Правові норми та їх місце в системі соціальних норм

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

1. Правові норми, їх ознаки, структура і види

2. Місце норм права в системі соціальних норм

2.1 Поняття та класифікація соціальних норм

2.2 Норми права, як різновид соціальних норм

2.3 Взаємодія норм права з іншими соціальними нормами

3. Реалізація норм права

Висновки

Список використаної літератури



Вступ

В умовах формування України, як правової держави, зростає значення соціальних регуляторів суспільних відносин, в яких знаходять своє відбиття загально людські потреби й цінності. Людське суспільство, як і будь-яка інша складна система, не може функціонувати та успішно розвиватися без існування певних правил. Вони допомагають особі обирати з багатьох можливих варіантів поведінки саме тей, що відповідає її меті та не шкодить суспільству. правовий норма соціальний

Особливе місце серед соціальних регуляторів життя суспільства та поведінки особи посідають правові норми. Вони вбирають в себе основні властивості права, є мірою свободи та справедливості. Формування правової держави передбачає поступове перетворення права на головний важіль стосунків людини й держави, держави й суспільства, саме тому соціальний зміст норм права постає на перше місце.

Виходячи з цього досліджувана тема є досить актуальною в контексті сучасної вітчизняної правової думки.

Предметом дослідження в роботі виступають норми права в системі соціальних норм.

Метою роботи є дослідження правових норм в системі нормативного регулювання.

З огляду на поставлену мету, перед роботою стоять наступні завдання:

· розкрити поняття соціальних норм та показати їх ознаки;

· висвітлити місце та роль правових норм в системі соціальних норм;

· показати види соціальних норм та їх ознаки;

· розкрити природу та специфіку сутність норм права;

· розглянути норми права в їх взаємодії з іншими соціальними нормами.

1. Правові норми їх ознаки, структура та види

Система права будь-якої держави складається із великої кількості правових норм. Норма права - це первинний елемент права, виражений у формі статті нормативно-правового акту.

Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки, встановлене чи санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин, що забезпечується примусовою силою держави.

Норма права характеризується ознаками:

- норма встановлюється чи санкціонується державою;

- норма є загальнообов'язковою;

- норма є формально визначеною;

- норма регулює певні суспільні відносини, що є типовими, які неодноразово повторюються;

- норма визначає суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів правовідносин;

- норма діє у часі, просторі та по певному колу осіб;

- норма має свою структуру, тобто внутрішню побудову;

- норма розрахована на регулювання невизначеної кількості суспільних відносин;

- норма забезпечується державним примусом. Будь-яка норма права дає відповідь на такі питання:

1) Яке правило поведінки у ній міститься?

2) При яких умовах це правило поведінки може бути реалізовано?

3) Хто і коли може реалізувати норму?

4) В чому полягає реалізація правової норми?

5) Які правові наслідки пов'язані з виконанням, невиконанням, неналежним виконанням чи порушенням правової норми?

Норма права має свою структуру, тобто внутрішню побудову - нерозривно зв'язані між собою її складові частини (елементи):

- гіпотезу;

- диспозицію;

- санкцію.

Під гіпотезою розуміють частину правової норми, в якій визначені умови, конкретні життєві обставини, з настанням яких норма права може бути реалізована.

Гіпотеза може бути:

а) простою, в якій визначена тільки одна умова, наявність якої є підставою для реалізації норми. Так, ст. 82 Конституції України містить таку гіпотезу "Верховна Рада України є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу";

б) складною, в якій визначені дві або більше умови, наявність сукупності яких є підставою для реалізації норми. Так ст. 76 Конституції України містить складну гіпотезу, вона підкреслює, що народним депутатом України може бути обраний:

- громадянин України;

- який на день виборів досяг двадцяти одного року;

- має право голосу;

- проживає в Україні протягом останніх п'яти років;

Всі вище перелічені умови повинні бути разом, щоб особа могла бути включена до списку певної партії і обиратися на пост народного депутата України;

в) альтернативною, в якій визначені дві або більше умови, настання хоча б однієї з яких є підставою для реалізації норми.

Так, сг.81 Конституції України закріплює положення про те, що повноваження народного депутата України припиняються достроково в разі:

- складення повноважень за його особистою заявою;

- набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;

- визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;

- припинення його громадянства або його виїзду на постійне проживання за межі України;

- якщо протягом 20 днів з дня виникнення обставин, які призводять до порушення вимог щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності, ці обставини ним не усунуто;

- не входження народного депутата України, обраного від політичної партії (виборчого блоку політичних партій), до складу депутатської фракції цій політичної партії (виборчого блоку політичних партій) або виходу народного депутата України зі складу такої фракції;

- його смерті.

