Адвокатура в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Юридичний інститут

Інститут заочного та дистанційного навчання

Контрольна робота

«Адвокатура в Україні»

Виконав: студент_3 курсу ІЗДН

Скида Владислав

напрям 6.030401

Правознавство

(назва напряму)

група ПР-301з

залікова книжка №18.12.0454

Київ 2015

Зміст:

1. Адвокатура середньовіччя у Франції, Німеччини, Англії

2. Обов'язкова участь захисника. Порядок запрошення і призначення захисника

Список літератури

1. Адвокатура середньовіччя у Франції, Німеччини, Англії

цивілізація адвокатура інквізиція середньовіччя

Середньовіччя з його спустошливими варварськими війнами, феодальними тенденціями та похмурим торжеством інквізиції надовго зупинили хід цивілізації на євразійському континенті. Були розтоптані та забуті численні пам'ятки культури і цивілізації. Не обійшло це лихоліття і сферу судочинства як одну із гілок зруйнованих цивілізацій.

У період європейського Відродження становлення адвокатури відбувалося в різних країнах по-різному. На тлі тривалого руйнівного Середньовіччя, залишки якого ще тяжіли над Європою до початку XVI ст. з'являлись нові народи і народжувалися держави, перед якими відкривались невідворотні перспективи майбутнього соціального та державного прогресу.

Вибухнувши на благодатній апеннінській території десь на початку XIV ст., доба Відродження поступово, обходячи з великими труднощами заповідники Середньовіччя і феодалізму, невпинно і переможно завойовувала європейські простори.

З появою державного устрою та судових установ відроджувався заснований на берегах Тібра і збережений історичними анналами інститут судового захисту - адвокатура.

Історія адвокатури в Німеччині достатньо давня. Так, починаючи з VI в., більшість німецьких племен мала свої закони ("закони варварів"). Німецьке прислів'я того часу свідчить: "Юристи - погані християни". Треба зазначити, що ще до християнською періоду на цих землях вже використовувався термін advokatio (vogtei). Але пошаною з боку державної влади адвокатура не користувалася. І Іочаток зародження адвокатури покладено духівництвом. Саме священики для захисту своїх прав в судах наймали освічених людей, які знали звичаї, порядок судового розгляду справ, правові норми. Вже в законодавчих актах 799, 802, 803, 805 років зустрічаються норми щодо адвокатів. В той же час будь-яка особа могла одержати право на заняття адвокатською діяльністю.

Внутрішньої організації адвокатури не було (колегій, союзів і т.п.). У судовій практиці Німеччини з 1495 р. заснований Імператорський суд, половина складу якого складалася з "докторів права" (вчепих-правознавців з університетів). З того часу в судову практику активно стати притягуватися вчені права з університетів для консультацій. Тобто фактично університетам було надано право "офіційних консультацій", які були створені при юридичних факультетах за зразком судових колегій і складалися з професорів права даного університету. І Іри сумніві в правильності своєї позиції суд мав право спрямувати матеріали справи в таку комісію, яка давала свій висновок, що згодом ставав фактично присудженням. У Німеччині існувала такса юридичних послуг, за порушення якої адвокат позбавлявся права практикувати і сумісно з клієнтом, який переплатив, підлягав штрафу, а іноді - тілесному покаранню

Збереглася первинна назва адвокатів у Франції - avoues. Канонічне право запозичало цілий ряд норм щодо адвокатуру з римського права. Воно вимагало від адвокатів 3-річного вивчення канонічного і цивільного права, практичної підготовки і щорічного принесення присяги. Ьуртупдський закон забороняв адвокатам одержувати гонорар. У 1270 р. з'явилися ¦ Установи Людовика Святого", що поклали перші основи французького судового устрою і судочинства. Згідно декрету короля від 1274 р. адвокати існували при судах. З 1344 р. адвокати ділилися на захисників і радників. Адвокатами не могли бути нскатолики, особи, які були піддані церковному покаранню, ченці. Хоча інші духовні особи могли виступати в суді захисниками в кримінальних справах. Єдине виключення для участі в справі таких осіб було не "пролиття крові".

У 1425 р. король Генріх VI заборонив починати розглядати будь-яку справу без адвоката, з яким навіть голосно розмовляти було заборонено, а при зверненні до суду потрібно постійно було ставати на коліна всім учасникам процесу, окрім адвокатів. При королях Карлі VII і Карлі VIII з'являється особлива група захисників "королівських адвокатів", які захищали в суді інтереси корони. їм було категорично заборонено виступати в справах приватного звинувачення. При королі Егинаре адвокати були звільнені від сплати багатьох податків і за наявності 10-річного адвокатського стажу практично кожний безперешкодно, навіть не складаючи іспитів, міг посідати посаду судді.

Адвокати входили до складу "парламентського корпусу" (le corps du Parlement) і займали в ньому місце, наступне за суддями і прокурорами. Парламент мав право видавати всякого роду розпорядження, що стосуються свого внутрішнього пристрою, а, отже, міг регламентувати і діяльність адвокатури. Самі ж адвокати підкорялися тільки розпорядженням парламенту. За рівню освіти з 1344 р. для адвоката потрібно було мати ступінь бакалавра права. З того часу у Франції починає застосовуватися такса, яка встановлювала максимум винагороди. Адвокат міг звернутися з позовом до суду у разі ухилення клієнта від виплати винагороди. Протягом XVI, XVII і XVIII століть французька адвокатура починає поступово приймати абсолютно інший вигляд, ніж той, який мала в середні століття. Тим часом, до XVI століття вона була організована за римським зразком, а в новий час нона виступає на самостійний шлях і формується як організацію, що існує і по теперішній час. Отже, тільки в 1667 р. французька адвокатура була оформлена як корпорація.

