Підстави виникнення трудових правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИІ НАУКИ УКРАЇНИ

Заочний факультет

Відділення підготовки фахівців

КУРСОВА РОБОТА

З дисципліни: «Трудове право»

На тему: «Підстави виникнення трудових правовідносин»



План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика умов виникнення трудових правовідносин

1.1 Поняття трудових правовідносин

1.2 Умови виникнення трудових правовідносин

Розділ 2. Загальна характеристика підстав виникнення та змісту трудових правовідносин

2.1 Підстави виникнення трудових правовідносин

2.2 Зміст трудових правовідносин

Розділ 3. укладення трудового договору як підстава виникнення трудових правовідносин

Висновки

Список використаних джерел та літератури

Вступ

Конституція України закріпила за кожним громадянином право на працю як найманого працівника. Трудові правовідносини є зобов`язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб`єкт має визначені законом і взаємною угодою права і обов`язки. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов`язують цих суб`єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. Ці зобов`язання носять майновий характер.

Актуальність даної теми полягає у виникнення трудових відносин пов`язується з поєднанням робочої сили із засобами виробництва і використанням цих засобів для створення матеріальних чи духовних благ та надання послуг.

Але виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства, до його зубожіння.

Особою, яка зобов`язується виконувати роботу за певною спеціальністю, кваліфікацією або посадою, є громадянин. З моменту, коли він уклав трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції, він стає працівником. Але для того, щоб стати працівником громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність.

Частина 2 ст. 2 КзпП України вказує на єдиний спосіб реалізації права на працю громадянами - укладення трудового договору. Існують і інші форми залучення громадян до праці, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових правовідносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

У відповідності із законодавством адміністрація не має права вимагати від конкретного працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором. У цьому втілюється один з основних принципів регулювання трудових відносин - забезпечення права на працю, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується, включаючи право розпоряджатися своєю здатністю до праці, обирати професію і рід занять. Але заборона вимагати від працівника виконання роботи, не обумовленої трудовим договором, не виключає права сторін за взаємною згодою змінювати умови трудового договору, у тому числі і стосовно трудової функції. Зміна умов трудового договору зазвичай пов`язані з переведенням на іншу роботу.

Проблематикою даного питання займалися безліч вітчизняних та зарубіжниних науковців-правників, серед них такі як: Дмитренко Ю.П., Болотіна Н.Б., Прокопенко В.І., Стичинський Б.С., та інші.

Метою в даній роботі є вирішення наступних завдань:

- вивчити та розкрити суть з поняттям «трудових правовідносин»

- ознайомитися і прослідкувати умови виникнення трудових правовідносин

- проаналізувати підстави виникнення трудових правовідносин

Методологія дослідження включає в себе такі методи:

- аналіз нормативних документів та літератури;

- порівняння

- узагальнення зібраного матеріалу

Дана курсова робота складається з вступу, пяти питань, висновків та списку використаної літератури та джерел. Обсяг роботи становить - 32 сторінки



Розділ 1. Загальна характеристика умов виникнення трудових правовідносин

1.1 Поняття трудових правовідносин

Правовими відносинами є фактичні суспільні відносини урегульовані нормами права. В розділі „Предмет трудового права України” ми відзначали, що об'єктом регулювання трудового права в період переходу до ринкових відносин є відносини по працевлаштуванню, що можуть передувати трудовим відносинам, трудові відносини у зв'язку із застосуванням праці громадянами як робітниками або службовцями, колективні правові відносини, що є похідними від трудових відносин та відносини, які тимчасово або постійно приходять на зміну трудовим відносинам..

Виникнення трудових відносин пов'язується з поєднанням робочої сили із застосуванням цих засобів для створення матеріальних чи духовних благ та надання послуг. Таке поєднання робочої із засобами виробництва визначає характер праці і спосіб залучення працівників до праці.

Трудові відносини не слід ототожнювати з відносинами, що пов'язані з працею. Існують відносини в яких праця є їх первинною основою або їх елементом, що сприяє головному елементу - майновому або особистому немайновому. Між суб'єктами можуть виникати відносини, предметом яких є виконання певної роботи. Але це не завжди створює суспільні трудові відносини і регулюватись вони мають не трудовим, а цивільним правом. Лише ті відносини, що пов'язані з працею і мають її своїм змістом, визначають порядок і умови застосування праці, спрямовані на організацію самого процесу праці в певній суспільній формі і в своїй сукупності створюють цей процес, є суспільно трудовими.[1, с.123]

Зміст суспільних відносин, що виникають із найманої праці при застосуванні громадянами своєї здатності до праці, визначають самі учасники цих відносин. Але цей зміст регулюється і направляється правовими нормами, що надають відносинам правову норму. Самі учасники відносин своїми вольовими діями не можуть придати відносинам юридичну форму, якщо відсутня правова норма, спрямована на регулювання цих чи подібних відносин.

В науці трудового права визначення поняття трудових правовідносин проводиться, виходячи із легального визначення трудового договору, що дається в ст.21 КЗпП.Трудові відносини виникають із угоди між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, а також фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Трудові відносини містять у собі моменти об'єктивної і суб'єктивної волі. Об'єктивною вона виступає як воля держави, оскільки існування трудових прав, обов'язків і правовідносин забезпечується законодавством про працю, що затверджуються державою.

