Захист прав людини в демократичних державах

Размещено на http://allbest.ru

«Захист прав людини в демократичних державах»

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1.1 Поняття та ознаки прав людини

1.2. Види та характеристика прав людини і громадянина

РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

2.1 Нормативне закріпленні гарантій захисту прав людини

2.2 Державні органи в системі захисту прав людини

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Актуальність теми. Права і свободи людини є однією з ключових наукових проблем, які всебічно вивчаються - з філософсько-гуманістичного погляду, в аспекті принципів перебудови правової системи, проведення економічної та культурної політики. В умовах розвитку державності України, як демократичної європейської країни, ключове місце належить формуванню правової системи, в якій одним з основних елементів є права людини з позицій як внутрішньодержавного, так і загальносвітового значення.. У зв'язку з цим актуальною проблемою є удосконалення законодавчої бази в напрямку розвитку та становлення інституту гарантій прав людини і громадянина як одного з основних пріоритетів правової держави.

Дослідженням даної проблеми займалися як зарубіжні, так і вітчизняні вчені такі як: В.В. Букач, Г. Горностай, В. Євінтов, С. Лисенко, А.М. Колодій, О. Негодченко, О.В. Пушкіна, О.Ф. Скакун, В.Ю. Васицькій, Р.А. Мюллерсон, С.Н. Крижанівський, В.Л. Погорілко, П.М. Рабинович, В. Буткевич, А.І. Дмитрієв, С. Федик, І. Бородін, М. Орзіх, М. Буроменський та інші.

Мета даної роботи полягає в з'ясуванні поняття, значення та системи гарантій прав людини і громадянина в демократичних державах.

На основі визначеної мети, нами сформульовано наступні завдання:

ь розкрити поняття, зміст та ознаки прав людини;

ь здійснити класифікацію прав людини та охарактеризувати їх основні групи;

ь проаналізувати особливості нормативно-правового регулювання гарантій захисту прав людини і громадянина;

ь охарактеризувати поняття, систему та види гарантій прав людини;

ь розкрити систему державних органів із захисту прав людини.

Об'єктом даної роботи є суспільні відносини в сфері забезпечення та реалізації гарантій прав і свобод людини і громадянина в сучасних демократичних державах.

Предметом роботи є система гарантій прав і свобод громадянин в демократичних країнах.

При написанні роботи використовувались наступні методи. Основним методом написання є діалектичний метод пізнання. Також використовувались методи порівняльно-правового дослідження, системно-структурний, формально-догматичний. Методи використовувались у єдності та поєднанні між собою.

Структура робота. Робота складається зі вступу, двох розділів, чотирьох підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 26 сторінок.

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

1.1 Поняття та ознаки прав людини

З прийняттям 28 червня 1996 року Конституції в Україні розпочався новітній процесс розвитку такого важливого правового інституту як права людини і громадянина. Конституція України 1996 року визначила якісно новий, сучасний статус людини і громадянина в Україні. В нашій державі вперше на конституційному рівні був включений окремий розділ "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" [1].

Стаття 3 Основного закону країни закріплює вихідну засаду правової демократичної соціальної держави про те, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

В українській юридичній науці права найчастіше визначаються як «певні можливості людини, необхідні для її існування та розвитку у конкретно-історичних умовах, які об'єктивно зумовлюються досягнутим рівнем розвитку людства і мають бути загальними та рівними для всіх людей».

Також існує таке визначення прав людини як можливості вибору особою певної поведінки для забезпечення свого нормального існування і розвитку, закріплені в законах, інших правових актах держави і міжнародних документах, обумовлені рівнем економічного, соціального, духовного і культурного розвитку суспільства. Тобто права людини визначають через її можливості [12; 19; 20].

Взагалі, існує багато підходів до інтерпретації поняття «право», що засвідчує складність даної проблеми, а отже, і неможливість однозначного тлумачення природи прав, оскільки вони можуть використовуватись у найрізноманітніших контекстах і аналізуватись із різних точок зору.

