Порівняльний аналіз правової системи Франції та Німеччини

7

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Гуманітарний коледж ЗНТУ

КУРСОВА РОБОТА

Порівняльний аналіз правової системи Франції та Німеччини

З дисципліни “Теорія держави і права”

Виконала Величко Анна Вячеславівна

Запоріжжя

2015



ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОМАНО - ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

1.1 Історія розвитку Романо - Германської правової сім'ї

1.2 Особливості Романо-Германської правової системи

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ФРАНЦІЇ ТА НИМЕЧЧИНИ

2.1 Особливості правової системи Франції

2.2 Особливості правової ситеми Німеччини

ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

ЗАГАЛЬНЫ ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ



ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ, СИМВОЛІВ, ОДИНИЦЬ, СКОРОЧЕНЬ І ТЕРМІНІВ

Канонічне право- релігійно-правова система, що регулює суспільні відносини всередині громади, яка сповідує християнство. Назва цієї правової системи походить від грецького терміна «канон», який спочатку означав усяке знаряддя для проведення прямих ліній або для рівняння площин, але згодом його зміст змінився і ним почали називати правила християнської віри і життя. У вузькому - юридичному значенні - цей термін почали вживати для позначення правил поведінки (норм), прийнятих церквою для впорядкування суспільних відносин усередині християнської громади

Ордонас- королівські укази у Франції та Англії, які мали силу державних законів (в Англії - без обов'язкового затвердження їх органами станового представництва). Ордонанси у Франції з'явилися у другій половині XII ст.; у XV ст. була встановлена практика, за якою ордонанси набували силу закону лише після реєстрації їх парламентом.

ФРН- Федератимвна Респумбліка Німемччина

НДР- Німемцька Демократимчна Респумбліка



ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Традиційно в усіх науках базові (тобто загальнотеоретичні) дисципліни вважались ключовими об'єктами досліджень, оскільки саме вони визначали загальний контекст розвитку та перспективи цих наук. В системі юридичних наук до таких дисциплін належить історія держави і права, рівно як і теорія держави і права. Обидві ці дисципліни приділяють значну увагу вивченню правових систем світу. Це не є випадковим, оскільки саме правові системи є основою правової культури. Без їх вивчення залишаться незрозумілими минуле, сучасний стан та подальші перспективи розвитку як окремих національних законодавств, так і права у світовому масштабі.

Таким чином, актуальність теми даного дослідження (правова система Франції та Німеччини ) не потребує спеціальних підкріплень. До того ж, на сучасному етапі, в зв'язку з процесами глобалізації, що охопили різні сфери життя суспільства, в тому рахунку і правову, знову постає завдання провести порівняльну оцінку різних правових систем, вибрати з них найкраще, відкинути застарілі та недемократичні положення і норми, щоб на основі синтезу кращих елементів різних правових систем створити універсальну правову систему, яка буде найбільш оптимальною для всіх країн.

Не зважаючи на це, дана тема є вкрай складною, оскільки потребує дослідження базових засад різних галузей права більшості сучасних європейських країн. Причому, для найбільш повного висвітлення даної теми потрібно не просто зробити констатацію наявного стану цих правовових систем (як це досить часто робиться), а подивитись на цю тему ширше - в її історичній ретроспективі та у зв'язку з порівняльним правознавством. Лише такий підхід (на стиці кількох наук) дозволить об'єктивно висвітлити дану тему. До того ж, на сучасному етапі розвитку наукової сфери найбільш перспективними і актуальними в ній визнано саме дослідження, що ведуться на стиці кількох наук.

Стан наукової розробки теми. На сучасному етапі дана тема виглядає, на перший погляд, добре дослідженою. Її вивчали Р. Давид, К. Цвайгерт, Г. Кьотц, А. Саїдов та інші. Але більшість дослідників цієї теми належали до закордонної історіографії. А в Україні цю тему об'єктивно вивчали лише у дореволюційний період (М. Владимирський-Буданов, Б. Кістяківський та інші).

Об'єктом дослідження є правові системи Франції та Німеччини.

Предметом дослідження є наявна і науково вивчена інформація про розвиток та сучасний стан цих правовиї систем; дані, що констатують вплив даних правових систем на стан моралі, правосвідомості та правопорядку європейського суспільства.

Мета дослідження: порівняти, дослідити розвиток, сучасний стан правових систем даних країн.

Завдання дослідження

Для досягнення поставленої мети в дослідженні вирішуються такі основні завдання:

1.Розглянути правову ситему Франції та правову систему Нимеччини.

2.Розкрити особливості правових систем Франції та Нимеччини.

3.Дослідити структурні особливості романо-германської системи права.

4.Порівняти правові ситеми Франції та Німеччини.



РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОМАНО - ГЕРМАНСЬКОЇ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ

1.1 Історія розвитку та джерела Романо - Германської правової сім'ї.

Романо-германська правова сім'я зазнала кілька періодів у своєму розвитку. Хронологічно вирізняють такі:

1. Перший етап -- період звичаєвого права і писаного римського права (до XIII століття);

2. Другий етап -- відродження вивчення римського права в університетах (XIII-XVIII ст.);

3. Третій етап -- період кодифікації, завершення формування романо-германської правової сім'ї як цілісного явища (XVIII -- і до нашого часу).