Трудові правовідносини можливі тоді, коли існують фактичні трудові відносини, що потребують правової форми, тобто перетворення в правові відносини. Іншими словами, трудові правовідносини становлять собою форму, в якій суспільні трудові відносини можуть існувати в суспільстві. Коли вживаємо термін „фактичні суспільні чи трудові відносини”, це не означає, що ці відносини не займані правом. Порядок проведення певних дій, з яких закон пов'язує виникнення правових відносин, досить часто урегульований правом і становить певний правовий процес.

Основним для правильного розуміння правових відносин є те, що коли відсутня норма права, то відсутні й правовідносини. Норма права при її наявності виступає як модель правових відносин. Але сама вона не породжує правовідносини, оскільки будь-яка юридична норма є судження загального характеру про належну поведінку. Прямого зв'язку з конкретним суб'єктом правових відносин норма не має. [2,с. 143]

Для виникнення правовідносин необхідна подія або дія, що передбачається нормою і має характер юридичного факту, з наявністю якого законодавець пов'язує виникнення правових відносин. Юридичний факт також не створюється правовою нормою, а створюється певними діями людей, які можуть і не усвідомлювати, чи вписуються їх дії в дозволене правовою нормою. Правовідносини виникають або відповідно до норми, або всупереч нормі права, в її порушення. На порушення норми повинні зреагувати органи охорони правопорядку, органи, що здійснюють нагляд, шляхом втручання аж до застосування відповідних санкцій.[2, с.145]

Трудові правовідносини виникають з моменту, коли працівник уклав з власником чи підприємством трудовий договір і приступив до виконання своєї трудової функції. А оскільки для своєї життєдіяльності і відтворення людина повинна постійно здобувати матеріальні блага, засоби для життя, трудові правовідносини на відміну від цивільних є тривалими, що породжуються протягом усього часу її працездатності. Припиняються ці відносини тільки за волевиявленням їх суб'єктів, у зв'язку з виходом на пенсію або внаслідок смерті працівника.

Трудові правовідносини виступають як форма і умова існування фактичних трудових правовідносини, є засоби їх закріплення і конкретизації. У свідомості фактичні трудові відносини завжди відображаються як правовідносини, хоча в дійсності останні є лише формою суспільних трудових відносин.

Як відносини між конкретними суб'єктами трудові відносини відображають особисту, суб'єктивну волю їх учасників, що знаходить закріплення в трудовому договорі, який укладається між сторонами.

Трудові правовідносини - це двосторонні відносини працівника з власником або створюваним ним підприємством по виконанню за винагороду роботи за обумовленою спеціальністю, кваліфікацією або посадою з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, що виступають формою закріплення суб'єктивних трудових прав і обов'язків.[5,с. 89]

З огляду на специфіку предмета трудового права, основою якого є трудові правовідносини у поєднанні їх із суспільними відносинами, слід вказати такі види правовідносин у сфері трудового права:

а) правовідносини із забезпечення зайнятості та працевлаштування;

б) трудові правовідносини працівника з роботодавцем;

в) колективні правовідносини трудового колективу й профкому з роботодавцем і його адміністрацією;

г) правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві;

д) правовідносини з нагляду за дотриманням норм трудового законодавства; трудовий правовідносини договір роботодавець

е) правоохоронні правовідносини щодо матеріальної відповідальності сторін трудового договору за заподіяну шкоду, з розгляду трудових спорів.

1.2 Умови виникнення трудових правововідносин

Для того, щоб стати працівником, громадянин повинен мати трудову правоздатність і трудову дієздатність.

Правоздатністю визнається здатність громадян мати цивільні права та обов'язки. Вона виникає з моменту народження громадянина і закінчується з його смертю. Зміст правоздатності проявляється в тому, що громадяни можуть мати майно в особистій і приватній власності, користуватися житловими приміщеннями та іншим майном, успадковувати та заповідати майно, обирати рід занять і місце проживання, мати права автора твору науки, літератури, мистецтва, відкриття винаходу, раціоналізаторської пропозиції, промислового зразка, а також мати інші майнові та особисті немайнові права. [8, с.180]

Правоздатність є елементарним, первинним правовим відношенням, тому вона становить необхідну умову для особи, як учасника правових відносин, що по суті є результатом реалізації правоздатності. Правоздатність становить собою визнану державою можливість особи вступати в різні правові відносини. Реалізація цієї можливості щодо праці гарантується і юридично забезпечується тим, що держава покладає на власників підприємства обов'язок сприяти здійсненню громадянами своїх прав. Як і будь-які правові відносини, правоздатність має в своїй основі юридичний факт.

Однією з сторін трудових правовідносин може бути тільки громадянин, здатний до праці. Обов'язок виконувати доручену роботу він повинен здійснювати особисто і не має права передоручати її виконання іншій особі. Трудова правоздатність громадян України є рівною для всіх, оскільки її обсяг визначається єдиною ознакою - особистою здатністю до праці незалежно від статі, національності, раси, майнового стану, національного походження. Вона виникає, як правило, з досягненням шістнадцятирічного віку, а в окремих випадках - з досягненням п'ятнадцяти чи навіть чотирнадцяти років. Допускається в окремих випадках працю неповнолітніх. Трудове законодавство передбачає для них такі умови праці, які забезпечують їм нормальний фізичний і духовний розвиток:

- додаткові заходи по охороні праці,

- скорочення тривалості робочого дня,

- подовжені відпустки.

