Суб'єкти адміністративного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

1. Характеристика громадян як суб'єктів адміністративного права

1.1 Поняття громадяни як суб'єкти адміністративного права

1.2 Принципи правового статусу

2. Загальна характеристика способів набуття громадянства

3. Індивідуальні суб'єкти адміністративного права

3.1 Адміністративно-правовий статус громадянина

3.2 Правовий, адміністративно-правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства

Висновок

Перелік використаної літератури



Вступ

У системі суб'єктів адміністративного права особливе місце посідає громадянин. Громадяни становлять найбільшу групу суб'єктів адміністративного права. Головною особливістю їх правового становища є те, що вони виступають як приватні особи, тобто реалізують свої особисті, загальногромадянські права та обов'язки у сфері державного управління, а не права та обов'язки виконавчо-розпорядчих органів, громадських організацій чи посадових осіб.



1. Характеристика громадян як суб'єктів адміністративного права

1.1 Поняття громадяни як суб'єкти адміністративного права

Громадяни -- найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами і свободами інших учасників правових відносин, виходячи із пріоритету загальнолюдських цінностей.

Адміністративно-правовий статус громадянина України є складовою частиною його загального статус у, що встановлений Конституцією України, Законом України «Про громадянство України» (в редакції від 16 квітня 1997 р.) та іншими законодавчими актами України [12].

Громадяни України є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших ознак.

Правовий статус громадянина включає до себе:

а) основні (невід'ємні) права (або права і свободи людини і громадянина);

б) комплекс прав та обов'язків, що закріплюються Конституцією України, нормами різних галузей права, в тому числі адміністративно-правовими нормами;

в) гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм їх охорони державою.

До основних прав, крім невід'ємних (на життя, здоров'я, честь, гідність та ін.), можна віднести: свободу слова, міграції, зборів, власності, користування засобами транспорту, будовами, політичні права (участь у законодавчій, виконавчій та юрисдикційній діяльності держави) та ін.

Комплекс прав та обов'язків у різних галузях виконавчої діяльності складають права на підприємництво та створення підприємств, на землю, на освіту, на користування досягненнями культури та ін.

Гарантії реалізації цих прав та обов'язків, а також механізм забезпечення їх державою знаходять своє відображення в Конституції та законодавчих актах України [13].

1.2 Принципи правового статусу

Правовий статус громадян формується на підставі його принципів і принципів права. Принципи правового статусу - це основні ідеї, що характеризують положення людини і громадянина в сучасному суспільстві. Ці принципи проголошуються у статтях 21-24 Конституції України. До них можна віднести:

а) рівноправність громадян;

б) невичерпність і неможливість скасування прав і свобод;

в) вільний і всебічний розвиток особистості;

г) єдність прав і обов'язків;

д) неможливість вигнання громадянства і права змінити громадянство;

е) неможливість вигнання громадян за межі України; є) найвищу соціальну цінність прав людини і громадянина;

ж) користування іноземцями та особами без громадянства передбаченими законом правами і свободами;

з) додержання конституції і законів, виконання іноземними громадянами і особами без громадянства інших обов'язків, передбачених законом; і) надання іноземцям права притулку[13].

Усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах, права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними [11].

Юридичних прав і свобод особи надзвичайно багато, тому їх можна класифікувати на такі групи за сферою реалізації в суспільному житті.

1) Фізичні (життєві, або вітальні) це природні, основоположні, невід'ємні права людини, які мають здебільшого характер негативного права. Вони походять від природного права на життя і свободу, яке від народження має кожна людина, і покликані гарантувати індивідуальну автономію і свободу, захищати особу від сваволі з боку держави та інших людей. Ці права дозволяють людині бути самою собою у відносинах з іншими людьми і державою.

2) До громадянських (особистих) прав зазвичай відносять можливості людини, необхідні для забезпечення її фізичної і морально-психологічної (духовної) індивідуальності. Відповідно до цього громадянські (особисті) права поділяють на фізичні і духовні. Фізичні права, на життя, особисту недоторканність, свободу пересувань, вибір місця проживання, безпечне довкілля, житло тощо. Духовні права: на ім'я, честь і гідність, на справедливий, незалежний і публічний суд та ін. (у Конституції України 1996 p. -- це статті 27, 28, 29 та ін.).

3) Політичні права -- можливості (свободи) громадянина активно брати участь в управлінні державою та у громадському житті, впливати на діяльність різних державних органів, а також громадських організацій політичної спрямованості. Це -- право обирати і бути обраним до представницьких органів державної влади і місцевого самоврядування, право створювати громадські об'єднання і брати участь у їх діяльності, свобода демонстрацій і зборів, право на інформацію, свобода слова, думок, у тому числі свобода преси, радіо, телебачення та ін. (у Конституції України 1996 p. - статті 38, 39, 40 та ін.).

