Інститут громадянства в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Розділ 1. Теоретико-правові засади громадянства України

1.1 Поняття та сутність громадянства України

1.2 Еволюція інституту громадянства в Україні

Розділ 2. Конституційно-правове регулювання набуття та припинення громадянства України

2.1 Підстави та порядок набуття громадянства

2.2 Припинення громадянства України

Розділ 3. Проблеми гармонізації законодавства про громадянство України з міжнародно-правовими стандартами

3.1 Подвійне громадянство та правові способи його усунення в Україні

3.2 Безгромадянство та шляхи його уникнення в Україні

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Становище індивіда в суспільстві, закріплене в конституції та законах держави, визначається як конституційно-правовий статус особи. Його зміст виявляється в комплексі конституційних прав і свобод, насамперед, в інституті громадянства.

Появу інституту громадянства пов'язують з французькою революцією 17 ст. Політико-правова концепція "вільного громадянства" прислужилася обґрунтуванню феодального ладу, розвитку нових економічних і політичних відносин. Ця концепція замінила інститут підданства, який за часів феодалізму визначав васальні відносини залежності окремого індивіда від держави, персоніфікованої в особі монарха. В наші дні підданство продовжує існувати в державах, які залишили монархічну форму державного ладу. Вона фактично не відрізняється за своєю суттю від громадянства, і лише визначає форму державного правління. Тодика Ю.М. Конституційне право України. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002. --213 с

Громадянство є засобом інституціоналізації принципів взаємодії держави і особи. Стан громадянства є підставою набуття прав та обов'язків. Держава поширює свою владу на громадян як на своїй території, так і поза її межами.

Найбільш поширеним у зарубіжній юридичній науці є визнання громадянства як особливого, стійкого зв'язку між особою і державою, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах і обов'язках. Конституційна теорія і практика визначає дві сторони громадянства - державно-правову і міжнародно-правову. У сфері міжнародно-правових відносин прийнято вживати термін "державна належність", який полягає у юридичному зв'язку особливого характеру між особою і державою, але при цьому особа може і не бути громадянином. Поняття державної належності є ширшим за громадянство. Законодавство може визначати різні форми такої належності. Це, зокрема, застосовується у Великобританії щодо населення її нинішніх і колишніх підлеглих територій. Разом з тим для повноправних громадян державна належність не створює додаткових прав і обов'язків. У цьому випадку зміст поняття державна належність збігається з поняттям громадянство.

Подібний "дуалізм понять" спостерігається лише в розвинутих державах, хоча у теорії поняття державної належності і громадянства розрізняється не завжди.

Характеризуючи інститут громадянства слід особливу увагу приділяти сталості відповідного правового зв'язку, що виникає між особою і державою. Така сталість існує у просторі і часі. Стан громадянства зберігається за особою, навіть, якщо вона виїжджає за кордон (сталість у просторі). Хоча слід зазначити, що деякі права і обов'язки особи, яка перебуває за кордоном, не реалізуються. Але це не означає, що такі права втрачаються.

Мета написання цієї курсової роботи полягає в дослідженні питань, пов'язаних з поняттям, сутністю, принципами та правовим станом регулювання громадянства в Україні.

Актуальність обраної теми полягає в тому, що в 2001 році відбулись значні зміни в законодавстві, котрі потребують в ретельному дослідженні.

Розділ 1. Теоретико-правові засади громадянства України

1.1 Поняття та сутність громадянства України

Для позначення юридичних зв'язків особи з державою застосовується термін "громадянство".

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках. Чушенко В.І., Заяць І.Я. Конституційне право України: Підручник; В.І. Чушенко (заг. ред.); Львівський національний ун-т ім. Івана Франка.-К.: Ін Юре, 2007.-315 с.

Громадяни користуються правами і свободами в повному обсязі. Близьким до поняття громадянства є поняття підданства, що означає належність особи до держави з монархічною формою правління. Поряд з громадянами у державі можуть проживати іноземці (особи, що мають громадянство іншої держави) та особи без громадянства (особи, які не мають громадянства даної держави і не можуть довести належності до громадянства іншої держави). Іноземці та особи без громадянства у порівнянні з громадянами обмежені у правах та обов'язках (наприклад, вони позбавлені виборчих прав, на них не покладається військовий обов'язок).

Питання, пов'язані з громадянством в Україні, регулюють Конституція, закони "Про громадянство України" від 18 січня 2001 p., "Про правовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 р. та інші нормативно-правові акти.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ст. 4 Конституції України встановила Конституція України-Верховна Рада України; Конституція, від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, що в Україні існує єдине громадянство, тобто подвійне громадянство, як це має місце в деяких державах, не допускається. Конституція містить норму, згідно з якою громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство. Громадянин України не може бути вигнаний за межі держави або виданий іншій державі. Через систему дипломатичних представництв та консульських установ Україна гарантує своїм громадянам захист та піклування за межами держави.

Громадянство є основною передумовою встановлення правового статусу особи в державі.

