Правове регулювання охорони праці та здоров'я працівників

Державна політика України щодо адаптації законодавства у сфері охорони праці до законодавства Європейського Союзу як складова частина правової реформи в Україні спрямовується на забезпечення єдиних підходів до нормопроектування, обов'язкового врахування вимог законодавства Європейського Союзу під час нормопроектування, підготовки кваліфікованих спеціалістів, створення належних умов для інституціонального, науково-освітнього, нормопроектного, технічного, фінансового забезпечення процесу адаптації законодавства України. Зокрема, прийнято низку угод, програм, визначено пріоритетні напрями інтеграції України до Європейського Союзу та адаптації національного законодавства. В Україні створено основні політико-правові та організаційні засади адаптації законодавства. Законом України №1629-IV від 18 березня 2004 року було затверджено Загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу [4, с. 258].

Окрім того, серед недоліків національного законодавства стосовно охорони праці є наявність великої кількості нормативних актів, які дублюють один одного, до того ж застосовуються прийняті за радянських часів нормативні акти, які через відповідні обставини не відповідають сучасним вимогам охорони праці [4, с. 261].

Вимоги європейських норм і стандартів у галузі безпеки праці передбачають вирішення таких першочергових завдань: забезпечення безпечних умов праці, запобігання виробничим травмам і захворюванням, гарантування безпеки продукції та послуг. Відповідати вимогам цих норм і стандартів означає вирішувати в усіх виробничих процесах питання, пов'язані з охороною та гігієною праці, навколишнім середовищем. Водночас питання використання економічних важелів та принципів стимулювання мають вирішальне значення [12, с. 163].

Як зазначає О. Савчук, розв'язання проблеми охорони праці слід починати з її забезпечення під час розробки нових технологій та устаткування, організації виробничих процесів і контролю за поведінкою людини. Особлива увага має приділятися розробкам у сфері охорони праці на малих та середніх підприємствах [8].

Отже, забезпечення відповідного й ефективного розвитку системи охорони праці на державному рівні та ефективне її впровадження на рівні окремого підприємства та галузі промисловості дає змогу створити безпечні й нешкідливі умови праці для працівників через запобігання професійним захворюванням і травмуванням, продовження періоду активної працездатності працівників тощо. Для забезпечення впровадження нормативних актів у сфері охорони праці та промислової безпеки, а також поліпшення дієвості цих положень особливо важливою є гармонійна, скоординована й ефективна співпраця структур, задіяних у системі охорони праці, інтерактивна взаємодія з роботодавцями та працівниками, заходи з роз'яснення та поширення положень, які стосуються безпечної життєдіяльності працівника в умовах виробничого середовища [5, с. 167].

У контексті цієї теми зауважмо, що, звісно, європейське законодавство в сфері охорони праці дає змогу забезпечити безпечні умови праці на доволі високому рівні. Однак слід наголосити, що кожна держава повинна самостійно вирішувати це питання Незмінною, у всякому разі для України, залишається ідея європейського законодавства про те, що прийняття рішень щодо заходів із поліпшення має здійснюватися з урахуванням умов праці безпосередньо на робочому місці [5, с. 168].

Розвиток нового концептуального підходу потребує вдосконалення системи управління охороною праці, інтеграції до неї таких складових, як фізіологічна, психічна та соціальна безпека працівника, виходячи з порадами забезпечення професійної безпеки загалом, а не лише безпечних умов праці. У зв'язку з цим головною його метою є визначення основ управління, формування та реалізації механізму забезпечення професійної безпеки і збереження здоров'я працівників в Україні.

Відтак необхідно виокремити чотири основні напрями, спрямовані на досягнення цієї мети:

- запобігання професійним ризикам і пріоритет безпечної техніки та технології;

- заохочення й стимулювання фізичного, психологічного, соціального здоров'я та розвитку працівника;

- пропаганда здорової та безпечної праці, навчання безпечним прийомам праці;

- моніторинг стану та ризиків забезпечення професійної безпеки i здоров'я [7, с. 115].

Отже, захист працівників від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань залишається гострою проблемою в українській та європейській системах охорони праці. Варто зауважити, що ефективність упровадження політики у сфері охорони праці залежить від країни, сектору економіки, підприємства, категорії працівників тощо. До розв'язання проблеми створення безпечних умов на виробництві ми вважаємо за необхідне використовувати загальний підхід, який передбачає превентивну політику в сфері охорони праці. До розв'язання цієї проблеми потрібно залучити всіх учасників процесу, зокрема й роботодавців, працівників, наукові інститути.

