Конституційно-правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІЖНАРОДНИЙ ГУМАНІТАРНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

кафедра конституційного права та державного управління

КУРСОВА РОБОТА

З Конституційного права України

на тему: Конституційно-правові засади організації та діяльності Ради національної безпеки і оборони України

Студентки 2 курсу 1 групи

напряму підготовки 6.030401 « Правознавство»

Вільгемського Владислава

Керівник,викл. Качурінер В.Л.

м. Одеса - 2013 рік



ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ І. Загальні поняття про організацію національної безпеки

1.1 Історичний аспект національної безпеки і конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України

1.2 Співвідношення конституційно-правового статусу Ради національної безепеки і оборони України з конституційно-правовим статусом інших державних органів

РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

2.1 Основні принципи формування і діяльності Ради національної безпеки і оборони України

2.2 Функції Ради національної безпеки і оборони України та форми їх здійснення

РОЗДІЛ ІІІ. СТРУКТУРНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

3.1 Поняття і основні елементи структури Ради національної безпеки і оборони України

3.2 Проблеми реформування структури Ради національної безпеки і оборони України

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Науковий інтерес до проблем національної безпеки в Україні, принципових засад її організації та функціонування, взаємовідносин з іншими гілками державної влади має стійку тенденцію до зростання. Адже з утворенням незалежної держави виникла нагальна потреба у створенні ефективного механізму національної безпеки. Кризовий стан економіки нашої країни, а також суміжних з нею держав зумовлює вдосконалення власних інститутів національної безпеки.

Необхідність оптимізації організаційного впливу національної безпеки на суспільні процеси зумовлює потребу в з`ясуванні ролі органів національної безпеки у державному механізмі, насамперед, в юридичній літературі. національний конституційний правовий державний

Дослідження проблем конституційного регулювання основ національної безпеки (далі -- НБ) є основним із напрямків конституційного права. Важливе місце серед них належить вивченню конституційного права зарубіжних країн, без чого неможливе глибоке та всебічне оцінювання теоретичних та практичних засад органів державної влади, які утворюють власне національні системи безпеки цих країн.

Спеціальні комплексні монографічні дослідження із проблематики організаційно-структурних аспектів національної безпеки як зарубіжних країн, так і України на сьогодні відсутні.

Розв`язання на науковому рівні проблеми конституційно-правових основ НБ зумовлює на сьогодні вироблення певних уніфікованих стандартів та теоретичних положень, які були б спрямовані на практичне формування та законодавче закріплення відповідних моделей організації національної безпеки України.

Одним із найважливіших органів національної безпеки України, передбачених Конституцією України, є Рада національної безпеки і оборони України (РНБО). Стаття 107 Конституції України встановлює, що «Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України» Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, ред.. від 06.10.2013. Цей інститут є принципово новим у механізмі держави і системи органів державної влади. Практично відсутні наукові дослідження з цієї проблеми, як у порівняльному, так і в безпосередньому відношенні, хоча роль цієї інституції відповідно до змісту Конституції надзвичайно велика, доленосна для держави і суспільства. Проте не визначено його статус щодо гілок влади, не відомо, які представники, якого рівня та на яких підставах мають входити до її складу, як здійснюється координація органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони.

Мета і завдання дослідження. Головна мета курсової роботи -- з`ясувати конституційно-правовий статус органів національної безпеки і надати пропозиції щодо вдосконалення організації та діяльності РНБО України.

Для досягнення поставленої мети у курсовій роботі зроблено спробу вирішити основні завдання:

- розглянути основні складові системи органів національної безпеки, її структуру, принципи організації та діяльності;

- визначити роль та місце РНБО України в механізмі Української держави;

- надати характеристику конституційно-правового статусу РНБО України та показати співвідношення його з іншими органами державної влади;

- розкрити та теоретично обгрунтувати основні принципи формування та діяльності РНБО України;

- провести класифікацію основних функцій РНБО України та здійснити механізм реалізації цих функцій;

- спрогнозувати можливі форми та методи діяльності РНБО України в процесі реалізації відповідних норм Конституції та їхнє застосування за сучасних умов державотворення в напрямі підвищення їх ефективності.

Об`єктом курсового дослідження є правовідносини, що виникають у процесі функціонування системи органів національної безпеки.

Предметом дослідження є конституційно-правові засади організації та діяльності одного з інститутів національної безпеки -- Ради національної безпеки і оборони України.

Методологічні та науково-теоретичні засади. Методологічною основою є комплексний підхід, зумовлений багатоаспектністю предмета дослідження і пов'язаний з використанням системи таких загальнонаукових методів, як: аналіз та синтез, узагальнення, моделювання та теорії ігор. Окрім того, застосовувалися конкретно наукові методи: системний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, формально-логічний та ін.

В основу дослідження покладено, насамперед, порівняльно-правовий метод наукового дослідження, який дає змогу закцентувати увагу як на суто конституційно-правовому аспекті проблеми, так і на тих чинниках міжнародного права, що впливають на нормативне закріплення відповідних положень.

У процесі дослідження використовувались теоретичні положення, розроблені в теорії держави і права, конституційного права, історії держави і права, теорії державного управління, конституційного та адміністративного права зарубіжних країн.

Теоретичним підгрунтям для висновків стали праці В.Авер`янова, Г.Атаманчука, А.Зайця, М.Козюбри, В.Кампо, В.Копєйчикова, Л.Кривенко, Є.Кравця, Є.Кубка, В.Погорілка, П.Рабіновича, Ю.Тодики, Є.Тихонової, Ю.Тихомирова, О.Фрицького, В.Цвєткова, В.Шаповала, Ю.Шемшученка та ін.