Перший етап

Перший етап -- це період звичаєвого права (V-ХІ). На ньому створюються передумови для формування єдиної системи континентального права. Після падіння Римської імперії германські народи принесли в галузь права свої національні звичаї, своє національне германське право. Воно складалося переважно з неписаних звичаїв, що існували в народній пам'яті і часто були позбавлені належної ясності й визначеності. Германське право було досить примітивним, оскільки було пристосоване лише до вкрай нескладних умов натурального господарства, наповнене принципами спрощеного колективізму -- родинного, родового, громадського. У V-VIII статтях закони германських племен, що переважно складалися з їх звичаїв, уперше були записані латиною. Йдеться про так звані варварські правди(leges barbarorum), або закони варварів. Найдавніша з тих, що дійшли до нас, -- Салічна правда (496). З VI століття більшість германських племен уже мала свої варварські закони.

Другий етап

Другий етап -- етап формування романо-германської правової сім'ї (XII-XVIII). На думку багатьох компаративістів, саме його слід вважати часом, коли з наукової точки зору з'являється система романо-германського права. Рене Давид характеризував цей період як такий, коли нове суспільство знову почало розуміти необхідність звернення до права, оскільки тільки право може забезпечити порядок і безпеку. Передові верстви суспільства вимагали від панівних класів того, щоб всі суспільні відносини базувалися тільки на праві, щоб був усунений режим анархії і сваволі. У цей час зароджується ідея рецепції римського права. Можна умовно виокремити п'ять обставин, що суттєво вплинули на формування романо-германського права в даний період:

1. Рецепція римського права

2. Діяльність європейських університетів

3. Вплив канонічного права

4. Створення міського права

5. Створення торговельного права

Із подальшим розвитком європейського суспільства змінюється не тільки ставлення до права, а й уявлення про нього. В університетських програмах та курсах пріоритетне ставлення до римського права поступово трансформується у намір формулювати такі принципи права, які були виразом не тільки академічних, а й раціональних начал. Ця нова течія, напрям, школа (теорія, доктрина) природного права остаточно затверджується в університетах Європи в XVII-XVIII ст. Тут розроблялись і реалізовувались нові ідеї, постулати, теоретичні положення, що формували «краще право» «нове право», «справедливе право», виявлялися зв'язки права з філософією, релігією, мораллю.

Третій етап

Третій період асоціюється з посиленням розвитку законодавства в європейських країнах і кодифікацією. Буржуазні революції змінили докорінно або відмінили як такі феодальні правові інститути. Закон стає основним джерелом романо-германського права. У ХІХ столітті в більшості країн Європейського континенту приймаються численні кодекси. У наш час кодекси (поряд з іншими правовими актами і насамперед із звичайними чинними законами) регулюють практично всі важливі сфери суспільного життя. Вони в романо-германській правовій сім'ї є основними джерелами права. На вершині піраміди нормативно-правових актів у системі романо-германського права знаходяться конституції та конституційні закони, вища юридична сила яких та вплив на зміст і процес розвитку системи романо-германського права є беззаперечні. Великі революційні зміни торкнулися також правових інститутів і галузей публічного права. Вони викликані насамперед зміною стосунків між громадянином і державою, визнанням і подальшим розширенням прав і свобод людини і громадянина, реформуванням системи державної влади, що відбулося після прийняття конституцій (визнання принципу поділу влади, поява конституційних судів). У ХХ столітті відбувається зближення національних правових систем з міжнародним правом.

За словами Р. Давида, романо-германська правова сім'я є першою сім'єю, з якою ми зустрічаємося в сучасному світі.

Вона справедливо вважається найпоширенішою і найвпливовішою сучасною правовою сім'єю. Ця своєрідна першість романо-германського права визнається навіть англійськими й американськими авторами.

Загальновизнаним центром романо-германської правової сім'ї є континентальна Європа. За останні століття спостерігається активне поширення цієї правової сім'ї за межі континентальної Європи. Характерні для романо-германського права принципи та інститути з'являли в інших частинах світу і регіонах двома основними шляхами:

1) шляхом насильницької експансії романо-германської правової сім'ї, що є наслідком колонізації європейськими країнами інших країн. Так, основні ідеї романо-германського права проникають в іспанські, португальські, французькі, голландські, бельгійські, німецькі, італійські колонії в Африці (наприклад, у Сенегал, Малі), в Азії (зокрема, в Індонезію, на Філіппіни), у країни Латинської Америки (Мексику, Перу, Бразилію тощо)

2) шляхом добровільної рецепції країнами інших регіонів основних положень романо-германського права (йдеться, зокрема, про Туреччину, Японію, Південну Корею).

Нині романо-германська правова сім'я охоплює передусім правові системи країн континентальної Європи.

Романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи входять правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романо-германського права тяжіють правові системи багатьох африканських держав, а також країн Ближнього і Середнього Сходу. Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, оскільки романо-германське право вступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього в країнах регіону формуються своєрідні правові системи, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.

Романо-германська правова сім'я поділяється на дві групи: романську і германську. До першої групи входять правові системи Франції, Італії, Іспанії, Португалії, Бельгії, Люксембургу, Голландії та деяких інших країн. До другої групи належать, наприклад, правові системи Німеччини, Австрії, Швейцарії, Греції.

