Види норм права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Курсова робота

на тему: "Види норм права"

Харків - 2015

Зміст

Вступ

1. Поняття, ознаки та норми права

1.1 Поняття норми права

1.2 Ознаки норми права

1.3 Структура норми права

2. Види "класичних" норм права

3. Спеціалізовані норми права: поняття, види та їх співвідношення з класичними нормами

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

На певному етапі розвитку суспільства постає потреба в упорядкуванні існуючих в ньому відносин. Неможливо уявити людське суспільство без регулювання поведінки людей за допомогою певних зразків, моделей, масштабів. На них й складаються, в результаті багаторазового повторення, норми, на які в майбутньому орієнтується суспільство.

Норма права, як загальнообов'язкове правило лежить в самій основі конкретно-регулятивного впливу права на суспільні відносини. Сукупність, система певних норм формує певний правовий інститут, підгалузь, галузь права, право в цілому. Але й норма права має складну структуру, насамперед - ядро, навколо якого "обертаються" її елементи і з'являються її ознаки.

Виділити норму права з тої оболонки, якою вона окутана в процесі свого появлення не так просто тому, що вона (норма права) може збільшуватись, ділитись та видозмінюватись.

Завданням цієї роботи є визначення ролі правових норм в суспільному житті людини та їх класифікація, аналіз їх співвідношення та взаємодії.

1. Поняття, ознаки та норми права

1.1 Поняття норми права

На думку профессора Венгерова, норма права - це загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене або визнане державою, забезпечене можливістю державного примусу, яке регулює суспільні відносини.

Визначення поняття норми права, близько до визначення Венгерова, дає професор Котюк. "Норма права - це офіційне, формально визначене, загальнообов'язкове правило поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою, охороняється нею від порушень, направлене на регулювання найбільш важливих суспільних відносин і охорону соціальних цінностей шляхом встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів права". [4]

Генетично норма права з'являється в результаті "неополітичної революції" для регулювання суспільних відносин, пов'язаних із становленням виробничої економіки, розвитком міст-держав та інших видів державності, нових форм сімейно-шлюбних відносин, духовного та соціального життя ранньокласових суспільств і т.п. І по змісту, і по формі норма права відрізняється від "мононорм" первісного суспільства. Відрізняється вона й від норм моралі, інших соціальних норм своєю формальною визначенністю, чіткою письмовою фіксацією та - що, можливо, найголовніше - можливістю державного примусу для забезпечення виконання. Норма права набуває своє загальнообов'язкове значення не в силу примусовості, забезпеченості можливістю державного примусу, а тому, що охоплює найбільш типові, найбільш повторювані соціальні процеси, причинно-наслідкові зв'язки, зразки поведінки. Норма права - це правило не тільки для одиничного випадку, а для всієї органічної сукупності таких однотипних випадків. І в цьому заключається її велика соціальна цінність.

З'являючись як результат осмислення колективним разумом, суспільною свідомістю реальних й соціально важливих процесів суспільного буття, норма права надає цим процесам або корисне, соціально ціннісний напрямок розвитку, або впорядковує, стабілізує ці процеси, встановлює стійкий врівноважений стан, або ж здійснює й те й інше. Тому нормативний зміст права, появлення норм права - це велике культурне надбання людства, елемент цивілізації.

З'явившись як регулятор витрат землеволодільців, як спосіб обліку результатів праці та їх розподілення, норма права розповсюдила свою дію й на політичні, соціальні структури суспільства, переплелась з державними структурами, стала одним з найважливіших початків формування і здійснення державної влади.

Норма права ще й тому створює соціально-врівноважений стан, що у кожного з індивідів формується очікування відповідної поведінки іншого члена суспільства, тобто передбачену поведінку, яка дозволяє будувати і свою поведінку, і своє ставлення до іншого члена суспільства.

І соціальна цінність норми права заключається як раз і в тому, що створюючи цю психологічну настанову індивіда, вона формує соціально стійкий суспільний стан. Іншими словами, норма права ще й тому надбання культурного розвитку людства, що, регулюючи поведінку своїх конкретних адресатів в типових випадках, вона також формує в них й очікування передбаченої, зрозумілої поведінки інших членів суспільства, їх взаємовідношення.

1.2 Ознаки норми права

Цілком природно, що ознаки, які характеризують норми права, виходять і тісно пов'язані з тими ознаками, якими визначається право як система, хоча з ними і не збігаються.