Структура та обсяг роботи. Курсова робота загальним обсягом у 33 сторінок складається із: титульної сторінки; змісту; вступу; трьох розділів, які містять 6 підрозділів; висновку та списку використаних джерел.

Розділ І. Загальні поняття про організацію національної безпеки

1.1 Історичний аспект національної безпеки і конституційно-правовий статус Ради національної безпеки і оборони України

Проблеми національної безпеки належать до найважливіших, найскладніших багатоаспектних та інтегральних явищ суспільного і політичного життя.

Безпека -- це стан, коли кому, чому-небудь ніщо й ніхто не загрожує; водночас це й діяльність людей, суспільства, держави, світового співтовариства народів щодо виявлення, запобігання, послаблення, усунення і відвернення загрози, здатної втратити їх, знищити матеріальні та духовні цінності, перешкодити їх прогресивному розвитку. Наявність безпеки є необхідною умовою та одним із основних мотивів життєздатності людини, суспільства, держави і світового співтовариства. Антологія української юридичної думки. Конституційне (державне) право / За ред. акад. НАМ України Ю. С. Шемшученка. - К.: Юридична книга, 2004. -Т. 4. -297 с.

З виникненням національних держав, перетворенням їх на основний суб'єкт міжнародних відносин, безпека набула характеру національної безпеки. Англійський філософ і політичний мислитель Томас Гобс (1558--1679 pp.) свого часу сказав: національна безпека -- не просто центр державницької діяльності, вона -- головний сенс існування держави. Без неї, вважав Гобс, узагалі неможлива будь-яка держава.

У XX ст. поняття національної безпеки було вперше введене до політичного лексикону в посланні Президента Т. Рузвельта Конгресу США 1904 p., де він обґрунтовував приєднання зони Панамського каналу інтересами національної безпеки. Основні ідеї сучасного розуміння національної безпеки було викладено у "Законі про національну безпеку", прийнятому у США 1947 р. Для забезпечення національної безпеки СІНА передбачалося вирішення трьох головних завдань:

-- зміцнення координації між зовнішньою, внутрішньою і військовою політикою;

-- підвищення потенціалу і можливостей розвідки;

-- раціоналізація "оборонного співробітництва" зі збройними силами.

Національну безпеку надалі розглядали переважно у військово-політичному аспекті як проблему оборони держави.

У Концепції (Основах державної політики) національної безпеки України, схваленій Верховною Радою України 16 січня 1997 p., це поняття визначено як "стан захищеності життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за яких забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам" Постанова Верховної Ради України «Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України» від 16.01.1997 № 3/97-ВР.

Основними об'єктами національної безпеки є:

-- людина і громадянин -- їхні конституційні права та свободи;

-- суспільство -- його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

-- держава -- її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність;

-- нація та інші національні спільноти, її самобутність та чинники саморозвитку;

-- соціальні спільноти, їх функціональні ролі та чинники розвитку;

-- природа, природне середовище -- його безпосередній стан.

Суб'єктами національної безпеки є держава, Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, громадяни, громадські організації та об'єднання. Основним суб'єктом забезпечення національної безпеки є держава. Суб'єкти національної безпеки є суб'єктами політичної, економічної, соціальної, інтелектуальної та інших видів діяльності, на основі яких виникає стан захищеності інтересів громадянина, суспільства, держави.

Національна безпека України за суспільними сферами функціонування поділяється на такі основні види: політичну, економічну, державну, соціальну, інформаційну, науково-технологічну, екологічну, гуманітарну та військову безпеки. Вони характеризуються своєрідністю, але перебувають у тісних взаємозв'язку і взаємозалежності. Вказані елементи є однаково важливими для формування комплексної системи безпеки, але, залежно від історичних обставин, різноманітних чинників кожна складова може набувати особливого значення.

Фундаментом національної безпеки України, поряд з економічною, є військова безпека. За обставин наростання загроз національній безпеці військова безпека може набувати пріоритетного значення.

За масштабами функціонування національна безпека України споріднена, взаємодіє з міжнародною безпекою. По суті, національна безпека -- це забезпечення міжнародної безпеки в межах самостійних національних держав. Міжнародна безпека функціонує також на регіональному (регіональна безпека) та всезагальному, всесвітньому рівнях (глобальна безпека).

Рада національної безпеки і оборони України (далі -- РНБО) є конституційним координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Вона координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері безпеки й оборони. До РНБО входить: голова, секретар, постійні члени та члени Ради національної безпеки і оборони.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України (ст. 107 Конституції). Секретар Ради національної безпеки й оборони призначається Президентом України і входить в число постійних членів РНБО. Він очолює апарат РНБО, який забезпечує організаційно-технічну та інформаційну діяльність Ради національної безпеки і оборони.

Персональний склад РНБО формує Президент України. Постійними членами РНБО України за посадою є: Прем'єр-міністр України, міністр оборони України

Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України.

Членами РНБО можуть бути керівники міністерств і відомств, зокрема економіки, фінансів, юстиції, надзвичайних ситуацій, охорони здоров'я, а також інші посадові особи, призначені Президентом України. Крім цього, залежно від змісту питання, що розглядається, РНБО може залучати до участі в її засіданнях на правах консультантів інших осіб.

У засіданнях РНБО України може брати участь Голова Верховної Ради України (ст. 107 Конституції).