Ми вважаємо, що найбільш доцільним є наступна дефініція. Права людини -- це гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка в змозі забезпечити існування і розвиток людства і закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки прав людини:

І) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися;

2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права;

3) можливості, які не обмежені територією держави (позатериторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність;

4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства -- рівня його економічного, політика-соціального, духовно-культурного розвитку. Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини;

5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесені до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами [22].

Зміст і обсяг основних прав людини визначаються сукупністю таких соціальних чинників:

ь інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами суспільства;

ь мораль суспільства, що переважає у даний період;

ь мета прав людини і відповідність цим правам засобів, використовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження прав).

ь Родове поняття «права людини» поділяється на видові поняття за різними критеріями, і різні терміни використовуються для специфікації цього поняття.

Однак, зміст прав людини і громадянина відрізняються один від одного. Права людини випливають із природного права, а права громадянина - із позитивного права. Ці два боки не повинні протиставлятися одне одному [7, с. 17].

Громадянин -- людина, яка законом визнається юридичне належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародно-правових актах, то права громадянина -- у конституції певної держави. Відмінності між правами людини і громадянина полягають, по-перше, в тому, що права людини є позатериторіальні, тобто існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою, тоді коли права громадянина передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави.

По-друге, права людини належать їй через факт народження як природні, невідчужувані права, тобто не завжди виступають як юридичні категорії (наприклад, біженці не мають статусу громадянства, але мають права людини). А права громадянина закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа.

Таким чином, права людини -- це гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка в змозі забезпечити існування і розвиток людства і закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей. Існують певні ознаки, які характеризують це поняття та є необхідними для повного і правильного розуміння його змісту.

1.2 Види та характеристика прав людини і громадянина

Основні права і свободи людини і громадянина розрізняють за сферою їх реалізації в суспільному житті:

1. Природні (особисті) права і свободи людини, які надаються їй з народженням, а не державою, яка залежно від ступеня демократичності.

Конституція України у статті 3 визнає і гарантує, перш за все, саме природні права людини.

Ця група прав відображена у таких статтях конституції: ст. 21, згідно з якою усі люди є вільними і рівними у своїй гідності і правах; ст. 23 -- кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості; ст. 29 -- кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність; ст. 32 -- ніхто не може втручатися в особисте і сімейне життя; ст. 34 -- кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх почуттів і переконань; ст. 35 -- кожен має право на свободу світогляду і віросповідання [1].

Особливо важливою серед цих статей є стаття 27 Конституції України, згідно з якою кожна людина має невід'ємне право на життя.

Право на життя -- універсальне, загальновизнане природне право людини і громадянина, яке закріплено в міжнародно-правових актах та у конституціях багатьох країн світу.

У Конституції України це право відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини 1948 р. здобуло своє закріплення у статтях 3 і 27 Основного Закону [1, 2]. Згідно зі ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою цінністю. Тому саме держава відповідає перед людиною за забезпечення цього права, прийнявши на себе обов'язок захищати життя людини [1; 2].

Особисті права людини як універсальні передбачають конституційний захист приватного життя, свободи людини від непомірного втручання держави у всі сфери цього життя [21].

2. Громадянські права є своєрідними гарантіями охорони життя людини з боку держави, основним обов'язком якої є саме захист життя людини.

Вони охоплюють широкий комплекс дій усіх державних і суспільних структур зі створення і підтримки нормальних умов життя людини.

Особисті (громадянські) права -- це природні, основоположні, невід'ємні права людини, які мають здебільшого характер негативного права. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і державою.

До громадянських (особистих) прав зазвичай відносять можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально-психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього громадянські (особисті) права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права на життя, особисту недоторканність, свободу пересувань, вибір місця проживання, безпечне довкілля, житло тощо. Духовні права: на ім'я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд [1, 21].

У конституціях багатьох держав особисті (громадянські) права поєднують в одну групу з політичними правами. Підставою для цього служить переважно негативний характер обох, а також спрямованість обох видів цих прав на забезпечення свободи особи в її індивідуальних і суспільних проявах.

