Порівняльний аналіз демократичного і антидемократичного державних режимів

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Національнийтраснпортний університет

Кафедра теорії та історії держави і права

Реферат на тему: «Порівняльний аналіз демократичного і антидемократичного державних режимів (на прикладах)»

Виконала

студентка групи ТП-І-3

Прудіус А.С.

Перевірив

доцент Кудін С.В.

Київ 2014

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика демократичного та антидемократичного державних режимів

Розділ 2. Форми державного (політичного) режиму на прикладах

2.1 Демократичний політичний режим у Німеччині

2.2 Антидемократичний політичний режим на прикладі СРСР

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Кожна держава має свій політичний режим. Політичний режим означаєсукупність прийомів, методів, форм, способів здійсненняполітичної державної влади в суспільстві, характеризуєступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві і певний тип політичної системи, існуючоїв країні.

Режим - управління, сукупність засобів і методів здійсненняекономічної і політичної влади пануючого класу.

В сучасному світі можна говорити про 140-160 режими, які трохи відрізняються один від одного.

Античний філософ Арістотель дає два критерії, по яких можна провести класифікацію:

по тому, в чиїх руках влада;

по тому, як ця влада використовується.

«Правильні» - форми держави: монархія (влада однієї людини), аристократія («влада в руках небагатьох кращих»), політія (владабільшості з середніх в майновому відношенні людей).

«Неправильні» форми держави - ті, при яких люди, що стоять у влади, діють у власних інтересах, не піклуючись про благо суспільства. До «неправильних» форм відносяться: тиранія (влада в руках тирана), олігархія (у влади майнова меншина) і демократія (контроль суспільства (більшості) над владою.

Демократія розумілася як форма держави, в якій влада належить всім або більшості вільних громадян, що підкоряються закону. Таке уявлення про демократію зберігалося аж до кінця 1868 року, а з часів Великої французької революції поняття демократії стало застосовуватися не до форм, а до принципів політичного пристрою держави. Виділяють два основні демократичні принципи: «свобода» і «рівність».

Одна з достатньо простих, широко поширених, класифікаційполітичних режимів - розподіл їх на тоталітарні, авторитарні і демократичні. Типологія політичних режимів:

а) демократичний політичний режим;

б) ліберальний політичний режим;

в) авторитарний політичний режим;

г) тоталітарний політичний режим.

У політологіїіснуютьдекількатрактуваньполітичного режиму.

1. Інституціональний (політико-правовий) підхідототожнюєполітичний режим з формами правління і державного устрою та акцентуєувагу на формально-юридичних характеристиках: особливостях поділу державної влади і співвідношення між гілками влади, на типах урядових структур.

Прослідковується тенденція ототожнення політичного режиму з формою правління. Однобокістьподібногопідходуполягає в тому, що реальна практика реалізації влади може протирічитиз акріпленим у конституціях нормам, а сам політичний режим виражає собою більш широкея вище, ніж форма правління.

2. Соціологічний підхід ставить акцент на характері відносин між державою і суспільством, які склалися реально і необов'язково відповідно до продиктованих конституцією та іншими правовими актами нормами політичної поведінки. В межах цього підходу звертається увага на соціальні обгрунтування влади, групи тиску, взаємовідносини еліт і народу.

3. Широке трактування політичного режиму виходить за межі тільки політико-правового або тільки соціологічного аналізу і розглядає його через співвідношення кількох компонентів, що дозволяє відрізняти одні типи політичних режимів від інших.

Розділ 1. Загальна характеристика демократичного та антидемократичного державних режимів

Вивчення не лише форм державного правління або устрою, але й методів і способів, за допомогою яких держава здійснює свою владу, сукупність яких утворює політичний режим, стає об'єктивно необхідним для комплексного розуміння форми держави.

Основні режими виділяють на основі таких критеріїв: ступінь врахування інтересів народу при здійсненні державної влади; ступінь участі народу у державному управлінні; ступінь колегіальності у прийнятті офіційних рішень; ступінь політичного та ідеологічного плюралізму та існування опозиції владі; ступінь проявів протиправного насильства з боку держави щодо громадян; ступінь забезпеченості прав і свобод людини та громадянина, переважаючі методи здійснення державної влади та ін.

Державний режим є історично обумовленим. Протягом усієї історії людства з моменту виникнення держави існувало чимало різних режимів. При вирішенні питання про класифікацію державних режимів на різних етапах розвитку суспільства доцільно підходити до розв'язання цієї проблеми з погляду необхідності найбільш загальної класифікації державних режимів.

Основою для класифікації державних (політичних) режимів слугує:

- ступінь розвиненості політичної демократії;

- реальний політико-правовий статус людини.

