Необхідність державного втручання в інноваційну діяльність

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Необхідність державного втручання в інноваційну діяльність: аргументи за і проти

Необхідність регулювання та стимулювання інноваційної діяльності, з одного боку, пов'язана із зростаючим значенням інновацій для стабілізації соціально-економічного розвитку суспільства та зміцнення національної безпеки, з іншого боку, обумовлена обмеженістю ринкових механізмів в галузі отримання та впровадження науково-технічних результатів. Крім цього, необхідність стимулювання нововведень на Україні спричинена кризовими тенденціями в науці, виробництві та потребою прискорення відновлювального економічного зростання.

2. Теоретичне обґрунтування діяльності держави в науково-технічній та інноваційній сферах

Розвиток сучасної економіки неможливий без інноваційної діяльності й активності підприємств. Однак створення інновації - процес тривалий і ризикований, передбачає залучення значних капіталовкладень і поєднання наявних ресурсів у просторі та часі відповідно до потреб виробничого циклу. Цим зумовлена необхідність державної підтримки пріоритетних напрямів НДДКР, які є основою для створення і впровадження майбутніх інновацій. Державне регулювання має сприяти зростанню інноваційної активності як великих, так і малих підприємств. В результаті цього можна отримати не тільки новий чи вдосконалений продукт, послугу, систему управління, методи виробництва тощо, але й збільшити зайнятість населення і рівень його добробуту. Це також конкурентні переваги, які дадуть змогу вітчизняному виробнику впевнено працювати на внутрішньому і зовнішньому ринках.

Перешкоди, які виникають як на мікро-, так і на макрорівні у вітчизняних підприємств під час впровадження і реалізації інноваційних проектів, свідчать про те, що в Україні існує гостра потреба у вивченні та вдосконаленні теоретичного і практичного досвіду ведення цього виду діяльності. технічний інноваційний державний регулювання

Відсутність збалансованості та системності реалізації інноваційної політики, підтримки з боку держави гальмує технологічний розвиток багатьох виробництв, що робить продукцію вітчизняних підприємств неконкурентоспроможною на зовнішньому та внутрішньому ринках. Більшість підприємств потребують оновлення та модернізації виробництва з метою адаптації до постійних змін навколишнього середовища і вчасного реагування на виклики, що постають перед ними.

Нужно сказать и про «відмови ринку»

Відмови (провали, фіаско) ринку (market failures) - нездатність ринкового механізму в певних умовах забезпечувати ефективність за Парето:

1. Монопольна влада. Парето-ефективну рівновагу у виробництві та споживанні може виникнути тільки на ринку досконалої конкуренції. Однак реальні ринки досить далекі від такого стану. У звязку з цим нам необхідно розглянути проблему монополії і вибір адекватної реакції держави.

2. Зовнішні ефекти. Другою проблемою є так звані «зовнішні ефекти». До цих пір ми розглядали ринкові події лише з точки зору продавців та покупців. Однак, як правило, ринкова діяльність цим не обмежується контрагентів. Взяти, наприклад, проблему навколишнього середовища.

3. Громадські блага. Більшість економічних благ є приватними. Вони купуються приватними особами і споживаються приватним товариством. Однак є й численні і дуже важливі суспільні блага, які не обмежуються лише сферою приватних інтересів (оборона держави, комунікації, підтримання громадського правопорядку і багато чого іншого).

4. Асиметричність інформації. Досягнення Парето-ефективності має на увазі абсолютну інформованість покупців і продавців про властивості придбаних благ. Але на практиці подібна інформованість недосяжна.

3. Сутність державного регулювання інноваційної діяльності

Закон України "Про інноваційну діяльність" визначає правові та організаційно-економічні засади державного регулювання інноваційної діяльності, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів. Він дає визначення інновацій -- як новостворених або вдосконалених конкурентоздатних технологій, продукції або послуг, а також організаційно-технічних рішень виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

А інноваційна діяльність -- це діяльність, що спрямована на використання і комерціалізацію наукових досліджень та розробок, яка зумовлює випуск на ринок нових конкурентоздатних товарів і послуг.

Закон України "Про інвестиційну діяльність" визначає інноваційну діяльність як форму інвестиційної, яка здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу.

Інноваційна діяльність включає:

-- випуск і розповсюдження принципово нових видів техніки і технології;

-- прогресивні міжгалузеві структурні зрушення;

-- реалізацію довготермінових науково-технічних програм з великими термінами окупності витрат;

-- фінансування фундаментальних досліджень для здійснення якісних змін у стані продуктивних сил;

-- розробку і впровадження нової, ресурсозберігаючої технології, призначеної для поліпшення соціального та екологічного становища.