Безпосереднім змістом норми є правило поведінки надавально-зобов'язуючого характеру. Це означає або надання можливості (права) або покладання обов'язків.

Надавально-зобов'язуючий характер норми узагальнено дістає вияв у тому, що вона:

1) надає суб'єктові можливість діяти в своїх інтересах і для задоволення своїх потреб;

2) надаючи суб'єктові можливість діяти, зобов'язує його робити це в певних межах, не виходячи за них, тим самим не порушуючи прав інших осіб;

3) зобов'язує іншого суб'єкта, від поведінки якого залежить можливість скористатись надавальним потенціалом норми, діяти так, щоб не перешкоджати її реалізації.

Будь-яка норма права у вигляді дозволу передбачає відповідний обов'язок (заборону) інших суб'єктів не порушувати надане право, виконувати те, на що має право уповноважена особа.

Водночас норми, які виражені як обов'язок (заборона), передбачають наявність відповідного (супутнього) права вимагати виконання цього обов'язку.

Названі надання-зобов'язування в процесі реалізації правових норм можуть чергуватися щодо одного й того ж суб'єкта.

Наприклад, відповідно до цивільно-правових зобов'язань одна особа, а саме боржник, повинна або вчинити на користь іншої особи, тобто кредитора, певну дію, або утриматися від певної дії; інша ж особа, а саме кредитор, має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Але в тих же цивільно-правових зобов'язаннях можливий й інший, так би мовити рухливий розподіл прав та обов'язків між сторонами. Це так звані взаємні договори, в яких кожній із сторін належать права та обов'язки. За такої своєрідної ситуації зобов'язання характеризуються суміщенням ролей: кожний з учасників договору є і кредитором і боржником, оскільки права і обов'язки лежать на кожному з них.

Професор Марчук і доцент Ніколаєва виділяють п'ять ознак норми права. "Ознаки, що характеризують норми права:

1. Норми є регулятором суспільних відносин. Визнання цього міститься в статтях відповідних законодавчих актів (див., зокрема, ст.1, 2 ЦК України 1963 р.).

2. Норми встановлені, санкціоновані або визнані державою, тобто містяться в прийнятих державними органами відповідно до їх компетенції актах, або встановлені іншим способом в порядку, визначеному державою, а тому нею й визнані.

3. Норми мають абстрактний характер, вони не персоніфіковані; як повеління суверенної держави вони обов'язкові для громадян, посадових осіб, державних органів, об'єднань громадян - всіх тих, на кого розраховані.

4. Настанови норм, їх приписи загальні, всеохоплюючі (див., наприклад, ст. 6 КК).

5. Настанови (приписи, зміст) норм формально визначені, що є визнанням такої властивості норм, як їх текстуальна визначеність (див., наприклад, ст. 11 КК). Текстуальна визначеність норми як її органічна властивість є гарантією ефективного функціонування права як регулюючої системи. Першоджерелом їх оприлюднення є офіційні видання". [7]

До цих ознак професор Котюк додає ще дві характерні риси норм права:

1. "це правило поведінки формулюється у вигляді юридичних прав і обов'язків суб'єктів суспільни відносин. В ньому можуть бути сформульовані тільки права або тільки обов'язки. Наприклад, в ст. 38 Кодексу законів про працю закріплено право працівників при звільненні з роботи подавати письмову заяву за два тижні до звільнення". [4]

2. "ці правила поведінки можуть змінюватись або відмінятись тими державними органами, які їх приймали або вищестоящими органами". [4]

Виходячи з найсуттєвіших ознак, В.М. Марчук та Л.В. Ніколаєва запропонували таке визначення норми права:

норма права - це правило поведінки загального характеру, що встановлене, визнане чи санкціоноване компетентним органом держави або в іншому передбаченому нею порядку, яке має загальнообов'язкову силу, регулює суспільні відносини в інтересах громадян і суспільства та передбачає можливість застосування державно-примусових заходів, включаючи відповідальність перед державою в разі порушення цієї норми з метою її підтримання та неухильного виконання.

