Правова охорона земель населених пунктів від самовільного зайняття

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ПРАВОВА ОХОРОНА ЗЕМЕЛЬ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ ВІД САМОВІЛЬНОГО ЗАЙНЯТТЯ

План

Вступ

Поняття та загальна характеристика земель населених пунктів

Контроль за використанням та охороною земель населених пунктів

Визначення категорії «самовільне зайняття земельної ділянки»

Способи захисту земель населених пунктів від самовільного зайняття

Юридична відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Землі населених пунктів, займаючи незначну частину земельного фонду України концентрують на собі більшу частину продуктивних сил України. В населених пунктах проживає більша частина населення, захистити яке від несприятливих впливів та створити якому сприятливі умови життя і покликані вимоги щодо охорони та відтворення населених пунктів.

Зростання кількості і розмірів населених пунктів робить актуальним питання управління будівництвом і експлуатацією житлового фонду в містах. Гостро постає питання про захист прав власників земель у межах населених пунктів.

Дослідження особливостей використання земель допоможе зменшити кількість судових спорів, щодо даної категорії справ.

В даній роботі ми проаналізуємо нормативно-правову базу, що регулює питання охорони земель населених пунктів від самовільного зайняття а також основні способи захисту порушених прав.

За підсумками виконаної роботи будуть сформовані висновки.

Поняття та загальна характеристика земель населених пунктів

Діючий ЗКУ не виділяє землі населених пунктів як окрему категорію земель. Та поряд з цим, в окрему категорію виділені землі житлової та громадської забудови. Згідно статті 38 ЗКУ до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування. Тобто, поняття «землі населених пунктів» та «землі житлової та громадської забудови» співвідносяться як ціле та частина.

Мотивом законодавчої «заміни» категорії «землі населених пунктів» на «землі житлової та громадської забудови» стало те, що категорія земель населених пунктів виділялася, на думку багатьох вчених, не за критерієм цільового призначення, а за критерієм територіального розміщення.[3, c. 331-332]

При визначенні поняття земель житлової та громадської забудови законодавець бере за основу два критерії: їх місце розташування -- у межах населених пунктів та цільове призначення -- використання для розміщення забудови.

Населений пункт -- категорія історична. Він виник на певному етапі розвитку суспільства. Серед характерних рис, притаманних йому, слід відзначити перш за все наявність певної території, яку займає цей елемент системи розселення. Обов'язковою ознакою населеного пункту є також постійний характер його використання як місця життєдіяльності людей [14, с.283].

За видом населеного пункту землі населених пунктів можна поділити на: землі міст, землі селищ міського типу,землі сільських населених пунктів (сіл).

Процес використання земельних ділянок для забудови та інших потреб у межах населених пунктів регулюється Земельним кодексом України, містобудівним та іншим законодавством, основу якого становлять Закони України «Про Генеральну схему планування територій України», «Про основи містобудування», «Про архітектурну діяльність», Постанова верховної ради україни «Про відповідальність підприємств, їх об'єднань, установ та організацій за порушення у сфері містобудування», інші нормативно-правові акт.[4, c. 388-389]

До складу земель населених пунктів входять території в межах конкретного поселення.

Специфічною рисою правового режиму земель у межах території населених пунктів є те, що їх територія відокремлюється від інших територій шляхом встановлення відповідної межі (ст. 173 ЗК).

Міська межа - зовнішня межа земель міста, що відокремлює їх від земель іншого призначення [9], зокрема, земельного фонду сільськогосподарського призначення, лісового фонду тощо. Зовнішня межа населеного пункту - це адміністративна границя, яка визначається проектом планування та забудови міста, селища міського типу чи села.

Межа міста встановлюється і змінюється в порядку, що визначається чинним законодавством України.

Контроль за використанням та охороною земель населених пунктів

Контроль за використанням та охороною земель є однією з важливих функцій державного управління у сфері земельних відносин.

Повноваження державних контролюючих органів щодо своєчасного виявлення порушень земельного законодавства, в тому числі самовільного зайняття земельних ділянок, і вжиття заходів стосовно їх усунення визначені, насамперед, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Державний контроль за використанням і охороною земель являє собою діяльність компетентних органів держави, спрямовану на додержання вимог земельного законодавства, забезпечення гарантій реалізації земельно-правових норм та утвердження законності у земельних відносинах. Він дає можливість не лише виявляти й усувати наслідки земельних правопорушень, а й застосовувати у разі потреби до порушників земельного законодавства заходи відповідальності.

Особливості правової охорони земель житлової і громадської забудови полягають у тому, що під час розміщення, проектування, будівництва та введення в дію нових і реконструйованих об'єктів, будівель і споруд, а також впровадження нових технологій повинно передбачатися додержання екологічних та санітарно-технічних вимог щодо охорони земель.