Достатньо наявності лише однієї із вище перерахованих умов і народний депутат України достроково припиняє депутатський мандат.

Гіпотеза в правовій нормі визначається за допомогою словосполучення.

- у разі;

- у випадках;

- при умові;

- при наявності та інше.

Під диспозицією розуміється частина правової норми, в якій визначене саме правило поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників правового відношення, що регулюється нормою.

Диспозиція може бути:

а) простою, в якій вказується на дозвіл чи на заборону певних дій, і нічого не пояснюється.

Так, ст. 369 Кримінального кодексу України має диспозицію, що складається із двох слів - давання хабара, а далі продовжується - карається..., тобто правило поведінки заборонене.

Зі слів карається починається наступний елемент норми права - санкція.

Для розуміння такої диспозиції слід звернутися до офіційного тлумачення права. Щодо цієї статті Кримінального кодексу, таке тлумачення міститься в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про відповідальність за хабарництво";

б) описовою, в якій вказується на основні ознаки правила поведінки, конкретизуються суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників право-відношення, що регулюються нормою.

Так, ст. 21 Кодексу законів про працю в такій диспозиції визначає, що "трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якої працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін";

в) відсильною, в якій правило поведінки визначено частково з одночасною відсилкою до інших статей нормативно-правового акту, де це правило конкретизовано.

Так, ст. 112 Конституції України підкреслює "У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до СТ.108,109,110,111 цієї Конституції виконання обов'язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Голову Верховної Ради України. Голова Верховної Ради України в період виконання ним обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6-8,10-13, 22, 24, 25, 27, 28 статті 106 Конституції України". Тільки звернення до вказаних статей дає можливість повністю розуміти правило поведінки.

Відсилочна диспозиція застосовується у випадках, коли правило поведінки пов'язане з обставинами, що вже визначені в інших нормах. Законодавець не повторює це правило, а просто відсилає до них і тим самим економить (зменшує) нормативний матеріал;

г) бланкетною, в якій правило поведінки не міститься або визначене частково з одночасною відсилкою до іншого законодавства, де це правило конкретизоване, або певного державного органу чи громадської організації, які уповноважені вирішувати питання щодо цього правила. Так, ст. 67 Конституції України зобов'язує кожного сплачувати податки і збори, в порядку і розмірах, встановлених законом (відсилає до податкового законодавства), а ст. 98 Конституції України закріплює положення про те, що контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради України здійснює Рахункова палата.

Бланкетна диспозиція надає можливість легко орієнтуватися в законодавстві держави, яке представлене в єдності, а також серед великої кількості державних органів, установ, організацій чи об'єднань громадян.

Під санкцією розуміється частина правової норми в якій визначена міра юридичної відповідальності, що може бути застосована до особи, яка порушила диспозицію забороняючого змісту.

Санкція може бути:

а) абсолютною, в якій визначена міра покарання, яка не може бути ні зменшена, ні збільшена:

- догана, або звільнення з роботи, як дисциплінарне стягнення;

- конфіскація предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення;

- довічне позбавлення волі, як кримінальне покарання та інші;

б) відносно-визначеною, в якій вказується на мінімальний і максимальний розмір покарання, в межах якого компетентний орган держави (посадова особа) може накладати кару. Так, за дезертирство військовослужбовець карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років (ст. 408 КК України);

в) альтернативною, в якій закріплено два або більше види основного покарання із яких компетентний орган (посадова особа) може застосувати лише один вид, Так, за грабіж передбачене покарання у вигляді штрафу від 50 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами до 2 років, або позбавлення волі на строк до 4 років (ст. 186 КК України). Кара в такій санкції визначається В порядку підвищення її суворості і підвищення несприятливих наслідків для злочинця. Вирішуючи питання про вид і розмір покарання за цей злочин, суд буде, враховувати ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, виходячи із всіх обставин його споєння:

- форми вини;

- мотивів, способу, обстановки вчинення злочину;

- стадії вчинення злочину;

- тяжкості наслідків;

- участі кожного із співучасників у вчиненні злочину (якщо співучасть мала місце);

- інших обставин...;

г) відсилочною, в якій міра покарання не міститься, але одночасно визначена відсилка до інших статей нормативного акту або іншого законодавства, де кара конкретизована. Так, відповідно до ч. 1. ст. 15 Кодексу України про адміністративні правопорушення військовослужбовці і призвані на збори військовозобов'язані, а також особи рядового і начальницького складів органів внутрішніх справ несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами (крім випадків, визначених у цій статті).

