Размещено на http://www.allbest.ru/

План

• Вступ
• 1. Управлінське рішення
• 2. Модель формування управлінського рішення
• 3. Прийняття управлінського рішення як складова системи управління якістю органу виконавчої влади
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Забезпечення високих стандартів якості життя безпосередньо пов'язано з якістю послуг, які влада надає громадянам України. Саме розрив між сучасними вимогами суспільства і діяльністю державного апарату є ризиком втрати довіри суспільства до влади. Тому, зараз ключовим є вирішення питання реформування державної служби з одночасним запровадженням нових підходів, стандартів і процедур, ефективних механізмів підвищення якості роботи органів державної влади із застосуванням дієвих форм і методів, з точки зору задовільнення потреб споживачів.

За підтримки Європейської комісії Головдержслужба України в 2006 році розпочала використовувати три ключові інструменти інституційного будівництва, які впровадженні в Євросоюзі. Це програма SIGMA - моніторинг розвитку державного управління та його наближення до євростандартів. Другий компонент цього процесу - Twinning, тобто споріднення вітчизняних державних органів з державними структурами країн-членів ЄС. Третім є TAIEX - мобільний та фінансовий ресурс для розв'язання через систему держслужби нагальних проблем євроінтеграції України.

Серед пріоритетів є і активне впровадження в життя тренінгової складової навчання державних службовців.

1. Управлінське рішення

Зміст актів державного управління складають управлінські рішення. Рішенняє центральною ланкою будь-якого процесу управління, в тому числі й державного.

Управлінське рішення - це соціальний акт, в якому в логічній формі (текстуальна модель) висловлені впливи управлінських ланок (державних органів, посадових осіб) на суспільну систему (керовані об'єкти), що необхідні для досягнення поставлених цілей, забезпечення інтересів та задоволення відповідних потреб в управлінні.

Державно-управлінські рішення - це управлінські рішення, що приймаються вищими та центральними органами державної влади (та їх керівниками) з метою визначення і реалізації державних цілей, стратегії їх досягнення, основних функцій держави, державної політики, організації державної влади, вирішення інших проблем державного рівня та які задовольняють певним, наведеним далі ознакам.

Державно-управлінське рішення це:

* усвідомлено зроблений суб'єктом державного управління вибір цілеспрямованого впливу на соціальну дійсність, виражений в офіційній формі;

* владна воля держави, що набуває офіційно вираженої форми завдяки закріпленню її в державних актах, які видаються державним органом чи посадовою особою у відповідності з його компетенцією і в межах наданих повноважень.

Особливості державно-управлінських рішень:

* правова форма;

* розробка на достовірній фактологічній основі;

* відповідність компетенції органу;

* несуперечливість приписів, що складають зміст рішення;

* ресурсне забезпечення завдань;

* адресність;

* можливість оцінки виконання визначених завдань тощо.

Етап прийняття і реалізації управлінського рішення охоплює:

* прийняття рішення (вибір одного, найбільш ефективного варіанта дій);

* доведення управлінських рішень до виконавців;

* складання плану реалізації управлінських рішень;

* організацію виконання управлінських рішень;

* контроль за виконанням управлінського рішення.

В органах державної влади й управління, у державній службі управлінські рішення приймаються в установленому посадовими інструкціями порядку, базуються на аналізі та оцінці можливих альтернатив, мають директивний (обов'язковий) характер; подібно до обміну інформацією рішення виступає як складова частина кожної з функцій управління; тому процес прийняття і здійснення рішень розглядається як "наскрізний", що пронизує та об'єднує всі функції, як один із важливих зв'язуючих процесів в управлінні соціальною системою. На малюнку 1 розглянуто як приклад етапи процесу планування.

Основою вироблення і прийняття управлінських рішень є інформаційні процеси - пошук, передача і перетворення інформації в різних ланках системи управління. Від якості прийнятих рішень великою мірою залежить ефективність управління і діяльності організації в цілому.

