Еволюція фінансового права

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Становлення поглядів на сутність фінансового права вітчизняних юристів - фінансистів у дореволюційний період розвитку науки фінансового права

1. Становлення поглядів на сутність фінансового права вітчизняних юристів - фінансистів у дореволюційний період розвитку науки фінансового права

Наукові погляди на сутність і зміст, межі фінансового права пройшли довгу та складну ев1олюцію, без врахування якої, на нашу думку, не можливо всебічно проаналізувати та адекватно відобразити сутність фінансового права постсоціалістичної держави. Адже воно народжується та стверджується методом діалектичного зняття з фінансово-правових доктрин, теорій, концепцій минулого, насамперед з радянського фінансового права. Аналіз цих доктрин, теорій та концепцій переконує, що у всі часи в підходах вчених до розуміння фінансового права мали місце плюралізм поглядів, різноманітність і навіть протистояння концепцій, наукова полеміка, яка періодично переростала в гострі дискусії.

До найбільш дискусійних питань, як правило, належали та продовжують ними залишатися нині наступні проблеми: 1) які саме суспільні відносини належать до сфери фінансового права; 2) які фонди грошових коштів необхідно включати в дану галузь права; 3) яким характером відзначаються фінансово-правові відносини і чим саме він зумовлений; 4) що являє собою система фінансового права і чим вона зумовлюється; 5) в чому полягають сутність і особливості фінансово-правового методу (чи методів) регулювання.

Інакше кажучи, в якості основного об'єктивного критерію віднесення правових норм до галузі фінансового права розглядався в минулому та продовжує розглядатися нині матеріальний зміст суспільних відносин, що регулюються фінансовим правом - фінансових відносин, однак не всіх, а лише публічних фінансів. Всі названі проблеми розв'язувались дослідниками в минулому та трактуються сучасними вченими-фахівцями з фінансового права в залежності від того, як вони розуміли публічні фінанси. Наше розуміння публічних фінансів визначається принципом соціального натуралізму. Воно спирається на новітні досягнення науки про фінанси і виходить з того, що фінансові відносини - це відносини з розподілу та перерозподілу валового суспільного продукту і національного доходу. Тобто, що це - розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів.

Проте такої точки зору дотримуються далеко не всі вчені. У всі періоди розвитку науки фінансового права як вітчизняні, так і зарубіжні юристи-фінансисти нерідко саме поняття «фінансове право» ототожнювали з фінансами, з фінансово-правовою наукою і навіть з наукою про фінанси. Таке змішування якісно різних категорій - юридичних, економічних, науково-пізнавальних глибоко помилкове. Проте ми були б не об'єктивними, як би не сказали, що таке змішування має певне логічне пояснення (не переплутати з виправданням). Зокрема, методологічним ключем до такого пояснення є те, що «фінансове право» як юридична категорія генетично пов'язане з «публічними фінансами» як економічною категорією. При цьому характер їх взаємозв'язку детермінований діалектикою форми та змісту.

Зокрема, видатний російський вчений кінця XIX - початку XX століть, що дістав в той період широке міжнародне визнання у галузі науки фінансового права, В.А.Лебєдєв, писав, що до фінансів належать не тільки державні доходи та грошові кошти, але й взагалі усі матеріальні та особисті кошти, які держава чи інша публічна влада має в своєму розпорядженні для задоволення суспільних потреб. Використання державних коштів В.А.Лебєдєв до сфери фінансового права не відносив. З приводу останнього він, зокрема, писав: «...власне застосування, витрачання коштів... виходить за межі відання фінансової науки ... Для фінансового управління функція використання коштів полягає тільки у відпуску їх відповідно вимогам, з якими звертаються установи».

фінансовий право дореволюційний радянський

Інший відомий юрист-фінансист, сучасник В.А. Лебєдєва, 1.1. Патлаєвський до сфери публічних фінансів відносив і витрачання державних коштів, але тільки виключно по лінії «бюджет - відомство - одержувач бюджетних асигнувань», тобто, ті відносини, які сучасна наука фінансового права називає «використанням фондів». Ведучи мову про доходи держави, І.І. Патлаєвський мав на увазі не лише грошові кошти, але й різноманітні натуральні повинності та податки. Зокрема, він включав до сфери фінансового права особисті трудові повинності громадян, наприклад, участь у громадсько-корисних роботах і навіть військову повинність, які сучасна юриспруденція відносить до сфери адміністративного і конституційного права.

Нерідко до сфери державних видатків, що регулюються фінансовим правом, юристи-фінансисти включали виплату заробітної плати державним службовцям та пенсій бувшим чиновникам. Тепер, як відомо, ці відносини регулюються відповідно нормами трудового права і права пенсійного забезпечення. Окремі автори до сфери фінансово-правового регулювання включали навіть так звані «речові потреби», тобто, казенні підряди і поставки - те, що в даний час у цивілізованих країнах належить до предмету цивільного права.

Деякі вчені до предмету фінансового права відносили взагалі все державне майно, як у грошовому, так і в матеріальному вираженні, незалежно від способів його набуття та використання. При цьому ними робилась оригінальна класифікація такого майна: а) майно імператорського двору; б) домени - майно, що покликане за своєю природою приносити дохід державі, наприклад, державні ліси; в) регалії - поштова, монетна, телеграфна; г) державні промисли - гірничі, соляні і т.д. Внаслідок цього фінансове право визначалось ними, як сукупність норм, «що регулюють придбання, управління і використання матеріальних ресурсів державою або як «сукупність законів, на підставі яких держава в даний час задовольняє власні матеріальні потреби».

