Мiжнародно-правовий захист трудових прав неповнолiтнiх в актах ради Європи

по-третє, сторони розвиватимуть співробітництво в галузі надання консультативних послуг, методичної та наукової підтримки, підвищення кваліфікації фахівців, інформаційного та організаційного забезпечення діяльності структур і установ Міністерства праці та соціальної політики України та громадських організацій інвалідів, що діють у сфері соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю;

по-четверте, сторони сприятимуть плануванню та здійсненню спільних заходів і реалізації програм та проектів щодо соціального захисту, освіти та реабілітації дітей з інвалідністю, дослідницьких проектів у цій галузі, проведенню спільних конференцій та круглих столів;

по-п'яте, сторони у своїй співпраці та спільних заходах будуть приділяти особливу увагу та надавати пріоритети таким питанням:

рання соціальна реабілітація дітей з інвалідністю;

розвиток системи державних та недержавних центрів реабілітації дітей з інвалідністю;

професійна орієнтація та первинне професійне навчання дітей з інвалідністю віком 16-18 років; система інтегрованого навчання та виховання дітей з інвалідністю (ст.ст. 1, 5 Меморандуму).

В Резолюції МОП „Про зайнятість молоді” від 16 червня 1998 р. [19] запропоновано державам-членам проводити збалансовану стратегію економічного росту; розглянути нові й нестандартні програми, націлені на створення зайнятості для молоді; збільшити інвестиції в базову освіту, націливши їх на підвищення якості останньої й на розширення доступу до одержання подальшої освіти більш високого рівня для груп молоді, що перебувають у несприятливому положенні; вжити заходів до того, щоб молодь, яка закінчує школу, мала загальну освіту, збалансоване коло професійних кваліфікацій та навичок, що дозволяють їй реалізувати повною мірою свій потенціал і вносити вклад у підвищення добробуту суспільства; вжити заходів, метою яких є пристосування професійної підготовки й орієнтації молоді до вимог ринку праці, для того щоб полегшити молоді перехід від школи до трудової діяльності та придбання загальних і спеціальних навичок для працевлаштування й навчання протягом всього трудового життя; заохочувати участь роботодавців, працівників і їхніх відповідних організацій:

а) у визначенні того, якими повинні бути програми й зміст освіти й професійної підготовки;

б) у виконанні таких програм;

в) у розробці й оцінці дієвості систем визнання підвищення кваліфікації й навичок і в контролі за цими системами;

г) у встановленні більш тісного співробітництва з навчальними закладами;

сприяти й підтримувати проведення політики відносно молоді, що визнає роль утворення молодіжних організацій у розвитку почуття соціальної відповідальності, ініціативи й співробітництва;

сприяти введенню гнучких графіків роботи, для того щоб молодь могла одержувати освіту і професійну підготовку без відриву і з відривом від виробництва при наявності домовленостей, досягнутих на підприємстві; виявляти перешкоди на шляху наймання молоді та вживати, у міру можливості й необхідності, зусилля по їхньому усуненню, забезпечуючи одночасно захист зайнятості кожному працівникові; створювати законодавчі й адміністративні основи, які дозволяють захистити зайнятість молоді; заохочувати підприємства до того, щоб вони відігравали активну роль у наданні молодим найманим робітникам безперервної професійної підготовки; заохочувати молодь і підприємства до більш гнучкого підходу до придбання нових професійних навичок, що відповідають мінливим потребам; постійно спонукати служби зайнятості як державні, так і приватні до надання молоді більше ефективного сприяння в працевлаштуванні; сприяти заповзятливості, підприємництву й самозайнятості серед молоді, а також створенню життєздатних малих і середніх підприємств, оскільки вони є одним з найважливіших джерел одержання молоддю робочих місць; прийняти й проводити політику, що підвищує конкурентоздатність за допомогою інвестицій, у тому числі інвестицій у технологію, у розвиток людських ресурсів, в утворення й підвищення кваліфікації, сприяючи тим самим економічному росту, соціальному розвитку й зайнятості (п. 1 Резолюції).