За своєю структурою правові норми можуть складатися із:

- однієї диспозиції (ст. 75 Конституції України);

- гіпотези і диспозиції (ст. 82 Конституції України);

- диспозиції і санкції (ст. 369 Кримінального кодексу України);

- усіх елементів правової норми (ст. 111 Конституції України).

Правові норми можуть бути різних видів. Залежно від різних критеріїв їх можна класифікувати на різні групи:

1) залежно від галузі права, тобто предмету правового регулювання норми можуть бути: конституційними, адміністративними, трудовими, фінансовими, сімейними, цивільними та іншими;

2) залежно від методу правового регулювання:

- імперативні норми (категоричні), що мають чітко визначений припис, відхилення від якого не допускається, треба діяти тільки так, як приписує норма і ніяк інакше (ст. 56 Бюджетного кодексу України закріплює, що єдині правила бухгалтерського обліку всіх фінансових операцій, активів і фінансових зобов'язань держави визначаються Державним казначейством України за погодженням з Міністерством фінансів України);

- диспозитивні норми, в яких визначені межі правила поведінки але суб'єктам надається право вибору щодо реалізації цього права. Так, відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Законодавець у цій статті визначає право сторін укладати цивільні договори, але саме які, коли, з ким, на яких умовах, сторони визначають самі на свій вибір;

3) залежно від функціонального призначення:

- матеріальні норми, які встановлюють суб'єктивні права та юридичні обов'язки суб'єктів. Так, всі статті Особливої частини Кримінального кодексу України визначають суспільно-небезпечні діяння, що є злочинами і встановлюють обов'язок кожного утримуватися від їх порушення;

- процесуальні норми, які визначають певну послідовність (порядок) визначених дій, необхідних для реалізації матеріальної норми. Так, для притягнення до кримінальної відповідальності особи, яка порушила матеріальну норму, тобто вчинила злочин, необхідно порушити кримінальну справу, здійснити дізнання, досудове слідство, підготовку розгляду справи в суді, розглянути її в судовому засіданні, постановити вирок та інше. Все це здійснюється на підставі процесуальних норм, які містяться в Кримінально-процесуальному кодексі України.

4) залежно від дії у часі:

- постійні;

- тимчасові;

5) залежно від дії у просторі:

- міжнародні;

- загальнодержавні;

- місцеві;

- локальні.

Норми права класифікуються і за іншими критеріями.



2. Місце норм права в системі соціальних норм

2.1 Поняття та класифікація соціальних норм

Цілісна динамічна система соціальних норм є необхідною умовою життя суспільства і функціонування держави, об'єднань громадян та окремого індивіда.

Система соціальних норм відображає досягнутий ступінь економічного, соціально-політичного і духовного розвитку суспільства, історичні та національні особливості держави.

Так, Н. Тарасов зазначає, що існує два підходи стосовно розуміння терміна «норма». По-перше, норма -- це природний стан деяких суб'єктів ( систем, відносин, процесів); по-друге, норма -- правило поведінки, пов'язане із волею та свідомістю людини, що виникає у процесі культурного розвитку і соціальної організації суспільства.

Соціальні норми гарантують не лише певний порядок у суспільстві, а й забезпечують певний рівень свободи суб'єктів.

Дослідження соціальних норм пов'язано з аналізом суспільних відносин та діяльності індивідів. Під суспільними відносинами, вважають В. Селіванов та Н. Діденко, слід розглядати стійкі, типово необхідні нормативно-упорядковані соціальні зв'язки у вигляді соціальної дії, яка виявляє залежність та спільність людей, соціальних угруповань, в основі котрої лежать інтереси та потреби індивідів, взаємний обмін духовними і матеріальними цінностями.

Соціальна діяльність об'єктивно зумовлена потребами суспільства й має цілеспрямований характер. Взаємодія суб'єктів між собою та в процесі спілкування з природою, взаємозв'язки, які при цьому виникають, потребують унормування.

М. Бобнева, наприклад, вважає, що соціальні норми формуються у процесі свідомої, цілеспрямованої діяльності суб'єктів, зумовленої ефективними факторами, які надають нормі «об'єктивної владності».

У юридичній літературі деякі вчені зауважують, що сутність соціальної норми розкривається через об'єктивні та суб'єктивні характеристики. Об'єктивний характер соціальної норми зумовлюється необхідністю підтримувати в суспільстві стабільність та порядок, потребами соціальних систем саморегуляції, необхідністю закріпити різні соціальні зв'язки, які постійно повторюються та виникають у процесі соціальної діяльності суб'єктів. Суб'єктивний характер соціальної норми обумовлений можливістю індивідів, соціальних груп усвідомити потреби суспільства у встановленні ціннісних еталонів поведінки та закріпити їх у різних правилах, приписах, знакових системах, сформувати певний рівень правової свідомості, який відповідав би рівню розвитку суспільства.

