Історія становлення екологічного права

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Введення

1. Поняття екологічного права

2. Історія становлення екологічного права

Висновок

Список використаних джерел

Введення

Розвиток суспільства за період свого існування впливало на навколишнє природне середовище, перетворював її. Небажані наслідки для природи, а також для людини вимагають розвитку певного спектру знань, спрямованих на вивчення питань відновлення, збереження, раціонального використання і охорони навколишнього природного середовища, закономірностей забезпечення природних умов життя людини та ін Міжнародним співтовариством були позначеніглобальні проблеми сучасності: екологічна криза , охорона навколишнього середовища.

Термін "екологія" виник в кінці XIX ст. Вперше в наукову термінологію слово "екологія" було введено німецьким вченим-біологом Геккелем у 1886р. і мало сферу свого застосування тільки в рамках науки біології. Слово "екологія" в перекладі з грецького означає "наука про дім" (oikos-будинок, житло, logos-вчення).

Спочатку екологія розвивалася як частина біології. У вузькому сенсі екологія (біоекологія) - одна з біологічних наук, що вивчає відносини організмів (особин, популяцій, угруповань) між собою та навколишнім середовищем. Предметом вивчення біоекології (загальною екології) є об'єкти организменного, популяційно-видового, биоценотическом і біосферного рівнів організації в їх взаємодії з навколишнім середовищем.

У широкому сенсі екологія (глобальна екологія) - комплексна (міждисциплінарна) наука, що синтезує дані природничих та суспільних наук про природу і взаємодії природи і суспільства. Завдання глобальної екології-вивчення законів взаємодії природи та суспільства і оптимізація цієї взаємодії. [1]

Так чи інакше будь-які суспільні відносини повинні здійснюватися за допомогою правового регулювання. І сьогодні екологічне право є самостійною юридичною дисципліною, однією з галузей права, що пройшла свій етап формування та розвитку. Крім того, екологічне право є наукою та навчальною дисципліною. З прийняттям і вступом в силу Федерального закону "Про охорону навколишнього середовища", інтенсивним розвитком земельного законодавства, проведенням адміністративної реформи органів державної влади Російської Федерації за останні роки настав новий етап у розвитку екологічного права. Сьогодні настав процес "екологізації" окремих галузей права.

У даній роботі ми розглянемо поняття екологічного права та історію становлення екологічного права.

1. Поняття екологічного права

Екологічне право можна визначити як сукупність правових норм, що регулюють суспільні (екологічні) відносини у сфері взаємодії суспільства і природи в інтересах збереження та раціонального використання навколишнього природного середовища для теперішніх та майбутніх поколінь.

Самостійність галузі права визначається наявністю свого предмета правового регулювання, а саме специфічними суспільними відносинами, на впорядкування яких спрямовані норми права, а також методу правового регулювання.

Предметом екологічного права є суспільні відносини в галузі взаємодії суспільства і навколишнього середовища. Дані суспільні відносини, таким чином, і сам предмет екологічного права діляться на три складові частини:

1) природоохоронне право (або природоохранительное право), що регулює суспільні відносини з приводу охорони екологічних систем і комплексів, спільних природоохоронних правових інститутів, рішення концептуальних питань всій навколишнього середовища. Призначенням цієї частини є забезпечення регулювання всього природного будинку, природного житла людей в комплексі;

2) природоресурсне право, яке регулює суспільні відносини з надання окремих природних ресурсів у користування, а також питання їх охорони та раціонального використання-землі, її надр, вод, лісів, тваринного світу та атмосферного повітря;

3) норми інших самостійних галузей права, що обслуговують суспільні відносини, пов'язані з охороною навколишнього середовища, що об'єднуються завданням захисту навколишнього середовища (норми адміністративного права, кримінального права, норми міжнародного права). [2]

Методом екологічного права є спосіб впливу на суспільні відносини. Виділяються наступні методи:

- Екологізації (прояв общеекологіческого підходу до всіх без винятку явищ суспільного буття, проникнення глобального завдання охорони навколишнього середовища в усі сфери суспільних відносин, що регулюються правом);

- Адміністративно-правової та цивільно-правової (перший виходить з нерівного становища суб'єктів права-з відносин влади і підпорядкування, другий базується на рівності сторін, на економічних інструментах регулювання);

- Історико-правової та прогностичний (обгрунтування надійності прийнятих правових та економічних заходів, можливо, з урахуванням соціальних та інших змін, недопущення повторення помилок, знання майбутніх станів, процесів і явищ).

