Суд як учасник господарського судового процесу

Касаційна скарга на рішення господарського суду чи постанову апеляційної інстанції розглядається в 2-місячний строк з дня надходження справи разом зі касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України. Згідно зі ст. 1115 в касаційній інстанції скарга (подання) розглядаються за правилами розгляду справи в суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

2.3 Повноваження господарського суду при касаційному оскарженні рішень

Провадження в касаційній інстанції призначено для перевірки законності судових актів господарських судів України, які набрали законної сили з метою більш надійного захисту прав учасників процесу, забезпечення єдності правозастосовчої практики та зміцнення законності в господарській сфері. Перевірку законності судових актів, які набрали законної сили, здійснює Вищий господарський суд України.

Право касаційного оскарження мають особи, які брали участь у справі, а також особи, яких не було залучено до участі у справі, але щодо прав та обов'язків яких господарський суд прийняв рішення чи постанову (ст. 107 ГПК).

Згідно зі ст. 109 ГПК касаційна скарга (подання) подається до Вищого господарського суду України через місцевий чи апеляційний господарський суд, який прийняв оскаржуване рішення чи постанову. Місцевий чи апеляційний господарський суд зобов'язаний надіслати скаргу (подання) разом зі справою до Вищого господарського суду України у 5-денний строк з дня її надходження. Згідно ст. 110 ГПК касаційну скаргу (подання) може бути подано протягом одного місяця з дня набрання законної сили рішенням місцевого господарського суду чи постановою апеляційного господарського суду.

Касаційна скарга на рішення господарського суду чи постанову апеляційної інстанції розглядається в 2-місячний строк з дня надходження справи разом зі касаційною скаргою (поданням) до Вищого господарського суду України. Згідно зі ст. 1115 в касаційній інстанції скарга (подання) розглядаються за правилами розгляду справи в суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням. Касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Повноваження суду касаційної інстанції відносно рішення або постанови, яке перевіряється за касаційною скаргою (поданням), передбачені в ст. 1119 ГПК. Згідно з цією статтею касаційна інстанція має право:

залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції повністю або частково і прийняти нове рішення;

скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо суд припустився порушень, передбачених ч. 2 ст. 11110 ГПК;

скасувати рішення першої інстанції, постанову апеляційної інстанції повністю або частково і припинити провадження у справі чи залишити позов без розгляду повністю або частково;

змінити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції;

залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

За наслідками розгляду скарги (подання) приймається постанова, яка повинна бути підписана всіма суддями і містити визначені законодавством реквізити. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Крім того, ст. 11113 ГПК передбачає, що ухвали місцевого або апеляційного господарського суду також можуть бути оскаржені у касаційному порядку у випадках, передбачених ГПК та Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”.

Згідно зі ст. 11114 сторони у справі та Генеральний прокурор України мають право оскаржити у касаційному порядку постанову Вищого господарського суду України, прийняту за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду, що набрало законної сили, чи постанови апеляційного господарського суду, а також ухвалу Вищого господарського суду України про повернення касаційної скарги (подання) до Верховного Суду України.

Скарга (подання) вноситься тільки на постанову Вищого господарського суду України за наслідками перегляду рішення місцевого господарського суду чи постанови апеляційного господарського суду.

Згідно зі ст. 11115 Верховний Суд України переглядає у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України у випадках, коли вони оскаржені:

з мотивів застосування Вищим господарським судом закону чи іншого нормативно-правового акта, що суперечить Конституції України;

у разі їх невідповідності рішенням Верховного Суду України чи Вищого суду іншої спеціалізації з питань застосування норм матеріального права;

у зв'язку з виявленням різного застосування Вищим господарським судом України одного й того ж положення закону чи іншого нормативно-правового акту в аналогічних справах;

з мотивів невідповідності постанов чи ухвал міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;

на підставі визнання їх міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, такими, що порушують міжнародні зобов'язання України.

Касаційна скарга (подання) на постанову чи ухвалу Вищого господарського суду України подається не пізніше одного місяця з дня їх прийняття. Касаційна скарга (подання) подається через Вищий господарський суд України, який протягом 10 днів з дня надходження скарги (подання) надсилає її разом зі справою до Верховного Суду України.

Постанови Вищого господарського суду України переглядаються у касаційному порядку за правилами розгляду справи у господарському суді першої інстанції, за винятком процесуальних дій, пов'язаних з встановленням обставин справи та їх доказуванням. У провадженні Верховного Суду України, як і провадженні суду касаційної інстанції, додатково не встановлюються обставини справи та не приймаються додатково надані докази. Верховний Суд України лише перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права.

Питання про порушення Верховним Судом України провадження з перегляду постанови чи ухвали Вищого господарського суду України вирішується позитивно при згоді хоча б одного судді на засіданні колегії у складі трьох суддів Судової палати у господарських справах, і розглядається протягом 1 місяця з дня надходження касаційної скарги чи подання. Постанова чи ухвала Вищого господарського суду України переглядається на засіданні суддів Судової палати у господарських справах Верховного Суду України.

Верховний Суд України, розглянувши справу в касаційному порядку, за результатами цього розгляду має право:

залишити постанову чи ухвалу без змін, а скаргу (подання) без задоволення;

скасувати постанову і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції або скасувати ухвалу і передати справу на розгляд до Вищого господарського суду України;

скасувати постанову чи ухвалу і припинити провадження у справі.

Підставами для скасування постанов чи ухвал Вищого господарського суду України, згідно ст. 11119 є їх невідповідність Конституції України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, чи інше неправильне застосування норм матеріального права.