Введення в дію об'єктів і застосування технологій, що не забезпечують вимог захисту земель від деградації або порушення, забороняється.

Згідно статті 6. Закону «Про державний контроль за використанням та охороною земель» повноваження спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель

До повноважень спеціально уповноваженого органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного контролю за використанням та охороною земель належать:

а) здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у частині:

додержання органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю;

виконання вимог щодо використання земельних ділянок за цільовим призначенням;

додержання вимог земельного законодавства в процесі укладання цивільно-правових угод, передачі у власність, надання у користування, в тому числі в оренду, вилучення (викупу) земельних ділянок;

ведення державного обліку і реєстрації земель, достовірності інформації про земельні ділянки та їх використання;

розміщення, проектування, будівництва та введення в дію об'єктів, що негативно впливають або можуть вплинути на стан земель;

виконання комплексу необхідних заходів щодо захисту земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, псування, забруднення, засмічення відходами, заростання бур'янами, чагарниками та дрібноліссям;

дотримання строків своєчасного повернення тимчасово зайнятих земельних ділянок та обов'язкового виконання заходів щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням;

виконання умов зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель;

дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків;

додержання встановленого законодавством порядку визначення та відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва;

додержання строків розгляду заяв чи клопотань щодо набуття і реалізації прав на землю;

б) внесення до органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування клопотань щодо:

приведення у відповідність із законодавством прийнятих ними рішень з питань регулювання земельних відносин, використання та охорони земель;

обмеження або зупинення освоєння земельних ділянок у разі розробки корисних копалин, у тому числі торфу, проведення геологорозвідувальних, пошукових та інших робіт з порушенням вимог земельного законодавства України;

припинення будівництва та експлуатації об'єктів у разі порушення вимог земельного законодавства України до повного усунення виявлених порушень і ліквідації їх наслідків;

припинення права користування земельною ділянкою відповідно до закону;

в) одержання в установленому законодавством порядку від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, власників і користувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок документів, матеріалів та іншої інформації, необхідної для виконання покладених на нього завдань;

г) видачі спеціальних дозволів на зняття та перенесення ґрунтового покриву земельних ділянок відповідно до затверджених в установленому законом порядку проектів;

ґ) участь у розробці нормативно-правових актів з питань державного контролю за використанням та охороною земель;

д) вжиття відповідно до закону заходів щодо повернення самовільно зайнятих земельних ділянок їх власникам або користувачам;

е) вирішення інших питань відповідно до закону[1].

Відповідно до ст. 188 ЗКУ Державний контроль за використанням та охороною земель здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері здійснення державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Сьогодні таким органом є Державна інспекція сільського господарства України, діяльність якої регулюється Указом Президента від 13.04.2011.

Відповідно до зазначеного Указу Державна інспекція сільського господарства України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра агарної політики та продовольства України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі [15].

Згідно до п.6.Положення, Держсільгоспінспекція України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи - державні інспекції сільського господарства в областях, місті Києві, районах. населений юридичний захист самовільний

Визначення категорії «самовільне зайняття земельної ділянки»

Стаття 1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» визначає самовільне зайняття земельної ділянки як будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.[1]

Таким чином, в основі самовільного зайняття земельних ділянок лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок з установленням меж та оформлення права на них. Це може бути, наприклад, відсутність рішення органу місцевого самоврядування або органу виконавчої влади про передачу (надання) земельної ділянки державної або комунальної власності та (або) правовстановлюючого документа на цю ділянку.

До складу правомірних дій, які не можуть вважатися самовільним зайняттям земельної ділянки, можна віднести, наприклад, дії громадян, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою впродовж 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку. В даному випадку йдеться про дії, які передують набуттю права на земельну ділянку за давністю користування на підставі ст. 119 ЗК України [8].

У листі Державного комітету України із земельних ресурсів від 11.11.2008 р. № 14-17-4/1291 «Щодо застосування терміна «самовільне зайняття земельної ділянки» [9], в якому тлумачиться зміст даної норми закону, акцентується увага на тому, що у наведеному в законі визначенні йдеться лише про рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування саме про передачу земельної ділянки у власність або надання її в користування (оренду).

Тут має місце обмежувальний перелік рішень уповноважених органів, які стосуються долі земельних ділянок. Таким чином, якщо використання земельної ділянки здійснюється за наявності будь-яких інших рішень названих органів (скажімо, про надання зацікавленій особі дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки або ж про погодження місця розташування майбутнього об'єкта та ін.), то такі дії винних осіб мають розглядатись та розцінюватись в якості самовільного зайняття земельної ділянки.

Також, Земельний кодекс України містить заборону щодо використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації.[2] Тобто за законодавством без належного оформлення права власності, права користування чи оренди, та їх державної реєстрації будь-яке використання землі можна вважати самовільним зайняттям земельної ділянки.