Правовий статус громадянина - це система його суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Всі громадяни України мають рівний правовий статус, тобто вони рівні між собою та перед законом, незалежно від будь-яких обставин (раси, статі, майнового стану тощо). Баламезов С. Конституційне право. Підручник для вузів. - М., 2000. -341 с.Законодавство України про громадянство ґрунтується на таких принципах:

- єдиного громадянства - громадянства Держави Україна, що виключає можливість існування громадянства адміністративно-територіальних одиниць України або подвійного громадянства;

- запобігання виникненню випадків без громадянства;

- неможливості позбавлення громадянина України громадянства України;

- визнання права громадянина України на зміну громадянства;

- неможливості автоматичного набуття громадянства України іноземцем чи особою без громадянства внаслідок укладення шлюбу з громадянином України або набуття громадянства України його дружиною (чоловіком) та автоматичного припинення громадянства України одним з подружжя внаслідок припинення шлюбу або припинення громадянства України другим з подружжя;

- рівності перед законом громадян України незалежно від підстав, порядку і моменту набуття ними громадянства України;

- збереження громадянства України незалежно від місця проживання громадянина України.

Громадянами України є:

- усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;

- особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав; Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III

- особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис "громадянин України", а також діти таких осіб, які прибули разом з батьками в Україну, якщо на момент прибуття в Україну вони не досягли повноліття;

- особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Вирішення питань, пов'язаних з громадянством, належить до компетенції Президента України, при якому діє Комісія з питань громадянства. Виконання рішень з питань громадянства покладається на органи внутрішніх справ та органи реєстрації актів громадянського стану щодо осіб, які постійно проживають в Україні, та на Міністерство закордонних справ, дипломатичні представництва та консульські установи України щодо осіб, які проживають за кордоном.

1.2 Еволюція інституту громадянства в Україні

Інститут громадянства пов'язаний не тільки з реалізацією державного суверенітету, а й з обов'язком держави забезпечувати права людини в Україні. Зокрема, у преамбулі Закону "Про громадянство України" зазначається Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III, що "право на громадянство є невід'ємним правом людини". Це положення повністю відповідає Загальній декларації прав людини від 10 грудня 1948 р. Громадянство, як суб'єктивне право людини, визнається в Україні невід'ємним правом людини. І в цьому плані законодавство про громадянство України виходить з вимог міжнародно-правових стандартів забезпечення прав та свобод людини. Набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови:

1) відмовитись від іноземного громадянства;

2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в Україну на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились чи довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав; конституційний правовий громадянство

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України та закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України. Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які:

1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засудженні до позбавлення волі до зняття судимості;

3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави".

Отже, громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України, - так проголошує ст. 19 Закону. Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III

Слід визначити наступні етапи становлення та розвитку інституту громадянства в Україні: Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник.-Вид. 3-тє, виправл. та доповн.- К.: Атіка, 2004-276 с

1) перший етап (1917-1921 рр.) - інститут громадянства доби розбудови української державності;

2) другий етап (1922-1990 рр.) - інститут громадянства радянської держави;

3) третій етап (1990 р. - до цього часу) - інститут громадянства суверенної Української держави.

Третій етап становлення та розвитку інституту громадянства в Україні умовно охоплює два періоди. Перший період (доконституційний) починається з прийняття Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р Декларація про державний суверенітет України- Верховна Рада УРСР; від 16.07.1990 № 55-XII. і закінчується прийняттям Конституції України. Другий період (післяконституційний - з 1996 р. до цього часу) позначився реалізацією конституційних положень у чинному законодавстві про громадянство України та приведенням його у відповідність до міжнародних стандартів.

Нині в Україні в основному створена цілісна система законодавства про громадянство. Проте це не виключає потреби пошуків нових підходів щодо вдосконалення чинного законодавства України про громадянство відповідно до вимог сучасного етапу розвитку, який позначений насамперед процесами інтеграції України до європейського співтовариства.

Розділ 2. Конституційно-правове регулювання набуття та припинення громадянства України

2.1 Підстави та порядок набуття громадянства

Основним і найбільш поширеним способом набуття громадянства є філіація (filiation - фр. - зв'язок, наступництво, розвиток у формі наступництва, повторення), тобто набуття громадянства за народженням. Костюченко О.А. Конституційне право України: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2001. --59 с

Другим способом набуття громадянства є так зване укорінення, або набуття громадянства в порядку натуралізації. Натуралізація (naturalis - лат. - достовірний, законний) розподіляється, в свою чергу, на дві основні області:

1) індивідуальну по заявах;

2) в силу правонаступництва держав.

Враховуючи специфічні принципи громадянства України, пригадаємо принцип єдиного порядку набуття громадянства, який відображений у Законі "Про громадянство України" і який є стабілізуючою основою нашого інституту громадянства.

Саме поняття "єдиний порядок" передбачає універсалізацію процедур, відмову як від спрощеного, так і ускладненого порядку набуття громадянства України. Такий порядок ґрунтується на демократизмі, відсутності будь-яких обмежень за ознаками статі, віку, національності, роду і характеру занять тощо.

Єдність такого порядку забезпечується підставами і умовами набуття громадянства України. Ст. 11 Закону про громадянство України зазначає Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III, що підставами набуття громадянства є:

1) народження;

2) походження;

3) прийняття до громадянства України;

4) поновлення громадянства України;

5) інші підстави, передбачені міжнародними договорами України, які ратифіковано Верховною Радою України.

