Класифікація злочинних дій громадян

Размещено на http://www.allbest.ru/

Завдання №1

28 листопада 201 року Світлов, будучи у стані алкогольного сп'яніння, на вулиці с. Ольшаниці Рокитнянського району Київської області намагався розборонити Шевченка і Оленича, які сварилися і билися між собою. Однак у відповідь на пропозицію припинити сварку та бійку Оленич наніс Світлову удар ногою в живіт. Зразу ж після цього з помсти, на грунті неприязних стосунків, що раптово виникли, Світлов дістав із кишені ніж, який не був визнаний холодною зброєю і ударив Оленича в груди. Від одержаного ножового поранення Оленич зразу ж помер. Судово-психіатрична експертиза не визнала, що Світлов наніс удар в стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою або тяжкою образою з боку потерпілого.

Кваліфікуйте дії Світлова. Чи зміниться кваліфікація дій Світлова, якщо він наніс удар Оленичу мисливським ножем, який є холодною зброєю?

Розв'язок:

При вивчення норм статті 118 ККУ «Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони» вбачається, що обов'язковою умовою кваліфікації вбивства за цією статтею є перебування винного при вчиненні цього діяння у стані необхідної оборони. Якщо буде встановлено, що винний не перебував у такій обстановці, вчинене ним за наявності підстав слід кваліфікувати за ст.115 КК України. У нашому випадку Світлов наносив удар ножем у груди Оленича при цьому не перебував у стані необхідної оборони та не з метою затримання Оленича, а з помсти, на грунті неприязних стосунків, що раптово виникли. За таких обставин його дії слід кваліфікувати за ст.115 ККУ «Умисне вбивство». Для такої кваліфікації злочину не впливає, якщо світлов наніс удар Оленичу мисливським ножем, який є холодною зброєю, оскільки наслідки від цього не зміняться.

Завдання №2

15 січня 201 року неповнолітні Коваленко і Дмитренко ( їм виповнилося по 17 років) у під'їзді будинку 187 по вул. Шовковичній у м. Києві, де вони мешкали, знайшли портмоне, у якому були три тисячі гривень і поділили між собою. Наступного дня вони дізналися, що ці гроші згубив їх сусід Шевчук. Коваленко на вимогу Шевчука повернув 1,5 тисячі гривень, а Дмитренко відмовився це зробити. Як слід кваліфікувати їх дії? Чи є у їх діях склад злочину, передбачений статтею 193 КК України (Привласнення особою знайденого або чужого майна, що випадково опинилося у неї).

Розв'язок:

У ст. 193 КК України зазначено, що кримінальна відповідальність настає за незаконне привласнення особою знайденого чи такого, що випадково опинилося у неї, чужого майна або скарбу, які мають особливу історичну, наукову, художню чи культурну цінність.

Склад розглядуваного злочину має місце лише за умови, знайдене майн мало особливу цінність або було скарбом. Оскільки сучасні грошу не мають таку цінність, то дії будь-якої особи, яка відмовляється віддати знайдені сучасні гроші їх власнику - складу злочину, в тому числі передбаченого ст. 193 КК України, не утворюють, тобто у цьому випадку склад злочину у діях Дмитренка відсутній.

Завдання №3

Поняття злочину за Кримінальним правом України та його ознаки. Класифікуйте злочини за ступенем тяжкості

Поняття злочину в різні часи, різними законодавцями визначалось по-різному. Вперше спробу визначити поняття злочину зробив відомий римський юрист Ульпіан: злочин -- це порушення закону, поєднане з насильством чи обманом [1, с.215].

Німецький криміналіст Біндінг називав злочином порушення норми закону з санкцією покарання. Італійський криміналіст Гарофало визначав злочин, як дію, шкідливу для суспільства, яка ображає середню міру почуттів, жалю та чесноти, що є у кожної цивілізованої людини.

Таким же чином, визнавався злочин і в законодавстві. Кримінальні кодекси Франції (1791 та 1810 pp.) визначали злочин як каране кодексом правопорушення.

Російське кримінальні укладення (1845, 1903) називало злочином діяння, заборонене під час його вчинення законом під страхом покарання (з погрозою покарання) [1, с. 216].