Окремі автори не поділяють думки про синтез об'єктивного та суб'єктивного фактора в соціальній нормі. Вони вважають, що їй притаманний об'єктивний характер, зумовлений розвитком суспільних відносин та необхідністю закріпити існуючі в суспільстві внутрішні закономірні взаємозв'язки.

Заслуговує на увагу позиція М. Кельмана, О. Мурашина, котрі розглядають соціальну норму як правила поведінки загального характеру, що виникли у процесі історичного розвитку, і регулюють різні сфери суспільних відносин, мають зміст, зумовлений свідомо-вольовою діяльністю людей, рівнем економічного, соціального й культурного розвитку суспільства та забезпечуються різноманітними засобами соціального впливу.

У цьому визначенні соціальних норм закладені ті їх ознаки, які дають можливість розглядати останні як важливий регулятор соціальної взаємодії суб'єктів, як стійкі соціальні зв'язки, що створюються в результаті цільової діяльності чи виникають внаслідок закономірних актів поведінки, які повторюються, та адекватного суб'єктивного усвідомлення цих норм, які набувають різних форм.

М. Матузов та А. Малько вважають, що соціальні норми -- це об'єктивно необхідні правила спільного людського буття, вказівники на межу необхідної та можливої поведінки.

Норма -- це завжди певні правила поведінки, які встановлюють, зобов'язують, забороняють, дозволяють ті чи інші дії у певних умовах, одночасно вони є засобом суспільного чи державного контролю за поведінкою суб'єктів.

У юридичній літературі існує точка зору, що «норма» та «правило» застосовуються як рівнозначні, взаємозамінні категорії. Однак деякі вчені вважають, що «правило» -- це вужча категорія, оскільки воно міститься лише у диспозиції правової норми.

П. Недбайло зазначає, що соціальні норми -- це правила загального характеру, які відображають потреби суспільного життя та мають вирішальне значення для практичної діяльності людей.

В. Кудрявцев підкреслює, що норма -- це міра позитивної, суспільно корисної поведінки, спрямованої на досягнення певного результату, інтересу.

Узагальнивши наведене вище, слід зазначити, що соціальна норма -- це правило загального характеру, що характеризує певну сферу життєдіяльності суспільства, встановлюється державою, суспільством, об'єднаннями громадян чи окремими суб'єктами з метою чіткого формулювання прав та обов'язків суб'єктів суспільних відносин.

У юридичній літературі виділяють такі ознаки соціальної норми:

-- Вони є правилами поведінки, що визначають можливу та необхідну поведінку суб'єктів суспільних відносин.

-- Вони мають загальний характер, тобто поширюються на невизначене коло осіб та невизначену кількість випадків.

-- Встановлюються чітко визначеними суб'єктами.

-- Регламентують певну сферу суспільних відносин.

-- Мають особливе значення для суспільства, що визначає ступінь обов'язковості норм.

-- Певним чином гарантуються та забезпечуються.

Соціальні регулятори, за допомогою яких здійснюється комплексний вплив на свідомість та поведінку суб'єктів, створюють цілісну систему.

У соціології соціальні норми за різними критеріями поділяються на елементарні та складні, інтенсивні і екстенсивні, прогресивні та регресивні, спонтанні і директивні, «живі» та «мертві», функціональні і не функціональні.

Багатоманітність суспільних відносин визначає різноманітність соціальних норм, які у юридичній літературі можуть бути класифіковані за різними критеріями.

Розрізняють такі критерії класифікації соціальних норм:

І. За способом виникнення:

1. Стихійні норми, що виникають неусвідомлено з природної потреби суспільства в упорядкуванні суспільних відносин.

2. Свідомі, які виникають свідомо з необхідності не лише впорядкування відносин, а й закріплення прав та обов'язків суб'єктів.

II. За суб'єктами прийняття та охорони:

1. Норми, які приймаються та гарантуються державою (правові, політичні).

2. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються громадськими об'єднаннями (корпоративні, релігійні).

3. Норми, що розробляються, приймаються та гарантуються суспільством (звичаї, традиції).

III. За способом закріплення:

1. Усні, які існують у свідомості суб'єктів та передаються з покоління у покоління.

2. Письмові, що мають документальну форму закріплення та певний ступінь обов'язковості.

IV. За сферою регулювання:

1. Традиції, тобто норми, які склались в суспільстві історично.

2. Звичаї, тобто норми, що склалися в результаті багаторазового застосування.

3. Норми етики, що відображають відповідність поведінки суб'єктів встановленим зразкам, еталонам останньої.