Даний перелік підстав для набуття громадянства є вичерпним. Це означає, що жодні інші законодавчі чи підзаконні акти не можуть встановлювати додаткових підстав набуття громадянства, або ж скасувати чи обмежувати їх дію. І. Толкачова. Конституційний принцип єдиного громадянства. // Право України. - 2009. - № 11. - ст. 196--200.

Як бачимо, головною постійно діючою підставою поповнення корпусу громадян є філіація або набуття громадянства за народженням.

Згідно із загальноприйнятими принципами міжнародного права, кожна дитина має право на громадянство. Це положення міститься у принципі 3 Декларації прав дитини 1959 р. і в п. З ст. 24 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р. Отже, згідно з нормами міжнародного права, дитина ні за яких умов не може бути особою без громадянства. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966, Рат. від 19.10.1973.- Документ 995_043

Громадянство за народженням набувається, у свою чергу, на основі двох принципів: "права крові" або "права гранту". Нині законодавство України, як і більшості країн світу, передбачає змішану систему, при якій переважне значення "права крові" поєднується з "правом гранту".

Вибір або переважання того чи іншого принципу обумовлено, головним чином, політикою держави в демографічній галузі. І якщо держава зацікавлена у швидкому зростанні свого населення, вона може використовувати ці два права повністю.

"Право крові" в чистому вигляді практично діє лише в скандинавських державах, де "право ґрунту" застосовується тільки до дітей, банки яких невідомі. "Право ґрунту" переважає або має рівне значення з "правом крові" здебільшого в країнах англо-американської системи права, а також в деяких латиноамериканських країнах, таких, як Аргентина, Куба.

В області набуття громадянства за народженням не існує однакової практики держав, тому, в силу колізії законодавства різних держав, саме у цій галузі найчастіше трапляються випадки, що призводять до подвійного громадянства.

"Право крові" - дитина набуває громадянства батьків незалежно від місця народження; "право ґрунту" - дитина стає громадянином тієї держави, на території якої вона народилась; незалежно від громадянства батьків. Мелещенко В.Ф. Принципи громадянства. // Право України. - 1992. - № 7.

Ст. 12 Закону про громадянство України вказує, що Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III "дитина, батьки якої на момент народження перебувають в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилась вона на території України, чи за її межами". Ця норма відтворює правила сімейного законодавства України. Закон України чітко визначає, що коли хоч один з батьків є громадянином України на момент народження дитини, то дитина є громадянином України:

1) якщо вона народилася за межами держави, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України;

2) якщо вона народилася на території України - враховується принцип "права території".

При різному громадянстві батьків, один з яких на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмо­вою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства, чи невідомим є громадянин.. України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батько - громадянин України, дитина, яка не досягла 16-ти років стає громадянином України незалежно від місця її народження (п. 4 ст. 13 Закону). Ст. 14 і 15 Закону встановлюють громадянство дітей батьки яких невідомі або батьки яких є особами без громадянства що постійно проживають в Україні, їхні діти є громадянами України. Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III

Вказані положення забезпечують максимальну можливість для визнання громадянином України, а також допомагають зменшенню і усуненню випадків без громадянства дітей. Принагідно зауважимо, що Закон виключає можливість будь-якої перевити громадянства батька, як це в законодавстві Англії, Німеччини та. деяких інших країн.

Другим із найбільш поширених способів набуття громадянства є натуралізація, яка може здійснюватись як в силу правонаступництва держав, так і за індивідуальними заявами.

В силу правонаступництва нове громадянство виникає в результаті поділу або об'єднання держав. Громадянство в такому разі виникає в результаті появи нового суб'єкта міжнародного права. Особа в такому рал продовжує залишатися на території нового суб'єкта міжнародного права і не заявляє про свій намір вийти нового громадянства. Саме так. величезна кількість осіб здобула громадянство теля розвалу Радянського Союз в тому разі громадянство України - нової суб'єкта міжнародного права і не незалежної держави. Як бачимо, " питання про вплив правонаступництві суверенітету на громадянство жителів держав - попередника є одним із найважливіших".

Натуралізація за індивідуальними заявами регламентується внутрішніми нормами права. Безумовне право повнолітнього іноземця на натуралізацію ні в міжнародному, ні в національному праві не закріплене. Проте, як уже згадувалось, ч. 1 ст. 15 Загальної декларації прав людини зазначає, що Загальна декларація прав людини від 10.12.1948 Документ 995_015 "кожна людина має право на громадянство". Та це тільки, так би мовити, рекомендація Тобто людина не наділена від народження правом на громадянство якої-небудь конкретної держави, і порядок натуралізації іноземців у формі дозволу держави регламентується нормами права цієї держави.

У деяких країнах законодавство, крім звичайної натуралізації, передбачає набуття громадянства шляхом реєстрації. У Великобританії цей вид набуття громадянства передбачається для жителів англійських заморських територій та для Дітей англійських громадян, які народились за кордоном; за народженням.

Набуття громадянства шляхом реєстрації міжнародним правом не регламентується.

