Виборчий процес в Україні поняття правова регламентація та його стадії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародний гуманітарний університет

Курсова робота

З Конституційного права України

на тему: Виборчий процес в Україні поняття правова регламентація та його стадії

Панасюк Є.

м. Одеса - 2013 рік

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття виборчого права України

1.1 Розвиток виборчого права України

1.2 Загальна характеристика виборчої системи

Розділ 2. Правове регулювання виборчого процесу

2.1 Поняття виборчого процесу

2.2 Засади та стадії виборчого процесу

2.3 Місцеві вибори

2.4 Вибори Президента України

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність теми дослідження. На сьогоднішній день Україна перебуває в розпалі не тільки економічної, але й політичної кризи, де друга, є стимулятором першої. Вважаючи стабільне функціонування всіх гілок влади одним з головних критеріїв ефективного управління державою слід зазначити, що ключові проблеми невідповідності даного критерію до українських реалій обертаються навколо функціонування українського парламенту. Опираючись на представницький статус та виборність цього органу, слід зробити висновок, що виборча система - це той фактор, який має створювати певне підґрунтя для визначення подальшого характеру функціонування парламенту (а відповідно і характеру його взаємодії з іншими органами системи управління). Враховуючи сучасне положення українського парламенту в системі державних органів України, слід зазначити, що модернізація виборчої системи є одним з найактуальніших проблем реформування українського законодавства, яке б зіграло важливу роль в стабілізації політичного життя країни. В умовах трансформації суспільства виникають різні, часто непередбачувані явища - від конфронтації до глобальних зрушень у характері функціонування партійних систем, у зв'язку з чим значно зростає вплив на суспільство партійної системи як консолідуючої структури. В Україні ж, попри процес утворення окремих партій, відбувалося створення системи багатопартійності, яка є невід'ємним елементом демократичної політичної системи.

Мета нашого дослідження розглянути різні сторони нинішньої виборчої системи України та визначити шляхи її вдосконалення.

Для досягнення поставленої мети необхідне послідовне виконання таких завдань:

- охарактеризувати види виборчих систем;

- дослідити виборчий процес в Україні, охарактеризувати його стадії;

- розглянути шляхи вдосконалення виборчої системи в Україні.

Об'єктом дослідження є правові відносини, які об'єктивно складаються в результаті реалізації виборчого процесу як пріоритетної форми безпосередньої демократії в Україні.

Предметом дослідження є питання теорії і практики здійснення виборчого процесу в Україні.

Структура роботи. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Перший розділ поділено на два підрозділи; другий - на чотири підрозділи. Загальний обсяг становить 32 сторінок.

Розділ 1. Поняття виборчого права України

1.1 Розвиток виборчого права України

Виборність біля сучасної України існувала з виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Керівництво у тих племенах належало найкращим людям, які обиралися. Це переважно представники визнаних пологів, які отримали повагу своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" - рада, де вирішували важливі питання життя племені, війни і миру.

З утворенням і зміцненням Київської держави принципи виборності придбали загальний характер, хоча публічна владу у Київської Русі ще мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності України пов'язують із існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської України, їм властива сама й сама й той самий форма управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади у цих республіках виступає весь народ. Загальною для названих державних утворень була тенденція об'єднання функцій суспільно-політичних, державних із військовими. Усі державних установ без винятків формувалися лише шляхом виборів. Акт, який має назву "Правовий Уклад і положень Конституції щодо правий і вільностей війська Запорізького", під назвою Конституцією України 1710 р. гетьмана Філіпа Орлика, вважатимуться першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки вона вперше фіксував принципи діяльності органів структурі державної влади, порядок, строки й періодичність скликання вищого представницького органу того часу - Генерального Ради.

Особливе місце у історії становлення інституту виборності за умов відновлення української радянської державності займають вибори у до Установчих зборів Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної Республіки, які формували основи виборчого права України до того часу, разом із Законом про вибори до Українського Установчих Збори становлять значну частину історія відродження демократичних принципів виборів у вищі представницькі органів. Позитивні демократичні тенденції позначалися, по-перше, у цьому, що мають були здійснюватися з урахуванням загального, рівного, прямого виборчого і таємного голосування із дотриманням принципу пропорційного представництва. Вибори проводилися з виборчим округах; по-друге, встановлювалася система спеціальних самостійних, недержавних виборчих органів - комісії, з урахуванням коаліційного членства. Треба було обов'язкове членство юристів, представників місцевих державних структур, органів самоврядування. Передбачалась широка компетенція системи виборчих комісій: вони розглядали все без винятку питання виборів. Діяльність виборчих комісій здійснювалася відкритий і гласно. Головна комісія мала свій друкований орган. По-третє, законом встановлювалася досить широка й глибока регламентація всіх без винятку стадій виборчого процесу. Процедури голосування та підрахунку голосів відпрацьовані на рівні, близькому до сучасних вимог; по-четверте, існувала система судового захисту виборчих прав громадян. Проте, вибори у Українське Установчі Збори відбулися не так на території України, а лише окремих регіонах. Отже, всупереч усім своїм демократичності, законодавство про вибори УНР був реалізовано обсязі.

Особливий період розвитку виборчого права України становить радянське виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму як моделі організації політичної влади. Радянська виборча система, звісно, була постійної.