Розділ 3. Охорона праці в Україні: проблеми, шляхи їх вирішення та перспективи

3.1 Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні

Проблема створення безпечних і нешкідливих умов праці в Україні існувала завжди, про що свідчить статистика нещасних випадків: ще 10 років тому на виробництві щорічно травмувалося 125 000 працівників, з них гинуло майже 3000. Проте, справжній стан охорони праці та рівень виробничого травматизму на той час замовчувались. З цих причин багато важливих невідкладних наукових і виробничих завдань з питань умов і праці зовсім не вирішувалось. [14, с. 19]

Наслідками такого становища стали:

§ відставання від світових досягнень на 15-20 років вітчизняної науки з питань охорони праці.

§ вростання в 5-8 разів рівня виробничого травматизму порівняно з такими же показниками в інших промислово-розвинених країнах.

§ перевищення майже в 2 рази в розрахунку на одного працюючого виплат на пільги і компенсації за роботу в шкідливих умовах над витратами на профілактику нещасних випадків і професійних захворювань.

ЗУ "Про охорону праці". [7, с. 8] визначив пріоритетні напрямки реалізації конституційного права громадян на охорону їхнього життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, проголосив основні принципи державної політики в галузі охорони праці.

За роки, що минули з часу прийняття Закону, зроблено для реалізації цих принципів:

ь створено Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення при КМУ. Вона розробляє та здійснює заходи щодо створення цілісної системи державного управління охороною життя людей на виробництві, організовує контроль за виконанням відповідних законодавчих актів і рішень Уряду України, координує діяльність центральних і місцевих органів виконавчої влади з цих проблем;

ь створено Державний комітет по нагляду за охороною праці, якому передано від профспілок державний нагляд за дотриманням законодавства про охорону життя і здоров'я працівників в усьому народному господарстві, доручено комплексне управління охороною праці на державному рівні.

Фінансування програм здійснювалось із спеціально створених відповідних фондів охорони праці. Такі фонди були запроваджені Законом "Про охорону праці" вперше. Зазначені фонди певною мірою стали економічною основою для поліпшення стану безпеки і гігієни праці:

ь створено Національний науково-інформаційний і навчальний центр охорони праці, виходить щомісячний науково-виробничий журнал "Охорона праці". Завершується створення єдиної автоматизованої інформаційної системи охорони праці, яка спрямована на підвищення ефективності управління охороною праці в масштабі всієї країни.

ь створюється національне законодавство про охорону праці. Здійснюється заходи щодо використання в ньому конвенцій і рекомендацій МОП, директив Європейського Союзу, налагоджується більш тісні контакти з питань нормотворчої діяльності з Росією, Німеччиною, Великобританією, іншими країнами [6, c. 18].

Незадовільний стан охорони праці важким тягарем лягає на економіку підприємств, організацій, всієї держави. Щорічно майже 17 000 осіб стають інвалідами внаслідок травм і профзахворювань. Чисельність пенсіонерів по трудовому каліцтву торік перевищила 150 000, а пенсіонерів у зв'язку з втратою годувальника внаслідок нещасного випадку - 50 000 осіб. Загальна сума витрат на фінансування пільгових професійних пенсій і пенсії по трудовому каліцтву, відшкодування шкоди потерпілим на виробництві та інших витрат, пов'язання з цим, сьогодні становить від 10-15 відсотків фонду оплати праці в промисловості, а в окремих галузях і регіонах - від 15-30 відсотків. Особливо гостро ці проблеми відчуваються на підприємствах галузей з високим рівнем професійного ризику [22, с. 11-14].

Пріоритети в роботі з охорони праці, як і раніше, спрямовані не на здійснення профілактичних заходів, а на надання різних компенсацій та пільг. У значній мірі це пов'язано нестраховим характером механізму соціального захисту від професійних ризиків, а також із відсутністю організаційного зв'язку меж системами охорони праці і соціального страхування.

Таким чином на сьогодні в Україні складається дуже небезпечна ситуація в питаннях охорони праці, життя та здоров'я людини, проблем захищеності працюючого населення, нові умови господарювання вимагають і нових, ефективніших форм та методів профілактичної роботи. Мається на увазі перехід на обов'язкове соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань.

Для забезпечення охорони праці в Україні необхідно:

· ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах);

· забезпечити надійне фінансування витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;

· організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництвах.

Висновки

Отже, в останній частині роботи буде підбито підсумки та зроблено висновки з проблеми, що була вивчена.

Охорона праці - це діюча на підставі відповідних законодавчих та інших нормативних актів система соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів та засобів, що забезпечують збереження здоров'я і працездатність людини в процесі праці. Виходячи з того, що молодь - це майбутнє держави, життєво важлива складова успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому, охорона праці неповнолітніх потребує значної уваги з боку влади.

У сучасний період молодь займає проміжне становище між дитинством і зрілістю, починає своє трудове життя у важких умовах: відсутність роботи, а при її наявності - низька заробітна плата, немає власного житла та деякі інші негаразди. При цьому виникає невдоволеність через помилки, допущені при виборі професії, спеціальності, роботи.