Обмеження трудової правоздатності означає обмеження в праві працювати за здібностями. А оскільки особиста праця, як правило, є джерелом існування працездатних людей, повне позбавлення права працювати на допускається. Обмеження трудової правоздатності може бути в обмеженні права громадянина виконувати певну роботу або займати певні посади. Таке обмеження проводиться в інтересах суспільства у випадках, коли громадянин використовує чи може використовувати заняття тією чи іншою діяльністю на шкоду суспільству. Суб'єкти трудових правовідносин володіють дієздатністю.

Під дієздатністю розуміють здатність громадянина, а також юридичної особи своїми діями набувати для себе права і створювати для себе обов'язки.

Трудова дієздатність настає з того ж віку, що й трудова правоздатність (з шістнадцятирічного віку, а в окремих випадках - з досягненням п'ятнадцятирічного віку). Громадянин може бути позбавлений трудової дієздатності повністю або тимчасово лише за рішенням суду.

Оскільки трудова правоздатність і трудова дієздатність настає одночасно з досягненням громадянином визначеного в законі віку, а в літературі з трудового права прийнято говорити про трудову право- та дієздатність як про єдине поняття. Суб'єктом трудових правовідносин виступають також підприємства, власники створюваних юридичних осіб, фізичні особи, які надають працівнику роботу.

Переважно це юридичні особи. Юридичними особами визнаються організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнові і особисті немайнові права і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді. Підприємство є самостійним господарюючим статутним суб'єктом, що має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки установах банку, печатку зі своїми найменуваннями. Воно може здійснювати будь-які види господарської діяльності, що не заборонені законом і відповідають меті, передбаченої статутом. Для того щоб бути суб'єктом трудових відносин, підприємству не обов'язково мати статус юридичної особи. У трудових правовідносинах підприємство виступає передусім як роботодавець і організатор колективної праці. Тому можливі випадки, коли підприємство не є юридичною особою, але може вступати у трудові правовідносини. [4,с.96]

Суспільно-економічний зміст трудової правосуб'єктності підприємств саме й полягає в тому, що надана можливість самостійно приймати на роботу працівників шляхом укладення трудових договорів. Підприємство повинно бути в змозі організувати виробничий процес і виплачувати працівникам заробітну плату. Свою правоздатність підприємство здійснює через органи або представників, які діють у межах наданих їм повноважень. Саме власник або уповноважений ним орган виступають від імені цього підприємства, здійснюють його права і несуть обов'язки в трудових правовідносинах. Власнику або уповноваженому ним органу належить право найму і звільнення працівників з роботи.

Другою умовою виникнення трудових правовідносин є наявність правової норми, тому, що правові відносини є формою фактичних суспільних відносини. Люди для одержання бажаного результату вступають у фактичні відносини з іншими громадянами та юридичними особами, не звертаючи уваги на те, чи будуть ці відносини набувати форму правових.

Незалежно від волі учасників фактичних відносин, коли ці відносини урегульовані правом, коли є відповідна правова норма, то фактичні відносини з моменту їх створення стають правовим.

Правове регулювання трудових відносин здійснюється різними правовими нормами, види яких викладені в розділі „Джерела трудового права України”.

Третьою умовою виникнення трудових відносин є наявність юридичного факту, з яким чинне законодавство пов'язує виникнення правових наслідків. Трудові правовідносини, за загальним правилом, виникають з двосторонніх юридичних актів, які становлять з одного, погоджене волевиявлення громадянина, який бажає одержати роботу саме на даному підприємстві. А з другого - рішення власника або уповноваженого ним органу. Таким двостороннім актом є угода про вступ на роботу робітника або службовця. Юридичними фактами, що виступають як підстава виникнення трудових правовідносин є адміністративний акт про призначення на посаду, вибори, на роботу після закінчення окремих видів навчальних закладів, трудовий договір.



Розділ 2. Загальна характеристика підстав виникнення та змісту трудових правовідносин

2.1 Підстави виникнення трудових правовідносин

Юридичні підстави виникнення трудових правовідносин визначаються формами реалізації громадянами права на працю і формами залучення громадян до праці. Для того, щоб між конкретними суб'єктами виникли трудові правовідносини, повинні відбуватися такі правомірні волевиявлення людей, які мали саме намір викликати передбачені законом наслідки. [8, с.182]

Основною підставою виникнення трудових правовідносин є трудовий договір. Навіть тоді, коли застосовуються інші підстави виникнення трудових правовідносин, такі як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладах, оформлення трудових відносин проводиться укладенням трудового договору, конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами. Укладенням трудового договору сторони створюють обставини, з яких норми права пов'язують здійснення трудових правовідносин. Якщо людина перебуває в трудових правовідносинах для набуття певних суб'єктивних прав, необхідні обумовлені нормами права юридичні факти. Для одержання премії працівник повинен досягти певних об'єктивних показників. Ці показники передбачаються в положеннях про преміювання і становлять собою юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення правових відносин по преміюванню.