До категорії особистих прав і свобод передусім належить особиста недоторканність (особиста свобода), головний зміст якої полягає у захисті від необгрунтованих арештів. Відображена в багатьох конституціях англійська процесуальна процедура «хабеас корпус», встановлена законом ще в XVII ст., передбачав перевірку в суді обґрунтованості арешту особи. В конституційній теорії і практиці Франції та деяких інших країн прийняте ширше поняття безпеки особи, яке містить не тільки гарантії від безпідставних арештів і утримання під вартою, а й сукупність процесуальних гарантій прав особи в судовому процесі[11, c. 25].

До змісту поняття особистих прав і свобод входять також так звані свободи приватного життя -- недоторканність житла, таємниця кореспонденції, свобода вибору місця проживання, свобода пересування, права і свободи, пов'язані із шлюбним станом та сімейними відносинами тощо. Серед них слід виділити таємницю кореспонденції.

Характеризуючи особисті права, необхідно також визначитися щодо права приватної власності, яке зарубіжні дослідники слушно відносять до вказаної категорії прав і свобод. Як зазначалося, у старих конституціях право на приватну власність проголошувалось як одне з природних прав людини, що має невідчужуваний характер. У цілому ж це право слід сприймати не тільки як одне з прав особи, а й як своєрідну основу, стрижень сукупності її прав і свобод, що визначає зміст останніх [11, c. 26].

3. Політичні права -- можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості. Це -- право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо, телебачення та ін. Вони зазначені в 38, 39, 40 та деяких інших статтях Конституції України [1; 22, с. 185].

Політичні права і свободи поєднанні з особистими правами і свободами вони утворюють так званий традиційний каталог прав і свобод. У різних формах та обсязі вони проголошуються практично в усіх конституціях. Для нормального розвитку політичного життя кожної країни найбільше значення мають свобода слова (свобода висловлення своїх думок), свобода друку, свобода зборів, мітингів та процесій, свобода асоціацій (право на утворення об'єднань), право петицій (звернень до державних органів), виборче право та деякі інші. Більшість з них може бути поділена на елементи, які також нерідко сприймаються як окремі права і свободи. Наприклад, поняття виборчого права охоплює право обирати, бути обраним, право на участь у виборчій кампанії тощо. Свобода асоціацій передбачає право на утворення політичних партій, профспілок тощо.

У наш час в Україні, крім Конституції України, діє ряд законів, які гарантують реальність прав у сфері економіки (наприклад, щодо приватизації, власності, підприємництва), у галузі політики (громадянство, свобода преси, об'єднань громадян), у соціальній сфері (захист прав споживачів, охорона праці).

Залежно від характеру свободи, відображеної в правах або юридичних свободах, розрізняють негативні і позитивні права і свободи людини і громадянина [22, c. 181].

Позитивні права людини фіксують обов'язки держави, осіб і організацій надати громадянину ті або інші блага, здійснювати певні дії (право на соціальне забезпечення, освіту, охорону здоров'я, гідний життєвий рівень тощо). Здійснення позитивних прав неможливо без наявності у держави достатніх ресурсів.

Негативні права визначають обов'язки держави та інших, людей стримуватися від тих або інших дій у ставленні до особи. Держава в таких умовах охороняє індивіда, особу від небажаних втручань і обмежень, що порушують їх свободу.

Суттєвим для класифікації прав людини є введення поняття «трьох поколінь» прав людини, котре запропонував французький юрист Карел Васак [22, c. 174]. Перше покоління -- це громадянські та політичні права (liberie), друге -- економічні, соціальні й культурні права (egalite), третє -- колективні (солідарні) права (fraternite).