Основними характерними ознаками першого періоду встановлення так званої "пролетарської" виборчої системи:

-перше - впровадження виборів у принципах не загального, непрямого, нерівного виборчого права при відкритому голосуванні;

-друге - існування у законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних, релігійних цензів щодо виборчих прав;

-третє - відсутність встановленої законом системи проведення виборів і навіть підрахунку голосів; вибори проводилися аналогічно із майбутніми виборами в партійні органи;

-четверте - відсутність систематизованого законодавства;

-п'яте - на початку періоду - відсутність системи виборчих комісій, і потім тимчасове їх існування при відповідних виконавчих державних органах, які закладали підстави широких повноважень останніх щодо організації та проведенню виборів;

-шосте - відсутність судового захисту прав громадян;

-сьоме - установи специфічних форм контролю над проведенням виборів, непередбачених законодавством, із боку партійних і репресивних державні органи.

На початку другого періоду розвитку радянської виборчої системи пов'язані з Конституцією СРСР 1936 р. Виборчої системі цього періоду властивий такі ознаки:

1) вибори проводилися за принципами загального, рівного і прямого виборчого права при таємне голосування;

2) підрахунок результатів виборів здійснювався фактично з мажоритарної виборчої системи більшості;

3) законом встановлювалися умови дійсності виборів;

4) ліквідовувалися виборчі цензи, що існували раніше, крім передбачених у законі;

5) встановлювався коло суб'єктів висування депутатів;

6) існувала система виборчих комісій на чолі з Центральної, тим щонайменше надзвичайно широку компетенцію щодо організації та проведенню виборів мали виконавчі органи рад народних депутатів;

7) з 1936 р. до 1977-1978 рр. спільний правовий регулювання виборів вищих представницьких органів України здійснювалося з урахуванням Конституції СРСР, Конституції УСРР і підзаконних актів: "Положення про вибори до Верховної Ради саме УРСР від 21.02.1938г., "Положення про вибори до УРСР" від 26.10.1946г., "Положення про вибори до Верховна Рада" від 12.12. 1950 р., а після ухвалення Конституції СРСР 1977 р. і положень Конституції УРСР 1978 р. - відповідними нормами цих Конституцій і Законом "Про вибори до Ради Українською РСР" від 19.12.1978 р.

З 1936 р. у радянській виборчої системи вводиться своєрідна "подвійна стандартизація" з оцінки виборчого правничий та практики проведення виборів: одна шкала - декларована соціалістична демократія, побудована за принципами загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша - для внутрішнього користування, спрямовану забезпечення керівної ролі партії, у суспільстві і державі. Це дозволяло протягом тривалого існувати режиму, у якому народ фактично й був зміщений від реальної участі у встановленні влади, вибори нічим, як перевіркою виборців на благонадійність і лояльність стосовно партії і держави, а роль виборчого правничий та, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності потребує матеріальних та процесуальних норм) зводилася на немає.

Останній період радянської виборчої системи розпочалося 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства біля СРСР, зокрема до УРСР. Виборчі кампанії1988-1990гг. може бути першими демократичними, чи, по крайнього заходу, полудемократичними виборами у СРСР. Вперше, у період існування радянської влади у процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїтість думок та кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства пов'язані з:

1) твердженням, як і законодавстві, і у виборчої практиці, загальноприйнятих принципів виборчого правничий та впровадженням новел, як-от змагальність чи альтернативність, гласність, з розширенням гарантій впровадження цих принципів виборчого права протягом усього виборчого процесу;

2) розширенням сфери судового захисту виборчих прав;

3) впровадженням чіткішого правовим регулюванням всіх процедур виборчого процесу.

Після набуття Україною незалежності й створення власної державності виборче законодавство зазнало зміни. На цей час систему чинного виборчого законодавства становлять 4 групи законодавчих актів:

1) Конституцію України;

2) система спеціальних Законів України про вибори: Закон "Про вибори народних депутатів з України" ; Закон "Про вибори президента України"; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів"; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради саме Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну до виборчої комісії"; Закон "Про особливості участі громадян України на числа депортованих із Криму виборах депутатів місцевих рад у в Автономній Республіці Крим";

3) нормативно-правові акти конституційного законодавства: Закон "Про громадянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мові" та інших.;

4) становища нормативних актів суміжних областей, які регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, громадянського, Цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства.

Отже, становлення інституту виборів у Україні важкий шлях. Історичний аналіз свідчить, що здійснила свій внесок у скарбницю загальнолюдських надбань, як-от безпосередня демократія, воля і т.п.

На етапі поняття виборчого права використовується для позначення двох юридичних явищ. По-перше, об'єктивне виборче право - це система конституційно-правових норм, регулюючих суспільні відносини, пов'язані із майбутніми виборами, формування органів державної влади місцевого самоврядування.

По-друге, суб'єктивне виборче право - цього права громадян участь у виборах органів держави або місцевого самоврядування.

Натомість, суб'єктивне право підрозділяється на активне і пасивне.

Активне виборче право - цього права обирати при на виборах.

Пасивне виборче право - цього права обраним в виборні органи держави або самоврядування, право висувати своєї кандидатури чи давати згоду на висування, право брати участь у формуванні виборчих органів, в ви русі кандидатів, оспорювати підсумки виборів і т.п.