Поки трудовий договір між сторонами не укладений, трудові правовідносини відсутні. Але вже сама процедура укладення трудового договору є процесом виникнення трудових правовідносин. При укладанні трудового договору працівник і роботодавець протистоять один одному, і на цій стадії часто дїє норма трудового права. В окремих випадках, передбачених законом, роботодавець зобов'язаний укласти трудовий договір. Це може бути тоді, коли місцеві органи державної виконавчої влади встановлюють для підприємств квоту прийняття на роботу певних категорій громадян, наприклад молодь, інваліди, а також коли такий обов'язок на роботодавця покладається законом.[3, с.120]

Порядок укладення трудового договору, змінення його умов, припинення і розірвання трудового договору відносяться до спеціальної частини курсу „Трудове право”, де він розглядається. Трудовий договір є переважною підставою виникнення трудових правовідносин, і ця перевага полягає в тому, що більшість громадян України перебувають у трудових правовідносинах саме уклавши трудовий договір з підприємством. Необхідно відзначити, що трудовий договір - єдиний договір у всій системі права, коли один суб'єкт внаслідок укладення договору підпадає під владу іншого. Саме в цьому проявляється „хазяйська” влада власника засобів виробництва, яка організована у формі піраміди і здійснюється директорами, начальниками, контролерами, майстрами. Підтримання на певному рівні функцій підкорення стає однією з важливих функцій усього процесу виробництва.

Трудові відносини, що виникають на підставі трудового договору існують у часі. У ряді випадків крім трудового договору трудові правовідносини виникають із складних юридичних фактичних складів, до яких можна віднести призначення державних службовців на посади, пов'язані із здійсненням владних повноважень або розпорядчих повноважень; обрання на виборні посади; направлення на роботу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів. Саме сукупність цих фактів, необхідна для виникнення, зміни і припинення трудових правовідносин, у поєднанні з трудовим договором і створює складний юридичний фактичний склад. Усі вони становлять собою правомірне волевиявлення, що здійснюється саме з метою встановлення трудових правовідносин. [13, с. 212]

Особливістю правового становища органів державної влади і управління, що мають своїми повноваженнями виконання державних функцій, обумовлює й особливий характер трудових правовідносин громадян, які поступають на державну службу, шодо організації і керівництва відповідними сферами соціального життя. Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержувати заробітну плату за рахунок коштів держави. Такі особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження.[7, с.48]

Особливістю адміністративного акту призначення на посаду є те, що таке призначення здійснюється органом або особою, яка не є стороною трудових відносин, що виникли. Волевиявлення громадянина, якого призначають на посаду, як правило, на збігається у часі з волевиявленням державного органу чи службової особи, якій належить повноваження вирішувати питання про призначення на посаду. Правовий статус вищих службових осіб органів законодавчої і державної виконавчої влади, прокуратури та судових органів регулюється Конституцією України та спеціальними законами України. Прийняття на посаду третьої - сьомої категорії державної служби здійснюється на конкурсній основі, крім випадків, коли інший порядок встановлено законами України. [10]

Основними критеріями класифікації посад державних службовців є організаційно-правовий рівень органу, який приймає їх на роботу, обсяг і характер компетенції на конкретній основі посад, роль і місце посади в структурі державного органу.

Указ, постанова, наказ чи іншої форми акт про призначення на посаду має правостворюючий характер, оскільки особа, що представлена до призначення, не може приступати до виконання обов'язків за посадою до видання цього акта. Акт призначення на посаду разом з попереднім погодженням про заміщення посади створює складний юридичний фактичний склад з юридично неоднорідних актів. Але навіть при послідовному здійсненні всіх передбачених законом актів завершальною ланкою цих юридичних актів є трудовий договір. Вибори на посаду як підстава виникнення трудових правовідносин можуть здійснюватись двома шляхами:

1) проведення прямих, представницькими органами виборів на заміщення певних посад в державних або судових органах;

2) конкурсним відбором кадрів.

Обрання на виборну посаду становить собою найбільш демократичний порядок заміщення посад у різних державних органах. Особливістю, характерною для цієї підстави виникнення трудових правовідносин, є те, що особи чи організації, які проводять обрання, як правило, не відносяться до суб'єктів цих трудових відносин. [12,с. 32]

Порядок проведення конкурсу для вступу на державну службу регулюється положенням, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Дані про вакансії посад державних службовців публікуються і поширюються через засоби масової інформації не пізніше як за один місяць до проведення конкурсу. Конкурсний порядок заміщення посад практикується в науково-дослідних установах, театрально-видовищних установах. Заміщення посад педагогічних працівників вищих навчальних закладів на конкурсній основі проводиться у випадках, коли іншим шляхом ці посади не можна заповнити. Але обрання за конкурсом - це ще не укладення трудового договору, а лиш підстава для його укладення керівник підприємства за наявності процедурних порушень порядку проведення конкурсу може скасувати його результати і призначити новий конкурс.

Досить складні підстави виникнення трудових правовідносин встановлено для керівників обласних державних адміністрацій, що є органами державної виконавчої влади.

Відповідно до указу Президента України від 21 серпня 1995 року, яким затверджено Положення про області, Київську Севастопольську міські державні адміністрації, голова адміністрації призначається Президентом України з особи, яка вибрана головою відповідної Ради. У даному випадку поєднуються два складних юридичних склади:

- вибори на посаду голови відповідної Ради;

- акт адміністративного призначення обраної особи головою державної адміністрації.

