Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Національний юридичний університет України імені Ярослава Мудрого

Кафедра криміналістики

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліні: «Криміналістики»

На тему: «Пред'явлення для впізнання»

м. Харків - 2015 рік

План

Вступ

1. Поняття, види і завдання пред'явлення для впізнання

2. Підготовка до пред'явлення для впізнання

3. Тактичні особливості пред'явлення для впізнання

3.1 Живих осіб

3.2 Осіб за фотознімками і матеріалами відеозапису

3.3 Осіб за голосом і ходою

3.4 Речей

3.5 Трупа

4. Фіксація ходу і результатів пред'явлення для впізнання

Висновок

Список літератури

Вступ

Підвищення якості розслідування злочинів прямо пов'язано з підвищенням ефективності провадження окремих слідчих дій, серед яких пред'явлення для впізнання займає особливе місце, що зумовлює актуальність обраної теми. Результат пред'явлення для впізнання з одного боку має ключове значення в системи зібраних у справі доказів, а з іншого - свідчить про високу ціну можливої помилки, з чого витікає, що якісне проведення дано слідчої дії багато в чому зумовлює успіх всього розслідування. впізнання живий річ труп

Не дивлячись на достатньо високий ступінь методичної розробленості пред'явлення для впізнання в криміналістиці, у практиці розслідування зустрічаються численні помилки, сутність яких в основному полягає як у порушенні приписів норм Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК), так і тактичних вимог при проведенні впізнання. Особливо часто виникають помилки при пред'явленні для впізнання в результаті впливу складних психологічних процесів, які відбуваються у свідомості особи, яка впізнає об'єкт.

Тому об'єктом дослідження у даній роботі виступають правовідносини, що виникають в процесі підготовки та проведення пред'явлення для впізнання. Предмет - розкриття процедури пред'явлення для впізнання, а також підготовка та аналіз процесуальних документів з даного питання.

Нормативну та наукову основу роботи складають, відповідно, вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство та праці українських та закордонних вчених-криміналістів, як Р.С. Бєлкін, О.М. Васильєв, В.М. Петренко, В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова.

Робота складається з п'яти розділів та практичного завдання, до складу якого входить протокол пред'явлення для впізнання, план підготовчих дій пред'явлення для впізнання та аналіз наданого протоколу пред'явлення для впізнання.

1. Поняття, види і завдання пред'явлення для впізнання

В криміналістичній літературі існує багато визначень пред'явлення для впізнання. Так, Г.І. Кочаров вважав, що пред'явлення для впізнання є слідча дія, мета котрої встановити, чи є об'єкт, що пред'являється, тим самим, котрий особа, що впізнає, спостерігала раніше у зв'язку з фактами, котрі мають відношення до розслідуваної події. В своєму визначенні Г.І. Кочаров вказує тільки мету, одночасно підкреслюючи значимість його результатів в розслідуванні[2, c. 660].

На думку Н.Н. Гапановича, пред'явлення для впізнання - це особлива форма процесуального ототожнення, що полягає в пред'явленні особі не менше трьох подібних (однорідних) об'єктів з метою становлення тотожності об'єкта, що має відношення до розслідуваної в судочинстві події. Автор включає у визначення крім кількісних умов пред'явлення для пізнання (не менше трьох об'єктів) ще і якісні показники (подібність, однорідність), вказуючи на їх важливе процесуальне значення [5, c.114].

А.Я. Гінзбург вказує, що пред'явлення для впізнання - це самостійна процесуальна дія, сутність котрої полягає в ототожненні, або встановленні групової приналежності об'єкта, що раніше спостерігався. Варто погодитися з думкою, що називати впізнання процесуальною дією не зовсім правильно, оскільки це досить широке поняття крім того, дане визначення є дуже лаконічним для повного відображення його сутності [7, c.12].

Як пише Є.Ю. Самолаєва: пред'явлення для впізнання - це судово-слідча дія, що полягає в ототожненні або встановленні групової приналежності потерпілим, свідком, підозрюваним, обвинуваченим чи підсудним об'єкта, що раніше сприймався цією особою, за його розумовим відображенням на основі зорових, нюхових, слухових чи інших відчуттів і будь-якого їх поєднання. Проте пред'явлення для впізнання полягає перш за все в пред'явленні певного об'єкта; ототожнення або встановлення групової приналежності з об'єктом, що раніше спостерігався, є метою даної судово-слідчої дії [16, c.23].

Пред'явлення для впізнання - самостійна слідча дія (передбачена положеннями ст. 228-231 КПК України), під час якої відбувається криміналістична ідентифікація об'єктів за ідеальним відображенням (слідами пам'яті) та яка полягає в пред'явленні свідкові чи іншій особі об'єктів, котрі вони спостерігали раніше, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.

Розуміння сутності пред'явлення для впізнання необхідно, перш за все, для правильного проведення даної слідчої дії та оцінки достовірності та доказового значення отриманих результатів.

Стосовно прийнятних у криміналістиці категорій впізнання - один із способів ототожнення, яке може провадитися за матеріально-фіксованим відображенням (сліди, моделі) та за чуттєво-конкретними уявленнями (образами), що збереглися в пам'яті людини. Впізнання за сутністю відноситься до ототожнення другого типу, оскільки в основі його лежить запам'ятовування ознак побаченого або відомого раніше об'єкта, який спостерігався людиною у зв'язку з вчиненням злочину чи був відомий йому раніше (наприклад, річ, належна людині). У процесі пред'явлення об'єкта особа зіставляє ознаки, відображені в її свідомості з ознаками об'єкта, що пред'являється, та у випадку спів падіння впізнає об'єкт - відбувається суб'єктивне ототожнення.

Так, з психологічної точки зору акт впізнання являє собою мисленну ідентифікацію двох об'єктів - того, який реально надається суб'єкту та ідеального, який зберігся в пам'яті. Тому пред'явлення для впізнання як процес встановлення чи заперечення тотожності або групової належності характеризується двома процесами - фіксуючим і впізнавальним: до першого належать засвоєння відмітних ознак і формування образу певного об'єкта, до другого - використання цих ознак у вирішенні питання щодо тотожності чи групової належності, свідчення про яку є висновком, що ґрунтується на уявному аналізі, синтезі та порівнянні ознак.

