;

Дв - показник вартості спожитих продуктів у 20 % домогосподарств з найбільшими доходами;

Дм - показник вартості спожитих продуктів у 20 % домогосподарств з найменшими доходами.

Для вимірювання диференціації вартості харчування за соціальними групами державна статистика здійснює групування обстежуваних домогосподарств, виділяючи децильні або квінтильні групи й обчислюючи відповідні коефіцієнти, тобто відношення середніх показників за групами, куди включаються 10 (20) % домогосподарств з найбільшими доходами (витратами), до аналогічних показників за групами 10 (20) % домогосподарств із найменшими доходами (витратами). Чим далі ці відношення від одиниці, тим більшим є соціальне розшарування. У 2008 році 20 % домогосподарств із найбільшими доходами в середньому на харчування витрачали 1118,0 грн. на місяць, а 20 % домогосподарств із найменшими доходами - 805,0 грн., тобто значення коефіцієнта диференціації вартості за соціальними групами становило 1,38.

Ємність внутрішнього ринку окремих продуктів, що відстежується в динаміці та визначається у натуральному виразі як добуток споживання певного продукту й середньорічної чисельності населення:

Єі = Фі * Ч, (6)

де Єі - ємність внутрішнього ринку і-го продукту;

Фі- - річне середньодушове споживання і го продукту;

Ч - середньорічна чисельність населення.

Динаміка ємності внутрішнього ринку свідчить про позитивну тенденцію зростання майже за всіма основними групами продовольства, що в свою чергу випливає зі зростання середньодушового споживання даного продукту (див. табл. 1).

Продовольча незалежність за окремим продуктом, що визначається як співвідношення між обсягом імпорту окремого продукту у натуральному виразі та ємністю його внутрішнього ринку:

Пі = Іі / Єі, (7)

де Пі - частка продовольчого імпорту і - го продукту;

і - вид продукту харчування;

Іі - - імпорт і-го продукту;

Єі; - ємність внутрішнього ринку і-го продукту.

Граничним, пороговим критерієм для зазначеного показника вважається його 30 % рівень.

Продовольча незалежність характеризується таким рівнем розвитку економіки, коли продовольча безпека держави не залежить від зовнішніх продовольчих поставок. Для запобігання ситуації залежності держава може нарощувати свій економічний потенціал і підвищувати ефективність агропромислового виробництва. Позитивним є той факт, що у 2008 році потреби населення нашої країни задовольнялися, як правило, за рахунок продукції вітчизняного виробництва. Стосовно високого відсотка імпортозалежності за такими групами продовольства, як риба і рибопродукти (71,1 %), плоди, ягоди, виноград (64 %) та олія рослинна (56,5 %), варто зазначити, що імпортувалася, в основному, продукція, що в нашій країні не виробляється (делікатесні види риби, тропічні фрукти, оливкова олія тощо. У 2007 році частка імпортного продовольства на внутрішньому ринку становила 13,7 %, що є достатньо вагомим показником продовольчої безпеки країни.

3. Державна політика щодо вирішення продовольчої проблеми в країні

Постановою Уряду доручено Міністерству економіки України щороку оприлюднювати звіт про стан продовольчої безпеки України на основі інформації Мінагрополітики, Мінпраці та Держкомстату, наданої для розрахунку основних індикаторів. Кожні п'ять років МОЗ визначатиме рекомендовані раціональні норми споживання основних продуктів у середньому на одну особу. Все це дасть можливість вживати вчасних заходів у разі виявлення факторів, що загрожують продовольчій безпеці України й кожного її регіону.

Проте нетактовним було б стверджувати, що розрахунок даних індикаторів дасть змогу здійснити повну та реальну оцінку стану продовольчої безпеки країни. Адже беручи до уваги те, що продовольча безпека характеризується не тільки економічною і продовольчою доступністю, для повного аналізу її стану доцільно враховувати й ряд показників соціально-економічного характеру, які в свою чергу визначають як рівень, так і якість життя населення. До таких показників слід віднести:

o соціальний прожитковий мінімум (верхній поріг бідності);

o фізіологічний прожитковий мінімум (нижній поріг бідності);

o рівень безробіття в країні;

o співвідношення між середньою зарплатою та рівнем інфляції;

o співвідношення мінімальної і середньої зарплати;

o співвідношення середньої пенсії та зарплати;

o чисельність населення, що знаходиться за межею бідності;

o середня тривалість життя;

o територіальна доступність продуктів харчування;

o рівень "зручності" продовольства (частка в споживанні сучасних продуктів, які знижують втрати й економлять час роботи в домашньому господарстві);

o ступінь натуральності та доброякісності продуктів;

o рівень захворюваності населення регіону пов'язаної з недостатнім або неповноцінним харчуванням тощо.

Крім того, при характеристиці стану продовольчої безпеки необхідним є аналіз макроекономічних показників, адже проблема має комплексний характер і пов'язана з макроекономічним розвитком як країни в цілому, так і окремих її регіонів.

Однак незважаючи на позитивні тенденції Україна ще не може вважатися країною з достатнім рівнем продовольчої безпеки; обсяги вітчизняного виробництва продовольчих товарів не відповідають потенційним потребам населення, а головна проблема продовольчої безпеки полягає у низькому рівні платоспроможного попиту населення.

Принциповим вирішенням проблеми прискореного досягнення європейських показників кількості та якості харчування могло би стати прийняття урядової цільової продовольчої програми.

Після налагодження ефективного і сталого виробництва продовольчої сировини головною проблемою залишається підвищення доходів населення. Розвиток ринкової економіки зняв питання фізичної доступності продовольчих товарів, але усунення незадоволеного попиту механізмом рівноважних цін загострило проблему економічної доступності, спричинило продовольчий аспект бідності.

Таке різке падіння цінової доступності зумовило три важливі деформації національного продовольчого ринку: 1) значно зменшилися обсяги продовольчого споживання, особливо продуктів тваринництва (майже вдвічі); 2) частка продовольчих витрат у сімейних бюджетах підскочила з 33 до 53 %; 3) натуральний сегмент продовольчого споживання (виробництво для власного харчування) збільшився до 36 %.

Масштаби бідності у сфері продовольчого споживання вимагають термінової рішучої корекції державної соціальної політики у двох напрямах: а) підвищенні середніх показників продовольчого споживання; б) подоланні бідності у сфері продовольчого споживання, особливо в її крайніх формах.

Сьогодні ситуація на світовому агропродовольчому ринку така, що імпорт продовольства і сільськогосподарської сировини коштує стосовно багатьох позицій дешевше від продукції вітчизняного виробництва. Якщо опікуватися тільки продовольчою безпекою у розумінні забезпечення доступу всім верствам населення до здорового харчування, то імпортна експансія може оцінюватися позитивно. У ряді випадків розвинуті країни використовують цей фактор. Але водночас розвинуті країни зберігають дуже значну підтримку власного аграрного виробника керуючись принципом продовольчої незалежності, під якою мається на увазі можливість забезпечення життєво важливих продовольчих потреб національними виробниками. Така політика ставить три основні цілі:

Перша - стабільність продовольчого постачання країни навіть в обставинах міжнародних конфліктів, що дезорганізують зовнішню торгівлю.

Друга - посилення конкурентоспроможності власних агропродовольчих виробників.

Третя - збереження сільського населення для раціонального розселення.

Ці завдання, безумовно, актуальні і для України.

Размещено на Allbest.ru