До романо-германського права тяжіють правові системи багатьох африканських держав, а також країн Ближнього і Середнього Сходу. Проте не можна стверджувати, що ці правові системи Афро-Азіатського регіону належать до романо-германського права, оскільки романо-германське право вступає тут у складну взаємодію з мусульманським і звичаєвим правом. Унаслідок цього в країнах регіону формуються своєрідні правові системи, що відрізняються від класичного романо-германського зразка.

У деяких регіонах світу романо-германське право тісно взаємодіє з системою англо-американського права. Завдяки цьому там виникають правові системи з так званого змішаною юрисдикцією -- своєрідні гібриди романо-германського й англо-американського права (наприклад, штат Луїзіана (США), провінція Квебек (Канада), Пуерто-Рико, Шотландія, Південна Африканська Республіка, Шрі-Ланка, Філіппіни).

Для всіх правових систем романо-германської сім'ї загальними є такі джерела права:

1. нормативно-правові акти;

2. міжнародні договори;

3. правові звичаї;

4. судова практика (судові прецеденти);

5. правова доктрина;

6. загальні принципи права.

Основним джерелом права у країнах романо-германської правової сім'ї є нормативно-правовий акт -- офіційний письмовий документ, що містить загальнообов'язкове правило поведінки (норму права). Видані органами законодавчої влади, а також іншими уповноваженими органами нормативно-правові акти, що містять норми права, які юристам належить тлумачити і застосовувати для винесення рішення з конкретних справ, складають у країнах романо-німецької правової сім'ї певну ієрархічну систему.

Верхній щабель цієї системи належить конституції, або, як вони називаються у деяких країнах, конституційним законам. За нормами, що містяться в конституціях, визнається найвища юридична сила.

Конституції більшості країн, що належать до романо-німецької правової сім'ї, наголошують на принципі, згідно з яким міжнародно-правові акти після їх ратифікаціїмають пріоритет над актами національного законодавства. Проте норми міжнародних договорів не можуть протирічити конституції.

Значну роль в системах романо-германської правової сім'ї відіграє кодифікація. Вона дозволяє упорядкувати норми права шляхом переробки чинного законодавства і створення в процесі правотворчості єдиного, логічно, юридично і соціально цілісного, внутрішньо і зовнішньо узгодженого нормативно-правового акта. Практично в усіх країнах романо-германського права ми знаходимо п'ять основних кодексів: кримінальний, цивільний, кримінально-процесуальний, цивільно-кримінальний та комерційний (торговельний). Кодекси серед юристів зазвичай мають підвищений авторитет. Це пояснюється низкою їх характерних рис:

1. у кодифікованому акті, як правило, формулюються норми, що регулюють найважливіші питання суспільного життя, які визначають нормативні основи тієї чи іншої галузі (інституту) законодавства;

2. кодификація спрямована на створення більш стійких, стабільних норм, розрахованих на тривалий період їхньої дії;

3. кодекс є підсумком удосконалення законодавства, зведеним актом, упорядкованою сукупністю взаємозалежних приписів. Він є єдиним, внутрішньо пов'язаним документом, що містить як перевірені життям, суспільною практикою чинні норми, так і нові правила, обумовлені динамікою життя, потребами розвитку суспільства.

Крім законів, право країн романо-німецької правової сім'ї включає багато норм, що видаються не парламентом, а іншими державними органами. Йдеться прорегламенти, декрети, адміністративні циркуляри, що видаються виконавчими органами влади.

Особливе положення в системі джерел романо-німецької правової сім'ї займає звичай. Закон як писаний нормативно-правовий акт для правильного розуміння його приписів і правильного застосування в деяких випадках вимагає з'ясування змісту і спрямованості звичаю, на основі норм якого цей закон базується. Крім того, навіть деякі поняття, категорії, що використовуються в юриспруденції, потребують пояснення з точки зору звичаю. Звідси стає зрозумілим, що звичай може діяти не тільки як доповнення до закону, а й нарівні з ним. Проте роль звичаю у країнах романо-німецької правовї сім'і дуже обмежена.

Суперечливою є думка щодо питання про судову практику як джерела романо-німецького права. Проте аналіз реальної дійсності дозволяє зробити висновок про те, що судова практика в ряді випадків може відігравати роль допоміжного джерела права. Свідченням тому є велика кількість судових збірників і довідників, а також помітне значення і роль касаційного прецеденту у формуванні права, враховуючи прагнення юристів усіх цих країн спиратися у своїх рішеннях на закон, можна говорити просудовий прецедент лише як про деякий виняток, що не порушує основоположного принципу верховенства закону.

Протягом тривалого часу в романо-німецькій правовій сім'ї головним джерелом права була наукова доктрина, яка, головним чином, була відпрацьована в університетах у ХІІІ-ХІХ ст. Лише відносно нещодавно, з перемогою ідей демократії і запровадженням кодифікації, первинність доктрини була замінена домінуванням закону. Особливо помітна роль доктрини при розгляді права не тільки як сукупності норм права, а й як складного механізму регулювання суспільних відносин, що, до речі, властиве саме юридичній науці країн, які належать до романо-німецької правової сім'ї.

Ось тоді її роль виявляється саме в тому, що доктрина створює понятійно-категоріальний апарат, яким користується і законодавець. Вона розробляє методи, з допомогою яких вивчають право, застосовують і тлумачать його.