У літературі з психології доволі чітко визначені дві форми сприйняття об'єктів, що істотно впливають на процес подальшого впізнання: сукцесивна і симультанна. Перша з них, власне, є аналітичною (сукцесивною), тобто передбачає сприйняття, при якому виділяються (аналізуються) окремі прикмети зовнішності й ознаки предметів, наприклад, колір очей або волосся, форма носа, особливі прикмети тощо. Друга форма за своєю сутністю і психологічними характеристиками є синтетичною (симультанною), що передбачає сприйняття об'єкта у цілому, «у загальному вигляді», без виділення окремих ознак. Поряд із двома формами сприйняття у психології розрізняють третю форму, що має змішаний характер. Вона поєднує у собі елементи синтетичного й аналітичного сприйняття. Ця форма сприйняття у процесі повідомлення інформації може діагностуватися за такими даними, як вибіркове повідомлення окремих ознак разом із синтетичним (прихованим, внутрішньо згорнутим, який не піддається виділенню й аналізу) сприйняттям інших ознак [10, пар.4].

Відповідно до криміналістичних критеріїв організація пред'явлення для впізнання повинна забезпечувати правильність і обґрунтованість висновків за умови точного додержання процесуального порядку пред'явлення для впізнання для вирішення наступних основних завдань :

- з'ясовується, що являє собою об'єкт, який є в розпорядженні слідчого, якщо ця обставина встановити іншим способом важко або неможливо;

- перевіряється, чи дійсно об'єкт є тим самим, котрий цікавить слідчого й має відношення до розслідуваного злочину. У деяких випадках слідчий за допомогою пред'явлення для впізнання перевіряє показання, отримані на допиті. Необхідність у цьому виникає, коли допитаний повідомив, що бачив об'єкт, знає його, однак його показання або викликають сумнів. Пред'явлення для впізнання має специфічну особливість, що відрізняє його від інших слідчих дій. Воно не є повторюваним, тобто, повторне впізнання у разі невдалої першої спроби, за загальним правилом, не проводиться ні в ході попереднього розслідування, ні в судовому засіданні. Пред'являти знову об'єкт людині, якій він уже пред'являвся, не має сенсу. Але з цього загального правила є виключення. Повторення даної слідчої дії допускається:

· коли об'єкт у першому випадку навмисне не пізнаний допитаним і останній зробив про тім заяву, виразивши готовність брати участь в упізнанні повторно. На практиці в такому випадку слідчі іноді виносять спеціальну постанову, де викладають причини, що спонукали повторити пред'явлення для впізнання. Це допомагає суду правильно оцінити результати проведених дій:

· коли вперше об'єкт орієнтувався по фото-, кіно- або відеозображенню. Наступне за цим пред'явлення об'єкта в натурі допомагає уникнути помилок, тому що його ознаки на зображенні можуть виявитися неповними або навіть перекрученими. Таким чином, пред'явлення для впізнання є слідча дія, у ході якого раніше допитаній особі надається можливість оглянути об'єкт, наявний у розпорядженні слідчого, і повідомити, чи є він тим самим, про яке говорилося на допиті.

Пред'явлення для впізнання зустрічається у слідчій практиці у різних видах, які прийнято класифікувати. Найчастіше зустрічається два види класифікацій, які ми розглянемо. Залежно від об'єкта закон виділяє декілька видів впізнання: живих осіб, речей, трупа. Залежно від суб'єкта виокремлюють впізнання, в якому бере участь свідок, потерпілий або обвинувачений.

Говорячи про ці види більш докладно, слід зазначити, що впізнання живих осіб частіше стосується обвинуваченого, але аналіз практики розслідування такий категорій кримінальних справ, як вбивство, зґвалтування, викрадення людини, захоплення заручників, бандитизм, розбійні напади і грабежі, свідчить про те, що майже завжди виникає необхідність пред'явлення обвинуваченого потерпілому чи свідку. Впізнання у справах, пов'язаних з діяльністю злочинних структур, дозволяє уточнити рольові функції кожного з учасників вчиненого злочину.

Трупи пред'являються для впізнання, щоб встановити особу, якщо це є труп невідомої особи чи труп, початковий вигляд якого змінився під впливом трупних явищ, або такий, що був спотворений при вбивстві.

Впізнання предметів (речей) включає речі, що були викрадені в особи, речові докази, виявлені при огляді місця події, об'єкти, що слугували знаряддям злочину, транспортні засоби, викрадені чи використані при вчиненні злочину. Допускається пред'явлення для впізнання документів, підписів, текстів, відтисків печаті, впізнання яких буде свідчити про схожість з аналогічними документами, які пам'ятає суб'єкт. Після впізнання такого документа повинна бути призначена його експертиза, що дозволить встановити тотожність чи її відсутність.

На практиці зустрічаються випадки пред'явлення для впізнання ділянок місцевості, будівель, приміщень. Наприклад, особа, обвинувачена у вчиненні серії квартирних крадіжок, виявляє бажання показати квартири, що були об'єктами її злочинних посягань та які ще не відомі слідству, але не пам'ятає їх точних адрес - лише місцезнаходження та може впізнати ці об'єкти.

Також серед згаданих у законі об'єктів відсутні тварини, але такий вид впізнання визнається допустимим і в теорії, і на практиці та частіше за все проводиться щодо викраденої худоби, особливо племінної, породистих собак. Таке впізнання можливе у випадках, коли тварина має комплекс ознак, що дозволяють індивідуалізувати її (окрас, помітні прикмети, тавро) та відрізнити від подібних.

Отже, процес упізнання переслідує декілька процесуальних завдань і поділяється на види за різними критеріями, та, відповідно, може бути зображений у вигляді схеми, яка поєднує його сутність і розвиток, що охоплюють три основні елементи: а) сприйняття зовнішності людини або сприйняття якого-небудь об'єкта; б) повідомлення про прикмети зовнішності або ознаки сприйнятих об'єктів; в) упізнання сприйнятих об'єктів серед пред'явлених.

