Основні риси кримінально-процесуального та цивільно-процесуального права в період НЕПу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Перехід до нової економічної політики зумовив зміни, що відбулися в галузях права України. Були прийняті важливі законодавчі акти, що регулювали майнові, договірні, трудові, земельні відносини, діяльність кооперації, торгівлі тощо. Вносилися зміни й до кримінального законодавства. Нове законодавство УСРР початку нової економічної політики мало чим відрізнялося від аналогічного законодавства РСФРР.

Зміст законодавства РСФРР сприймався законодавством України найчастіше повністю, без особливих змін.

Найважливішим засобом подальшого приведення законодавства у відповідність з вимогами життя, що їх висувала нова економічна політика, була кодифікація права.

Було створено ряд кодексів та інших комплексних законодавчих актів України: Цивільний кодекс (1922 p.), Земельний кодекс (1922 p.), Кодекс законів про працю (1922 p.), Кодекс законів про народну освіту (1922 p.). Кримінальний кодекс (1922 p.). Кримінально-процесуальний кодекс (1922 p.). Закон про ліси (1923 p.), Цивільно-процесуальний кодекс (1924 p.), Тимчасові будівельні правила (1924 p.). Ветеринарний кодекс (1925 p.), Виправно-трудовий кодекс (1925 p.). Кодекс законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану (1926 p.), Адміністративний кодекс (1927 p.).

1. Кримінально-процесуальне право в період НЕПу

Перехід УСРР до НЕПу обумовив необхідність змін і нових підходів до правового регулювання суспільних відносин в країні. Одним із засобів приведення республіканського законодавства до вимог часу стала кодифікація права, в тому числі і кримінально-процесуального, яка була здійснена в УСРР у 1922-1924 pp. Перший Кримінально-процесуальний кодекс УСРР (КПК) був затверджений Всеукраїнським ЦВК 13 вересня

1922 р. Це був дійсно комплексний законодавчий акт, який регулював провадження у кримінальних справах в органах попереднього слідства та в судах, визначав повноваження органів прокуратури на всіх стадіях кримінального процесу.

КПК УСРР 1922 р. проголошував такі демократичні засади як: гласність, усність і безпосередність судового процесу, його змагальність; провадження процесу мовою більшості населення із забезпеченням для осіб, які не володіли цією мовою, права на перекладача; рівноправність сторін; право обвинуваченого на захист. В той же час слід зазначити, що в цьому КПК відображалися дві паралельні судові системи, котрі склалися на той час, - революційні територіальні трибунали на чолі з Єдиним Верховним трибуналом УСРР і народні суди та губернські ради народних суддів. Органом судового нагляду за всіма судовими установами був Верховний судовий контроль НКЮ УСРР.

Система судів загальної юрисдикції виявилася громіздкою і потребувала спрощення. Необхідність існування революційних трибуналів в умовах мирного періоду відпала, тому Всеукраїнський ЦВК прийняв 16 грудня

1922 р. постанову "Про введення в дію Положення про судоустрій УСРР". Згідно з Положенням, скасовувалися всі попередні судові органи і створювалась єдина система судів, яка складалася з:

1) народного суду у складі постійного судді;

2) народного суду у складі постійного судді і двох народних засідателів;

3) губернського суду;

4) Верховного Суду УСРР у складі: президії, пленуму, касаційних і судових колегій у цивільних і кримінальних справах.

Положення передбачало крім єдиної системи народних судів тимчасову дію і спеціальних судів. Ними були: військові трибунали, транспортні трибунали, особливі трудові сесії народного суду, судово-земельні комісії, арбітражні комісії. Згідно з Положенням слідчі органи входили до судової системи.

На прийнятий у 1922 р. КПК УСРР почали впливати істотні чинники. Так, 30 грудня 1922 р. був утворений Союз РСР, до складу якого увійшла і Українська СРР. Союзні органи прийняли у 1924 р. "Основи кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік". Тому виникла потреба привести законодавство УСРР про кримінальне судочинство у відповідність із загальносоюзними законами, що й було зроблено. Так, друга сесія ВУЦВК дев'ятого скликання затвердила 22 жовтня 1925 р. нове "Положення про судоустрій УСРР". Прийняття Положення про судоустрій УСРР 1925 p., а також "Основ кримінального судочинства Союзу РСР і союзних республік" 1924 р., внесення змін до КПК УСРР 1922 p. вимагали прийняття нового кримінально-процесуального закону, який і було прийнято 20 липня 1927 р. Чинності він набирав з 15 жовтня 1927 р.

КПК УСРР 1927 p., з одного боку, відтворював чималу кількість статей свого попередника КПК УСРР 1922 p., а з другого - містив низку статей, що по-новому регулювали діяльність органів попереднього розслідування, прокуратури і суду. Так, новий КПК УСРР розширив права слідчих і прокурорів у закритті кримінальних справ за відсутністю складу злочину.