Самовільному зайняттю земельних ділянок притаманні такі юридичні ознаки, як: з об'єктивної сторони це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне заволодіння чи використання земельної ділянки; відсутність при цьому відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її відчуження або надання у користування; відсутність вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки; такі дії є неправомірними, тобто їх правомірність не закріплена жодним нормативно-правовим актом України; з суб'єктивної сторони такі дії є винними [16, с.1088].

Способи захисту земель населених пунктів від самовільного зайняття

Першим способом захисту прав власників земельних ділянок виступає запроваджена реєстрація прав на нерухоме майно.

Починаючи з 01 січня 2013 р. набув чинності новий порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно. Застосування комп'ютерного реєстру сприяє підвищенню рівня захищеності як персональних даних власників земельних ділянок так і їх прав в цілому.

Правильний та своєчасний розгляд спорів у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень є гарантією реального здійснення конституційного права громадян на володіння, користування та розпорядження своєю власністю, захисту прав і охоронюваних законом інтересів державних органів, підприємств, установ, організації у реалізації речових прав на нерухоме майно.

Одним з основних способів правової охорони земель населених пунктів від самовільного зайняття є захист своїх прав у судовому порядку.

Уявлення про самовільне зайняття земельної ділянки як про позбавлення права володіння, проти якого слід захищатися за допомогою віндикації, є помилковим, оскільки «фактично» позбавити володіння земельною ділянкою як специфічним нерухомим майном неможливо - права володіння можна позбавити лише «юридично», шляхом відібрання титулу в цілому. У випадках же будь-якого самовільного зайняття йдеться про створення перешкод у використанні земельної ділянки, і проти цього порушення належним способом захисту є негаторний позов. Помилки у юридичній кваліфікації спірних правовідносин можуть призвести до відмови у задоволенні позову [19, с.29]

Певні особливості має процедура повернення земельних ділянок що належать органам місцевого самоврядування.

На законодавчому рівні не встановлено ні порядку, ні вимог до організації і здійснення такого контролю. Через ці прогалини суди не визначають самоврядний контроль як окремий вид контролю за використанням та охороною земель. Це ускладнює реалізацію місцевими радами можливостей захисту своїх порушених прав внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок комунальної власності.

Стаття 5 Закону України «Про судовий збір» звільняє органи місцевого самоврядування від сплати судового збору лише у випадках подання позовів щодо спорів,пов'язаних із відчуженням земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності.

Через це органам місцевого самоврядування доводиться звертатися до органів прокуратури,які звільняються від сплати судового збору.

Юридична відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки

Статтею 211 Земельного кодексу України самовільне зайняття земельних ділянок віднесено до порушень земельного законодавства, за яке громадяни та юридичні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

Згідно з статтею 212 Земельного кодексу України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.

Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду [2].

Особи, які самовільно зайняли земельні ділянки, несуть цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність.

Загальні підстави відповідальності за майнову та моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю інших осіб, визначені статтями 1166, 1167 Цивільного кодексу України.

Адміністративну відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки передбачено статтею 53-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Зокрема, згідно цієї статті самовільне зайняття земельної ділянки тягне за собою накладення штрафу на громадян від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян [18].

У статті 197-1 КК передбачено відповідальність за два самостійні (хоч і пов'язані між собою) злочини - самовільне зайняття земельної ділянки, яким завдано значної шкоди її законному володільцю або власнику (ч. 1), і самовільне будівництво будівель або споруд на самовільно зайнятій земельній ділянці(ч. 3). Відповідальність за їх вчинення обтяжують кваліфікуючі ознаки, вказані у ч. 2 і ч. 4 ст. 197-1 КК [12]

Вчиняючи злочин, передбачений ст. 197-1 КК, особа посягає на порядок управління у сфері земельних і будівельних відносин.

Як зазначають В. Сташис і М. Бажанов, будь-які порушення порядку управління не можуть бути допустимими і з ними потрібно вести боротьбу усіма

наявними у нашому розпорядженні засобами. З найбільш тяжкими із них держава веде боротьбу шляхом застосування заходів кримінального покарання, оскільки вони спричиняють істотну шкоду порядку управління, нормальному функціонуванню державних, суспільних та інших органів[13, с.54]

Обов'язковою ознакою об'єктивної сторони самовільного зайняття земельної ділянки, як кримінального злочину, є настання суспільно-небезпечних наслідків у виді значної шкоди(у сто і більше разів перевищує неоподаткований мінімум доходів громадян) законному володільцю чи власнику цієї ділянки [6, с.555].