Довготривалий вплив школи природного права зумовив те, що у романо-німецькій правовій сім'ї широко використовують загальні принципи права, які юристи можуть знайти в самому законі, а в разі необхідності -- поза законом. Ці принципи свідчать про підпорядкування права ідеї справедливості у вигляді, як остання розумілася у відповідну епоху і певний момент.

1.2 Особливості Романо-Германської правової системи

1. Органічний зв'язок з римським правом. Становлення цієї правової сім'ї відбувалося на основі римського права. Це -- головна особливість романо-германського права. Романо-германські правові системи ніби продовжують римське право, вони є наслідком його розвитку. Гаслом юристів романо-германської сім'ї може бути відомий вислів Р. Ієрінга: через римське право, проте вперед, далі нього.

2. Утворення романо-германського права на основі вивчення римського права в італійських, французьких і німецьких університетах. Саме університети створили у XII--XVI століттях на основі Зводу законів Юстиніана загальну для багатьох європейських країн юридичну науку. Ця наука у свою чергу визначила характер романо-германського права.

3. Яскраво виражена доктринальність і концептуальність. Романо-германська правова сім'я активніше сприймає правові теорії і доктрини, ніж англо-американська правова система, а роботи вчених-юристів мають тут більший вплив. У системі континентального права існують загальні принципи та ідеї, на основі яких формується і розвивається право.

4. Абстрактний характер норм права. Норми права встановлюють загальні правила поведінки, виходячи з принципів і правових доктрин. Це відрізняє романо-германське право від англосаксонського, де норми права створюються переважно судами при вирішенні спірних питань щодо конкретних випадків.

5. Домінуюча роль закону в системі джерел права. У романо-германській сім'ї закони та кодекси -- це опорні стовпи права. Тенденція визнання закону найважливішим джерелом права перемогла у країнах романо-германської правової сім'ї в XIX столітті, коли в їх переважній більшості були прийняті кодекси та писані конституції. Провідна роль закону ще більш зміцнилася в сучасну епоху: сьогодні закон розглядається як найкращий технічний засіб установлення ясних і точних правил.

6. Яскраво виражений кодифікований характер. Кодификація в романо-германському праві має принципові особливості, що відрізняють її від аналогічних процесів в інших правових сім'ях.

Це, зокрема:

а) наявність глибоких і міцних історичних коренів

б) глобальний характер, охоплення практично всіх галузей та інститутів права

в) використання своєрідної юридичної техніки

г) наявність власної ідеології, суть якої полягає в тому, щоб, кардинально переробивши, а іноді навіть анулювавши раніше існуюче право, створити нову правову реальність.

7. Поділ на публічне і приватне право. Хоча такий поділ сьогодні є цілком звичайним явищем для багатьох правових сімей, спочатку він був властивий лише романо-германському праву. Це, передусім обумовлено впливом римського права, від якого романо-германське право успадкувало класифікацію норм на норми публічного і приватного права.

8. Відносно самостійне існування цивільного і комерційного (торговельного) права. Таке розмежування підтверджується двома обставинами:

1) існуванням у країнах континентального права особливих комерційних судів

2) створенням у більшості країн романо-германської правової сім'ї кодифікованих актів комерційного права (торговельних або комерційних кодексів), що існують поряд з цивільними кодексами. Такі кодекси прийняті протягом ХІХ століття у Франції, Бельгії, Іспанії, Нідерландах, Австрії, Німеччині та в інших країнах. Ця своєрідна подвійність у законодавстві, що регулює майнові відносини в галузі приватного права, дістала назву «дуалізм приватного права».



ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1

Шлях еволюції романо-германської правової системи значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.

Взагалі, розглядаючи поняття правової системи узагальнено, можна констатувати, що вона являє собою сукупність особливостей всіх державно-правових явищ, що властиві певній групі держав. Ці особливості сформувались історично під впливом різноманітних політичних, соціальних та економічних чинників і мають своїм наслідком сучасний стан права в цих країнах.

Романо-германська система права існує у Франції, Німеччині, Австрії, Бельгії, Голландії, Данії, Іспанії, Ісландії, Італії, Португалії, Норвегії, Люксембурзі, Монако, Швеції, Швейцарії, Фінляндії. Всі східно-європейські (колишні соціалістичні країни знову повертаються до цієї системи. Її з повною підставою можна називати нині системою (або родиною) континентального права: вона охоплює всі країни європейського континенту, за винятком Англії та Ірландії. Дана родина права послідовно поширює свій вплив на іспаномовні держави Америки (Латинську Америку).

Більше того, про романо-германської правової системи можна говорити навіть по відношенню до штату Луїзіана (колишня французька територія, приєднана в 1803 році до США), а також до канадської провінції Квебек, заселеній переважно французами (в якій у 1992 і 1995 рр. проводилися референдуми з питання про незалежність від Канади).

Що стосується більшості країн Чорної Африки (колишніх колоній Бельгії, Німеччини, Італії, Іспанії, Португалії та Франції), то і їх торкнулося вплив цієї правової сім'ї. Цікаво відзначити, що навіть входять у Британську Співдружність націй острів Маврикій і Сейшельські острови досі перебувають під домінуючим впливом цієї системи. Вплив романо-германської правової сім'ї помітно і в азіатських державах, наприклад у Туреччині, колишніх радянських азіатських республіках, в Іраку, Йорданії, Сирії, Індонезії. Хоча в них діє також і мусульманське право.