Для всіх без винятку викладених нами вище позицій дослідників фінансового права спільними з найбільш істотних рис є, по-перше, так званий «широкий» підхід до розуміння предмету фінансового права і, по-друге, тлумачення фінансових відносин, як майнових. Прибічники такого підходу до розуміння фінансів і фінансового права в кінці XIX - на початку XX століть, тобто в період розквіту вітчизняного фінансового права, кількісно переважали над представниками усіх інших поглядів на публічні фінанси і фінансове право.

Проте вже в той час висловлювались та обґрунтовувались якісно відмінні погляди на предмет фінансового права, що виявилися згодом незрівнянно пліднішими та прогресивнішими. Так, уродженець Київщини, найтитулованіший з усіх вчених юристів-фінансистів дійсний член Російської академії наук І. Янжул вважав, що натуральні повинності не належать до предмету фінансового права, а є сферою впливу двох інших галузей права - державного та адміністративного. Сферу фінансового права він обмежував тільки відносинами по формуванню державних фондів грошових коштів, тобто, на мові сучасної наукової термінології, він бачив предмет фінансового права у розподільних відносинах.

Інший відомий дослідник цієї проблеми А.Свірщевський відзначав, що державні фінанси мали натуральний характер тільки у древні часи. В новий та новітній періоди історії людства вони переважно пов'язані з публічними фондами грошових коштів.

2. Радянська доктрина фінансового права (1940-1990 рр.)

У радянській науці фінансового права з перших же років її становлення та розвитку всупереч об'єктивному процесу значного звуження сфери товарно-грошових відносин в наслідок одержавлення суспільного виробництва методами експропріації, націоналізації та колективізації ще більше посилилась тенденція до ототожнення фінансів тільки з грошовими відносинами. На рубежі 30-х-40-х років XX століття ця тенденція стала домінуючою, а дещо пізніше - пануючою в науці фінансового права. Інші погляди на суспільну природу фінансів та фінансового права в цей час по-суті не висловлювались.

Так, І.І.Болдирєв, визнаючи фінансове право як "сукупність законодавчих настанов про фінанси, фінансовий устрій та фінансове управління даної держави" , розумів під фінансами гроші або такі матеріальні цінності, які без особливих зусиль та труднощів можуть бути переведені в гроші. Цієї ж позиції дотримувались, не зважаючи на окремі нюанси у їх поглядах, A.M. Гурвіч, С.А.Котляревський, М.Д. Загрядков. Своїми науковими розробками, як доречно зауважив К.С. Бельський, вони підготували ґрунт для створення власне науки радянського фінансового права, підготували підхід від розуміння сфери фінансового права як державного господарства взагалі до розуміння його предмета як виключно державних фондів коштів.

Класичний період розвитку радянського фінансового права розпочався у 1940 році, після опублікування статті Ю.А. Ровинського «Предмет радянського фінансового права» та першого радянського підручника з фінансового права. У цих роботах раніше фрагментарні, неповні, безсистемні знання з радянського фінансового права були вибудувані у чітку, внутрішньо-логічну систему категорій та понять, з чітко визначеними межами предмету фінансово-правового регулювання та його методом. Це сталося в ході найбільш плідної в довоєнний період дискусії про систему права та систему законодавства, яка відбулася на рубежі 30-х-40-х років XX століття.

Тоді ж, у 1940 році, основоположник радянського фінансового права Ю.А. Ровинський писав: «Фінансове право в СРСР, як сукупність юридичних норм регулювання відносин у галузі державних фінансів, є самостійною галуззю права, що покликана регулювати діяльність соціалістичної держави у сфері планової акумуляції і планового розподілу державних грошових засобів з метою забезпечення будівництва комуністичного суспільства». Так було остаточно подолано традиції дореволюційної російської, західноєвропейської, континентальної та англо- американської наукових фінансово-правових шкіл щодо необгрунтовано розширеного тлумачення предмету фінансового права.

Не вніс Ю.А. Ровинський істотних змін у дане визначення фінансового права і в своїй основній науковій праці, опублікованій через двадцять років після цього: «Радянське фінансове право як галузь радянського соціалістичного права є сукупність норм, що регулюють відносини в галузі фінансової діяльності держави з метою виконання її завдань і функцій, спрямованих на побудову комунізму в СРСР». Більшість з наступних визначень предмету фінансового права, що робились авторами цілого ряду підручників, посібників, монографій і статей, були більш або менш вдалими варіаціями останнього визначення Ю.А. Ровинського. Необхідно підкреслити, що тривалий час в радянській юриспруденції сфера дії фінансового права визначалась головним чином двома елементами - утворенням та розподілом фінансових ресурсів держави, а третій її елемент - використання фондів грошових коштів держави - як правило, був відсутнім у цих визначеннях його предмету. Одними з останніх серед відомих вчених-юристів визначали сферу фінансового права на основі вищезазначеного підходу В.І. Лісовський та С.С. Алексеев.

Рівно через сорок років після визначення сфери дії фінансового права Ю.А. Ровинським його суттєво уточнила та збагатила одна з учениць цього відомого науковця та педагога, фундатор української школи юристів-фінансистів Л.К. Воронова. «Фінансове право, - зазначала вона, - це сукупність правових норм, що регулюють відносини в галузі мобілізації, розподілу і використання централізованих та децентралізованих фондів грошових коштів, що є частиною національного доходу країни, з метою забезпечення виконання завдань і функцій радянської загальнонародної держави». Вона, таким чином, уточнила зміст поняття фінансової діяльності держави за рахунок включення до нього такого елементу, як використання фондів грошових коштів держави, конкретизувала його, а також точніше відобразила у визначенні мету правового регулювання цих відносин, опустивши при цьому за межі визначення положення про те, що це - окрема галузь права. Таке визначення фінансового права з часом стало загальновизнаним і внаслідок цього набуло рис класичного.

3.Розуміння фінансового права у пострадянський період (1991-2013 рр.)

В постсоціалістичний період сферу дії фінансового права розширили ще більше, включивши до неї поряд з фінансовою діяльністю держави ще й фінансову діяльність органів місцевого самоврядування. Дане визначення із вищезазначеним уточненням нині наводиться майже у всіх підручниках, навчальних посібниках, наукових виданнях, що оприлюднюються в Україні та інших постсоціалістичних державах. Проте при детальнішому аналізі з'ясовується, що наведене вище та усі інші, йому подібні, визначення предмету фінансового права мають недоліки онтологічного та методологічного характеру.

Головним недоліком такого підходу до визначення предмету фінансового права - тільки зазначенням його меж - є те, що він є нічим не обґрунтованим відступом від загальноприйнятого у континентальній системі права критерію поділу права на галузіу відповідності зі змістом суспільних відносин,що регулюються тією чи іншою системою норм права. При цьому вказівка на обсяг предмету правового регулювання не обов'язкова у визначенні предмету, хоча в силу традицій, що склались, вона може міститися також.

Наприклад, у статті 1 нового Цивільного кодексу України зазначається, що «цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників». При цьому уточнюється, що «до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкування однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується».

Сучасна доктрина адміністративного права під предметом цієї галузі норм права розуміє «суспільні відносини управлінського характеру», що складаються у сфері організації та функціонування виконавчої влади, державного управління та місцевого самоврядування, а також в процесі внутрішньо-організаційної та адміністративно-юрисдикційної діяльності інших державних органів.

При традиційному підході до визначення предмету фінансового права тільки через вказівку на його межі, як уже зазначалося вище, залишаються не розкритими сутнісні риси власне предмету фінансово-правового регулювання -- публічних фінансів. У радянський період, коли майже усе приватне було знищено і тотально панувала суспільна власність на засоби виробництва та його результати, а приватний сектор складав мізерну долю процента у всьому валовому внутрішньому продукті, грошові ресурси переміщались з фонду у фонд, не залишаючи одного і того ж власника - державу. Тобто, питання, правомірно чи ні здійснюється таке переміщення грошових ресурсів, мало другорядне значення.

Таким чином, розуміння предмету фінансового права пройшло тривалу і складну еволюцію, у різні періоди воно було різним. Воно зумовлювалось насамперед розумінням суті та ролі публічних фінансів у житті суспільства, ролі об'єктивних та суб'єктивних факторів у суспільному прогресі, нарешті, розумінням права як феномену суспільного життя. Розуміння предмету фінансового права, що склалося у соціалістичний період розвитку суспільства, не може бути механічно перенесене у новий період суспільного розвитку без шкоди для держави, органів місцевого самоврядування та суспільства в цілому.

В постсоціалістичний період, в порівнянні з попереднім історичним періодом, ситуація у сфері публічних фінансів, зокрема, та фінансів в цілому докорінно змінилася. Питома вага валового продукту, що виробляється у суспільному секторі, різко скоротилась та продовжує зменшуватись, а питома вага суспільного валового продукту, що виробляється в приватному секторі, навпаки, стала переважаючою та дальше продовжує зростати. Держава опинилась в ситуації, коли поступово, проте неухильно звужуються її можливості протиправно зловживати природними правами та законними інтересами приватних власників при формуванні публічних фондів грошових коштів, коли фінансове законодавство держави об'єктивно змушене у все більшій мірі втілювати її природне фінансове право.

Що ж саме є предметом фінансового права постсоціалістичної держави і в чому полягають його сутнісні характеристики та особливості? На це питання, поставлене усім ходом сучасної фінансово-правової теорії та практики, вже почали з'являтися деякі нові відповіді та гіпотези. Насамперед деякі дослідники фінансового права у ситуації, що склалася, зробили висновок про зникнення єдиного предмету фінансового права, а на підставі останнього - про розпад галузі фінансового права на галузь бюджетного права, галузь податкового права, деякі інші. Дещо нижче проаналізуємо, на скільки обґрунтований такий висновок. А поки що наведемо приклади ще деяких новацій щодо предмету фінансового права, на нашу думку, також дуже далеких від істини. Так, М.В. Карасьова обґрунтовує висновок про те, що «в сучасних умовах досить очевидно проявився майновий характер відносин, що регулюються фінансовим правом». «Сьогодні стало цілком очевидно, - резюмує вона, - що фінансове право, так же, як і цивільне право, регулює дві групи суспільних відносин. По-перше, воно регулює відносини власності, тобто відносини по володінню, користуванню та розпорядженню майном. По-друге, фінансове право регулює відносини по переміщенню майнових благ від однієї особи до іншої». Нарешті, М.В. Карасьова підкреслює: «окрім усього іншого, фінансове право регулює відносини власності фізичних осіб та організацій. Тобто, наяву не описка відомого вченого, зроблена ним в запалі полеміки, наукової дискусії, а свідома позиція, послідовна лінія, обійти мовчанням яку означало б не тільки погрішити проти істини, але й образити неувагою її автора.