Натуралізацією в силу закону є такий вид натуралізації, який не заснований на власному виборі особи. Натуралізація в силу закону може бути правовим наслідком усиновлення, встановлення опіки тощо. Так, ст. 25 Закону "Про громадянство України" передбачає Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III, що дитина, яка є іноземним громадянином або особою без громадянства і яку усиновляють громадяни України стає громадянином України.

Дитина, яка є іноземним громадянином і яку всиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлю є подружжя, один з якого є громадянином України, стає громадянином України".

Критерієм правомірності натуралізації є добровільність з боку натуралізованої особи, яка виражаєте або в подачі заяви про натуралізацію, або в згоді на натуралізацію при територіальних змінах.

Характерними рисами натуралізації є Бірюков І. До питання визначення термінів "громадянин" і "фізична особа". // Підприємництво, господарство і право. - 2001. - № 7. - С. 42 - 44.: по-перше, те, що це - акт суверенної держави; по-друге, натуралізація - це надання громадянства тієї чи іншої держави фізичній особі, яка не має цього громадянства на момент натуралізації; по-третє, натуралізація реалізується ь порядку, встановленому даною державою; по-четверте. натуралізація здійснюється за проханням і за згодою зацікавленої особи. Згода на натуралізацію повинна бути чітко обумовлена. Земцов В. Громадянство України // Урядовий кур`єр - 2000. - №11. - с. 12-13.

Таким чином, набути громадянство України шляхом натуралізації за індивідуальними заявами можуть іноземні громадяни та особи без громадянства. Для цього їм потрібно виконати зазначені у ст. 16 Закону про громадянство України умови:

1) відмовитись від іноземного громадянства;

2) постійно проживати на території України протягом останніх п'яти років перед подачею клопотання. Це правило не поширюється на осіб, які прибули в України на постійне проживання і виявили бажання стати громадянами України за умов, якщо вони народились й довели, що хоча б один із їхніх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

3) володіти українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) мати законні джерела існування;

5) визнавати і виконувати Конституцію України т Закони України.

Вказані вимоги можуть не враховуватись тільки у виняткових випадках, а саме щодо осіб, які мають видатні заслуги перед Українською державою. Рішення щодо цих осіб приймає Президент України.

Умова постійного проживання на території України перед прийняттям громадянства має велике значення як для особи, що подає клопотання про прийняття до громадянства, так і для держави Якщо особа вирішує стати громадянином України, то вона, звичайно, повинна поважати закони і Конституцію, знати суспільно-політичну ситуацію в країні, відмовитись від іноземного громадянства. Також цілком слушне й те, що для повноцінного життя особа повинна знати мову і мати законні джерела існування. Ці умови відповідають "критеріям демократичності і справедливості, а значить інтересам громадян і держави. Вилучення хоча б однієї із зазначених умов - і особа просто не зможе повноцінно користуватися правами громадянина України і виконувати його обов'язки, тобто фактично не зможе бути громадянином України. Саме тому така особа і юридичне не може бути громадянином України".

Застосований у законі принцип, відповідно до якого здійснюється прийняття до громадянства Української держави, можна сформулювати так: прийнятими до нього можуть бути з усіх бажаючих лише ті особи, які мають реальні умови користуватися правами і виконувати обов'язки громадянина України. Шемшученка Ю.С. Конституційне право України. Академічний курс: Підручник: У 2 т.-Т. 2.-К.: ТОВ "Видавництво "Юридична думка", 2008.-243 с.

Законодавство України встановлює обмеження щодо набуття громадянства окремими особами. Зокрема, в громадянство України не приймаються особи, які:

1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засуджені до позбавленню волі до зняття судимості;

3) перебувають під слідством або уникають покарання чи вчинили злочин на території іншої держави;

4) перебувають на військовій службі, у службі безпеки, в правоохоронних органах, органах юстиції або органах державної влади іноземної держави".

Подібні умови прийому до громадянства встановлює кожна демократична держава. Наприклад, в Конституції Франції вказано, що в громадянство не приймаються особи, " якщо характер і спосіб життя їх не визнані гідними".

Як бачимо, такі обмеження цілком доцільні, оскільки прийом до громадянства - це двостороння акція, з якої однією з сторін є особа, яка клопочеться про надання громадянства, а іншою - держава. Безперечні. держава не може байдуже ставитись до надання громадянства, особливо зараз, в умовах зростання злочинності, тероризму.

Підставою для набуття громадянства є також інша форма, що наближається до натуралізації - репатріація (повернення на батьківщину та відновлення в громадянстві). Поновлення у громадянстві України можливе для особи, яка раніше перебувала у громадянстві України, але потім з якоїсь причини втратила це громадянство. Від натуралізації поновлення в громадянстві відрізняється спрощеним порядком вирішення питання. В такому випадку не враховуються положення абзацу першого пункту третього частини другої ст. 16 Закону про громадянство України. Фрицький О.Ф. - Конституційне право України: Підручник. - К: Юрінком Інтер, 2002. -172 с.