З урахуванням цих критеріїв сучасні державні (політичні) режими поділяються на види: демократичні і антидемократичні. Існують також перехідні режими.

Види політичних режимів можна зобразити у схемі.

Схема 1

Демократичний режим - порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип «поділу влади». Державна влада здійснюється на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою. Допускається легальна діяльність різних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини.

Надаючисвоїмгромадянамширокі права та свободи, демократична держава не обмежується тільки її проголошенням, вона всебічно її забезпечує за допомогою системи юридичних та загальносоціальних гарантій.

В політологічний літературі виділяють такі специфічні різновиди демократичного режиму, як ліберально-демократичний, соціально-демократичний, національно-демократичний, консервативно-демократичний, радикально-демократичний.

Ліберальна демократія або Констутиційна демократія (інша назва -- поліархія) є формою суспільно-політичного ладу -- правовою державою на основі представницької демократії, в якій воля більшості та здатність обраних представників здійснювати владу обмежені в ім'я захисту прав на дотримання належних правових процедур, приватну власність, недоторканність особистого життя, свободу слова, свободу зібрань і свободу віросповідання. Ці ліберальні права закріплено у вищих законах (таких, як конституція чи статут, або ж у прецедентних рішеннях, ухвалених верховними судовими інстанціями), що, у свою чергу, наділяють різні державні та громадські органи повноваженнями з метою забезпечення цих прав.

Характерним елементом ліберальної демократії є «відкрите суспільство», що характеризується терпимістю, плюралізмом, співіснуванням і конкуренцією найширшого спектру суспільно-політичних поглядів.

Соціал-демократична ідеологія виникла на ідеях Е. Бернштейна про класову співпрацю і соціальні реформи як єдиний шлях поліпшення соціального становища робітничого класу. Якщо до 60-х років XX ст. соціал-демократія надавала перевагу державному регулюванню економіки, державній формі власності як найбільш ефективним засобам соціального захисту найбідиіших верств населення, то на сучасному етапі вона визнає економічну ефективність приватної власності, однак намагається підтримувати соціальну рівновагу за рахунок збільшення бюджетних видатків на соціальну сферу. Сучаснасоціал-демократіязорієнтована не тільки на робітничийклас, а й на широківерствипредставниківнайманоїпраці.

Консервативно-демократичний режим - режим, побудований на переважномузастосуванні таких принципів державного управління, якісклалисьісторично, отримализакріплення у свідомостісуспільства, є характернимисаме для цієїдержави, що не бажає перейти до нових форм і методів державного управління.

Радикально-демократичний політичний режим - порядок суспільства, що постійно вводить нові правові форми здійснення державної влади з метою підвищення її ефективності.

Демократичний режим характерний для правової держави. Його способи і методи здійснення державної влади реально забезпечують вільний розвиток людини; участь у здійсненні державної влади; свободу в економічній діяльності; захищеність прав і законних інтересів; врахування інтересів більшості і меншостей (меншин); легальна дія опозиційних партій; формування уряду тими партіями, що перемогли на відповідних виборах; домінування переконання, узгодження, компромісу; виборність і змінюваність центральних і місцевих органів державної влади тощо.

Антидемократичний режим - порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридично незакріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян або їх об'єднань на управління державою. Виборність відсутня, або перетворюється на формальність. Забороняється діяльність опозиційних партій та організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом.

При антидемократичному режимі відбувається потоптання прав і свобод людини, придушення опозиції, не виключається скасування вищого представницького органу (парламенту) або перетворення його в маріонеткову установу, формування уряду армією, що захопила владу і т.д.

Тоталітарний режим - крайня форма антидемократичного режиму. Характеризується повним пануванням держави над людиною і суспільством, одержавленням всіх легальних громадських організацій, забороною демократичних організацій, фактичною ліквідацією формально проголошених конституційних прав і свобод, усепроникаючим контролем за діяльністю громадян і громадських організацій, політичною цензурою, відсутністю гласності, войовничою тотальністю нетерпимістю до всіх, хто мислить інакше, репресіями відносно інакомислячих та опозиції, мілітаризацією суспільного життя, прагненням до зовнішньої експансії.

Центром тоталітарної системи є вождь. Його особистість обожнюється, будь-яке критичне ставлення забороняється. На тлі цього відбувається посилення виконавчих органів, виникає всевладдя номенклатури. Тоталітарний режим постійно застосовує терор, репресії, що мають масовий характер щодо населення як головний засіб для зміцнення і здійснення влади.

Мілітаризація - також одна із характерних рис тоталітарного режиму.

Фашистський режимпредставляє одну з крайніх форм тоталітаризму, що характеризується насамперед націоналістичною ідеологією, уявленнями про перевагу одних націй над іншими (панівної нації), крайньою агресивністю.