Відповідно до п.2 Резолюції, Адміністративній раді Міжнародного бюро праці запропоновано: надати питанню зайнятості молоді високий пріоритет під час обговорення бюджетів; розглянути можливість включення до порядку денного однієї із сесій Міжнародної конференції праці проблеми зайнятості молоді як пункт для загального обговорення; забезпечити, щоб питання про зайнятість молоді обговорювався на регіональних або міжрегіональних нарадах, включаючи тристоронні наради, якщо дозволяють обставини; розробити міжнародну стратегію зайнятості молоді; створити бази даних щодо зайнятості молоді; поширювати інформацію стосовно вакантних робочих місць.

З питань зайнятості молоді МОП розробила Рекомендації „Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку” №136 [42]. Ці Рекомендації застосовуються до спеціальних програм, які мають за мету дати молоді можливість брати участь в діяльності, спрямованій на економічний та соціальний розвиток її країни і здобути освіту, кваліфікацію та досвід, які полегшать її подальшу економічну діяльність протягом тривалого часу і допоможуть її залученню до життя суспільства (п. 1 Рекомендацій). Спеціальні програми повинні розроблятися в рамках національних планів розвитку, де такі є, і повинні, зокрема, повністю пов'язуватися з планами й програмами в галузі людських ресурсів, спрямованих на здійснення цілковитої і продуктивної зайнятості, а також з регулярними програмами освіти і навчання молоді.

Спеціальні програми повинні мати тимчасове застосування і бути розраховані на задоволення поточних та невідкладних економічних і соціальних потреб. Вони не повинні дублювати чи завдавати шкоди іншим заходам економічної політики чи здійсненню регулярних програм освіти і професійно-технічного навчання. Спеціальні програми не повинні здійснюватися таким чином, щоб це відкривало можливість для зниження трудових норм, і служба учасників програм не повинна використовуватися в інтересах приватних осіб чи підприємств. Спеціальні програми мають забезпечувати учасникам, у разі потреби, принаймні мінімальний рівень освіти (п.3). Спеціальні програми повинні містити захист людської гідності і розвиток особистості та почуття особистої і суспільної відповідальності. Керівництво спеціальними програмами має здійснюватися без якої-небудь дискримінації за ознакою раси, кольору шкіри, статі, релігії, політичних поглядів, національного або соціального походження; вони повинні використовуватися з метою активного сприяння забезпеченню рівності. Мета і завдання кожної спеціальної програми, а також категорії учасників повинні чітко визначатися компетентним органом влади і повинні підлягати періодичному переглядові у світлі набутого досвіду. Участь у спеціальних програмах має бути добровільною. Винятки може бути допущено лише через законодавчі заходи і в тих випадках, коли є цілковита відповідність до положень чинних міжнародних трудових конвенцій про примусову працю та про політику в галузі зайнятості.

Програми, відносно яких допускаються такі винятки, можуть охоплювати:

a) програми загальної освіти і професійного навчання, які передбачають вербування в обов'язковому порядку безробітної молоді протягом певного періоду після досягнення нормального віку закінчення шкільної освіти;

б) програми для молоді, яка взяла на себе зобов'язання далі служити протягом певного періоду як попередню умову для здобуття освіти або технічної кваліфікації, які становлять особливий інтерес для суспільства в цілях розвитку. У випадках, коли допускаються винятки, учасникам має надаватись якомога більшою мірою вільний вибір між різними наявними формами діяльності та різними районами в межах країни, і під час їх призначення мають належним чином враховуватися їхні кваліфікація та здібності (пп. 4-7).

Умови служби учасників спеціальних програм повинні чітко встановлюватися компетентним органом влади; вони мають відповідати законоположенням, які регулюють мінімальний вік допуску до роботи, і мають узгоджуватися з іншими законоположеннями, які застосовуються до молоді, яка перебуває на звичайному навчанні або роботі в нормальних умовах (п. 8). Учасники повинні зберігати можливість бути членами молодіжних або профспілкових організацій за власним вибором і брати участь у їхній діяльності.