Ознаками високої якості управлінського рішення є:

- своєчасність (швидкість прийняття),

- надійність (обґрунтованість),

- економічність (мінімальна кількість ресурсів, що споживаються),

- кількісна визначеність,

- можливість чіткого контролю.

Основні функції управлінського рішення:

- спрямовуюча,

- забезпечуюча,

- організаційна,

- координуюча,

- стимулююча.

Табл. 1 Етапи в процесі планування

Етап	Зміст
Етап 1	Цілепокладання (формування цілей). Чого саме ви хочете досягти? Це найважчий етап. Його не можна формалізувати. Особистість менеджера, керівника, управлінця, державного службовця проявляється в залежності від змісту цілей, які він реалізує.
Етап 2	Підбір, аналіз і оцінка способів досягнення поставлених цілей. Взагалі-то можна діяти будь-якими способами. Проте, який з них виявиться найкращим, а які відкинуті як недоцільні.
Етап 3	Складання переліку необхідних дій. Що конкретно треба зробити, щоб здійснити вибраний на попередньому етапі варіант досягнення поставлених цілей?
Етап 4	Складання програми робіт (плану заходів). В якому порядку краще всього виконувати намічені на попередньому етапі дії, враховуючи, що багато з них пов'язані між собою.
Етап 5	Аналіз ресурсів. Які матеріальні, фінансові інформаційні, кадрові ресурси знадобляться для реалізації плану? Скільки часу піде на його виконання ?
Етап 6	Аналіз розробленого варіанту плану. Чи вирішує розроблений план поставлені на попередньому етапі "завдання"? Чи витрата ресурсів влаштовує? Чи є пропозиції до поліпшення плану? Можливо варто повернутись до першого, другого чи інших етапів?
Етап 7	Підготовка детального плану дій. Необхідно деталізувати розроблений на попередніх етапах план, вибрати погоджені між собою терміни виконання окремих робіт, розрахувати необхідні ресурси. Хто буде відповідати за окремі ділянки роботи?
Етап 8	Контроль за виконанням плану, внесення необхідних змін. Контроль розглянемо окремим питанням.

Для того, щоб бути ефективним (оптимальним або раціональним - досягти якихось поставлених цілей), рішення має відповідати таким вимогам:

- бути реальним;

- містити механізм реалізації;

- готуватись, ухвалюватися та виконуватися в реальному масштабі часу;

- бути реалізованим;

- бути гнучким;

- передбачати можливості верифікації (перевірки істинності) і контроль за виконанням.

Вироблення і прийняття рішень - один із найбільш важливих і складних процесів управлінської діяльності, в якому від кожного керівника в системі державного управління вимагається компетентність, висока оперативність, знання та навики використання методів і технологій управління.

Управлінські рішення мають певні спрямованість та класифікацію.

При прийнятті управлінського рішення необхідно враховувати об'єктивно діючі закони управління, а саме:

1) залежність організаційних форм і методів управління від структури державного устрою, матеріально-технічної бази та умов управління;

2) збереження пропорційності й оптимального співвідношення всіх елементів системи державного (регіонального) управління;

3) єдності організаційно-методологічних основ на всіх рівнях державного управління;

4) єдності й підлеглості критеріїв ефективності, які застосовуються у процесах управління;

5) відповідності потрібного часу та часу, наявного в розпорядженні під час вирішення завдань управління;

6) залежності ефективності вирішення завдань управління від обсягу та об'єктивності використаної інформації.

2. Модель формування управлінського рішення

Метавизначальний процес є результатом ситуації, що об'єктивно склалася (або складається) із сукупності факторів і умов, за яких здійснюється формування УР. При цьому ситуацію слід трактувати подвійно: по-перше, як ситуацію, в умовах якої визначається (встановлюється) нова мета, і по-друге, як проблемну ситуацію, коли внаслідок змін, що відбуваються в зовнішньому (внутрішньому) середовищі, первісно визначеної (поставленої) мети не досягнуто.