За результатами розгляду скарги (подання) ухвалюється постанова Верховного Суду України більшістю голосів суддів, які брали участь у перегляді постанови чи ухвали Вищого господарського суду України. Постанова Верховного Суду України є остаточною і оскарженню не підлягає, вона надсилається сторонам у справі в 5-денний строк з дня її ухвалення. Судді, які не погоджуються з рішенням, можуть висловити окрему думку, яка додається до постанови.

Перегляд рішення, ухвали, постанови господарського суду за нововиявленими обставинами є окремою стадією господарського процесу. Його здійснює той самий суд, що прийняв рішення, ухвалу, постанову.

Особливістю перегляду за нововиявленими обставинами є те, що питання про незаконність або необґрунтованість судового акту виникає у зв'язку з виявленням обставин, які господарський суд не міг врахувати при розгляді справи, оскільки вони не були і не могли бути відомі ані господарському суду, ані особам, які брали участь у справі, і про існування цих обставин стало відомо вже після прийняття рішення, ухвали, постанови.

Сутність перегляду судових актів за нововиявленими обставинами як інституту господарського процесуального права -- нагляд за законністю та обґрунтованістю судових актів при отриманні господарським судом, який їх виніс, відомостей про наявність нововиявлених обставин. Нововиявлені обставини -- це фактичні обставини, які існували, але не були та не могли бути відомими заявнику або господарському суду на момент винесення судового акту, але їх наявність має суттєве значення для справи або ставить під сумнів законність та обґрунтованість судового акту.

Рішення, ухвала, постанова можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами за заявою сторони, поданням прокурора чи його заступника не пізніше 2 місяців з дня встановлення обставин, що стали підставою для перегляду судового рішення. Встановлений строк, якщо його пропущено з поважних причин, може бути відновлено на підставах та в порядку, передбаченому ст. 53 ГПК.

Господарський суд, який прийняв заяву про перегляд за нововиявленими обставинами має розглянути її у місячний строк з дня надходження, керуючись загальними правилами проведення судового розгляду, передбаченими ГПК.

Перегляд рішення, ухвали, постанови за нововиявленими обставинами не означає обов'язкового скасування чи зміни судового акту, що переглядається. За результатами перегляду рішення, ухвали, постанови, згідно зі ст 114 ГПК приймається:

рішення -- при зміні або скасування рішення;

постанова -- при зміні або скасуванні постанови;

ухвала -- у разі зміни чи скасування ухвали або залишення рішення, ухвали, постанови без змін.

Рішення, ухвала, постанова надсилається сторонам у 5-денний строк з дня прийняття. Законність рішення, ухвали, постанови, прийнятих за результатами перегляду за нововиявленими обставинами, може бути переглянуто в загальному порядку.

Виконання судових рішень -- це самостійний, особливий інститут процесуального права. На підставі Закону “Про судоустрій України” та ГПК судовий акт господарського суду, що набрав законної сили, є обов'язковим для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування та інших органів, посадових осіб і громадян та підлягає виконанню на всій території України. Невиконання судових актів господарського суду тягне за собою відповідальність, передбачену ГПК та іншими законодавчими актами України.

Сторони є головними учасниками виконавчого провадження, оскільки від їх юридичних дій залежить розвиток цієї стадії господарського процесу.

Стягувач -- це сторона, на користь якої провадиться стягнення. Як правило, стягувачем стає позивач, але ним може стати і відповідач, якщо позивачу у позові відмовлено і з нього стягуються судові витрати на користь відповідача. Стягувачем може стати і третя особа з самостійними вимогами на предмет спору, якщо її вимоги судом задоволені.

Боржник -- це особа, яка зобов'язана виконати на користь стягувача дії, підтверджені рішенням суду.

Набрання рішенням, ухвалою, постановою господарського суду законної сили означає, що наявність чи відсутність прав і фактів, які лежать в їх основі, встановлено судом остаточно, і ці встановлені судом права підлягають безперечному виконанню за вимогою уповноважених осіб. Рішення, ухвала, постанова господарського суду, що набрали законної сили, набувають таких наслідків, як виключність, неспростовність, обов'язковість для всіх підприємств, організацій, установ, посадових осіб та громадян.

На виконання рішення (ухвали, постанови) господарського суду видається наказ, який є основним виконавчим документом.

Виконання рішення, ухвали, постанови господарського суду здійснюється, як правило, за участю сторони, на користь якої вони винесені. Накази про стягнення грошових сум разом з рішенням, ухвалою, постановою видаються стягувачеві або надсилаються йому рекомендованим чи цінним листом для наступного пред'явлення установам банку, а про стягнення сум у дохід держави -- місцевим органам податкової служби, і виконуються у встановленому порядку через установи банку.

Законодавством, а саме ст. 117 ГПК, визначено перелік відомостей, які повинні бути зазначені у наказі:

найменування господарського суду, номер справи, дата прийняття рішення, дата видачі наказу та строк його дії;

резолютивна частина рішення;

найменування стягувача і боржника, їх адреси, найменування і номери рахунків у банках.

У разі видання наказу про стягнення грошових сум ці суми мають бути вказані не тільки цифрами, але й прописом. Якщо рішенням господарського суду під час розгляду справи встановлюється відстрочка або розстрочка виконання, в наказі зазначається, з якого часу починається перебіг строку його дії.

Згідно з Інструкцією з діловодства в господарських судах, затвердженою наказом Голови Вищого господарського суду України від 10 грудня 2002 р. № 75 наказ підписується одним із суддів, який розглядав справу, а у разі його відсутності -- іншим суддею відповідного господарського суду, і засвідчується печаткою суду.