Система екологічного права-це сукупність інститутів екологічного права, розташованих у певній послідовності.

Об'єктами екологічного права є те, з приводу чого відбувається правове регулювання. Федеральний закон "Про охорону навколишнього середовища" відносить до об'єктів охорони навколишнього середовища:

- Землі, надра, грунту;

- Поверхневі і підземні води;

- Ліси та іншу рослинність, тварин та інші організми та їх генетичний фонд;

- Атмосферне повітря, озоновий шар атмосфери і навколоземний космічний простір. [3]

У першочерговому порядку охороні підлягають природні екологічні системи, природні ландшафти і природні комплекси, які не піддалися антропогенноговпливу.

Особливій охороні підлягають об'єкти, включені до Списку всесвітньої культурної спадщини і Список всесвітньої природної спадщини, державні природнізаповідники, в тому числі біосферні, державні природні заказники, пам'ятки природи, національні, природні та дендрологічні парки, ботанічні сади, лікувально-оздоровчі місцевості та курорти, інші природні комплекси, споконвічна середовище проживання, місця традиційного проживання та господарської діяльності корінних нечисленних народів Російської Федерації, об'єкти, що мають особливе природоохоронне, наукове, історико-культурне, естетичне, рекреаційне, оздоровче й інша цінне значення, континентальний шельф та виключна економічна зона Російської Федерації , а також рідкісні або знаходяться під загрозою зникнення грунту, ліси та інша рослинність, тварини та інші організми і місця їхнього проживання.

екологічний право суспільство природа

2. Історія становлення екологічного права

Незважаючи на досить великий вибір навчальних посібників з екологічного права, питання формування інститутів екологічного права в історичному аспекті практично відсутні повністю. Тому слід розповісти про історію екологічного права, та як галузі права і як навчальної дисципліни.

У багатьох підручниках з екологічного права історія або не зачіпається зовсім, або тільки виділяється періодизація розвитку екологічного законодавства починаючи з 1917р. (Видання Декрету "Про землю").

Так, Б. В. Єрофєєв стверджує, що формування екологічного права минуло три основних етапи:

- Виникнення, становлення і розвиток екологічного права в рамках "земельного права в широкому сенсі";

- Розвиток екологічного права в рамках природоресурсових галузей;

- Сучасний період розвитку екологічного права, його вихід за рамки природоресурсових галузей. [4]

Перший етап охоплював 1917-1968гг., До прийняття Основ земельного законодавства, статтею другий яких були розплодив інші природоресурсове галузі (гірські, лісові, водні), другий-з 1968 по 1987р., Коли створюються численні законодавчі акти, що залучають у сферу регулювання та екологічні зв'язку природних об'єктів (Закон про охорону атмосферного повітря, Закон про використання і охорони тваринного світу та інших), і нарешті, колективно визнано наявність екологічного права як правової спільності; третій період-з 1988р., коли було видано перший посібник по радянському екологічного права .

Інші автори виділяють шість періодів екологічного законодавства:

1917-1922рр .- виникнення і становлення законодавчих актів про охорону і використання природних ресурсів;

1922-1957гг .- активний розвиток союзного законодавства пріродноресурсовое спрямування;

1957-1963рр .- прийняття у всіх республіках СРСР законів про охорону природи-нової форми природоохоронного законодавства, прийняття Закону Українипро охорону природи в РРФСР від 26 жовтня 1960р.;

1968-1980рр .- проведення кодифікації союзного і республіканського законодавства про землю, надра, водах, лісах, тваринний світ, атмосферне повітря;

1985-1990рр .- спроба перебудувати суспільні відносини в охороні природи і раціональному використанні природних ресурсів, розробити закон про охорону природи в СРСР і створити спеціальні органи управління в СРСР і республіках;

1990р .- до теперішнього часу. [5]

Новим етапом є також час прийняття Закону РРФСР 1991р. "Про охорону навколишнього природного середовища" та Федерального закону "Про охорону навколишнього середовища" 2002р.