2. Підготовка до пред'явлення для впізнання

Пред'явленню для впізнання передує виконання таких дій:визначення мети впізнання; планування впізнання; вибір місця та часу впізнання; запрошення учасників впізнання (поняті, особа, яку впізнають, той, хто впізнає; особи та предмети, серед яких буде проводитись впізнання, помічник слідчого, спеціаліст, оперативні працівники); підготовка технічних засобів (зв'язок, транспорт, фіксація); попередній допит того, хто впізнає; ознаки його одягу, а також ознаки речей чи інших об'єктів; виявлення його особистих властивостей; створення умов для проведення впізнання з дотриманням вимог закону.

Статтями 228 КПК встановлено, що слідчий до проведення впізнання повинен допитати свідка (потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого) про зовнішній вигляд і прикмети чи ознаки об'єкта, а також про обставини, за яких він бачив цей об'єкт. Залежно від об'єктів, що підлягають впізнанню, допит, який передує впізнанню, має деякі особливості.

Допит, який передує впізнанню живих осіб, повинен бути спрямований на з'ясування: обставин, за яких впізнаючий бачив особу в зв'язку зі злочином; зовнішності та прикмет цієї особи; психологічного стану впізнаючого; його фізіологічного і психічного стану (зір, слух, особливості пам'яті тощо).

При з'ясуванні обставин, за яких свідок бачив ту чи іншу особу в зв'язку зі злочинною подією, слідчий повинен допитати його також про місце спостереження (точне місцезнаходження, розташування відносно інших об'єктів, де саме це відбувалося -- у приміщенні, на вулиці, в лісі тощо). Слід встановити, на якій відстані й протягом якого часу свідок спостерігав об'єкт, яка була погода, освітлення; в якому стані перебував злочинець (стояв, сидів, рухався чи перебував у стані спокою). Ці обставини потрібно з'ясувати в першу чергу, оскільки може статися, що свідок у міру певних об'єктивних чи суб'єктивних чинників не міг правильно і повністю сприймати ті чи інші зовнішні прикмети.

При з'ясуванні зовнішності і прикмет особи, яка підлягає впізнанню, слідчий повинен детально допитати свідка про загальні й характерні її риси. При цьому необхідно користуватись даними словесного портрета, але в загальновживаних виразах. Слід детально дізнаватися щодо зросту, будови тіла, віку, типу обличчя, кольору волосся, шкіри і особливих прикмет (шрами, родимки, бородавки тощо). Під час допиту, який провадиться з метою з'ясування зовнішніх прикмет злочинця, можливе використання науково-технічних засобів і способів, що полегшують складання словесного портрета. До них належать виготовлені рисовані портрети, різноманітні фотороботи (у тому числі з використанням комп'ютерної техніки).

Необхідно також детально з'ясувати у свідка, як був одягнений злочинець (форма, фасон, колір одягу, його загальний вигляд), чи не був свідок у стані переляку, душевного хвилювання в момент спостереження, що могло спричинити перекручення ним дійсності, перебільшення баченого. Крім цього, слідчий має визначити тип і особливості пам'яті впізнаючого, а у випадках пред'явлення для впізнання за голосом -- його можливості визначити особливості голосу злочинця: тембр, висоту, силу та хрипкість, шепелявість, місцеву говірку тощо.

Під час допиту, що передує пред'явленню для впізнання трупа (коли допитуються особи, у яких зникли родичі чи близькі), необхідно з'ясувати такі дані: прізвище, ім'я, по батькові, вік, фах, зовнішні прикмети (зріст, стан і колір волосяного покриву на голові, колір очей, шкіри тощо), коли особу бачили востаннє, як вона була одягнена, які речі були при ній, а також інші особливості зовнішності (татуювання, стан зубів -- наявність пломб, коронок, протезів, відсутність окремих зубів тощо, післяопераційні шрами).

Допит, що передує пред'явленню для впізнання предметів, необхідно розпочинати з встановлення обставин, за яких впізнаючий бачив предмет, а далі з'ясовувати ознаки предмета (найменування, матеріал, форму, розміри, колір тощо) та його особливості, що відрізняють його від інших.

У процесі допиту, що передує пред'явленню для впізнання, для правильної оцінки отриманих показань потрібно враховувати названі обставини. Тут важливо знати, що несприятливі об'єктивні чинники часто створюють передумови для перекручувань сприйнятого (імла, сутінки, снігопад -- при зоровому сприйнятті; шум, велика відстань, звуконепроникні перешкоди -- при слуховому сприйнятті).

Допит свідка або обвинуваченого, що передує пред'явленню для впізнання, може бути тактично правильно організований, якщо слідчому відомі певні психологічні характеристики сприйняття зовнішності індивіда або ознак предмета, що узагальнюють досвід людського сприйняття. У цьому відношенні інтерес становлять дослідження, які стосуються проблеми сприйняття зовнішності людини (дослідження О. О. Бодальова). Їх значення для обрання тактики допиту, що передує пред'явленню для впізнання й організації самого пред'явлення, пояснюється насамперед тим, що вони стосуються першого враження про людину, яке завжди означає короткий часовий період взаємодії (сприйняття), а також закономірностей сприйняття людьми один одного у віковому аспекті.

Дослідження в галузі психології сприйняття свідчать про те, що певну специфіку у цьому аспекті мають неповнолітні залежно від віку. Зокрема, слідчій практиці відомі численні випадки, коли діти віком 7-8 років виступали свідками або потерпілими у справах різних категорій. Допити їх щодо прикмет зовнішності, з'ясування яких має на меті подальше пред'явлення для впізнання, нерідко виявляють прагнення до деталізації. Тим часом результати експериментів показують, що від дітей у цьому віці не можна вимагати детального опису фізичного вигляду індивіда, оскільки вони ще не можуть фіксувати його в аспекті, який цікавить розслідування.

При допиті неповнолітніх більш старших вікових категорій можливе з'ясування детальних даних про зовнішність, яка спостерігалась. Для практики розслідування результати сприйняття людьми один одного мають значення й в іншому аспекті, який, здавалося б, не має відношення до розглянутої проблеми. Йдеться про деякі збірні соціальні характеристики зовнішності, зумовлені загальноприйнятими канонами або власними уявленнями індивіда про залежність зовнішності від її моральних і соціальних характеристик. У формуванні загального враження про людину мають значення життєві уявлення й еталони. Так, люди при сприйнятті пов'язують особливості психічних якостей із зовнішністю їх носіїв. У цьому аспекті було опитано 72 особи. До них належали: люди із квадратними підборіддями -- вольові (9 осіб), люди із широким чолом -- розумні (17 осіб), повні люди -- добродушні (14 осіб), люди із товстими губами -- сексуальні (2 особи), люди із зростом нижче середнього -- владолюбні (5 осіб) (О. О. Бодальов)[10, пар.4].