Законодавством встановлено виконавчу давність. Обов'язковість примусового виконання рішення господарського суду обмежена річним строком від дня прийняття рішення, ухвали, постанови, або закінчення строку, встановленого при відстрочці виконання рішення, або після винесення ухвали про відновлення пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання. До цього строку не зараховується час, на який виконання рішення було зупиненою.

У разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено (ст. 119 ГПК). Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення, розглядається у судовому засіданні, за результатами розгляду якого виноситься ухвала, що надсилається стягувачеві і боржнику.

Пред'явлення стягувачем наказу у належному порядку відповідному органу до виконання перериває перебіг встановленого строку примусового виконання рішення.

Під час виконання рішення строки давності не збігають. Після повернення виконавцем стягувачеві наказу без виконання перебіг процесуальних строків продовжується. Підстави для повернення стягувачеві державним виконавцем наказу господарського суду без виконання передбачені Законом України “Про виконавче провадження” (ст. 40) та ЦПК (ст. 371). Такими обставинами є заява стягувача про повернення наказу;відсутність у боржника майна, на яке може бути звернене стягнення тощо.

Наказ господарського суду є одним із основних процесуальних документів, тому законодавством передбачено особливий порядок його відновлення у разі втрати. Господарський суд може видати дублікат наказу, якщо стягувач або державний виконавець звернувся з заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред'явлення наказу до виконання. У разі пропущення з поважних причин передбаченого строку, він може бути відновлений

До заяви про видачу дублікату наказу мають бути додані:

довідка установи банку, судового виконавця чи органу зв'язку про втрату наказу;

при втраті наказу стягувачем -- довідка стягувача, підписана керівником чи заступником керівника та головним бухгалтером підприємства, організації, що наказ втрачено і до виконання не пред'явлено.

Про видачу дубліката наказу виноситься ухвала.

2.4 Господарський суд,його повноваження, при перегляді судового рішення за наявності нових обставин

Вперше форми скасування судових рішень, подібні до нинішніх і, говорячи сучасною юридичною мовою, спрямовані на скасування рішення у зв'язку з нововиявленими обставина- ми, з'явилися в період Римської Республіки. Підставами для такого скасування вважалися погроза і насильство, під впли- вом яких суддя вирішував справу; обман, підробка, підкуп судді; нез'явлення до суду без поважних причин тощо. У всіх цих випадках за скасуванням рішення міг розпочатися новий процес [2, с. 187-192.]. Але вказана процедура перегляду ще не була чітко сформованим порядком - апеляційним або касацій- ним чи перегляду рішень у зв'язку з нововиявленими обстави- нами, оскільки мала спільні риси всіх трьох видів проваджен- ня (апеляційного та касаційного - можливість нового розгляду справи після скасування рішення, перегляду за нововиявлени- ми обставинами - підставами для скасування рішень (обман, підробка, підкуп судді та ін.)). В Європі у ході історичного розвитку інституту перегляду судових рішень у другій половині ХІХ століття була встанов- лена чітка система переглядів, до якої входять основні види - апеляційний і касаційний. У Франції, Німеччині, Російській Імперії мав місце також перегляд судових рішень у зв'язку з нововиявленими обставинами. Вперше на законодавчому рівні досліджуваний інститут був детально закріплений у кримінальному процесі. Так, Статут кримінального судочинства 1864 р. передбачав не тіль- ки апеляційну та касаційну форми перегляду судових рішень, але й поновлення кримінальних справ (глава 5, ст. ст. 934-939), вироки з яких набули законної сили [3]. Цей перегляд істотно відрізнявся від сучасної процесуальної форми перегляду судо- вих рішень за нововиявленими обставинами, проте, наприклад, відповідно до п. 3 ст. 935 Статуту однією з підстав для понов- лення справи була підробка документів або неправдивість 5показань, на яких ґрунтується вирок [3, c. 118], що відповідає змісту п. 2 частини другої ст. 112 ГПК України. Відповідно до п. 4 ст. 935 Статуту підставою для понов- лення справи також була доведена судом корислива чи інша особиста заінтересованість суддів по справі [3, c. 118], що від- повідає змісту п. 3 частини другої ст. 112 ГПК України. Порядок провадження по відновленню кримінальних справ за СКС полягав у попередньому дослідженні

Сенатом підставності прохання чи подання про відновлення криміналь- ної справи, відміні Сенатом рішення нижчестоящого суду, направлення справи в суд першої інстанції для нового її судо- вого розгляду (ст. 936 СКС) [3, c. 118]. У 1873 р. був затверджений новий Кримінально- процесуальний кодекс Австро-Угорської імперії (Die цsterreichische Strafprozessordnung), який також передбачав звичайні (апеляційне та ревізійне провадження) та надзвичай- ний («взнов», тобто відновлення провадження за нововиявле- ними обставинами) способи перевірки судових рішень. Внесення (клопотання) про відновлення справи подавало- ся до того суду першої інстанції, який розглядав справу по суті і виніс по ній рішення. Після дозволу цього суду на відновлен- ня справи вона поверталася на попереднє слідство (§ 357, 359) [4, c. 614-615]. Цікавим був досвід за часів діяльності Директорії, якою був прийнятий Закон «Про поступування в Штабних судах», глава 10 (статті 254-257) якого мала назву «Про поновлення справ, у яких присуди набули законної сили» та встановлюва- ла, що справа могла бути відновлена з дозволу Найвищого суду, коли стали відомі нові обставини, що свідчать про вину виправданого або фальшивість доказів, на яких базувався вирок, що набрав законної сили.