Будь-які суспільні відносини передбачають чітке поняття кола їх учасників, суб'єктів, їх основні правничий та обов'язки. Суб'єктами виборчого правничий та відносин, пов'язаних із нею, України є: фізичні особи, які заслуговують голоси, тобто. громадян України; органи структурі державної влади, які призначають позачергові вибори (Верховною Радою України, президент України, Верховна Рада України Автономної Республіки Крим); органи державної влади, які організують проведення виборів (Кабінет Міністрів, міністерства та інші центральні і місцеві репетування гани державної виконавчої влади і органи місцевого саме управління); органи судової влади; виборчі органи; кандидати у депутати та його довірені особи; політичні партії та його блоки, котрі висунули кандидатів у депутати; офіційні спостерігачі від партії і (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, від інших держав і міжнародних організацій.

Усі внутрішні питання, пов'язані із майбутніми виборами, України регулюються Конституцією і законів України.

Дане законодавство визначає характер виборчої системи України, принципи виборчого права, стадії виборчого процесу, встановлює підстави притягнення до відповідальності за порушення виборчого законодавства.

1.2 Загальна характеристика виборчої системи

Термін виборча система в науці конституційного права використовується в двох значеннях - широкому і вузькому.

У широкому значенні під виборчою системою розуміють систему суспільних відносин, які складаються в зв'язку з виборами органів публічної влади та визначають порядок їх формування. Ці відносини регулюються конституційно-правовими нормами, які в сукупності утворюють конституційно-правовий інститут виборчого права.

Виборча система у вузькому значенні - це певний спосіб розподілу депутатських мандатів між кандидатами в залежності від результатів голосування виборців або інших уповноважених осіб. При цьому виділяють три основних види виборчих систем, які відрізняються порядком встановлення результатів голосування:

Мажоритарна виборча система - це голосування за кандидата по виборчому округу і визнання його обраним на основі одержаної ним більшості голосів виборців. За цією системою відбуваються парламентські вибори у 76 країнах світу (Велика Британія, Франція, США, країни Латинської Америки, Африки, Тихоокеанського басейну). Ця система є традиційною і найбільш прийнятною для країн з так званою двопартійною системою, тобто за наявності двох сильних політичних партій.

Існують мажоритарні системи абсолютної та відносної більшості. За першою перемогу на виборах здобуває кандидат, який набрав 50% голосів плюс один голос. Під час виборів за мажоритарною системою відносної більшості членом парламенту стає депутат, який одержує більше голосів, ніж уся його суперники, навіть якщо це менше 50% голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Пропорційна виборча система - це голосування за списки кандидатів від політичних партій або інших політичних сил і розподіл місць у парламенті (депутатських мандатів) пропорційно до кількості голосів, відданих за списки. Нині вибори за пропорційною системою відбуваються у 48 країнах світу, в тому числі у 24 європейських (Іспанія, Португалія, Австрія, Швеція, Фінляндія, Норвегія, Бельгія). Ця виборча система застосовується, як правило, в тих країнах, де є кілька впливових партій, але жодна з них історично не має стабільної більшості в парламенті.

Існує кілька різновидів застосування пропорційної виборчої системи: голосування за звичайний список кандидатів і жорсткий список (звичайний список кандидатів - це розташування прізвищ кандидатів у списку в алфавітному порядку; жорсткий - це розташування прізвищ кандидатів у списку в пріоритетному порядку).

Змішана виборча система є комбінацією, поєднанням мажоритарної і пропорційної виборчих систем. В Європі змішана виборча система застосовується в Німеччині, Італії, Угорщині, Польщі, а в останні роки - у Литві, Грузії, Росії. Змішані виборчі системи застосовуються в тих країнах, де йде пошук і становлення виборчих систем або існує необхідність досягнення компромісу між принципом представництва у парламенті різних політичних сил та стабільністю сформованого ними уряду.

Найпростішим варіантом змішування є лінійне змішування: одна частина парламенту обирається за мажоритарним, інша - за пропорційним принципом (Німеччина, Литва, Грузія, Словенія). Іншим різновидом змішаної системи є структурне змішування: одна палата парламенту обирається за мажоритарною системою, а інша - за пропорційною. Ці різновиди виборчих систем застосовуються в Австралії, Італії, Польщі.

В Україні 17 листопада 2011 р. Прийнято новий Закон "Про вибори народних депутатів України". В ньому визначено виборчу систему, за якою мають відбуватися вибори: народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою.

Вибори в парламент України проводяться за лінійним змішуванням - із 450 депутатів 225 з них обираються в одномандатних виборчих округах на основі відносної більшості, а інші 225 - за списками кандидатів у депутати від політичних партій, блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представництва. Вибори в органи місцевого самоврядування в Україні проводяться на основі мажоритарної системи відносної більшості.

Розділ 2. Правове регулювання виборчого процесу

2.1 Поняття виборчого процесу

Виборчий процес - це здійснення суб'єктами, визначеними Законом, виборчих процедур, передбачених ним.

До суб'єктів виборчого процесу належать: виборці; виборчі комісії; кандидати у депутати, зареєстровані у порядку, встановленому законом; партії (блоки), які висунули кандидатів у депутати; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у випадках, передбачених законом, та офіційні спостерігачі від партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, від кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, від іноземних держав і міжнародних організацій.