Варто зауважити, що для кваліфікації дій суб'єкта за ч.1 або ч.2 ст.197-1 КК України достатньо встановити факт заволодіння ним земельної ділянки без законних на те підстав. Тобто, суб'єкт може і не здійснювати фактичне користування землею, а виступає лише її незаконним володільцем[5, с.123].

Взагалі злочин може бути вчинений стосовно земельної ділянки будь-якої категорії, на які поділяються землі України за основним цільовим призначенням (землі сільськогосподарського призначення, житлової та громадської забудови, водного фонду, промисловості, транспорту, запасу тощо). При цьому належність самовільно зайнятої земельної ділянки до земель зі специфічним правовим режимом (наприклад, до земель в охоронних зонах) визнається кваліфікуючою ознакою.

Таким чином, в основі самовільного зайняття земельних ділянок лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок з установленням меж та оформлення права на них.

Висновок

Отже, в основі самовільного зайняття земельних ділянок лежить порушення установленого порядку щодо передачі (надання) земельних ділянок з установленням меж та оформлення права на них.З метою запобігання вчиненню данного виду правопорушень діє система державних контролюючих органів.

Повноваження державних контролюючих органів щодо своєчасного виявлення порушень земельного законодавства, в тому числі самовільного зайняття земельних ділянок, і вжиття заходів стосовно їх усунення визначені, насамперед, Законом України «Про державний контроль за використанням та охороною земель»

Проаналізувавши зазначену тему та нормативно-правове регулювання ми можемо зробити висновок, що захист прав власників земель населених пунктів досить ретельно регламентовано у вітчизняному законодавстві. Та поряд з цим наявні деякі недоліки пов'язані з процедурою розгляду даної категорії справ у суді.

Список використаної літератури

1. «Про державний контроль за використанням та охороною земель». Закон від 19.06.2003 № 963-IV // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2003, N 39, ст.350 .

2. Земельний кодекс України від 25 жовтня 2001 р. № 2768-III // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 3-4. - Ст. 27.

3. Гопцій Д.О. Проблеми правового забезпечення управління землями міст / Д.О. Гопцій // Комунальне господарство міст: наук-техн. зб. Сер.: економічні науки. - Харків: ХНАМГ, 2011. - Вип. 98. - С. 330-336.

4. Шульга М.В. Багай Н. О., Гордєєв В. І. Земельне право: підручник /, Багай Н. О., Гордєєв В. І. і ін.]; за ред. М. В. Шульги. - Х.: Право, 2013. С.520

5. Шульга М. Набувальна давність на земельну ділянку: на шляху з минулого у май-бутнє/ М. Шульга// Вісник Акад. правових наук України. - 2002. - №4. - С. 116-125.

6. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України/ за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. - 2-е вид., перероб. та доп. - К. : Дакор. - 1428 с.

7. Лист Держкомзему від 16.08.2006 N 14-17-4/6045

8. Андрейцев В. І. Земельне право і законодавство суверенної України: актуальні

9. проблеми практичної теорії : моногр. / В. І. Андрейцев. - К. : Знання, 2005. - 445 с.

10. Мірошниченко А. М. Науково-практичний коментар Земельного кодексу України / А. М. Мірошниченко, Р. І. Марусенко. - К. : Алерта Центр учбової літератури, 2011. - 520 с.

11. Відмежування самовільного зайняття земельної ділянки від інших порушень земельного законодавства / В. В. Сидоренко. // Теорія і практика правознавства. - 2013. - Вип. 2.

12. «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об'єднання земельних ділянок». Закон від 05.03.2009 № 1066-VI//

13. Дудоров О.В. , Мельник М.І.Кримінально-правова характеристика самовільного зайняття земельної ділянки та самовільного будівництва // Вісник Верховного Суду України. - 2007. - № 12.

14. Преступления против порядка управления: Учеб. пособие / Под ред. В.В. Сташиса, М.И. Бажанова. - Х., 1971. - 75 с

15. Земельне право України: Підручник / М. В. Шульга, Г. В. Анісімова, Н. О. Багай, А. П. Гетьман та ін.; -- К.: Юрінком Інтер, 2004. -- 368 с.

16. Положення про Державну інспекцію сільського господарства України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 №459/2011

17. Черкаська Н. В. Юридичні ознаки та поняття самовільного зайняття земельних ділянок/ Н. В. Черкаська, А. І. Пархоменко// Форум права. - 2011. - №1. - С. 1085-1090 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2011-1/11hnvzzd.pdf

18. Кримінальний кодекс України. Прийнятий 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. - 2001 - №25-26 - Ст. 131.

19. Кодекс України про адміністративні правопорушення, ВР УРСР, Кодекс про адміністративні правопорушення, от 07.12.1984, № 8073-X.

20. Мирошниченко А. Н.Избрание надлежащего способа защиты прав на земельный участок. УДК 349.41. Наука і Праця.Адвокат № 1(124), 2011

Размещено на Allbest.ru