Інтелектуальна власність в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Поняття інтелектуальної власності. Об`єкти та суб`єкти

2. Ознаки твору

3. Патентне право

Література



1. Поняття інтелектуальної власності. Об`єкти та суб`єкти

Поняття "інтелектуальна власність" розуміють у значенні, проголошеному в Конвенції "Про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності", що підписана в Стокгольмі 14.07.1967 року.

Ст. 2 цієї Конвенції стверджує, що "інтелектуальна власність" містить права, які відносяться до:

літературних, художніх і наукових творів;

виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо і телевізійних передач;

винаходів у всіх сферах діяльності людини;

наукових відкриттів;

промислових зразків;

товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань і комерційних позначень;

захисту від недобросовісної конкуренції;

всі інші права, що стосуються інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Діяльність може бути репродуктивною і творчою. Репродуктивна діяльність - це процес, який виконується за детальним алгоритмом і в результаті якого створюється продукт, що не має новизни як для самого суб'єкта діяльності (суб'єктивна новизна), так і для інших членів суспільства (об'єктивна новизна). Творча діяльність відрізняється від репродуктивної тим, що це діяльність без алгоритму, кінцевим результатом якої є продукт, який має об'єктивну або суб'єктивну новизну.

Права на результати творчої інтелектуальної діяльності, що мають об'єктивну новизну, є інтелектуальною власністю як такою. Але для того, щоб ці результати були визнані суспільством як об'єкти права інтелектуальної власності, необхідна їх формалізація у будь-який спосіб. Процес формалізації є передумовою набуття права інтелектуальної власності в установленому законом порядку.

Інтелектуальна власність - це формалізований результат творчої інтелектуальної діяльності, що надає його автору або особі, яка визначена чинним законодавством, право власності на цей результат, яке набувається, здійснюється і захищається відповідно до законодавчо встановлених норм і правил. Врегульовані законом суспільні відносини стосовно володіння, користування і розпоряджання результатами інтелектуальної творчої діяльності складають інститут права інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність повинна приносити матеріальну чи іншу користь. Це може бути додатковий прибуток, отриманий від використання інтелектуальної власності у сфері матеріального виробництва. Іноді інтелектуальна власність може не приносити прибутку, але при цьому вона створює додаткові труднощі для конкурентів, полегшуючи тим самим просування власних товарів і послуг виробника на ринок. Нарешті, вона може сприяти духовному розвиткові громадян.

Для того, щоб одержати ту чи іншу користь від права на об'єкт інтелектуальної власності, треба спочатку його створити, а для цього потрібно затратити фінансові, людські та інші ресурси. Тому, якщо на підприємстві розроблена нова технологія одержання виробів, а конкурент, незаконно отримавши цю технологію, почав виготовляти такі ж вироби, то його вироби будуть дешевшими, а отже і більш конкурентноздатними. У цьому разі, творець об'єкта інтелектуальної власності опиниться у невигідному становищі.

Традиційно всі результати творчої діяльності поділяються на об'єкти духовної творчості й продукти науково-технічної діяльності. До перших належать об'єкти авторських і суміжних прав, до других -- винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки й знаки послуг, інші види інтелектуальної діяльності в науково-технічній сфері.

Відмінність правової охорони результатів духовної творчості від результатів науково-технічної діяльності полягає в тому, що перші не потребують визнання уповноважених державних органів, а другі вважаються об'єктами інтелектуальної власності у разі отримання у встановленому законодавством порядку відповідного документа -- патенту або свідоцтва. Спільне між ними -- це, насамперед, творчий характер діяльності в різноманітних сферах суспільного життя.

Гуманітарна творчість призначена для задоволення духовних потреб суспільства, а об'єкти науково-технічної діяльності сприяють здебільшого забезпеченню науково-технічного прогресу, основним завданням якого є створення нових технологій, матеріалів, механізмів. До науково-технічних об'єктів прирівнюються також результати інтелектуальної діяльності, які за своєю природою загалом не є технічними. Це стосується, зокрема, комерційних найменувань, знаків для товарів і послуг, географічних зазначень походження товарів. Цю групу об'єктів ще називають засобами індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів та послуг.