Романо-германська правова система - велична будівля, споруджена європейською наукою - прагне показати юристам мету їхньої діяльності, словник і методи, орієнтувати їх у пошуках справедливих рішень. Ці характерні риси романо-германської правової системи особливо цікаво відзначити в наш час, коли знову стали говорити про європу і про європейському праві. Романо-германська правова система об'єднала народи Європи, поважаючи при цьому й існуючі між ними відмінності, без яких Європа не була б тим, чим вона є, і такою, якою ми хочемо її бачити.



РОЗДІЛ 2. ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ ФРАНЦІЇ ТА НИМЕЧЧИНИ

2.1 Особливості правової системи Франції

Сучасна правова система Франції в своїх основних рисах сформувалася в період Великої французької революції 1789-1794 рр.. і в першу пішли за нею десятиліття, особливо в роки правління Наполеона (1799-1814 рр..). Найважливішими документами цієї епохи, що зумовили становлення і подальший розвиток правової системи Франції, є Декларація прав людину і громадянина 1789 г., ряд конституційних актів періоду Революції і кодифікація найважливіших галузей права - 5 кодексів, підготовлених під наглядом, а іноді й за безпосередньої участі Наполеона: Цивільний кодекс 1804, Цивільного процесуального кодексу 1806, Торговий кодекс 1807, Кримінально-процесуальний кодекс 1808 р. і Кримінальний кодекс 1810

Більшість названих актів і понині зберігають свою юридичну силу: Декларація прав людини і громадянина вважається складовою частиною діючої Конституції 1958 р., а з 5 наполеонівських кодексів 3 (Цивільний, Торговий і Кримінального), хоч і зазнали значних змін, визнаються чинними, і лише 2 кодексу замінені новими: Кримінально-процесуальний - повністю і Цивільний процесуальний - частково.

В епоху "старого режиму", що передувала буржуазної революції, найважливішу роль серед джерел права відігравали видавалися офіційно з XVI ст. зборів правових звичаїв, серед яких налічувалося близько 700 зборів місцевих звичаїв і близько 60 зборів "загальних звичаїв", що діяли на території однієї або кількох провінцій (провідними були "Звичаї Парижа"). Французькі правові звичаї, записи яких збереглися починаючи з V ст., У свою чергу формувалися під сильним впливом римського і канонічного права¹ (головним чином на півдні країни) або звичайного права давньогерманської племен (на півночі країни), але згодом придбали самостійний і досить суперечливий характер, що і призвело до намаганням об'єднати правові звичаї в масштабі якщо не всієї Франції, то її великих історичних областей.

Поряд з правовими звичаями відому роль серед джерел права до XVII-XVIII ст. стали грати законодавчі акти, що видавалися королівською владою. Серед них особливе значення мали ордонанс², підготовлені урядом Кольбера, у тому числі: про цивільному процесі (1667), про кримінальному процесі (1670), про торгівлю (1673), а пізніше і королівські ордонанс уряду д'Агессо: про договори дарування (1731 ), про заповіти (1735), щодо врегулювання сімейних майнових спорів (1747) та ін Багато положень цих актів у більш-менш переробленому вигляді увійшли у Цивільний, Торговий і інші наполеонівські кодекси, а Цивільний процесуальний кодекс 1806 був значною мірою відтворенням кольберовского ордонанс 1667 Звісна, хоча і значно менша вплив на кодифікацію надали норми звичаєвого права, перш за все зібрані в "звичаї Парижа".

Укладачі наполеонівських кодексів, спираючись на багатовіковий досвід французького права, зробили у сфері правового регулювання такі революційні перетворення, які забезпечили максимально вільний розвиток капіталістичних відносин. При цьому знайдені ними форми викладу правових інституцій, і перш за все при складанні Цивільного кодексу 1804, виявилися в більшості випадків настільки адекватними економіці та соціальних умов капіталізму, що були відтворені в законодавстві багатьох країн Європи та інших континентів або стали орієнтирами при підготовці там відповідних кодексів.

У сучасній системі джерел права центральне місце займають Конституція Французької Республіки 1958 р., Декларація прав людини і громадянина 1789 р., а також містить розгорнутий виклад демократичних прав та свобод громадян преамбула до Конституції 1946 р., разом з Декларацією 1789 проголошена складовою частиною діючої Конституції країни. Серед законодавчих актів, що видаються французьким парламентом, особливу роль відіграють органічні закони, що доповнюють важливі конституційні становища. Звичайні закони - акти парламенту - регулюють небудь галузі права, які окремі правові інститути. До числа звичайних законів належать і кодекси, відповідні традиційної наполеонівської схемі законодавства: цивільний, кримінальний та інші, зміни в яких також проводяться шляхом видання законів, якщо законодавець не наказує іншого.