У значній частині наукових робіт, у навчальній літературіі навіть в новітніх нормативно-правових актах найвищого рівня продовжує залишатися точка зору на предмет фінансового права як на відносити владні. Наприклад, в Податковому кодексі РФ, прийнятому в 1998 році, відзначається, що: «Законодавство про податки і збори регулює владні відносини...»

Щоб правильно відповісти на питання, чи настільки змінився у даний час предмет фінансового права, що він став конкурувати з предметом права цивільного і адміністративного права, на нашу думку, необхідно насамперед з'ясувати питання, чим же в дійсності є публічні фінанси, в чому саме полягає їх суспільна природа та історичне призначення, місце у суспільному прогресі та в системі фінансового права зокрема.

4. Поняття та об'єктивна зумовленість предмету фінансового права постсоціалістичної держави

Аналіз літератури про публічні фінанси з неминучістю засвідчує, що і в науці про фінанси є чимало дискусійних, спірних проблем. Проте питання про сутнісні характеристики фінансів наукою про фінанси уже розв'язано. Зокрема, у відомому підручнику з фінансів під редакцією Л.А. Дробозіної підкреслюється: «Фінанси відрізняються від грошей як за змістом, так і за функціями, що виконують. Гроші - всезагальний еквівалент, з допомогою якого насамперед вимірюються затрати праці асоційованих виробників, а фінанси - економічний інструмент розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту і національного доходу, знаряддя контролю за утворенням та використанням фондів грошових коштів. Головне їх призначення полягає в тому, щоб шляхом утворення грошових доходів і фондів забезпечити не тільки потреби держави і підприємств у грошових засобах, але й контроль за використанням грошових ресурсів». Такої ж точки зору на фінанси дотримуються й інші відомі фахівці науки про фінанси.

Французький класик науки про фінанси і науки про фінансове право П.М. Годме ще у XX столітті звернув увагу на те, що у суспільстві з ринковою економікою паралельно існують дві сфери фінансів - державні фінанси і приватні фінанси . «Іноді видається доцільним, - писав він, - допускати деяку аналогію проблем державних фінансів і проблем приватних фінансів з метою їх найкращого та найголовнішого розв'язання» Водночас, аналізуючи фінанси французького суспільства, де державні і приватні фінанси давно досягли класичних форм зрілості - в Україні та інших постсоціалістичних країнах цього ще немає - він писав: «В жодному випадку не слід забувати про фундаментальну відмінність між державними і приватними фінансами. Основна відмінність між ними зумовлена тим фактором, що стан приватних фінансів і динаміка приватних фінансів залежать від законів ринкової економіки. Так, попит і пропозиція на ринку зумовлюють визначення розміру процентної ставки. Стан же і динаміка державних фінансів визначаються рішеннями держави і діями публічної влади».

Він дав розгорнуту характеристику відмінностей приватних фінансів від державних, які можна звести до наступних:

1. Приватні фінанси зорієнтовані на одержання прибутку. Державні фінанси, навпаки, є засобом задоволення так званого загального інтересу. Це найголовніша, сутнісна відмінність цих обох типів фінансів, якою зумовлюються і всі інші їх відмінності між собою.

2. Держава може в примусовому порядку забезпечити собі прибутки шляхом запровадження податкової системи, в той час як застосувати примус до самої держави неможливо. Приватні особи не можуть в примусовому порядку забезпечити власні прибутки і, відповідно, можуть виявитись неспроможними виконати свої зобов'язання.

3. Державні фінанси пов'язані з державною грошовою системою, тоді як грошова система не залежить від волі приватного власника, який є розпорядником власних фінансів.

4. Розмір державних фінансів незрівнянно більший, ніж розмір фінансів будь-якого приватника, окремо взятого. «Цих відмінностей цілком достатньо, - резюмує П.М.Годме, - щоб розглядати фінансове право як самостійну науку, яка не дивлячись на свій зв'язок з приватними фінансами, чітко відмежовується від останніх».

З вище викладеного очевидно, що фінанси - це не просто грошові, а розподільні і перерозподільні суспільні відносини, які опосередковуються, реалізуються з допомогою грошей, що між фінансами публічними та фінансами приватними наявні принципові відмінності якісного характеру, що безпосереднім об'єктом правового регулювання публічної влади є не усі фінансові відносини, а лише та частина з них, поява якої історично зумовлена виникненням публічних потреб, тобто публічні фінанси.

Публічні фінанси на даному етапі розвитку цивілізації, будучи нерозривно пов'язаними з існуванням власне держави, не дивлячись на свій об'єктивний характер, проявляються не інакше, як у формах, визначених державою. Тобто, держава, враховуючи суспільні потреби, які завжди детерміновані рівнем розвитку продуктивних сил, масштабами державної діяльності, соціальними завданнями на відповідному етапі розвитку і т.д., надає фінансовим відносинам, що об'єктивно народжуються, адекватні правові форми. Вона з допомогою права встановлює конкретні види платежів (податків, зборів, мита) і порядок їх зарахування в державні грошові фонди, визначає напрями використання фінансових ресурсів, принципи їх розподілу і т.д. Інакше кажучи, вона здійснює це з допомогою фінансового права.