Авторитарний режим не є настільки різким у крайніх, реакційних проявах, як тоталітарний. Він поєднує в собі риси тоталітарного та демократичного режимів. Як і демократичний режим, він зберігає автономію особи і суспільства в сферах, що не належать до політики, не намагається радикально перебудувати суспільство на ідеологічних засадах, допускає економічний, соціальний і культурний, та навіть ідеологічний плюралізм, не прагне вести планове управління економікою і встановити загальний контроль за населенням, обмежується жорстким політичним контролем, може ґрунтуватися на праві, моральних засадах.

Порівняно з тоталітарним, цей режим відрізняється певними ознаками пом'якшення: політичні репресії не мають масового характеру, існують представницькі органи, хоча насправді значної ролі у суспільстві вони не відіграють. В авторитарній державі управління здійснюється, як правило, жорстко централізовано, життя у країні спрямовується політичною елітою (представниками правлячої партії).

Авторитарний режим може бути двох видів:

революційний - спрямований на зміну типу суспільно-політичного розвитку;

стабілізаційний - орієнтований на збереження існуючого суспільно-політичного ладу.

Деспотія - форма режиму, яка характеризується зосередженням в руках однієї особи (деспота) всієї повноти влади з одночасною її централізацією, відсутністю політичних свобод і жорстокими методами утиску прав і свобод людини і громадянина. Деспотія притаманна абсолютним монархіям періоду рабовласництва (наприклад, Стародавній Вавілон, Стародавній Китай тощо).

Розділ 2. Форми державного (політичного) режиму на прикладах

Основні ознаки країни з демократичним державним режимом:

основне джерело здійснення державної влади - народ;

державна влада здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову;

демократична конституція;

виборність вищих органів державної влади на певний термін;

свобода особи в різних сферах діяльності (економічний, політичний, соціальний тощо);

основний принцип діяльності держави - плюралізм, що означає врахування, при здійснені внутрішньої і зовнішньо політики, інтересів всього населення держави;

можливість створення і вільного функціонування громадських організацій.

2.1 Демократичний державний режим у Німеччині

Німеччина --країна в ЦентральнійЄвропі, демократична федеративна республіка. Офіційна назва - Федеративна Республіка Німеччина.

Спробуємо навести приклади основних ознак демократичного політичного режиму Німеччини, які б характеризували її як демократичну республіку.

Елементи прямої демократії в Німеччині на федеральному рівні майже не присутні. Громадяни мають в обмежених рамках можливість брати участь в прийнятті політичних рішень на рівні місцевих громад та земель шляхом місцевих референдумів, але їх результати не мають обов'язкової юридичної сили. демократія ліберальний політичний режим

ФРН вважається парламентською демократією, оскільки голова федерального уряду - федеральний канцлер - обирається прямо федеральним парламентом - Бундестаґом. На відміну від президентських демократіях федеральний президент виконує в Німеччині майже виключно репрезентативні функції. Він не має ані права вето, ані не може де-факто впливати на прийняття рішень щодо персонального складу уряду.

Німеччина відповідно до закріпленого в ст. 20 конституції принципу федералізму є федеративною державою, кожна земля відповідно має свої органи законодавчої, виконавчої і судової влади. Таким чином під федеральним існує другий - земельний - рівень прийняття політичних рішень.

Ч. 3 ст. 79 конституції забороняє змінювати згадані вище засадничі принципи державного ладу, визначенні в статтях 1 та 20. Усі учасники політичного життя зобов'язані визнавати і підпорядковувати свою діяльність „свободолюбивому демократичному ладу” (freiheitliche demokratische Grundordnung, FDGO), визначеному діючим Основновним Законом. Основи цього ладу знаходяться під захистом конституції, держави та її інституцій (принцип демократії, готової захистите самої себе - wehrhafte Demokratie).

Федеральний президент обирається Федеральними Зборами на 5 років і може бути один раз переобраним на наступний термін. Строк обрання депутатів Бундестагу - 4 роки. Федеральний канцлер обирається Бундестагом на 4 роки. Бундесрат має чотирирічну каденцію.

Усі громадяни ФРН забезпечуються правом на свободу економічної, політичної, соціальної діяльності, яке гарантується державою.

Представницьким державним органом ФРН є Бундестаг, що представляєінтереси народу у здійсненні державою внутрішньої та зовнішньоїполітики.

Право вільно створювати громадські обєднаннядало основу для утворення громадських організацій у ФРН таких як Гете Інститут, Союз українських студентів в Німеччині, Фонд Генріха Белля та багато інших.