Має існувати формальна процедура оскарження учасниками рішень, які стосуються їхнього вербування, прийому або умов служби, а також спрощена процедура розгляду дрібних скарг. Керівництво спеціальними програмами та координація їх на національному рівні повинні здійснюватися відповідним органом або органами, заснованими компетентним органом влади. Цей орган або органи повинні, в міру можливостей, мати поряд з представниками уряду також представників організацій працівників, роботодавців та молодіжних організацій для забезпечення їхньої активної участі в плануванні, здійсненні, координації, інспектуванні й оцінці наслідків спеціальних програм. Виконуючи свої завдання, цей орган або органи повинні, в міру потреби, консультуватися з громадськими організаціями та органами влади, компетентними в таких галузях, як праця, освіта, економіка, сільське господарство, промисловість та соціальні питання. Цей орган або органи повинні підтримувати постійний зв'язок з органами влади, які відають звичайними програмами освіти й навчання, для забезпечення координації з метою поступового і, по можливості, швидкого скасування спеціальних програм (п.42).

Слід добиватися активної участі місцевої влади у виборі та здійсненні проектів, що проводяться в рамках спеціальних програм. Вводячи спеціальні програми, компетентні органи влади повинні прагнути забезпечити достатні фінансові й матеріальні ресурси та потрібний кваліфікований персонал з тим, щоб забезпечити повне їх здійснення. У зв'язку з цим слід приділити особливу увагу способам, які дають змогу створювати в рамках програм власні джерела доходу. Від учасника або членів його сім'ї не повинно вимагатися жодних фінансових вкладень. Мають передбачатися регулярні інспекції та фінансові ревізії спеціальних програм. Організація на місцевому рівні має бути такою, щоб готувати й заохочувати учасників до поступового залучення в управління їхньою власною програмою (п.46). Відповідно до п.47 Рекомендацій, стосовно спеціальних програм, в рамках яких молодь з однієї країни бере участь у діяльності, спрямованій на розвиток іншої країни, компетентні органи влади й зацікавлені органи повинні якомога повніше застосовувати відповідні положення цих Рекомендацій щодо питань, які належать до їхньої юрисдикції, і співробітничати між собою з метою як забезпечення застосування таких положень до проблем, що вимагають спільних дій, так і вирішення будь-яких складних питань, які можуть виникнути у зв'язку з застосуванням цих положень.

2.2 Міжнародно-правовий захист трудових прав неповнолітніх в актах Ради Європи: загальна характеристика

Необхідність особливого правового захисту неповнолітніх обумовлена в першу чергу їх фізичною та розумовою незрілістю , отже вони мають особливу потребу в охороні і піклуванні та забезпечення умов для нормального розвитку і освіти. Формулюючи основні принципи Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 р., Генеральна Асамблея ООН виходила з того, що «людство зобов'язане давати дитині краще, що воно має», підкреслюючи тим самим важливість даного питання для всіх держав.

Першим же міжнародно-правовим документом у галузі прав дітей була Женевська декларація прав дитини 1924 р. Права неповнолітніх присвячені статтями 25, 26 Загальної декларації прав людини (1948 р.), стаття 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права (1966 р. ), а 20 листопада 1989 р. Генеральна Асамблея ООН була прийнята Конвенція про права дитини.

На європейському рівні охорона праці молоді регулюється Європейською соціальною хартією (переглянутою) [24] та Директивою Ради 94/33/ЄC від 22 червня 1994 р. „Про захист молоді, що працює” [25]. Так, в Європейській Соціальній Хартії (переглянутій) від 3 травня 1996 р. [24] цьому питанню передбачено окрему статтю, яка називається „Право дітей та підлітків на захист”. Зокрема, в ній зазначено, що з метою забезпечення ефективного здійснення права дітей та підлітків на захист сторони зобов'язуються:

1) встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу становить 15 років, за винятком дітей, які приймаються для виконання робіт, визнаних легкими роботами, що не завдають шкоди здоров'ю дітей, їхній моральності або освіті;