Скарги про перегляд справи подавалися через Штабний суд до Найвищого суду, він в свою чергу всі матеріали справи разом із скаргою надсилав до того Штабного суду, котрий постановляв вирок, який, перевіривши обставини, викладені у скарзі, разом зі своїм висновком надси- лав справу до Найвищого суду. За радянських часів та у незалежній Україні інститут перегляду судових актів за нововиявленими обставинами було збережено та вдосконалено. 6Перегляд судових актів за нововиявленими обставинами є одним з видів перегляду процесуальних актів господарських судів. Проте його сутність виявляється в перевірці можливої помилки суду в дослідженні матеріалів по справі у разі спотво- рення доказів або їх замовчування при первинному розгляді справи, що виявилося пізніше. Перегляд судового акта у зв'язку з нововиявленими об- ставинами є особливим видом оскарження, відмінним від апе- ляційного та касаційного, що має свої характерні відмінності і в порядку порушення даної процедури (суб'єктів, підстав звер- нення), і в процесі перегляду безпосередньо.

Його особливості будуть проаналізовані далі. Відповідно до статті 112 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може переглянути прийня- те ним судове рішення, яке набрало законної сили, за нововия- вленими обставинами. Перегляд судового рішення за нововиявленими обстави- нами є окремою процесуальною формою судового процесу, особливості якої визначаються юридичною природою цих обставин. Якщо нововиявлені обставини пов'язані із виявленням фактів подання експертом завідомо неправильного висновку, який було покладено в основу судового рішення, або завідомо неправильного перекладу документів чи пояснень учасників процесу, або подання фальшивих документів тощо, такі факти мають бути підтверджені у встановленому порядку.

Днем виникнення названих обставин слід вважати день, коли вони стали або повинні були стати відомі заявникові. Якщо нововиявлена обставина пов'язана з вироком чи рішен- ням суду, днем виникнення такої обставини вважається день набрання законної сили вироком чи рішенням суду, які покла- дено в основу відповідного судового акта, або день, коли заяв- никові стало чи повинно було стати відомо про набрання рішенням сили. Легальне визначення поняття нововиявлених обставин в чинному законодавстві потребує вдосконалення. Немає єдиної думки про зміст даного поняття і в російській і українській юридичній літературі. 7Виходячи з аналізу статті 112 ГПК України, поняття нововиявлених обставин формується з трьох основних харак- теристик: -- вони існували на момент розгляду справи; -- мають істотне значення для даної справи; -- не були і не могли бути відомими заявникові під час розгляду справи. В той же час у радянській та сучасній російській і україн- ській правовій доктрині є низка визначень поняття «нововияв- лених обставин».

Так, К.І. Коміссаров стверджує, що нововиявлені обста- вини - це факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення прав і обов'язків осіб, які беруть участь у справі, тому їх треба чітко відрізняти від доказів, цільове призначення яких обмежується встановленням таких юридичних фактів [5, c. 235]. Але це визначення досить широке і дуже подібне до понять «юридичний факт» та «договір» [6, c. 9-10] (частина пе- рша статті 626 Цивільного кодексу України [7]), що не можна визнати вірним. На думку Л.С. Морозової, термін «нововиявлені обстави- ни» слід розуміти як юридичні факти, що мають для справи істотне значення, які існували в момент винесення рішення, але не були і не могли бути відомі ні заявникові, ні суду, що виконав всі вимоги закону по збиранню доказів і встановленню об'єктивної істини» [8, c. 41].

Не можна погодитись з думкою Л.С. Морозової, що суддя повинен виконувати вимоги закону по збиранню доказів. На нашу думку достатньо перевірити, що докази відсутні в мате- ріалах справи. О.М. Ломоносова вважає, що «нововиявлені обставини - це завжди істотні для справи факти об'єктивної дійсності, що існували в період первинного провадження у справі і прийнят- тя судового акту, які не були враховані в ньому через невідо- мість їх суду і заявникові за незалежних від них підстав, а не в результаті помилки суду. Це факти, що відкриваються після вступу акту правосуддя у законну силу і можуть вплинути на його законність і обґрунтованість, істинність, на можливість захисту і здійснення передбачених прав та охоронюваних інте- ресів» [9, c. 12]. 8Аналогічна позиція і в Л.М. Ніколенко, новововиявлені обставини - це юридичні факти, що існували у момент розгля- ду справи і які мають істотне значення для його вирішення, які не були і не могли бути відомі ні заявникові, ні суду, що розглядає спір. [10, c. 1]. Слід визнати вказану дефініцію більш розгорнутою порівняно з позицією Л.С. Морозової. Всі ці думки вказують на важливу характеристику, яку не містить стаття 112 ГПК України - ці факти повинні бути невідомі не тільки заявникові, але також і суду (судді).

І це представляється вірним. О.М. Резуненко розуміє нововиявлені обставини як «факти об'єктивної дійсності, що залишилися невідомими суду і заявникові при розгляді справи, що мають істотне значення для його правильного розгляду, достовірно встановлені особливим способом і такі, що вказують на неправосудність судових актів, що набрали законної сили» [11, c. 13-14]. Остання частина характеристики викликає зауваження. Насамперед, перегляд за нововиявленими обставинами вказує на те, що на момент прийняття рішення по справі була відсут- ня судова помилка, неправосудність або необґрунтованість. Суд вирішував справу, виходячи з наданих фактів та не маючи інформації про їх спотвореність, недостовірність. На підставі доказів, що містилися у справі, суд вмотивовано виніс відпові- дний судовий акт. Тому невірним представляється визнання такого акту «неправосудним», «незаконним і необґрунтова- ним», оскільки у разі наявності у справі таких фактів суд ймовірно прийняв би інше рішення.

