Форма та порядок укладання договору

Размещено на http://www.allbest.ru/

Форма та порядок укладання договору



Зміст

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Реферат

Вступ

Розділ 1. Поняття, зміст та форма договору

1.1 Поняття договору

1.2 Зміст договору

1.3 Форма та стадії укладання договору

Розділ 2. Порядок укладання договору

2.1 Момент укладання договору

2.2 Місце укладання договору

Висновки

Список використаних джерел



Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

ЦК Цивільний кодекс

ГК Господарський кодекс

ТОВ Товариство з обмеженою відповідальність

п. пункти

ст.стаття

ст.ст.статті

ч.частини

с.сторінка



Реферат

Курсова робота: 40 с., 35 джерел.

Об'єкт дослідження - договір та порядок його укладання в цивільному праві України.

Мета роботи - виклад на основі аналізу чинного договірного законодавства головних теоретичних положень щодо юридичної природи договірних правовідносин.

Методи дослідження: описовий, порівняльний, аналізу та синтезу.

Договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За розподілом між сторонами прав та обов'язків договори поділяться на односторонні (в одної сторони лише права, в іншої лише обов'язки) та двосторонні (правами й обов'язками наділені обидві сторони).

Раніше договору в історії складалася зобов'язального права з'явилися лише делікти. Протягом тривалого часу делікти, а потім і договори були єдиними визнаними державою основами виникнення зобов'язань.



Вступ

Актуальність теми. У даній роботі розглядається порядок укладення цивільно-правового договору. Договір - одна з найбільш древніх правових конструкцій у зобов'язальних відносинах. Раніше договору в історії складалася зобов'язального права з'явилися лише делікти. Протягом тривалого часу делікти, а потім і договори були єдиними визнаними державою основами виникнення зобов'язань. Договори створювалися з урахуванням узгодженої волі сторін, або використовувалися договірні моделі, запропоновані законодавцем.

В даний час значення договору усе більш зростає. У юридичній літературі часто висловлюється ідея про те, що коли-небудь у цивільному законодавстві договором будуть присвячені всі статті від першої до останньої [1,с.67].

Прийнятий Цивільний кодекс України не тільки проголосив "свободу договорів", але й створив необхідні гарантії для її здійснення. Визнання зрослої значущості договорів знайшло своє формальне вираження. Саме в цьому зв'язку в літературі справедливо підкреслюється, що практично весь текст Цивільного кодексу вирішує завдання регулювання договорів.

Вся господарська діяльність підприємств, взаємовідносини між громадянами опосередковуються різними договорами. Договори укладаються і при одержанні у користування приміщення на основі договору оренди, придбання товарів для продажу на основі договору поставки, при реалізації їх населенню за допомогою укладення договорів купівлі-продажу, при відкритті рахунків в банку, укладання договорів на розрахунково-касове обслуговування, при купівлі товарів у роздрібній мережі, використанні.

При укладанні договорів завжди використовуються певні правила, недотримання яких може призвести до несприятливих юридичних наслідків [2, с.469].

Предметом дослідження є форми та порядок укладання цивільно - правових договорів за законодавством України.

Об'єктом дослідження курсової роботи є цивільно - правова категорія - договір, тобто домовленість між двома, або більше сторонами щодо виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.

Існують загальні правила укладення договорів і спеціальні. Спеціальні правила є доповненням до загальних і використовуються при укладанні окремих видів договорів.

Так, у Цивільному кодексі України описані правила, які застосовуються до: договором купівлі - продажу, поставки, контрактації, договором про постачання енергетичними та іншими ресурсами, договором оренди, найму житлового приміщення, договором підряду, підряду на капітальне будівництво, підряду на виробництво проектних та вишукувальних робіт; договором про виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, договором перевезення, транспортної експедиції, добровільного страхування, договором банківського рахунку, договору банківського вкладу, позики, договору доручення, договором комісії, договором простого товариства [3, с.185].

При укладанні договору слід пам'ятати, що існують норми права, які за бажанням сторін можуть бути змінені договором (диспозитивні норми) і які не можуть бути змінені (імперативні норми).

При диспозитивної нормі законодавець, формулюючи будь-яке правило, додає "якщо інше не встановлено угодою сторін". При імперативній нормі таке застереження просто відсутня.

При відступі сторін від імперативних норм укладений ними договір є недійсним. Можливо також визнання недійсною лише частини досконалого договору.

Цивільне законодавство допускає укладення договорів не тільки окремих передбачених у ньому видів, але і змішаних договорів, які об'єднують риси різних видів, а також договорів, що не мають аналогів в законодавстві.

Наприклад, укладаючи договір на надання послуг, сторона, якій буде надано послугу, зобов'язується надати іншій стороні (надає послуги) приміщення для цих цілей. Таким чином, даний договір буде містити в собі елементи договору на надання послуг та договору оренди.

Цивільне право передбачає рівність сторін регульованих ним відносин і дозволяє їм самим встановлювати взаємні права та обов'язки.

Цивільний кодекс встановлює свободу договору (ст.3 ЦК). Це означає, що ніхто не може бути примушений до укладення договору, крім випадків, прямо передбачених ЦК, законом чи добровільно прийнятим на себе зобов'язанням. Крім того, свобода договору передбачає, що сторони вільні визначити в договорі будь-які взаємні права та обов'язки, що не суперечать закону.

При написанні роботи ставилися наступні цілі та завдання: розкрити поняття договору, позначити загальні правила укладення договору та особливості укладання деяких видів договорів, виявити недоліки чинного законодавства і правозастосовчої практики і запропонувати заходи з удосконалення поточної нормативно-правової бази.

Методологічною основою дослідження є діалектико-матеріалістичний метод і системний підхід до об'єкта вивчення, а також приватні методи - формально-логічний, історичний, порівняльно-правовий [4, с.19].