4) Економічні права -- можливості (свободи) людини і громадянина розпоряджатися предметами споживання і основними чинниками господарської діяльності: власністю і працею, проявляти підприємливість та ініціативу в реалізації своїх здібностей і придбанні засобів для існування, беручи участь у виробництві матеріальних та інших благ. Особливе місце серед економічних прав посідає право на приватну власність.

5) Соціальні права -- можливості (свободи) особи та громадянина вільно розпоряджатися своєю робочою силою, використовувати її самостійно або за трудовим договором, тобто право на вільну працю (вибір виду діяльності, безпечні умови праці, гарантовані мінімальні розміри її оплати тощо), право на соціальне забезпечення, відпочинок, освіту, гідний рівень життя та ін.

6). Культурні права. До них належать: права на освіту; навчання рідною мовою; на використання вітчизняних і світових досягнень культури і мистецтва; на вільну наукову, технічну і художню творчість (у Конституції України -- статті 53, 54).

7.) Екологічні права -- можливості (свободи) користуватися природним середовищем як природним середовищем проживання. Це -- права на сприятливе довкілля, охорону здоров'я від його несприятливого впливу, відшкодування шкоди, завданої здоров'ю і майну екологічними правопорушеннями, на природокористування та ін. Екологічні права є спорідненими з правом на життя.

8). Трудові права та обов'язки виникають із реалізації права на працю і укладення трудового договору. Ці права передбачено в Кодексі законів про працю, у колективному трудовому договорі, у правилах внутрішнього трудового розпорядку і статутах про дисципліну.



2. Загальна характеристика способів набуття громадянства

Стаття 12 Закону про громадянство України встановлює, що громадянство набувається: в результаті його признання; за народженням; в результаті прийняття в громадянство; в порядку його регістрації; через поновлення в громадянстві України; шляхом вибору (оптація); за іншими підставами, передбачені цим законом [4].

В національному законодавстві України про громадянство закріплені такі підстави набуття громадянства України:

1) за народженням;

Наприклад, у статті 7. про “Набуття громадянства України за народженням” сказано:

Особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.

Особа, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, є громадянином України.

2) за територіальним походженням;

Прикладом є стаття 8. про “Набуття громадянства України за територіальним походженням” говориться:

Дитина, яка народилася на території України від батьків, які є іноземцями, і набула за народженням громадянство іншої держави або держав, яке було припинене, реєструється громадянином України за клопотанням одного з батьків або опікуна чи піклувальника.

3) внаслідок прийняття до громадянства;

4) внаслідок поновлення у громадянстві;

5) внаслідок усиновлення;

6) внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) внаслідок встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Існує так само коло осіб, які не можуть отримати громадянство України: суб'єкт адміністративний право громадянство

1) Особи, які звинувачувалися в вчинення злочину проти людства, а так же обвинувачені в геноциді.

2) Особа, яка вчинила на території іноземної держави тяжкий або особливо тяжкий злочин (якщо за законодавством України, воно визнане таким).

3) Особа, яка є засудженим в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, до погашення або зняття судимості. Договори в області громадянства можна поділити на дві основних групи: договори про усунення подвійного громадянства; договори про усунення осіб без громадянства.

Переважна більшість людей набувають громадянство за народженням. Але поряд з цим існують і інші способи його набуття: прийняття в громадянство, поновлення в ньому, вибір громадянства. Дуже рідко громадянство набувається в результаті заключення або розторгнення браку або на інших основах.



3. Індивідуальні суб'єкти адміністративного права

3.1 Адміністративно-правовий статус громадянина

Загальний адміністративно-правовий статус індивіда прийнято називати статусом громадянина. До 1992 р. усі вчені слідом за законодавцем розрізняли три різновиди громадян: громадяни України, іноземці й особи без громадянства [4].

З погляду на механізм реалізації, можна, виділити права абсолютні (безумовні) і відносні. До абсолютного відносяться: права, якими особи користуються за своїм розсудом (право на адміністративну скаргу, вибір імені, працевлаштування, користування публічними бібліотеками, одержання загальної середньої освіти).

Відносними варто вважати такі права, для реалізації яких потрібний акт державного органа (наказ про призначення на посаду, ліцензія на здійснення визначеної діяльності тощо).

Права, що встановлюються актом суб'єкта виконавчої влади:

--визнаються, реалізуються без заяви особи, що має право.