Так, В. Резепов також вважає, що «вирок або рішення, скасовані за нововиявленою обставиною, у момент їх винесен- ня встановлювали матеріальну істину, оскільки обставини, що послужили підставою для скасування вироку або рішення, хоча і існували насправді, але не були і не могли бути відомі суду. Очевидно, в даному випадку слід визнати, що саме на даний момент, в даних конкретних умовах, коли суд не міг знати про нововиявлені обставини, ухвалений, але згодом скасований з цієї причини вирок, встановлював матеріальну істину» [12, c. 54-55]. На думку В. Резепова, судовий акт, що став унаслідок відкриття нових обставин незаконним і необґрунтованим, тим 9не менше на момент його винесення (тобто до відкриття нових обставин) був законним і обґрунтованим, відображав об'єктив- ну істину. Б.С. Тетерин вважає, що з цим положенням погодитися не можна, оскільки істина, що встановлюється вироком, - це пов- на відповідність висновків суду про обставини справи фактич- ним обставинам, що мали місце насправді [13, c. 20-21].

Проте не можна погодитися з останньою позицією, оскі- льки у випадку, коли суд прийняв всі заходи для об'єктивного, повного та всебічного розгляду та вирішення справи, з точки зору законності у винесенні рішення немає жодних підстав вважати будь-які дії судді або рішення незаконними. Слід зазначити, що законодавець також погоджується з даною пози- цією, оскільки відповідно до статті 112 ГПК України надає право перегляду суду, що прийняв раніше вказане судове рі- шення («Господарський суд може переглянути прийняте ним судове рішення…» - виділено мною. - С.С.). В.Е. Беляневич відносить до нововиявлених обставин матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і запе- речення сторін, а також інші факти, які мають значення для правильного вирішення спору або розгляду справи про банк- рутство.

Деякі вчені необхідними ознаками нововиявлених об- ставин вважають, по-перше, їх наявність на час розгляду спра- ви, по-друге, те, що ці обставини не могли бути відомі заявни- кові на час розгляду справи [14, c. 608]. Б.С. Тетерин вважає нововиявлені обставини за своїм характером різнорідними: з одного боку, під нововиявленими обставинами він розуміє факти злочинної діяльності певних осіб, тобто злочинні зловживання суддів, лжесвідчення, дачу помилкового висновку експертом і т.і., з іншого - факти, що підлягали встановленню в даній справі, але залишилися неві- домими суду при прийнятті рішення, які разом з тим доводять неправильність винесеного рішення.

Перша частина характеристики є лише частковим перелі- ком таких обставин, а друга визначає важливу характерну рису нововиявлених обставин - оскільки ці обставини не відобра- жені в матеріалах справи, після вступу судового акту в законну силу вони можуть бути встановлені тільки іншим розглядом справи. Отримуючи відображення в актах додаткового 10розгляду, такі обставини створюють можливість виявити і виправити судові помилки і всебічно перевірити судовий акт, що набрав чинності, з точки зору його законності і обґрунтова- ності [13, c. 26-27]. Крім того, Б.С. Тетерин вказує на невідомість цих фактів лише суду, але представляється логічним, що такі факти не визнаються нововиявленими у разі, якщо заявник мав відпові- дну інформацію, але приховав її в ході первинного розгляду справи.

Слід зауважити, що згідно частини першої статті 112 ГПК України в редакції, що діяла до внесення змін 7 липня 2010 року, нововиявленими обставинами вважалися ті обста- вини, що «мають істотне значення для справи і не могли бути відомі заявникові» [15]. Це не відображало презумпції добро- совісності господарського суду при прийнятті судового акта. Тому автором пропонувалося вдосконалити вказану частину першу статті 112 ГПК України шляхом доповнення її словами «та господарському суду». Нажаль, після проведення судової реформи влітку 2010 року та внесення суттєвих змін до розділу ХІІІ Господарського процесуального кодексу України, законо- давець істотно змінив зміст частини першої статті 112, проте за аналізом другої частини даної статті можна дійти висновку, що він залишився на старій позиції: «Підставами для перегляду… за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обста- вини, що не були і не могли бути відомі особі, яка звертаєть- ся із заявою, на час розгляду справи…» [16] (виділено мною. - С.С.). Тому прийнята в новій редакції стаття 112 ГПК України не вирішила вищевказану проблему, оскільки залишила поло- ження вказаної статті у цій частині практично незмінним.

Для порушення провадження з перегляду за нововиявле- ними обставинами ці обставини повинні доводитися певними вмотивованими доказами, судовими актами інших судів (виро- ками), що набрали законної сили. Проте, вищевказані дефініції В.Е. Беляневича та Б.С. Тетерина не враховують ознаки істотної значущості таких обставин. Проте, навіть в судовій практиці на це звертається особлива увага: «Нововиявлені обставини за своєю юридич- ною сутністю є фактичними даними, які в установленому порядку спростовують факти, що були покладені в основу 11судового рішення.

Господарський суд має право змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцін- ку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що перегля- дається. Разом з тим нововиявленими можуть бути визнані ли- ше особливо значущі, істотні обставини, тобто такі обставини, обізнаність суду щодо яких при розгляді справи забезпечила б ухвалення цим судом іншого рішення» [17] - вказана цитата з мотивувальної частини постанови Верховного Суду України від 23 жовтня 2007 року по справі № 6/168 враховує основні характерні ознаки нововиявлених обставин та вказує на розу- міння практичними працівниками (суддями системи господар- ських судів) суті даного інституту. Важливість ознаки істотності обставин підтверджує також постанова Верховного Суду України від 23.10.2007 року № 2-8/2388.1-05 (2-8/1410-2003) по справі № 2-8/2388.1-2005 за позовом прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим в інтересах держави в особі Державної податкової інспекції у місті Ялта Автономної Республіки Крим та Управління спра- вами апарату Верховної Ради України до компанії «Самнер Інвестментс Лімітед», ЗАТ «Дюльбер-2», санаторного компле- ксу «Дюльбер» Управління справами апарату Верховної Ради України та ЗАТ «Міжнародна агропромислова корпорація» про визнання частково недійсними установчих документів закри- того акціонерного товариства «Дюльбер-2», визнання недійс- ними договору, акта приймання-передачі та витребування майна [18]. Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2003 року позови прокурора міста Ялти Автономної Республіки Крим та Управління справами апарату Верховної Ради України було задоволено.