Набуття громадянства може бути передбачене і між народними угодами, що стосуються територіальних змін. При територіальних змінах, " коли якась територія переходить від однієї держави до іншої, жителям такої терн тора надається право обирати громадянство тієї чи іншої держави". В такому випадку має місце така форма; як оптація (optatio - лат. вибір; бажання) або вибір громадянства за бажанням. Прикладом може бути протокол по радянсько-чехословацькому договору 1945р. про Закарпатську Україну. Указом Президії Верховної Ради від 31 жовтня 1946 р. на підставі Угоди між Урядами СРСР і Чехословацької Республіки від 10 липня 1946 р. про оптацію і переселення було встановлено, що:

1) особи чеської і словацької національності і члени їхніх родин, які переселяються з СРСР до Чехословаччини, визнаються такими, що вибули з радянського громадянства з моменту їх виїзду, і 2) особи російської, української та білоруської національностей, а також члени їхніх родин, які переселяються з Чехословаччини до СРСР на підставі тієї ж Угоди, набувають радянського громадянства з моменту їх прибуття на територію СРСР. Це приклад колективної оптації, але оптація може бути й індивідуальною. При цьому мається на увазі, що оптант буде жити на території держави, громадянство якої він обирає. Оптація повинна провадитися в суворій відповідності до принципів самовизначення націй та інших загальновизнаних принципів міжнародного права.

Переселення, на відміну від оптації, включає елемент примусу і тому застосовується як винятковий спосіб, а також з метою уникнення конфліктів у майбутньому. Так, після Першої світової війни було переселено німців з Польщі, Чехословаччини й Угорщини у Німеччину, а чехів і поляків, угорців та українців - у межі національних кордонів. У зв'язку з цим між зацікавленими державами були підписані угоди про порядок переселення.

У деяких договорах та угодах з питань громадянства застосовується термін "обмін населенням". Обмін населенням здійснюється, звичайно, за національною ознакою і з дотриманням принципу добровільності.

Свобода й добровільність вибору громадянства України випливає із самої суті взаємовідносин особи і держави. Будь-яка людина при бажанні може набутої, вийти або змінити громадянство, якщо вона не порушувала норм законодавства.

Закон про громадянство України встановлює громадянство дітей при зміні громадянства батьків і при усиновленні. "При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їхніх дітей, які не досягли 14 років.

Якщо відомий один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно зміщається громадянство дитини, яка не досягла 16 років", - так проголошує ст. 21 Закону про громадянство України. Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III Тобто зміна громадянства України відбувається автоматично, і на це не потрібна згода дітей.

Якщо обоє з батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у виховання дитини, над якою встановлено опіку чи піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опіку чи піклувальника зберігає громадянство України.

Законодавством України регулюється питання набуття дитиною громадянства України в разі набуття громадянства України одним з батьків. Передбачається при цьому три варіанти набуття громадянства. Перший - якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається іноземним громадянином, дитина може набути громадянство України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків. Другий варіант - якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стає громадянином України. Квіт З. Громадянство і національність // Бористен.- 2002.-№5.-С.3.

І третій варіант - якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає поза територією України. може набути громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України (ст. 24), Як бачимо, законодавство спрямоване на забезпечення прав дитини, на недопустимість ситуації н без громадянства або подвійного громадянства.

Українське законодавство про громадянство детально регламентує питання набуття дітьми громадянства України у випадку їх усиновлення, а також збереження дітьми громадянства України у разі їх усиновлення.

Так, ст. 26 Закону встановлює Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III, що дитина, яка є громадянином України і усиновлена іноземними громадянами або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, зберігає громадянство України, але за клопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство. Автоматичне збереження за дитиною громадянства України особливо важливе в тому випадку, коли іноземна держава не надає усиновленій дитині свого громадянства.

Дитина, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, зберігає громадянство України. Ця корма Закону про громадянство захищає права і законні інтереси дитини, чітко забезпечує її правовий статус.

Принагідне зауважимо, що зміна громадянства дітей віком від 16 до 18-ти років у разі зміни громадянства, їх батьків, а також у разі усиновлення може відбуватися тільки за їх згодою.

2.2 Припинення громадянства України

Показником демократичності і справедливості Закону "Про громадянство України" Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III є вільний вихід особи з українського громадянства як одна з підстав припинення громадянства. Також існують ще дві підстави, внаслідок яких громадянство України припиняється. Це, по-перше, втрата громадянства, і, по-друге, громадянство може бути припинене за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України. Закон України не передбачає ще одну підставу, яка поширена в деяких країнах, зокрема позбавлення особи громадянства як санкція держави.

Отже, громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства Украйни;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами, які ратифіковані Верховною Радою України, - так проголошує ст. 19 Закону.

Вихід з громадянства (експатріація - від лат. ех колишній, patria - батьківщина) відбувається тільки з ініціативою самої особи (по відношенню до дітей можуть діяти їхні законні представники). Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи (ст. 19),

Вихід з громадянства передбачається законами більшості країн світу. Право громадянина на вихід з громадянства випливає зі ст. 12 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 р., де говориться Міжнародний пакт про громадянські і політичні права від 16.12.1966, Рат. від 19.10.1973.- Документ 995_043, що кожна особа має право залишити будь-яку державу, враховуючи свою власну. Ст. 25 Конституції України передбачає, що громадянин України не може бути позбавлю ний громадянства і права змінити громадянство України.