Як бачимо, підкреслюється переважний розвиток блоку природоресурсного законодавства над природоохоронним. Але оскільки разом на сьогоднішній момент їх об'єднують загальним екологічним правом, напевно, доцільніше говорити про історію екологічного права не тільки як про історію природоохоронного законодавства, але й про історію природоресурсного законодавства, розуміючи при цьому їх тісну взаємодію і вплив один на одного. З усього блоку природоресурсного законодавства, безперечно, найінтенсивніше розвивалося земельне законодавство. Від екологічного права земельне відрізняється тим, що якщо еколого-правові норми регулюють відносини, що виникають у зв'язку з охороною екосвязей природних об'єктів, то земельне право регулює переважно економічні земельні відносини, що виникають у зв'язку з наданням, вилученням земель, порядком їх використання. При цьому в предмет земельного права входять і відносини, пов'язані з екологізації землекористування, однак ця екологізація має допоміжний характер.

Тим не менш, існує і думка про те, що земельне право є підгалуззю екологічного права. Звернемо увагу також на те, що інші природоресурсних галузі законодавства (лісове, водне, гірниче і ін) не отримали свого самостійного розвитку в рамках окремо виділяється навчальної дисципліни та питання, пов'язані з наданням, порядком використання даних природних ресурсів, розглядаються в рамках предмета екологічного права. У такому випадку скоріше можна погодитися з подотраслевом приналежністю земельної права до екологічного права-останнє, безсумнівно, ширше за своїм значенням та змістом.

Що ж є предметом історичного вивчення екологічного права? На наш погляд, історією екологічного права повинні бути всі ті юридичні, правові передумови в розвитку законодавства, які допомогли сформувати діючі інститути, норми, принципи сучасного екологічного права, що складається як з блоку природоресурсних норм, так і з блоку природоохоронних норм. Неправильним було б починати історію екологічного права Росії з першого уніфікованого документу про охорону природи (1960р.) або з 1917р. (Декрету "Про землю"), або навіть з появи самого терміну "екологія". І термін, і вищезгадані акти не з'явилися спонтанно, без причинно-наслідкового зв'язку із суспільним розвитком суспільства, проблемами, з якими воно стикається і намагається вирішити хоча б у формі звичайних правил поведінки, виражених в усній формі. Адже звичаї теж є джерелами права в широкому сенсі.

Не слід відкидати раніше існувало законодавство Росії-до 1917р., Розвиваюче норми нехай навіть тільки природоресурсного права (хоча не доведено відсутність природоохоронних норм у Росії до 1917р.).

Наведемо кілька прикладів з Повного Зборів законів Російської Імперії. У Маніфесті про заснування міністерств закріплено, що міністру фінансів довіряється Лісовий Департамент. Зрозуміло, що зазначений департамент володів певною компетенцією і сферою діяльності в області лісу.

Цікавий також текст Указу від 10 квітня 1832р. Імператора Миколи I "оправа Башкірцев на свої землі в Оренбурзькому краї". Ось 3 пункту з тексту Указу:

"4. Складання найдокладніших правил на продаж Башкирських земель надати Оренбурзькому Військовому Губернатору, який оснует' їх на місцевих міркуваннях.

5. Але щоб дозвіл цього продажу не могла звернутися на шкоду Башкірцев, то постановити, щоб у кожній волості залишалося від 40 до 60 десятин, на розсуд головного місцевого Начальства, на душу такої землі, яку суспільство не мало право продавати.

Якщо ж відкриється, що в деяких волостях вищевказаної кількості десятин на душу не виявиться, то всяка продаж або інше відчуження землі в цих волостях забороняється.