У жовтні 2004 року компанія «Самнер Інвестментс Лімі- тед» звернулася до того самого господарського суду із заявою про перегляд прийнятого у даній справі рішення за нововияв- леними обставинами. В якості нововиявлених обставин заявник послався на численні листи Управління справами апарату Верховної Ради України та Фонду державного майна України, дані звіту оцінки ринкової вартості майна, яке передавалося санаторним 12комплексом «Дюльбер» до статутного фонду ЗАТ «Лаванда К», лист-погодження Управління оцінки майна та фінансово- господарського аналізу Фонду державного майна України від 17 травня 2002 року та деякі інші документи.

Разом із цим під час розгляду за новоявленими обстави- нами місцевим та апеляційним господарськими судами було встановлено, що вищезазначені документи не містять нових істотних відомостей (виділено мною. - С.С.), які спростову- ють факти, покладені в основу рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 червня 2003 року, а відтак суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що викладені у цих документах обставини не є нововиявленими [18]. Більшість дослідників у дефініції нововиявлених обста- вин оперують поняттям «факт» (В.Е. Беляневич, О.М. Ломоносова, Л.С. Морозова, Б.С. Тетерин). Зокрема, В.Е. Беляневич до нововиявлених обставин від- носить матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимо- ги і заперечення сторін, а також інші факти, які мають значен- ня для правильного вирішення спору або розгляду справи про банкрутство [14, c. 608].

Не зосереджуючись на думці, що вказана дефініція більш характерна для доказів або засобів до- казування, звернемо увагу на інше: необхідно розрізняти кате- горії «факт» і «відомості про факт». Факт - це явище об'єктивної дійсності, оскільки факти існують незалежно від того, пізнали ми їх чи ні. Відомості про факт - інформація, за допомогою якої ми можемо пізнавати факт. Інформація може бути помилковою або дійсною. Істинна інформація призводить до того, що можливість пізнання факту стає дійсністю, а помилкова - перешкоджає реалізації вказаної можливості. Факти існують в будь-якому виді провадження (при розг- ляді у суді першої інстанції, при оскарженні в апеляційному, касаційному порядку та навіть при перегляді судового акта за нововивиявленими обставинами). Але на стадії провадження за нововивиявленими обставинами існування факту неважливе, а важливим є доказ спотворення цього факту (тобто, відомості про факт).

Так, фактом є висновок експерту, відомостями про факт - вирок суду про встановлення зацікавленості експерта та винесення ним завідомо неправдивого висновку. 13У вузькому сенсі факт - це будь-який існуючий доказ у справі, відомості про факт - це підтвердження неправильності чи спотворення існуючого доказу. Таким чином, нововиявленою обставиною слід визнавати не факт, як це вказує більшість дослідників, а відомості про факт.

У зв'язку з цим уявляє інтерес розмежування питання про співвідношення понять «нововиявлені обставини» і «нові докази». З одного боку, слід зазначити, що нові докази у справі, виявлені після вступу в законну силу рішення, постанови або ухвали - це нові відомості про вже досліджені судом факти (додаткові відомості про них, про їх зв'язок з іншими фактами або про окремі властивості і ознаки цих фактів). Але, з іншого боку, нововиявлені обставини є дійсно новими доказами, але відомостями про факти, події, що відбулися до прийняття рішення по справі, проте не були відомі заявникові та госпо- дарського суду. Деякі автори вказують на таку ознаку, як «органічна єдність з елементами предмету доказування у справі» [19, c. 480].

Встановлена судовим актом господарського суду, що набрав законної сили, фальсифікація певного доказу може бути підставою для перегляду судового рішення за нововияв- леними обставинами лише в тому разі, коли це судове рішення ґрунтується на цьому доказі. Оскільки оцінка доказів базується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обста- вин справи в їх сукупності, то фальсифікація хоча б одного доказу іноді може вплинути на висновки суду та призвести до винесення неправосудного судового рішення [19, c. 480]. Проте, на нашу думку, ознака істотності значення ново- виявленої обставини включає необхідність зв'язку даного фак- ту з елементами предмету доказування у справі, тому не по- винна виводитися як окрема ознака. Законодавець та більшість дослідників стоять на позиції, що оскаржуваний за нововиявленими обставинами судовий акт повинен набрати законної сили.

Наприклад, В.М. Беднарська серед ознак нововиявлених обставин називає невідомість цих обставин суду на момент винесення рішення (фактор невідо- мості), виявлення їх після набуття рішенням законної сили, 14зв'язок «інших обставин» із предметом доказування, істотний вплив цих обставин на правильність винесеного рішення, необхідність спеціальної перевірки [20, c. 94]. М.О. Абрамов також звертає увагу на термін «нововияв- лені обставини» і перекладає цей термін російською не як «вновь открывшиеся», а «вновь выявленные». Так, незважаючи на широке використання на російській мові прикметника «вы- явленные» на побутовому та офіційному рівнях мовлення, його вживають не завжди правильно.