--надаються (визнаються) за заявою, що суб'єкт виконавчої влади зобов'язаний задовольнити, якщо відсутні передбачені юридичною нормою підстави для відмовлення (наприклад, призначити пенсію, видати паспорт, ліцензію, прийняти відставку);

--надаються по розсуду суб'єкта виконавчої влади, що реалізує свої дискреційні повноваження (наприклад, призначення на державну посаду).

В залежності від кола осіб, яким права надаються, і основ їхнього виникнення можна розрізняти загальні і спеціальні права

Серед адміністративно-правових обов'язків індивідуальних суб'єктів можна виділити абсолютні і відносні.

Перші не залежать від якихось конкретних обставин, вони безумовно, покладаються на кожного (дотримання правил дорожнього руху, санітарії і т.п.). Відносні обов'язки виникають із правомірних дій спрямованих на придбання прав і користування ними (обов'язку абітурієнта, читача бібліотеки, власника автомобіля і т.д.), і правопорушень (наприклад, сплатити штраф).

3.2 Правовий, адміністративно-правовий статус іноземних громадян і осіб без громадянства

Адміністративно-правовий статус іноземних громадян та осіб без громадянства встановлюється Законом України «Про правовий статус іноземців» від 04.02.94 р, іншими законами та підзаконними актами з урахуванням Конвенції про статус апатридів від 28.09.54 р, Конвенції про статус біженців від 28.07 .51 р, Декларації про права людини стосовно осіб, які не є громадянами країни, в якій вони проживають від 13.12.85 р. та ін

Іноземці наділені тими ж правами і свободами, що й громадяни України. Вони виконують такі ж обов'язки, якщо інше не встановлено Законами та міжнародними договорами України (ст. 26 Конституції України).

Однак не можна стверджувати, що адміністративно-правовий статус іноземців та громадян України однаковий.

Адміністративна правоздатність громадянина України виникає з моменту народження і припиняється його смертю.

У іноземця, який прибув в країну, адміністративна правоздатність виникає з моменту прибуття і закінчується, коли він покидає країну.

Основні права і обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства передбачені ст. 7-24 Закону України «Про правовий статус іноземців».

Іноземці мають право:

-Мати у власності будь-яке майно, успадковувати і заповідати його;

-На свободу совісті;

-На недоторканність особи, житла, невтручання в особисте і сімейне життя, на таємницю листування, телефонних розмов і телеграфних повідомлень, на повагу до гідності;

-На відпочинок;

-На соціальний захист;

-На користування досягненнями культури;

-На підприємницьку та інвестиційну діяльність;

-На звернення до суду, інші державні органи за захистом майнових і немайнових прав.

Обсяг правового статусу іноземців залежить також від того, постійно або тимчасово вони знаходяться на території України. Для постійно проживають встановлені такі права:

-Працювати на підприємствах, в установах, організаціях, або займатися іншою трудовою діяльністю. Іноземці, які перебувають на території України тимчасово, повинні отримати дозвіл на працевлаштування, яке за наявності відповідних умов може бути наданий Державним центром зайнятості Мінпраці.

-Користуватися медичною допомогою;

-Отримати житлове приміщення відповідно до законодавства України;

-Вступати до легалізованих громадських організацій (якщо це передбачено статутами організацій і якщо інше не передбачено законодавством України).

Разом з тим іноземці не мають права:

-Бути засновниками та членами політичних партій (ст. 36 Конституції, ст. 16 Європейської конвенції з прав людини, ст. 12 Закону «Про об'єднання громадян», ст. 16 Закону «Про правовий статус іноземців»);

-Обирати і бути обраними до органів державної влади та самоврядування, брати участь у референдумах;

-Отримувати у власність земельні ділянки. Але спільні підприємства, міжнародні об'єднання та організації за участю іноземних громадян, а також осіб без громадянства можуть отримувати їх в оренду;

-Отримати частину державного майна за приватизаційні папери (ст. 15 Закону України «Про приватизацію державного майна» від 19.02.97 р);

-Вести селянське (фермерське) господарство (ст. 2 Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» від 20.12.91 р);

-Бути адвокатами, аудиторами, нотаріусами (ст. 2 Закону України «Про адвокатуру» від 19.12.92 р, ст. 3 Закону України «Про нотаріат» від 02.09.93 р);

-Бути державними службовцями (ст. 4 Закону України «Про державну службу» від 16.12.93 р), у тому числі військовослужбовцями (ст. 1 Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.92 р).