Підбір об'єктів для проведення впізнання викликає ряд труднощів, коли треба підібрати схожих за зовнішніми прикметами осіб чи унікальні предмети. Той, кого впізнають, і пред'явлені особи повинні бути приблизно одного віку і схожими за загальними рисами (зростом, будовою тіла, волосяним покривом голови, його кольором, типом обличчя тощо). Об'єкт впізнання має бути в одязі, який суттєво не відрізняється від того, що був на ньому в момент спостереження його впізнаючим. Інші особи, серед яких його пред'являють для впізнання, також не повинні мати різких відмінностей в одязі (ст. 228 КПК).

Предмети пред'являють разом з іншими однорідними. При цьому важливо враховувати загальні родові ознаки. Наприклад, якщо впізнанню підлягає годинник марки «Сейко», то підбирають не менше ніж 3--4 годинники однакової марки, форми, кольору, розміру та інших родових ознак.

У більшості випадків місцем пред'явлення для впізнання є кабінет слідчого, в інших випадках слідчий вирішує це питання, виходячи з конкретних умов, але ці умови мають бути найсприятливішими для спостереження і порівняння ознак об'єктів.

3. Тактичні особливості пред'явлення для впізнання

3.1 Живих осіб

Особа, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими особами тієї ж статі, яких має бути не менше трьох і які не мають різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі. Перед тим як пред'явити особу для впізнання, їй пропонується у відсутності особи, яка впізнає, зайняти будь-яке місце серед інших осіб, які пред'являються. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на особу, яку вона має впізнати, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала. З метою забезпечення безпеки особи, яка впізнає, впізнання може проводитися в умовах, коли особа, яку пред'являють для впізнання, не бачить і не чує особи, яка впізнає, тобто поза її візуальним та аудіоспостереженням. Про умови проведення такого впізнання та його результати зазначається в протоколі. Про результати впізнання повідомляється особа, яка пред'являлася для впізнання. При пред'явленні особи для впізнання особі, щодо якої згідно з цим Кодексом вжито заходів безпеки, відомості про особу, взяту під захист, до протоколу не вносяться і зберігаються окремо (ст. 228 КПК України).

Показання на допиті, що передує впізнанню, потенційний впізнаючий дає, як правило, у формі вільної розповіді. Якщо відомості, повідомленні допитуваним, неповні чи незрозумілі, слідчий може задати уточнюючі і контролюючі запитання.

При з'ясуванні обставин, при котрих спостерігався об'єкт, слідчий повинен становити: місце спостереження (точне місцезнаходження, розміщення по відношенню до інших об'єктів, в приміщенні. на вулиці, в лісі і т.п.): відстань, на якій знаходився впізнаючий від об'єкта; тривалість і час спостереження; умови погоди, освітлення; в якому стані був допитуваний перед початком події, в процесі спостереження і після того; яка була спрямованість уваги, тривалість сприйняття, ступінь знайомства з об'єктом. Важливо знати, чи нема дефектів зору, слуху впізнаючого. Доцільно з'ясувати, чи добре він запам'ятовує осіб і ознаки речей.

Черговість питань, що стосуються описання окремих прикмет частин тіла людини, повинна відповідати прийнятій в криміналістиці системі описання за методом словесного портрету. Спочатку ставляться питання, що стосуються загальних прикмет (ріст, будова тіла), потім окремих (описання голови, лиця, лобу і т.д.).для того, щоб допомогти допитуваному описати зовнішність людини, слідчий може використати малюнки, діапозитиви із зображенням окремих частин тіла людини, комп'ютерні і композиційні портрети та інші засоби, за допомогою котрих можна активізувати згадуванні допитуваним прикмет і особливостей обличчя і досягнути максимально точного їх описання.

Вислови та терміни, що вживаються допитуваним під час характеристики тих чи інших прикмет, не можуть змінюватися слідчим відносно до криміналістичної термінології. Показання фіксуються в протоколі дослівно. Однак, якщо допитуваний, описуючи прикмети людини, використовує вислови, котрі не дають визначеного уявлення про неї: «обличчя благородне», «обличчя красиве» чи «некрасиве», «фігура спортивна», слідчий шляхом постановки уточнюючих запитань повинен досягнути їх конкретизації.

Відомо, що у ході сприймання та запам'ятовування краще зберігається помітні, особливі прикмети людей. Тому при допиті конче потрібно з'ясувати, чи не мала людина таких особливих прикмет (родимих плям, шрамів, бородавок та ін.), чи не було у неї яких-небудь фізичних недоліків (косоокість, кульгавість та ін.). Якщо допитуваний запам'ятав лише ті прикмети та особливості, котрі знаходяться на закритій одягом частині тіла, пред'являти для впізнання не слід, оскільки такі прикмети і особливості повинні встановлюватися в ході освідування[2, c.669].

Якщо допитуваний чув розмову особи, то необхідно з'ясувати, швидка вона, чи повільна, довгими чи короткими фразами говорила особа, як були побудовані речення, чи використовувалися професійні або жаргонні вислови, чи допускалися граматичні помилки, чи правильно ставилися наголоси і т.п. В тих випадках, коли допитуваний спостерігав особу в русі, слід ретельно з'ясувати особливості його ходьби: швидка, підстрибуючи, дріботлива, з різким помахом рук і т.п.