До 1991 року в Україні, як і у всьому Радянському Союзі, в силу переваги суспільної форми власності були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Виключеннями були розділ IV "Авторське право" і розділ VI "Винахідницьке право" Цивільного кодексу УРСР, а також "Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції", затверджене постановою РМ СРСР від 21.03.1973 року.

Загальне законодавство закріплювало можливість широкого використання результатів творчої праці громадян в інтересах держави і суспільства. Основною формою охорони винаходів був не патент, а авторське свідоцтво, що давало виключне право на використання об'єкта інтелектуальної власності не їхнім творцям, а державі. Авторське законодавство містило істотне вилучення зі сфери виключних авторських прав. Воно дозволяло вільно використовувати випущені у світ твори на телебаченні, радіо, у кіно і газетах. І авторське право, і патентне право допускали примусовий викуп суб'єктивних прав на творчі досягнення у власників таких прав, можливість видачі примусових дозволів на їхнє використання.

Після проголошення незалежності й державотворення України 24 серпня 1991 року почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності. Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України "Про власність" 7.02.1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про інтелектуальну власність було "Тимчасове положення про правовий захист об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій", затверджене Указом Президента України 18.09.1992 року. Ця дата стала професійним святом винахідників і раціоналізаторів України.

Головними джерелами права інтелектуальної власності, що склали основу спеціального законодавства про інтелектуальну власність, стали Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", які набули чинності 15.12.1993 року.

Державно патентне відомство України розробило і прийняло понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на результати науково-технічної творчості.

Основним законом, що регулює правовідносини у сфері авторських і суміжних прав, став Закон України "Про авторське право і суміжні права" від 23.12.1993 року. Питання правової охорони прав авторів знайшли відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, у нормативних актах Державного підприємства "Українське агентство з авторських та суміжних прав".

Принциповим моментом у розбудові законодавства про інтелектуальну власність стало прийняття у 1996 р. Конституції України, яка проголосила: "Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами інтелектуальної, творчої діяльності".

Завершальним акордом у розбудові законодавства України у сфері інтелектуальної власності було прийняття у 2003 р. Верховною Радою України Цивільного кодексу України, Книга IV якого має назву "Право інтелектуальної власності".

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна.

Відповідно до ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв?язку з різними видами інтелектуальної діяльності.

Окремий розділ Закону України "Про власність" закріплює вихідні положення щодо суб?єктів, об?єктів та встановлює законодавство, яке врегульовує відносини щодо створення і використання об?єктів права інтелектуальної власності (ст.ст. 40-42).

Разом з тим право інтелектуальної власності складає окремий інститут цивільного права. Його норми закріплені у книзі четвертій ЦК України - "Право інтелектуальної власності" (12 глав, які об?єднують 90 статей). Відповідно до статті 418 ЦК України, право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об?єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним Кодексом та іншим законом. Навіть розміщення цього інституту в ЦК України одразу за книгою "Право власності та інші речові права" ще раз засвідчує вагомість суспільної цінності інтелектуальної власності.

Давно відомо, що творча інтелектуальна діяльність є однією з рушійних сил розвитку цивілізації. Рівень творчої діяльності у різних країнах неоднаковий. Рівень виробництва, економіки в цілому і, врешті-решт, добробуту людей визначається рівнем розвитку освіти, науки, техніки і культури. Не випадково захист прав інтелектуальної власності є конституційним обов?язком нашої держави.

В об?єктивному розумінні право інтелектуальної власності - це сукупність правових норм, які врегульовують відносини щодо створення, використання та захисту об?єктів інтелектуальної власності.

У суб?єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать суб?єкту у зв?язку зі створенням і використанням об?єкту інтелектуальної власності.