Компетенція та функції РНБО визначаються Законом України "Про Раду національної безпеки і оборони України" Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 № 183/98-ВР.

Основні завдання РНБО і порядок прийняття нею рішень. РНБО розробляє основні напрями стратегії та проекти програм державної політики щодо забезпечення національної безпеки України; розробляє пропозиції з питань вдосконалення системи національної безпеки України; прогнозує наслідки рішень державних органів з питань внутрішньої та зовнішньої політики у галузі національної безпеки; готує рекомендації Президентові України для прийняття рішень у сфері забезпечення безпеки громадян, держави й суспільства; спрямовує і координує діяльність органів державної виконавчої влади у процесі планування та здійснення заходів щодо виконання рішень Ради; розробляє рекомендації щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій; готує пропозиції про запровадження, продовження або припинення дії надзвичайного стану в Україні чи в окремих її місцевостях тощо.

Рішення РНБО України приймаються на її засіданні постійними членами Ради національної безпеки і оборони і вводяться в дію указами Президента України (ст. 107 Конституції).

Міжвідомчі комісії Ради національної безпеки і оборони, їхні основні завдання. Рада національної безпеки і охорони відповідно до своїх основних завдань створює постійні, а при необхідності тимчасові міжвідомчі комісії. На них та на апарат РНБО покладаються: а) оцінка внутрішніх і зовнішніх загроз життєво важливим інтересам об'єктів безпеки, виявлення джерел небезпеки; Кравченко В. В. Конституційне право України: Навч. посіб. - Вид. 6-те, випр. та доповн. - К.: Атіка, 2009. -317 с.

б) підготовка науково обґрунтованих прогнозів зміни внутрішніх та зовнішніх умов і факторів, що впливають на безпеку країни;

в) розробка й координація державних програм по забезпеченню національної безпеки України та оцінка їх ефективності;

г) нагромадження, аналіз та обробка інформації про функціонування системи забезпечення національної безпеки України, підготовка рекомендацій по її вдосконаленню;

д) інформування РНБО про хід виконання її рішень; організація наукових досліджень у сфері безпеки й оборони;

е) підготовка проектів рішень РНБО, а також проектів указів Президента України з питань безпеки і оборони;

є) підготовка матеріалів для заслуховування на Верховній Раді щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України (ст. 85 п. 8, 106 п. 2 Конституції) Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР, ред.. від 06.10.2013.

Контроль за діяльністю системи по забезпеченню національної безпеки і оборони здійснює Верховна Рада України через Комітет з питань державної безпеки і оборони та інші свої постійні комітети. Нагляд за законністю в діяльності органів, що забезпечують безпеку й оборону, здійснює Генеральний прокурор України та прокурори, які йому підпорядковані.

1.2 Співвідношення конституційно-правового статусу Ради національної безепеки і оборони України з конституційно-правовим статусом інших державних органів

Загальні засади функціонування системи забезпечення національної безпеки України передбачені в Конституції України, Законах України “Про Раду національної безпеки і оборони України” від 05.03.1998 року, “Про

основи національної безпеки України” від 19.06.2003 року, Указі Президента України “Про Стратегію національної безпеки України” від 12.02.2007 року № 105/2007 та деяких інших нормативно-правових актах, а також міжнародних договорах та угодах, згода на обов'язковість, яких надана Верховною Радою України. Відповідно до Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію (основи державної політики) національної безпеки України” від 16.01.1997 року та Закону України “Про основи національної

безпеки України” 19.06.2003 року, що був прийнятий на зміну Концепції, об'єктами національної безпеки визнають людину і громадянина, а саме їх конституційні права і свободи; суспільство, тобто його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси; держава з її конституційним ладом, суверенітетом, територіальної цілісністю і недоторканністю кордонів.

Окрім того, на думку Н.Р. Нижник, Г.П. Ситник, В.Т. Білоус, особливим суб'єктом системи забезпечення національної безпеки України є держава. Вона здійснює свої функції, тобто державне управління національною безпекою через органи законодавчої, виконавчої, судової, влади та державні органи зі спеціальним статусом. Іншими словами, саме органи державного управління забезпечують регулюючий, організаційний та практичний вплив на національну безпеку з метою забезпечення й захисту національних інтересів. Цей вплив має юридично владний характер, забезпечується примусом держави та відповідними ресурсами, які суспільство надає у її розпорядження. Система суб'єктів забезпечення національної безпеки охоплює значний за обсягом масив сил та засобів, який обумовлений, в тому числі, наявністю особливих об'єктів системи забезпечення безпеки: особистість, суспільства та, безпосередньо, держава. Таким чином, саме забезпечення національної безпеки і оборони України зорієнтоване на практичну координацію всіх видів діяльності державних органів та інститутів громадянського суспільства з метою виявлення, усунення і відвернення дійсних і потенційних внутрішніх і зовнішніх загроз.

Відповідно до ст.4 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України” . Закон України «Про Раду національної безпеки і оборони України» від 05.03.1998 № 183/98-ВР, Рада національної безпеки і оборони України є органом, наділеним координаційними та контролюючими повноваженнями з питань національної безпеки. Крім того, згідно ст.107 Конституції України та ст.1 Закону України “Про Раду національної безпеки і оборони України”, Рада національної безпеки і оборони України є координаційним органом з питань національної безпеки і оборони при Президентові України. Крім того, згідно ст.9 Закону України “Про основи національної безпеки України” Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV Рада здійснює координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони щодо органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони, з урахуванням змін у геополітичній обстановці, вносить Президенту України пропозиції щодо уточнення Стратегії національної безпеки України та Воєнної доктрини України.