Перше покоління громадянських і політичних прав бере початок від XVII--XVIII ст., а саме у період після англійської, американської та французької революцій. Поширеним є погляд на громадянські й політичні права як, в основному, на негативні права («свобода від ...»), а не позитивні («право на...»). Вони гарантуються статтями 2--21 Загальної декларації прав людини, а об'єднує їх ідея свободи індивіда, одного чи вкупі з іншими, від зловживань державної влади. Це такі права, як, право на життя; свободу та особисту недоторканність; свободу від рабства, катувань або жорстокого, нелюдського чи такого, що принижує гідність людини, поводження та покарання тощо [2].

Друге покоління прав-- економічні, соціальні та культурні, ідея яких з'являється на початку XIX ст. Їх відносять, радше, до позитивних прав, ніж до негативних, оскільки вони вимагають для своєї реалізації участі держави. Вираженням цих прав є статті 22--27 Загальної декларації прав людини, наприклад, право на соціальне забезпечення, працю, відпочинок, достатній життєвий рівень тощо [2]. Втім, деякі з них не можуть бути однозначно віднесені до числа позитивних прав (право на вільний вибір роботи, право створювати і входити до професійних спілок тощо).

Третє покоління прав розглядається як продукт розвитку національної держави кінця XIX ст. Згадування цих прав знаходимо в статті 28 Загальної декларації прав людини: «Кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому права і свободи, викладені в цій Декларації, можуть бути повністю здійснені». Нині виділяють шість солідарних прав. Це такі права, як право на політичне, економічне, соціальне та культурне самовизначення; право на економічний та соціальний розвиток та право на користування спільним спадком людства, право на мир, право на здоров'я та безпечне довкілля і право на гуманітарну допомогу.

Становлення третього покоління прав людини (права людини -- частина прав людства) пов'язано з національно-визвольним рухом країн, що розвиваються, а також із загостренням глобальних світових проблем після Другої світової війни. Останні призвели до інтернаціоналізації юридичних формулювань прав людини, створення міжнародних пактів про права людини, законодавчого співробітництва країн у питаннях про права людини, надбання наднаціонального характеру законодавствами [22, c. 176].

У XXI ст. можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, котре пов'язане з науковими відкриттями в галузімікробіології, медицини, генетикитощо. Ці права є результатом втручання у психофізіологічну сферу життя людини (наприклад, право людини на штучну смерть (евтаназію); право жінки на штучне запліднення і виношування дитини для іншої сім'ї, вирощування органів людини з її стовбурових клітин та ін.), яке, однак, не є безмежним (заборона клонування людини та встановлення інших правових меж) [22].

До переліку прав людини четвертого покоління можна включити права на:

ь зміну статі;

ь трансплантацію органів;

ь клонування;

ь використання віртуальної реальності;

ь одностатеві шлюби;

ь штучне запліднення;

ь евтаназію;

ь вільну від дитини сім'ю;

ь незалежне від державного втручання життя за релігійними, моральними поглядами;

ь на доступ до Інтернету та деякі інші.

Також виокремлюють колективні та індивідуальні права. Хоча метою прав людини є захист та розвиток людини (індивідуальні права), деякі з цих прав можуть примусово здійснюватися на вимогу окремих людей, але користуються ними групи людей. Це стосується свободи зборів та організацій, свободи релігії і, особливо, свободи формування профспілок та вступу до них. Колективний елемент є ще більш очевидним, коли права людини пов'язані з правом членів етнічної та культурної меншості на збереження своєї мови та культури.

Наведена класифікація не є вичерпною і може стати основою для подальшого вивчення даного питання та здійснення нового групування прав і свобод людини і громадянина в демократичних країнах.

Отже, аналізуючи чинне законодавство та напрацювання науковців, можемо зробити висновок, що права людини і громадянина можна класифікувати за різними критеріями. Існують такі види прав і свобод людини і громадянина: природні, громадянські та політичні; негативні та позитивні; індивідуальні та колективні. Також деякі вчені виокремлюють в системі прав і свобод три покоління: перше покоління -- це громадянські та політичні права,друге -- економічні, соціальні й культурні права,третє -- колективні (солідарні) права. Однак, зараз можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, яке пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо.