Офіційне поняття злочину дається у ст. 11 Кримінальним Кодексом України, згідно з якою "злочином визначається передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на суспільний лад України, його політичну і економічну системи, власність, особу, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян, а так само інше передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, яке посягає на правопорядок. Не є злочином дія або бездіяльність, що хоч формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого кримінальним законом, але через малозначність не являє суспільної небезпеки [2, ст. 11].

Аналіз частини 1 статті 11 Кримінального кодексу України показує, що в ній чітко закріплені чотири ознаки злочину:

1) суспільна небезпечність діяння,

2) протиправність,

3) винність

4) передбаченість діяння в законі про кримінальну відповідальність.

Сукупністю цих ознак злочин відрізняється від всіх інших правопорушень, у тому числі адміністративних і дисциплінарних проступків. Суспільна небезпечність і винність - є матеріальними ознаками, що розкривають соціально-психологічну природу злочину; протиправність - формальна, що відбиває юридичну природу злочину, тобто його протиправність.

Найбільш важливим із усіх названих ознак є суспільна небезпека діяння, що виявляється в зазіханні на суспільний чи державний лад, систему господарства, власність, особу, політичні, трудові, майнові й інші права громадян і правопорядок. Діяння, що не являють собою суспільної небезпеки, вже в силу цього не є злочином . Ознака суспільної небезпеки притаманна не тільки злочинам, але і деяким іншим правопорушенням. Однак ступінь суспільної небезпеки останніх набагато менш значна. Злочини відрізняються від інших правопорушень, насамперед, підвищеною суспільною небезпекою зробленого діяння.

У законі виділяються такі поняття, як характер і ступінь суспільної небезпечності. Під характером суспільної небезпечності розуміють її якісну властивість, під ступенем -- кількісну. Характер залежить від змісту шкоди (матеріальна, моральна, ідеологічна, фізична) і способу вчинення злочину (насильницький чи ні). На характер суспільної небезпеки впливає мотив і мета (ПВСУ №7 від 24.20.2010р.)

Мотив -- це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи та спонукають її до скоєння злочину [3, с. 517]. Мотив близько наближається до провини, але це не тотожні категорії. Він впливає на свідомість людини, зумовлює характер її дій, формує спрямованість волі, визначає зміст провини.

Мотиви поділяються на: раціональні (продиктовані потребами) та емоційні; матеріальні та ідеальні (релігійні, світоглядні тощо); поверхові і такі, що глибоко переживаються; ситуативні й такі, що виникли давно [4, с. 287].

Мета правопорушення - це уява особи, котра скоює злочину, про бажаний результат, до якого вона прагне [5, с. 550]. Мотив і мета близькі за значенням. Якщо мотив показує, якими факторами керується особа, скоюючи злочин, то мета визначає спрямованість діяння злочинця, його найближчий результат, тобто те, до чого прагне, чого хоче досягти.

Другою загальною ознакою кожного злочину є протиправність діяння. Протиправність найтіснішим образом зв'язана із суспільною небезпекою, будучи, власне кажучи, її юридичним вираженням. Кримінальна протиправність складає правову оцінку суспільної небезпечності злочину, що закріплена в конкретній нормі закону. Кримінальний закон дає вичерпний перелік злочинів. Будь-яке діяння, що становить небезпеку для суспільства, але за нього не передбачена кримінальна відповідальність, не може розглядатися як злочин.

Третьою ознакою злочину є винність, що виражається в чи намірі необережності особи, що скоїла суспільно небезпечне і протиправне діяння. Кримінальна відповідальність настає тільки за наявності вини, що випливає із ст. 62 Конституції України.

Вина - це психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідків [3, с. 514]. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 2 ст. 2 КК України). Вина визначає стійкий, випадковий чи ситуативний характер діяння і ступінь його тяжкості. Особа, що скоїла таке діяння при відсутності провини, кримінальній відповідальності і покаранню не підлягає, а саме діяння не може розглядатися в цьому випадку як злочин. Так називане об'єктивне зобов'язання, тобто визнання злочинним і кримінально карним діяння особи, що не бажала, не передбачала і по обставинах справи не могла передбачати настання небезпечних наслідків, чужо принципам кримінального права і правосуддя.