Методи дослідження :

? історичній ? вивчення нормативних матеріалів, літературних та інших джерел з питань правової природи договорів;

? діалектичний ? як загальних науковий метод пізнання соціально - правових явищ в їх протиріччях, розвитку та змінах;

? інші методи ? формально - логічниі, системно - структурні, статистичний та інші.

У процесі написання роботи використовувались різні нормативно-правові акти, матеріали судової практики і спеціальна література таких авторів як Брагінський М.І., Витрянский В.В., Дернбурга Г., Кабалкин А.Ю., Новицький І.Б. та багатьох інших.



Розділ 1. Поняття, зміст та форма договору

1.1 Поняття договору

Термін "договір" має безліч значень. Під договором розуміється і юридичний факт, що лежить в основі зобов'язання, і саме договірне зобов'язання, і документ, в якому закріплено факт встановлення зобов'язального правовідносини.

Ст.626 ЦК визначає договір як "угода двох або декількох осіб про встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків" [5, ст.626]. Це визначення дає правові підстави застосовувати до договорів правила про двох- і багатосторонніх угодах.

Згідно основним засадам цивільного законодавства Цивільне право передбачає рівність сторін регульованих ним відносин і дозволяє їм самим встановлювати взаємні права та обов'язки [6, с.15].

Цивільно-правовий договір фіксує права і обов'язки укладають його осіб, тому він підлягає виконанню сторонами нарівні з законами та іншими правовими актами. Саме у функції закріплення волі сторін та їх взаємних

зобов'язань беруть початок витоки виникнення договору Цивільний кодекс встановлює свободу договору (ст.3 ЦК). Це означає, що ніхто не може бути примушений до укладення договору, крім випадків, прямо передбачених ЦК, законом чи добровільно прийнятим на себе зобов'язанням. Крім того, свобода договору передбачає, що сторони вільні визначити в договорі будь-які взаємні права та обов'язки, що не суперечать закону і Конституції, що визначає і економічні основи конституційного ладу [7, с.103].

Згідно з Конституцією України, економічна роль демократичної правової соціальної держави в умовах ринкової економіки зводиться в основному до здійснення трьох функцій, одна з яких - це "законодавче визначення кола суб'єктів права на окремі види господарської діяльності, а також її об'єктів і взаємовідносин між ними , інакше кажучи - юридичних правил, за якими здійснюється економічна діяльність "[8, ст.47].

На мій погляд, в даний час цивільно-правовий договір є однією з найбільш поширених форм організації взаємин учасників цивільного обороту, тобто відносин, регульованих цивільним законодавством.

Традиційно у літературі вирізняють істотні, звичайні та випадкові умови договору.

Істотними умовами договору є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Істотні умови договору визначаються у законі, водночас ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови договору відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором.

Отже, істотні умови договору це:

- умови, які безпосередньо зазначеній законі;

- умови, які необхідно погодити саме для даного виду договору;

- умови, на погодженні яких наполягає одна зі сторін.

Звичайні умови - це умови, які традиційно, за звичаєм, включаються у договір. Вони можуть бути і відсутні безпосередньо в договорі, але розуміється, що вони підлягають виконанню. Наприклад, уклавши договір майнового найму, сторони обійшли мовчанкою питання щодо розподілу обов'язків щодо проведення капітального і поточного ремонту. Але згідно з чинним законодавством, за загальним правилом, капітальний ремонт виконує наймодавець, а поточний - наймач, якщо інше не передбачене договором. Тобто у цьому випадку, незважаючи на відсутність у договорі звичайної умови, на зміст договору її відсутність не впливає.

Випадкові умови - це умови, які, як правило, не передбачаються даним видом договору, але можуть бути встановлені за породженням сторін, або це умови, які за погодженням сторін встановлюються у відступ від положень диспозитивної сторони. Наприклад, за загальним правилом, повірений за договором доручення має право на винагороду, якщо інше не встановлено законом чи договором. При укладанні конкретного договору сторони передбачили безоплатний характер договору.

Якщо випадкові умови за погодженням сторін дістають місце у договорі, вони набувають ознак істотних умов.

У багатьох випадках зміст договору визначається шляхом типізації договірних умов. Серед джерел регулювання договірних відносин певне місце посідають типові договори, тобто своєрідні нормативно-правові акти, які затверджені у встановленому порядку компетентними органами. На умовах, передбачених типовим договором, сторони і повинні укласти договір, оскільки, як правило, норми, що містяться у типовому договорі, мають імперативних характер.

1.2 Зміст договору

Змістом договору є умови, на яких сторони досягли угоди. За своїм юридичним значенням умови договору можна розділити на: істотні, звичайні та випадкові.

Істотними умовами договору визнаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Це умови про предмет договору (наприклад, умова про предмет у договорі купівлі-продажу), умови, які названі в законі або інших правових актах як істотні або необхідні для договорів даного виду (наприклад, умова про ціну в договорі купівлі-продажу нерухомості, договір страхування неможливий без визначення страхового випадку), або ті умови, щодо яких за заявою однієї із сторін повинна бути досягнута угода. [9,с.295]. Договір вважається укладеним, якщо між сторонами в необхідній у належних випадках формі досягнуто згоди з усіх істотних умов договору. Тобто, перш за все, сторонам необхідно погодити умови, які названі законом суттєвими, потім вже визначатися з власними побажаннями.

Звичайні умови не потребують погодження сторін. Вони передбачені у відповідних нормативних актах і вступають в дію в момент укладання договору. Передбачається, що якщо сторони уклали договір, то тим самим вони погодилися і з тими умовами, які містяться в законодавстві про цей договір. Наприклад, при укладенні договору оренди автоматично вступає в дію умова, за якою ризик випадкової загибелі майна несе його власник. У такому разі в текст договору не обов'язково включати імперативні норми. Якщо сторони не бажають укладати договір на звичайних умовах, вони можуть включити у зміст договору пункти, що скасовують або змінюють звичайні умови, якщо останні визначено диспозитивної нормою. У даному випадку вони повинні в обов'язковому порядку бути присутнім у тексті [10, с.25].

Випадковими є такі умови, які змінюють або доповнюють звичайні умови. Вони включаються на розсуд сторін (так, стосовно до останнього прикладу сторони можуть домовитися, що ризик випадкової загибелі майна буде нести орендар, а не орендодавець).

Зміст договору може визначатися типовими договорами. Типові договори затверджуються в порядку, передбаченому законом, компетентними державними органами.

Зміст договору може визначатися і зразковим договором. На відміну від типового, він не є обов'язковим для сторін, а носить рекомендаційний характер. Його окремі умови визначаються зразковими умовами розробленими для договорів відповідного виду та опублікованими у пресі [11,с.175].

Відповідно до п.1 ст.627 ЦК, стороні є вільними в укладанні договору договори можуть бути укладені в будь-якій формі, передбаченої для здійснення угод, якщо законом для договорів даного виду не встановлена ??певна форма. Форма угод буває усній та письмовій. Окремі угоди можуть відбуватися шляхом здійснення конклюдентних дій і мовчання.

Конклюдентні дії - це поведінка, за допомогою якого виявляється намір особи вступити в угоду. Наприклад, опускаючи в автомат гроші, особа виявляє волю на купівлю товару, що міститься в автоматі.

Мовчання може мати правостворюючі силу, якщо законом або угодою сторін йому надається таке властивість. Тільки в цих випадках мовчання свідчить про висловлення волі суб'єкта породити або допустити юридичні наслідки. Так, договір довірчого управління майном укладається на термін, що не перевищує п'яти років, і за відсутності заяви однієї із сторін про припинення договору після закінчення терміну його дії вважається продовженим на той самий строк і на тих же умовах, які були передбачені договором. Договір в письмовій формі може бути укладений шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, а також шляхом обміну документами за допомогою поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного або іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ виходить від іншої договірної сторони.

Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо письмова пропозиція укласти договір прийнято шляхом виконання зазначених у ньому умов договору (відвантаження товарів, надання послуг, виконання робіт, сплата відповідної суми тощо [12, с.32].

Нотаріальна форма відрізняється від простої письмової форми тим, що на документі відбувається посвідчуваний напис нотаріусом. Нотаріальна форма потрібний для здійснення угод у випадках, прямо передбачених законом, а також угодою сторін, хоча б за законом для угод цього виду ця форма і не була потрібна. Нотаріальне посвідчення угод здійснюється відповідно до Закону України "Про нотаріат" державними та приватними нотаріусами. За відсутності в населеному пункті нотаріуса необхідні дії здійснюють уповноважені на це посадові особи виконавчої влади. На території інших держав функції нотаріусів виконують посадові особи консульських установ. У випадках, встановлених законом, до нотаріального оформлення угоди прирівнюється її посвідчення певною посадовою особою: капітаном морського судна, головним лікарем лікарні, начальником виправно-трудової установи, командиром військової частини та ін.

Поряд з простій письмовій і нотаріальної формами здійснення угод законом введена додаткова стадія здійснення деяких операцій - державна реєстрація. Яка передбачає внесення інформації про здійснені угоди в єдиний державний реєстр, відкритий для зацікавлених осіб. Вимога державної реєстрації не може бути встановлено угодою сторін, тобто сторони не вправі вимагати реєстрації угоди, якщо це не передбачено законом. Недотримання нотаріальної форми угоди або вимоги про її державну реєстрацію завжди тягне недійсність угоди. А недотримання простої письмової форми тягне недійсність угоди лише у випадках, спеціально передбачених законом.

Зупинюся детальніше на істотні умови договору, тому що, виходячи зі змісту ст.628 ЦК відсутність угоди хоча б по одному з істотних умов дозволяє вважати договір неукладеним. Як вище згадувалося, істотними визнаються умови, які необхідні і достатні для укладення договору. Для того, щоб договір вважався укладеним, необхідно узгодити всі його істотні умови (п.1 ст.628 ЦК): предмет договору (наприклад, умова про предмет у договорі купівлі-продажу); умови, які названі в законі або інших правових актах як істотні або необхідні для договорів даного виду умови, які необхідно узгодити на вимогу однієї із сторін [13, с.92].

Недотримання вимоги закону про узгодження всіх істотних умов в належній формі свідчить про відсутність договору між сторонами. У практиці Господарського суду, наприклад, при розгляді спору за таким договором, суд визнає його неукладеним. Деменев М.Г. звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Анохину П.В. про визнання угоди (попереднього договору) від 25.04.2005 про купівлю-продаж 50% частки в бізнесі фінансово-промислової групи "ДАН" недійсним у силу його нікчемності, посилаючись на те, що вказана угода їм не підписувалося, є неукладеним, оскільки в угоді не визначено його предмет, тому що фінансово-промислова група "ДАН" не існує як юридична особа.

У скарзі, поданій до Господарського суду Вінницького округу, Анохін П.В. вказує на те, що з рішенням суду про відмову в задоволенні позовних вимог згоден, але вважає, що з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції і постанови суду апеляційної інстанції повинні бути виключені висновки суду про неукладеним оспорюваного угоди, оціненого судами в якості попереднього договору, оскільки данні висновки не відповідають фактичним обставинам справи. На думку заявника касаційної скарги, оспорювана угода не є попереднім договором, при його укладанні сторони мали на увазі, що вони укладають угоду про забезпечення виконання зобов'язань сторін з купівлі-продажу часток і акцій у суспільствах, продаж яких буде здійснена в майбутньому, листування сторін підтверджує, що позивач застосовував поняття "фінансово-промислова група", включаючи в цю групу всі юридичні особи, пойменовані в спірному угоді, називаючи себе керівником цієї групи, що дозволяє визначити предмет даної угоди [14, с.158].

Як випливає з тексту оспорюваного угоди від 25.04. 2005, пойменованого сторонами як попередній договір, предметом його є продаж позивачеві Деменеву М.Г. за 20 мільйонів доларів США в гривнях за курсом Національного Банку України на 01.12. 2005 відповідачем Анохіним П.В. його частки у розмірі 50% у бізнесі фінансово-промислової групи "ДАН", до складу якої фактично входять юридичні особи у формі закритих акціонерних товариств і товариств з обмеженою відповідальністю, перераховані в угоді, та інші підприємства, засновані родичами Анохіна П.В., за винятком тих, що сформовані на базі закритого акціонерного товариства "Київський фанерний комбінат", засновані Деменевим М.Г., Деменевим В.Г. Курилова С.В., а також співробітниками фінансово-промислової групи "ДАН", що знаходяться в підпорядкуванні у Деменева М.Г.

Суди, дослідивши умови угоди і враховуючи, що сторонами не представлені належні докази придбання сукупністю відповідних юридичних осіб статусу фінансово-промислової групи в порядку, встановленому законом від 21 листопада 1995 року N 437/95-ВР "Про фінансово-промислові групи", прийшли до правильного висновку про те, що спірна угода слід кваліфікувати як попередній договір, напередодні укладення угоди купівлі-продажу, предмет якого виходячи з норм, що містяться у Цивільного кодексу, не визначений, оскільки спірна угода не містить посилання на договір про створення фінансово-промислової групи, положення якого дозволили б визначити склад її учасників, перелік юридичних осіб, нібито входять до складу фінансово-промислової групи, не конкретизований, не є вичерпним.

Встановивши, що спірна угода є неукладеним, суди правомірно відмовили у задоволенні позовних вимог, оскільки підстав для визнання його недійсним не є, тому що щодо неукладеним договорів не можуть застосовуватися такі способи захисту цивільного права, як визнання угоди недійсною і застосування наслідків її недійсності, тому що недійсним може бути визнаний тільки укладений договір [15, с.256].

З урахуванням викладеного підстав для задоволення касаційної скарги не є. цивільний обов'язок взаємовідносини шахрайство

Ситуація, коли сторони не досягли згоди з усіх істотних умов є найбільш яскравим прикладом віднесення спорів про визнання договорів неукладеними до особливої ??категорії справ, відмінною від справ про визнання договорів недійсними.

Ще один приклад із судової практики, де якщо з договору не вбачається предмет, що є істотною умовою договору з приводу якого сторони вирішили його укласти, значить, немає і договору.

Індивідуальний підприємець звернувся до Арбітражного суду Смоленської області з позовом до ТОВ про визнання договору поставки неукладеним у зв'язку з тим, що сторони не досягли угоди про його предмет. ТОВ, розглядати договір поставки як ув'язнений, пред'явило зустрічний позов про стягнення з підприємця суми штрафних санкцій. Рішенням арбітражного суду позовні вимоги підприємця задоволені, договір поставки визнано неукладеним, у задоволенні зустрічного позову відмовлено. Постановою апеляційної інстанції рішення залишено без зміни. ТОВ оскаржило судові акти в касаційному порядку. Касаційна інстанція не знайшла підстав для їх скасування.

Підприємцем (постачальником) і ТОВ (покупцем) був підписаний договір поставки мінеральних добрив і засобів захисту на загальну суму 2 млн руб. Відповідно до п.1.2 договору кількість і розгорнута номенклатура (асортимент) товарів передбачаються сторонами в протоколах погодження цін, які є частиною договору. Однак такі протоколи не були підписані сторонами, тому не представляється можливим визначити предмет угоди (які саме добрива та засоби захисту повинні бути поставлені, в якій кількості і в якій комплектації).

Відповідно до п.1 ст.432 та п.3 ст.455 ГК РФ істотними для договору купівлі-продажу є умови про найменування та кількості товару [16,с.56]. Крім того, з тексту договору поставки слід, що найменування і кількість підлягають поставці мінеральних добрив і засобів захисту повинні бути обумовлені сторонами у протоколах погодження цін, які є частиною договору. Це свідчить про те, що при підписанні спірного договору підприємець і ТОВ розглядали зазначені умови як суттєві і потребують узгодження. Тому арбітражний суд прийшов до правильного висновку про відсутність у договорі та інших матеріалах справи відомостей про узгодження сторонами умови про предмет угоди, що є істотним для договору даного виду. Сума договору сама по собі не дозволяє встановити конкретне найменування, кількість і вартість підлягають поставці товарів.

Касаційна інстанція визнала не вартим уваги довід ТОВ про те, що часткова поставка товару за наявною у справі накладної свідчить про узгодження сторонами договору всіх його істотних умов, оскільки ця часткова поставка не підтверджує узгодження сторонами решті номенклатури та кількості товару. Крім того, накладна не містить посилання на спірний договір (постанова ФАС Центрального округу від 26 вересня 2005 р. N А62-6801/04) [17, с.55].

1.3 Форма та стадії укладання договору

Укладаючи договір, сторони можуть виражати свою волю зовні у різні способи, але їх воля має узгоджуватися не лише змістовно, а й задля взаємного її сприйняття. Вказівку на належну форму втілення згоди слід розуміти відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК, згідно з якою сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Варіантів два - усна та письмова форми договору.

Форма договору має істотне значення, оскільки завдяки їй домовленість сторін стає очевидною, а при письмовій формі - підлягає фіксації, а відтак набуває вищого ступеня сприйняття.

Оскільки всякий договір є правочином, до форм договору застосовуються положення про форми правочинів (статті 205-209, 218-220 ЦК України) - усну та письмову (просту та нотаріально посвідчену) [18, с37].

Між тим воля особи може виражатися й мовчанням, наскільки це допускається законом або договором, а в певних випадках достатньо самих по собі дій, які переконливо доводять волю особи до настання відповідних правових наслідків (ч. 2 ст. 205 ЦК України) - конклюдентних дій.

Головне, аби сторони між собою порозумілися, що свідчить про досягнення ними згоди з усіх істотних умов договору. Це відбувається за допомогою процедури, яка складається з двох стадій - оферти (пропозиції укласти договір) та акцепту (згоди на пропозицію). Особа, яка висуває оферту, йменується оферентом. Нею може бути колена із сторін майбутнього договору, а та, яка приймає її, - акцептантом.

Для того щоб вважати пропозицію офертою, вона має містити істотні умови договору. Тобто істотні умови визначає оферент, а акцептант з ними погоджується або, у свою чергу, висуває умови, які корегують умови оферента. В останньому випадку умови другої сторони договору являють собою зустрічну оферту, з якою погоджується або не погоджується перша сторона. При її згоді на ці умови вона вважається акцептантом. У відсутності ж згоди договір або не укладається, або робиться ще спроба дійти згоди з умов договору[19, с.535].

Оферта повинна виражати намір особи, яка зробила пропозицію, вважати себе зв'язаною договором і запропонованими умовами у разі її прийняття. Вона має чекати відповіді від особи, якій спрямована пропозиція, протягом певного строку - або зазначеного в оферті, або нормально необхідного для відповіді на пропозицію.

Своєю пропозицією оферент зв'язує себе обов'язком чекати відповіді від особи, якій було направлено пропозицію, та укласти з нею договір в разі її згоди на умовах, визначених в оферті. Між тим пропозиція може бути відкликана до моменту або в момент її одержання адресатом. Пропозиція укласти договір, одержана адресатом, не може бути відкликана протягом строку для відповіді, якщо інше не вказане у пропозиції або не випливає з її суті чи обставин, за яких вона була зроблена.

З наведеного слідує, що пропозиція є адресною. Якщо ж пропозиції адресовані невизначеному колу осіб (зокрема, такою є реклама), то вони не вважаються офертою, а розцінюються як запрошення робити пропозиції щодо укладення договору. Між тим не виключається й так звана публічна оферта, яка хоч і є зверненням до широкого загалу, але містить не тільки всі істотні умови договору, а й однозначний намір укласти договір з будь-якою особою, яка відповість на цю пропозицію. Виставлення товару, демонстрація його зразків або надання відомостей про товар (описів, каталогів, фотознімків тощо) у місцях його продажу є публічною пропозицією укласти договір незалежно від того, чи вказана ціна та інші істотні умови договору купівлі-продажу, крім випадків, коли продавець явно визначив, що відповідний товар не призначений для продажу (ч. 2 ст. 699 ЦК України), наприклад, якщо таким чином виконано дизайн вітрини [20, с.280].

Як правило, у публічній оферті зазначається певний строк, протягом якого всі можуть звертатися до оферента й отримати пропоновані ним блага, наприклад, визначений товар або послуги під час дії певної акції (знижки на перукарські послуги протягом місяця).

Обидві стадії укладення договору (оферта і акцепт) втілюються в ту чи іншу форму (усну або письмову), але завершення досягнення домовленості має відбуватися у тій формі, якої вимагає закон до конкретних договорів. Крім того, від форми оферти залежить і строк, протягом якого оферент зв'язаний своєю офертою.

При усній формі оферти договір вважається укладеним, якщо особа, якій було зроблено пропозицію, негайно заявить про її прийняття. При письмовій формі оферти договір є укладеним, якщо особа, яка зробила пропозицію, одержала відповідь протягом строку, встановленого актом цивільного законодавства, а якщо даний строк не встановлений, - протягом нормально необхідного для цього часу. При вирішенні питання про те, який час слід вважати нормально необхідним, врахуванню підлягають, зокрема, такі чинники: відстань між оферентом і акцептантом, спосіб спілкування між ними тощо [21, с.26].

Якщо ж договір має посвідчуватися нотаріально або підлягати державній реєстрації, він є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - з моменту державної реєстрації. Так, досягти домовленості про купівлю-продаж квартири сторони можуть й усно, але договір підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню, без чого вважатися укладеним не може.

Важливе практичне значення має місце укладення договору. Згідно зі ст. 647 ЦК України, за загальним правилом, місце укладення договору пов'язується з місцем проживання фізичної особи (місцезнаходженням юридичної особи - оферента, тобто особи, яка була ініціатором укладення договору. Винятки з цього правила можуть бути встановлені сторонами у договорі.

Отже, форма договору і порядок його укладення-поняття суміжні. У частині 1 ст. 207 ЦК міститься не тільки спосіб письмової фіксації волі, а й порядок дій сторін, спрямований на таку фіксацію. Так, якщо законодавець визначає, що сторони додержуються письмової форми правочину, якщо вони обмінялися листами, телеграмами, то це свідчить не лише і не стільки про форму, а про порядок укладення договору. Якщо на підтвердження прийняття речі на зберігання видається номерний жетон (ст. 937 ЦК України), він не може вважатися формою договору, а фіксує факт досягнення згоди між сторонами, тобто факт укладення договору.

Стаття 207 ЦК України містить різні види письмової форми: на одному чи на двох і більше документах, на паперовому носії чи електронному. Головне ж, щоб сторони обмінялися відповідними документами. Це буває, коли оферта направляється однією стороною іншій у вигляді листа, телеграми (у паперовому чи електронному вигляді), єдиного документа, що йменується "договір", а друга сторона реагує на це, відповідаючи листом, телеграмою тощо або погоджуючись з умовами, викладеними в договорі, підписує його [22, с.43].