Виборчий процес здійснюється на засадах:

· політичного плюралізму (багатопартійності); гласності і відкритості виборчого процесу; рівності прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу; рівності всіх кандидатів у депутати; свободи передвиборної агітації, рівних можливостей доступу до засобів масової інформації; неупередженості до партій (блоків), кандидатів у депутати з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій.

На відміну від Закону України "Про вибори народних депутатів України", який закріплює пропорційно систему, законодавство про вибори депутатів сільських, селищних рад та вибори Президента України встановлює мажоритарну систему виборів.

Згідно Закону України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, місцевих голів" вибори депутатів міських рад, районих рад, районної у місті ради та обласних рад проводяться за пропорційною системою.

За мажоритарною системою обирається сільський, селищний, міський голова.

Виникає питання, чи може голова також бути обраний До представницького органу місцевого самоврядування або обраний народним депутатом України.

Конституційний Суд України визнав, що сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою відповідної територіальної громади з представницьким мандатом.

Громадянину України надано право вільно бути обраним до будь-якого органу державної влади, до органу місцевого самоврядування, а також бути обраним сільським, селищним, місцевим головою, але реалізувати набутий представницький мандат громадянин може тільки в одному з цих органів чи на посаді сільського, селищного, міського голови.

2.2 Засади та стадії виборчого процесу

Засади виборів - відправні положення, які визначають принципи виборчого права та види виборчих систем, що застосовуються на відповідних виборах. Наприклад, новий Закон України "Про вибори народних депутатів України" до основних засад парламентських виборів відносить (ст. 1) таке.

1. Народні депутати України обираються громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права таємним голосуванням.

2. Кількісний склад Верховної Ради України визначається Конституцією України.

3. Вибори депутатів здійснюються за пропорційною системою: депутати обираються за виборчими списками кандидатів у депутати від політичних партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі.

Засадами виборчого процесу слід вважати відправні ідеї, положення, основні принципи діяльності суб'єктів виборчого процесу. До них виборче законодавство України відносить (наприклад, ч. 2 ст. 11 Закону України "Про вибори народних депутатів України):

1) законність і заборону незаконного втручання будь-кого у виборчий процес. Це передбачає, що волевиявлення народу під час виборів має бути легітимним, відбуватись у спосіб, прямо передбачений законом. Неприпустимими є будь-які порушення закону, прав суб'єктів виборчого процесу. З метою забезпечення виконання цієї вимоги законодавство України передбачає можливість оскарження порушень, що мають місце в організації та проведенні виборів, а також установлює юридичну відповідальність (кримінальну, адміністративну і конституційно-правову) за порушення виборчого законодавства;

2) політичний плюралізм і багатопартійність, що забезпечує конкурентний, альтернативний характер виборів, а це, своєю чергою, є важливою ознакою їхнього демократичного характеру;

3) публічність і відкритість виборчого процесу, які виступають важливою передумовою чесних і демократичних виборів. Загальновідомо, що розвиток демократії безпосередньо пов'язаний із рівнем та якістю інформованості й правової освіченості громадян. Відповідно до виборчого законодавства України публічність і відкритість виборчого процесу має бути забезпечено:

· по-перше, наданням виборчими комісіями громадянам інформації про перебіг підготування та проведення виборів;

· по-друге, обов'язком виборчих комісій забезпечити своєчасне ознайомлення громадян зі списками виборців, з відомостями про кандидатів у депутати (із виборчими списками партій (блоків), з передвиборними програмами партій (блоків), відомостями про кандидатів у депутати, програмами кандидатів у депутати, зареєстрованих в одномандатних округах, із порядком заповнення виборчих бюлетенів. Вони також зобов'язані сповіщати населення про підсумки голосування і результати виборів депутатів;

· по-третє, своєчасним доведенням до відома громадян рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування, що стосуються виборів депутатів, а також рішень виборчих комісій через засоби масової інформації або в інший спосіб;

· по-четверте, об'єктивним висвітленням перебігу підготування і проведення виборів засобами масової інформації;

4) рівність прав партій (блоків) - суб'єктів виборчого процесу, та рівність всіх кандидатів, що забезпечується однаковою процедурою висування кандидатів у депутати й однаковими для всіх партій (блоків), кандидатів умовами проведення передвиборної агітації, фінансуванням виборчих кампаній за рахунок коштів Державного бюджету України, наданням рівних прав кандидатам тощо;

5) свободу передвиборної агітації, рівні можливості доступу до засобів масової інформації незалежно від їхньої форми власності, що забезпечується можливістю здійснювати передвиборну агітацію у будь-яких формах та будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. Так, громадяни України мають право вільно і всебічно обговорювати передвиборні програми партій (блоків), кандидатів, їхні політичні, ділові та особисті якості, вести агітацію за або проти тощо;

6) неупередженість органів державної влади, органів місцевого самоврядування, судів, підприємств, закладів, установ і організацій, їхніх керівників до партій (блоків), кандидатів, що передбачає заборону надавати в тій чи тій формі будь-які переваги окремим суб'єктам виборчого процесу з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб та керівників підприємств, установ і організацій, які повинні керуватися вимогами закону і не брати до уваги корпоративні інтереси чи особисті якості, кандидатів, інших суб'єктів виборчого процесу.