РОЗДІЛ 2 МЕХАНІЗМ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ

2.1 Нормативне закріплення гарантій прав людини

Забезпечення конституційних свобод і недоторканості людини та громадянина в Україні - це створення сприятливих умов для їх здійснення, охорона, захист суб'єктивних свобод від правопорушення, відновлення порушеного права компетентними державними органами чи органами місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами та об'єднаннями громадян здійснення матеріальних чи процесуальних юридичних засобів [16].

Юридичний механізм захисту людиною своїх прав -- це динамічний взаємозв'язок носія права на захист та відповідного державного органу, що здійснюється у процесуальному режимі реалізації правоохоронних відносин з метою захисту суб'єктивного права.

Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи.

Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод.

Існують різні підходи до класифікації гарантій захисту прав людини і громадянина.

1. Гарантії за сферою дії:

внутрішньодержавні (національні);

міжнародні.

2. Гарантії за способом викладення:

прості;

складні;

змішані.

3. Гарантії за підставою правового становища особи:

загальні;

спеціальні;

індивідуальні [22, c. 192].

Практична реалізація прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій.

Загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об'єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень.

Спеціальні (юридичні) гарантії -- правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права [21].

Загальні гарантії прав і свобод людини і громадянина, в свою чергу, залежно від їх змісту, можна класифікувати на такі види:

1) економічні;

2) політичні;

3) організаційні.

Економічні гарантії прав і свобод громадян України це:

спосіб виробництва;

економічний лад суспільства, який має забезпечувати неухильне зростання продуктивних сил на основі визнання й захисту різних форм власності на засоби виробництва;

соціальне орієнтована ринкова економіка;

економічна свобода громадян та їхніх об'єднань у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності.

До політичних гарантій належать:

ь держава як головний організатор здійснення та захисту прав людини;

ь народне волевиявлення, яке здійснюється безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування;

ь право громадян на свободу об'єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і .свобод;

ь право громадян на участь в управлінні державними справами, у референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування;

ь право громадян звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Організаційні гарантії -- це організаторська діяльність держави та всіх її органів, посадових осіб, громадських організацій зі створення сприятливих умов для реального користування громадянами своїми правами і свободами.

Спеціальні (юридичні) гарантії -- це надання державою формальної (юридичної) загальнообов'язковості тим умовам, які необхідні для того, щоб кожна людина могла скористатися своїми конституційними правами і свободами [24].

Юридичні гарантії встановлюються державою в Конституції, нормах поточного законодавства, їхньою метою є реальне забезпечення правовими засобами максимального здійснення, охорони й захисту конституційних прав і свобод громадян [21].

Зокрема, Основний Закон передбачає низку конкретних гарантій, які є переважно традиційними для Конституції і законів України [1]. До них належать:

-- право на оскарження у суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів самоврядування, посадових і службових осіб;

-- право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної шкоди, що завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю зазначених органів і осіб;

-- право знати свої права та обов'язки; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом; закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права та обов'язки громадян, але не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є не чинними; гарантується неприпустимість зворотної дії закону; ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визначалися законом як правопорушення;

-- право на правову допомогу, яке означає, зокрема, що кожний вільний у виборі захисника своїх прав і що у випадках, передбачених законом, ця допомога надається безплатно;

-- принцип необов'язковості виконання явно злочинного розпорядження чи наказу;

-- принцип презумпції невинності людини, який означає що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду, і що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину;

-- гарантія неприпустимості обмеження конституційних прав і свобод означає, що дані права і свободи не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією.

Призначення цих та інших нормативно-правових гарантій, які містять Конституція і закони України, полягає в тому, щоб забезпечити найсприятливіші умови за яких закріплений у Конституції України статус людини і громадянина став би юридичним і фактичним соціальним становищем кожної особи. Таким чином, гарантії є тією ланкою, яка дає змогу здійснити необхідний в правовому статусі громадян перехід від передбаченої у Конституції та в законах України можливості до реальної дійсності.