Усвідомлюючи одержане завдання, керівник (керівництво) органу управління повинен зрозуміти мету - кінцевий результат майбутніх дій, задум вищого керівника (керівництва): потребу в здійсненні цих дій (зростання економічних показників, надання якісних державних послуг та ін.), предмет її задоволення (енергозберігаючі технології, конкурентоспроможна продукція і т.д.), цінності предмета потреби, що цікавлять державу (пом'якшення (подолання) кризового явища, стихійного лиха, підвищення рейтингу області (регіону), збільшення надходжень до місцевих бюджетів та ін.). Для виміру та відслідкування ступеня виконання мети може використовуватися дорожня карта, план дій, зворотний зв'язок, тощо.

Після виявлення отриманого завдання керівник повинен оцінити ситуацію, що склалася, у межах якої, його структурний підрозділ виконуватиме поставлене згори завдання. Оцінка ситуації передбачає вивчення та аналіз факторів і умов зовнішнього середовища, які можуть вплинути на виконання завдання і досягнення поставленої мети. Уміння швидко й усебічно проводити оцінку є одним із найважливіших показників рівня професійної підготовки керівника. В результаті оцінки ситуації він повинен зробити для себе висновки про умовивиконання поставленого завдання.

У випадку, коли мета попередніх дій не була досягнута, виникає проблемна ситуація, що вимагає адекватної реакції керівника (керівництва). Ситуація спонукає керівника до певних дій щодо її вирішення. Об'єктивність потреби залежить, насамперед, від правильності розпізнавання керівником ситуації, яка склалася, що є найважливішим елементом підготовки рішення, оскільки пов'язане з необоротним перетворенням інформації.

Розпізнавання ситуації передбачає вивчення та аналіз керівником факторів, що зумовили (характеризують) її виникнення (існування). Воно включає встановлення причинно-наслідкових зв'язків, прогнозування розвитку ситуації (у просторі й часі) і його кількісно-якісну оцінку, висновки з оцінки та прийняття рішення про її достовірність. Розпізнавання напрямків залежить від досвіду і навиків керівника у його здійсненні.

Потреба, спонукаючи керівника до активності, окреслює загальні межі мети - кінцевого бажаного результату дій і вимагає конкретного предмета її задоволення. Мета має бути недвозначно сформованою і зрозумілою виконавцям.

Формування потенційної сукупності предметів потреби здійснюється на основі блоків "цінності" предмета потреби і державних "інтересів". Цінності визначають усі відомі з досвіду попередньої діяльності (на основі рефлексії) керівника цінності предмета потреби в ситуації, що склалася. У низці ситуацій інтереси й цінності можуть повністю збігатися.

Водночас з метавизначальним процесом здійснюється і метазабез-печувальний процес - процес визначення керівником реальних можливостей його організації (місцеві райдержадміністрації, управління, відомства, ради та їх виконкоми) щодо вирішення поставленого згори завдання або задоволення потреби в умовах проблемної ситуації, що склалася. В ньому беруть участь два блоки: потенціал і умови. Потенціал характеризує формальні можливості органу виконавчої влади, що можуть стати реальними у випадку наявності (або попереднього створення) відповідних умов переходу від формального до реального підвищення продуктивності праці при наданні державних послуг, на основі впровадження перспективних (інноваційних) технологій, використання сучасних засобів та відповідних ресурсів і т.д.

У випадку відсутності необхідних умов потенціал не буде використаний з належною повнотою.

До складу блоку "потенціал" входять п'ять наступних блоків: сили, засоби, знання, навики і модель поведінки. Сили визначають підпорядковані керівнику організації (або підрозділи), засоби - матеріальні і грошові засоби; знання характеризують рівень теоретичної і практичної підготовки керівника, навики - його вміння виконувати метаспрямовані дії з високими результатами; модель поведінки - способи дій керівника, що базуються на основі досвіду, із задоволення тієї або іншої потреби в умовах ситуації, що склалася (складається).