Суб?єктами права інтелектуальної власності є особи (творці), чиєю працею створено об?єкт. Це може бути автор твору, винахідник, виконавець та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності, передбачені законом.

До особистих немайнових прав інтелектуальної власності належать: право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об?єкта права інтелектуальної власності; право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об?єкта права інтелектуальної власності. Інші особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть бути передбачені окремим законом. Вони належать творцеві об?єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Такі права не можуть відчужуватися, за винятком випадків, передбачених законом.

Майновими правами інтелектуальної власності є: право на використання об?єкта права інтелектуальної власності; виключне право дозволяти використання об?єкта права інтелектуальної власності; виключне право перешкоджати неправомірному використанню об?єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання та ін.

Особисті немайнові права інтелектуальної власності є чинними безстроково, якщо інше не встановлено законом. Майнові права інтелектуальної власності є чинними протягом строків, встановлених законом чи договором. Останні можуть бути припинені у випадках, передбачених законом чи договором.

Перелік об?єктів інтелектуальної власності, яким за законом надано правову охорону, викладено у ст. 420 ЦК України. Вони не є вичерпними і з часом можуть доповнюватись.

До об?єктів права інтелектуальної власності, зокрема, належать:

- літературні та художні твори;

- комп?ютерні програми;

- компіляції даних (бази даних);

- виконання;

- фонограми, відеозаписи, передачі (програми) організацій мовлення;

- наукові відкриття;

- винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем;

- раціоналізаторські пропозиції;

- сорти рослин, породи тварин;

- комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення;

- комерційні таємниці.

Всі ці об?єкти є різними за походженням, природою створення, тому їм відповідають різні методи законодавчого забезпечення. Так, літературні і художні твори, комп?ютерні програми, виконання, фонограми охороняються законодавством про авторське право і суміжні права. Об?єкти права промислової власності (винаходи, корисні моделі і промислові зразки) захищаються патентним правом.

Зважуючи на особливості об?єктів інтелектуальної власності, законодавець закріплює їх правове регулювання у різних главах. Так, право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (авторське право) врегульовано главою 36 ЦК України. Право інтелектуальної власності на виконання, фонограму, відеограму та програму (передачу) організації мовлення (суміжні права) врегульовується главою 37 ЦК України і т.д. Окремі глави чинного законодавства закріплюють право інтелектуальної власності на: наукове відкриття; винахід, корисну модель, промисловий зразок; компонування інтегральної мікросхеми; раціоналізаторську пропозицію; сорт рослин, породу тварин; комерційне найменування; торговельну марку; географічне зазначення; комерційну таємницю.

Важливо, що право інтелектуальної власності та право власності на річ не залежать одне від одного. Це положення закріплене ст. 419 ЦК України. Перехід права на об?єкт права інтелектуальної власності не означає переходу права власності на річ.

Перехід права власності на річ не означає переходу права на об?єкт права інтелектуальної власності. Приміром, особа, яка придбала у власність книгу, звичайно ж не набула прав автора цього твору. Вона стала власником книги, набула право власності на неї. Автором книги є інша особа.

2. Ознаки твору

Творча діяльність особи знаходить свій прояв у різних галузях: літературі, мистецтві, архітектурі, театрі, кіно та інші. Результатом творчої діяльності є твори науки, літератури, мистецтва. Законодавство про авторське право визначає, що охороні підлягають всі твори, як оприлюднені, так і не оприлюднені, як завершені, так і не завершені, незалежно від їх призначення, цінності, жанру, обсягу, мети, засобу чи форми вираження (ст. 8 Закону, ст. 433 ЦКУ).

Таким чином, головним є те, що твір - це результат творчої діяльності, виражений в об'єктивній формі.

В існуючому законодавстві немає визначення поняттю "твір", але вказується на його ознаки. Перш за все, твір є результатом творчої діяльності. Показником творчого характеру твору, на думку багатьох вчених, є його оригінальність. Воно може виражатися у новому змісті, новій формі, ідеї, концепції та ін. В цьому сенсі кожний твір є новим, оригінальним, неповторним.