В Англії, подібно Франції, першими захисниками були фехтувальники. Починаючи з XIИ в. в Англії суди в основному не мали постійного місця знаходження і тому їх називали мандрівними. При кожному такому суді були прикріплені захисники, які об'єднувалися в співтовариства Inns Court. Король Едвард 1 адвокатів вперше назвав barrister, вказавши, що зі всіх захисників (а їх було багато різних категорій) тільки барістери можуть захищати сторони перед судом. Підготовка кандидатів в адвокати в Англії відбувалася не в університетах, як в інших країнах, а в самій адвокатській корпорації.

Серед правозахисників розрізняли: 1) тих, які мати право виступати в королівських судах (безпосередньо адвокатів), і 2) тих, які давали консультації з правових питань, аіе безпосередньо виступати в королівському суді не могли (консультанти). Адвокати розділялися па: 1) правових старійшин і 2) баристерів (спочатку це були учні адвокатів - стажисти, які стояли нижчими за старійшин в професійній крар.хії) Консультанти розділялися на- 1) атторнеїв (виступати в місцевих судах загального права), 2) солиситорів (виступали в суді Канцлера); 3) прокторів (вели справи в церковних і морських судах). Таке розділення існувало до 1875 p., коли була проведена реформа, після якої залишилося розділення адвокатів на баристерів і солиситорів.

Па вищому рівні в ієрархії знаходилися старші адвокати, які мали прано виступати представниками в Суді загальних тяжб. Рантом нижче знаходилися apprenlices-at-kiw. Наступним був баристер молодший адвокат. Потім йде численна трупа юристів, яка називається атторнеї. Солиситоры (solicit - з англ вести справу, турбуватися), що з'явилися в цей же час, виконували канцелярську роботу за дорученням землевласників і надавали відповідні иослути атторнеям.

Впродовж XVI в. суперечності між баристерами і атторнеями поступово збільшувалися, хоча обидві професії продовжувати існувати в рамках однієї гільдії. Барістери були не стільки представники однієї із сторін в суді, скільки знавцями права: вони відмовилися від технічних обов'язків, пов'язаних з веденням судового процесу, і розглядали прямий контакт з клієнтом небажаним, а стягнення через суд гонорару вчинком, який суперечить адвокатській етиці. Атторнеї ж вступали в прямий контакт з клієнтом, брали участь в підготовці процесу, зборі фактичного матеріалу і в кінці XVI в. були виключені з гільдії. В 1778 р. Закон про вдосконалення регулювання атторнеїв і солисторів дозволив питання про ухвалення в корпорацію атторнеїв і солисторів і виключення їх з корпорації.

У 1739 р. атторнеї і еолиситори створили "Товариство джентельменів, які практикують у судах загального права і права справедливості". Ми бачимо, що на Європейському континенті адвокати надавали основну увагу встановленню прав і обов'язків суб'єктів (норм матеріального права). А англійські юристи були зосереджені па питаннях процедури (процесуальних вимог).

Засоби судовою захисту передують праву: процедура перш за все. Із самото початку загальне право зводилося до певного числа процесуальних форм (видів позову), в рамках яких можна було одержати рішення, але ніколи не можна було точно знати наперед, яким воно буде. Основна проблема полягала в тому, щоб королівський суд прийняв справу до розгляду, а потім довів його до кінця крізь нетрі формаїізованої процедури. Істотних змін у середні століття зазнала адвокатура в кримінальному процесі.

В цей час публічний і загальний процеси почали перетворюватися в таємний і інквізиційний, що обмежувало участь адвокатів в кримінальному процесі. Наприклад, у Франції тільки згідно указу короля Франциска І від 1539 р. участь адвоката в процесі дозволялася тільки за спеціальним дозволом суду.

2. Обов'язкова участь захисника. Порядок запрошення і призначення захисника

Стаття 52. Обов'язкова участь захисника

1. Участь захисника є обов'язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного.

2. В інших випадках обов'язкова участь захисника забезпечується у кримінальному провадженні:

1) щодо осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні кримінального правопорушення у віці до 18 років, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

2) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів виховного характеру, - з моменту встановлення факту неповноліття або виникнення будь-яких сумнівів у тому, що особа є повнолітньою;

3) щодо осіб, які внаслідок психічних чи фізичних вад (німі, глухі, сліпі тощо) не здатні повною мірою реалізувати свої права, - з моменту встановлення цих вад;

4) щодо осіб, які не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження, - з моменту встановлення цього факту;

5) щодо осіб, стосовно яких передбачається застосування примусових заходів медичного характеру або вирішується питання про їх застосування, - з моменту встановлення факту наявності в особи психічного захворювання або інших відомостей, які викликають сумнів щодо її осудності;

6) щодо реабілітації померлої особи - з моменту виникнення права на реабілітацію померлої особи;

{Пункт 7 частини другої статті 52 виключено на підставі Закону № 767-VII від 23.02.2014}