Блок "модель поведінки" справляє визначальний вплив на встановлення меж реальних можливостей з урахуванням відповідної ситуації. Це пояснюється тим, що модель поведінки є складовою галузі особливих категорій, притаманних діяльності керівника. Наприклад, нерішучому керівникові неможливим може здаватися значно більше, ніж це є насправді. Наслідком цього будуть невикористані можливості наявного у його розпорядженні потенціалу або ж істотні помилки в його використанні. Талановитий керівник може знайти інноваційний спосіб вирішення поставленого завдання в умовах кризової ситуації, коли використання відомих способів може бути неефективним.

Метавизначальний і метазабезпечувальний процеси мають бути погоджені між собою, що і здійснюється в результаті аферентного синтезу. У процесі аферентного синтезу керівник повинен зіставити й погодити потенційну сукупність предметів потреби, що перебуває в полі його інтересів, з реальними можливостями в ситуації, що склалася (складається), в результаті чого ним формулюється (конкретизується або уточнюється, у випадку попередньо поставленого завдання) потрібний результат майбутніх дій - мета, альтернативні варіанти її досягнення, і встановлюється сукупність критеріїв, які системно відображають мету у випадку її багатокомпонентності та необхідні в подальшому для будування оціночної (цільової) функції.

Альтернативиоцінюютьсяз використанням блоку "критерії" (оперативність, стабільність, вартість, ризик тощо) і з урахуванням наявного резерву часу. Результати оцінки передаються до блоку прийняття рішення, що характеризує здійснення керівником вольового акту з визначення доцільного варіанта майбутніх дій. В результаті прийняття рішення керівником встановлюються також цільові нормативи (рівень затрат, величина прибутку і т.д.), необхідні для здійснення процесу контролю.

На основі прийнятого рішення керівник формулює конкретні завдання підлеглим (підрозділам), що беруть участь у досягненні мети. Виконання поставлених завдань здійснюється в процесі діяльності органу виконавчої влади за безпосередньої участі керівника управління реалізацією рішення, в результаті чого у нього нагромаджується необхідний досвід, здійснюється вплив на ситуацію (якщо це можливо), що приводить до змін в елементах внутрішнього або зовнішнього середовища органу виконавчої влади, а також вдосконалюється структура сил і засобів, покращуються їх якісні й кількісні характеристики.

Таким чином, загалом має бути створений доцільний механізм вироблення і прийняття управлінського рішення в системі державного управління.

Виходячи із визначеної моделі формування управлінського рішення як варіант пропонується така послідовність вироблення раціонального рішення.

Ефективність управлінської діяльності тісно пов'язана з особистісним розвитком керівника (йдеться про мотиви особистісного розвитку). Ці мотиви стосуються особистості та діяльності самого керівника і пов'язані з його самопізнанням і самоаналізом, саморегуляцією та саморозвитком. Усе це обумовлюється тим, що керівник повинен бути прикладом моральної та професійної досконалості, зразком для наслідування підлеглими, тому для нього дуже важливо володіти собою в будь-якій ситуації; постійно усвідомлювати та аналізувати свою діяльність; переборювати труднощі управлінської діяльності та вдосконалювати; реалізовувати свій творчий потенціал (упроваджувати нові підходи в управлінні, у тому числі в роботі з підлеглими, нові методи та форми навчання, приймати оригінальні, нестандартні управлінські рішення з урахуванням управлінської ситуації, розуміти підлеглих, уміти ефективно спілкуватися з ними, вибираючи оптимальний стиль спілкування; попереджувати та розв'язувати конфлікти та створювати сприятливий соціально-психологічний клімат серед підлеглих).

В структурі мотивації управлінської діяльності можуть переважати різні мотиви досягнення, які, в результаті, визначають конкретний тип мотивації: гуманістичну, активно-пізнавальну, самоактуалізуючу, активно-творчу, Я-центровану, ситуативну (адаптивно-невизначену).