Є певні обмеження щодо в'їзду іноземних громадян, які приїжджають з держав, в яких зареєстровані небезпечні хвороби. Відповідно до Закону України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р (ст. 29) у прикордонних пунктах створюються і функціонують спеціальні санітарно-карантинні підрозділи з метою запобігання занесенню в Україну особливо небезпечних і інфекційних хвороб. Для всіх осіб, що знаходяться на території України, що не є її громадянами, законодавством встановлені наступні особливості праводієздатності:

1) вони не можуть бути державними службовцями, займати деякі посади, працювати в міліції;

2) вони не допускаються до діяльності, пов'язаної з державною таємницею;

3) на них не поширюється військовий обов'язок;

4) їх адміністративна деліктоздатність специфічна (за низку правопорушень до відповідальності можуть залучати тільки іноземців і осіб без громадянства, тільки до них може застосовуватися таке адміністративне стягнення, як виселення);

5) іноземні громадяни й особи без громадянства можуть в'їжджати в Україну при наявності дозволу. Він може бути не виданий виходячи з інтересів забезпечення безпеки і за іншими підставами, встановленим законодавством;

6) вони проживають і здійснюють свою діяльність на підставі спеціальних документів (посвідка на проживання, закордонних паспортів і ін.);

7) для них можуть бути встановлені обмеження в пересуванні і виборі місця проживання, коли це необхідно для забезпечення державної безпеки, суспільного порядку, захисту прав і законних інтересів громадян;

8) по території, відкритої для іноземців, вони можуть вільно пересуватися за умови повідомлення про це ОВС чи приймаючі їх організації. Після прибуття в пункт призначення вони повинні зареєструвати своє тимчасове перебування в ОВС.

9) іноземні громадяни можуть здобувати цивільну зброю по ліцензіях, виданим ОВС на підставі клопотань представництв держав, громадянами яких вони є. Порушення термінів вивозу зброї тягне за собою її конфіскацію;

10) виїзд з України їм може бути не дозволений при наявності обставин, установлених законодавством (наприклад, якщо це суперечить інтересам державної безпеки, якщо особа залучається до кримінальної відповідальності).

В даний час правове становище іноземців і осіб без громадянства регулюється Законами «Про громадянство України», «Про біженців», «Про правове становище іноземних громадян України» і т.д[2].



Висновок

Громадяни -- найбільша група суб'єктів адміністративно-правових відносин. Конституція України надає перевагу інтересам, правам і свободам громадян перед інтересами, правами й свободами інших учасників правових відносин, виходячи з пріоритету загальнолюдських цінностей.

Адміністративно-правовий статус громадянина -- комплекс прав і обов'язків громадян, закріплених нормами адміністративного права, а також гарантії реалізації прав і обов'язків (охорона законом і механізм захисту органами держави й місцевого самоврядування). Правове положення громадян визначається обсягом і характером адміністративної правосуб'єктності.

Іноземці за своїм правовим статусом несуттєво відрізняються від осіб без громадянства. Обсяг прав і обов'язків цих суб'єктів вужчий, ніж у громадян України, але за загальним правилом вони користуються тими ж правами й на них покладено ті ж обов'язки, що й на громадян України. Відмінності пов'язані з відсутністю громадянства в розглядуваної категорії осіб, яке є найважливішим компонентом адміністративно-правового статусу особи. Правосуб'єктність цих осіб виникає з моменту прибуття в Україну й завершується з часу залишення її території. Для іноземних громадян і осіб без громадянства обов'язковими є норми Конституції та інших законів України, загальнообов'язкові правила стосовно охорони природи, санітарії, пожежної безпеки, громадського порядку, користування транспортними засобами, в'їзду та виїзду. Разом з тим, ці особи не користуються частиною прав і обов'язків, що становлять групу виключних прав і обов'язків громадян України (виборче право, право мати паспорт громадянина України тощо.



Перелік використаної літератури

1. Бахрах Д.Н., “Адміністративне право”, М.: Норма, 2007. - 620c.

2. Битяк Ю.П. “Адміністративне право України”- Харків „Право”.2001. - 527с.

3. Гончарук С.Т. “Суб'єкти Адміністративного права” Київ, - 1998. - 205с.

4. Закон України “Про громадянство України”

5. Закон України “ Про національні меншини” від 25 червня 1992р.

6. Закон України “Про біженців” від 24 грудня 1993 р.

7. Закон України “Про правовий статус іноземців” від 4 лютого 1994 р.

8. Закон України “Про звертання громадян” від 2 жовтня 1996 р.

9. Закону України “Про правонаступництво України”

10. Кодекс України “Про адміністративні правопорушення”.

11. Конституція України 28 червня 1996 р.

12. Колпаков В. “Адміністративне право України” - Київ, - 1999. - 520с.

13. Колодій А.М., Олійник А.Ю. ”Права людини і громадянина в Україні”: Навч.посіб. - К. Юрінком-Інтер, 2004. - 336с.

Размещено на Allbest.ru

...