Соціальне становище молоді дає можливість передбачити майбутнє суспільства. Тому проблемам молоді держава має приділяти значну увагу, в тому числі й засобам регулювання її правового статусу.

Перехід до ринкових відносин в сфері праці та зайнятості в умовах структурної перебудови економіки призвів до виникнення принципово нової ситуації в соціально-трудових відносинах. Особливо важкою дана ситуація виявилася для молоді, яку в силу специфіки соціально-психологічних характеристик виявилася недостатньо підготовленою до сучасних реалій ринку праці.

Це потребує від держави розробки та реалізації особливої системи заходів, що забезпечуватимуть не тільки надання тих чи інших гарантій зайнятості для молоді, але і здійснення підтримки в адаптації даної групи населення до сучасної економічної системи суспільства. Так, існуюче трудове законодавство є морально застарілим і потребує реформації: необхідно, насамперед, створити зацікавленість роботодавця у прийнятті до себе на роботу неповнолітнього працівника, а не примушувати його це зробити. За діючим законодавством, зробивши це, роботодавець отримує купу проблем у виді обов'язків перед таким працівником, який ще й нерідко не має відповідної кваліфікації, що з економічної точки зору є невигідним. Необхідна розробка та реалізація загальнодержавних програм, які будуть направлені не на утримання органів, які ніби-то сприяють працевлаштуванню молоді, а на створенні зацікавленості роботодавця у прийомі на роботу таких працівників (наприклад, шляхом надання податкових пільг). Звісно, одразу ж виникають дві проблеми. Перша з них - кошти, на які проводити ці заходи, програми.

Я вважаю, що їх можна виділити шляхом перерозподілу, перенаправлення з інших напрямків молодіжної політики, використовувати ті кошти, які виділяються державою службам по справам неповнолітніх. Другою проблемою є створення відповідної законодавчої бази. Кодекс законів про працю був прийнятий ще за радянських часів і, не зважаючи на низку змін та доповнень, не відповідає сучасним реаліям і потребує заміни. Але це, на мою думку, справа найближчого часу.

Держава та суспільство не повинні пасивно очікувати самостійного налагодження ринку праці молоді: потрібна науково обґрунтована політика регулювання зайнятості молоді та досягнення її ефективного рівня. Сучасне суспільство відчуває органічну потребу в істинній і всебічній гуманізації виробництва та праці. В розвинутих, країнах багато зроблено для поліпшення умов праці, розвитку як загальної, так і професійної освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, забезпечення людей житлом, побутовими послугами тощо. Організація роботи в галузі управління охороною праці полягає у виборі і формуванні такої структури управління охороною праці на виробництві, котра якнайкраще відповідала б основній меті - забезпеченню безпеки і здорових умов праці.

Для забезпечення охорони праці в Україні необхідно:

р ввести такий механізм управління охороною праці, коли роботодавцям буде економічно не вигідно мати шкідливі і небезпечні умови виробництва (встановлення диференційованих страхових тарифів залежно від стану охорони праці на підприємствах);

р забезпечити надійне фінансування витрат, пов'язаних з виплатою компенсацій працівникам при втраті працездатності, а також пенсій по інвалідності і у випадку смерті годувальника;

р організувати надійну систему медичної, професійної та соціальної реабілітації потерпілих на виробництвах;

р значно підвищити рівень усієї профілактичної роботи щодо запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням.

Велике значення у забезпеченні високого рівня охорони праці має пропаганда знань, передового досвіду, новітніх досягнень науки і техніки в цій галузі. Основними методами та формами такої пропаганди є лекції, бесіди та консультації, плакати і навчально-наочні посібники, тематичні виставки, конкурси, кінофільми, діафільми та ін.

Охорона життя і здоров'я людини є пріоритетним напрямком соціальної політики держави. В Україні прийнято закон прямої дії "Про охорону праці", який регламентує захист конституційного права працівників на безпечні умови праці. Створена законодавча база захищеності життя і здоров'я працівників.

Законодавство України про ОП складається із загальних законів України та спеціальних законодавчих актів. Загальними законами України, що визначають основні положення з охорони праці є КУ, ЗУ "Про охорону праці", Кодекс законів про працю (КЗпП), ЗУ "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності".

Крім загальних законів України, правові відносини у сфері охорони праці регулюються спеціальними законодавчими актами, указами і розпорядженнями Президента України, рішеннями уряду України, нормативними актами міністерств та інших центральних органів державної виконавчої влади. Сьогодні проводиться значна робота з питань вдосконалення законодавчої бази з питань охорони праці, адаптації українського законодавства з охорони праці до вимог Європейського Союзу.

На останок варто зазначити, що особливістю законодавства України про охорону праці є те, що значна частина питань з охорони праці регулюється нормативними актами, прийнятими на конкретному підприємстві, в установі, організації, які приймаються роботодавцем самостійно або за погодженням з працівниками підприємства та їх представниками, або ж приймаються загальними зборами (конференцією) найманих працівників.