На думку М.О. Абрамова, прикметник «выявленные» означає, що вони існували на момент судового розгляду, але були виявлені після судового рішення, тому вдаліше розкриває суть цього явища [21, c. 189]. Тому доречно при перекладі цього терміну на російську мову в ГПК України використовувати слово «выявленные» за- мість «открывшиеся». На підставі вищевикладеного після аналізу визначення поняття нововиявлених обставин вважаємо за необхідне дати комплексне формулювання поняття нововиявлених обставин, яке б повністю відповідало та розкривало його сутність.

Нововиявлені обставини у господарському судочинстві - це відомості про факти об'єктивної дійсності, що існували в період первинного провадження у справі, мають істотне зна- чення для правильного вирішення справи, але були виявлені та достовірно встановлені після прийняття по справі відповідного акту правосуддя у зв`язку з невідомістю про них господарсь- кому суду та заявникові. Підсумовуючи проаналізоване вище, нововиявлені обста- вини мають такі ознаки (риси): 1) мають бути не лише новими - вони повинні мати таке значення, що якби вони були надані суду, який розглядав спра- ву по суті, то суд, вірогідно, виніс би інше рішення; 2) наявність цих обставин на час первинного розгляду справи; 3) мають бути достовірно встановленими, тобто мати під собою реальні докази, а частіше за все - рішення (вироки) інших судів, що підтверджують ці обставини; 4) мають істотне значення для справи, тобто спотворений факт при прийнятті первинного рішення по господарській справі став вирішальним або одним з вирішальних; 155) на час первинного розгляду справи ці обставини (фак- ти) були невідомі та не могли бути відомі заявникові та госпо- дарському суду. На підставі вищевказаного стає зрозумілою складність проблеми перегляду за нововиявленими обставинами та амор- фне, неконкретне вирішення даного питання в чинному україн- ському законодавстві, на відміну від наших країн-сусідів Російської Федерації та Республіки Білорусь, де законом встано- влюється конкретний перелік обставин, правила відновлення та особливості перегляду арбітражних (господарських) справ за нововиявленими обставинами, що дозволяє більш конструк- тивно та багатогранно дослідити і виявити правову природу даного явища. Тому доречно придивитися до досвіду вирішен- ня порушеного питання в першу чергу цими країнами, перей- няти позитивні моменти, які нададуть практикам та господар- ському суду можливість більш оптимально використовувати даний вид перегляду

РОЗДІЛ ІІІ. ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ГОСПОДАРСЬКИХ СУДIВ ТА ЇХ ДІЯЛЬНОСТІ

3.1 Проблема визначення господарської юрисдикції

Ще однією категорією справ, у яких часто виникають проблеми з визначенням юрисдикції господарських судів, є так звані корпоративні спори. Раніше, що кінця 2006 року, юрисдикція судів у цій категорії справ визначалася в залежності від загальних критеріїв судової юрисдикції і, перш за все, суб'єктного, відповідно до якого, якщо хоча б одним з учасників спору була фізична особа, спір розглядався в порядку цивільного судочинства, якщо ж обидві сторони були юридичними особами - в порядку господарського. Такий підхід породжував немало проблем на практиці, адже, наприклад, оскаржуючи одне й теж рішення загальних зборів товариства, фізичні і юридичні особи отримували подекуди суперечливі за змістом судові рішення, перші - загального суду, другі - господарського, які неможливо було виконати через втрату ними таких властивостей судового рішення як виключність і неспростовність. З метою усунення цих недоліків Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних прав" від 15.12.2006 р. було внесено зміни до ПІК, відповідно до яких до юрисдикції господарських судів було віднесено справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів (п. 4 ч. 1 ст. 12 ГИК). Таким чином, законодавець змінив критерії визначення юрисдикції суду щодо зазначеної категорії справ із загальних (суб'єктний і предметний) на спеціальний (пряма вказівка в законі).

Разом з тим слід враховувати, що певна частина спорів, які мають ознаки корпоративних, все ж таки знаходяться за межами юрисдикції господарських судів. Зокрема, спори за участю спадкоємців учасників господарського товариства, які ще не стали його учасниками, розглядаються загальними судами в порядку цивільного судочинства.

Говорячи про корпоративні спори, слід також мати на увазі, що не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов'язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності інших суб'єктів господарювання, які не є господарськими товариствами, якщо стороною у справі є фізична особа. Мова, зокрема, йде про такі суб'єкти господарювання як кооперативи, приватні, колективні підприємства тощо. Адже, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 13 від 24.10.2008 р. "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", норма п. 4 ч. 1 ст. 12 ПІК в силу її імперативного характеру не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов'язаних із діяльністю інших суб'єктів господарювання.

Ще одну проблему юрисдикції у корпоративних спорах породив виняток, вказаний у п. 4 ч. 1 ст. 12 ГПК, про те, що господарськими судами розглядаються "4) справи, що виникають з корпоративних відносин..., крім трудових спорів". У даному випадку корпоративними слід вважати спори про оскарження рішень загальних зборів господарського товариства, які грунтуються таких підставах незаконності, як порушення порядку їх скликання і проведення. Навпаки, трудовими будуть спори, у яких підставою позову зазначено порушення рішенням загальних зборів товариства трудових прав відповідних працівників товариства, обраних загальними зборами, в тому числі коли вони є учасниками (акціонерами) цього товариства.

Аналогічно до корпоративних спорів за прямою вказівкою в законі до юрисдикції господарських судів віднесено справи про банкрутство незалежно від суб'єктного складу ініціюючих чи конкурсних кредиторів (п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК).