Досить часто виникає ситуація, коли допитуваному важко назвати ознаки особи, проте він заявляє, що може при пред'явленні впізнати її або при попередньому допиті називає одні ознаки, а при пред'явленні об'єкта впізнає його за іншими. Щодо цього питання в літературі немає однозначної думки. Зокрема, А.Я. Гінзбург пише: «коли з попереднього допиту не зрозуміло, з яких підстав допитуваний не назвав прикмети особи, що підлягає впізнанню, або заявив, що не розглянув прикмети, а потім впізнав пред'явленого, цінність такого впізнання сумнівна і навряд чи можна говорити про винність впізнаваної особи» [7, c.78]. Як обґрунтованозазначають деякі науковці, законодавче положення ст.228 (ч.1 - слідчий перед початком впізнання зобов'язаний провести допит особи, яка впізнає, щоб з'ясувати конкретні ознаки об'єкта, що підлягає впізнанню) не відповідає сучасним уявленням про психологічні механізми розпізнавання образів людини. При впізнаванні, коли воно є підсвідомим, особа може не запам'ятати прикмети, не зможе про них поінформувати на допиті, але варто їй пред'явити цю особу, і вона впевнено впізнає її серед багатьох схожих. Трапляється і таке, що той, хто впізнає, побачивши об'єкт, згадує та називає багато особливостей, про які раніше на допиті не згадував.

За результатами проведеного допиту приймається рішення про доцільність проведення пред'явлення для впізнання. Існують ситуації, коли пред'явлення для впізнання проводити не рекомендується: при можливості зриву особою, що впізнається, судово-слідчої дії; коли впізнаючий в силу своїх фізичних вад або стану здоров'я не може впізнати об'єкт; коли особа, котру впізнають, і впізнаючий знайомі між собою і факт знайомства не викликає сумнівів; коли впізнаючий на допиті заявляє, що він в силу об'єктивних причин не в стані впізнати той чи інший об'єкт; якщо впізнаючий брав участь в слідчих діях з участю впізнаваного.

3.2 Осіб за фотознімками і матеріалами відеозапису

За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання. Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню (ст. 228 КПК)

За необхідності впізнання може провадитися за фотознімками, матеріалами відеозапису з додержанням вимог, зазначених у частинах першій і другій цієї статті. Проведення впізнання за фотознімками, матеріалами відеозапису виключає можливість у подальшому пред'явленні особи для впізнання.

Фотознімок з особою, яка підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, разом з іншими фотознімками, яких повинно бути не менше трьох. Фотознімки, що пред'являються, не повинні мати різких відмінностей між собою за формою та іншими особливостями, що суттєво впливають на сприйняття зображення. Особи на інших фотознімках повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

Матеріали відеозапису з зображенням особи, яка підлягає впізнанню, можуть бути пред'явлені лише за умови зображення на них не менше чотирьох осіб, які повинні бути тієї ж статі і не повинні мати різких відмінностей у віці, зовнішності та одязі з особою, яка підлягає впізнанню.

У слідчій практиці пред'явлення особи для впізнання за фотознімками визнається правомірним у випадках, коли:

а) особа котра підлягає впізнанню, померла або невідоме її місцезнаходження;

б) впізнаючий знаходиться на значній відстані від особи, що підлягає впізнанню;

в)особу, що підлягає впізнанню, необхідно пред'явити декільком особам, що знаходяться в різних місцевостях, і для оперативності в ці місцевості направляються окремі доручення;

г)досягнути подібності пред'явлених для впізнання осіб (наприклад, у котрих відсутня рука, око і т.п.) вдається тільки за допомогою фотознімків;

д)цього вимагає поведінка особи, що упізнається, в ході попереднього впізнання;

е)у особи, котра підлягає впізнанню, після того, як його бачив впізнаючий, сильно змінилася зовнішність, і неможливо відновити її попередній стан;

ж) впізнаючий відмовляється брати участь у пред'явленні для впізнання.

Особа, що підлягає впізнанню, на фотознімку повинна бути зображена в такому плані, що й інші особи на фотознімках, тобто не вирізнятися різко чим-небудь від інших (всі фотознімки повинні бути однакового розміру, пронумеровані і т.п.). Пред'явлені знімки повинні бути оформлені у вигляді фототаблиці або вклеєні в протокол і скріплені печаткою органу розслідування. В матеріалах справи повинні бути відомості про те, яким чином, де і при яких обставинах були виявлені фотознімки особи, котрій необхідно пред'явити до впізнання (протокол обшуку або виїмки та ін.). Впізнання особи за фотознімками відбувається в тому ж процесуальному порядку, що і безпосереднє впізнання особи. Якщо особа впізнала кого-небудь на фотознімку, в протоколі вказується, під яким номером був розміщений фотознімок особи, що пред'являвся для впізнання, його прізвище, ім'я, по-батькові.

Проведення пред'явлення для впізнання по відеозображенню можливе в тих же випадках, що і по фотознімках. Використання цього способу навіть має переваги, враховуючи більш повну фіксацію ознак зовнішності об'єктів і зручність їх демонстрації (можливість сповільнювати темп кадрів, зупиняти зображення). На відеострічці повинно бути зафіксовано загальний план, де всі особи, що пред'являються для впізнання, зображені на одному кадрі. Потім повинна бути зйомка кожної особи окремо різним планами з акцентуванням ознак або рис, що раніше називалися впізнаючим. Закінчивши зйомку в статичному положенні, проводять запис в динаміці, коли особи, що пред'являються, роблять певні рухи, говорять слова, повертаються.

3.3 Осіб за голосом і ходою

Впізнання особи може бути проведене і за її функціональними ознаками: за голосом і за ходою.

В криміналістичній літературі зазначається, що ідентифікація людини за голосом можлива в силу індивідуальності голосу людини, його стійкості, ознаки голосу і мови пов'язані з індивідуальною будовою гортані, дефектами голосового апарату, захворюваннями горла.

Більшість криміналістів виділяють в особливостях мови темп і недоліки вимови, в тому числі місцева говірка, картавість, шепелявість, заїкання, своєрідність акценту та ін. Голос є звуковим компонентом мови. Його характеризують тоновий діапазон, сила, забарвлення, темп. Проведення такого впізнання можливо, якщо впізнаючий дав показання про особливості мови, котрі можуть бути ідентифікуючими ознаками[2, c.681].

Для проведення впізнання слідчий виконує ті ж дії, що і у випадку пред'явлення для візуального впізнання. До особливостей відноситься: підбір осіб, разом з якими буле пред'являтися особа, що підлягає впізнанню; створення умов для пред'явлення, щоб впізнаючий добре чув мову, але не бачив осіб, що пред'являються, підготовка спеціального тексту, визначення тривалості розмови, включення спеціальних слів і фраз, котрі чув впізнаючий; повторення тексту кожною особою 2-3 рази, але в різній послідовності.