Рада національної безпеки і оборони України координує та контролює діяльність органів виконавчої влади із реалізації Стратегії та, з урахуванням змін у зовнішньому або внутрішньому середовищі, вносить Президентові України пропозиції щодо її уточнення та ресурсного забезпечення для врахування при підготовці проекту закону про Державний бюджет України на наступний рік, Секретар Ради національної безпеки і оборони України щорічно, а в разі потреби -невідкладно, інформує Президента України про хід виконання Стратегії та подає відповідні висновки і пропозиції.

Проте потрібно відзначити, що Рада національної безпеки і оборони України не єдиний орган в Україні, який наділений контрольними повноваженнями у сфері національної безпеки та оборони. Згідно ст.11 Закону України “Про основи національної безпеки України”, контроль за реалізацією заходів у сфері національної безпеки здійснюється відповідно Президентом України, Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України Радою національної безпеки і оборони України в межах їх повноважень, визначених Конституцією і законами України.

Парламент України - Верховна Рада України також входить до суб'єктів системи забезпечення національної безпеки. Адже Верховна Рада України уповноважена в межах повноважень, визначених Конституцією України, визначати засади внутрішньої та зовнішньої політики, основи національної безпеки, формувати законодавчу базу в цій сфері, схвалювати рішення з питань введення надзвичайного і воєнного стану, мобілізації, визначення загальної структури, чисель ності, функцій Збройних Сил України та інших військових формувань, створених відповідно до законів України. Також, відповідно до ст.5 Закону України “Про оборону України” Верховна Рада України в межах повноважень, визначених Конституцією

України, здійснює законодавче регулювання питань сфери оборони. Закон України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII

Розглядаючи правовий статус Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади в механізмі взаємодії з РНБО України, звернемо увагу на прерогативи РНБО України як органу, що координує і контролює діяльність органів виконавчої влади в галузі національної безпеки і оборони в межах Конституції та законів України. Концептуальні підходи до формування системи національної безпеки України. - Проблеми національної безпеки. - Фонд національної міжнародної безпеки Оскільки рішення РНБО України запроваджують низку заходів із тих чи інших питань у вказаній галузі, це спричинює надання відповідних доручень Кабінету Міністрів України та окремим органам виконавчої влади. Проаналізуємо повноваження уряду в галузі національної безпеки, серед яких вжиття заходів для зміцнення національної безпеки та обороноздатності України, охорони й захисту її державного кордону і території, керівництва Цивільною обороною України; визначення бюджетних асигнувань на оборону в межах чисельності громадян, які підлягають призову на строкову військову службу і навчальні збори, забезпечення реалізації прав і гарантій військовослужбовців і осіб, звільнених з військової служби.

Ми робимо висновок, що співвідношення статусних характеристик РНБО України та Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України та інших органів державної влади показує, що на сьогодні в законодавстві України механізм взаємодії між цими суб'єктами чітко не врегульований.



РОЗДІЛ ІІ. ХАРАКТЕРИСТИКА ФУНКЦІЙ РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ ТА ОБОРОНИ УКРАЇНИ

2.1 Основні принципи формування і діяльності Ради національної безпеки і оборони України

Розглянувши роль права в забезпеченні національної безпеки, перейдемо до аналізу самої методології формування нормативно-правового поля забезпечення національної безпеки України.

Конституція України створила базу для подальшого розвитку законодавства, одним з напрямків якого є розвиток законодавства Про національну безпеку. Воно має базуватися на принципах верховенства права, відповідати чинній Конституції, а також виконувати поставлені задачі:

· концептуалізувати феномен національної безпеки як такої, визначивши її вихідні характеристики, параметри і чинники, загрози та небезпеки, параметри управлінських впливів;

· актуалізувати проблему побудови системи національної безпеки як найбільш ефективного засобу забезпечення національних інтересів;

· легітимізувати не тільки процес управління національної безпеки, але і функціонування самої системи забезпечення національної безпеки, яка має складатися із державної і недержавної підсистем забезпечення національної безпеки; Кравець Є.Я. Діяльність органів виконавчої влади у сфері НБ. - К., 1998. - С.341

· активізувати діяльність уповноважених органів державної влади і недержавних структур в цьому напрямку;

· закласти фундамент для прогнозованої стабілізації геополітичної ситуації з метою максимальної реалізації українських національних інтересів;

· створити систему моніторингу для відстеження і своєчасної нейтралізації передумов, що створюють загрозу національним інтересам української нації;

· сприяти утворенню гнучкої системи корелюючих нормативно-правових актів, реалізація яких забезпечуватиме подальший розвиток України.

Формування законодавства по забезпеченню національної безпеки, яке б відповідало Конституції України, нерозривно пов'язано з підвищенням ролі закону. Саме через відповідні Конституції закони як юридичну форму вираження волі народу чи безпосередньо через своїх представників у парламенті, можливо найбільш ефективне відновлення системи права на демократичних і гуманістичних засадах. Лише верховенство Конституції і закону в системі нормативно-правових актів держави забезпечить високу якість усієї єдності та внутрішньої погодженості законодавства про національну безпеку. Адже реформування правової системи -- це, насамперед, відновлення і розвиток законодавства і забезпечення вищого авторитету правового закону в суспільстві і державі. Тодыка Ю. Н. Конституционное право Украины: отрасль права, наука, учебная дисциплина: Учеб. пособ. -X.: Фолио. Рай-дер, 1998. -194 с.