Отже, матеріальним предметом фінансового права виступають публічні фінанси, які є за своєю суттю розподільними та перерозподіленими суспільними відносинами, або, інакше кажучи, розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів. Це відносинине грошові,хоч без посередництва грошей вони не можливі в принципі. Це відносинине владні, не управлінські суспільні відносини, тому щосенсом, змістом фінансових відносин є не підпорядкування волі одного суб'єкта - державі волі іншого суб'єкта, наприклад, платника податків,а розподіл та перерозподіл суспільних благ. Нарешті, цене відносини власності,а відносини з приводу розподілу та перерозподілу частини приватної власності задля задоволення загального, публічного інтересу.

Таким чином, фінансове право можна визначити, як систему норм права, що регулюють розподільні, перерозподільні та контрольні відносини у сфері публічних фінансів з метою створення суспільних, державних, муніципальних та суспільних (недержавної та не комунальної форми власності) фондів грошових коштів для задоволення загальних, спільних для всіх, суспільних потреб.

Таке розуміння предмету та змісту фінансового права, на нашу думку, найбільш адекватно відповідає його справжній суспільній природі. З його позицій стає можливим вирішити також усі інші вузлові дискусійні питання сучасної теорії і практики фінансово-правового регулювання, про систему фінансового права та системоутворюючі фактори, про місце фінансового права в системі галузей права, про системоутворюючу категорію науки фінансового права та інші.

У відповідності з принципом соціального натуралізму межами фінансового права є природні межі публічних фінансів,тобто, завжди і всюди фінансовим правом повинні регулюватися усі без винятку розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів, оскільки усі їх види без жодного винятку належать до єдиного предмету фінансового права. Не поширювати дію фінансового права на якусь частину публічних фінансів означало б прирікати їх на хаотичність, аморфність, не надати їм відповідної правової форми далеко не в повному обсязі і не в публічних інтересах використати їх внутрішній потенціал. І навпаки - поширювати дію фінансового права на інші сфери суспільних відносин - владні, майнові, відносини власності, на приватні фінанси і т.д. - означало б застосувати до цих природних, об'єктивних за змістом відносин неадекватну правову форму, яка у кожному аналогічному випадку вступала б в антагонізм з невластивим їй змістом, деформувала б цей зміст, спотворюючись при цьому сама, приносила б для суспільства замість прогресу і задоволення його інтересів найрізноманітніші проблеми та катаклізми.

Класичним прикладом останнього може бути фактичне та юридичне одержавлення у бувшому СРСР грошових коштів колгоспів та інших кооперативних організацій. Здійснене під лозунгом створення умов для перетворення всіх форм власності в країні в одну форму - державну, воно було за своєю суттю неправомірним розширенням юрисдикції не власника (держави) на об'єкти чужої власності, з одного боку, та адекватним обмеженням природних прав істинного власника - колгоспів на об'єкти їх власності, з іншого боку. І хоча це фактичне захоплення бувшою радянською державою чужої власності відбулося за допомогою відповідних юридичних форм та актів, легально, воно ще раз підтвердило істинність положення про детермінованість правових відносин, похідних за своєю природою, економічними відносинами як базисними.

Внаслідок цього волюнтаристського включення грошових коштів колгоспів до складу державних фінансів не принесло користі ні державі, ні колгоспам. Навпаки, різке обмеження самостійності колгоспів у використанні власних грошових коштів, а нерідко повна відсутність такої самостійності стали однією з головних причин різкого погіршання їх фінансового стану, що в свою чергу зумовило необхідність невдовзі розпочати широкомасштабне надання державою цим де-юре самостійним суб'єктам господарювання регулярної грошової допомоги у формі субсидій на сільгосппродукцію, прямих бюджетних інвестицій у колгоспний сектор економіки, багаторазового списання державою боргів колгоспів за банківськими кредитами тощо. Всі перераховані фактори не зміцнили державні фінанси, як очікувалось в первісному задумі, а навпаки, ще більше послабили їх, а в сукупності з іншими причинами зумовили їх повне фіаско.

Це закономірний наслідок державного волюнтаризму у сфері фінансової політики, оскільки сам факт існування держави фінансових відносин не породжує. Фінанси, як і держава, є об'єктивним результатом всього суспільного розвитку, з'являються історично приблизно одночасно, виступають одне по відношенню до іншого у певному розумінні слова певним наслідком та причиною водночас. Перебільшення або ж недооцінка ролі держави у розвитку фінансових відносин в однаковій мірі методологічно хибні, а практично шкідливі та небезпечні.