Другою ознакою твору є наявність об'єктивної форми. Твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише тоді, коли він виражений у будь-якій об'єктивній формі (що робить його доступним для сприйняття, допускає можливість відтворення). Таким чином, об'єктивна форма твору тісно пов'язана з можливістю його відтворення.

Авторське право охороняє форму вираження твору, воно не поширюється на ідеї, теорії, принципи, методи, процедури, процеси, концепції тощо, навіть якщо вони виражені, описані, пояснені у творі.

Слід звернути увагу на те, що авторське право розповсюджується на усі твори, незалежно від їх призначення та художнього рівня. Авторське право охороняє як високохудожні твори, так і твори, художній рівень яких не є високим. Якість твору визначається при його опублікуванні, визначенні кількості примірників, авторської винагороди. Будь-який твір охороняється законом.

Відповідно до українського законодавства авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору або спеціальне оформлення, чи виконання будь-яких інших формальностей.

Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права. Він складається з таких елементів: латинська літера "С", обведена колом ©; ім'я особи, яка має авторське право; рік першої публікації твору.

Застосування знака для охорони не означає, що правовій охороні підлягають тільки твори, які містять цей знак. Його застосування залежить від бажання особи, якій належить авторське право. Закон забезпечує правовою охороною і твори, на яких є знак, і твори, на яких його немає.

Суб'єкт авторського права для засвідчення авторства має право протягом строку охорони зареєструвати своє право у відповідних державних реєстрах.

Слід звернути увагу на те, що авторський твір і право власності на матеріальний об'єкт, в якому втілено твір, не залежать одне від одного. Відчуження матеріального об'єкту, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки. Наприклад, продаж роману видавництву не позбавляє письменника його авторських прав.

Об'єктом авторського права може бути не тільки твір в цілому, але і його частина, якщо вона може використовуватися самостійно, в тому числі назва, якщо вона є оригінальною.

До кола об'єктів, що не охороняються авторським правом, належать ті твори, в яких відсутня хоча б одна з ознак, необхідних для визнання його твором науки, літератури і мистецтва. Результати діяльності, що не містить творчості, оригінальності, або вони не виражені в об'єктивній формі, що робить твір доступним до сприйняття, можливим для відтворення, не можуть бути визнані твором, який охороняється авторським правом.

Відповідно до ЦКУУ не є об'єктами авторського права акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування (закони, укази, розпорядження, постанови, рішення тощо) та їх офіційні переклади; державні символи України, грошові знаки, емблеми тощо, затверджені органами державної влади; сповіщення про новини дня або інші факти, що мають характер звичайної прес-інформації; інші твори, встановлені законом (ст. 434 ЦКУУ).

Слід зазначити, що закінчення строку дії авторського права припиняє правову охорону твору, але цей факт не впливає на охорону авторства, імені автора і недоторканість твору. Ці права мають безстроковий характер.

Не є об'єктами авторського права акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх офіційні переклади. До цих документів відносяться закони, укази, постанови, рішення, інструкції та інші нормативні акти. Державними символами і знаками вважаються стяги, герби, гімни, ордена, грошові знаки та ін. Більшість цих документів є результатами творчої діяльності людини, їх автори відомі. Однак як тільки вони затверджуються відповідними органами, їх правовий статус змінюється. Вони широко використовуються усіма суб'єктами суспільних відносин без будь-яких обмежень.

Не визнаються об'єктами авторського права сповіщення про події і факти, що мають інформаційний характер. Інформація про той чи інший факт не містить творчого характеру. Сповіщення телеграфних інформаційних агенцій, офіційна хроніка - це тільки точні дані, інформація, яка не відображає думки автора, його відношення.

Закон України "Про авторське право і суміжні права" (ст. 10) стосується об'єктів, що не охороняються авторським правом: розклади руху транспортних засобів, розклади телерадіопередач, телефонні довідники та інші аналогічні бази даних, що не відповідають критеріям оригінальності.