Заступники голови державної адміністрації призначаються актами Президента України за поданням голови адміністрації. Аналогічний порядок призначення на посаду встановлено і для голови районної державної адміністрації, якого призначає Президент України з осіб, обраних головами районних Рад

Досить поширеною підставою виникнення трудових правовідносин визнавався акт персонального розподілу молодих спеціалістів і молодих робітників після закінчення ними відповідних навчальних закладів. Усі особи, які закінчували вищі, середні спеціальні та професійно-виховні навчальні заклади підлягали персональному розподілу і були зобов'язані відпрацювати після розподілу 2 - 3 роки залежно від виду навчального закладу. Особи, які закінчували вищі і середні навчальні заклади, внаслідок адміністративного акту персонального розподілу набували статусу молодого спеціаліста. Випускники професійно-виховних навчальних закладів набували статусу молодих робітників.[14]

З розвитком ринкових відносин і появою недержавних навчальних закладів держава послабила персональний розподіл осіб, які набували певних спеціальностей, навіть тих, хто навчався за рахунок коштів державного бюджету України. Це призвело до того, що молоді спеціалісти почали поповнювати резервну армію осіб, що шукають роботу. Створювалась ситуація, за якої держава витрачала значні кошти на підготовку спеціалістів, але не могла їх використовувати для пореб державного сектора народного господарства. [8,с.181]

З метою впорядкування системи підготовки вищими навчальними закладами спеціалістів державного і недержавного секторів нородного господарства та їх працевлаштування Президент України 23 січня 1996 року видав Указ „Про заходи щодо реформування системи підготовки спеціалістів та працевлаштування випускників вищих навчальних закладів”.

Встановлено , що вищі навчальні заклади України, які здійснюють підготовку спеціалістів за рахунок коштів державного бюджету України, готують їх для роботи у державному секторі народного господарства. Якщо підготовка спеціалістів проводиться за рахунок коштів відповідних юридичних і фізичних осіб, ці спеціалісти готуються для роботи у недержавному секторі народного господарства. Указом також визначено, що підготовка спеціалістів можлива за рахунок власних коштів особи. Ці спеціалісти можуть працювати за своїм бажанням як у державному, так і недержавному секторі народного господарства.[13,с.270]

Порядок працевлаштування випускників, які закінчили вищі навчальні заклади за рахунок коштів відповідних юридичних та фізичних осіб

Молодим робітникам, що закінчили відповідний професійний навчально-виховний за державним замовленням, держава гарантує надання першого робочого місця відповідно до одержаної професії. Держава надає певні гарантії у працевлаштуванні молоді. Держава гарантує працездатній молоді надання першого робочого місця на строк не менше двох років після закінчення або припинення навчання у середніх закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки. [6]

Важливими ознаками трудових правовідносин є підстави їх виникнення, змінення чи припинення. Цьому сприяють певні юридичні факти. До основних підстав виникнення трудових правовідносин належать:

1) укладення трудового договору,

2) адміністративно-правовий акт,

3) факт обрання на відповідну посаду,

4) факт погодження з відповідними особами.

Наприклад, лише за згодою одного з батьків чи осіб, які їх замінюють, можливі трудові правовідносини з неповнолітніми громадянами віком 15 років.

Фактом наявності трудових правовідносин є також допуск працівника до роботи незважаючи на те, що власник не видав наказ чи розпорядження про прийняття на роботу.

Правовідносини з працевлаштування полягають в тому, що правовідносини виникають між працівником і органами працевлаштування з моменту надання працівником заяви з проханням допомоги влаштуватися на роботу..

Передують трудовим і правовідносини з професійної підготовки працівників безпосередньо на виробництві. Існує три види таких правовідносин:

- за учнівським договором з метою освоєння певної спеціальності (їх головна функція - допомогти учням набувати теоретичних і практичних навичок),

- з підвищенням кваліфікації та перенавчання. У цьому разі працівник поряд з основною роботою за фахом опановує іншу спеціальність,

- з керівництвом виробничим навчанням (укладається між особою, котра навчається і роботодавцем).

Отже, є перелік підстав виникнення трудових правовідносин . Фактом наявності трудових правовідносин є також допуск працівника до роботи незважаючи на те, що власник не видав наказ чи розпорядження про прийняття на роботу. Яскравим прикладом визнання таких правовідносин є аналіз судової практики. До прикладу пожна взяти Ухвалу рішення по справі № 2-196/11 Хотинського районного суду м. Хотин за якою роботодавець звільнив працівника який після закінчення випробувального терміну пропрацював місяць(фактично приступив до роботи), визнав дане рішення роботодавця незаконним. І зобов'язав роботодавця, згідно ст.235 КЗпП поновити працівника на роботі і оплатити вимушений прогул

2.2 Зміст трудових правовідносин

Трудові правовідносини змістом яких є сукупність трудових прав і обов'язків їх суб'єктів, які, як правило, відбиті в його правовому статусі. Саме він містить статутні права та обов'зки, які можуть доповнюватись змістом трудового договору і в сукупності визначають правове положення суб'єкта трудових правовідносин.

Трудові правовідносини є зобов'язальними відносинами. В рамках трудових відносин кожний їх суб'єкт має визначені права. Відносини, що встановлюються між працівником і роботодавцем, зобов'язують цих суб'єктів проводити певні дії по виконанню трудової функції, виплаті винагороди за проведену роботу. ці зобов'язання носять майновий характер. Виробництво здійснюється не тільки для того, щоб створювати матеріальні блага. Воно одночасно є і виробництвом життя суспільства. Прикладом цього може служити кризовий стан виробництва, що в свою чергу призвів до кризового стану суспільства.