Аналогічною є поведінка осіб, які укладають договір в усній формі, що є досить поширеним. Насамперед це всі договори, що укладаються споживачами, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (роздрібна купівля-продаж, прокат, побутовий підряд, користування громадським транспортом тощо), за винятком тих, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність (ч. 1 ст. 206 ЦК України). Укладаючи договір усно, сторони домовляються між собою про всі його істотні умови, висловлюючи свої пропозиції (наприклад, при купівлі товару на ринку).

На відміну від мовної, при укладенні договору шляхом конклюдентних дій сторони уникають використання мовних засобів, а виражають волю жестами, вчинками, рухом, іншими фактичними діями - активними або пасивними (мовчанням). Якщо договір укладається в такий спосіб, то конклюдентні дії можуть здійснювати обидві сторони або одна з них, а друга мовчатиме, що тим не менш однозначно розцінюватиметься як згода з діями (пропозицією) першої сторони. Тобто акцепт у формі мовчання бути може, а от оферта - як правило, .ні, оскільки неможливо, щоб пропозиція укласти договір мала вигляд мовчання, адже в пропозиції має міститися не лише волевиявлення особи на укладення договору, а й його умови. Між тим поміщення товару на вітринах магазину або на лотках з інформацією про нього та ціну являє собою мовчазну пропозицію укласти договір [23, с.48].

Вбачається, що мовчанням продовжується дія договору найму (оренди) на новий строк, якщо наймодавець (орендодавець) не заявив наймачеві (орендарю) про звільнення приміщення або повернення іншої речі, переданої в найм (оренду), а наймач (орендар) продовжує нею користуватися (ст. 764 ЦК України).

Акцепт має бути повним і безумовним. Як правило, він здійснюється в такій само формі, як і оферта: якщо пропозиція викладалась у листі, то й про її прийняття адресат повідомляє у листі. Цим і досягається вимога ст. 207 ЦК України про обмін листами, телеграмами тощо. Однак прийняттям пропозиції вважаються й дії особи, яка одержала пропозицію укласти договір. Такими діями можуть бути сплата відповідної суми грошей, відвантаження товарів, надання послуги, виконана роботи тощо. Ці дії, по-перше, мають вчинятися відповідно до вказаних у пропозиції умов договору; по-друге, здійснюватися у межах строку для відповіді; по-третє, вони допускаються як акцепт, якщо інше не вказано в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Отже, однією з найважливіших ознак акцепту є строк його надання, адже лише протягом певного строку оферент зв'язаний своєю офертою, а акцептант вправі вимагати від нього здійснення дій, вказаних в одержаній ним пропозиції. Якщо відповідь про прийняття пропозиції укласти договір одержано із запізненням, особа, яка зробила пропозицію, звільняється від відповідних зобов'язань [24, с.91].

Між тим не виключаються й випадки, коли з відповіді про прийняття пропозиції укласти договір випливає, що вона відправлена акцептантом своєчасно, але з різних причин одержана оферентом із запізненням. Це може статися, зокрема, через більш тривалий строк, протягом якого пошта надала послугу. У цьому випадку особа, яка зробила пропозицію укласти договір, звільняється від відповідних зобов'язань, якщо вона негайно повідомила особу, якій було направлено пропозицію, про одержання відповіді із запізненням. Тобто в такому разі, попри наявність акцепту, договір не вважається укладеним. Причому таке повідомлення оферентом акцептанта є обов'язковим, інакше акцептант вважатиме договір укладеним. У відсутності такого повідомлення дії акцептанта по виконанню договору будуть правомірними і тягнуть за собою відповідні наслідки. Зокрема, акцептант може вимагати від оферента відшкодування збитків у разі відмови від виконання останнім договору.

Тим не менш і в разі запізнення реагування на пропозицію укласти договір він може укладатися, якщо особа, яка висунула пропозицію, відреагує на відповідь, одержану із запізненням, як на нову оферту (ч. 2 ст. 645 ЦК України) і погодиться з нею. Тим самим сторони міняються місцями. Взагалі ж в такій ситуації все залежить від згоди оферента, за наявності якої договір може вважатися укладеним незалежно від того, що відповідь про прийняття пропозиції укласти договір було відправлено та (або) одержано із запізненням (ч. З ст. 645 ЦК України).

Між оферентом та акцептантом за наявності принципової погодженості укласти договір можуть виникнути спори, які йменуються переддоговірними. Вони стосуються певних розбіжностей між баченням кожної зі сторін договору тих або інших його умов. Якщо в результаті переговорів сторонам так і не вдалося досягти домовленості з приводу цих розбіжностей, договір не може вважатися укладеним. Однак сторони за взаємною згодою або у випадках, встановлених законом, можуть звернутися й до суду, який розгляне ці розбіжності (ч. 1 ст. 649 ЦК). Розбіжності між сторонами, що виникли при укладенні договору на підставі правового акту органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (ч. 2 ст. 649 ЦК).

Останнє є однією з особливостей, властивих укладенню договору на підставі цих правових актів (ч. 2 ст. 648 ЦК України), крім якої можна визначити такі: а) цей акт є обов'язковим для сторін (сторони) договору; б) договір має відповідати цьому акту; в) особливості укладення такого договору встановлюються актами цивільного законодавства.

Такі особливості встановлені, наприклад, щодо укладення договорів на закупівлю товарів, робіт і послуг, які повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, за умови, що вартість закупівлі товару (товарів), послуги (послуг) становить не менше 100 тис. грн, а робіт - 300 тис. грн і нині регулюються Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 921 від 17.10.2008 р. законом "Про виконавче провадження" передбачається також реалізація арештованого майна шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах (ст. 61). Законом "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" встановлюється, що за правилом продаж майна боржника недержавної власності як єдиного майнового комплексу провадиться на відкритих торгах (ч. 6 ст. 19). Законом "Про приватизацію державного майна" передбачаються як способи приватизації продаж державного майна на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах, продаж на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій (ст. 15). Відповідно до ст. 15 Закону "Про іпотеку" реалізація переданих в іпотеку земельних ділянок сільськогосподарського призначення при зверненні стягнення на предмет іпотеки здійснюється на прилюдних торгах.