Не охороняються законом твори народної творчості (фольклор) - частушки, танці, твори народних художніх промислів, народні костюми та ін. Твори народної творчості не можуть забезпечуватися правовою охороною, тому що їх автор - народ.

До об'єктів, що не охороняються авторським правом, закон може віднести й інші твори.

3. Патентне право

Патентне право є важливим інститутом права інтелектуальної власності. Об'єктами правовідносин, що регулюються патентним правом, є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання -- винаходи, корисні моделі й промислові зразки.

В основу правової охорони вказаних об'єктів покладено те, що виникнення права інтелектуальної власності на них пов'язується з одержанням охоронного документа, яким засвідчуються права на винаходи, корисні моделі й промислові зразки, -- патенту. Власне, звідси і походить сам термін "патентне право".

За часів існування Союзу термін "патентне право" вживався, здебільшого, в контексті характеристики законодавства зарубіжних країн. Це пов'язувалося з тим, що за законодавством СРСР домінуючою правовою формою охорони прав на винаходи були авторські свідоцтва, а не патенти, хоча їх теж видавали. Тому в літературі набув поширення термін "винахідницьке право".

Слід звернути увагу на співвідношення патентного права з правом промислової власності. Визначення останнього окреслюється в Паризькій конвенції про охорону промислової власності 1883 pоку, у ст. 1 якої вказано, що об'єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування й вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції. Отже, право промислової власності охоплює ширше коло об'єктів, ніж патентне право. Тому можна сказати, що патентне право є складовою права промислової власності. інтелектуальний власність патент авторський

Патентне право можна розглядати в об'єктивному й суб'єктивному значеннях. У першому випадку патентне право є одним з інститутів права інтелектуальної власності. Тому патентне право в об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини, які виникають при створенні й використанні винаходів, корисних моделей й промислових зразків.

У суб'єктивному розумінні патентне право можна визначити як певні юридично забезпечені можливості суб'єкта щодо винаходу, корисної моделі, промислового зразка.

При цьому суб'єктивне патентне право можна поділити на дві складові - право на патент і право з патенту:

- право на патент передбачає юридично забезпечену можливість суб'єкта звернутися до компетентного державного органу з вимогою про видачу патенту на створений винахід, корисну модель, промисловий зразок. Відносини, що виникають між особою, яка подала заявку про видачу патенту, і компетентним державним органом при здійсненні права на патент, мають публічно-правовий характер

- право з патенту розкривається через сукупність особистих немайнових і майнових прав на винахід, корисну модель і промисловий зразок, що випливають з патенту як охоронного документа. Саме ці права є цивільними за своєю природою.

Патентне право має відмінності від авторського права. Основні з них такі:

- об'єктами патентного права є результати науково-технічної творчості й художнього конструювання, водночас об'єкти авторського права -- це результати духовної творчості (літературної, наукової, художньої). Для патентного права характерним є чіткий перелік об'єктів, правова охорона яким може бути надана лише за умови їх відповідності передбаченим законом вимогам. На відміну від цього, для авторського права характерною є відсутність вичерпного переліку його об'єктів, а також поширення правової охорони на твори, незалежно від їх достоїнства, завершеності мети, тощо

- для виникнення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, крім створення цих об'єктів, необхідне також одержання охоронного документа -- патенту, що видається компетентним державним органом за результатами проведеної експертизи. На противагу цьому, виникнення авторського права не пов'язується з будь-якими формальностями -- достатньо факту створення твору.

Основними джерелами патентного права України є:

- Конституція України

- Цивільний кодекс України, в якому право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і промисловий зразок врегульоване окремою главою 39

- спеціальні Закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" та "Про охорону прав на промислові зразки".

Діє також низка підзаконних нормативно-правових актів, зокрема Порядок сплати зборів за дії, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23.12.2004 p. №1716, Правила складання і подання заявки на винахід та заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22.01.2001 р. №22, Правила складання і подання заявки на промисловий зразок, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 18.02.2002 р. №110 тощо.