Чинна Конституція 1958 допускає широкі можливості правового регулювання шляхом видання регламентарних актів виконавчою владою - урядом, міністрами і уповноваженими на те органами адміністрації. В ст.34 Конституції визначено перелік областей правового регулювання, що знаходяться у виключній компетенції законодавчій владі: права і свободи громадян, правила націоналізації і денаціоналізації підприємств, порядок виборів до Парламенту і місцеві органи самоврядування, кримінальна відповідальність і судочинство, а також визначення основних принципів, істотних для оборони країни, фінансів, освіти, для цивільного і торгового права, для трудового права та соціального забезпечення та ін

Всі інші правові питання, що не входять у сферу законодавства, охоплюються постановами актами різного рівня. Серед них найбільш значущі ордонанс - акти, що приймаються Урядом з дозволу Парламенту і за висновком Державної ради в областях, зазвичай регулюються законодавством. Ордонанс підлягають затвердженню Парламентом у визначений термін, після чого вони набувають сили закону. Важливе місце у системі регламентарних актів займають підписувані Президентом урядові декрети, частина яких може бути прийнята тільки після висновку Конституційного ради, або декрети, що видаються Президентом без попереднього обговорення їх в Раді міністрів.

Поряд з класичними кодексами, основний зміст яких було визначено ще у наполеонівську епоху, в XX ст. поширилася практика видання консолідованих законодавчих актів з окремих досить великим галузях правового регулювання. Ці нормативні акти також називаються кодексами, хоча на відміну від "класичних" вони можуть включати норми, видані не тільки в законодавчому порядку, а й за допомогою регламентарних актів.

Нині налічується кілька десятків таких кодексів - про працю, дорожній, сільськогосподарський, податковий, митний, кодексу охорони здоров'я та ін Відому роль як джерела права грають у Франції також правові звичаї насамперед в галузі торгівлі, і судова практика, особливо постанови Касаційного суду. У деяких випадках постанови ці слугують не тільки загальним орієнтиром для судової практики за певними категоріями справ, а й вказівкою при вирішенні конкретних питань, по яких є прогалини в законодавстві.

2.2 Особливості правової ситеми Німеччини

Основи сучасної правової системи Німеччини були закладені після створення у 1867 р. державами на чолі з Пруссією Північно-Німецького союзу й утворення на їх базі 1871 р. Німецької імперії. До виникнення загального німецького права на території нової держави продовжували діяти законодавчі акти і звичаї колишніх держав та державних утворень. Особливу роль при цьому відігравало законодавство Баварії, Пруссії, Саксонії й інших впливових у той період німецьких держав.

Серед загальних німецьких законодавчих актів, що помітно впливали на весь наступний процес розвитку законодавства у країні, виділяють такі, як Торгівельний (1866 р.) і Карний (1871 р.) кодекси, Цивільно-процесуальне і Кримінально-процесуальне уложення, Закон про судоустрій 1877 р. У структурі сучасного законодавства Німеччини застосовуються також деякі адаптовані до нинішніх умов акти, прийняті ще у період існування Веймарської республіки (1919-- 1933 pp.).

Зберігають свою силу і деякі законодавчі положення й акти, прийняті у період існування в країні фашистської диктатури (1933--1945 pp.). З часу об'єднання в 1990 р. ФРН³ з НДР⁴ величезну роль у законодавчій сфері стали відігравати державні договори «Про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР», що вступили у силу з 1 липня 1990 p., і «Про механізм входження НДР у ФРН», підписаний 31 серпня 1990 р. Відповідно до першого договору усе законодавство НДР в економічній, валютній і соціальній сферах цілком анулювалося, а на заміну йому на ці сфери поширювалося законодавство ФРН. Відповідно до другого договору й інших актів у процесі возз'єднання двох німецьких держав на території НДР було послідовно поширене все законодавотво і судова система Федеральної Німеччини.

У сучасній правовій системі Німеччини визначальне значення має Конституція, прийнята 23 травня 1949 p., і розроблені на її основі конституційні акти. Конституція ФРН закріплює основи державного і суспільного ладу, конституційні права, свободи й обов'язки громадян ФРН, форму правління (республіка), форму державного устрою (федерація), структуру державних органів і порядок їх формування, ієрархію нормативно-правових актів, виданих на основі і на виконання Конституції ФРН. Законодавство, згідно з п. 3 ст. 20 Конституції ФРН, пов'язане конституційним ладом, виконавча влада і правосуддя -- законом і правом.

Як Основний закон федеративної держави, Конституція ФРН закріплює так само компетенцію центральних органів державної влади і управління, характер взаємовідносин органів державної влади і управління та суб'єктів федерації -- земель; визначає загальні принципи побудови і функціонування організації управління землями. Державний устрій земель, згідно зі ст. 20 Основного закону ФРН, повинен відповідати «основним принципам республіканської, демократичної і соціальної, правової держави у дусі дійсного Основного закону». У землях, округах і громадах народ повинен мати представництво, створене загальними, прямими, вільними, рівними і таємними виборами. Поряд з конституцією і законами важливе значення серед джерел сучасної Німеччини мають постанови, видані центральним урядом федерації й урядами земель.

У якості одного з основних джерел права у правовій системі Німеччині виступають рішення Конституційного суду країни. За юридичною силою вони відповідні звичайним законам. Що ж стосується тлумачення Конституційного суду парламентських законів, то вони навіть перевищують за юридичною силою останніх.