Виборчий процес відбувається в певній, чітко визначеній виборчим законодавством послідовності і складається з кількох етапів - стадій виборчого процесу. Виборче законодавство передбачає такі стадії виборчого процесу: виборчий мажоритарний агітація

1) складання та уточнення списків виборців;

2) утворення виборчих округів;

3) утворення виборчих дільниць;

4) утворення виборчих комісій;

5) висування та реєстрація кандидатів у депутати;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування;

9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення;

10) припинення діяльності виборчих комісій.

У разі необхідності виборчий процес може включати також такі етапи:

1) повторне голосування;

2) підрахунок голосів виборців і встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів.

Списки виборців складаються з метою: по-перше, надати можливість проголосувати кожному виборцеві, забезпечивши цим реалізацію конституційного принципу загального виборчого права, по-друге, виключити можливість участі у виборах осіб, які не мають права голосу або не можуть його реалізувати.

Поняття "територіальний виборчий округ" є класичним прикладом вживання терміна "виборчий округ" у його другому значенні. У цьому окрузі не реєструються кандидати, не встановлюється остаточний результат виборів. Територіальний виборчий округ є проміжним просторовим утворенням, покликаним забезпечити технологічний зв'язок між виборчими органами, що утворюються у виборчій дільниці та в єдиному загальнодержавному виборчому окрузі, спростити управління підготовкою та проведенням виборів на достатньо великій території України. Утворюються Центральною виборчою комісією.

Виборчі дільниці - це територіальні одиниці, що об'єднують виборців спільним місцем голосування. Згідно з Законом України "Про вибори народних депутатів України" виборчі дільниці утворюються окружними виборчими комісіями за поданням Київської, Севастопольської міських рад, районних рад, міських рад у межах території одномандатних виборчих округів, а в разі відсутності таких подань - на підставі пропозицій відповідних міських голів або голів рад для проведення голосування і підрахунку голосів у межах виборчих округів.

Згідно з Законом України " Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів " (ст. 18) виборчі дільниці утворюються сільською, селищною, міською, районною в місті радою або її виконавчим комітетом. При виборах Президента України виборчі дільниці утворюються територіальними виборчими комісіями за поданням сільських, селищних, міських (міст, де немає районних рад), районних у містах рад, а у разі відсутності таких подань - за пропозицією відповідно сільських, селищних, міських голів, голів районних у містах рад або посадових осіб, які відповідно до закону здійснюють їх повноваження (ст. 20 Закону України "Про вибори Президента України").

Виборчі комісії в Україні

- передбачені Конституцією і законами України спеціальні органи, до виключних повноважень яких входить забезпечення організації підготовки і проведення виборів народних депутатів України, виборів Президента України, виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних і міських голів, реалізація та захист виборчих прав громадян, забезпечення у межах, визначених законами, контролю за дотриманням виборчого законодавства держави тощо. В. к. будують свою діяльність на принципах законності, об'єктивності, компетентності, незалежності, колегіальності розгляду і прийняття рішень, обґрунтованості рішень, відкритості і гласності.

Висування кандидатів у депутати є однією з найважливіших стадій виборчого процесу. На цій стадії визначається коло осіб, з-поміж яких будуть обрані Президент України, народні депутати України, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови. Кандидатом може бути висунутий будь-який громадянин України, який є суб'єктом пасивного виборчого права.

Реєстрація кандидатів (списків) здійснюється відповідними виборчими комісіями: списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій і кандидатів у Президенти України реєструє Центральна виборча комісія; кандидатів у народні депутати в одномандатних округах, кандидатів у депутати сільських, селищних, міських рад та кандидатів на посади сільських, селищних, міських голів - окружні комісії; кандидатів у депутати районних та обласних рад - територіальні комісії.

Передвиборна агітація - це діяльність громадян, політичних партій, інших об'єднань громадян, колективів підприємств, установ і організацій, спрямована на формування громадської думки і поведінки виборців в інтересах конкретних кандидатів чи політичних партій. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах (через засоби масової інформації, шляхом проведення передвиборних заходів, у тому числі зустрічей із виборцями, публічних передвиборних дебатів, мітингів, випуску та розповсюдження матеріалів передвиборної агітації тощо) і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції України та законам України. При цьому повинні бути дотримані такі принципи:

- свобода вибору будь-яких незаборонених форм і засобів ведення передвиборної агітації;

- рівні можливості ведення передвиборної агітації для всіх активних суб'єктів виборчого процесу (кандидатів та політичних партій);

- неупереджене ставлення органів державної влади, інших державних установ, органів місцевого самоврядування до всіх без винятку кандидатів та політичних партій;

- надійний контроль за використанням коштів на проведення передвиборної кампанії.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування.

Дільнична виборча комісія зобов'язана сповістити виборців про час та місце голосування не пізніше, як за 15 днів до дня виборів.

Голосування відбувається в спеціально обладнаних приміщеннях. Кожний виборець голосує особисто. Голосування за інших осіб не допускається.