Відповідно до ст. 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. До основних міжнародних договорів у сфері патентного права, в яких бере участь Україна, належать Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p., Договір про патентну кооперацію 1970 p., Будапештський договір про міжнародне визнання депонування мікроорганізмів з метою патентної процедури 1977 p., Договір про патентне право 2000 р.

Об'єктами патентного права є:

винахід

корисна модель

промисловий зразок.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" винахід (корисна модель) -- це результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології.

Технологія -- це результат інтелектуальної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок і послідовність виконання операцій, процесу виробництва та (або) реалізації і зберігання продукції, надання послуг.

Розкриваючи сутність поняття "винахід", слід звернути увагу на таке.

- винахід завжди є вирішенням (рішенням) певного завдання (проблеми). Сама по собі постановка завданню (проблеми) не є винаходом, оскільки одне і те саме завдання, як правило, можна вирішувати кількома засобами

- винаходом є не будь-яке, а лише технічне (технологічне) вирішення завдання. Наприклад, новий метод розв'язання лінійного рівняння не може бути винаходом через те, що в даному разі має місце вирішення задачі іншими, ніж технічні (технологічні), засобами. Хоча, наприклад, в Україні видаються патенти на способи діагностики та лікування захворювань, способи вирощування сільськогосподарських культур, що загалом не мають технічного характеру

- винахід повинен вирішувати певне утилітарне завдання, яка не обов'язково мусить мати технічний (технологічний) характер.

Технічне (технологічне) рішення, що є винаходом, втілюється у певному об'єкті. Слід звернути увагу на те, що законодавство закріплює вичерпний перелік об'єктів винаходу. Відповідно до ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" до об'єктів винаходу належать:

- продукт

- процес (спосіб)

- застосування відомого продукту чи процесу (способу) за новим призначенням.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" правова охорона надається винаходу, що:

не суперечить публічному порядку, принципам гуманності й моралі

відповідає умовам патентоздатності.

До умов надання винаходу правової охорони віднесена також відповідність винаходу умовам патентоздатності. У законодавстві визначено три умови патентоздатності винаходу:

- новизна

- винахідницький рівень

- промислова придатність.

Винахід визнається новим, якщо він не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, що стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до Установи (під терміном "Установа" розуміється центральний орган виконавчої влади з питань охорони інтелектуальної власності). На даний час таким органом є Державний департамент інтелектуальної власності, що діє у складі Міністерства освіти і науки України, утворений відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 4.04.2000 року №601 "Про утворення Державного департаменту інтелектуальної власності").

Винаходом традиційно вважається лише пропозиція, що спирається на оригінальну ідею і є продуктом винахідницької творчості, а не просто інженерно-технічною розробкою, що відповідає можливостям середнього спеціаліста, його знанням і досвіду. Створений об'єкт визнається винаходом, якщо технічнае завдання вирішувалася дійсно винахідницькими шляхами і засобами, якщо пропозиція виходить за межі нормального і передбачуваного удосконалення техніки для звичайних спеціалістів у даній галузі.

Третьою умовою патентоздатності винаходу є його придатність для промислового використання (за термінологією Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" -- промислова придатність винаходу). Винахід визнається таким, що є придатним для промислового використання, якщо його може бути використано в промисловості чи в будь-якій іншій сфері діяльності.

Корисна модель як об'єкт права інтелектуальної власності є досить близькою до винаходу (тому корисну модель іноді "називають "малим винаходом"). Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" закріплює єдине визначення прав винаходу і корисної моделі -- результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Інститут корисної моделі запроваджується для охорони об'єктів, які за своїм внеском у рівень техніки є менш значущими за винаходи. Тому для корисних моделей передбачається спрощена, порівняно з винаходом, процедура одержання охоронного документа і коротші строки охорони.

Відмінність між винаходом і корисною моделлю виявляється у неоднаковому колі умов патентоздатності.