Згідно зі ст.. 5 Закону України « Про основи національної безпеки України» основними принципами забезпечення національної безпеки Закон України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 № 964-IV є:

· пріоритет прав і свобод людини і громадянина;

· верховенство права;

· пріоритет договірних (мирних) засобів у розв'язанні конфліктів;

· своєчасність і адекватність заходів захисту національних інтересів реальним і потенційним загрозам;

· чітке розмежування повноважень та взаємодія органів державної влади у забезпеченні національної безпеки;

· демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією держави та іншими структурами в системі національної безпеки;

· використання в інтересах України міждержавних систем та механізмів міжнародної колективної безпеки.

Національна безпека України забезпечується шляхом проведення виваженої державної політики відповідно до прийнятих в установленому порядку доктрин, концепцій, стратегій і програм у політичній, економічній, соціальній, воєнній, екологічній, науково-технологічній, інформаційній та інших сферах. Мелащенко В. Ф. Основи конституційного права України: Курс лекцій для студ. юрид. вузів і ф-тів. -К.: Вентурі, 1995. -113 с.

Вибір конкретних засобів і шляхів забезпечення національної безпеки України обумовлюється необхідністю своєчасного вжиття заходів, адекватних характеру і масштабам загроз національним інтересам.

2.2 Функції Ради національної безпеки і оборони України та форми їх здійснення

Головні завдання Ради національної безпеки і оборони:

* забезпечення реалізації єдиної державної політики у сфері національної безпеки і оборони України;

* аналіз стану і тенденцій розвитку зовнішньо- та внутрішньополітичної ситуації, визначення на цій основі стратегії та пріоритетних напрямів забезпечення національної безпеки і оборони;

* комплексна оцінка та прогноз потенційних і реальних загроз державному, економічному, суспільному, оборонному, інформаційному, ядерному, екологічному та іншим видам і об'єктам безпеки України;

* планування, організація та контроль за здійсненням заходів політичного, економічного, воєнного, соціального, науково-технічного та іншого характеру, адекватних цим загрозам;

* розгляд питань фінансування витрат на національну безпеку і оборону, а також контроль за витрачанням відповідних коштів;

* розгляд проектів законів України та указів Президента України, інших нормативних актів, наказів і директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, концепцій, доктрин, державних програм у сфері національної безпеки і оборони України тощо;

* підготовка пропозицій щодо вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони України, у тому числі щодо утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у даній сфері;

* підготовка пропозицій щодо оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, а також щодо оголошення у разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

* координація наукових досліджень у галузі національної безпеки і оборони;

* розгляд і вирішення інших актуальних проблем національної безпеки і оборони України.

Рада національної безпеки і оборони України відповідно до покладених на неї завдань координує і контролює діяльність органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, а також Комісії з питань ядерної політики та екологічної безпеки при Президентові України, Генеральної військової інспекції при Президентові України, Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України, інших органів у даній сфері, утворених при Президентові України. Органи державної влади в Україні / За ред. В.Ф.Погорілка. - К., 2002. -361 с.

Функціями, під якими розуміють головні напрями діяльності Ради національної безпеки і оборони України, є:

1) внесення пропозицій Президентові України щодо реалізації засад внутрішньої і зовнішньої політики у сфері національної безпеки і оборони;

2) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони у мирний час;

3) координація та здійснення контролю за діяльністю органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони в умовах воєнного або надзвичайного стану та при виникненні кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Відповідно до зазначених функцій Рада національної безпеки і оборони України має таку компетенцію:

1) розробляє та розглядає на своїх засіданнях питання, які відповідно до Конституції та законів України, Концепції (основ державної політики) національної безпеки України, Воєнної доктрини України належать до сфери національної безпеки і оборони, та подає пропозиції Президентові України щодо:

-- визначення стратегічних національних інтересів України, концептуальних підходів та напрямів забезпечення національної безпеки і оборони у політичній, економічній, соціальній, воєнній, науково-технологічній, екологічній, інформаційній та інших сферах;

-- проектів державних програм, доктрин, законів України, указів Президента України, директив Верховного Головнокомандувача Збройних Сил України, міжнародних договорів, інших нормативних актів та документів з питань національної безпеки і оборони;

-- вдосконалення системи забезпечення національної безпеки та організації оборони, утворення, реорганізації та ліквідації органів виконавчої влади у цій сфері;

-- проекту Закону України про Державний бюджет України за статтями, пов'язаними з гарантуванням національної безпеки і оборони України;

-- матеріального, фінансового, кадрового, організаційного та іншого забезпечення виконання заходів з питань національної безпеки і оборони;

-- заходів політичного, економічного, соціального, воєнного, науково-технологічного, екологічного, інформаційного та іншого характеру відповідно до масштабу потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

-- доручень, пов'язаних з вивченням конкретних питань та здійсненням відповідних досліджень у сфері національної безпеки і оборони, органам виконавчої влади та науковим закладам України;

-- залучення контрольних, інспекційних та наглядових органів, що функціонують у системі виконавчої влади, до здійснення контролю за своєчасністю та якістю виконання прийнятих Радою національної безпеки і оборони України рішень, введених у дію указами Президента України;

-- забезпечення і контролю надходження та опрацювання необхідної інформації, її збереження, конфіденційності та використання в інтересах національної безпеки України, аналізу на її основі стану і тенденції розвитку подій, що відбуваються в Україні і в світі, визначення потенційних та реальних загроз національним інтересам України;