Державна інноваційна політика -- це комплекс правових, організаційно-економічних та інших заходів держави, спрямованих на створення належних умов для розвитку інноваційних процесів в економіці, стимулювання впровадження результатів інноваційної діяльності у виробництво. Державна інноваційна політика здійснюється за такими напрямами:

-- сприяння зростанню інноваційної активності;

-- орієнтація на пріоритетну підтримку інновацій, які складають основу сучасного технологічного процесу;

-- узгодження державної інноваційної політики з ефективною конкуренцією в цій сфері;

-- захист інтелектуальної власності та інтересів національного інноваційного підприємництва;

-- сприяння регіональному, міжрегіональному і міжнародному співробітництву в інноваційній діяльності.

Головною метою державної інноваційної політики є створення належних умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науково-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва і реалізації нових видів конкурентоздатної продукції.

Державне регулювання інноваційної діяльності здійснюється шляхом:

-- визначення і підтримки пріоритетних напрямів інноваційної діяльності державного, галузевого, регіонального і місцевого рівнів;

-- формування і реалізації державних, галузевих і регіональних інноваційних програм;

-- створення нормативно-правової бази та економічних механізмів для підтримки і стимулювання інноваційної діяльності;

-- захисту прав та інтересів суб'єктів інноваційної діяльності;

-- фінансової підтримки виконання інноваційних проектів;

-- стимулювання комерційних банків та інших фінансово-кредитних установ щодо кредитування інноваційних проектів;

-- встановлення пільгового оподаткування суб'єктів інноваційної діяльності;

-- підтримки функціонування і розвитку сучасної інноваційної інфраструктури;

-- державної реєстрації інноваційних проектів.

4. Функції держави в науково-технічній та інноваційній сферах

Рівні: І рівень -- Верховна Рада та Президент України; II рівень -- Кабінет Міністрів України; III рівень -- міністерства, відомства та інші центральні органи управління; IV рівень -- місцеві органи державної влади і управління; V рівень -- організації, установи та підприємства, які беруть участь у здійсненні науково-технічної політики.

Верховна Рада України визначає основні засади, мету, напрями та правову основу науково-технічної діяльності.

Президент України сприяє науково-технічному розвиткові з метою забезпечення технологічної незалежності країни, матеріального достатку суспільства.

Кабінет Міністрів України надає пропозиції щодо пріоритетних напрямів науково-технічної діяльності, забезпечує організацію розробки національних науково-технічних програм, механізм їх реалізації та контроль за виконанням; визначає кошти бюджету.

Міністерства та відомства реалізують науково-технічну політику в окремій галузі. Центральними органами державного управління в сфері науки і техніки є Державний комітет розвитку техніки, Міністерство освіти і науки України, а також служби сертифікації, експертизи, інформації тощо.

Вони розробляють засади науково-технічного та інноваційного розвитку країни; забезпечують розвиток наукового та науково-технічного потенціалу України.

Інші органи влади (міністерства, комітети) здійснюють управління у сфері науково-технічної та інноваційної діяльності у відповідних галузях; визначають напрями розвитку науково-технологічного потенціалу галузі.

Основними цілями державної науково-технічної та інноваційної діяльності є:

-- примноження національного багатства на основі використання науково-технічних досягнень;

-- створення умов для досягнення високого рівня життя кожного члена суспільства, його інтелектуального розвитку;

-- зміцнення національної безпеки на основі використання науково-технічних досягнень;

-- створення умов для розвитку науково-технічної творчості.

Досягнення означених цілей і завдань здійснюється шляхом:

1. Створення сприятливих організаційно-економічних та правових умов для ефективного використання науково-технічного потенціалу.

2. Розвитку пріоритетних напрямів науки і техніки, концентрації ресурсів для їх реалізації.

3. Формування та реалізації довготермінових науково-технічних програм.

4. Розроблення дієвих механізмів інтеграції науки і виробництва.

5. Підготовки наукових кадрів та їх соціально-економічного захисту.

6. Створення сучасної інфраструктури науки.

7. Встановлення ефективного міжнародного співробітництва у сфері науково-технічної діяльності.

5. Інструменти державного впливу на науково-технічну та інноваційну діяльність

Реалізація державної інноваційної політики забезпечується органами державного управління через систему методів та інструментів (засобів) державного регулювання.