У той же час поруч з демократичними засадами діяльності зазначених органів, КПК УСРР 1927 р. включав положення, які не можна назвати демократичними. Так, наприклад, органам слідства, прокуратури, судам заборонялося відмовляти в прийнятті до свого провадження кримінальні справи або закривати їх на тій підставі, що в КК УСРР не передбачалося покарання за суспільно небезпечне діяння. Тобто КПК УСРР 1927 р. підсилював антидемократичну вимогу КК УСРР про аналогію закону. Згідно з КПК УСРР, захисник мав право брати участь у кримінальному процесі виключно зі стадії судового слідства. Крім того, визнавалося за можливе допитати захисника як свідка, якщо тому було щось відомо про злочини, передбачені статтями 542-5414 КК УСРР. Тим самим руйнувався принцип професійної таємниці захисника. Ці та деякі інші антидемократичні положення КПК УСРР 1927 р. дозволяли порушувати права громадян України і чинити безконтрольні розправи над тими, хто не мирився з радянським режимом.

У наступні декілька років після прийняття "Положення про судоустрій УСРР" 1925 р. і КПК УСРР 1927 р. до цих законодавчих актів вносилися деякі зміни і доповнення. Так, 1 жовтня 1928 р. НКЮ УСРР вилучив слідчих з відання судових органів і підпорядкував їх прокуратурі . 8 серпня 1928 р. ВУЦВК і РНК УСРР прийняли постанову "Про спрощення судочинства" , а в 1929 р. - постанову "Про внесення змін та доповнень в КПК УСРР" . Ці та інші обставини обумовили прийняття ВУЦВКом і РНК УСРР 11 вересня 1929 р. нового "Положення про судоустрій УСРР". Багато норм цього Положення кореспондувало нормам КПК УСРР 1927 р. У той же час слід зазначити, що воно передбачало функціонування так званих надзвичайних сесій Верховного Суду УСРР, Головного Суду Автономної Молдавської СРР і окружних судів. Подібні надзвичайні сесії були передбачені ще у постанові ВУЦВК від 16 грудня 1922 р. Цим органам при губернських судах були підсудні справи, які порушувалися органами ДПУ УСРР.

Нове Положення про розгляд справ надзвичайними сесіями судів було затверджено ВУЦВКом і РНК УСРР 10 жовтня 1928 р. Діяльність у складі звичайних судових органів надзвичайних сесій обмежувала процесуальні права підсудних, що створювало умови для здійснення судовими органами незаконних репресій.

На рівень додержання закону при здійсненні попереднього розслідування і судового розгляду кримінальних справ упродовж 30-х і до початку 50-х років ХХ ст. безпосереднім чином впливав тоталітарний режим, який з 1929 р. відзначався масовими репресіями, свавіллям і беззаконням. Масові репресії здійснювалися здебільшого шляхом позасудових розправ через так звані особливі наради, колегії, "трійки", "двійки". "Однак, - як зазначалося в Указі Президента Союзу РСР "О восстановлении прав жертв политических репрессий 20-50-х годов" від 13 серпня 1990 р., - і в судах попиралися елементарні норми судочинства".

Репресивна політика позначилася і на кримінально-процесуальному законодавстві. Так, 1 грудня 1934 р. була прийнята постанова ЦВК СРСР "Про внесення змін в діючі кримінально-процесуальні кодекси союзних республік", якою встановлювався спрощений порядок розслідування і судового розгляду справ про терористичні організації і терористичні акти, а саме: слідство мало бути скороченим (не більше десяти днів); обвинувальний висновок вручався обвинуваченому за одну добу до розгляду справи у суді; обвинувач і захисник усувалися від участі в суді; не допускалося касаційного оскарження вироків і подачі клопотань про помилування; вирок до найвищої міри покарання (розстрілу) приводився до виконання негайно після його постановлення.

На виконання зазначеної постанови ВУЦВК 9 грудня 1934 р. прийняв відповідну постанову "Про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу УСРР", які передбачали спрощену процедуру розслідування і судового розгляду справ про терористичні організації і терористичні акти.

2. Цивільне право у період НЕПу

Правове врегулювання всієї сукупності майнових взаємин між громадянами, а також між ними і державними організаціями та цими організаціями поміж собою за умов нової економічної політики було здійснено Цивільним кодексом УСРР 1922 p. (далі -- ЦК). За постановою ВУЦВК від 16 грудня 1922 p. цей кодекс набирав чинності з 1 лютого 1923 p. Це означало, що до тих відносин, які виникали після 31 січня 1923 p., треба було застосовувати норми Цивільного кодексу. ЦК УСРР будувався у цілковитій відповідності зі змістом Цивільного кодексу РСФРР 1922 р. ЦК УСРР складався з чотирьох частин і 435 статей.