Поряд з майновими зобов'язаннями трудові правовідносини включають немайнові зобов'язання. Хоча формально сторони, вступаючи в трудові правовідносини, є рівноправними, наявність у власника або уповноваженого ним органу, засобів виробництва зводить його в пануюче становище. Працівник підлягає у залежності до власника не тільки фактично, а й у правовому значенні. Таким чином зі встановленням трудових правовідносин кожна із сторін набуває певні суб'єктивні права і несе відповідні обов'язки.[11,с.58]

Суб'єктивні трудові права працюючих за наймом становлять собою реалізацію і конкретизацію основних прав, що визначені Конституцією України і конкретизовані в інших законодавчих актах про працю. [10]

Трудове законодавство чітко не окреслює меж дозволеної поведінки працівників при реалізації суб'єктивних прав. Важливо, щоб працівник не зловживав своїми правами і не вступав у протиріччя із законом і нормами моралі.

Суб'єктивними правами і обов'язками володіє кожний працівник, як учасник трудових правовідносин. Ці права, а до них слід віднести право на працю, на відпочинок і здоров'я і безпечні умови праці, визначають правовий статус працівників. Компонентом врегулювання поведінки працівників в рамках трудових правовідносин є їх трудові обов'язки. До таких обо'язків необхідно віднести сукупність належних дій працівників, що пов'язані з їх участю, особистою працею у здійсненні завдань того підприємства, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах. Обсяг і характер трудових обов'язків залежить від багатьох чинників і конкретизуються стосовно до роду роботи (спеціальність, кваліфікація, посади) і особи працівника.найбільш загальні і важливі трудові обов'язки працюючих сформулювані в КЗпП і типових правилах внутрішнього трудового розпорядку. Для загальних обов'язків працюючих у трудових правовідносинах належать: [9]

- виконання обумовленої при влаштуванні на роботу трудової функції,

- тимчасове виконання роботи, що не відноситься до трудової функції працівника за наявності в цьому потребі,

- додержання встановленої міри праці,

- забезпечення належної якості роботи,

- додержання режиму робочого дня,

- додержання правил техніки безпеки, технологічного режиму.

Обов'язок виконання певної трудової функції означає, що працівник у трудових правовідносинах зобов'язаний не до виконання певного трудового завдання, по закінченні якого трудові правовідносини припиняються, а до періодичного виконання певної роботи, що визначається спеціальністю, кваліфікацією або посадою, переважно без визначеного строку.

Як загальне правило, переважно власник або уповноважений ним орган не має права вимагати від працівника виконання роботи, необумовленої трудовим договором. У виняткових випадках, таких як виробнича потреба, необхідність тичасової заміни працівника, в разі простою, власник або уповноважений ним орган може переводити працівників на необумовлену трудовим договором роботу. Але таке переведення можливе тільки на певний визначений законом строк.

Виконання певної трудової функції нормується або кількістю продукції, що має бути виготовлена протягом періоду або часом, протягом якого повинна виконуватись робота. Встановлені норми виробітку, норми часу і норми обслуговування є обов'язковою мірою продуктивності праці.

Працівник вважається таким, що справляється із виконанням своїх обов'язків, якщо вони протягом встановленого часу виконує необхідну для даної роботи норму виробітку. Але від працівника вимагається не тільки вимагання певної роботи у визначеній кількості, а й забезпечення належної якості роботу. Продукція, що виробляється, повинна бути якісною. [9]

Для кожного працюючого правилами внутрішнього трудового розпорядку встановлений режим використання робочого часу. До нього відносяться початок робочого дня, перерви в роботі, раціональне використання часу роботи. Працівник повинен розподілити свою роботу на тривалість усього робочого дня, пристосуватись до загального трудового режиму. Додержання режиму робочого дня дозволяє правильно організувати відпочинок працівників, забезпечеє їм можливість використовувати вільний від роботи час за своїм розсудом. При забезпеченні кількісних і якісних показників своєї праці працівник зобов'язаний дбайливо, економно, ефективно використовувати засоби виробництва, дотримуватись правил техніки безпеки, технологічного технічного режимів. Будь-який відступ від правил технічної експлуатації і технологічного режиму з певним виробничим ризиком. Працівник не має права здійснювати такі дії, які прямо заборонені правилами, проводити будь-які експерименти, хоча б і в інтересах виробництва, якщо проведення їх пов'язане із загрозою для самого працівника і осіб, що його оточують.

До початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган збов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та поінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він працюватиме, небезпечних і шкідливих виробничих чинників, яких ще не усунено, та можливі наслідки їх вплмву на здоров'я, його права та пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективним договором, визначити працівникові робоче місце, забезпечувати його необхідними для роботи засобами, проінструктувати з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони. Важливим обов'язком власника або уповноваженого ним органу є своєчасна виплатавинагороди за працю, проведення інших виплат, що належать працівниу в зв'язку з виконанням роботи. Системи заробітньої плати працюючих грунтуються на їх зацікавленості в результатах особистої праці. Суб'єктивні права і обов'язки учасників трудових правовідносин реалізуються в трудовому процесі. Вони тісно пов'язані між собою. Окремі з цих прав і обов'язків, що кореспондуються (тобто праву працівника відповідає певний обов'язок власника або уповноваженого ним органу), створює елементи трудових правовідносин різного характеру. Всі особи не можуть існувати без єдиного складного трудового правовідношення.Чітка регламентація прав і обов'язків учасників трудових правовідносин є основним завданням національного законодавства в ринкових умовах. Основною метою кодифікаційного процесу в трудовому праві постає розроблення нових кардинальних підходів до вдосконалення трудового законодавства. Ці підходи повинні проявлятись у тому, щоб були визначені основні засади регулювання трудових відносин, що мають відтворювати міжнародні правові акти, або відповідати їм. Повинно бути визначене місце правових рішень і керівних роз'яснень ВСУ, як третьої влади, відображенособливості правового регулювання праці окремих категорій працівників. [13,с. 289]