Виборчі бюлетені видаються членами дільничної виборчої комісії на підставі списку виборців по відповідній виборчій дільниці за умови пред`явлення виборцем документа, який посвідчує його особу. Дільнична виборча комісія зобов'язана забезпечити можливість взяти участь у голосуванні всім виборцям, у тому числі й тим, які за станом здоров'я не можуть прибути до приміщення для голосування - за їх письмовою заявою дільнична виборча комісія за три дні до дня виборів складає список таких виборців, визначає час і не менше трьох членів виборчої комісії (при місцевих виборах достатньо двох), які організовують голосування в місцях перебування таких виборців.

Виборчі бюлетені заповнюються виборцем у спеціально обладнаній кабіні або кімнаті для таємного голосування. При заповненні виборчих бюлетенів забороняється присутність інших осіб.

Підрахунок голосів здійснюється виключно членами дільничної виборчої комісії на її засіданні. Під час підрахунку голосів ніхто не має права робити будь-які позначки, записи на бюлетенях для голосування. Процедура підрахунку голосів передбачає послідовне виконання таких дій:

1) встановлення загальної кількості виборців по виборчій дільниці на підставі списку виборців;

2) встановлення кількості виборців, котрі отримали виборчі бюлетені, шляхом підрахунку кількості контрольних талонів з підписами виборців та відповідних членів комісії;

3) пакування та опечатування контрольних талонів і невикористаних виборчих бюлетенів (разом з контрольними талонами цих бюлетенів);

4) перевірка цілісності печаток або пломб на виборчих скриньках;

5) відкриття виборчих скриньок;

6) сортування виборчих бюлетенів;

7) встановлення шляхом підрахунку (окремо) загальної кількості виборчих бюлетенів;

8) визначення кількості недійсних бюлетенів);

9) занесення до протоколу дільничної виборчої комісії кількості недійсних бюлетенів;

10) пакування недійсних виборчих бюлетенів;

11) підрахунок (окремо) кількості голосів, поданих за кожного кандидата в депутати та за кожен список кандидатів у депутати від політичної партії, виборчих блоків партій;

12) пакування (окремо) виборчих бюлетенів з голосами "за" кожного кандидата та "за" відповідні списки кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій.

Підрахунок голосів починається одразу після закінчення часу голосування і проводиться без перерви до оформлення протоколів дільничної виборчої комісії.

Дільнична виборча комісія складає два протоколи (кожний у трьох примірниках: перший разом із пакетами виборчих бюлетенів та контрольних талонів негайно надсилається до окружної виборчої комісії, другий - зберігається у секретаря дільничної виборчої комісії, третій - відразу вивішується для загального ознайомлення).

Встановлюють результати виборів Центральна виборча комісія (при виборах Президента України та в багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі при виборах народних депутатів), територіальні та окружні виборчі комісії.

При цьому встановлення результатів виборів у багатомандатному виборчому окрузі базується на засадах пропорційного представництва політичних партій, виборчих блоків партій з урахуванням загороджувального чотирьох відсоткового бар'єру. Розподіл депутатських мандатів між політичними партіями, виборчими блоками партій, які подолали загороджувальний бар'єр, здійснюється із застосуванням правила виборчої квоти, яке полягає в тому, що:

1) спочатку обчислюється виборча квота - мінімальна кількість голосів, необхідна для обрання одного депутата. При цьому застосовується метод Томаса Хейра, за яким кількість голосів ділиться на 225 - число мандатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі. Дробові залишки від ділення відкидаються;

2) кількість голосів, поданих за список кандидатів у депутати від кожної політичної партії, виборчого блоку партій ділиться на обчислену виборчу квоту. Отримане ціле число і є кількість мандатів цієї партії, виборчого блоку партій;

3) подальша доля мандатів, які залишилися нерозподіленими після попередньої операції, визначається згідно з правилом найбільшого залишку: списки політичних партій, виборчих блоків партій, які мають більші порівняно з іншими дробові залишки, отримують по одному депутатському мандату, починаючи зі списку, що має найбільший дробовий залишок.

Розподіл місць усередині списку політичної партії, виборчого блоку партій здійснюється таким чином: обраними вважаються кандидати в депутати, порядковий номер яких у списку політичної партії, виборчого блоку партій менше або дорівнює кількості мандатів, отриманих цією політичною партією, виборчим блоком партій. При цьому в списку пропускаються кандидати, обрані в одномандатних округах.

Встановлення результатів виборів Президента України, народних депутатів у одномандатних виборчих округах та місцевих виборів здійснюється на засадах мажоритарної виборчої системи відносної більшості. Так, обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Повторні вибори - проводяться тоді, коли у якомусь виборчому окрузі балотувалися не більше двох кандидатів у депутати і жодний з них не був обраний, або коли основні вибори визнані такими, що не відбулися, або недійсними.

Після закінчення всіх стадій виборів, виборчі комісії припиняюсь свою діяльність. Центральна виборча комісія не припиняє свою діяльність.

2.3 Місцеві вибори

На регіональному рівні місцеві вибори мають свою специфіку. Вибори депутатів районної ради проводяться за пропорційною виборчою системою у виборчих округах, межі яких збігаються з межами відповідних сіл, селищ, міст районного значення, які є адміністративно-територіальними одиницями, що входять до складу відповідного району.

У свою чергу вибори депутатів обласної ради проводяться за пропорційною виборчою системою у виборчих округах, межі яких збігаються з межами районів та міст обласного значення, що входять до складу цієї області.