7. Якщо в надрах тих земель, продаж яких за силою ст.5 забороняється, виявилися землі, що містять багатства рудних, то не забороняти Башкірцев віддавати і ці землі в тимчасове утримання бажаючим засновувати гірські заводи і фабрики і користуватися рубку лісу в тих дачах, але не інакше , як з утвердження Військового Губернатора та відома Гірського Начальства ". [6]

У коментарях до Лісового кодексу під ред. С. А. Боголюбова наголошується, що "посилення державних функцій у сфері лісових відносин і деякі обмеження приватних форм володіння лісами можна спостерігати в Росії вже в кінці XIX ст ... Лесоохранітельний закон 1888р. Та Лісовий статут 1913р. (Що входили до Зводу законів Російської Імперії) передбачали втручання держави в права приватного власника, заборона безконтрольного використання лісу, право держави на експропріацію лісів у тих лесовладельцев, які порушують законодавство ". [7]

У 70-і роки пройшов процес бурхливої ??кодифікації природоресурсного законодавства, починаючи від земельного та закінчуючи гірським, а на початку 80-х років у відповідності з Основами були прийняті Земельний, Водний, Лісовий кодекси і Кодекс про надра РРФСР, з'явилися і два найважливіших природоохоронних закону - Закон України про охорону і використання тваринного світу і Закон про охорону атмосферного повітря. У результаті відносно стрункою системою законодавства було охоплено правове регулювання практично всієї навколишнього природного середовища. Ця цілісність правового регулювання спричинила за собою і зміни у погляді на земельне право як навчальну дисципліну.

Зокрема, було прийнято рішення перейти до викладання не земельного права в широкому сенсі, а нового предмета-курсу природоресурсового права і правової охорони навколишнього середовища, у зв'язку з чим не забарилися з'явитися на світ спеціальні навчальні посібники та підручники.

Проте навчальний курс не є консервативним, він безперервно розвивається, стимулюючи поглиблення наукових досліджень. З'ясувалося, що природоресурсових підхід до правового регулювання не гарантує безпеки природі, оскільки поза правового регулювання залишаються екологічні зв'язку природних об'єктів між собою і екосвязі один з одним (поресурсовий же підхід диктується економічними інтересами суспільства, ігноруючи інтереси забезпечення екологічної цілісності навколишнього середовища). Незабаром після цього з'явилися посібники з екологічного права, а з 1988р. в навчальну програму екологічних вузів була включена нова дисципліна "Екологічне право" і був виданий перший у Росії підручник.

Конституція РФ в ст.72 з предметів спільного ведення РФ і суб'єктів РФ окремо перераховує земельне, водне, лісове законодавство, законодавство про надра, про охорону навколишнього середовища. Окремої "екологічного законодавства" у затверджених нормативних актах не виділяється. Але екологічне право є самостійною юридичною наукою, і включати в себе ця наука повинна в тому числі вищезазначене законодавство. Виділення на сьогодні самостійної юридичної науки природоресурсного права та екологічного права одночасно, на наш погляд, дискусійний. Практично природоресурсне право на сьогодні окремо від екологічного права викладається тільки у вигляді земельного права, аграрного права. Ні лісове право, ні водне право, ні право користування тваринним світом і т.д. не включені в самостійні галузеві юридичні дисципліни для вивчення у вищих навчальних закладах. Дискусійним, на наш погляд, також є питання про можливість одночасно в одній навчальної дисципліни вивчати правовий режим об'єктів навколишнього середовища як економічного природного ресурсу (природноресурсного аспект) і як екологічного об'єкта з метою охорони і збереження природного балансу в цілому.

Як передумови становлення і функціонування екологічного права можна відбирати різні за масштабами, сфері прояви, значенням, силі впливу та ефективності впливу чинники соціальної, економічної, політичної і правової життя. Такий відбір залежить багато в чому від цілей його проведення, частково-від підходу до поняття даної галузі права, від визначення етапів її розвитку і т.п. Але все ж безперечно, що вирішальними на якому етапі і незалежно від широкого чи вузького розуміння предмета правового регулювання є:

по-перше, соціально-екологічна криза (об'єктивний фактор),

по-друге, державна екологічна політика (суб'єктивний чинник).