Залежно від того, чи бажав злочинець настання протиправних наслідків, розв'язується питання щодо поділу вини на дві форми: умисну чи необережну.

Умисел характеризує крайню форму негативного відношення злочинця до суспільства, держави, прав інших осіб. Намір виявляється в тому, що особа не тільки усвідомлює протиправність свого діяння і можливість настання в результаті нього суспільно небезпечних, шкідливих наслідків [4, с. 285].

Науковці виділяють два види умислу: прямій і непрямий. При прямому умислу особа усвідомлює, передбачає, бажає настання суспільно небезпечних або шкідливих наслідків свого діяння. При непрямому умислі особа усвідомлює, передбачає, не бажає, але свідомо допускає настання суспільно небезпечних або шкідливих наслідків свого діяння [2, ст. 24].

Всі сумніви стосовно доведення вини особи витлумачуються на його користь у Конституції України:

- «Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.»

- «Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.»

– «Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконний шляхом, а також на припущеннях Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь [6, ст. 62].

Значна частина правопорушень може скоюватися тільки умисне. Наприклад, не можна здійснити з необережності, грабіж, розбій або згвалтування. Проте є і правопорушення, скоювані без цілей заподіяти кому-небудь шкоду. Особа діє так, що заподіює його всупереч своїм бажанням і волі. Така вина правопорушника називається необережністю.

Необережна форма вини може проявитися у вигляді протиправної самовпевненості та протиправної недбалості.

Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли особа передбачала можливість настання шкідливих наслідків свого діяння, але легковажно розраховувала на їх відвернення. Протиправна недбалість - суб'єкт не передбачає будь-яку можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння, але повинен був та міг їх передбачити [7, с. 284]. Наприклад, водій, порушуючи швидкісний режим, розраховує на свій досвід і вважає, що зможе уникнути аварії, але не встигає вчасно загальмувати, внаслідок чого збиває кого-небудь з пішоходів, завдаючи йому смерть. Воля правопорушника в даному випадку спрямована на запобігання суспільно небезпечних наслідків, але розрахунок правопорушника уникнути наслідків виявляється марна.

Цілком можливі ситуації, коли злочинець не знав про наявність відповідної заборони в чинному законодавстві. Однак ця обставина не звільняє від відповідальності за вчинене правопорушення. У праві існує презумпція знання закону. Ще з часів Стародавнього Риму діє принцип, за яким не можна відмовлятися незнанням закону. У сучасних умовах держава та її органи повинні публікувати всі нормативно-правові акти, що зачіпають інтереси громадян та інших осіб. Отже, кожен має подбати про знання норм, що регулюють відносини, в які він вступив чи має намір вступити.

Казус має місце тоді, коли особа не передбачала і не могла передбачити суспільно небезпечних наслідків своєї діяльності. Наприклад, тракторист їхав у полі з ближнім світлом фар, не побачив п'яного чоловіка, що спав у бур'яні, переїхав його переднім правим колесом, і останній від одержаних ушкоджень помер.

Четвертим із загальних ознак злочину є його караність. Оскільки особа зробила суспільно небезпечне, протиправне і винне діяння, воно підлягає кримінальному покаранню . У силу конкретних обставин (ст.44-49 ККУ) особа, що скоїла злочин, може бути звільнена від кримінальної відповідальності і покарання. Але це не правило, а виключення, що допускається кримінальним законом лише тоді, коли діяння винного чи він сам особисто, чи розслідування судового розгляду утратили свою суспільну небезпеку, а також стосовно зробленого вперше малозначним злочинам.

Крім цих загальних ознак злочину, що відрізняють його від інших правопорушень, слідчий (особа, що проводить дізнання) зобов'язаний установити й інші передбачені законом ознаки, що характеризують дане діяння як злочин і відрізняють його від суміжних чи близьких по характері злочинів. Сукупність таких ознак іменується в науці кримінального права, у кримінально-процесуальному законодавстві, у слідчій і судовій практиці складом злочину.