Використовують дві суміжні кімнати з відчиненими дверима чи тонкою перегородкою між кімнатами. Всі учасники мають бути поділені на дві групи: в одній - слідчий, впізнаючий, двоє понятих, а також фахівці та інші учасники слідчої дії, в другій - особа, яка допомагає слідчому (наприклад, співробітник міліції), поняті, особа, яку впізнають, та особи, що ведуть з нею розмову.Впізнаючому слідчий пропонує уважно слухати розмову. Потім слідчий по черзі розмовляє з пред'явленими особами на вільну тему, а також пропонує їм прочитати підготовлений текст.

Після виконання вказаних дій слідчий пропонує впізнаючому вказати, якому номеру в порядку черговості відповідала людина, котру він впізнав. Одержавши відповідь впізнаючого, слідчий запрошує його в кімнату, де знаходиться впізнавана особа, і пропонує пояснити, за якими ознаками мови він впізнав кого-небудь із пред'явлених осіб. Хід впізнання бажано фіксувати не тільки в протоколі, але й з допомогою засобів аудіозапису для того, щоб в разі необхідності призначити фоноскопічну експертизу.

При проведенні впізнання за голосом може бути використана демонстрація голосу за допомогою звукозапису. Приводами для його проведення в літературі вказуються наступні ситуації: неможливість безпосереднього впізнання через смерть, хворобливий стан особи, що підлягає впізнанню; відмова впізнаючого або особи, що підлягає впізнанню, від візуального впізнання; наявність відомостей про те, що особа, що підлягає пізнанню, хоче перешкодити впізнанню зміною свого голосу.

Слідчий виконує наступні дії: з фонограми голосу особи, що підлягає впізнанню, виділяє окрему частину з декількома чітко вимовленими фразами і найменшою кількістю перешкод; підбирає двох осіб з голосами, подібними на голос особи, що підлягає впізнанню, і пропонує їм сказати довгі фрази перед мікрофоном для запису на магнітофонну стрічку. Після підготовки фонограми на касету слід наклеїти бирку з вказівкою, чий голос записаний на плівці в тій послідовності, в якій проводився запис. В протоколі фіксується зміст фраз, записаних на магнітну стрічку, і ким вони сказані.

Впізнання особи за ходою відбувається наступному порядку. Слідчий підбирає двох осіб, хода котрих подібна з ходою пред'явленої для впізнання особи. Впізнаючий і поняті розміщуються в тому ж місці, де впізнаючий знаходився в момент сприйняття впізнаваної особи. Особам, котрі пред'являються для впізнання, слідчий пропонує пройти 15-20 метрів в тому ж напрямку, в котрому йшла людина, що раніше спостерігалася впізнаючим. Послідовність проходження осіб визначається за бажанням особи, що підлягає впізнанню. На вимогу слідчого пред'явлені для впізнання особи можуть пройти у вказаному напрямку 2-3 рази. Потім слідчий запитує впізнаючого, чи впізнав він кого-небудь з пред'явлених осіб, якщо так, то за якими ознаками.

Успіх впізнання людини по голосу, по ході обумовлений об'ємом інформації про особливості сприйнятих впізнаючим ознак. Якщо інформація про анатомічні ознаки буде повною, то ознаки ходи, голосу можна розглядати як додаткові ознаки зовнішності, тобто проводити пред'явлення для впізнання за анатомічними ознаками, але в ході пред'явлення для впізнання запропонувати особам, що пред'являються для впізнання, пройтися, прочитати текст, зробити жест. Якщо інформація про анатомічні ознаки зовнішності за своїм обсягом менша, ніж інформація про ознаки ходи, голосу, то необхідно провести пред'явлення для впізнання за ознаками останніх.

Деякі автори вважають, що проводити впізнання за однією динамічною ознакою (хода, голос), а не за сукупністю всіх ознак зовнішності, не можна, оскільки вони легко змінюються не тільки в результаті хвороби, старості, але і за бажанням самої особи. Проте слід погодитися з думкою З.Г. Самотиної, що в основу впізнання можуть бути покладені будь-які ознаки (прикмети, особливості), якщо вони мають особистий характер, тобто невіддільні від даної особи, і проявляються зовні, створюючи можливість сприйняття, запам'ятовування і відтворення в ході ототожнення. Є.Є. Подголін також говорить про те, що «не слід боятися, що особа, котра упізнається, змінить свій голос. Голос кожної людини має фізіологічні (природні) властивості, пов'язані з будовою його мовного апарату і змінити їх нелегко[18, c.63].

3.4 Речей

Особливості пред'явлення для впізнання предметів і тварин обумовлюються характером об'єктів впізнання і метою, з якою воно проводиться. Якщо в предметі, що підлягає пред'явленню, відомі особливі ознаки, то слідчий повинен підібрати не менше трьох інших предметів з однорідними ознаками. Якщо ж відомі тільки його загальні ознаки, то він повинен пред'являтися серед інших об'єктів з однорідними ознаками, але різними за видовими властивостями.

Порядок пред'явлення для впізнання предметів і тварин здійснюється так само, як і при впізнанні живих осіб. Пред'явлення для впізнання тварин не регламентується КПК, але процес такого впізнання здійснюється з дотриманням тих самих криміналістичних прийомів, що використовуються при пред'явленні для впізнання предметів.

Перед тим, як пред'явити для впізнання річ, слідчий, прокурор або захисник спочатку запитує в особи, яка впізнає, чи може вона впізнати цю річ, опитує про ознаки цієї речі і обставини, за яких вона цю річ бачила, про що складається протокол. Якщо особа заявляє, що вона не може назвати ознаки, за якими впізнає річ, проте може впізнати її за сукупністю ознак, особа, яка проводить процесуальну дію, зазначає це у протоколі. Забороняється попередньо показувати особі, яка впізнає, річ, яка повинна бути пред'явлена для впізнання, та надавати інші відомості про її прикмети.

Річ, що підлягає впізнанню, пред'являється особі, яка впізнає, в числі інших однорідних речей одного виду, якості і без різких відмінностей у зовнішньому вигляді, у кількості не менше трьох. Особі, яка впізнає, пропонується вказати на річ, яку вона впізнає, і пояснити, за якими ознаками вона її впізнала.Якщо інших однорідних речей не існує, особі, яка впізнає, пропонується пояснити, за якими ознаками вона впізнала річ, яка їй пред'являється в одному екземплярі (ст. 229 КПК України).