-- питань оголошення стану війни, загальної або часткової мобілізації, введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або окремих її місцевостях, оголошення в разі потреби окремих місцевостей України зонами надзвичайної екологічної ситуації;

2) здійснює поточний контроль діяльності органів виконавчої влади у сфері національної безпеки і оборони, подає Президентові України відповідні висновки та пропозиції;

3) залучає до аналізу інформації посадових осіб та фахівців органів виконавчої влади, державних установ, наукових закладів, підприємств та організацій усіх форм власності;

4) ініціює розробку нормативних актів і документів з питань національної безпеки і оборони, узагальнює практику їх застосування та результати перевірок їх виконання;

5) координує і контролює переведення центральних і місцевих органів виконавчої влади, а також економіки країни на роботу в умовах воєнного чи надзвичайного стану; Погорілко В. Ф., Фєдорєнко В . Л. Конституційне право України. Акад. курс: Підруч.: У 2 т. - Т. 1 / За ред . В. Ф. Погорілка. - К.: Юридична думка, 2006. -219 с.

6) координує і контролює діяльність органів місцевого самоврядування у межах наданих повноважень під час введення воєнного чи надзвичайного стану;

7) координує та контролює діяльність органів виконавчої влади з відбиття збройної агресії, організації захисту населення та забезпечення його життєдіяльності, охорони життя, здоров'я, конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян, підтримання громадського порядку в умовах воєнного та надзвичайного стану та за виникнення кризових ситуацій, що загрожують національній безпеці України.

Здійснено класифікацію функцій РНБО України за різними критеріями, зокрема за об'єктами, суб'єктами, способами, засобами та іншими елементами діяльності. Так, об'єктами, тобто цілями і завданнями системи органів національної безпеки; предметами відання, тобто певними галузями державної політики національної безпеки, є політична, економічна, соціальна, екологічна, науково-технологічна та інші сфери. Відповідно до цих сфер розрізняються такі внутрішні об'єктні функції РНБО України, як функції сприяння забезпеченню внутрішньополітичної, економічної, соціальної, екологічної, науково-технологічної безпеки. До зовнішніх об'єктних функцій РНБО України належать напрями та види діяльності щодо сприяння забезпеченню зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної безпеки. До суб'єктних функцій належать, зокрема, функції щодо встановлення, підтримання та гарантування національної безпеки. Аналіз системи напрямів та видів діяльності РНБО України за суб'єктною ознакою дав змогу зробити висновок про те, що більшість функцій реалізуються цим органом не безпосередньо, а через інші структури. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підруч. -3-тє вид. доп. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2006. -162 с.

Проаналізовано функції РНБО України за способами, засобами і методами її діяльності, тобто її технологічні функції. До цього класу функцій належать основні напрями та види діяльності РНБО України щодо сприяння забезпеченню інформаційної та воєнної безпеки, контролю за діяльністю органів виконавчої влади в галузі національної безпеки і оборони тощо.



РОЗДІЛ 3 СТРУКТУРНО-ТЕХНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА РАДИ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

3.1 Поняття і основні елементи структури Ради національної безпеки і оборони України

Поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради національної безпеки і оборони України здійснює її апарат, який підпорядковується Секретареві Ради національної безпеки і оборони України.

Для опрацювання і комплексного вирішення проблем міжгалузевого характеру, забезпечення науково-аналітичного та прогнозного супроводження діяльності Ради національної безпеки і оборони України за її рішенням, можуть утворюватися тимчасові міжвідомчі комісії, робочі та консультативні органи.

Функції, структура, штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України, а також функція заступників Секретаря РНБО визначаються Президентом України. Функції та повноваження допоміжних органів РНБО також визначає Президент України.

Гранична чисельність працівників Апарату Ради національної безпеки і оборони України затверджена у кількості 180 штатних одиниць.

Указом Президента України від 6 квітня 2012 року (зі змінами від 20 квітня 2012 року) визначена діюча структура Апарату Ради національної безпеки і оборони України: Указ Президента України «Питання Апарату Ради національної безпеки і оборони України» від 06.04.2012 № 251/2012

§ Секретар Ради національної безпеки і оборони України

§ Перший заступник Секретаря Ради національної безпеки і оборони України

§ заступники Секретаря Ради національної безпеки і оборони України

§ Прес-секретар

§ Служба Секретаря Ради національної безпеки і оборони України

§ Департамент державної безпеки та правоохоронних органів

§ Департамент воєнної безпеки

§ Департамент економічної та соціальної безпеки

§ Департамент зовнішньополітичних аспектів національної безпеки

§ Контрольне управління

§ Організаційно-технічне управління

§ Відділ кадрів

§ Юридичний відділ

§ Відділ бухгалтерського обліку та звітності

§ Відділ забезпечення доступу до публічної інформації

§ Режимно-секретний сектор.

Головою Ради національної безпеки і оборони України є Президент України.

Проте у разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108--111 Конституції України (відставка; неможливість виконувати свої повноваження за станом здоров'я; усунення з поста у порядку імпічменту, смерть) виконання обов'язків Голови Ради національної безпеки і оборони України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України.

Персональний склад Ради національної безпеки і оборони України формує Президент України. Конституцією України передбачено, що до складу Ради національної безпеки і оборони України за посадою входять Прем'єр-міністр України, Міністр оборони України, Голова Служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України, Міністр закордонних справ України. Крім того, її членами можуть бути керівники інших центральних органів виконавчої влади.