2.2 Державні органи в системі захисту прав людини

Значне місце у механізмі захисту прав і свобод людини належить контролю за додержанням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права і свободи людини і громадянина.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та осіб, які мають захищати права і свободи людини і громадянина:

- Президент України, як гарант прав і свобод людини і громадянина (ст. 102);

- Верховна Рада України, яка виключно законами визначає права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод (ч. 1 ст. 22);

- Кабінет Міністрів України, який повинен вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина (ч. 2 ст. 116);

- місцеві державні адміністрації на відповідній території, які повинні забезпечувати додержання прав і свобод громадян (ч. 2 ст. 199);

- підсистема судів загальної юрисдикції та спеціалізованих судів (ст. 125)»

- Конституційний Суд України (ст. 147 Конституції і ст. 42 Закону України "Про Конституційний Суд України") [1, 3];

- Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ч. 17 ст. 85 Конституції) [4];

- прокуратура, адвокатура;

- інші правоохоронні органи України.

Виступаючи гарантом прав і свобод людини та громадянина, Президент реалізує свою конституційну функцію шляхом здійснення свого права законодавчої ініціативи.

Видає укази, які передбачають захист прав і свобод людини та громадянина, окремих категорій населення; приймає в разі необхідності рішення про введення в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайного стану; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами надзвичайної екологічної ситуації тощо.

Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина та захист прав кожного на території України і в межах її юрисдикції на постійній основі здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини [4].

Уповноважений Верховної Ради з прав людини (омбудсман) відповідає за своєчасне й адекватне реагування влади на звернення та скарги громадян.

Хоч омбудсман, як правило, призначається і звільняється з посади органом законодавчої влади, він розглядається як орган, незалежний від іншої публічної влади у сфері здійснення своєї компетенції.

До повноважень цієї служби, звичайно, належать: розгляд скарг громадянина на порушення його конституційних прав; проведення розслідування за власною ініціативою, якщо є підозра, що дії адміністрації порушують закон або суперечать справедливості і доцільності, чи є факти зловживання владою. Однак, акти і рішення, які приймає омбудсман, не мають юридичної сили. Омбудсман щорічно представляє доповіді парламенту і останній приймає відповідні заходи до порушників закону.

У найбільш розвинутих демократичних країнах розглядуваний нами інститут займає важливе місце в системі органів, що здійснюють контроль за діяльністю апарату управління і ефективно захищають права і свободи людини та громадянина від незаконних дій адміністрації. Вперше його було засновано у Швеції в 1809 pоці.

Поширення служб омбудсмена в світі стало поштовхом до створення у 1976 р. Міжнародного інституту омбудсмена, який об'єднує національні інституції більш ніж 50 країн світу, сприяє розвитку концепції омбудсмена в світі за допомогою досліджень, освітніх програм, публікацій і обміну інформацією, а також організації регіональних і міжнародних конференцій.

Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. Згідно зі ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

При цьому судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюють як суди загальної юрисдикції, так і Конституційний Суд України. Зокрема, стаття 43 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачає, що суб'єктами права на конституційне звернення з питань подання висновків Конституційним Судом України у справах щодо офіційного тлумачення Конституції та законів України є громадяни України, іноземці, особи без громадянства та юридичні особи [3].

Водночас функції щодо створення належних умов для реалізації прав, свобод і обов'язків виконують не лише органи державної влади. Відповідну роль відіграють також органи місцевого самоврядування, об'єднання громадян.

В Україні діє близько 20 неурядових організацій, діяльність яких пов'язана з правами людини. Серед них - Український центр людини, Україно-Американське бюро захисту людини, Всеукраїнський комітет охорони прав людини, Українська секція міжнародного товариства прав людини та інші.

Діяльність цих організацій надзвичайно важлива для забезпечення гарантій прав людини: вони здійснюють правову просвіту, здійснюють експертизу чинного законодавства України на предмет його відповідності міжнародним стандартам з прав людини, готують освітні програми з прав людини для різних спеціальних і професійних груп. Конституція покликана гарантувати, а не декларувати згадані вище права людини [23].