Експатріація може бути вільною або мати дозвільний характер. Вільна експатріація характерна для англо-американської системи права. Вихід же особи з громадянства у дозвільному порядку відбувається шляхом по дачі зацікавленою особою клопотання. На вихід особи: громадянства в такому випадку необхідний дозвіл компетентного органу.

Існування такого порядку пов'язане з тим, що держава передбачає певні умови, за яких особа не мох вийти з громадянства.

Оскільки громадянство - це правовий зв'язок, який виявляється у правах і обов'язках, то можна припустити що при невиконанні певних обов'язків вихід з громадянства може бути обмежений на деякий час, тобто д. виконання цих обов'язків.

Вихід з громадянства повинен чітко регулювати, законодавством країни. В принципі, вихід особи з громадянства повинен розглядатись як право особи, з одного боку, і обов'язок держави дозволити вихід з громадянства, - з іншого боку. Відмова у виході з громадянства повинна розглядатись як неправомірна, якщо особа не має перед державою невиконаних обов'язків, і свою чергу, обсяг прав і обов'язків встановлюється самостійно, згідно з принципом державного суверенітету. І відмова особі у виході з громадянства у зв'язку з невиконанням певних обов'язків, зміст яких не суперечить загальноприйнятим нормам міжнародного права, повинна розглядатись як правомірна.

Закон України передбачає відмову в клопотанні, "якщо особа, яка порушила клопотання" про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси юридичних, чи фізичних осіб на території України, або якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства".

У Законі України " Про громадянство України" Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III не вказується прямо на відому у виході з громадянства України у зв'язку з не проходженням громадянином дійсної військової служби, але це розуміється, очевидно, законодавцем як " невиконані перед державою обов'язки",

Більшість країн поступово відмовляються від заборони виходу з громадянства у зв'язку з не проходженням особою військової служби.

Законодавство більшості країн також передбачає для біпатридів вихід з громадянства у формі відмови від громадянства. Таке положення закріплене в Гаазькій конвенції 1930 р. і Європейській конвенції про скорочення випадків множинності громадянства 1963р. Закріплення в законодавстві такої форми виходу з громадянства характерно для країн з дозвільною системою виходу з громадянства.

Поширеним є таке положення, що особа, яка бажає вийти з громадянства, повинна мати громадянство іншої держави або отримати його протягом певного строку після виходу з громадянства (Німеччина, Японія, Австралія).

Таким чином, бажання мати громадянство іншої країни є не тільки, умовою, а й, практично, підставою для виходи з громадянства.

Закон України про громадянство не пов'язує вихід, з громадянства з набуттям особою нового громадянства. Однак ст. 19 Закону "Про громадянство України" передбачає, що "у виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо вихід з громадянства призведе до статусу особи без громадянства". Тобто, практично, підтверджується те, що бахання набути громадянство другої держави є підставою виходу з громадянства, і в Україні.

За законодавством деяких країн натуралізація особи в іншій державі є підставою для автоматичної втрати громадянства. В цьому разі держава в своєму законодавстві тільки констатує, що особа не може більше бути громадянином держави. При автоматичній втраті громадянства громадянство може втрачатись як з моменту здійснення факту, передбаченого законодавством, так і з моменту видання компетентним органом юридичного акту. Громадянство України втрачається від дня виданий Указу Президента України. Тобто втрата громадянств відбувається не автоматично, а в порядку, передбаченому законом.

Згідно з чинним Законом про громадянство України (ст. 20), громадянство України втрачається: Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III

1) внаслідок вступу особи на військову служба, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної клади га управління в іноземній державі без згоди на державних органів України;

2) якщо громадянство України набуто внаслідок подання за відомо неправдивих відомостей або фальшив, документів;

3) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом семи, років.

Перша підстава втрати громадянства притаманна багатьом законодавствам багатьох країн світу, хоча деякі держави застерігають, що позбавлення громадянства неможливе, якщо особа стає апатридом, що закріплено в Конвенції 1961р. про скорочення кількості осіб без громадянства.

Третя ж підстава втрати громадянства - перебування особи, яка знаходиться за межами України на консульському о бліці, трапляється досить рідко. Конвенція ООН про скорочення кількості осіб без громадянства 1961 року встановлює наступну норму: "Громадянин не втрачає громадянства ні в випадках залишення ким його країни, ні в результаті проживання на території іноземної держави, ні через порушення обов'язку заявити про своє місцезнаходження, ні з іншої подібної підстави, якщо він стає апатридом".

Розділ 3. Проблеми гармонізації законодавства про громадянство України з міжнародно-правовими стандартами

3.1 Подвійне громадянство та правові способи його усунення в Україні

Подвійне громадянство (біпатритизм) є таким правовим статусом особи, за яким вона одночасно має громадянство двох або більше країн. Подвійне громадянство виникає, по-перше, за народження дитини у державі, де діє принцип "права грунту", від батьків, які мають громадянство держави, де діє принцип "права крові" (наприклад, Чилі - Україна, Аргентина - Росія, Бразилія - Великобританія); по-друге, за натуралізації, якщо законодавство країни, громадянства якої набуває індивід, не вимагає відмови від попереднього (Іспанія - Росія, Ізраїль - Україна); по-третє, внаслідок шлюбу жінки з іноземцем, якщо законодавство країни дружини зберігає за нею громадянство, а законодавство країни чоловіка надає їй свого громадянства. Черниченко С.В. Международно-правовые вопросы гражданства. - М.: Международные отношения, 1968.- 160с.