Так до складу Ради національної безпеки і оборони України, що був затверджений Указом Президента України від 18 січня 2013, входять:

-- Президент України, Голова Ради;

-- Прем'єр-міністр України;

-- Міністр внутрішніх справ України

-- Голова Служби зовнішньої розвідки України

-- Секретар Ради національної безпеки і оборони України

-- Міністр закордонних справ України

-- Міністр юстиції України

-- Міністр оборони України

-- Глава Адміністрації Президента України

-- Генеральний прокурор України

-- Голова Верховної Ради України

-- Голова Національного банку України

-- Голова Служби безпеки України Указ Президента України «Про склад Ради національної безпеки і оборони України» від 18.01.2013 № 33/2013

Відповідальним за роботу Ради національної безпеки і оборони України є її Секретар. Секретар Ради національної безпеки і оборони України призначається на посаду та звільняється з посади Президентом України і безпосередньо йому підпорядковується. Правовий статус Секретаря Ради національної безпеки і оборони України як державного службовця визначається Президентом України відповідно до Закону України «Про державну службу».

Секретар Ради національної безпеки і оборони України забезпечує організацію роботи і виконання рішень Ради національної безпеки і оборони України. Для цього він має заступників, які за його поданням призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України. При цьому чинне законодавство України встановлює, що на посади Секретаря Ради національної безпеки і оборони України та його заступників можуть призначатися як цивільні особи, так і військовослужбовці.

Безпосередньо Секретареві підпорядковується апарат Ради національної безпеки і оборони України, який здійснює поточне інформаційно-аналітичне та організаційне забезпечення діяльності Ради. Функції, структура та штатна чисельність апарату Ради національної безпеки і оборони України визначаються Президентом України, а посадові особи апарату Ради національної безпеки і оборони України визнаються державними службовцями.

Апарат Ради є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

3.2 Проблеми реформування структури Ради національної безпеки і оборони України

В Україні дискусія довкола безпекового простору та його стрижневого елементу - військової організації держави з різною інтенсивністю триває протягом усього періоду її незалежного існування. Совгиря О. В., ШуклінаН. Г . Конституційне право України: Навч. посіб. - К.: Юрінком Інтер, 2007. -501 с.

Формальною підставою для поширення такого соціального явища стала висунута в середині 90-х років минулого століття і некритично сприйнята керівництвом держави теза про те, що на найближчі 10-15 років для України зовнішньої загрози не існує. У зв'язку з цим на перший план вийшли внутрішні загрози безпеці України, тоді як зовнішні перейшли до розряду малоймовірних. Як показала історична практика, це помилковий висновок, тому що майже всі держави, що оточують Україну, нарощують свій військовий потенціал, а деякі з них не відмовилися від територіальних претензій до нашої країни. В Україні за ці роки фактично відбулася деградація військової справи. Як справедливо зазначено в статті «Реформа Збройних Cил України: актуальність, міжнародний досвід, національні особливості та пріоритети», «більшість експертів сьогодні констатують неможливість ЗС України реально гарантувати безпеку держави».

За роки незалежності України її Збройні Сили скоротилися майже в п'ять разів. Однак ніхто ніколи не пояснював, як і чому на різних етапах визначали чисельність українського війська (і завжди - в бік зменшення). Саме це спростовує тезу цивільних експертів про те, що військовики «через зрозумілий консерватизм і корпоративність» намагаються реалізувати свої інтереси в концепції військової реформи, зокрема, щодо збереження за можливості більшої кількості управлінських структур, з'єднань, частин, озброєння, об'єктів інфраструктури, а також чисельності особового складу. Вочевидь, тут усе навпаки: реальна ситуація, яка склалася в безпековому просторі нашої держави за роки незалежності, свідчить, що твердження військових експертів зазвичай залишалися поза увагою. Тому, висловлюючи власні міркування, автор сподівається на конструктивний діалог, спрямований на подолання суперечностей у військовій сфері українського суспільства. Українчук В.М. Забезпечення національної безпеки в умовах формування в Україні громадянського суспілства. - Харків: Університет внутрішніх справ. - 1996. -87 с.

Насамперед у межах оголошеної модернізації України необхідно переглянути підходи до будівництва її безпекового простору, зважаючи на наявні тенденції у світовій спільноті. Сьогодні значна частина міжнародних організацій, НАТО та ЄС вже не розрізняють оборони й безпеки, називаючи їх сектором безпеки. Під цим визначенням вони розуміють сукупність усіх органів та сил, обов'язок яких полягає у захисті суспільства, держави та її інститутів. До його складу належать стрижневі структури, такі, як збройні сили, правоохоронні органи, воєнізовані формування, органи розвідки та безпеки, митна служба, берегова охорона і прикордонна служба, а також ті інститути, які формують, здійснюють та контролюють політику внутрішньої й зовнішньої безпеки .

Отже, зважаючи на світовий досвід та спираючись на розробки вітчизняних і зарубіжних науковців, пропонується вважати, що сектор безпеки - це сукупність державних органів та організацій, які покликані гарантувати безпеку особи, суспільства й держави.

Відповідно до головних видів безпеки, поширених в Україні на законодавчому та доктринальному рівнях, пропонується розрізняти три основні елементи сектору безпеки та їхніх гарантів:

- особиста безпека громадян, громадська безпека тощо - гарантують правоохоронні органи;

- державна безпека - гарантує спецслужба;

- військова безпека - гарантує військова організація України. В.П.Горбулін, О.Ф.Бєлов, Е.М.Лисицин. Актуальні питання організації стратегічного планування державної політики національної безпеки України. // Стратегічна панорама. -- 1999 -- №3 -- С.27.