4. Норми естетики, які відображають відповідність знань суб'єкта культурним надбанням та досягненням суспільства.

5. Норми моралі, що характеризують рівень уявлення суспільства про добро та зло, справедливість і несправедливість.

6. Норми культури, які характеризують рівень духовного розвитку суспільства.

7. Організаційні норми, що встановлюють порядок виникнення та функціонування недержавних структур.

8. Політичні норми, які визначають взаємодію суб'єктів політичної системи у процесі виникнення та функціонування владних відносин.

9. Релігійні норми, що засновуються на вірі у Бога та регулюють порядок здійснення релігійних культів.

10. Корпоративні норми, які регулюють діяльність громадських об'єднань.

11. Норми права, що є державно-владним засобом впливу на суспільство.

Характер розвитку суспільства впливає на значимість того чи іншого виду норм. В суспільстві до виникнення держави переважно існували звичаї, традиції, що регулювали суспільні відносини, відображали та конкретизували дію об'єктивних законів, тенденцій суспільного розвитку, тобто таких норм, які діють з природно-історичною необхідністю. У державно-організованому суспільстві виникають нові правила соціальної регуляції, серед яких важливе місце займають право, мораль та інші норми.

Оскільки суспільне життя складне і різноманітне, то соціальні норми помітно відрізняються одна від одної не лише за сферами регулювання суспільних відносин, а й за способами встановлення і забезпечення, за суб'єктами їх прийняття тощо. 

2.2 Норма права, як різновид соціальних норм

Норма права - “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” [10, 297-298].

У зв`язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому.

Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:

1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.

2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.

3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою.

Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).

4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов`язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.

5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку.

Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.

6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.

Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :

- відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);

- вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);

- має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція,гіпотеза, санкція).

Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:

- є мірою свободи і справедливості;

- є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;

- має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.

Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами - нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.

По-перше, спостерігається тісний зв`язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:

1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.

2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі.

Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.

3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.

Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [див.: 10, 289-290]:

1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі”.

2. Норми права тлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу овчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.

3. Правозастосовчий процес, включаючи його останню стадію - прийняття правозастосовчого акту, здійснюється з урахуванням норм моралі. Здавалося б, передбачена законом форма протоколу судового засідання не зачіпає якихось моральних цінностей, однак будь-які юридичні правила, що вносять чіткість і певність у взаємовідносини суб'єктів права в процесі правозастосовчої діяльності, не є байдужними для моралі.

Норми права, зрозуміло, впливають на норми моралі. Е знаходить свій вияв у тому, що:

- Норми права сприяють утвердженню прогресивних моральних уявлень.

- Норми права сприяють усуненню перепон на шляху розвитку нових моральних норм.

- Норми права виступають у якості засобу охорони і захисту норм моралі.

- Звичаєві норми можуть вважатися правовими, в чому проявляється їх взаємозв`язок із нормами права. Звичай може вважатися правовим як у силу санкції держави, так і унаслідок визнання його «своїм» відомою етнічною спільнотою, плем'ям, кастою і т.ін. Наприклад, нормою-звичаєм у Британії є утвердження королевою законопроекту, прийнятого обома палатами парламенту.

“Те, що сучасний юрист не вважає правом, часом розглядається таким із традиційних позицій. Особливо це має місце там, де проходить грань між юридичним (спеціально-соціальним) і загальносоціальним регулюванням - торгівля, виробництво, транспорт, надання послуг та ін. Так, у сучасному українському товаристві суб'єкти господарської діяльності нерідко удають до ділового звичаю - правилу, що у силу визнаної корисності регулярно повторюється в процесі господарської й іншої діяльності, стає звичкою. Такий діловий звичай, набуваючи правовий захист в арбітражному суді, нерідко стає правовим” [10, 293].

Спільність норм права й норм корпоративних виявляється у тому, що вони:

- регулюють типові ситуації або вид відношень, а не окремий випадок або конкретні суспільні відносини;

- мають багаторазове використання, тобто розраховані на багатократне повторення;

- мають загальний неперсоніфікований характер, тобто відносяться відразу до багатьох, поіменно не зазначених, осіб;

- викладаються в письмових актах, прийнятих в офіційно встановленому порядку уповноваженими органами.

Як зазначає О.Ф.Скакун, корпоративні норми (норми всіх організацій, включаючи підприємницькі) варто розглядати як норми, що заповнюють пробіли в нормативній системі права і мають субсидіарний (допоміжний) характер. Корпоративними нормами повинні регулюватися тільки ті відношення, що торкають основи життя колективу (використання фінансів, встановлення умов праці, заохочення працівників, порядок застосування заохочення працівників, порядок застосування мір відповідальності і т.п.), тобто трудові й організаційно-управлінські.