3.5 Трупа

Трупи для впізнання звичайно пред'являються близьким родичам або іншим особам, які добре знали не лише загальні риси зовнішності померлого, але й особливі прикмети. Пред'явлення для впізнання трупа проводиться з метою встановлення особи загиблого (померлого). В силу специфіки об'єкта впізнання на нього не поширюється правило про пред'явлення для впізнання серед подібних об'єктів. Якщо труп виявлений при огляді місця події, з метою встановлення його особи він пред'являється жителям навколишньої місцевості, особам, що випадково перебували поблизу місця виявлення трупа, а також посадовим особам, що за характером роботи спілкуються з населенням цієї місцевості.

Якщо трупа впізнати неможливо через те, що його лице і тіло сильно забрудненні або спотворені, виникає необхідність надати трупу вигляд близький до прижиттєвого, тобто провести туалет трупа, а в більш складних випадках - реставрацію. В такому випадку впізнання може бути проведено тільки після судово-медичної експертизи або судово-медичного дослідження трупа, в ході котрих судмедексперт досліджує пошкодження на лиці або тілі трупа з метою встановлення причин смерті. Наявний на лиці, тілі, волоссі бруд, сторонні речовини можуть бути засобом встановлення механізму і знарядь нанесення тілесних пошкоджень, а також бути об'єктами біологічного, хімічного чи іншого експертного дослідження. Таким чином туалет або реставрація тупа можуть бути проведені тільки після судово-медичного дослідження. Слід ретельно дослідити зубний апарат трупа, котрий рідко піддається змінам і може бути використаний для ідентифікації особи загиблого.

Якщо в ході огляду місця події або трупа впізнати труп не було можливим і труп доставлений в морг(анатомічну палату), слідчий особисто і з допомогою співробітників органів дізнання встановлює громадян, котрі могли б впізнати загиблого. До впізнання залучають людей, котрі за родом своєї діяльності мають справу з широким колом громадян (коменданти гуртожитків, працівник місцевих рад, паспортних столів, готелів та ін.). Слід вивчати заяви громадян про зникнення їх рідних і близьких. Якщо в якій-небудь з них містяться відомості, що дають підстави вважати, що мова йде про зникнення громадянина, труп котрого виявлений, заявника слід викликати і допитати про прикмети і особливості зниклого громадянина. У випадку співпадіння хоча б декількох ознак з прикметами невпізнаного трупа цей труп повинен бути пред'явлений для впізнання.

Необхідно психологічно підготувати впізнаючого до того, що йому передбачається побачити в морзі. В деяких випадках слід докласти певних зусиль для того, щоб допомогти впізнаючим подолати відчуття страху або відчаю. Можуть виникнути труднощі і в підборі понятих, тому найбільш доцільно залучати як таких технічний персонал моргів, працівників кладовищ.

Доцільно пред'являти труп без одягу. Для цього труп слід прикрити простирадлом і відкривати для впізнання ті частини тіла, котрі вказують впізнаючі1. Одяг і речі, виявлені поряд з трупом пред'являються окремо за правилами пред'явлення для впізнання предметів. Особам, що випадково бачили людину за життя і в одязі, труп слід пред'являти в тому одязі, в котрому він виявлений. Це сприяє активізації пам'яті впізнаю чого і полегшує впізнання. Для впізнання можуть бути пред'явлені частини трупа, що зберегли окремі ознаки. Якщо впізнання проведено за ознаками, що є на голові або лиці трупа, встановлюється тотожність, а в інших випадках - подібність трупа і людини, котру раніше спостерігав впізнаючий.

4. Фіксація ходу і результатів пред'явлення для впізнання

Про проведення пред'явлення для впізнання складається протокол згідно з вимогами цього Кодексу, у якому докладно зазначаються ознаки, за якими особа впізнала особу, річ чи труп, або зазначається, за сукупністю яких саме ознак особа впізнала особу, річ чи труп.У разі проведення пред'явлення для впізнання згідно з правилами, передбаченими частинами п'ятою і шостою статті 228 цього Кодексу, у протоколі, крім відомостей, передбачених цією статтею, обов'язково зазначається, що пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яка пред'явлена для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, а також вказуються всі обставини і умови проведення такого пред'явлення для впізнання. У такому разі анкетні дані особи, яка впізнає, до протоколу не вносяться і не долучаються до матеріалів досудового розслідування.

Якщо проводилося фіксування ходу слідчої (розшукової) дії технічними засобами, до протоколу додаються фотографії осіб, речей чи трупа, що пред'являлися для впізнання, матеріали відеозапису. У разі якщо пред'явлення для впізнання проводилося в умовах, коли особа, яку пред'явили для впізнання, не бачила і не чула особи, яка впізнає, всі фотографії, матеріали відеозаписів, за якими може бути встановлена особа, яка впізнавала, зберігаються окремо від матеріалів досудового розслідування (ст. 231 КПК України).

Щодо протоколу пред'явлення для впізнання, то вступна його частина повинна містити такі відомості: місце і дата складення протоколу; посада, звання або класний чин і прізвище слідчого, що проводив пред'явлення для впізнання; норми закону, на підставі котрих проводилася слідча дія і у відповідності з котрими складений протокол; прізвища, імена і по-батькові, адреси понятих та інших осіб, що брали участь або були присутніми при пред'явленні для впізнання; вказівка про роз'яснення понятим їх прав, обов'язків; а також місце безпосереднього проведення цієї слідчої дії, які були умови освітлення, стан погоди, тощо.

В описовій частині протоколу фіксуються: відомості про особу впізнаючого (прізвище, ім'я, по-батькові і процесуальне становище); відомості про осіб або об'єкти, що пред'являються для впізнання: прізвища, імена і по-батькові кожного з осіб, що пред'являється, їх вік, зріст, будова тіла, колір волосся, тип обличчя, форма зачісок, колір очей, одяг і взуття (фасон, колір, покрій тощо). У випадку пред'явлення для впізнання предметів в протоколі повинні бути вказані назва, форма, колір, матеріал, призначення і особливості пред'явлених предметів, а також джерела їх появи у справі. Якщо для впізнання пред'являється труп, то в протоколі необхідно вказати стать, приблизний вік, в якому вигляді і де пред'являвся, а також перерахувати пред'явлені одяг і предмети, котрі були при ньому.