Укладення договорів на торгах, біржах, аукціонах, за результатами конкурсу відбувається в особливому порядку (ст. 650 ЦК України). Процедура укладення договорів у цих випадках складніша, ніж двох стадій на загальна процедура (оферта та акцепт) і являє собою юридичний склад, що полягає у проведенні торгів (аукціону, конкурсу) та укладення за їх результатами договору.

Проведення торгів для закупівлі товарів, робіт і послуг, що повністю або частково здійснюються за рахунок державних коштів, передбачає певні етапи: інформування учасників про проведення відкритих торгів шляхом відповідної публікації; надання замовником тендерної документації учаснику процедури відкритих торгів; подання учасником процедури відкритих торгів тендерної пропозиції відповідно до вимог тендерної документації; розкриття, оцінка та порівняння тендерних пропозицій; акцепт тендерної пропозиції і укладення договору про закупівлю.

Здійснення закупівлі за Положенням про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти відбувається за такими етапами: а) поширення інформації про заплановану закупівлю чи про проведення попередньої кваліфікації шляхом поміщення оголошення в інформаційному бюлетені "Вісник державних закупівель", на веб-сайтах замовників або головних розпорядників бюджетних коштів у розділі "Державні закупівлі" та у друкованих засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження; б) запрошення до участі у процедурі закупівлі, в) повідомлення про проведення попередньої кваліфікації учасників; г) подання інформації сторонами закупівлі; д) створення тендерного комітету; е) проведення закупівлі [25, с.352].

Аналогічний порядок передбачається для конкурсної реалізації майна в інших випадках.

Закупівля може здійснюватися шляхом проведення таких процедур: відкриті торги; торги з обмеженою участю; двоступеневі торги; запит цінових пропозицій (котирувань); аукціон; закупівля в одного учасника.

Основною процедурою здійснення закупівель є відкриті торги. Під час проведення відкритих торгів тендерні пропозиції мають право подавати всі заінтересовані особи. Під час проведення торгів з обмеженою участю тендерні пропозиції мають право подавати лише ті учасники, які запрошені замовником взяти участь у процедурі закупівлі.

Подання тендерних пропозицій являють собою оферту, а замовник акцептує тендерну пропозицію, що визнана найбільш економічно вигідною за результатами оцінки. Замовник надсилає переможцю торгів протягом одного робочого дня з дня акцепту повідомлення про акцепт тендерної пропозиції, строк дії якої не закінчено, а також надсилає всім учасникам процедур відкритих торгів, двоступеневих торгів і торгів з обмеженою участю письмове повідомлення про результати торгів із зазначенням назви та місцезнаходження учасника - переможця процедури закупівлі, тендерна пропозиція якого визнана найбільш економічно вигідною за результатами оцінки [26, с.92].

З учасником, тендерну пропозицію якого було акцептовано, замовник укладає договір про закупівлю відповідно до вимог тендерної документації та умов акцептованої тендерної пропозиції у строк, не раніше ніж через п'ять робочих днів з дня відправлення письмового повідомлення всім учасникам процедур відкритих торгів, двоступеневих торгів і торгів з обмеженою участю про їх результати, але не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня акцепту.

Особливості укладення договорів на біржах передбачені законами України "Про товарну біржу" та "Про цінні папери та фондовий ринок". Згідно зі ст. 15 Закону "Про товарну біржу" біржовою операцією визнається договір, який відповідає певним вимогам. По-перше, він має бути купівлею-продажем, поставкою або обміном товарів, допущених до обігу на товарній біржі. По-друге, його учасниками можуть бути члени біржі. По-третє, біржовий договір має бути поданий для реєстрації та зареєстрований на біржі не пізніше дня, що є наступним за днем здійснення його на біржі. Згідно зі ст. 24 Закону "Про цінні папери та фондовий ринок" на фондовій біржі договори укладаються відповідно до котирування цінних паперів на основі даних попиту і пропозицій, отриманих від учасників торгів.

Біржові операції дозволяється здійснювати лише членам товарної біржі або брокерам. Членами біржі є її засновники, а також особи, прийняті до її складу. Брокери - це фізичні особи, зареєстровані на біржі відповідно до її статуту, обов'язки яких полягають у виконанні доручень членів біржі, представниками котрих щодо здійснення біржових операцій вони є. Головними їх обов'язками є підшукування контрактів та подання здійснюваних ними договорів для реєстрації на біржі. На фондовій біржі договори укладаються торговцями цінними паперами шляхом здійснення брокерської, дилерської діяльності, андеррайтингу й укладення відповідно договорів доручення, комісії або управління цінними паперами.

Основним документом, що регламентує порядок здійснення біржових операцій, ведення біржової торгівлі на товарній біржі та розв'язання спорів з цих питань, є правила біржової торгівлі, які затверджуються загальними зборами членів біржі або органом, ними уповноваженим, а на фондовій біржі - біржовою радою та реєструються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку [27, с.39].

Біржові договори вважаються укладеними з моменту їх реєстрації на біржі. Вони не підлягають нотаріальному посвідченню.

Продаж майна на аукціоні відбувається тому учаснику, який запропонував найвищу ціну. При проведенні аукціону фігурують організатор аукціону, аукціонна комісія та ліцитатор.

Організатором аукціону є той, хто має за мету відчуження майна, наприклад, державний орган приватизації (при приватизації державного майна), керуючий санацією (при продажу майна боржника, щодо якого порушено справу про неплатоспроможність). Готує і проводить аукціонна комісія, а веде аукціон ліцитатор.