Розділ 3. Укладення трудового договору як підстава винекнення трудових правовідносин

Як конкретний юридичний факт, з яким закон пов`язує виникнення трудових правовідносин відповідно до ст. 21 КЗпП, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначеною цією угодою, з підляганням внутрішнього трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідних для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачено законодавством. Водночас в окремих випадках робота може виконуватися не на підставі трудового договору, а з інших юридичних підстав. Зокрема можливе виконання роботи на підставі цивільно-правового договору. Відрізнити трудовий договір від договору цивільно-правового характеру за соціально-економічним змістом важко, але основний критерій відмінності зрозумілий: цивільно-правовий договір укладається заради досягнення результатів праці, а трудовий - регулює сам процес праці.[7, с.43]

Трудовий договір як основа трудових правовідносин набув загального поширення. Відповідно до ст. 2 КЗпП він укладається при прийнятті на роботу на підприємства, в установи, організації. Трудовий договір є також підставою для трудових правовідносин, в яких перебувають держані службовці. Зміст Закону України „Про державну службу” дає змогу стверджувати, що законодавство про працю поширюється навіть на вищих посадових осіб, починаючи від Президента України і Голови Верховної Ради України.

Укладення трудового договору на території України з іноземцями, тобто громадянами інших держав або особами без громадянства, має істотні особливості. Нарівні з громадянами України право на працевлаштування мають лише іноземці, які відповідно до ст. 8 Закону України „Про правовий статус іноземців” постійно проживали на території України, тобто ті, які одержали у встановленому порядку посвідчення на постійне проживання в Україні.

Уклавши трудовий договір і стати працівником може як громадянин України, так і іноземний громадянин чи особа без громадянства. Однак законодавством встановлено певні обмеження при прийнятті на роботу іноземних громадян та осіб без громадянства. Це зумовлено двома основними чинниками:

потребою захисту інтересів держави (державна служба, роботи, пов`язані з державною таємницею, тощо);

необхідністю захисту вітчизняного ринку робочої сили.

Частина третя статті 21 Кодексу законів про працю України визначає контракт як особливу форму трудового договору, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін. Від контрактів необхідно розрізняти письмові трудові договори, хоча б вони і передбачали права, обов`язки і навіть відповідальність сторін. Зокрема, не поширюється правовий режим контракту на укладений у письмовій формі трудовий договір із працівниками, діяльність який пов`язана з державною таємницею.[5, с374]

На сьогодні досить велика законодавча база, присвячена контрактам. Кабінет Міністрів України постановою від 19 березня 1994 р. затвердив Положення про порядок укладення контрактів при прийнятті на роботу працівників. Міністерство праці України наказом від 15 квітня 1994 р. затвердив Типову форму контракту з працівником.

Трудове законодавство встановлює єдині вимоги щодо порядку укладення трудового договору. Передбачено, що при укладенні трудового договору роботодавець має право вимагати від особи, що наймається на роботу, трудову книжку і документ, який посвідчує особу.

Стаття 25 КЗпП України забороняє при укладенні трудового договору вимагати від осіб, які улаштовуються на роботу, документи, подання яких не передбачено законодавством. Тому не можна вимагати відомості про партійну, національну приналежність, а також походження особи та її прописку. Однією з гарантій для працівника при укладенні трудового договору є правило ч. 1 ст. 22 КЗпП України, яким встановлено заборону необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу. Необгрунтованою відмовою при наявності вакантного робочого місця вважається відмова з посиланням на обставини, що не належать до ділових якостей працівника.

Сам порядок укладення трудового договору умовно можна поділити на декілька етапів:

1) звернення особи до роботодавця з пропозицією (письмовою заявою) про укладення трудового договору;

2) розгляд заяви роботодавцем і прийняття ним рішення;

3) видання наказу або розпорядження про зарахування працівника на роботу;

4) оформлення трудової книжки.

На першому етапі, попередньо переговоривши з роботодавцем, з`ясовує можливості свого працевлаштування. Після цього він подає заяву з проханням прийняти його на роботу, де зазначає посаду чи вид роботи, яку може виконувати, та термін початку роботи. До заяви додаються необхідні, передбачені законодавством документи: про освіту, про стан здоров`я та ін.

Подану заяву разом з необхідними документами розглядає роботодавець і приймає відповідне рішення. У багатьох випадках процедура розгляду заяви вимагає погодження з відповідними відділами і службами підприємства. Стаття 24 КЗпП встановила правило, за яким укладення трудового договору оформляється наказом або розпорядженням роботодавця про зарахування працівника на роботу.[15, с. 142]

Загалом, у наказі чи розпорядженні слід зазначити: хто приймається на роботу; трудову функцію працівника, встановити розмір заробітної плати; термін початку роботи. Якщо укладено строковий трудовий договір, то необхідно встановити строк, на який укладено договір. Згідно із ст. 26 КЗпП у наказі потрібно застерегти умови про випробування, якщо таке обумовлено сторонами із зазначенням його тривалості. Також мають бути відображені й інші факультативні умови трудового договору. Наказ також повинен містити номер і дату його видання. Працівник зобов`язаний ознайомитись з наказом під розписку.