Звичайно ж локальні нормативно-правові акти з охорони праці мають відповідати чинному законодавству України, вимогам державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів, стандартам про оформлення документів, що забезпечує їх правильне розуміння, та повинні враховувати вимоги типових та інших нормативних актів з охорони праці. До того ж в своїх нормах локальні нормативно-правові акти можуть лише покращувати умови праці і стан охорони праці на конкретному підприємстві, установі, організації відносно загальнодержавних нормативних актів з охорони праці.

Список умовних скорочень

ь КУ - Конституція України

ь КЗпП - Кодекс законів про працю

ь ОП - охорона праці

ь ОЗ - охорона здоров'я

Список використаних джерел

1. Конституція України від 28 червня 1996 року. із змінами та доп. Згідно ЗУ №2222;

2. Проект Трудового кодексу України №1658 від 27.12.2014., 151-VIII від 05.02.2015.

3. Кодекс законів про працю України з постатейними матеріалами / відп. ред. О.П. Товстенко. - К.: Юрінком Інтер, 2000.

4. Кодекс законів про працю України: Науково-практичний коментар. - Х.: Консум, 2003.

5. Закон України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" від 23 вересня 1999г. №1105-ХIV.

6. Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я" від 19 листопада 1992 року №2801-XII // ВВР. - 1993. - №4. - Ст. 19.

7. Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 року №2694-XII.

8. Нормативні акти України про працю // Збірник законодавчих актів. - К., 1996.

9. Закон України "Про відпустки" від 15 листопада 1996р. // ВВР. - 1997. - №2.

10. Закон України "Про зайнятість населення" від 1 березня 1991 р. // ВВР. - 1991. - №14.

11. Закон України "Про колективні договори та угоди" від 1 липня 1993 р. //ВВР. - 1993. - №36.

12. Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.97. // ВВР. - 1997. - №18.

13. Закон України "Про оплату праці" від 1 травня 1995 р. // ВВР. - 1995. - №17.

14. Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх" від 24.01.95. // ВВР. - 1995. - №1.

15. Закон України "Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні" від 05.02.93. // ВВР. - 1993. - №5.

16. Наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження Переліку важких робіт і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх" за №46 від 31.03.94.

17. Наказ Міністерства охорони здоров'я України "Про затвердження граничних норм підіймання і переміщення важких речей неповнолітніми" за №59 від 22.03.96.

18. Постанова Кабінету Міністрів України "Про порядок працевлаштування випускників вищих навчальних закладів, підготовка яких здійснювалась за державним замовленням" від 22.08.96.

19. Постанова Кабінету Міністрів України "Про затвердження Типових положень про службу у справах неповнолітніх" від 25.11.99.

20. Бойко М.Д. Трудове право України: Навч. посіб.: Курс лекцій. - К.: Олан, 2002.

21. Зуб І.В., Стичинський Б.С., Грицяк І.А. Трудове право. - К., 1996.

22. Карпенко Д.О. Трудове право України (Основні положення). - К., 1997.

23. Карпенко Д.О. Трудове право: Програма учбової дисципліни. - К.: МАУП, 1998.

24. Прокопенко В.І. Трудове право України. Курс лекцій. - К., 1996.

25. Прокопенко В.І. Трудове право України: Підручник. Видання друге - Х.: Консум, 2000.

26. Стичинський Б.С. та інші. Науково-практичний коментар до законодавства України про працю. 2-ге вид., допов. та переробл. - К.: А.С.К., 2001.

27. Трудове право України: Навчальний посібник / За ред. П.Д. Пилипенка. - К.: Істина, 2005. - 208 с.

28. Трудове право України: Навчальний посібник. Курс лекцій К.: "Олан", 2002. - 335 с.

29. Трудове право України: Підручник / За ред. В.І. Прокопенко. - Х.: Консум, 2004.

30. Трудове право України: Підручник / За ред. Н.Б. Болотіної, Г.І. Чанишевої. - К.: Знання, 2001.

31. "Основні напрямки розвитку трудового потенціалу в Україні на період до 2010 року", схвалені Указом Президента України від 3 серпня 1999 р. №958/99.

32. Порівняльне трудове право: Підручник з порівняльного правознавста - Бойко Н.Б., 2010. - 379 с.

Додатки

Додаток 1

Граничні норми підіймання та переміщення важких речей неповнолітніми

Граничні норми сумарної ваги вантажу для підлітків у розрахунку на 1 годину робочого часу

Додаток 2

Додаток 3

Додаток 4

Особливість проведення та реєстрації інструктажів

Додаток 5

Галузеві норми безоплатної видачі спецодягу, спецвзуття та інших засобів індивідуального захисту

Размещено на Allbest.ru