У ч. 1 ст. 12 КК України залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Види злочинів за ступенем тяжкості:

- злочином невеликої тяжкості визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання;

- злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років;

- тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років;

- особливо тяжким злочином визнається злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічне позбавлення волі.

Відповідно до ст. 12 критерієм класифікації злочинів є ступінь їх тяжкості, який характеризує обсяг (кількість) суспільної небезпеки злочинів, що посягають на один і той самий об'єкт і заподіюють йому шкоду одного і того самого виду - фізичну, майнову, організаційну, психологічну тощо.

Роль формального класифікатора за таким критерієм виконують санкції статей Особливої частини КК, а точніше - розмір санкцій у виді позбавлення волі, що обумовлює необхідність і значно підвищує актуальність їх наукового обґрунтування. Характер суспільної небезпеки - її якісна властивість - при цій класифікації злочинів до уваги не береться. Водночас, він слугує критерієм рубрикації злочинів в Особливій частині КК по розділах. Так само не має значення для класифікації злочинів форма вини: особливо тяжкими, тяжкими злочинами, злочинами середньої та невеликої тяжкості можуть бути як умисні, так і необережні злочини. Такий підхід законодавця можна пояснити тим, що злочини, передбачені окремими статтями КК, можуть бути вчинені як умисно, так і з необережності.

У практиці застосування законодавства України зазначена класифікація злочинів має також значення для вирішення питання про:

1) визначення виду кримінально-виконавчої установи, в якій особа має відбувати покарання;

2) провадження у кримінальних справах, зокрема, про: можливість закриття кримінальної справи у разі невстановлення особи, яка вчинила злочин; колегіальний чи одноосібний розгляд справи;підсудність справ; прийнятність відмови від захисника; порядок провадження дізнання та його строки; застосування застави і взяття під варту тощо;

3) застосування амністії;

4) розірвання шлюбу з особами, засудженими до позбавлення волі;

5) визначення підстав застосування вогнепальної зброї працівниками міліції та інших правоохоронних органів;

6) здійснення оперативно-розшукової діяльності, зокрема; про право оперативних підрозділів негласно виявляти та фіксувати сліди злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами його підготовки, провадити візуальне спостереження; продовження строку ведення оперативно-розшукової справи тощо;

7) порядок розміщення осіб, взятих під варту;

8) наявність підстав для встановлення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі;

9) дозвіл чи відмову у наданні допуску до державної таємниці;

10) прийняття до громадянства України, поновлення у громадянстві України і надання статусу біженця;

11) зняття з військового обліку;

12) особисту недоторканність і можливість затримання та арешту консульських посадових осіб у разі вчинення злочину тощо.

Ступінь тяжкості злочину у КК застосовується і як оціночна ознака, яка визначає межі судової дискреції. Так, вона є обставиною, що має враховуватися судом при:

1) призначенні покарання як один із елементів загальних засад призначення покарання (ст. 65 КК, ст. ст. 367, 372, 374 КПК), а також при призначенні покарання за незакінчений злочин (ст. 68), призначенні більш м'якого покарання, ніж передбачено законом (ст. 69), при визначенні розміру штрафу (ст. 53) і, зокрема, штрафу, який застосовується до неповнолітніх (ст. 99);

2) звільненні від відбування покарання з випробуванням (ст. 75) і звільненні від покарання за хворобою (ст. 84); 3) застосуванні конкретного виду примусових заходів медичного характеру (ст. 94).

Слідчий, прокурор, суддя, розглядаючи конкретний злочин, ні за якими умовами не можуть змінити категорію, до якої закон відносить злочин. Так, якщо закон визначає цей злочин як тяжкий, то навіть наявність декількох пом'якшуючих обставин не дають суду права визначити його злочином середньої тяжкості. злочин громадян мотив небезпечний

Проаналізуємо зміну кількості злочинів в Україні. З рис. 1. і таблиці А.1. Додатку А можна стверджувати, що з 2000 року найбільша кількість злочинів була зареєстрована у 2011 році - 520, 2 тис., а найменша у 2008 році - 390,2 тис.