Законодавством передбачено дві умови патентоздатності корисної моделі:

- новизна

- промислова придатність.

Тобто для корисної моделі, на відміну від винаходу, не передбачається така умова патентоздатності, як винахідницький рівень.

Промисловий зразок -- це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання (ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки"). Якщо винахід і корисна модель є технічними (технологічними) рішеннями, то промисловий зразок є дизайнерським рішенням. Художнє конструювання (дизайн) -- вид художньої діяльності з проектування промислових виробів, що мають естетичні властивості.

У промисловому зразку має місце поєднання художнього (зовнішня форма виробу) і конструктивного (технічне виконання виробу) елементів.

Залежно від того, що є об'єктом промислового зразка, він може бути таких видів:

об'ємний, що являє собою композицію, в основу якої покладено об'ємно-просторову структуру (наприклад форма пляшки)

площинний, що являє собою композицію, в основі якої лежить лінійно-графічне співвідношення елементів, яке не може бути сприйняте візуально як об'ємне (наприклад малюнок, що наноситься на тканину)

комбінований, який являє собою поєднання форми і малюнка.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки" не можуть одержати правову охорону за цим Законом:

об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди

друкована продукція як така

об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних до них речовин тощо.

Мала архітектурна форма для здійснення підприємницької діяльності -- це невелика споруда, яка виконується з полегшених конструкцій і встановлюється тимчасово без улаштування фундаментів. До малих архітектурних форм можна віднести кіоски, торгові палатки, збірно-розбірні будинки тощо.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" службовий винахід -- це винахід (корисна модель), створений працівником:

у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи за дорученням роботодавця за умови, що трудовим договором (контрактом) не передбачено інше

з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання роботодавця.

Із Закону випливає, що для визнання винаходу (корисної моделі) службовим, між працівником і роботодавцем мають існувати трудові правовідносини. Підставою їх виникнення є трудовий договір (контракт). При цьому можливі два варіанти:

1) роботи зі створення винаходу (корисної моделі) виконуються працівником у зв'язку з виконанням службових обов'язків чи дорученням роботодавця. При цьому службові обов'язки -- зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов'язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Доручення роботодавця -- видане працівнику в письмовій формі завдання, яке безпосередньо стосується специфіки діяльності підприємства або діяльності роботодавця і може привести до створення винаходу (корисної моделі)

2) винахід (корисна модель) створюється з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва та обладнання роботодавця.

Законодавство іменує творця винаходу, корисної моделі винахідником, а творця промислового зразка -- автором промислового зразка.

Винахідник -- людина, інтелектуальною, творчою діяльністю якої створено винахід, корисну модель (ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"). Автор промислового зразка -- людина, творчою працею якої створено промисловий зразок (ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки").

Винахідником чи автором промислового зразка може виступати тільки фізична особа. Законодавець керується тим, що тільки людина здатна до інтелектуальної, творчої діяльності, отже тільки вона може набути статусу винахідника чи автора промислового зразка. Юридична особа не може визнаватися винахідником чи автором промислового зразка.

Іноді винахід, корисна модель, промисловий зразок є результатом спільної творчої праці не однієї, а декількох фізичних осіб. Винахідники чи автори промислового зразка, які спільно створили винахід, корисну модель, промисловий зразок, мають рівні права на одержання патенту, якщо інше не передбачено угодою між ними (ст. 8 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ст. 7 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки"). При цьому таким особам видається один патент.

Відносини між винахідниками (авторами промислового зразка) у розглядуваному випадку доцільно врегульовувати договором, в якому чітко зафіксувати вклад кожного у створення об'єкта й визначити розподіл між ними прав на створений в результаті спільної творчої праці об'єкт. За основу можна взяти зразок договору між співавторами про вклад у створення об'єкта права інтелектуальної власності та розподіл винагороди, затверджений наказом Міністерства освіти і науки України від 28.12.2004 року №986.