5.Місце фінансового права в системі права України

Система фінансового права завжди детермінується системою публічних фінансів, що складаються з окремих якісно виокремлених в силу свого місця у розгалуженому та складному ланцюгу розподільних відносин ланок цільної сфери публічних фінансів, які, не дивлячись на це, залишаються за своєю об'єктивною економічною суттю єдиними, однорідними. Цей висновок багаторазово обґрунтований та підтверджений відомими вченими-фінансистами, що належать до різних історичних періодів та наукових шкіл, дозволяє поставити під сумнів достовірність твердження Д.В.Вінницького про "відсутність системи однорідних відносин, правове регулювання яких могло б здійснюватись єдиним методом та подібними правовими засобами"². В дійсності усе з точністю до навпаки, предмет фінансового права характеризується саме однорідністю, внутрішньою системністю економічного змісту суспільних відносин. Тому,якщо залишатися на позиціях предметної зумовленості кожної з галузей права, у відповідності з принципом соціального натуралізму необхідно визнати єдність фінансового права як класичної галузі права.

Природно, в силу багатьох об'єктивних факторів фінансові системи різних держав не ідентичні, а інколи істотно відрізняються між собою. Наприклад, у РФ як федеративній державі є фінанси суб'єктів федерації, в той час як в Україні як державі унітарній такої ланки у державних фінансів не має. Основними ланками публічних фінансів у РФ та в Україні в даний час є: бюджет, цільові бюджетні фонди, позабюджетні публічні фонди, податки, фінанси соціальної сфери, державне майнове та особисте страхування, державні і муніципальні кредити, фінанси державних і муніципальних підприємств та деякі інші³. У відповідності з цими ланками фінансових систем обох держав як економічним змістом утворюються згідно принципу соціального натуралізму фінансово-правові інститути як адекватна їм правова форма. Єдина за економічним змістом фінансова система не може детермінувати утворення декількох якісно різнорідних галузей права.

На жаль, деякі теоретики права, поспішаючи стати першовідкривачами, проголошували та продовжують проголошувати виникнення на основі публічних фінансів у якості самостійних основних галузей бюджетного права та фінансового права. Зокрема, Д.В.Вінницький пише: "В даний час ...Податкове і бюджетне право наділені властивостями, внутрішньо притаманними, самостійним галузям права" . В іншому місці цієї ж роботи він висловлює ще більш чітку позицію, називаючи"податкове і бюджетне право самостійними основними галузями". Так і напрошується до автора цих оціночних міркувань запитання, в чому ж дійсно він бачить якісну відмінність предметів цих, з дозволу сказати, "галузей права", якщо податки і бюджет є різновидами перерозподільних відносин у сфері публічних фінансів?

Проявляючи непослідовність, на наступній сторінці даної ж монографії Д.В.Вінницький робить висновок "про комплексність фінансового права на сучасному етапі". "Комплексність фінансового права, - пише він, - проявляється у декількох факторах: 1) у відсутності загальних фінансово-правових положень фундаментального характеру, закріплених у позитивному праві (загальній частині); 2) у відсутності дієвої системи закріплених у законі галузевих принципів, категорій та юридичних конструкцій, що в однаковій мірі використовувалися б у правових утвореннях, які традиційно включаються у фінансове право; 3) у відсутності системи однорідних суспільних відносин, правове регулювання яких могло б здійснюватися єдиним методом та подібними правовими засобами; 4) в наявності ознак правової автономії у найбільш крупних підрозділів, що традиційно включаються у систему фінансового права (тобто податкового і бюджетного права); 5) у відсутності єдиної системи фінансово-правових джерел, що знаходить свій прояв не лише у відсутності російського фінансового кодексу, але й взагалі будь-якого спеціального законодавчого акту, що стосувався б фінансів загалом та в цілому".

Про невідповідність дійсності аргументів, наведених під номерами 3 і 4, зазначалося вище.Аргументи1, 2і5зовсім не стосуються сутнісних, системоутворюючих галузь фінансового права об'єктивних факторів,а є за своїм змістом довільним набором фрагментарних суб'єктивних вражень про суще та належне у змісті фінансового права їх автора. Наведені аргументи не тільки є недостатніми для таких кардинальних висновків, як визначення предмету галузі права, її системи і т.д. Ці аргументи в більшості своїй не наукові, не відображають сутнісних рис об'єкту пізнання. Фінансове право в дійсності є не надгалузевою системою, покликаною забезпечити, -- як пише Д.В.Вінницький, -- ефективну взаємодію і координацію самостійних галузей (податкового і бюджетного права) та деяких правових інститутів, що охоплюються ним", не комплексною галуззю права, а однією з класичних галузей російського права, системи права України, системи права інших постсоціалістичних держав і регулює, як уже відзначалось вище, розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів.

Застосування принципу соціального натуралізму до фінансового права дозволяє також логічно завершити довготривалу дискусію про місце фінансового права в системі позитивного права тієї чи іншої країни. До числа дискусійних питань місця фінансового права в системі права постсоціалістичних держав, що мають особливо важливе методологічне значення, на нашу думку, належать наступні: а) про характер галузі фінансового права - фінансове право «надгалузеве утворення», класична галузь права чи взагалі не є самостійною галуззю права?; б) про час і способи виникнення фінансового права як галузі права; в) чи не зникає фінансове право як окрема галузь права у зв'язку з бурхливим розвитком бюджетного і фінансового права?