При продажу державного майна діють нормативно-правові акти, що визначають правила його реалізації, наприклад, Положення про аукціонну комісію, затверджені наказом Фонду державного майна України від 24.03.2008 р. № 347, Порядок подання та розгляду заяви про участь в аукціоні з продажу об'єкта аукціону, затверджений наказом Фонду державного майна України від 28.09.2009 р. № 1514 та ін. Як правило, аукціони провадять спеціалізовані організації (наприклад, Національна мережа аукціонних центрів) за відповідними правилами. Майно виставляється на аукціон за початковою вартістю, визначеною за результатами оцінки, що здійснюється відповідно до законодавства. У випадку продажу на аукціоні державного майна мають бути додержані відповідні правила та методики.

Продаж за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта або за рівних умов найвищу ціну.

Інформація про об'єкти, що піддягають продажу на аукціоні або за конкурсом, повинна бути опублікована не пізніше як за тридцять календарних днів до дати їх проведення в інформаційних бюлетенях органів приватизації, місцевій пресі та інших друкованих виданнях, визначених органом приватизації. Покупці мають бути зареєстровані як учасники аукціону чи конкурсу, сплатити реєстраційний внесок, встановлений органом приватизації, та внести грошові кошти у розмірі десяти відсотків початкової ціни продажу. Продаж об'єктів на аукціоні або за конкурсом здійснюється за наявності не менше двох покупців [28, с.567].

На аукціоні між учасниками, що бажають придбати майно, відбувається торг, внаслідок чого підвищується ціна пропонованого до продажу майна. Якщо протягом трьох хвилин після оголошення не буде запропоновано вишу ціну, ліцитатор оголошує про придбання об'єкта тією особою, яка запропонувала найвищу ціну, підтверджуючи це ударом молотка.

Під час аукціону ведеться протокол, а за його наслідками особа стає власником майна. Однак підстави набуття права власності на аукціоні різняться. Якщо на аукціоні придбається державне майно або майно боржника (за законодавством про банкрутство), то за результатами аукціону укладається договір з переможцем. Якщо реалізується майно, на яке звертається стягнення, договір не укладається, а лише складається державним виконавцем акт про проведений аукціон на підставі протоколу (п. 4.9 Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 15 липня 1999 р. № 42/5), п. 6.1 Тимчасового положення про порядок проведення публічних торгів по реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 р. № 68/5. На підставі акту нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання нерухомого майна з публічних торгів. Втім у нормативно-правовому регулюванні використовується схожа з купівлею-продажем термінологія: "продаж", "покупець", але не зазначається продавця, бо його як сторони в договорі не існує, бо не існує самого договору.

Умови і термін проведення конкурсу визначає конкурсна комісія, створювана відповідним органом приватизації, якщо йдеться про придбання державного майна за конкурсом. Для участі в конкурсі покупець подає до комісії план приватизації. Конкурс відбувається в два етапи. На першому оголошується попередній переможець конкурсу за результатами його пропозицій. Якщо протягом п'яти робочих днів від інших учасників конкурсу не надійдуть додаткові пропозиції, попередній переможець оголошується остаточним переможцем. За наявності інших нових пропозицій проводиться додаткове засідання конкурсної комісії, яка після розгляду додаткових пропозицій визначає остаточного переможця. За результатами засідання-конкурсної комісії складається протокол, який у триденний строк з дня проведення конкурсу надсилається до органу приватизації для затвердження результату конкурсу [29, с.36].

Договір купівлі-продажу між продавцем і покупцем укладається не пізніше як у п'ятиденний строк з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону чи конкурсу. Договір підлягає нотаріальному посвідченню та реєстрації.



Розділ 2. Порядок укладання договору

2.1 Момент укладання договору

Цивільні права та обов'язки завжди приведені до певного часу. Вже з цієї причини значення має встановлення моменту їх виникнення. У випадках, коли мова йде про права і обов'язки, важливо визначити момент, з якого договір починає діяти.

Таким чином, в кінцевому рахунку, визначальне значення для встановлення та місця і часу укладення договору має момент, в який договір визнається укладеним. Загальне правило на цей рахунок міститься в п.1 ст.640 ЦК, в силу, з якою договір вважається укладеним у момент одержання акцепту оферентом. Доповненням до нього в тій же ст.640 ЦК встановлено у вигляді виключення, що якщо для договору необхідна також і передача майна, то він вважається укладеним з моменту, коли відповідно до закону проведена передача, а якщо договір підлягає державної реєстрації, - то з моменту її вчинення [30, с.43].

Прикладом може служити будь-який реальний договір. Так, в силу п.1 ст.983 ЦК договір страхування, якщо інше в ньому не передбачено, починає діяти тільки з моменту сплати страхової премії або першого її внеску.

Існують і деякі спеціальні правила про момент укладення договору. Так, наприклад, в ст.275 ГК договір енергопостачання для побутового споживання вважається укладеним з моменту першого фактичного підключення абонента в установленому порядку до приєднаної мережі.

Залежно від визначення моменту укладення договору законодавство розрізняє: консенсуальні, реальні договори і договори, що вимагають державної реєстрації. Реальні договори вважаються укладеними з моменту передачі майна або грошей (позика, зберігання). Договори, які потребують державної реєстрації, пов'язані, звичайно, з нерухомим майном (продаж житлового приміщення, оренда нерухомості). Вони вважаються укладеними з моменту державної реєстрації. Однак важливо підкреслити, що далеко не всі договори, предметом яких виступає нерухомість, вимагають реєстраційного оформлення. Так, при продажу нежитлових приміщень реєстрації підлягає не сам договір, а перехід права на відповідну нерухомість [31, с.484].

Для консенсуальних договорів встановлено спеціальне правило, згідно з яким договір визнається укладеним у момент отримання особою, яка направила оферту, її акцепту.

Якщо для укладання договору проводилися торги, то замовник торгів зобов'язаний підписати відповідний договір з їх переможцем, за загальним правилом, протягом 20 днів з моменту оформлення протоколу про підсумки торгів.[32, с.278].

...