1.3 Структура норми права

"Структура правової норми - це її внутрішня побудова, яка характеризується наявністю в ній відносно автономних, але нерозривно пов'язаних одна з одною складових частин, що різняться за функціональною роллю". [7]

Структури (а їх декілька) у правовій нормі склалися історично, поступово та представляють велику соціальну цінність. Їх походження йде з давніх часів, з суспільств привласнюючої економіки і навіть з тих часів, коли людина ще як біологічне створіння, як й інші біологічні види, навчилася пов'язувати свою поведінку з результатами цієї поведінки, свої реакції на ті чи інші умови життєдіяльності закріплювати в колективному досвіді, в колективній свідомості по критеріям "прийнятно-неприйнятно".

Мононорми первісного суспільства будувались по цій схемі, і лише згодом "сприйнятно-несприйнятно" переросло у відносини по критеріям "можна-неможна" (право), "добре-погано", "добро-зло" (мораль).

З позиції філософії структура - це відносно самостійна і стійка єдність елементів, їх відносин і цілісності об'єкта, які забезпечують тотожність самому собі. Структура нерозривно зв'язана із системою. Характеристика об'єкта з позицій системи і структури дає суть системно структурного аналізу. норма право форма цінність

Філософське поняття структури потрібно ув'язати із специфікою правових явищ, з їх природою, змістом, соціальним призначенням і місцем в системі права.

Аналіз норми за структурою сприяє з'ясуванню смислу правила поведінки, що в ній міститься, а це, в свою чергу, допомагає правильній реалізації норми, зміцненню законності й правопорядку, тобто досягненню того, заради чого існує право.

Структура норми залежить від її характеру. До визначення структури можна підійти по-різному, залежно від того, яка це норма - норма-принцип, норма-дефініція, норма-правило поведінки, регулятивна норма чи охоронна норма, які є різновидами норми-правила поведінки.

Найбільш актуальною є проблема структури норми-правила поведінки.

Нормами, що містять безпосередні правила поведінки для конкретних (але не індивідуалізованих) суб'єктів в реальному суспільному житті є:

норми-дозволяння;

норми-приписи (зобов'язування);

норми-заборони.

В теорії права докладно обґрунтовано дві різні концепції структури норми: двоелементна (двочленна, дволанкова) та триелементна (тричленна, три ланкова).

Для позначення структурних елементів норми права теорія права оперує такими поняттями: диспозиція, гіпотеза, санкція. Варто підкреслити, що незважаючи на те, що існують різні концепції структури, вони незмінно використовують у своїй побудові названі частини (елементи).

Диспозиція - центральний елемент норми права, в якому у вигляді владного припису закріплено правило поведінки, змістом якого виступають суб'єктивні права та юридичні обов'язки.

Види диспозицій:

1. За ступенем визначеності:

· Визначені - закріплюють однозначне правило поведінки, тобто учасники відносин позбавлені можливості для вибору іншої поведінки;

· Не повністю визначені - вказують лише на загальні ознаки поведінки, в рамках яких суб'єкти уточнюють свої права та обов'язки самостійно;

· Відносно визначені - вказують на права і обов'язки суб'єктів, але надають можливості для їх уточнення залежно від конкретних обставин;

· Альтернативні - вказують на настання декількох правових наслідків, але передбачають настання лише одного з них.

2. За способом викладення:

· Проста - правило поведінки визначається у загальному вигляді без деталізації його ознак;

· Описова - правило поведінки закріплюється повно, з деталізацією його ознак; чітко визначаються права і обов'язки учасників відносин;

· Бланкетна - закріплюється лише загальні ознаки правила поведінки, а для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до норм іншого нормативного акта іншої галузі права;

· Відсильна - аналогічна бланкетній з тією різницею, що для встановлення ознак, яких бракує, слід звертатися до інших частин даної норми або до інших норм цієї ж галузі права.

3. За складом:

· Прості - містять одне правило поведінки;

· Складні - містять два або більше обов'язкових правил поведінки;

· Альтернативні - містять декілька правил поведінки, суб'єкт може виконувати будь-яке з них.

Гіпотеза - структурний елемент норми права, який вказує на умови, за наявності або відсутності яких вступає в дію правило поведінки. Гіпотеза - невід'ємний елемент норми; її точність і визначеність є умовою реалізації норми. Відсутність такої визначеності ускладнює використання передбачених нормою можливостей її адресатами - громадянами, та їх об'єднаннями. Якщо ж норма закріплює повноваження державного органу, то невизначеність перерахованих в її гіпотезі умов надає йому право діяти на власний розсуд.