Принцип невизнання подвійного громадянства записаний у ст. З багатосторонньої Гаазької конвенції 1930 р. "З деяких питань стосовно колізій законів про громадянство". Але цю конвенцію ратифікували лише 13 держав, тому вона не набула значення загальновизнаної норми міжнародного права. Проте у національному праві багатьох держав подвійне громадянство не визнається. Так, ст. 2 Закону України "Про громадянство України" встановлює Закон України "Про громадянство України" .- Верховна Рада України; Закон від 18.01.2001 № 2235-III: "Якщо громадянин України набув громадянство (підданство) іншої держави, або держав, то у правових відносинах з Україною він визнається лише громадянином України". Незважаючи на це, біпатриди фактично існують, через те перед судами й посадовими особами постійно постає проблема визнання критерію встановлення єдиного законного громадянства біпатридів з точки зору як національного, так і міжнародного права. Якщо перед національним або міжнародним судом постає проблема встановлення громадянства біпатридів, судді користуються прецедентом, створеним Міжнародним судом ООН у справі Ноттебома, який був за документами одночасно громадянином Ліхтенштейну і Гватемали. Згідно з вердиктом Міжнародного суду громадянство біпатридів у спірних справах встановлюється за концепцією ефективної громадянської належності, тобто керуються такими критеріями, як місце постійного проживання (доміцилій), місце роботи, місце реального користування громадянськими й політичними правами, володіння нерухомою власністю.

Подвійне громадянство (біпатризм, полігромадянство) - перебування особи одночасно в громадянстві двох і більше держав. Цей стан виникає у разі колізії при застосуванні законів про набуття громадянства. Наприклад, дитина, яка народилася на території держави, що застосовує принцип "права Грунту", від батьків, котрі є громадянами держави, що застосовує принцип оправа крові", отримує з моменту народження подвійне громадянство. . Тодыка Ю.Н., Ришняк Н.А. Гражданство Украины. Учебное пособие. - X., 1996. -167 с

Подвійне громадянство виникає також у разі одруження жінки, яка є громадянкою країни, законодавство якої не позбавлює жінку свого громадянства при її одруженні з іноземцем (наприклад, Франція, СІЛА, Швеція), або громадянином такої країни, що автоматично надає громадянство жінці-іноземці, яка одружилася з її громадянином (наприклад, Бразилія).

Натуралізація - прийняття у громадянство даної держави на прохання заінтересованої в тім особи - також може породити ситуацію подвійного громадянства, якщо таке прохання задовольняється у відношенні особи, визнаної громадянином іншої держави.

Такі основні умови виникнення ситуації подвійного громадянства в силу колізії законів про громадянство. Можливі й інші ситуації, що породжують подвійне громадянство, зокрема, на основі міжнародного договору.

Законодавство України про громадянство виходить із невизнання одночасної приналежності громадянина України до громадянства іншої держави. Ще в початковій редакції статті 10 Закону України "Про громадянство" від 8 жовтня 1991 року було зафіксоване положення, відповідно до якого:

"За особою, що є громадянином України, не признається приналежність до громадянства іноземної держави". Але усе ж цей, закон припускав можливість виникнення подвійного громадянства на підставі міжнародних угод України. В даний час наявність за громадянином України подвійного громадянства не признається.

Особа, що має подвійне громадянство, знаходячись на території однієї з держав, у громадянстві якої вона перебуває, як правило, не може посилатися на свої зобов'язання стосовно іншої держави. Кожна держава, у громадянстві якої перебуває біпатрид, має право вважати його своїм громадянином і вимагати від нього виконання відповідних обов'язків.

Від біпатридів, тобто осіб, які мають два або більше громадянства, потрібно відрізняти подвійне громадянство, властиве деяким складним державам. Так, подвійне громадянство, як уже відзначалося, належало громадянам СРСР, тому що вони були громадянами Союзу і громадянами суб'єктів федерації. На підставі статті 8 (1) Договору про Європейський Союз кожний громадянин держави-члена, крім володіння громадянством патрімоніальної держави, є і громадянином Союзу. Договір про Європейський Союз від 07.02.1992, Ред. від 13.12.2007.- Документ 994_029

Для вирішення багатьох проблем, пов'язаних із подвійним громадянством, використовується принцип визначення ефективного громадянства. Ефективне громадянство пов'язане з необхідністю визначення фактичного або переважного громадянства біпатрида для вирішення проблем, пов'язаних із колізійною формулою прикріплення, що визначає особистий статут фізичної особи (lex patriae або lex domicilii). У цьому випадку виходять із місця постійного проживання особи, її роботи, місця перебування її майна, насамперед нерухомого, проживання її сім'ї тощо. Це, наприклад, дуже актуально в сучасній Європі, де існують "прозорі" міждержавні кордони, що, по суті, скасовані, спостерігається ординарна міграція населення в межах Європейського Союзу. Комогоров Ю. Громадянство в Україні: Правові та соціологічні питання // Право Укр. - 2000. - №8. - с. 115-117.