На перше із вище зазначених питань нами уже дано аргументовану відповідь про те, що фінансове право об'єктивно належить до числа класичних галузей позитивного права постсоціалістичних держав. Продовжувати дискусію з даного питання може лише людина, яка свідомо або в силу інших обставин не враховує наявних об'єктивних реалій чи дотримується традицій певної наукової школи, що склалися раніше. В якості прикладу останнього твердження можна навести вислів уже згадуваного нами П.М.Годме про публічне право: «Публічне право, - пише він, - традиційно ділиться на дві галузі: конституційне право, яке містить норми, що регулюють діяльність державних органів, які приймають політичні рішення; адміністративне ораво, що включає правові норми, які регулюють діяльність органів виконавчої влади у сфері управління. Що стосується фінансового права (виділено мною - П.П.), то воно доповнює ці дві галузі». В даному випадку детальну полеміку з автором наведених міркувань вважаємо зайвою. Відзначимо тільки, що усі названі галузі права - конституційне, адміністративне і фінансове - мають в якості предметів свого регулювання якісно відмінні суспільні відносини, на що до певної міри звернув свою увагу і сам П.М.Годме. Вже в силу цього фінансове право не в змозі доповнювати ні конституційне право, ні право адміністративне.

Також не складає особливих труднощів, на нашу думку, і друге питання - про час і способи виникнення фінансового права. Тим не менше тривалий період воно залишалося дискусійним, а до певної міри не втратило свого дискусійного характеру по даний час. Зокрема, пів століття тому, у 1952 р, Р.О.Халфіна висловила припущення, що фінансове право виділилось з державного права та адміністративного права і внаслідок цього пізніше набуло якостей самостійної галузі права. Таку позицію поділяли Б.М.Іванов, М.І.Піскотін, С.Д.Ципкін. В даний час аналогічної позиції дотримується М.В.Карасьова, яка, зокрема, пише: «Фінансове право, на відміну від конституційного та адміністративного, з'явилося значно пізніше, оскільки виділилося з названих галузей та з фінансової науки в самостійну галузь у зв'язку зі специфікою об'єкта правового регулювання та його суспільним значенням».

В 1976 р. В.В.Бесчеревних зробив висновок про те, що фінансове право не виділялося з інших галузей права, а виникло відразу ж як самостійна галузь поряд і водночас з державним правом та адміністративним правом. В полеміці з Р.О.Халфіною В.В.Бесчеревних сформулював своїм опонентам два наступних запитання: 1) коли саме відбулося виділення фінансового права з інших галузей права та 2) в чому саме проявилося це виділення? Оскільки на поставлені запитання жоден з опонентів не дав ніякої відповіді; В.В.Бесчеревних дійшов висновку, що в дійсності ніякого «виділення» фінансового права не було і що в якості самодостатньої галузі права фінансове право існує з моменту своєї появи на світ. На момент появи галузі фінансового права В.В.Бесчеревних не вказує.

А.І.Худяков у 1995 р. посилює аргументацію зробленого В.В.Бесчеревних висновку: «...Звідси, - пише він, - держава, її фінанси і фінансове право, будучи атрибутами одне відносно іншого, з'являються практично одночасно». Ми цілком і повністю поділяємо висновок А.І.Худякова про історичний час виникнення фінансового права як явища суспільного життя, заперечуючи при цьому атрибутивність держави і публічних фінансів. Обидва ці явища є самостійними феноменами суспільного процесу, хоча й тісно пов'язаними один з одним. «Про те, що фінансове право не виділялося з інших галузей права, а виникло водночас з виникненням держави», - пише і О.М.Горбунова. Не співпадіння часу виявлення наукою фінансового права з часом його дійсної появи, наявність різноманітних думок вчених з даного питання зовсім не означають, що протягом усього попереднього періоду суспільного розвитку фінансове право не існувало взагалі чи було складовою частиною якоїсь іншої галузі права. Останнє засвідчує лише недостатність пізнання наукою фінансового права зокрема та юриспруденцією в цілому ключових методологічних проблем теорії фінансового права та фінансово-правової практики.

Сама постановка питання про виділення фінансового права з права конституційного чи права адміністративного чи з того й іншого одночасно методологічно хибна, суперечить принципу соціального натуралізму, оскільки в кожної з цих галузей докорінно відмінні, свої предмети правового регулювання. Це з точки зору науки; Водночас історія фінансового права багатьох держав, в т.ч. історія вітчизняного фінансового права містить безліч прикладів, коли тривалий час фінансово-правові відносини в силу найрізноманітніших причин помилково відносились до сфер права державного, адміністративного права чи того та іншого водночас. Відновлення наукової істини в такому випадку у формі обґрунтування галузевої самостійності фінансового права і створило ілюзію виділення фінансового права з інших галузей права.

На питання, чи не зникає фінансове право як окрема галузь позитивного права у зв'язку з бурхливим розвитком найкрупніших інститутів цієї галузі права - бюджетного права та фінансового права - нами уже обґрунтовано відповідь: ні, не зникає, оскільки в основному, в сущому те й інше відображає перерозподілені відносини у сфері публічних фінансів.Відмінності між бюджетом і податками як ланками публічних фінансів мають не якісний характер, а стосуються виключно особливостей та форм прояву.Тому немає потреби створювати дві галузі фінансового права, які відрізнялися б між собою не онтологічними рисами, а другорядними деталями. Крім того, таке методологічно хибне розв'язання проблеми ще більше розбалансувало б і без того відмінні режими фінансового правового регулювання різних ланок єдиної системи публічних фінансів, що й без цього з надлишком має місце у різних інститутах фінансового права.