Значна кількість прав викликана приведенням національного законодавства у відповідність з міжнародними пактами про права людини.

Отже, можна зробити висновок, що система гарантій прав і свобод особи є досить складною і розгалуженою. За змістом і за видами суспільної діяльності гарантії прав і свобод особи поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії - засоби забезпечення прав і свобод. До спеціальних належать юридичні або правові гарантії прав і свобод особи.

Проаналізувавши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні.

право свобода безпека охорона

ВИСНОВКИ

На сучасному етапі розвитку української держави і суспільства проблема забезпечення прав і свобод особи набуває особливого значення. Суть цієї проблеми полягає у недостатньому їх забезпеченні, що виявляється як у певних складнощах в практичній реалізації деяких прав і свобод, закріплених в Конституції України, так і в незадовільному стані їх захищеності. Існуючий розрив між проголошеними в Конституції України правами і свободами особи, а також закріпленими в ній гарантіями цих прав і свобод, та повсякденною практикою їх реалізації і захисту можна пояснити тим, що головні передумови ефективного забезпечення прав і свобод особи, якими є вільне громадянське суспільство і демократична правова соціальна держава. Нажаль, слід констатувати, що в нашій країні вони ще не сформувались.

Існують різні інтерпретації поняття «права людини». На нашу думку, найбільш доцільним є наступне визначення: права людини -- це гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка в змозі забезпечити існування і розвиток людства і закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей. Існують певні ознаки, які характеризують це поняття та є необхідними для повного і правильного розуміння його змісту.

Аналізуючи чинне законодавство та напрацювання науковців, можемо зробити висновок, що права людини і громадянина можна класифікувати за різними критеріями. Існують такі види прав і свобод людини і громадянина: природні, громадянські та політичні; позитивні та негативні; індивідуальні та колективні. Також деякі вчені виокремлюють в системі прав і свобод три покоління: перше покоління -- це громадянські та політичні права,друге -- економічні, соціальні й культурні права,третє -- колективні (солідарні) права. Зараз можна говорити про становлення четвертого покоління прав людини, яке пов'язане з науковими відкриттями в галузі мікробіології, медицини, генетики тощо.

Гарантії основних прав і свобод людини і громадянина становлять собою систему норм, принципів, умов і вимог, які у сукупності забезпечують додержання прав і свобод та законних інтересів особи. Система гарантій прав і свобод людини включає передумови економічного, політичного, організаційного та правового характеру, а також захисту прав і свобод. Вона є досить складною і розгалуженою. За змістом і за видами суспільної діяльності гарантії прав і свобод особи поділяються на загальні та спеціальні. До загальних гарантій належать економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні гарантії - засоби забезпечення прав і свобод. До спеціальних належать юридичні або правові гарантії прав і свобод особи.

Значне місце у механізмі захисту прав і свобод людини належить контролю за додержанням законодавчими, виконавчими та судовими органами положень Конституції про права і свободи людини і громадянина.

Конституція України досить чітко визначає систему органів та осіб, які мають захищати права і свободи людини і громадянина: Президент, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів, Конституційний суд та суди загальної юрисдикції, органи внутрішніх справ та деякі інші.

Дослідивши систему гарантій прав і свобод особи в країні, можна зробити висновок, що в Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини і громадянина. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Але одночасно існує така проблема: хоча права і свободи особи, а також гарантії реалізації і захисту цих прав і свобод, закріплені в Конституції, сучасне становище в сфері прав і свобод людини і громадянина свідчить про те, що гарантованість практичної реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи ще перебуває на досить низькому рівні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України . - 1996. - № 30. - Ст. 141

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // Голос України - 2008. - № 236

3. Закон України Про Конституційний суд України від 16 жовтня 1996 року // Голос Укоаїни. - 1996 .

4. Закон України Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини: України від 23 грудня 1997 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1998. -- № 20. -- Ст. 99.