2) встановити, що мінімальний вік прийняття на роботу, де умови праці визнано небезпечними або шкідливими, становить 18 років;

3) заборонити застосування праці осіб, які ще здобувають обов'язкову освіту, на роботах, що можуть порушити процес їхнього повного навчання;

4) обмежити тривалість робочого часу для осіб молодше 18 років відповідно до потреб їхнього розвитку, і особливо потреб у професійній підготовці;

5) визнати право молодих працівників і учнів на виробництві на справедливу заробітну плату або іншу відповідну допомогу;

6) встановити, що час, витрачений підлітками за згодою роботодавця на професійну підготовку в нормовані робочі години, зараховується як робочий час;

7) встановити, що працюючі особи молодше 18 років мають право на щорічну оплачувану відпустку тривалістю не менше чотирьох тижнів;

8) заборонити застосування праці осіб молодше 18 років на роботах у нічний час, за винятком деяких робіт, визначених національними законами чи правилами;

9) передбачити, що особи молодше 18 років, праця яких застосовується на роботах, визначених національними законами чи правилами, підлягають регулярному медичному оглядові;

10) забезпечити особливий захист дітей та підлітків від фізичних і моральних ризиків, на які вони наражаються, і зокрема від тих ризиків, що безпосередньо або опосередковано випливають з виконуваної ними роботи (ст.7 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої)).

Необхідно відзначити, що спеціальний нормативний акт з питань забезпечення прав молоді в сфері трудової діяльності було прийнято Радою ЄС, зокрема Директиву Ради 94/33/ЄC від 22 червня 1994 року „Про захист молоді, що працює” [25]. Ця Директива застосовується щодо осіб віком до 18 років, які уклали трудовий контракт чи мають трудові відносини, визначені діючим законодавством держави-члена та/або відповідають діючому законодавству держави-члена. Держави-члени через застосування законодавчих або регуляторних актів можуть передбачити, що ця Директива не застосовується в межах та обставинах, які вони встановлюють законодавчим або регуляторним шляхом, щодо випадкових або короткострокових робіт, а саме: служба у домашньому господарстві в приватному помешканні; робота, яка не вважається шкідливою або небезпечною для молоді, на сімейному підприємстві (ст.2 Директиви).

Відповідно до цієї Директиви, термін „молода особа” означає будь-яку особу віком до 18 років; термін „дитина” - будь-яку молоду особу, яка не досягла 15 років і яка підлягає загальнообов'язковому шкільному навчанню протягом повного часу, згідно з національним законодавством; „підліток” - будь-яку молоду особу віком від 15 до 18 років, яка вже не підлягає загальнообов'язковому шкільному навчанню протягом повного часу, згідно з національним законодавством; „легка праця” - будь-яку працю, яка, зважаючи на специфічну природу завдань, з яких вона складається та спеціальні умови, в яких виконуються такі завдання:

а) не є шкідливою для безпеки, здоров'я або розвитку дітей;

б) не перешкоджає їхньому навчанню в школі, участі в програмах професійного навчання, які затверджені компетентними органами, або їхній здатності отримувати користь від навчання; „робочий час” - будь-який період, протягом якого молода особа перебуває на роботі, у розпорядженні роботодавця і виконує свою роботу чи обов'язки згідно з національним законодавством та/або національною практикою; „час відпочинку” - будь-який період, який не є робочим часом (ст.3 Директиви). Відповідно до ст.4 цієї Директиви, держави-члени зобов'язані вживати заходи, які необхідні для заборони дитячої праці. Однак, держави-члени можуть, законодавчим або регуляторним шляхом передбачити, що заборона дитячої праці не застосовується: а) щодо дітей, які здійснюють діяльність, визначену в ст. 5 Директиви (культурна або подібна діяльність); б) діти, які досягли як мінімум 14 років, і які працюють за теоретичною та/або практичною системою, яка поєднує роботу та навчання на виробництві, якщо тільки ця робота виконується відповідно з умовами, чітко визначеними компетентним органом;

в) діти, які досягли як мінімум 14 років, і які виконують інші види легкої праці, ніж ті, що визначені в ст.5 Директиви (культурна або подібна діяльність); інші види легкої праці, ніж ті, що визначені в ст.5 можуть виконуватися дітьми починаючи з 13 років протягом обмеженої кількості годин на тиждень та види робіт, визначені національним законодавством. Працевлаштування дітей з метою залучення до культурної, мистецької, спортивної чи рекламної діяльності здійснюється за умови отримання попереднього дозволу, який надається компетентним органом в кожному окремому випадку.