Зрозуміло, що обидва вони не в меншій, якщо не більшою мірою схильні з плином часу (іноді дуже швидко) змінам під впливом інших є найрізноманітнішими за змістом явищ і процесів. [8]

Висновок

Питання політики, економіки та екології тісно взаємопов'язані і впливають один на одного. Розвиток науки залежить від тенденцій у законодавстві, і навпаки. На наш погляд, тільки при комплексному вивченні всіх цих питань одночасно можна дочекатися позитивного ефекту, виключення помилок, розміщення правильних пріоритетів. У рамках екологічної доктрини Російської Федерації відзначена завдання створення ефективного правового механізму забезпечення збереження природного середовища та екологічної безпеки, а також вдосконалення правозастосовчої практики з метою забезпечення адекватної відповідальності за екологічні правопорушення та її невідворотності, для чого необхідно в тому числі усунути протиріччя між природно-ресурсними та природоохоронними нормами законодавства Російської Федерації, а також між законодавством в області охорони навколишнього середовища і нормами інших галузей права.

Питання формування екологічного права в Росії може стати окремим предметом дослідження. Враховуючи Звернення Державної Думи Федеральних Зборів Російської Федерації до Уряду Російської Федерації про стан та завдання історичної освіти в Росії, де наголошено на необхідності приділяти особливу увагу історичному минулому Росії з позицій наукової істини і патріотичного виховання, а також відсутність комплексних праць з історії екологічного права Росії, актуальність такого дослідження не повинна ставитися під сумнів.

Список використаних джерел

1. Конституція РФ. - М.: Проспект, 2009.

2. Федеральний закон № 7-ФЗ від 10.01.2002 року (ред. від 27.12.2009 року) "Про охорону навколишнього середовища".

3. Боголюбов С.О. Екологічне право Росії. - М.: Пріор, 2004.

4. Бринчук М.М. Екологічне право. - М.: ЮНИТИ, 2007.

5. Дубовик О.Л. Екологічне право Росії. - М.: Омега-Л, 2006.

6. Єрофєєв Б.В. Екологічне право Росії. Підручник для вищих юридичних закладів - Москва: ТОВ "профосвіту", 2003.

7. Коментар до Лісового кодексу РФ / під ред. С. А. Боголюбова. - М.: Инфра-М, 2006.

8. Петров В.В. Екологічне право Росії. - М.: Изд-во "БЕК", 2007.

9. Екологічне право: навчальний посібник / Ю.М. Трунцевскій, Н.Є. Савич. - М.: АТ "Центр ЮрИнфоР", 2004.

[1] Боголюбов С.А. Екологічне право Росії. - М.: Пріор, 2004.с. 216

[2] Екологічне право: навчальний посібник / Ю.М. Трунцевскій, Н.Є. Савич. - М.: АТ "Центр ЮрИнфоР", 2004.с. 164

[3] ФЗ № 7-ФЗ від 10.01.2002 року (ред. від 27.12.2009 року) «Про охорону навколишнього середовища» Ст. 4

[4] Єрофєєв Б.В. Екологічне право Росії. - Москва: ТОВ «профосвіту», 2003. с. 85

[5] Петров В.В. Екологічне право Росії. - М.: Изд-во «БЕК», 2007.с. 148

[6] Бринчук М.М. Екологічне право. - М.: ЮНИТИ, 2007.Дубовік О.Л. Екологічне право Росії. - М.: Омега-Л, 2006.с. 194

[7] Коментар до Лісового кодексу РФ / під ред. С.А. Боголюбова. - М.: Инфра-М, 2006.с. 45

[8] Дубовик О.Л. Екологічне право Росії. - М.: Омега-Л, 2006.с. 185

Размещено на Allbest.ru