При аналізі злочинів, бачимо, що найбільшу кількість зареєстрованих злочинів складають грабежі - 19,7 тис. на 20 листопада 2012 року; хуліганства - 7,2 на 20 листопада 2012 року . Найменшу кількість складають зґвалтування та спроби зґвалтування - 0,5 тис. на 20 листопада 2012 року, яка стрімко зменшується починаючи з 2006 року.

Рис. 1. Кількість зареєстрованих злочинів за окремими видами, тис.

З точки зору тенденції зросту чи зменшення кількості злочинів, то бачимо, що з 2000 року навмисні вбивства і замахи на вбивство зменшились з 5,1 тис. до 2,1 тис. у 2012 році, що говорить про зменшення кримінальності серед населення.

Щодо розмежування злочинів за регіонами, то з таблиці А.2. Додатку А можемо стверджувати, що найбільшу кількість на 20 листопада 2012 року було скоєно у Донецькій області - 48,9 тис., Дніпропетровській - 41,3 тис., Харківській - 30,8 тис., Луганській - 26,6 тис., що говорить про незайнятість та низький рівень населення. А найменшу кількість злочинів зареєстровано у Тернопільській - 4,3 тис., Чернівецькій - 4,9 тис., Івано-Франківській - 5,0 тис., що говорить про менший рівень злочинності населення.

Проаналізуємо вікову характеристику злочинів. Як видно з таблиці Б.1. Додатку Б питому вагу злочинців складають у віці 30 і старше. Так, з рис. 2. можна стверджувати, що на 20 листопада ця категорія займала 51,9% від загальної кількості, що на 6,9% більше ніж у 2000 році. Засуджених у віці від 18-24 років - на 20 листопада 2012 року 23,2 %. Протягом дванадцяти років збільшився відсоток злочинців у віці від 25-29 років, і в 2012 році склав 19,4%.

Найменше злочинців у віці від 14-17 років - на 20 листопада 2012 року 5,5%, що на 3,2% менше ніж у 2000 році. Це говорить про покращення виховання та батьківського нагляду за неповнолітніми.

Рис. 2. Віковий склад засуджених

Із загальної кількості засуджених питому вагу складають особи у працездатному віці, які не працювали і не навчались, враховуючи тих, які мають статус безробітних - 70% на 20 листопада 2012 року, що на 9,7% більше ніж у 2000 році, що є результатом збільшення індексу безробіття. Починаючи з 2008 року число осіб, які мають незняту і непогашену судимість, раніше судимі та судимість, яких знята та погашена стрімко почало зростати з 35,2 % до 37,7% на 20 листопада 2012 році. Чисельність жінок серед засуджених становить 12,5% на 20 листопада 2012 році, що на 1,3% менше ніж у 2000 році.

Список використаних джерел

1. Комаров С.А. Загальна теорія держави і права. - 7-е вид. - Санкт-Петербург: Питер, 2006. - 510 с.

2. Кримінальний Кодекс України : чинне законодавство зі змінами і доповненнями на 24 вепес. 2013 року: (ОФІЦ. ТЕКСТ). - К.: ПАЛИВОДА А.В., 2013. - 212 с.

3. Теорія держави і права. / Відп. Ред. Зайчук О.В., Оніщенко Н.М. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 688 с.

4. Кельман М.С., Мурашин О.Г., Хома Н.М. Загальна теорія держави і права. Підр. - Л.: Науковий світ, 2005. - 385с.

5. А.М. Колодій, В.І. Осадчий, А.І. Берлач, Д.О. Карпенко, А.Ю. Олійник Правознавство Підручник Правова єдність 2009. - 792 с.

6. Конституція України. - Х.: ФО-П Стеценко І.І., 2011. - 48 с.

7. Теорія держави і права: Навч. посіб. / Ведєрніков Ю.А., Папірна А.В. -- К., 2008. -- 333 с.

8. Статистичний щорічник України за 2012 рік.

Додатки

Додаток А

Таблиця А.1. Кількість зареєстрованих злочинів за окремими видам, тис.

Таблиця А.2. Кількість зареєстрованих злочинів за регіонами, тис.

Додаток Б

Таблиця Б.1. Склад засуджених, %

За даними Державної судової адміністрації України

Размещено на Allbest.ru