Рішення Конституційного суду стосовно конституційності чи неконституційності законів мають вирішальний характер для подальшої долі цих нормативно-правових актів і є обов'язковими для усіх без винятку державних органів, у тому числі й для судів. Правова система Німеччини відбиває її федеративний характер. Вона складається з норм, що містяться у актах федеральних органів, і нормативних актів, виданих державними органами окремих земель. Відповідно до Конституції ФРН (ст.31), «федеральне право має перевагу над правом земель».



ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2

Французьке право, з одного боку, і німецьке - з іншого, послужили тією моделлю, на підставі якої всередині романо-германської правової сім'ї виділяють дві правові групи: романську, куди входять також Бельгія, Люксембург, Голландія, Італія, Португалія, Іспанія , і німецьку, що включає також Австрію, Швейцарію і деякі інші країни.

Усередині романо-германської правової сім'ї група римського (романського) права, яка найбільш сильно відображена у французькому праві, відрізняється від групи німецького права.

Франція пройшла тривалу правову історію, і в основі її сучасної системи джерел права досі лежать кодекси наполеонівської епохи, про які докладно йшлося вище. Загальновизнано, що, незважаючи на численні поправки, кодекси ці застаріли, а в сучасний етап свого правового розвитку країна вступила з величезною масою правових актів, які лежали за межами традиційної кодифікації. правова сім'я франція німеччина

Основним напрямком впорядкування цього масиву правових актів Франції стала розробка кодексів за типом галузевих збірок, які включають як законодавчі, так і підзаконні акти. Деякі з них охоплюють комплекс заходів, що належать до двох або кількох галузей права, але регулюють відносини у конкретній галузі промисловості, господарства чи культури.

У Німеччині, як і у Франції, кістяком, основою чинного права є кодекси. Як і у Франції, вони старі, неодноразово змінювалися, зокрема після Другої світової війни, коли з них були виключені новели, внесені за часів нацизму. Однак значна частина змін в праві Німеччини в порівнянні з довоєнним часом, в тому числі з періодом Веймарської республіки, внесена не через кодекси, а за допомогою спеціальних законів, що регламентують різні сфери життя суспільства.

На відміну від Франції Основний закон ФРН 1949р. не визнає за виконавчою владою право на автономну регламентарную влада і забороняє практику декретів-законів. Урядові та інші підзаконні акти у Німеччині Можуть бути видані тільки в рамках виконання законів, хоча на практиці зустрічалися винятки з цього правила. Німеччина не знає консолідованих кодексів «нового типу», подібних тим, які так поширені у Франції .

Роль звичаю в приватному праві Німеччини приблизно така ж, як і у Франції. Він має значення тільки у вузькому середовищі, не охопленої кодифікацією.

Що стосується публічного права, то тут його роль менше, ніж у Франції, що пов'язано, по-перше, з більш широкої конституційно-правовою регламентацією в сфері дії державного права, а по-друге, з тим, що державні структури Німеччини мають не настільки значну історію, як у Франції, де відповідно більш значуща роль історично сформованих звичаїв у сфері конституційного права.

Як і у Франції, судова практика набуває в Німеччині характер джерела права, коли якась правова проблема однозначно підтверджена при вирішенні ряду аналогічних справ і дане рішення підтверджене авторитетом вищої судової інстанції. Однак про більш-менш повному збігу ситуації в обох країнах можна говорити лише стосовно до загальної судової системи.

Що стосується адміністративного права, то, оскільки воно в Німеччині в законодавчому порядку розроблено значно глибше, ніж у Франції, відповідно і роль судової практики в цій галузі далеко не настільки значна.

Система джерел права в Німеччині - і тут ще одна відмінність від французької системи - відображає федеральний характер державного устрою країни. Кожна із земель у складі Німеччини має своє законодавство. Це ускладнює систему джерел права фактор.

Згідно зі ст. 25 Конституції Німеччини 1949 р ., «Загальні норми міжнародного права є складовою частиною права федерації. Вони мають перевагу перед законом і безпосередньо породжують права та обов'язки для жителів федеральної території ».

Вплив міжнародного права відображено в праві Німеччини значно чіткіше, ніж у Франції, де воно також визнається, але виражено Конституцією в значно більш помірній формі, тому що Конституція говорить (ст. 55) не про нормах міжнародного права, а про «договорах або угодах, належним чином ратифікованих або схвалених ».

Таким чином, неважко побачити, що приналежність права різних країн до однієї і тієї ж великої правової системи (або сім'ї) аж ніяк не виключає вельми істотних відмінностей між національними правовими системами.

В рамках романо-германської правової сім'ї був розроблений ряд юридичних конструкцій та концепцій, що набули поширення і визнання в усьому світі.

До їх числа належать:

1.визнання і законодавче закріплення принципів правової держави;

2.реалізація на законодавчому та правозастосовчому рівні принципу поділу влади;

3.забезпечення конституційного правосуддя, тобто створення системи 4.конституційного контролю;

5.установа і регулювання адміністративної юстиції;

6.створення гарантій розвитку політичного та юридичного плюралізму;

7.забезпечення розвитку місцевого та суддівського самоврядування.

Ці принципи стали неперебутними цінностями світової правової думки та юридичної практики.