Корпоративні норми, які містяться в локальних нормативних актах, мають правовий характер і знаходяться в тісному зв'язку з нормами права, виданими державою. Це відбувається тому що:

- у виданих державою нормах права передбачається можливість колективу корпорації регулювати своє поводження самостійно;

- у нормах права визначаються напрямки корпоративного регулювання за допомогою вказівки цілей і задач суспільного і державного розвитку, того або іншого нормативно-правового акту або призначення того або іншого виду суспільної діяльності;

- у нормах права вказуються межі корпоративного регулювання;

- від корпоративних норм, як і норм права, виданих державою, потрібна відповідність природі права як мірі справедливості і свободи, принципам права (загальним, галузевим, міжгалузевим);

- норми права у певних випадках визначають і процедуру прийняття корпоративних норм;

- корпоративні норми за своїм змістом не повинні суперечити нормам загальнодержавним;

- корпоративні норми, хоча й опосередкованим шляхом, абезпечуються державним примусом.

Значення корпоративних норм з юридичної точки зору полягає у тому, що вони визначають правосуб'єктність корпорації. У випадку їхнього порушення є можливість звернутися в компетентні правоохоронні органи.

Так, при порушенні положень установчих документів акціонерного товариства, наприклад, про порядок розподілу прибутку, зацікавлений суб'єкт може оскаржити постановлене рішення у судовому порядку.

2.3 Взаємодія норм права з іншими соціальними нормами

У процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм є взаємодіючою. Ця взаємодія може виявлятись по-різному. В одних випадках у вимогах різних соціальних норм можуть міститися однопорядкові, аналогічні положення. Тоді такі норми взаємодоповнюються, сприяючи більш повному і швидкому досягненню бажаних результатів. У інших випадках різні соціальні норми можуть містити взаємовиключаючі вимоги, чим утворюється свого роду конкуренція різних моделей поведінки. Така ситуація, природно, взаємоутруднює реалізацію вимог, що випливають із змісту норм, які суперечать одна одній.

Взаємодія норм права і норм моралі. В умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин зростає значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Саме тому зростання моральної обгрунтованості правових розпоряджень -- необхідна умова подальшої активізації їх ролі та ефективності в регулюванні суспільних відносин, зміцненні дисципліни, правової основи державного та суспільного життя в цілому. Правова вимога зміцнення законності та правопорядку одночасно є і найбільш важливою вимогою моралі, яка характеризує моральну структуру особи, її чесність, совість, обов'язок. Тому законність може виступати і як один з моральних критеріїв оцінки поведінки особи та інших суб'єктів, адже в умовах беззаконня не може бути й мови про мораль. Особливо негативний вплив на стан моралі у суспільстві мають порушення законності з боку посадових осіб.

Саме тому для періоду формування правової держави властивий процес зближення вимог правових та моральних настанов, який знаходить своє відображення в закріпленні загальних моральних вимог у конкретних нормах права. Так, сімейне законодавство, закріпивши обов'язок громадян піклуватися про виховання дітей і обов'язок дітей піклуватися про батьків і надавати їм допомогу, тим самим надало юридичного значення одній з найбільш гуманістичних вимог моралі.

Моральні критерії беруться до уваги як необхідний компонент тих чи інших юридичних фактів (наприклад, для характеристики хуліганських дій, наклепу). Трудове законодавство передбачає можливість розірвання трудової угоди з ініціативи адміністрації у випадку скоєння робітником, який виконує виховні функції, аморального вчинку, несумісного з продовженням даної роботи.

Найбільшої ефективності право досягає цри збігу його вимог і вимог, що формулюються в моральних нормах. В умовах формування правової держави співіснування, взаємодія цих двох видів соціальних норм в цілому збігається або наближається до цієї умови. Однак, відмічаючи зближення вимог права і моралі не слід розуміти їх взаємодію спрощено, як однозначний процес постійного зростання в праві морального потенціалу без наявності протиріч. Насправді процеси взаємодії права і моралі досить складні. Тому протиріччя між ними можуть виявлятися не одразу, несвоєчасне усунення їх може призвести до порушень закону (при суспільному пріоритеті вимог моралі над нормами права) або до моральних втрат (у протилежному випадку). Однією з причин таких протиріч є відносна стабільність моральних настанов. Право більш динамічне, воно швидше реагує на потреби даного моменту суспільного розвитку.



3. Реалізація норм права

Реалізація норм права - це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.

Використання - це форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (наприклад, реалізація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання - це форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (приміром, реалізація законодавства про державні податки).