Інструменти (засоби) державного регулювання інноваційної діяльності -- акти нормативно-правового або директивного характеру, які регулюють окремі аспекти інноваційної діяльності.

Класифікація інструментів державної інноваційної політики може здійснюватися на основі підходу «попит -- пропозиція». Суть його полягає в тому, що держава здійснює вплив через стимулювання попиту на інноваційні продукти, пропозицію таких продуктів, інструменти створення сприятливого інституціино-правового середовища для підприємців-інноваторів.

Інструменти регулювання попиту. Це укладені центральними або регіональними органами державного управління договори із суб'єктами інноваційної діяльності щодо розроблення й виробництва інноваційних продуктів, технологій та послуг.

Інструменти регулювання пропозиції. Дії, спрямовані на забезпечення інноваторів фінансовою та технічною допомогою, в тому числі створення інноваційної інфраструктури: надання інноваторам грантів, позик, субсидій, гарантованих кредитів, дослідницьких податкових кредитів; забезпечення дослідників та інженерів відповідним обладнанням і приладами, приміщеннями та сервісом; створення державних інституцій для поєднання науки й виробництва різних форм власності, наприклад шляхом створення та сприяння розвиткові технопарків, виставок, ярмарок тощо.

Інструменти створення сприятливого середовища для інноваційного процесу. До них відносять передусім податкові пільги, пільгове кредитування і субсидування; страхування і гарантування, надання прав на прискорену амортизацію устаткування; розвиток державою патентного права, правничих засад виробництва та споживання якісної продукції -- системи стандартизації і сертифікації виробництв та окремих видів продукції, регулювання монопольних підприємств і видів діяльності, дозвіл тимчасової монополії інноватора. Це створення сприятливих умов для міжнародної комерційної діяльності.

Застосовуючи ці інструменти, держава може уповільнювати або прискорювати темпи інноваційного процесу, підвищувати або знижувати ефективність інноваційної діяльності. Важливо визначити оптимальне співвідношення між ними, щоб уникнути «ручного» управління інноваційними процесами і сформувати ефективний економічний механізм їх стимулювання.

6. Державна науково-технічна політика

Державна науково-технічна політика - це складова соціально-економічної політики держави щодо формування умов ефективного науково-технічного розвитку країни, визначення цілей, напрямів, форм її здійснення.

Науково-технічна та інноваційна політика держави мають вирішальний вплив на соціально-економічний розвиток, оскільки виступає як провідний фактор підвищення продуктивності суспільної праці, впливає на структуру економіки, сприяє конкурентоспроможності національної економіки, полегшує та оздоровляє умови праці.

Законом України "Про наукову і науково-технічну діяльність" науково-технічна діяльність розглядається як інтелектуальна творча діяльність, спрямована на одержання і використання нових знань у всіх галузях техніки і технологій. її основними видами є науково-дослідні, дослідно-конструкторські, проектно-конструкторські, технологічні, пошукові та проектно-пошукові роботи, виготовлення дослідних зразків або партій науково-технічної продукції, а також інші роботи з доведення науково-технічних знань до стадії їх практичного використання.

Держава формує і реалізує науково-технічну політику, забезпечує соціально-економічні, правові та організаційні умови для формування та використання науково-технічного потенціалу, створює інфраструктуру науки, здійснює підготовку наукових кадрів, державне фінансове забезпечення, сприяє створенню ринку науково-технічної продукції, оцінює рівень досліджень, проводить експертизу проектів, встановлює звґязки з іншими державами в науково-технічному співробітництві.

Науково-технічна політика здійснюється на основі таких принципів: демократизації та децентралізації управління в сфері науково-технічного розвитку; забезпечення екологічної безпеки; збалансування розвитку фундаментальних і прикладних досліджень; підтримки конкуренції в науково-технічній сфері; сприяння створенню ринку науково-технічної продукції.

7. Державна інноваційна політика

Державна інноваційна політика - сукупність певних напрямів, форм і методів діяльності держави, спрямованих на створення взаємопов'язаних механізмів інституційного, ресурсного забезпечення підтримки та розвитку інноваційної діяльності, на формування мотиваційних факторів активізації інноваційних процесів.

Визначення і ранжирування пріоритетів науково-технічного розвитку та ухвалення рішень про фінансування масштабних державних програм міцно вбудоване в політичний, законодавчий і бюджетний процеси економічно розвинених країн. Відповідні механізми узгодження інтересів припускають участь впливових політичних сил і найвагоміших учасників інноваційного процесу - представників міністерств і відомств, що фінансують інноваційні розробки, великих корпорацій - підрядчиків, дрібних наукомістких компаній, інтереси яких, як правило, широко представлені в парламентах, а також лідерів наукового співтовариства.