У Цивільному кодексі перш за все зазначалося, що "цивільні права захищаються законом, за винятком того, коли вони здійснюються всупереч із їхнім соціально-господарським призначенням". Демократичний характер мала ст. 4 ЦК, котра характеризувала цивільну правоздатність (тобто здатність мати цивільні права і обов'язки), що надавалася всім громадянам, не обмеженим судом у правах. Стать, раса, національність, віросповідання, походження не впливали на обсяг цивільної правоздатності. Кожному громадянину республіки надавалися права вільного пересування, обрання незаборонених законом занять і професій, придбання та відчуження в рамках закону майна, укладання угод і створення промислових і торговельних підприємств при дотриманні норм, що стосувалися відання цих підприємств. У той же час Цивільний кодекс декларував класовий підхід у регулюванні майнових відносин. Так, він забезпечував робітникам і службовцям право автоматичного поновлення договору житлового найму і встановлював для них тверді ставки квартирної плати. Коли йшлося про відшкодування збитків, ЦК зобов'язував судові органи враховувати майновий стан потерпілого й відповідача. Згідно зі ст. 123 ЦК майновий стан боржника мав бути врахований при визначенні порядку стягнення за невиконання договору.

Належну увагу Цивільний кодекс приділяв праву власності. Розрізнялась власність:

а) державна (націоналізована та муніципалізована);

б) кооперативна;

в) приватна.

Перевага надавалася державній власності. Так, земля, надра, ліси, води, залізниці загального користування проголошувалися виключно власністю держави. Об'єкти державної власності, перелік котрих наводився в ст. 22 ЦК, повністю вилучалися з цивільного обігу. Державні підприємства і установи мали право стягнути незаконно відчужене майно, що їм належало, не лише від несумлінного, а й від сумлінного набувача. Колективістська точка зору декларувалася в багатьох статтях ЦК.

Цивільний кодекс надавав законно існуючим кооперативним організаціям право мати у власності підприємства незалежно від числа зайнятих на них робітників.

Поряд з державною і кооперативною власністю ЦК УСРР допускав приватну власність. Стаття 54 ЦК зазначала, що "предметом приватної власності предметом приватної власності можуть бути: ненаціоналізовані будівлі, підприємства торгівлі, промисловості, що мають найманих працівників не більше передбаченої особливими законами кількості, знаряддя та засоби виробництва, гроші, цінні папери та інші цінності, в тому числі золота і срібна монета та іноземна валюта; предмети хатнього і власного вжитку, товари, які продавати законом не заборонено, та всіляке невилучене з приватного обороту майно". Приватна власність допускалася Кодексом лише в точно визначених межах за неодмінної умови дотримання приватним власником законів України.

Дозволивши різні форми власності, ЦК УСРР забезпечував певну свободу договору. Це було закріплено в статтях 26--43 ЦК, а також у спеціальному розділі "Зобов'язальне право". Найважливішим завданням ЦК у галузі зобов'язального права було закріплення позицій держави і державних підприємств в обороті, надання їм істотних переваг і гарантій при укладанні угод. Так, згідно зі ст. ЗО, "правомочність є недійсною, коли договір укладений з метою, що суперечить законові, або в обхід закону, а також коли він спрямований на очевидну шкоду для держави". ЦК УСРР заборонив здачу в піднаймання орендованого державного майна. На користь держави віддавалися безплатно всі поліпшення, зроблені орендарем. Кодекс забезпечував підвищену охорону інтересів замовника в договорі підряду, якщо замовником була держава. У розділі "Зобов'язальне право" регламентувалися підстави виникнення і припинення зобов'язань, визначалися різні види договорів, загальні і конкретні до кожного з них вимоги. Статті 403--415 ЦК торкалися зобов'язань, що виникали внаслідок заподіяння іншому шкоди.

В останньому розділі ЦК УСРР містилися норми спадкового права, допускалося спадкування за законом і за заповітом. У ст. 417 зазначалося: "Якщо загальна вартість спадкового майна перевищує десять тисяч карбованців, то між державою в особі народного комісаріату фінансів та його органів і приватними особами, які закликаються до спадкоємства за законом або за заповітом, провадиться поділ або ліквідація спадкового майна в частині, що перевищує вартість спадкоємства, на користь заінтересованих органів держави". ЦК вказував і ще на деякі обмеження спадкового права. Так, було обмежено коло осіб, котрі могли спадкувати за законом.

Висновок

кримінальний майновий процесуальний радянський

Таким чином, маючи дану нам інформацію. можна сказати, що Цивільне право України відігравало значну роль у створенні належних умов для здійснення нової економічної політики, регулюючи перш за все, регулюючи перш за все взаємовідносини між державною і приватною власністю.

Вносилися доповнення і зміни стосовно кримінально-процесуального права період перебудови і до КПК УРСР . У деякій мірі внесені у 1921 - першій половині 1928 pp. зміни і доповнення до КПК УРСР впроваджували окремі елементи змагальності в кримінальний процес, який в значній мірі продовжував залишатися розшуковим. Наступні зміни і доповнення до КПК УРСР вносилися вже після проголошення незалежності України 24 серпня 1991 р.

Література

1. Хрестоматия по истории отечественного государства и права. 1917-1991 гг. Под ред. О. И. Чистякова. М., 1997. С. 180-201.

2. История отечественного государства и права. Ч. II. Под ред. О.И. Чистякова. М., 1997. С. 147-229.

3. История России. Учебник. Орлов А.С., Георгиев В.А., Георгиева Н.Г., Сивохина Т.А. - М. 1997 г.

4. Історія батьківщини / Под ред. М.І. Харлова. М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2004, с. 448.

Размещено на Allbest.ru