Роботодавець -- особа, яка найняла працівника за трудовим договором (контрактом) (ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки"). Роботодавцем може бути як юридична, так і фізична особа. Між роботодавцем і працівником повинні існувати трудові відносини, підставою виникнення яких є трудовий договір (контракт). Тому не вважається роботодавцем особа, яка замовила створення винаходу чи іншого об'єкта за цивільно-правовим договором (ст. 430 ЦК України). Роботодавець є учасником патентних правовідносин не у всіх випадках, а тільки щодо службових винаходів, корисних моделей, промислових зразків.

Заявник -- це особа, яка подала заявку про видачу патенту або набула статусу заявника в іншому, передбаченому законом порядку. Тобто заявником є суб'єкт правовідносин, що виникають при реалізації права на патент. За загальним правилом заявником є винахідник (автор промислового зразка).

Володільцем патенту є особа, якій належить патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок. Патент видається заявникові. Тобто в разі видачі патенту особа, яка була заявником, стає володільцем патенту. Але за певних умов право на одержання патенту може належати іншій особі (роботодавцю, правонаступнику). У такому разі винахідник (автор промислового зразка) і володілець патенту будуть різними особами.

Учасником патентних правовідносин є компетентний державний орган, який здійснює видачу патентів. У міжнародно-правових актах вживається поняття "Відомство", у законодавстві України вживається термін "Установа" -- центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності (ст. 1 Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", ст. 1 Закону України "Про охорону прав на промислові зразки"). Сьогодні таким органом є Державний департамент інтелектуальної власності, утворений відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 4.04.2000 року №601 як урядовий орган державного управління у складі Міністерства освіти і науки України.

Основними функціями цього органу щодо видачі патентів є:

організація прийняття заявок, їх експертизи, прийняття рішення по них

видача патентів на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, забезпечення їх державної реєстрації

забезпечення публікування офіційних відомостей про винаходи, корисні моделі й промислові зразки.

У патентних правовідносинах можуть брати участь представники у справах інтелектуальної власності (патентні повірені). Слід зазначити, що відповідно до положень Законів України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" і "Про охорону прав на промислові зразки", іноземні особи та особи без громадянства, які проживають чи мають постійне місцезнаходження поза межами території України, у відносинах з Установою реалізують свої права лише через патентних повірених.

Відповідно до Положення про представників у справах інтелектуальної власності (патентних повірених), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.09.1994 року №545, патентний повірений надає фізичним і юридичним особам (далі -- особи, яких він представляє) допомогу й послуги, пов'язані з охороною прав на об'єкти інтелектуальної власності, представляє інтереси зазначених осіб у Держдепартаменті та установах, що належать до сфери його управління, а також судових органах, кредитних установах, у відносинах з іншими фізичними і юридичними особами.

Згідно з Положенням патентний повірений повинен бути громадянином України, який:

- постійно проживає в Україні

- має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту у сфері охорони інтелектуальної власності

- має не менш як п'ятирічний досвід практичної роботи у сфері охорони інтелектуальної власності

- склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію і одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного.



Література

1. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Офіційний вісник України. - 2003 - №11. - Ст. 461.

2. Цивільний процесуальний кодекс України від 18 березня 2004 р. // Офіційний вісник України. - 2004. - №16. - Ст. 1088.

3. "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. №3792-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1994. - №13.

4. Основи інтелектуальної власності. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999.

5. Інтелектуальна власність в Україні: Правові засади та практика: Наук.-практ. вид.: У 4 т. / За заг. ред. О.Д. Святоцького. - К.: Видавничий Дім "ІнЮре", 1999.

6. Інтелектуальна власність в Україні: Проблеми теорії і практики: 36. наук, статей / За ред. Ю.С. Шемшученка, Ю.Л. Бошицького. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002.

7. Інтелектуальна власність: Словник-довідник: У 2 т. / За заг. ред. О.Д. Сзятоцького. - К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2000.

Размещено на Allbest.ru

...