5. Букач В. Зміст конституційних політичних прав і свобод громадян / В. Букач // Право України. -- 2001. -- № 9. -- С. 21-23.

6. Букач В.В., Олійник А.Ю. Конституційні політичні права і свободи людини та громадянина в Україні: Монографія. / В.В. Букач, А.Ю. Олійник -- Д.: Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, 2006. -- 172 с.

7. Васицький Ю.В. Забезпечення прав і свобод людини і громадянина в демократичному суспільстві (на прикладі удосконалення інституту юридичної відповідальності) / Ю.В. Васицький // Часопис Київського університету права. - 2009 - №2 - С.16 - 20.

8. Горностай К. Захист, охорона, гарантії прав і свобод людини і громадянина: співвідношення понять / К. Горностай // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. -- К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. - №12 -- С. 51-55.

9. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини і громадянина: Монографія / М.М. Гуренко -- Київ: НАВСУ, 2001. -- 218 с. .

10. Євінтов В. Пряме застосування міжнародних стандартів прав людини (коментар до статті 9 Конституції України) / В. Євінтов // Український часопис прав людини. К.: Українська Правнича Фундація, 1998. - № 1 - С. 26-27.

11. Кузьменко Я.П. / Я.П. Кузьменко // Актуальні проблеми юридичної психології: тези доп.наук. - К. : Нац. акад. внутр. справ, 2014. - С. 24 - 25.

12. Колодій А.М. Права, свободи та обов?язки людини і громадянина в Україні: Підручник / А.М. Колодій, А.Ю. Олійник. -- К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність», 2008. -- 350 с.

13. Лисенков С. Гарантії прав і свобод людини і громадянина / С. Лисенков, А. Таранов // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. К.: Концерн «Видавничій Дім «Ін Юре», 2005. - С. 73.

14. Марцеляк О.В. Конституційно-правовий статус інституту омбуцмана: світовий досвід та українська модель: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук: спец. 12.00.02 «Конституційне право» / О.В. Марцеляк. - 2004 - 35 с.

15. Негодченко О. Гарантії захисту прав і свобод людини / О.І. Негодченко // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. -- К.: Концерн «Видавничій Дім «Ін Юре», 2005.-- С. 66-68.

16. Олійник А.Ю. Конституційно-правовий механізм забезпечення основних свобод людини і громадянина в Україні: Монографія. К.: Алерта, КНТ, Центр навчальної літератури, 2008. - С. 153

17. Правознавство: Підручник / А.І. Берлач, С.С. Бичкова, Д.О. Карпенко, А.М. Колодій, А.Ю. Олійник, В.І. Осадчий. К.: Всеукраїнська асоціація видавців «Правова єдність» - 2008. - 792 с.

18. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред.. Н.М. Оніщенко, О.В. Зайчук. К.:ТОВ «Видавництво юридична думка». - 2007. - 424 с.

19. Пушкіна О.В. Система прав і свобод людини та громадянина в Україні: теоретичні і практичні аспекти забезпечення / О.В. Пушкіна. -- К.: Логос, 2006. -- 416 с.

20. Рабінович П.М., Хавронюк M.I. Права людини i громадянина: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004.-С. 250.

21. Савчук Л.О. Поняття і види основних прав, свобод та обов'язків людини і громадянина в Україні та механізм їх реалізації, гарантії їх захисту / Л.О. Савчук [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://novovoronzovka.just.ks.ua/katalog-poslug-gromadyanam/ponyattya-i-vidi-osnovnih-prav-svobod-ta-obov-yazkiv-lyudini-i-gromadyanina-v-ukrayini-ta-mehanizm-yih-realizatsiyi-garantiyi-yih-zahistu.html - Назва з екрану.

22. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. -- Харків: Консум, 2001. -- 664 с.

23. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

24. Чечель Н.О. Юридичні гарантії прав людини та громадянина / Н.О. Чечель - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.lutskrada.gov.ua/yurydychni-garantiyi-prav-lyudyny-ta-gromadyanyna - Назва з екрану.

Размещено на Allbest.ru

...