Гуманістична мотивація характеризує ставлення керівника до своїх підлеглих. Вона притаманна альтруїстичним особистостям, для яких характерне бажання бути корисним підлеглим, допомагати їм, постійно самовдосконалюватись заради продуктивної взаємодії з ними.

Щодо активно-пізнавальної мотивації, то вона відрізняється спрямованістю керівника на вивчення підлеглих, поглиблення та розширення своїх знань про ефективні шляхи реалізації управлінських функцій загалом та стилі управління зокрема, пошук нових підходів до вирішення питання оптимізації управління.

Самоактуалізуюча мотивація проявляється в намаганні утвердитися в ролі керівника, проявити свої особистісні та професійні можливості, самостійно знайти ефективні методи впливу на підлеглих, за необхідності поступатися, стримуватися і виважено ставитися до їх недоліків.

Особлива роль у творчому управлінні належить активно-творчій мотивації, яка спрямована на кінцевий результат діяльності керівника. Для неї характерне намагання керівника постійно виявляти активність у пошуку кращих шляхів організації управлінської діяльності і різних підходів до організації конструктивної міжособистісної взаємодії.

Що стосується Я-центрованої мотивації, то вона виявляється в намаганні керівника творчо здійснювати управлінські функції, відчувати задоволення від особистих можливостей, підвищити свій професійний рівень, заслужити повагу підлеглих.

Ситуативна (адаптивно-невизначена) адаптація керівника виявляється в розсудливості, незадоволенні зовнішніми факторами, які заважають реалізації управлінських функцій, у конформності, сумнівах у своїх рішеннях тощо.

Загалом ефективне керівництво передбачає, що керівник здатний сформувати, організувати і мобілізувати соціальну групу, яка завдяки його зусиллям може перетворитися в цілеспрямовану команду однодумців. На жаль, на практиці це виходить не в кожного керівника. Причини цього в тому, що в даний час певна (значна) частина керівників різних ланок просто не готові вирішувати різноманітні проблеми, які виникають у ході реалізації управлінських функцій, а також у відсутності відповідної мотивації досягнення.

Тому, актуальним є наукове обґрунтування оптимальних шляхів формування мотивації досягнень управлінців у різних сферах професійної діяльності, удосконалення методів управління та роботи з управлінськими кадрами. Крім цього, потребують усебічного вивчення та обґрунтування особливості професіоналізму управлінських кадрів за цілями, завданнями і результатами.

3. Прийняття управлінського рішення як складова системи управління якістю органу виконавчої влади

Підвищенню рівня управління діяльністю органу виконавчої влади сприяє запровадження в ньому конкретної системи управління якістю. Керівник органу виконавчої влади повинен визначити види діяльності (процеси), які необхідні длявиконанняпокладених функцій і задоволення споживачів і для кожного виду діяльності визначити та задокументувати:

- хто відповідає за його виконання;

- як виконується (з потрібним рівнем деталізації);

- як він узгоджений з іншими видами діяльності (які передають йому інформацію або отримують від нього);

- як він аналізується та управляється керівництвом органу виконавчої влади (яка інформація передається керівництву, як вона розглядається, які рішення приймаються).

Ці вимоги поширюються на такі види діяльності органу виконавчої влади:

- цикл управління (визначення політики та цілей, розробка стратегічних і оперативних планів для досягнення цілей, проведення моніторингу та аналізу діяльності, прийняття та контроль рішень за підсумками моніторингу);

- надання послуг (розробка нормативних актів, виконання доручень, відповіді на звернення, тощо; також сюди відноситься вивчення очікувань споживачів щодо послуг та їх інформування);

- забезпечення ресурсами (персонал, інфраструктура, інформаційні ресурси).