6. Сучасне розуміння системоутворюючої категорії фінансового права

Застосування принципу соціального натуралізму дозволяє, на нашу думку, з чисто наукових позицій конструктивно завершити дискусію, що виникла в сучасній науці фінансового права з приводу ролі та місця категорії "фінансова діяльність держави". На нашу думку, категорія "фінансова діяльність держави", яка відігравала системоутворюючу роль у науці радянського фінансового права, у науці фінансового права постсоціалістичних держав таку свою роль втратила і викликає все більш аргументовану та системну критику у наш час. Фінансово-правова доктрина радянської держави відзначалась яскраво вираженим етатистським характером. І відповідно адекватним їй було і радянське фінансове право. Не могла бути іншою і наука фінансового права, її категорійно-понятійний апарат. Зокрема, у класичному підручнику з радянського фінансового права наводиться наступне визначення змісту категорії "фінансова діяльність держави": "Фінансова діяльність радянської держави являє собою процес планомірного збирання, розподілу і використання грошових коштів, з допомогою яких забезпечується практичне здійснення завдань і функцій радянської держави" . "З цього визначення випали суспільство та громадяни, безпеку, власність та інтереси яких забезпечує фінансова діяльність держави", - резюмує К.С.Бельський³. Як кажуть, коментарі зайві.

Сорок років тому, що правда, зовсім з інших, але також аргументованих позицій категорію "фінансова діяльність держави" критикував С.Н.Братусь. Він ставив у докір Ю.А.Ровинському його твердження, що предметом фінансового права є не сама фінансова діяльність, а ті відносини, які виникають у процесі її здійснення. Діяльність, - підкреслював С.Н.Братусь, - не можна протиставлятися відносинам: відносини проявляються у поведінці учасників, у їх діяльності".

Ще одним з методологічно хибних, не відповідних принципу соціального натуралізму постулатів, з допомогою якого обґрунтовувалась системоутворююча роль категорії "фінансова діяльність держави" в науці фінансового права, була уява про фінанси як атрибут держави. Значно пізніше в порівнянні з офіційним визнанням категорії "фінансова діяльність держави" цю позицію чітко висловив представник уже постсоціалістичного періоду розвитку науки фінансового права А.І.Худяков: "Що стосується нашої позиції, то ми, пов'язуючи поняття фінанси і фінансове право, - писав він, - поділяємо думки тих авторів, які визнають фінанси атрибутом держави, а державу - атрибутом фінансів. Тому вираздержавні фінанси,на нашу думку, хибує тавтологією: фінанси не можуть бути не державними" . Така постановка питання, теоретично помилкова завжди, але практично допустима для бувшого радянського суспільства, у якому майже всі засоби виробництва були усуспільнені, абсолютно не допустима для постсоціалістичного суспільства, у якому приватні фінанси за обсягом уже значно перевищують фінанси публічні. Як держава, так і фінанси, в тому числі публічні, є самостійними продуктами суспільного розвитку.

Виходячи з того, що предметом фінансового права є об'єктивні суспільні відносини у сфері публічних фінансів, що система фінансового права визначається об'єктивною за своїм змістом системою публічних фінансів, нарешті, що держава тільки надає цим об'єктивним за своїм змістом публічним фінансам адекватні правові форми, логічно допустити, щосистемоутворюючою категорією науки фінансового права в пострадянський період повинна стати категорія "правове регулювання публічних фінансів".Вона є найбільш загальною, універсальною категорією, що відображає об'єктивну реальність, тобто, відповідає всім канонічним вимогам до аналогічних категорій. Всі інші категорії науки фінансового права є її конкретизацією - "бюджетне право", "податкове право", "банківське право", "емісійне право", "фінансово-правові акти", "фінансово-правові норми", "фінансове правовідношення" або органічно пов'язаний з цією категорією своїм змістом - "об'єкт фінансового правовідношення", "суб'єкт фінансового правовідношення" і т.д.

Запропоноване Д.В. Вінницьким у якості системоутворюючих категорій фінансового права постсоціалістичної держави поняття "суспільні (колективні) потреби" і "публічні грошові фонди" за своїм змістом є суб'єктивними образами не фінансово-правових, а фінансових відносин, тобто, належать не до сфери науки фінансового права, а до сфери науки про фінанси, тому навряд чи вони зможуть бути застосовані у запропонованій якості. Очевидно, така позиція Д.В.Вінницького є наслідком його очевидного захоплення західноєвропейськими традиціями фінансового права та механічного перенесення їх на вітчизняний ґрунт. Як відомо, вчені Західної Європи не розрізняють між собою публічні фінанси і фінансове право, а також науку про фінанси і фінансово-правову науку. Такий підхід до розуміння природи фінансів і фінансового права відповідає рівню розвитку теорії фінансового права ще рубежу ХІХ-ХХ століть, а за порогом, як відомо, уже XXI століття. Крім того, він методологічно хибний, еклектичний, тягне за собою механічне змішування якісно неоднорідних явищ.

Таким чином, об'єктивним предметом фінансового права є розподільні і перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів. Межі фінансового права визначаються межами публічних фінансів, а його система-системою публічних фінансів. За своїм змістом фінансове право постсоціалістичної держави є системою норм права, що регулюють розподільні та перерозподільні відносини у сфері публічних фінансів з метою створення державних і муніципальних фондів грошових коштів для задоволення суспільних потреб.

Размещено на Allbest.ru