До початку роботи роботодавець зобов`язаний:

1) роз`яснити працівнику його права та обов`язки, проінформувати про умови праці, а також його права на пільги та компенсації за роботу на шкідливих та небезпечних роботах;

2) ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку та колективними договорами;

3) визначити працівнику робоче місце, забезпечити його необхідними для роботи засобами;

4) проінформувати працівника з техніки безпеки, виробничої санітарії, гігієни праці і протипожежної охорони.

На всіх працівників, які працюють більше 5-ти днів, заводиться трудова книжка. Вона є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок ведення трудових книжок регулюється „Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників”, затвердженою наказом Мінпраці України, Мін`юсту України і Мінсоцзахисту України від 29 липня 1993 р. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, включаючи працівників, які є співвласниками підприємств, селянських господарств, сезонних та тимчасових працівників, позаштатних працівників, за умови, що вони підлягають державному соціальному страхуванню, а також на працівників, які працюють за трудовим договором у фізичної особи. .[15, с. 143]

Останнім часом, крім трудової книжки, на кожного працівника заводиться ще й страхове свідоцтво. Основами законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування підставою для здійснення витрат по соціальному забезпеченні є не трудовий стаж, а страховий стаж, тобто період, протягом якого особа підлягає загальнобов`язковому державному соціальному страхуванню та сплачувала або за неї сплачувались страхові внески.

Страхове свідоцтво є єдиним для всіх видів загальнообов`язкового державного соціального страхування документом суворої звітності, що підтверджує право застрахованої особи на одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням Свідоцтво видається кожній особі, яка підлягає будь-якому виду загальнообов`язкового державного соціального страхування, на підставі анкети застрахованої особи після обов`язкової реєстрації цієї особи в органах Пенсійного фонду.

Анкета заповнюється працівником відповідно до наданого роботодавцем зразка, підписується, засвідчується підписом останнього і печаткою та подається до органу Пенсійного фонду, де його зареєстровано як платника страхових внесків. .[15, с. 144]

Страхове свідоцтво зберігається у застрахованої особи. Воно пред`являється у разі одержання послуг та матеріального забезпечення за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, укладення трудового договору (контракту), договору цивільно-правового характеру, предметом якого є виконання робіт та надання послуг, під час прийому на навчання, а також в інших випадках, передбачених законодавством.



Висновки

Конституція України закріплює право кожного громадянина на працю, яку від вільно обирає або на яку вільно погоджується, а також право розпоряджатися своїми здібностями до праці, обирати професію та рід занять. Частина 1 ст. 43 Конституції, яка встановлює це право, прийнята у відповідності зі ст. 23 Загальної декларації прав людини. Вільне обирання праці та вільне погодження на неї означає, що тільки особі, належить виключне право розпоряджатися своїми здібностями до творчої і продуктивної праці. Положення про можливість вибору виду зайнятості міститься також у Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права.

Головними учасника цих прав виступають працівник та роботодавець. Законодавство про працю закріплює окремі права кожного з цих учасників, і відповідно до якого, працівник зобов`язується виконувати роботу обумовлену договором, а роботодавець або уповноважений ним орган, в свою чергу, зобов`язується забезпечити працівника необхідними умовами праці, і найважливіше, на мою думку, це безпечні умови праці. Тобто, ті умови, які б не призвели б до каліцтва, та інших хворіб.

Хоч і наша країна, прагне до розвитку у всіх правовідносин і забезпечити кожному громадянину достойні права та умови праці. Все ж таки, окремі категорії людей залишаються без засобів до існування, хоча вони існують, але дуже мізерні. І тому в даний час стаття 43 Конституції передбачає право на працю, але зараз більша частина молоді, інвалідів та інших громадян просто не мають змоги реалізувати це право.

На сьогодні правове регулювання праці осіб із зниженою працездатністю є однією з мало досліджуваних проблем у трудовому праві України. Ця категорія працівників належить до громадян, які потребують особливого правого захисту та вимагають додаткових гарантій права на охорону праці.

Основною підставою виникнення трудових правовідносин є укладення трудового договору на основі якого виникають такі правовідносини як адміністративний акт призначення на посаду, проводяться вибори або конкурсне заміщення посад чи здійснюється розподіл на роботу після закінчення навчання в певних навчальних закладає конкретний зміст якого встановлюється вільним волевиявленням і угодою між сторонами.

За сучасних умов було б хибно вважати, що саме праця є основним спонукальним мотивом укладення трудового договору та інших підстав виникнення згаданих правовідносин, оскільки вона із засобу до життя не перетворилася в першу життєву потребу людини, навіть за умов „розвиненого” соціалізму.

Також найманий працівник може змінювати або припиняти ці правовідносини.

Отже, при написані даної роботи були досягнути поставлені цілі а саме:

- вивчили та розкрили суть з поняттям «трудових правовідносин»

- ознайомилися і прослідкувати умови виникнення трудових правовідносин

- проаналізували підстави виникнення трудових правовідносин

На мою думку, з боку держави необхідне більш чіткіше врегулювання проблеми виникнення трудових правовідносин, а саме, необхідно зменшити вік вступу громадян в трудові відносини, дозволити неповнолітнім працювати, щоб можна було поєднувати навчання з роботою.



Список використаних джерел та літератури

1. Болотіної Н.Б, Г.І.Чанишевої - Трудове право України: Підручник . - К.: Т-во «Знання», КОО, 2000

2. Гаврилюк О. Особливості припинення дії трудового контракту // Право України. - 1999. -№8. - с.74.

...