Дотримання - це форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає у пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (скажімо, не порушення водіями транспортних засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Суб'єкти використання, виконання і дотримання - недержавні та громадські об'єднання, їхні органи, посадові особи та громадяни (також іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним громадянством). Ці форми ще називають формами безпосередньої реалізації, тому що суб'єкти права реалізують приписи правових норм безпосередньо і самостійно в процесі своєї діяльності з метою досягнення матеріальних або ідеологічних результатів.

Застосування норм права є особливою формою його реалізації. Це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Для цієї форми реалізації характерними є такі специфічні ознаки:

а) цей вид діяльності здійснюється компетентними органами, що наділені державно-владними повноваженнями;

б) застосування права здійснюється в чітко визначених законом процесуальних формах;

в) ця форма має державно-владний характер -- рішення ухвалюється на підставі одностороннього волевиявлення компетентного органу; правові приписи обов'язкові до виконання, а в разі необхідності забезпечуються примусовою силою держави;

г) це організуюча діяльність, оскільки створює відповідні умови для повнішої реалізації правових норм;

ґ) вона відображає елементи творчості, що означає неформальність рішення у кожному конкретному випадку;

д) зміст діяльності полягає у винесенні індивідуально-конкретних, зазвичай обов'язкових до виконання, рішень, які за сутністю відрізняються від правових приписів загального характеру (тобто нормативно-правових актів);

е) у цій діяльності органи правозастосування виступають суб'єктами управління; особи, щодо яких застосовується право, - об'єктами управління; винесені рішення (правозастосовні акти) - засобами управління.

Випадки реалізації права у формі застосування:

- коли правовідносини не можуть виникнути у суб'єктів права без державно-владної діяльності компетентних органів держави або їхніх посадових осіб (призов на дійсну військову службу, зарахування до навчального закладу, зайняття нової посади);

- за наявності спору чи якихось перепон на шляху до здійснення суб'єктивного права (розділ майна подружжя в судовому порядку, спір з приводу права на спадщину);

- коли особа притягується до юридичної відповідальності за скоєне правопорушення.

До правозастосовної діяльності ставляться такі вимоги:

- законність (здійснення в суворо встановленому законодавством порядку);

- обґрунтованість (винесення рішення лише на підставі повного та всебічного вивчення обставин справи);

- доцільність (урахування особливостей конкретної ситуації, за якої відбувається правозастосування, а також особливостей особи, стосовно якої виноситься рішення);

- справедливість (рішення ухвалюється на підставі норм права, але до уваги беруться й існуючі в суспільстві норми моралі). Правозастосовна діяльність здійснюється у кілька стадій:

а) аналіз фактичних обставин юридичної справи або встановлення юридично значущих фактів (визначення часу, способу, місця дії, розміру збитків, психологічне ставлення суб'єктів до скоєного тощо);

б) вибір, аналіз і тлумачення правової норми (на цій стадії відбувається вибір правової норми або юридична кваліфікація оцінювання конкретної життєвої ситуації з боку права. Потім робиться аналіз щодо справжності правової норми, вивчається та роз'яснюється її зміст);

в) ухвалення рішення (ця стадія передбачає винесення суб'єктом правозастосування індивідуально-конкретного рішення про взаємні права та обов'язки тих осіб, які можуть або мусять реалізувати норму права. Таке рішення повинно мати свій зовнішній вираз в усній чи письмовій формі, яка є найпоширенішою. Письмова форма передбачає видання правозастосовного акта, де знаходить своє закріплення рішення компетентного органу.



Висновок

Соціальні норми - це правила поводження загального характеру, які складаються у відношеннях між людьми в суспільстві в зв'язку з проявом їхньої волі (інтересу), і забезпечуються різними засобами соціального впливу. Соціальні норми виникають в процесі історичного розвитку й передаються з покоління в покоління, вирізняються такими ознаками, як регулятивний, загальний, та приписувальний характер. Соціальні норми утворюють єдину систему.

Різноманітність та складність суспільних відносин зумовлюють існування різних соціальних норм. За регулятивними особливостями виділяють такі види соціальних норм: моральні норми; звичаєві норми; правові норми; корпоративні норми. Ці норми вирізняються за структурою, формами дії, способами забезпечення, сферами застосування пріоритетності, кожний вид соціальних норм має власну специфіку. Спільне в них те, що вони встановлюють конкретні, чіткі рамки для поводження учасників успільних відносин, містять однаковий масштаб (міру) поведінки, тобто власне нормативність. Усі соціальні норми взаємодіють та чинять вплив на формування одна одної.