Не менш важливою функцією держави у розвинених країнах стало створення сприятливих умов для інноваційної діяльності підприємницького сектору.

Практика управління інноваційними процесами в різних країнах дозволяє виділити основні типи державної інноваційної політики.

1. Політика технологічного поштовху. Головні цілі та пріоритетні напрями науково-технологічного та інноваційного розвитку задає держава, на основі чого визначаються методи стимулювання інноваційної діяльності, які мають здійснюватись через удосконалення управління в науково-технологічній та інноваційній сферах.

2. Політика ринкової орієнтації. Передбачає провідну роль ринкового механізму в розподілі ресурсів і визначенні напрямів розвитку науки та техніки, а також обмеження ролі держави в стимулюванні фундаментальних досліджень.

3. Політика соціальної орієнтації. Спрямована на соціальне регулювання результатів НТП. Процеси прийняття рішень відбуваються із залученням широкої громадськості за умов досягнення соціально-політичного консенсусу.

4. Політика, спрямована на реформування економічної структури господарського механізму. Передбачає суттєвий вплив передових технологій на вирішення соціально-економічних проблем, на зміну галузевої структури, взаємодію суб'єктів господарювання, рівень життя тощо.

Довгострокова інноваційна політика спрямована на створення умов для соціально-економічного розвитку країни на інноваційній основі через прямі та непрямі інструменти економічного впливу, на формування економічної системи нового типу, так званої техноекономічної системи, в якій функціонування механізмів господарювання сучасної змішаної економіки безпосередньо пов'язане з впливом системи технічних і соціальних нововведень.

8. Моделі державного регулювання інноваційної діяльності

Підприємства перехідної економіки критичніше ставляться до відбору інновацій, оскільки нова справа в українських умовах є дуже ризикованою. З огляду на завдання інноваційної стратегії в Україні доцільною є модифікація критеріїв виокремлення інноваційних підприємств. Від визначення технологічних пріоритетів (які нині встановлюються законодавчо) слід перейти до більш гнучкої системи встановлення критеріїв відбору технологій та інноваційних проектів (ідей).

За ринкової системи економічних відносин основними складовими інноваційної діяльності є: новації, інвестиції і нововведення (інновації). Отже, до сфери інноваційної діяльності входять: ринок новацій; ринок чистої конкуренції нововведень (інновацій); ринок інвестиційних ресурсів, орієнтованих на сферу інноваційної діяльності.

Аналіз виникнення, розвитку і поширення нововведень у межах конкретної організації (підприємства) або в масштабах держави вказує на те, що необхідно застосовувати системний підхід, щоб визначити сутність інноваційної діяльності й стимулювати їх на перехідному етапі від командно-адміністративної економіки до ринкової.

З огляду на це логічно розглянути поняття “інновація” та “інноваційний процес”. На думку Ю. Бажала, інновація - це не просто нововведення, а нова виробнича функція. Це зміна технології виробництва, яка має історичне значення і є необхідною. Інновація є стрибком від старої виробничої функції до нової, але не кожне нововведення, нове виробництво є інновацією [1]. В економічній літературі можна зустріти й інші визначення, які частково розкривають суть інновацій, але за цими визначеннями можна зрозуміти суть предмета інновації.

Використовуючи інноваційно-цільову стратегію, передові компанії країн зі сталою економікою у прагненні до лідерства сформували концепцію створення виробничих систем нового покоління, що працюють у режимі так званого інноваційного конвеєра, котрий являє собою процес прискореної реалізації різного роду прогресивних нововведень. Передумовою цієї концепції була підготовлена всією світовою практикою теза про єдність і нерозривність духовного, інтелектуального, природного, фізичного, соціального, політичного й економічного середовища буття людей та їхніх цільових прагнень.

Аналіз реалізації концепції на прикладі багатьох розвинутих країн (США, Канади, Німеччини, Великобританії, Японії тощо) засвідчив її ефективність. Україна тільки-но ступивши на шлях ринкової перебудови, зіткнулася із серйозними соціально-політичними, фінансово-економічними та іншими проблемами, які необхідно вирішувати дуже швидкими темпами [3].

При формуванні інноваційної політики характерним є активне вивчення й освоєння досвіду країн із розвинутою ринковою економікою з обов'язковою адаптацією до умов нашої країни, а також розвиток вітчизняної науки та практики з урахуванням набутих досягнень, традицій і особливостей.

Размещено на Allbest.ru