3.2 Безгромадянство та шляхи його уникнення в Україні

Безгромадянство (апатризм) - це таке становище особи, коли вона не перебуває в громадянстві якої-не-будь держави. У Конвенції про статус апатридів від 28 вересня 1954 року апатридом іменується особа, яка не розглядається громадянином якоїсь держави в силу її закону.

Стан безгромадянства може виникнути з різних причин, наприклад при:

а) втраті громадянства, якщо дана особа вийшла добровільно або втратила громадянство своєї держави і не набула громадянства в іншій державі;

б) виході з громадянства з метою отримання громадянства іншої держави, що дається через п'ять-десять років;

в) одруженні жінки з іноземцем, держава якого не надає жінці автоматично громадянства чоловіка (США, Франція), а сама жінка має громадянство країни, законодавство якої керується принципом "дружина слідує громадянству чоловіка" (Іспанія);

г) у результаті народження від батьків, які втратили громадянство;

д) позбавленні громадянства і т.д. Зазвичай думають, що статус апатридів наближений або відповідає статусу іноземців у даній державі. Конвенція 1954 року в ряді випадків навіть закликає держави надавати апатридам такий же статус, як і громадянам. Це стосується, зокрема, стану в галузі свободи релігії і свободи релігійного виховання своїх дітей (стаття 4), права на судовий захист (п. 2 статті 16), права роботи з наймом (п. 2 статті 17) і ін.

Слід мати на увазі, що особи без громадянства (апатриди) цілком підпорядковуються законодавству тієї держави, на території якої вони проживають. Копиленко О. Проблема подвійного громадянства у законодавстві України // Юридичний вісник України.- 1999. - №4. - С. 28-31.

Ситуації подвійного громадянства або безгромадянства аномальні й збиткові не тільки стосовно до відповідних осіб, але і тому, що вони можуть породжувати і дійсно породжують конфліктні ситуації і спори між державами. На рівні загального міжнародного права їх неможливо розв'язати, хоча в окремих випадках деякі заходи вживаються. Так, відповідно до норм міжнародного права про зовнішні зносини держав, кодифікованим нині в ряді універсальних конвенцій, діти дипломатичних агентів і інших відповідних їм осіб, котрі народилися на території держави їхнього перебування, не набувають громадянства в силу винятково законодавства цієї держави. Тому основний засіб зм'якшення або недопущення ситуації подвійного громадянства або безгромадянства полягає в укладанні договорів про громадянство між заінтересованими державами, що і має місце на практиці.

Висновки

Історично склалося, так що Україна є державою з поліетнічним складом населення. Громадянами її є представники багатьох націй і народностей -- носії самобутніх культур. Між ними і українською державою завжди існує стійкий правовий зв'язок, але, на жаль, не завжди такий стійкий як духовний. У той же час між значною частиною українців, що проживають за межами держави, але не є громадянами України та українською державою існує більш стійкий духовний зв'язок, чи є менш стійким правовий зв'язок слід визначити.

Основоположна роль принципів громадянства України полягає в тому, що всі норми даного інституту повинні відповідати зазначеним принципам. Характер зв'язків держави і особи певною мірою залежить від тих керівних ідей, які покладені в основу інституту громадянства. І відповідно - дотримання чи не дотримання принципів громадянства є одним з показників демократичності держави, її ставлення до прав людини. Принципи громадянства важливі не тільки для вираження наукової концепції, але й для практичної діяльності при вирішенні питань громадянства України, оскільки, на мій погляд, тенденція практики має бути у нерозривному зв'язку з науковими ідеями. Тобто принципи певною мірою повинні бути керівними ідеями і для практики. На жаль, на сучасному етапі розвитку нашої держави практична реалізація принципів громадянства не забезпечується на відповідному рівні. Можливо, цей факт можна пов'язати із загальною політичною та економічною ситуацією в Україні.

В цій роботі були розглянуті основні питання щодо регулювання відносин громадянства в нашій державі - Україні.

За період незалежності нашої держави сталася значна лібералізація відносин між особою і державою. Україна залучилася до визнаних світовим товариством принципів регулювання громадянських відносин. Вона залишила анахронізми тоталітарного колишнього, і намагається реалізувати статтю 1 Конституції, яка проголошує, що "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава."

Як вже зазначалося вище, відносини громадянства - основа відносин між державою і людиною. Поступово Україна відійшла від практики СРСР у вирішенні питань цих відносин, спочатку прийнявши Закон України "Про громадянство України" від 08.11.1991 року, а потім новий, і нині діючий Закон від 18.01.2001. Отже, громадянство тепер визначається не як політико-правовий зв'язок держави і людини, а тільки як правовий зв'язок. Ці відношення втратили своє політичне забарвлення. Раніше людину могли позбавити громадянства, і найчастіше саме через розбіжності між баченням людиною і державою окремих питань. Зараз в нашій країні існує політичний плюралізм, і це вже неможливо позбавити кого-небудь громадянства як через політичні чи релігійні переконання, так і з будь-якої іншої підстави. Суб'єктивного права громадянства ніхто не може позбавити, це є невід'ємне природне право особи, як то право на життя, честь та гідність.

...