При пред'явленні для впізнання тварин описується їх вид, порода, стать, приблизний вік, ріст, колір, особливі прикмети (рани, шрами і т.п.). У випадку пізнання за голосом в протоколі необхідно вказувати, чия мова і в якій послідовності записана на пред'явленій для впізнання фонограмі. Якщо проводиться впізнання за фотографією, то в протоколі відзначається джерело одержання фотографії, хто зображений на фотографіях, якщо відома особа, що зображена, і під яким номером пред'являється для впізнання фотографія особи, котра раніше спостерігалась впізнаючим.

Також в протоколі необхідно вказати: факт роз'яснення особам, що беруть участь в пред'явленні для впізнання, їх права робити зауваження, що підлягають занесенню в протокол; факт роз'яснення понятим їх обов'язку засвідчити факт, зміст і результати пред'явлення для впізнання і права робити зауваження з приводу проведених дій; пропозицію слідчого особі, що підлягає впізнанню, зайняти будь-яке місце серед осіб, що пред'являються для впізнання, і місце, котре зайняла особа, що підлягає впізнанню; запрошення впізнаючого з вказівкою способу запрошення і попередження його про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиві показання чи за відмову від давання показань; з якої відстані велося спостереження, які дії вчинилися в процесі спостереження (чи змінювалися пози пред'явлених осіб, освітлення тощо);пропозиція впізнаючому оглянути пред'явлених йому для впізнання осіб або пред'явлені об'єкти і відповісти на запитання, чи бачив він кого-небудь з пред'явлених об'єктів раніше, якщо так, то за яких обставин, а також відповідь впізнаючого. Якщо впізнаючий відповів позитивно, наводяться вказані ним ознаки і особливості особи або об'єкта, за котрими він впізнав кого-небудь з пред'явлених осіб або об'єктів.

Опис прикмет і особливостей, названих впізнаючим, повинен бути максимально детальним. Показання впізнаючого про ознаки, котрі можуть тлумачитися неоднозначно («впізнаю по очах», «впізнаю по волоссю» і т.п.) повинні бути конкретизовані шляхом постановки уточнюючих запитань (про колір і розріз очей, про колір волосся і т.п.).Якщо впізнаючий назвав ознаки, про котрі він не давав показання, необхідно з'ясувати причину.Відсутність в протоколі опису особливостей, за котрими впізнано особу або об'єкт, приводить до того, що результати впізнання не набувають юридичної сили.

В заключній частині протоколу зазначаються час початку і закінчення пред'явлення для впізнання, про застосування технічних засобів фіксації ходу і результатів впізнання; про прочитання слідчим протоколу всім присутнім; про заяви і зауваження, котрі надійшли. Протокол підписують всі учасники пред'явлення для впізнання і слідчий.

В якості додаткового засобу фіксації ходу і результатів пред'явлення для впізнання доцільно застосовувати фото-, кіно- і відеозйомку, що дає наочне уявлення про виконання вимог закону пред'являти особу для впізнання разом з іншими особами, подібними за зовнішністю з особою, що підлягає впізнанню, а предмети - групі однорідних.

Якщо під час пред'явлення для впізнання застосовувався звукозапис, слідчий повинен повідомити про це всіх учасників впізнання і зробити відповідну відмітку в протоколі. У ньому також повинні бути дані про марку магнітофона, тип стрічки, швидкість тощо. Фонограма в опечатаному вигляді зберігається при справі. При фіксації пред'явлення для впізнання за особливостями голосу має бути точно зазначено, хто говорив першим, другим тощо, інакше звукозапис втратить зв'язок з протоколом і свою ілюстративну цінність. В літературі наводять такі випадки, коли використання звукозапису є доцільним: для фіксації процесу пред'явлення для впізнання, коли впізнаючим є малолітній, коли стан здоров'я впізнаючого викликає сумніви щодо його явки в суд; коли пред'явлення для впізнання проводиться за особливостями голосу; для фіксації показань особи, яка коментує відеофільм; для фіксації впізнання, коли впізнаючий на попередньому допиті називав тільки загальні ознаки об'єкта.

Одним із способів фіксації при пред'явленні для впізнання є кіно-, відеозйомка. Відзначається доцільність застосування відеозйомки при пред'явленні особи для впізнання, особливо у випадках, коли воно проводиться за динамічними ознаками. Відеозйомка в цих випадках має важливе значення для оцінки результатів впізнання, дозволяє перевірити, чи правильно підібрані предмети і особи, що пред'являються впізнаючому, наскільки «переконливі» ознаки, за котрими проведено впізнання, чи не порушені тактичні і процесуальні вимоги до проведення цієї слідчої дії. Тоді у протоколі слід зазначити, за допомогою якої камери здійснюється кінозйомка, яка частота кадрів і на яку плівку знято фільм (або відеозапис). Після зйомки, запису та виготовлення кінострічки (відеострічки) вона демонструється всім учасникам слідчої дії, про що складається окремий протокол.

Таким чином, однією з умов, що дають можливість одержати об'єктивні результати впізнання, є правильна фіксація цієї слідчої дії. Всі суттєві моменти процесу пред'явлення для впізнання і одержаний результат з його обґрунтуванням зі сторони впізнаючого повинні знайти процесуальне закріплення і бути послідовно викладені в протоколі пред'явлення для впізнання. Використання фото-, відеоапаратури або звукозапису є корисним (для наочності впізнання, демонстрації відсутності різких відмінностей у пред'явлених об'єктів та переконливості впізнання за описуваними ознаками), а іноді і необхідним.

Висновок

У спеціальній літературі пред'явлення для впізнання визначається як слідча дія, що полягає у пред'явленні свідкові (потерпілому, обвинуваченому), що раніше сприймав певний об'єкт, однорідних об'єктів, що не мають істотних відмінностей у зовнішньому вигляді, в кількості не менше трьох, серед яких, як припускається, знаходиться і раніше сприйманий, з метою встановлення їх тотожності або групової належності.