Норми права посідають особливе місце в системі соціальних норм, бо вони є “елементарною часткою” права. Ним притаманні як риси права в цілому, так і власні специфічні ознаки. До останніх, зокрема, належать наступні:

- норми права носять регулятивний характер;

- вони містять загально обов`язкове правило поведінки;

- вони є правилом поводження загального характеру;

- норма права - формально-визначене правило поведінки, що має арактер надання та зобов`язування;

- вона є правилом поведінки, прийнятим у суворо встановленому порядку;

- як правило поведінки норма права забезпечується усіма заходами державного впливу, аж до примусу.

В процесі регулювання суспільних відносин вся сукупність соціальних норм перебуває у взаємодії. Ця взаємодія може виявлятися по-різному, причому процеси взаємодії норм права та моралі, норм права та корпоративних норм тощо досить складні.

В процесі правотворчості норми права взаємодіють з нормами моралі, до того ж норми моралі вчиняють вплив на правореалізаційну діяльність, а норми права впливають на норми моралі в суспільстві. Звичаєві норми після санкціонування державою набувають правового характеру, це можна постерігати на прикладі формування звичаєвого права на ранніх шаблях розвитку суспільства. Корпоративні носять правовий характер та також знаходяться у щільному зв`язку із нормами права.



Список використаної літератури

1. Конституція України від 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. -- 1996. -- № 30.

2. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. // Відомості Верховної Ради Української РСР. -- 1990. -- № 31.

4. Закон України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 р.// Відомості Верховної Ради України. -- 2005. -- № 2.

5. Волинка К. Г. Поняття і структура системи права / К. Г. Волинка // Теорія держави і права / К. Г. Волинка. - К., 2003. - Режим доступу: http://textbooks.net.ua/content/view/2357/31/

6. Копєйчиков В. В. Поняття системи права як внутрішньої його організації / В. В. Копєйчиков // Правознавство : підруч. / В. В. Копєйчиков. - К., 2003. - Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/BookPravothnavstvo/Glava3/R1G3par3.htm

7. Кунченко-Харченко В. І. Поняття системи права / В. І. Кунченко-Харченко, В. Г. Печерський, Ю. Ю. Трубін // Правознавство / В. І. Кунченко-Харченко, В. Г. Печерський, Ю. Ю. Трубін. - К., 2011. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/12191214/pravo/ponyattya_sistemi_prava

8. Молдован В. В. Міні-модуль 1.4. Система права і система законодавства / В. В. Молдован // Правознавство : навч. посіб. / В. В. Молдован. - К., 2010. - Режим доступу: http://pidruchniki.ws/13021222/pravo/sistema_prava_sistema_zakonodavstva

9. Нагребельний В. П. Фінансове право України. Загальна частина : навч. посіб. / за заг. ред. В. П. Нагребельного, В. Д. Чернадчук, В. В. Сухонос. - Суми : ВТД «Університетська книга», 2004. - 320 с.

10. Рабинович П. М. Правова система і система права. Система законодавства та систематизація нормативно-правових актів / П. М. Рабінович // Основи загальної теорії права та держави. : навч. посіб. / П. М. Рабінович. - К., 2001. - Режим доступу: http://uristinfo.net/2010-12-16-20-00-40/32-pmrabinovich-osnovi-zag-teoriyi-prava-ta-derzhavi/656-tema-15-pravova-sistema-i-sistema-prava-sistema-zakonodavstva-ta-sistematizatsija-normativno-pravovih-aktiv.html

11. Система права - поняття й структура. - Режим доступу: http://yurist-online.com/ukr/uslugi/yuristam/literatura/stati/tgp/061.php

12. Система права та система законодавства. - Режим доступу: http://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=Системи права&source=web&cd=6&cad=rja&ved=0CGYQFjAF&url=http://www.lnu.edu.ua/faculty/pravo/tdp/s1/t7.doc&ei=AzjVUvznBOG2yAOA04GICw&usg=AFQjCNGfDDL32LKB1_0xp4YLXevQuBOUwQ&sig2=CuGP4-Bnzu8j-2a-qQk5dA&bvm=bv.59378465,d.Yms

13. Система сучасного міжнародного права, його галузі та інститути. - Режим доступу: http://www.info-library.com.ua/books-text-7483.html

14. Скакун О. Ф. Поняття, основні ознаки і структура системи права / О. Ф. Скакун // Теорія держави і права : підруч. / О. Ф. Скакун. - Х., 2001. - Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-1635.html

15. Сучасні правові системи світу. - Режим доступу: http://www.pravoznavec.com.ua/books/256/19053/17/

16. Усенко І. Б. Основи правознавства / І. Б. Усенко. - К. : Ірпінь : ВТФ Перун, 1997. - 416 с. - Режим доступу: http://www.twirpx.com/file/812974/

Размещено на Allbest.ru

...