Види гіпотез:

1. За ступенем визначеності:

· Визначена - вичерпно визначає ті умови, при наявності яких набуває чинності правило поведінки, що міститься у диспозиції норми права;

· Відносно визначена - обмежує умови застосування норми права певним колом формальних ознак.

2. За формою вираження:

· Абстрактні - умови застосування норми визначаються загальними родовими ознаками, що надає можливість охопити та врегулювати значну кількість однорідних випадків;

· Казуальні - визначаються умови дії норми, використовуючи більш вузькі, спеціальні родові ознаки, тому норма права поширюється на більш обмежене коло випадків.

3. За складом:

· Прості - містять одну обставину, необхідну для дії правової норми;

· Складні - містять дві або більше обов'язкових обставин, за якими пов'язується дія правової норми;

· Альтернативні - чинність норми права визначається залежно від однієї або кількох фактичних обставин (умов) і для настання правових наслідків досить наявності однієї з цих обставин.

Санкція - це частина норми права, яка містить вказівки щодо юридичних наслідків порушення правила, зафіксованого в диспозиції. Мета санкції - створення тих чи інших несприятливих наслідків для правопорушника або заохочувальних наслідків для суб'єктів, що виконують владний припис.

Види санкцій:

1. За ступенем визначеності:

· Абсолютно визначені - чітко визначають вид та міру юридичної відповідальності;

· Відносно визначені - межі юридичної відповідальності визначаються від мінімальної до максимальної або тільки до максимальної;

· Альтернативні - вказують на декілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається правозастосовчим органом, виходячи з особливості конкретної справи;

· Посилкові - містять вказівки на санкції інших норм, до яких слід звертатися для визначення конкретного засобу впливу.

2. За характером наслідків: каральні (штрафні); правовідновлювальні (компенсаційні); заохочувальні.

3. За галузями права: кримінально-правові; адміністративно-правові; цивільно-правові; дисциплінарні.

Ще одне велике питання - це види і класифікація норм права. Ця класифікація основується на модульній і соціологічній структурах норми права й також має практичне значення. По призначенню (функціям) розрізняють основні, первісні, похідні, вторинні правові норми.

Іноді в підручниках можна зустріти класифікацію на цій основі: норми-начала, норми-принципи, норми-установчі, норми-дефініції і т.п.

За змістом норми права поділяють на норми регулятивні і охоронні, за галуззями права - цивільно-правові, адміністративно-правові, кримінально-правові і т.п.

За методом правового регулювання розрізняють імперативні, диспозитивні, рекомендаційні, заохочувальні.

По обов'язковості норми права поділяють на уповноважуючи, зобов'язуючі, забороняючі. За предметом регулювання розрізняють загальні та спеціальні норми, які забезпечують більш конкретне регулювання одного й того ж предмета. Теорія права вважає, що в випадку суперечності цих норм, пріоритет - за спеціальними.

Уся ця класифікація, хоч і має умовний характер, але допомагає професійно точно і грамотно здійснювати правове регулювання, вивчати і в необхідних випадках справедливо критикувати законодавство.

2. Види "класичних" норм права

"Види норм права - групи правових норм, які відрізняються предметом, методом, методом регулювання, структурою, галузевою приналежністю, механізмами дії та іншими особливостями. Різновиди вчинків і дій людей, які виступають учасниками регулюючих відносин, визначають і різновиди норм права. Їхня класифікація дозволяє точніше з'ясувати природу і призначення норм права в системі нормативного регулювання суспільних відносин. В сучасних умовах роль права дуже зростає. Кількість норм права в цьому зв'язку все збільшується і диференціюється. Розподіл їх на певні групи дозволяє більш повно з'ясувати їх регулятивну природу, механізми дії, місце і роль в системі нормативного регулювання суспільних відносин." [2]

Класифікація норм права на види дозволяє розглядати їх, як більш високий рівень структури права, порівняно із структурою окремих норм права. Цей підхід дозволяє більш системно підійти до вивчення права, розуміння його властивостей, функцій і ролі окремих норм права. Це має надзвичайно важливе значення не тільки для практики реалізації і застосування права, але і для діяльності правотворчих органів.

Наукова класифікація як логіко-предметна, творча аналітична робота по осмисленню правових знань дозволяє упорядити їх, розмежувати і узагальнити, а це в свою чергу дозволяє більш ефективно їх вивчати. Така класифікація дозволяє:

· Більш чітко визначити місце кожного виду юридичних норм в системі права і їх взаємозв'язки;

· З'ясувати функції правових норм і їх роль в механізмі правового регулювання;

· Мати схему шляхів і засобів правового впливу на суспільні відносини;

· Значно покращити правотворчу і правозастосовчу діяльність в суспільстві і державі.

Правильність і повнота класифікації залежать, перш за все, від вибору її основи або критеріїв класифікації. Найбільш суттєвим критерієм розмежування правових норм є їх функціональна роль. За цим критерієм юридичні норми спеціалізуються на регулюванні тих чи інших суспільних відносин. В процесі спеціалізації обособлюються групи норм, які виконують ті чи інші функції при здійсненні правового регулювання.

Весь масив діючих в державі правових норм можна поділити на дві групи:

· класичні;

· спеціалізовані.

Під класичними нормами права розуміють такі правила поведінки, які слугують безпосереднім і самостійним регулятором суспільних відносин. Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак притаманних класичній моделі норми права.

Норми права класифікують за такими підставами (критеріями):

1. За предметом правового регулювання (за галузевою ознакою):

· норми конституційного права;

· норми адміністративного права;

· норми кримінального права;

· норми цивільного права та ін.

2. За методом правового регулювання:

· імперативні (від лат. Imperatives - владний) - виражають у категоричних приписах держави чітко визначені діяння, які не допускають ніяких відхилень від вичерпно перелічених прав та обов'язків.

· диспозитивні - приписують варіант поведінки, але дають можливість сторонам відносин самим визначати права і обов'язки, тобто надають суб'єктам свободу вибору поведінки. Диспозитивні норми дають можливість самостійно розпорядитись щодо обрання будь-якої поведінки, передусім такої, яка не передбачена нормою, повністю чи частково в межах загальних принципів права і вимог законності. Якщо учасники правовідносин такою можливістю не скористались, вступає в дію правило, яке передбачене у нормі як резервний варіант. Прикладом може слугувати ст. 738 ЦКУ 2004 р. ("Строк виплати ренти"): "Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти".

3. За характером впливу на особу:

· заохочувальні - встановлюють міри заохочення за варіант поведінки, схвалений державою і суспільством. Заохочувальні норми - надають можливість різним суб'єктам стимулювати позитивну соціально-активну поведінку. Наприклад, в Кодексі законів про працю закріплені норми, які передбачають оголошення подяки, премії за добру роботу.

"Сутність правового заохочення полягає в тому, що за допомогою цього юридичного засобу держава підкреслює особливу зацікавленість у запропонованому варіанті поведінки, стимулюючи правомірну поведінку і водночас утримуючи від протизаконних дій. Заохочення виступає одним з найдійовіших методів правового регулювання, оскільки воно спонукає громадян до особливої добросовісності у виконанні своїх обов'язків та ініціативності у виконанні додатково запропонованих для виконання державою завдань". [8]

· рекомендаційні - встановлюють варіант бажаної з точки зору держави і суспільства поведінки суб'єктів. Інакше визначає поняття рекомендаційних норм Володимир Олександрович Котюк. Він вважає, що рекомендаційні норми - це такі норми, які рекомендують різним суб'єктам займатись тією чи іншою підприємницькою діяльністю.

4. За субординацією у правовому регулюванні:

· матеріальні - містять правила поведінки (права, обов'язки, заборони), на підставі яких можливе вирішення справи. До матеріальних норм належать такі, що визначають правила поведінки суб'єктів, які вступають у відносини в реальному суспільному житті, прагнучи досягнення своїх життєвих інтересів і потреб - майнових, сімейних, трудових тощо. Ці норми закріплені, зокрема, у Цивільному кодексі, Кодексі про шлюб та сім'ю, Кримінальному кодексі та інших кодексах і законах.

· Процесуальні - встановлюють оптимальний порядок застосування норм матеріального права. Призначення таких норм - встановити процедуру, "регламент" здійснення прав чи виконання обов'язків закріплених у нормах матеріального права. До процесуальних належать норми, закріплені у Кримінально-процесуальному кодексі, Цивільно-процесуальному кодексі та інших кодексах. Закон, наприклад, Кодекс про адміністративні правопорушення, може охоплювати як матеріальні, так і процесуальні норми. В конкретному випадку - це норми, що визначають адміністративну відповідальність, і норми, які визначають порядок розгляду справ про скоєні адміністративні правопорушення.

До матеріальних та процесуальних норм В.О. Котюк додає ще й колізійні.

5. За суб'єктами правотворчості розрізняють такі норми:

· норми органів представницької влади;

· норми глави держави;

· норми органів виконавчої влади;

· норми трудових колективів та об'єднань громадян.

Корпоративними об'єднаннями можуть бути прийняті корпоративні правові норми. Це особливий вид норм: вони видаються за уповноваженням держави в межах, встановлених законом. До них належать норми, що містяться в колективних договорах, правилах внутрішнього трудового розпорядку, в статутах юридичних осіб, в інструкціях, правилах, положеннях, що видаються адміністрацією організацій. Корпоративні норми регулюють відносини між співробітниками корпорації і кредиторами, робітниками корпорації і клієнтами, адресуються їх членам (акціонерам, робочим, службовцям тощо). Хоч вони і діють усередині певної організації, як і норми громадських некомерційних об'єднань, але між ними є відмінності. Норми комерційних організацій породжують права і обов'язки, забезпечені юридичним механізмом державних органів, норми громадських організацій такого забезпечення не мають.

6. За дією у просторі виділяють такі норми:

· загальні (загальнодержавні) норми поширюють свою дію на всю територію держави. Наприклад, Конституція України.

· місцеві (локальні) норми поширюють свою дію на територію певної адміністративно-територіальної одиниці: область, район, місто, село, селище.

· деякі науковці виділяють ще й республіканські норми, які поширюють свою дію на територію суб'єкта федерації, або територію автономного утворення, що є складовою частиною унітарної держави. Прикладом може бути Автономна Республіка Крим.

7. За дією у часі:

· постійні, час дії яких не визначений. Постіними нормами є норми, закріплені в першому і четвертому розділах Конституції України. Постійні норми діють доти, поки їх не відмінять.

· тимчасові, час дії яких обмежений. Наприклад, тимчасовими нормами є норми, закріплені в п'ятнадцятому розділі Конституції України.

8. За дією по колу суб'єктів:

· загальні норми - поширюють свою дію на всіх суб'єктів права. Наприклад, в ст. 27 КУ зазначається, що: "Кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини. Кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань". Також прикладом може бути ст. 21 КУ: "Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними".

· спеціальні - поширюють свою дію на спеціальних суб'єктів: неповнолітніх, військовослужбовців, пенсіонерів і т.д. Наприклад, в ст. 99 ККУ зазначено, що до неповнолітніх, яких було визнано винуватим у скоєні злочину, судом можуть бути здійсненні наступні види покарання: штраф, виправні роботи, арешт і т.д.

· виняткові - містять виключення із загального права щодо поширення дії загальних та спеціальних норм права на певних суб'єктів права. Наприклад, ст. 80 КУ, в якій зазначено, народним депутатам гарантується депутатська недоторканність.

9. За функціональною спрямованістю (за функціями права) виділяють такі норми:

· регулятивні норми - розраховані на правомірну поведінку суб'єктів і закріплюють їх суб'єктивні права і юридичні обов'язки.

· Правоможні - дають суб'єктам права на здійснення позитивних дій, передбачених законом. Наприклад, громадянин має право прийняти або відмовитись від заповіту на протязі 6 місяців з моменту його відкриття.

· зобов'язуючі правові норми - це норми, які безпосередньо покладають на суб'єктів певні обов'язки. Це можуть бути службові обов'язки, що визначаються нормами адміністративного права, але це можуть бути й обов'язки, що визначаються нормами будь-якої іншої галузі права. Наприклад, згідно зі ст. 360 ЦК 2004 р. "співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язанням, пов'язаними із спільним майном ".

· заборонні - містять заборони щодо поведінки суб'єктів і вимагають утриматися від протиправних дій. Наприклад, ст. 37, в якій зазначено, що: "Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, забороняються".

· Охоронні - встановлюють способи юридичної відповідальності за порушення прав та невиконання обов'язків, які закріплені у регулятивних нормах. До охоронних норм належать норми, закріплені в особливій частині Кримінального кодексу України.

До критеріїв, за якими Ю.А. Ведєрніков та В.С. Грекул класифікують норми права, В.М. Марчук та Л.В. Ніколаєва додають ще два:

10. За юридичною силою актів:

· законодавчі - виходять від законодавчого органу. Містяться в законах, основах законодавства, кодексах.

· підзаконні - виходять від органів виконавчої влади. Закріплені в указах, постановах тощо.

11. За способом викладення змісту норми в тексті нормативного акта:

· визначені норми - це переважна їх більшість. Тексти цих норм мають цілком певні правила поведінки. Вони безпосередньо й прямо сформульовані у самому тексті відповідної статті закону.

· відсилочні норми - це своєрідна модифікація визначених норм. Їх специфіка полягає у тому, що формулювання такої норми містить посилання на якусь іншу вже встановлену і діючу норму.

· бланкетні норми подібні до відсилочних за тією ж ознакою, тобто вони, не встановлюючи змісту правила поведінки, також відсилають, але не до інших конкретних статей чи нормативних актів, а до органів, які приймають такі акти. [5]

3. Спеціалізовані норми права: поняття, види та їх співвідношення з класичними нормами

Серед великої кількості норм права виділяють також спеціалізовані (нетипові) норми права, тобто приписи "нестандартного" характеру, в яких немає тих чи інших ознак, властивих класичній моделі норм права.

Під спеціалізованими нормами права розуміють приписи нетипового характеру, що не мають властивостей та ознак, притаманних класичній моделі норми права.

Спеціалізовані норми права не можуть виступати регулятором суспільних відносин, а відтак виконують допоміжну роль.

Якими є причини створення спеціалізованих норм права?

- Необхідність у законодавчому охопленні нових видів суспільних відносин через сформовану і перевірену на практиці систему правового регулювання і можливість їхнього охоплення в повному обсязі без будь-яких принципових протиріч із раніше прийнятими нормами (об'єктивний момент).

- Переконаність законодавця в доцільності розвивати, розширювати чинні норми шляхом внесень до них змін і доповнень, а не розробляти принципово нові норми (суб'єктивний момент).

Створення спеціалізованих (допоміжних, або похідних) правових норм дозволяє логічно узгодити весь нормативний масив, уникнути в ньому суперечностей і прогалин.

Схематично шляхи (стадії) розробки спеціалізованих норм можна уявити таким чином.

1. Ідея > норма > відносини: тут спеціалізовані норми спрямовані на вдосконалення сформованих суспільних відносин, вже врегульованих певною мірою правом;

2. Відносини > ідея > норма: тут необхідно охопити спеціалізованими нормами усталені суспільні відносини, не врегульовані правовими нормами.

Слід зважити на те, що упорядкування тексту спеціалізованої (допоміжної, або похідної) правової норми неможливо без змін, доповнень гіпотези або (і) диспозиції основної (первинної, вихідної) норми права. У гіпотезі вказуються нові умови дії норми. У диспозиції визначаються інші правила поведінки, які відрізняються від диспозиції основної (первинної, вихідної) правової норми. Спеціалізовані норми відмежовуються одна від одної в залежності від цільового призначення, виконуваного в процесі правового регулювання.

Ознаки спеціалізованих норм:

1. Мають субсидіарний, тобто допоміжний, характер, допомагають основним нормам додати праву довершеність і повноту;

2. Самі не регулюють суспільні відносини і як би приєднуються до регулятивних і охоронних норм, створюючи разом з ними єдиний регулятор. Тому щодо основних норм ці норми кваліфікуються як додаткові;

3. Утворюються на основі "первинних", "вихідних" норм, але містять у собі додатково інші розпорядження (вбирають нові регулятивні якості) з метою охоплення нової групи суспільних зв'язків. За характером утворення вони є похідними від основних норм.

На відміну від класичних норм права, спеціалізовані норми права:

· виконують додаткову функцію в правовому регулюванні;

· позбавлені традиційної логічної структури, характерної для норм права як класичного припису;

· виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визначається змістом виконуваної функції (так норми, що закріплюють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення правомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням, тому вони можуть бути поділені на норми-засади, норми-принципи, визначально-установчі норми, норми-дефініції, декларативні-норми, оперативні норми, норми-строки, колізійні норми та інші.

Види спеціалізованих норм права:

1. норми-засади - це правові приписи, які закріплюють засади конституційного ладу держави, основи соціально-економічного, політичного, державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін. Ці норми зосереджені насамперед у конституції і дістають свій розвиток та логічне вираження в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах.

2. норми-принципи - це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Ці норми розглядаються як результат нормативного узагальнення державно-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності цих явищ. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні прогалин у праві.

Нормою-принципом є, наприклад, норма закріплена в ст. 5 КУ, в якій зазначено, що Україна є республікою, носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в України є народ, що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування, а також, що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. [5]

3. визначально-установчі норми - це правові приписи, які визначають мету, завдання окремих інститутів або галузей права.

Визначально-установчою нормою є, наприклад, норма закріплена в ст. 1 ЦКУ. В ній визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини, засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

4. норми-дефініції - це норми, які містять повне або часткове визначення юридичних понять чи інших категорій.

Наприклад, ст. 102 КУ: "Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина".

5. декларативні норми - норми, які містять положення програмного характеру, нормативні оголошення.

6. оперативні норми - норми, які визначають порядок, час набрання чинності, подовження чи припинення дії окремих норм права.

Наприклад, ч. 5 ст. 94 КУ: "Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування". [5]

Також прикладом оперативної норми може бути норма, закріплена в ст. 160 КУ: "Конституція України набуває чинності з дня її прийняття".

7. норми-строки - це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, строк позовної давності). Строки бувають матеріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість строків - це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вказівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини).

8. колізійні норми - норми, які у разі наявності протиріччя між окремими нормативно-правовими актами з того самого предмета регулювання, повинні застосовуватися в даному випадку, тобто це норми, що регулюють вибір норми. Вони призначені для вирішення колізій (конфлікти норм, пов'язані з особливостями регулювання тих самих суспільних відносин різними правовими актами).

Наприклад, п. 9 р. 15 КУ: "Прокуратура продовжує виконувати відповідно до чинних законів функцію нагляду за додержанням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства - до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за додержанням законів, та до сформування системи досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють її функціонування". [5]

Висновки

Норма права - правова дійсність навіть в тому випадку, коли вона жодного разу не застосовувалась для регулювання фактичних відносин. Наприклад, в нещодавній історії конституційне право союзної республіки на вільний вихід із складу СРСР. Визнання цього права являло собою передумову для визначення правового статусу союзної республіки та для державно-політичної практики. Тому можна зробити висновок, що праву відомі норми, які застосовуються безпосередньо та опосередковано - через інші норми.

Таким чином, норми права - це загальне правило, яке вбирає в себе багатство соціального досвіду суспільства і держави, різноманітність особливого, індивідуального, окремого.

Норма права являє собою науковий, об'єктивно обґрунтований припис - модель суспільних відносин, яка відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.

Загальний характер норми права не виходить з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому рахунку є відображення того реального загального, яке об'єктивно існує в чисельних окремих матеріальних відносинах даного виду, які є виробничими відносинами.

В сучасних умовах вдосконалення норм права йде по двом основним напрямкам: покращення змісту норм, зміцнення їх "істинності", впорядкування їх структури та системи вцілому.

Перший напрямок характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення змісту стосується всього комплексу норм - зобов'язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожної різноманітності норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносин з допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, які дозволяють добитися вдосконалення норм права, є:

1. Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової побудови.

2. Відповідання норм права умовам моралі та правосвідомості.

3. Додержання умов системності (непротиріччя) та інших закономірностей діючої системи права при прийняті нових норм.

4. Врахування в процесі нормотворчості загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Список використаної літератури

1. Венгеров А.Б. Теорія держави і права. - М. - 2004.

2. Гойман-Калинський І.В., Іванець Г.І., Червонюк В.І. Елементарні початку загальної теорії права. - М. - 2003.

3. Горьова С.Л. Норми адміністративного права в системі соціальних норм. - В кн.: Проблеми законності Респ., Вип. 46-X, 2001.

4. Котюк В.О. Теорія права. - К. - 1996.

5. Конституція України від 28 червня 1996 р.

6. Кримінальний кодекс України від 1 вересня 2001 р.

7. Марчук В.М., Ніколаєва Л.В. Нариси з теорії права. - К. - 2004.

8. Прокопчук О.Ю. Поняття та особливості заохочувальних норм права // Законодавство України. - 2004. - №7.

9. Цивільний кодекс України від 1 січня 2004 р.

Размещено на Allbest.ru

...