Найголовнішим напрямом реформування сектору безпеки має стати чітке та однозначне розмежування усіх силових структур України з урахуванням їхніх функцій у системі безпеки відповідно до запропонованої моделі. У межах кожного з цих сегментів необхідно здійснити уніфікацію всього, що стосується логістики та підготовки кадрів, проходження служби (державної чи військової) особовим складом. Перші два елементи сектору безпеки потрібно цілковито й беззастережно демілітаризувати, як це роблять у всьому світі. Їхня діяльність повинна стати прозорою та доступною для цивільного контролю з боку суспільства.

Особливу увагу під час реформування правоохоронного сегмента треба приділити органам внутрішніх справ. Як зазначають вітчизняні та зарубіжні науковці, «багато що з колишньої радянської структури та організації, які засновані на надзвичайно мілітаризованій авторитарній моделі контролю й ухваленні рішень, залишається характерним і для української міліції». Тому першим кроком на шляху демілітаризації міліції могло б стати закріплення за українськими органами внутрішніх справ традиційної назви - поліція, оскільки міліція (від лат. militia - військо) - це вид ополчення, що комплектується переважно під час війни для тилової служби і пов'язаний з військовою діяльністю. В Україні питання про це на науковому рівні порушували ще 2009 року, проте українські реформатори вичікували, коли така подія відбудеться в Російській Федерації, тому що північна сусідка була й залишається одним із потужних, а можливо, й найпотужнішим транслятором тенденцій в Україну.

Наступним елементом сектору безпеки, який потребує радикального реформування, є так звані розвідувальні та контррозвідувальні органи. Язик не повертається назвати їх спецслужбами, бо поняття «спецслужба» не легітимізоване в правовому полі України та й реальна сутність цих «військових формувань» не відповідає формальним ознакам, що характеризують такого роду структури. Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми реформування державної влади в Україні / Академія правових наук в Україні // Вісник. -- Х., 1995. -- №3. -- С.21.

Аналізуючи діяльність спецслужб певних зарубіжних держав на тлі вітчизняного досвіду, можна дійти висновку, що в сучасному українському суспільстві фактично немає цивілізованого гарантування такого напряму безпеки, як державна. Функціональна «універсальність» СБУ та «вузька спеціалізація» служби зовнішньої розвідки (СЗР) України свідчать, що процес реального створення спецслужб у нас невиправдано затягнувся, а вплив радянського минулого й досі позначається на діяльності розвідувальних та контррозвідувальних органів, у тому числі й на спробах їхнього реформування.

На наш погляд, доцільно звернути увагу на деякі важливі науково-прикладні положення щодо вирішення проблем реформування системи національної безпеки. По-перше, необхідно виходити з чіткішого розмежування вимог до здійснення організаційних перетворень, зумовлених дією законів співвідносності суб'єкта та об'єкта системи національної безпеки, пропорційності їх розвитку, адже це дає змогу як поглибити розкриття змісту цілісності системи національної безпеки, так і підвищити обґрунтованість її реформування. По-друге, до найважливіших критеріїв радикального вдосконалення структури РНБО України слід віднести досягнення максимальної реалізації наявного керівного потенціалу. По-третє, визначення першочергових напрямів кількісних змін та якісного перетворення кожного з елементів досліджуваної системи має грунтуватись на дослідженні їх взаємопов'язаного і взаємообумовленого співвідношення безпосередньо в процесі діяльності.

В процесі розробки Концепції реформ та формуванні Програми практичних заходів з їх реалізації слід додержуватись вимог як об'єктивно зумовленої співвідносності розвитку суб'єктів і об'єктів системи органів національної безпеки, так і обов'язкового забезпечення пропорційності перетворень їх внутрішніх елементів. Лише на цих засадах стане можливою отримання цілісності та підвищення гнучкості системи національної безпеки в цілому та РНБО України зокрема, надання їй адаптивних властивостей, більш повне використання наявного потенціалу та його подальше нарощування з орієнтацією на забезпечення послідовної й ефективної реалізації стратегії розвитку країни.



ВИСНОВКИ

Час, що минув після проголошення Україною незалежності, досить переконливо довів, що для справді демократичної держави, яка прагне до європейського співтовариства, утверджує принципи регіональної та колективної безпеки, надзвичайно важливим є функціонування такого конституційного органу національної безпеки, як РНБО України.

Одним із інститутів забезпечення національної безпеки є Рада національної безпеки і оборони України -- один із найвпливовіших та найскладніших органів гарантування конституційного ладу -- забезпечення національної безпеки. “Рада національної безпеки і оборони України” -- це загальнодержавний, цілісний, системний, спеціалізований, міжвідомчий, колегіальний, постійно діючий, консультативно-дорадчий орган у сфері національної безпеки при Президентові України для прийняття державних рішень, за допомогою яких здійснюється координація та контроль діяльності органів виконавчої влади у цій сфері. Оскільки РНБО складається з представників усіх найважливіших державних органів, то вона являє собою структурований, загальнодержавний, міжвідомчий, колегіальний орган -- своєрідний механізм держави в мініатюрі. Він свідчить, що всі органи системи національної безпеки в системі органів держави як єдине ціле працюють у РНБО. Тут поєднуються всі органи державної влади в єдиний цілісний механізм. І такий механізм ефективно може діяти не інакше як під керівництвом глави держави. Тому закономірно, що РНБО функціонує при Президентові України.

...