Останнім часом у судовій практиці нерідко зустрічаються справи за позовами банків до юридичних осіб чи фізичних осіб - підприємців про стягнення заборгованості за кредитним договором, поручителем у якому виступає одна чи більше фізичних осіб, чи навпаки, до фізичних осіб як боржників за кредитним договором, поручителем у якому виступає юридична особа чи фізична особа - підприємець. За приписами ст. 554 ЦК у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники. Керуючись цією нормою, банки часто подають позови, у яких за логікою речей об'єднують вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором як до позичальника, так і до поручителя. У цьому випадку постає питання, в порядку якого судочинства подавати позов, адже, з одного боку, однією із сторін спору виступає фізична особа, а тому за загальними критеріями судової юрисдикції справа має розглядатися загальними судами в порядку ЦПК. З іншого - сторонами основного чи додаткового зобов'язання виступають саме суб'єкти господарювання, спори між якими вирішуються господарськими судами в порядку ГПК. Як свідчить практика Верховного Суду України, правильним у такому випадку буде роз'єднувати такі вимоги і пред'являти в суд за загальними критеріями розмежування юрисдикції, зокрема, суб'єктним критерієм. Така ж позиція висловлена Верховним Судом України в узагальненні судової практики розгляду цивільних справ, що виникають з кредитних правовідносин від 07.10.2010 р. (розділ "Складні процесуальні питання, що виникають при вирішенні справ з кредитних правовідносин"). Іншої точки зору з цього питання зайняв Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ. Як зазначено у його постанові Пленуму "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" № 5 від 30.03.2012 р., "оскільки у спорах, що виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог ст. 15-16, ч. 2 ст. 118 ЦПК при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий, оскільки пред'явлення позову до солідарних боржників є правом, а не обов'язком банку чи іншої фінансової установи (ч. 1ст. 543 ЦК), у разі пред'явлення позову до кожного з них окремо суди мають враховувати визначену ЦПК компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ. Зокрема, позов банку (іншої фінансової установи) до юридичної особи - поручителя із залученням фізичної особи - позичальника як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, підлягає розгляду в порядку господарського судочинства (п. 2 постанови Пленуму).

Доволі часто у практиці господарських судів зустрічаються випадки залучення в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору фізичних осіб, які не мають статусу суб'єкта підприємницької діяльності. У такому випадку варто наголоси на хибності думки про те, що участь такої категорії осіб виключає юрисдикцію господарського суду.

У судовій практиці мають місце й інші спірні питання визначення юрисдикції господарських судів.

3.2 Реформування системи господарських судiв в Україні та їх преспективи

Пропозиції реорганізувати судову систему лунають в Україні вже декілька років. У квітні 2014 року Пленум Верховного Суду України виступив з ініціативою внести низку змін до Конституції України в частині діяльності судової влади. З-поміж запропонованих новацій, які підтримав Пленум Верховного Суду, найбільш обговорюваними в суспільстві стали положення щодо повернення до триланкової судової системи, в якій передбачено ліквідацію спеціалізованих судів, якими є, зокрема, суди господарські.

Наразі достеменно невідомо, коли зміни до Конституції буде втілено у життя. Лишається відкритим питання щодо порядку розгляду господарських спорів у разі ліквідації господарських судів. Проте, деякі експерти висловлюють думку про можливість створення відповідних палат у загальних судах, що нібито має сприяти вирішенню одразу декількох проблем: ліквідувати складність та заплутаність судової системи, забезпечити єдність судової практики й полегшити громадянам доступ до правосуддя.

Певна річ, потреба в реформуванні судової системи є досить актуальною для сучасної України. Та чи справді запровадження нової моделі судоустрою подолає окреслені вище проблеми? І чи не призведе до появи нових?..

Як відомо, поки що саме господарським судам підвідомчі спори, що виникають із правовідносин, природу яких закріплено в Господарському кодексі України. На нашу думку, ці суди мають великий досвід у питаннях, що належать до економічної сфери діяльності. Протягом десятиліть існування господарського (арбітражного) судочинства накопичено велику судову практику, спрямовану на ефективний захист юридичними особами порушених прав і законних інтересів через господарський суд.

Існування господарських судів є відображенням реального фактичного стану в господарській діяльності, яка, на жаль, зазнала впливу складної соціально-економічної ситуації в державі. Наявне зменшення робочого навантаження в господарських судах є прямим наслідком глибокої економічної кризи у країні.

Однак, будь-яка криза -- явище тимчасове, а спори в економічній сфері існують перманентно й заслуговують на глибокий професійний підхід для їх вирішення. Отже, найголовнішим аргументом на захист господарських судів є специфіка спорів, підвідомчих цим органам судової влади. Особливо ретельного розгляду потребують справи про банкрутство підприємств, які мають стратегічне значення для економіки та безпеки країни, адже правильність судових актів у цьому випадку може впливати на економічну стабільність та інвестиційні процеси у державі.

Чимало суддів, що мають великий досвід роботи, погоджуються з тим, що принцип спеціалізації судів (і суддів у цих судах) позитивно впливає на якість розгляду спорів та забезпечення єдності судової практики. Глибоке знання господарського права й зосередження на вирішенні певного виду господарських спорів забезпечує правильний розгляд найскладніших справ.

Іншим аргументом на захист існування системи господарських судів є вирішення проблеми дотримання процесуальних строків. Так, загальновідомо, що відсоток справ, які розглядаються в загальних судах, лишається досить високим. У господарському судочинстві розгляд справ відбувається набагато швидше. Як правило, неможливість розгляду спору в загальних судах у строки, встановлені процесуальним законом, зумовлена перенавантаженістю загальних судів справами і не гарантує право особи на доступне правосуддя. Цілком очевидно, що в разі віднесення господарських спорів до компетенції відповідних палат загальних судів проблема із затягуванням розгляду справи, скоріше за все, поглибиться.