Фактично мова йде про те, щоб загальні вимоги з Положення про орган виконавчої влади на кшталт "Сприяти...", "Забезпечити...", "Створювати умови..." перетворити на конкретні процедури діяльності співробітників, виконання яких може бути проконтрольоване та гарантоване споживачам.

Побудова системи управління якістю органу виконавчої влади забезпечує:

- підвищення якості послуг, забезпечення їх стабільності для споживачів;

- зменшення неефективних витрат бюджетних коштів, усунення робіт, що не створюють цінностей;

- підвищення прозорості діяльності для громадян та керівництва органів влади вищого рівня та держави в цілому;

- спрощення роботи персоналу за рахунок кращої організації та розподілу відповідальності;

- покращення гнучкості та керованості, можливості його спрямування на нові пріоритети та завдання;

- зменшення кількості помилок, внутрішніх конфліктів, скарг споживачів.

Запровадження сучасної системи управління якістю, націлене на удосконалення звичайної системи управління органу виконавчої влади.

Висновки

влада управління моніторинг інституційний

На даний час, коли Україна перебуває на шляху змістовних перетворень, формування стратегії соціально-економічного розвитку, розробка і реалізація цільових програм є характерною рисою повсякденної діяльності усіх структур держаної влади, необхідно використовувати ефективний механізм вироблення, прийняття та реалізацію управлінських рішень.

Треба зазначити, що цьому має сприяти внутрішній контроль притаманний кожному органу державного управління.

Чіткий, постійний, всеохоплюючий внутрішній контроль є невід'ємною умовою успішного виконання завдань та управлінських рішень, що стоять перед органами державного управління, випробуваним засобом виховання кадрів у дусі високої відповідальності за доручену справу, правильного їх добору, оцінки і просування по службі, забезпечення додержання норм етики в роботі державних службовців, працівників усіх рівнів, систематичного поліпшення кадрового потенціалу в державній службі.

Україні потрібен ефективний внутрішній контроль в системі державного управління. Без цього неможлива побудова високорозвиненої, демократичної, соціально-спрямованої держави.

Аналізуючи ситуацію, що склалась сьогодні, треба відзначити, що саме організація ефективної системи контролю в державному управлінні та запровадження системи управління якістю в діяльності органів виконавчої влади повинні стати важливими складовими державного управління.

Список використаних джерел

1. Бакуменко В.Д. Формування державно-управлінських рішень: проблеми теорії, методології, практики: Монографія. - К.: Вид-во УАДУ, 2000. - 320 с.

2. Державне управління: Словник-довідник / Уклад.: В.Д. Бакуменко (кер.творч.кол.), Д.О. Безносенко, В.М. Князев, С.О. Кравченко, Л.Г. Штика та ін.; За заг.ред. В.М. Князева, В.Д. Бакуменка. - К.: Вид-во УАДУ, 2002. - 228 с.

3. Державне управління: теорія і практика / Заг. ред. проф. Авер'янова В.Б. - К.: Юрінком Інтер. 1998. 43 с.

4. ДунканДжек У. Основополагающие идеи в менеджменте. Уроки основоположников менеджмента и управленческой практики: Пер.с англ.- М.: Дело, 1996. - 272 с.

5. Методологія державного управління: Словник-довідник / Уклад.: В.Д. Бакуменко (кер.творч.кол.), Д.О. Безносенко, С.В. Бутівщенко та ін.; За заг.ред. В.І. Лугового, В.М. Князева, В.Д. Бакуменка. - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 196 с.

6. Полінець О. Створення системи державного контролю - передумова дієвості Конституції України // Збірник наукових праць УАДУ. - 1999.- №1. - С. 254-248.

7. Технологія прийняття управлінських рішень: навч.посіб. / Уклад. В.Д. Бакуменко. - К.: Вид-во НАДУ при Президентові України, 2007. - 20с.

8. Фатхутдинов Р.А. Разработка управленческого решения. - М.: ЗАО "Бізнес-школа "Интел-синтез", 1998. - 272 с.

Размещено на Allbest.ru

...