Згадані відмінності щодо виборчих округів безпосередньо впливають і на порядок визначення кількості депутатів, які обираються у відповідні ради.

Рішення про загальний склад (кількість депутатських мандатів) місцевої ради, що має обиратися, приймає відповідна рада поточного скликання. У разі коли рада поточного скликання у цей строк не визначиться щодо загального складу ради, яка має обиратися, загальний склад відповідної ради дорівнює мінімальній межі, встановленій Законом.

Загальний склад сільської, селищної, міської, районної у місті ради має становити в адміністративно-територіальних одиницях з чисельністю населення:

до 3 тисяч - від 15 до 25 депутатів;

до 5 тисяч - від 20 до 30 депутатів;

до 20 тисяч - від 25 до 35 депутатів;

до 50 тисяч - від 03 до 45 депутатів;

до 100 тисяч - від 35 до 50 депутатів;

до 250 тисяч - від 40 до 60 депутатів;

до 500 тисяч - від 50 до 75 депутатів;

до 1 мільйона - від 60 до 90 депутатів;

понад 1 мільйон - від 75 до 120 депутатів.

Загальний склад районної ради визначається з урахуванням кількості територіальних громад адміністративно-територіальних одиниць, що входять до складу району. Територіальні громади в межах району повинні мати в районній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому за наявності у районі до 10 (включно) територіальних громад кожна територіальна громада має бути представлена в районній раді не менш як 4 депутатами, від 11 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. Загальний склад районної ради не повинен перевищувати 120 депутатів.

Загальний склад обласної ради визначається з урахуванням кількості районів, міст обласного значення, що входять до складу області. Райони, міста обласного значення повинні мати в обласній раді рівну кількість депутатських мандатів. При цьому за наявності в області до 15 (включно) районів, міст обласного значення кожний район, місто обласного значення має бути представлено в обласній раді не менш як 4 депутатами, від 16 до 30 (включно) - 3 депутатами, понад 30 - 2 депутатами. При цьому загальний склад обласної ради не повинен перевищувати 200 депутатів.

Участь у місцевих виборах є особистою справою кожного громадянина України. Ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у місцевих виборах.

Право голосу на місцевих виборах мають громадяни України, яким на день проведення виборів виповнилося вісімнадцять років і які проживають на території відповідних сіл, селищ, міст, районів у містах.

Не мають права голосу на місцевих виборах громадяни України, яких визнано судом недієздатними. Здійснення виборчого права призупиняється для осіб, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, - на час перебування у цих місцях.

Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, сільським, селищним, міським головою може бути обраний громадянин України, який має право голосу і на день виборів йому виповнилося вісімнадцять років.

Громадянин України одночасно може балотуватися кандидатом у депутати лише однієї ради або кандидатом на посаду відповідно сільського, селищного, міського голови. Згідно з ч. 5 ст. 6 Закону Громадянин України може бути депутатом лише однієї ради.

Проте, це не відповідає рішенню Конституційного Суду України від 6 липня 1999 р. (справа про сумісництво посад народного депутата України і міського голови) №7-рп 199. Положення згаданого закону мало б бути приведено у відповідність з цим рішенням

Депутатом сільської, селищної, міської, районної у місті, районної, обласної ради, а також сільським, селищним, міським головою не може бути обраний громадянин України, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена або не знята у встановленому законом порядку.

Право висування кандидатів у депутати місцевих рад належить місцевим осередкам політичних партій.

Право висування кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови належить громадянам України, які мають право голосу, і реалізується ними як безпосередньо шляхом самовисування, висування на зборах виборців за місцем їх проживання, трудової діяльності (зборах трудових колективів) або навчання так і через місцеві осередки політичних партій, виборчі об'єднання місцевих осередків політичних партій - блоки (далі - блоки), громадські організації, що легалізовані відповідно до чинного законодавства України.

Вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів можуть бути черговими, позачерговими.

Рішення про проведення чергових і позачергових виборів депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів приймає Верховна Рада України.

Рішення про проведення повторних виборів сільських, селищних, міських голів приймає відповідна територіальна виборча комісія.

Рішення про проведення виборів депутатів місцевої ради, сільського, селищного, міського голови у разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці приймають органи, визначені законом.

Обраними по одномандатному виборчому округу вважаються кандидати у депутати на посаду сільського, селищного, міського голови, які одержали найбільшу, порівняно з іншими кандидатами, кількість голосів.

На відміну від порядку створення виборчих округів при виборах депутатів місцевих рад та голів сіл, селищ і міст кількість округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Центральна виборча комісія, враховуючи їх адміністративно-територіальний устрій та кількість населення. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частини.

У свою чергу за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської і Севастопольської міських рад утворюються окружні виборчі комісії.

2.4 Вибори Президента України

Свої особливості має Закон України "Про вибори Президента України" від 5 березня 1999 р. Відповідно до цього закону вибори Президента проводяться за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості.

Право висувати претендента на кандидата у Президенти України мають політичні партії, їх виборчі блоки, а також через збори виборців, у тому числі шляхом самовисування.

Призначає вибори Верховна Рада України (ч. 7 ст. 85 Конституції, ст. 9 Закону України "Про вибори Президента України").

Вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими та повторними.

Чергові вибори проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента. Позачергові вибори проводяться у разі дострокового припинення повноважень Президента України в період 90 днів з дня припинення повноважень. Рішення про проведення таких виборів приймається не пізніше як на п'ятий день після припинення повноважень Президента. Повторні вибори Президента України призначає Верховна Рада України в місячний строк з дня одержання подання Центральної виборчої комісії.

Вибори Президента України проводяться по єдиному загальнодержавному одномандатному виборчому округу, який включає всю територію України. Для проведення виборів територія єдиного загальнодержавного адміністративно-виборчого округу поділяється на 225 територіальних виборчих округів. Кількість таких округів в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі встановлює Центральна виборча комісія, враховуючи їх адміністративно-територіальний устрій та кількість населення. Територіальний виборчий округ включає один або кілька районів, міст, районів у містах або їх частин.

Обраним Президентом України вважається кандидат, який одержав на виборах більше половини голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Організацію підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів України, а також всеукраїнських референдумів забезпечує Центральна виборча комісія, яка є постійно діючим державним органом.

Відповідно до Закону України "Про Центральну виборчу комісію" від 3 листопада 1997 p., Комісія здійснює консультативно-методичне забезпечення виборів до місцевих рад, сільських, селищних, міських голів і проведення місцевих референдумів. Вона очолює систему виборчих комісій, які утворюються для підготовки і проведення виборів та всеукраїнських референдумів, спрямовує їх діяльність.

Призначає на посаду та припиняє повноваження членів Комісії Верховна Рада України за поданням Президента України. Члени Комісії перед вступом на посаду складають перед Верховною Радою України присягу.

У Законі визначаються повноваження Комісії щодо організації підготовки і проведення виборів Президента України, народних депутатів, всеукраїнського референдуму; вона здійснює фінансове забезпечення їх підготовки і проведення. Закон також встановлює правовий статус та повноваження членів Комісії, гарантії забезпечення діяльності Комісії та її членів.

Порядок організації і внутрішньої роботи Комісії визначається також регламентом, який затверджується на засіданні Комісії. Роботу Комісії забезпечує Секретаріат.

Висновки

З вищенаведеного можна зробити наступні висновки:

Вибори є інститутом цієї галузі права, зміст якого складається з сукупності відповідних норм Конституції України та законів про вибори народних депутатів, депутатів місцевих рад і сільських, селищних та місцевих голів, а також Президента України. Конституційно-правовий інститут виборів - це сукупність норм цієї галузі, які регулюють процес обрання кандидатів у представницькі органи і на виборні посади.

Нова редакція Закону "Про вибори Президента України" може стати серйозною законодавчою базою для забезпечення прозорого і демократичного характеру виборів Президента України. Однак лише на законодавчому рівні не можна гарантувати його дотримання, якщо практика його застосування не буде відповідати вимогам Конституції і чинного законодавства України.

Тому наше завдання полягає у тому, щоби практика виборів, дії як органів влади, так і кожного суб'єкта виборчого процесу відбувалися з дотриманням норм законодавства України і принципів чесних, відкритих і демократичних виборів.

В Україні виборчий процес буде перебувати під пильним наглядом світової громадськості - європейських інституцій (ОБСЄ, Ради Європи), США, НАТО, інших організацій. Стан демократії, рівень забезпечення прав і свобод громадян, справедливі вибори, відповідність проведення виборів нормам закону поряд із станом економіки та соціальної сфери.

Список використаної літератури

1. Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, ред.. від 06.10.2013

2. Закон України "Про вибори народних депутатів України" від 17.11.2011 № 4061-VI

3. Закон України "Про вибори депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 14.01.1998 № 14/98-ВР

4. Закон України "Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів" від 10.07.2010 № 2487-VI

5. Закон України "Про вибори Президента України" 05.03.1999 № 474-XIV

6. Закон України "Про Центральну виборчу комісію" від 30.06.2004 № 1932-IV

7. Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями 49 народних депутатів України від 06.07.1999 № 7-рп/99

8. Виборче право України. Навчальний посібник / За ред. В.Ф. Погорілка, М.І.Ставнійчук - К.: Парламентське вид-во, 2003. - 383 с.

9. Конституційне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка. - 2-е вид. - К.: Наукова думка, 2000.

10. Кравченко В.В. Конституційне право України. - К.: Атіка., - 2002. - 480 с. - С.467.

11. Фрицький О.Ф. Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. - 536 с.

12. Рябов С. Політичні вибори: навч. посіб. / С. Рябов. - К. : Тандем, 1998. - 96 с.

13. Ковальчук О.Б. Стадії виборчого процесу в Україні //Вісник Львівського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ України. -2001.-№2.-С. 89-97.

14. Ставнійчук М. І. Вибори як ключовий інститут демократичного конституційного ладу сучасної України// Юридичний журнал "Право України".- 2009.-№5.- с.12-17

15. Стецюк П.Б. Вибори у механізмі функціонування конституційної держави// Юридичний журнал "Право України".-2013.-№5.- с. 30-37

16. Марцеляк О.В. Конституційні засади виборчого права України (загальнотеоретична характеристика) // Юридичний журнал "Право України".-2013.-№5.-38-45

Размещено на Allbest.ru

...