ВИСНОВКИ

Досліджуючи структуру та особливості правової системи Франції та Німеччини , а також історію розвитку та джерела Романо-Германської правової ситеми можна зробити висновок:

Унікальність романо-германської правової системи полягає в тому, що вона побудована на нормативних актах як основних джерелах права, які поділяються в залежності від галузевої приналежності. Обумовлено це тим, що в державах європейського континенту історично виникло і довгий час успішно діяло римське право. У свій час римським юристом Ульпианом право було поділено на публічне право, що регулює положення римської держави, приватне, яке відноситься до користі окремих осіб. Цей підхід не тільки зберігся у сучасних правових системах даної правової системи, але і отримав своє галузеве розвиток.

Шлях еволюції романо-германської правової системи значною мірою визначався змінами у правовій системі Франції, яка виступала своєрідним законодавцем правової культури серед країн романо-германської правової системи. Це знайшло своє відображення у законодавстві різних країн цієї правової системи, яке створювалися за зразком французьких кодексів. Певною мірою подібну до Франції роль у розвитку романо-германської правової системи відігравала також Німеччина.

Дослідивши структурні особливості романо-германської системи права, можна зробити висновок, що основним джерелом права в ній є закон, а інші види джерел виконують допоміжну роль і доповнюють його. Таким чином романо-германська система права має універсальний характер, порівняно з іншими правовими системами.

Щодо Франції та Німеччини можна сказати наступне:

В цілому французьку і німецьку правові системи романо-германської правової сім'ї можна сміливо назвати унікальними. Вони відрізняються гнучкістю. Так, спостерігається тенденція до сприйняття нетипових для цих систем правових джерел, але разом з тим, місце і роль нормативних актів завжди буде відігравати провідну роль. Законом відводиться центральна роль як у праві Французької Республіки, так і в праві Федеративної Республіки Німеччини. Романо-германська правова сім'я об'єднує системи права, де з точки зору правової техніки судові рішення керуються в першу чергу писаним законом, а правосуддя там розуміється як кінцева мета права". Правові норми, зодягнені в форму закону, складають основу цієї правової системи і носять узагальнений характер, здебільшого є кодифікованими.



СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Факти про Німеччину / ред. Жанет Шаян, Сабіне Гіле; пер. Володимир Шелест. -- Франкфурт-на-Майні: Зоцієтетс-Ферлаґ, 2010. [1,c. 25]

2.Туманов В.А. Вступна стаття / / Французька республіка: Кон туцію і законодавчі акти. М., 1999[c.15-20;44]

3.Французька Республіка: Конституція і законодавчі акти. М., 1999. [c.11-15]

4.Теорія держави і права / Під. ред. А. І. Денисова. М. - 2003. [c.26]

5.Теорія держави і права. Курс лекцій / За ред. М. Н. Марченко. - М. - 2006. [c.37-40]

6.Тихомиров Ю.А. Курс порівняльного правознавства. М., 2002. [c.42]

7.Решетніков Ф.М. Правові системи країн світу: Довідник. М., 2003. [c.50]

8.Савельєв В.А. Німецьке цивільне укладення. М., 1999. [c.12-15]

9.Давид Р. Основні правові системи сучасності. М., 2001. [c.96]

11.Давид Р., Жоффре-Спінози К. Основні правові системи сучасних ності. М., 1996.[c.4-20]

12. Авер'янов Вадим Борисович, Цвєтков Віктор Васильович, Шаповал В. М., Кисіль С. П., Кривенко Л. Т. Державне управління: теорія і практика / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького / В.Б. Авер'янов (ред.). -- К. : Юрінком Інтер, 1998. -- 431с. [c.273-300]

13. Скакун Ольга Федорівна. Теорія держави і права: Підручник для студ. вищ. навч. закладів / Національний ун-т внутрішніх справ. -- 2-ге вид. -- Х. : Консум, 2005. -- 656с. [c.135-140]

14. Установчі лекції з фундаментальних юридичних дисциплін для слухачів (студентів) першого курсу заочної форми навчання: Юрид. деонтологія. Теорія держави і права. Історія держави і права заруб. країн. Історія держави і права України:Спец. 7.060.101 "Правознавство" / Університет внутрішніх справ. Кафедра теорії та історії держави і права / І.М. Овчаренко (розроб.). -- Х., 1998. -- 44с.[c.36]

15. Жилюк С. І., Іщук О. В., Якубович М. М. Канонічне право: навчальний посібник. -- Острог, 2009.[c.88]

16. Німецькомовні країни. Німеччина. Австрія. Швейцарія. Люксембург. Ліхштенштейн: Навчальний посібник для студентів / Кіровоградський держ. педагогічний ун-т ім. Володимира Винниченка. -- Кіровоград: РВЦ КДПУ ім. В.Винниченка, 2005. -- 208с.[c.145]

17. Рабінович П.М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник. - Вид. 6-е. - Х.: „Консум”, 2002. [c.160 ]

18 Загальна теорія держави і права: [Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів] / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; За ред. д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України М. В. Цвіка, д-ра юрид. наук, проф., акад. АПрН України О. В. Петришина. -- Харків: Право, 2009. [ c.565-566]

19. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А. М. Колодій, |в. В. Копейчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. С. Л. Лисенкова В. В., КопєйчиковаІ. -- K.; Юрінком Інтер, 2003 [ с.313-316]

Размещено на Allbest.ru

...