Отже, Федеративна Республіка Німеччина може справедливо називати себе державою з демократичним політичним режимом завдяки забезпеченню всіх основних ознак, властивих цьому режиму.

2.2 Антидемократичний політичний режим на прикладі СРСР

Основні риси антидемократичного державного режиму:

утиск прав особи, перешкода її вільному розвитку;

повний контроль держави над всіма сферами суспільного життя;

концентрація влади в руках однієї особи або групи осіб;

фактичне одержавлення всіх громадських організацій (профспілок, молодіжних тощо);

ігнорування інтересів національних меншин, релігійних поглядів населення тощо.

Союз Радянських Соціалістичних Республік - тоталітарне, формально федеративне та соціалістичне державне утворення, яке існувало в 1922-1991 роках у Центральній та Північній Азії, Східній Європі.

Радянський Союз до 1990 року мав однопартійну політичну систему, головним органом владибула КомуністичнапартіяРадянського Союзу (КПРС). Керівна і спрямовуюча роль КПРС булазакріплена у Конституції СРСР 1977 року. Хоча СРСР був номінально союзом радянськихреспублік, насправдіцебула держава з високим ступенем централізації та плановою економікою.

Приклади ознак антидемократичного режиму в Радянському Союзі:

дискримінація інакомислячих та застосування покарань щодо них, переслідування людей творчих професій (ждановщина), лікарів (лисенківщина), політиків (ГУЛАГ), масові сталінські репресії (пік в 30-х роках ХХ століття);

заборона орієнтації та наслідування західного стилю життя,пропаганда і просування в маси радянської ідеології для всіх сфер суспільного життя;

радянська політична система відкинула принцип поділу влади й незалежності влади, поставивши законодавчу владу над виконавчою і судовою. Радянська законність характеризувалася невідповідністю державних актів вимогам чинного законодавства. Джерелом права формально були тільки постанови законодавця, тобто Верховної ради СРСР, хоча реальна практика значнорозходилася з конституційними положеннями;

націоналізація всіх приватних підприємств, ліквідація приватної власності, утворення організацій, що пропагували ідеологію СРСР у потрібному світлі

заборона та ліквідація церкви, переслідування віруючих, застосування репресій щодо них, розкрадання та руйнування приміщень церков; особиста неприязнь Й. Сталіна та застосування покарань проти українського народу.

зосередженя всієї влади в руках одної особи - вождя.

заборона свободи слова, віросповідання.

Отже, за всіма прикладами прояву антидемократичних ознак можна сказати, що СРСР - держава з тоталітарним політичним режимом.

Висновки

Політичний режим - сукупність прийомів, методів, форм, способів здійсненняполітичної державної влади в суспільстві, характеризуєступінь політичної свободи, правове положення особи в суспільстві і певний тип політичної системи, існуючоїв країні.

Демократичний режим - порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому додержується демократична конституція, реалізується принцип «поділу влади». Ознаки режиму: основне джерело здійснення державної влади - народ; державна влада здійснюється шляхом її поділу на законодавчу, виконавчу і судову; наявна демократична конституція;виборність вищих органів державної влади на певний термін;свобода особи в різних сферах діяльності (економічний, політичний, соціальний тощо);основний принцип діяльності держави - плюралізм, що означає врахування, при здійснені внутрішньої і зовнішньо політики, інтересів всього населення держави;можливість створення і вільного функціонування громадських організацій.

Антидемократичний режим - порядок (стан) державного (політичного) життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридично незакріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян або їх об'єднань на управління державою. Виборність відсутня, або перетворюється на формальність. Забороняється діяльність опозиційних партій та організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і меншостей. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, неконтрольованих народом.

Види демократичного режиму: ліберально-демократичний, консервативно-демократичний, радикально-демократичний.

Види антидемократичного режиму: тоталітарний, авторитарний.

За проведеним дослідженням зробили висновок, що Федеративна Республіка Німеччина за своїм державним режимом - демократична країна. Вже неіснуючий СРСР від своєї антидемократичної діяльності був країною з тоталітарним політичним режимом.

Список використаних джерел

Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В. Зайчука, Н.М. Оніщенко. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

Скакун О.Ф. Теорія держави і права: Підручник / Пер. з рос. - Харків: Консум, 2001. - 656 с.

Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін., за заг.ред. С.Л. Лисенков, В.В. Копейчикова. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 368 с.

Волинка К.Г. Теорія держави і права: Навч. посіб. - К.:МАУП, 2003. - 240 с.

Кульчицький С.В. Історія України: підруч. для10 кл. загальноосвіт.навч. закл.: рівень стандарту, академічний рівень/ С.Кульчицький, Ю.Лебедєва. - К.: Генеза, 2010. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru