Адміністративно–правове регулювання у сфері економіки

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Загальна характеристика законодавства України у сфері економіки

В юридичній літературі немає спеціального визначення “економічного законодавства”. У найбільш загальному розумінні цього поняття ми можемо дати наступне визначення. “Економічне законодавство являє собою сукупність нормативних актів, які регулюють усі правовідносини у сфері економіки, тобто це все нормативні акти, котрі так чи інакше стосуються регулювання відносин у сфері господарського комплексу України”.

Ця множинність нормативних актів зумовлена тим, що:

- це законодавство регулює різні види народногосподарської діяльності (промислову, будівельну, транспортну, торгівельну, агропромисловий комплекс тощо), кожен з яких має свої особливості, які і враховуються у спеціальних актах;

- в економіці наявні різні форми власності (приватна, колективна, державна, що теж впливає на диференціацію законодавчих актів);

- в державі відсутній єдиний кодифікований акт економічного законодавства, створення якого, до речі, і не можливо.

Поняття нормативного акта економічного законодавства ґрунтується на загальнотеоретичному понятті нормативний акт.

Нормативний акт економічного законодавства являє собою офіційний письмовий документ компетентного органу держави, який є джерелом норм будь-якої галузі права, що регулює правовідносини в сфері економіки.

Поняття нормативного акта економічного законодавства багатозначне. Воно визначає різноманітні щодо юридичної сили, форми і сфер дій нормативні акти. Тому їх можна класифікувати на види за різними критеріями, зокрема, за юридичною силою.

Відповідно до цього критерію, а саме за юридичною силою економічне законодавство функціонує як вертикальна ієрархічна система нормативних актів. Зазначимо, що структура цієї системи обумовлена структурою державних органів, які мають законодавчі і нормотворчі повноваження щодо регулювання відносин у сфері економіки.

У цьому зв'язку можна виділити акти Верховної Ради України, акти Президента України та акти органів виконавчої влади. В свою чергу, серед законодавчих актів Верховної Ради України можна виділити:

а) загальні закони, що регулюють основні види економічних відносин, наприклад, Закон України “Про власність”, Цивільний кодекс України та ін.;

б) закони про види і правовий статус суб'єктів підприємництва та органи державної влади, що здійснюють управління у сфері економіки, наприклад, Закони України “Про підприємства в Україні”, “Про господарські товариства”, “Про Антимонопольний комітет України” тощо;

в) закони, що регулюють відносини в окремих сферах, галузях економічної діяльності (Повітряний кодекс України, Земельний кодекс України тощо),

Значно більший за обсягом блок нормативних актів у сфері економіки складають підзаконні нормативні акти, а саме акти Президента України та Кабінету Міністрів України.

Разом з тим, не будемо зупинятися на більш детальній класифікації нормативних актів у сфері економіки, назвемо найбільш важливі законодавчі акти, котрі відіграють значну роль в регулюванні економічних процесів в Україні. Такими законодавчими актами є:

Закон України “Про ціни і ціноутворення” від 3 грудня 1990 р. (із змінами);

Закон України “Про власність” від 7 лютого 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про підприємництво” від 7 лютого 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про зовнішньоекономічну діяльність” від 16 квітня 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про цінні папери і фондову біржу” від 18 червня 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про господарські товариства” від 19 вересня 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про товарну біржу” від 10 грудня 1991 р. (із змінами);

Закон України “Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” від 18 лютого 1992 р. (із змінами);

Закон України “Про заставу” від 2 жовтня 1992 р. (із змінами);

Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 р. (із змінами);

Закон України “Про державну статистику” від 13 липня 2000 р.;

Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р.;

Закон України “Про аудиторську діяльність” від 22 квітня 1993 р. (із змінами);

Закон України “Про Антимонопольний комітет України” від 26 листопада 1993 р.;

Закон України “Про оренду державного та комунального майна” від 14 березня 1995 р. (із змінами);

Закон України “Про виключну (морську) економічну зону України” від 16 травня 1995 р.;

Закон України “Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах” від 15 вересня 1995 р. (із змінами);

Закон України “Про промислово-фінансові групи в Україні” від 21 листопада 1995 р. (із змінами);

Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р.;

Закон України “Про патентування деяких видів підприємницької діяльності” від 23 березня 1996 р. (із змінами);

Закон України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію) від 15 травня 1996 р.;

Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції” від 7 червня 1996 р.;

Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні” від 30 жовтня 1996 р. (із змінами);

Закон України “Про приватизацію державного майна” від 19 лютого 1997 р. (із змінами);

Закон України “Про торгово-промислові палати в Україні” від 2 грудня 1997 р.;

Закон України “Про лізинг” від 16 грудня 1997 р. (із змінами);

Закон України “Про метрологічну діяльність” від 11 лютого 1998 р.;

Закон України “Про Державну програму приватизації” від 12 лютого 1998 р. (із змінами);

Закон України “Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту” від 22 грудня 1998 р.,

Закон України “Про захист національного виробника від демпінгового імпорту” від 22 грудня 1998 р.;

Закон України “Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну” від 22 грудня 1998 р.;

Закон України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” від 24 грудня 1998 р.;

Закон України “Про спеціальну економічну зону “Яворів” від 15 січня 1999 р.;

Закон України “Про Національний банк України” від 20 травня 1999 р.;

Закон України “Про спеціальну економічну зону “Миколаїв” від 13 липня 2000 р.;

Закон України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 р.;

Закон України “Про концесії” від 16 липня 1999 р.;

Закон України “Про угоди про розподіл продукції” від 14 вересня 1999 р.;

Закон України “Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України” від 23 березня 2000 р.;

Закон України “Про спеціальну економічну зону “Рені” від 23 березня 2000 р.;

Закон України “Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 р.;

Закон України “Про захист економічної конкуренції” від 11 січня 2001 р.;

Закон України “Про стандартизацію” від 17 травня 2001 р.;

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про страхування”” від 4 жовтня 2001 р.;

Закон України “Про внесення змін до Митного тарифу України, затвердженого Законом “Про Митний тариф України” від 10 січня 2002 р. (із змінами від 07.03.2002 р.);

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про захист прав споживачів” від 10 січня 2002 р.;

Закон України “Про внесення змін до Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” від 7 березня 2002 р.;

Закон України “Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 р.;

Митний кодекс від 11 липня 2002 р. та ін.

Аналіз чинного законодавства, дає підставу зазначити, що наведені закони містять в собі приписи адміністративно-правового змісту, передбачають збереження регулятивної ролі держави в галузях суспільного виробництва, розвиток і посилення контрольно-наглядових функцій держави. Однак звертає на себе увагу той факт, що законів суто управлінського характеру у сфері економіки на сьогодні немає, в той час як у плані правового забезпечення економічної реформи розробка нормативних рішень з усього комплексу управлінських проблем є надзвичайно актуальною. Це стосується таких напрямів розвитку законодавства, які б регулювали співвідношення централізованих і децентралізованих форм управління економікою при збереженні регулятивної ролі держави в ключових галузях суспільного виробництва шляхом розроблення чітких пріоритетів.

2. Система центральних і місцевих органів управління в сфері економіки, їх компетенція

Одним із основних напрямів державного керівництва економікою залишається вдосконалення системи органів виконавчої влади у цій сфері, встановлення їх правового статусу на всіх рівнях. Процес формування системи цих органів і законодавства про них відбувається під впливом розмежування предметів відання між центром і місцями, підприємствами, установами, організаціями, підвищення управління в галузях економіки.

Серед органів управління економікою визначальне місце посідає Кабінет Міністрів України, який розробляє й здійснює загальнодержавні програми економічного розвитку, забезпечує проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики, здійснює управління об'єктами державної власності, спрямовує й координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади.

Функції та повноваження Кабінету Міністрів у законодавчих актах, крім Конституції, не закріплено. Практика ж його діяльності свідчить про те, що він забезпечує проведення державної економічної політики, здійснює прогнозування та державне регулювання економіки України, сприяє розвиткові підприємництва на засадах рівності перед законом усіх форм власності та забезпечення соціальної спрямованості економіки, вживає заходів щодо демонополізації та антимонопольного регулювання економіки, розвитку конкуренції.

Важливими напрямами діяльності Кабінету Міністрів є забезпечення розробки й виконання програм структурної перебудови в галузях економіки, державної аграрної політики, задоволення продовольчих потреб населення, проведення земельної та інших реформ. Деякі повноваження й функції Кабінету Міністрів спрямовано на здійснення заходів, пов'язаних із реалізацією промислової політики, визначенням пріоритетності галузей промисловості для прискореного їх розвитку, обсягів продукції (робіт) для державних потреб, порядку формування та розміщення замовлень на її виробництво тощо.

Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в сфері економіки є Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України (далі -- Мінекономіки України), утворене 21 серпня 2001 р. Відповідно до Положення про Міністерство економіки України від 23 жовтня 2000 р. зі змінами від 9 липня 2003 р. Мінекономіки України організовує виконання актів законодавства України та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією. Основними його завданнями є розробка пропозицій щодо формування державної економічної політики; визначення пріоритетних напрямів соціально-економічного розвитку України; забезпечення проведення єдиної зовнішньоекономічної політики, державної економічної політики щодо інтеграції України в світову економіку; комплексних економічних державних програм; координація діяльності органів виконавчої влади, пов'язаної з виконанням цих програм; створення організаційно-економічного механізму поглиблення економічної реформи; опрацювання пропозицій щодо державного регулювання економіки та ін.

З питань реалізації економічної політики рішення Мінекономіки України є обов'язковими до виконання центральними й місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, а також підприємствами, установами, організаціями, незалежно від форм власності.

В областях, містах Києві та Севастополі, районах, містах, районах у містах утворено управління економіки відповідних місцевих державних адміністрацій. Свої повноваження вони здійснюють згідно з Типовим положенням про управління економіки обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації від 12 січня 1996 р. (зі змінами від 13 травня 1996 р.) та Типовим положенням про управління економіки районної, районної в містах Києві та Севастополі державних адміністрацій від 8 червня 1996 р., затвердженими відповідними постановами Кабінету Міністрів України. Основними завданнями управлінь економіки є реалізація державної економічної політики України та її регіональних напрямів; сприяння комплексному економічному й соціальному розвиткові області (міста), району, вдосконаленню розміщення продуктивних сил, розвиткові міжрегіональних і міжнародних економічних зв'язків; проведення державної політики в галузі ціноутворення. У межах цих завдань управління економіки наділено відповідними повноваженнями.

Безпосереднє управління державними підприємствами й організаціями, що діють у сфері економіки, здійснює керівник -- генеральний директор (директор), який очолює адміністрацію відповідного суб'єкта. Свої функції керівник організації, установи, підприємства здійснює згідно зі статутом (положенням).

Державний контроль у сфері економіки становить собою сукупність дій по спостереженню за функціонуванням відповідного об'єкта контролю з метою отримання об'єктивної й достовірної інформації про стан справ на ньому, застосування заходів з попередження правопорушень у царині економіки, надання допомоги підконтрольній структурі в дотриманні законності й дисципліни, установлення причин та умов, що сприяють порушенню вимог правових норм, вжиття заходів щодо притягнення до правової відповідальності винних осіб.

Під час здійснення управління в сфері економіки органи виконавчої влади загальної, галузевої та міжгалузевої компетенції в різних формах і за багатьма напрямами реалізують контрольні й наглядові повноваження. Функції контролю й нагляду виконують органи виконавчої влади (посадові особи) як безпосередньо в процесі управлінської діяльності, так і через спеціально створювані в системі управління організацій¬но-правові форми контролю. економічний нормативний державний податковий

У сфері економіки контроль (нагляд) тією чи іншою мірою здійснюють фактично всі спеціально створені інспекції, служби та інші органи відповідно до своїх повноважень. Це органи державного пожежного нагляду, залізничного транспорту, органи Міністерства праці і соціальної політики України, органи, що здійснюють санітарний нагляд, тощо.

Специфічні форми контролю здійснюють щодо галузей економіки. Органи Міністерства екології та природних ресурсів України здійснюють державне управління та контроль за виконанням законодавства, яке закріплює право державної власності на тваринний світ, ліси, води, надра, охороною сільськогосподарських та інших земель, виконанням правил використання земель, землеустрою, правил і норм щодо ядерної і радіаційної безпеки під час використання джерел іонного випромінювання та ін. Органи, які здійснюють державний пробірний нагляд, розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов'язані з виробництвом, переробкою дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, обліком, зберіганням дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, їх збиранням і здаванням у державний фонд, тощо. Органи Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України здійснюють нагляд за додержанням стандартів, якості продукції, правил, що діють у метрології, сертифікації, та ін. В економіці відповідні управлінські, регулятивні, координаційні, контрольні (наглядові) повноваження здійснює податкова адміністрація, контрольно-ревізійна служба, Антимонопольний комітет України. Звичайно, вони реалізують свої повноваження не тільки в сфері економіки, а й у інших сферах і галузях діяльності держави та суспільства. Значна кількість контролюючих (наглядових) органів має право застосовувати до правопорушників заходи адміністративного примусу, в тому числі адміністративні стягнення. Повніше контрольно-наглядову діяльність цих органів розглядають під час аналізу управління в окремих галузях - промисловості, будівництві, сільському господарстві тощо.

Размещено на Allbest.ru