ержави-члени визначають законодавчим або регуляторним шляхом умови праці дітей у випадках, які зазначені вище і процедуру отримання попереднього дозволу, за умови, що така діяльність:

а) не є шкідливою для безпеки, здоров'я чи розвитку дітей,

б) не перешкоджає їхньому навчанню в школі, участі в програмах професійного навчання, які затверджені компетентними органами, або на їх здатність отримувати користь від навчання (ст.5).

Держави-члени законодавчим або регуляторним шляхом можуть дозволяти, відповідно до умов, які вони встановлюють, зайнятість дітей з метою їх участі в культурних, мистецьких, спортивних чи рекламних видах діяльності. До загальних обов'язків роботодавців ст.6 Директиви віднесено:

1) вживання необхідних заходів для захисту безпеки і здоров'я молодих осіб, приділяючи особливу увагу специфічним ризикам, визначеним в частині 1 ст. 7 Директиви (уразливість молодих осіб);

2) застосування заходів, передбачених частиною 1 на основі оцінки існуючих ризиків для молоді, пов'язаних з роботою.

Оцінка має здійснюватися до того, як молоді особи почнуть працювати, а також, у випадку значних змін умов праці і повинна стосуватися, зокрема, таких аспектів:

а) спорядження та облаштування робочого місця та приміщення;

б) походження, рівень і тривалість випромінювання фізичних, біологічних і хімічних речовин;

в) облаштування, вибір та використання робочого обладнання при роботі з певними речовинами, машинами, апаратурою та пристосуваннями, та спосіб їх зберігання;

г) організація робочого процесу та операцій і спосіб їх взаємодії (організація праці);

д) стан навчання та поінформованості молодих осіб. Коли така оцінка вказує на існування ризику для безпеки, фізичного або ментального здоров'я або розвитку молодих осіб, має бути проведений безкоштовний відповідний медичний огляд і моніторинг їхнього здоров'я.

Безкоштовна оцінка і моніторинг здоров'я може бути частиною національної системи охорони здоров'я;

3) повідомлення молоді про можливі ризики та про всі заходи, вжиті для їхньої безпеки та здоров'я. Також роботодавець має повідомити юридичних представників дітей про можливі ризики та про всі заходи, вжиті для безпеки та здоров'я дітей;

4) запровадження захисних та попереджувальних заходів.

Держави-члени гарантують, що молодь буде захищена від специфічних ризиків для безпеки, здоров'я та розвитку, обумовлених браком досвіду, відсутністю усвідомлення існуючих або можливих ризиків або незрілістю молоді. Держави-члени повинні забороняти працю молодих осіб на роботах, які:

а) об'єктивно перевищують їх фізичні або психологічні можливості;

б) включають в себе шкідливий вплив токсичних, канцерогенних речовин, що призводять до спадкового генетичного ураження, негативних наслідків для плоду під час вагітності або таких, що спричиняють будь-який інший хронічний негативний ефект для здоров'я людини;

в) пов'язані з радіаційним опроміненням;

г) пов'язані з ризиками настання нещасного випадку, який може статися з молоддю через нездатність розпізнати або передбачити такі ризики, внаслідок приділення недостатньої уваги дотриманню правил безпеки або браку знань чи освіти;

д) створюють небезпеку здоров'ю молоді від переохолодження чи перегріву, звуку або вібрацій.

Держави-члени через застосування законодавчих або підзаконних положень можуть дозволяти відхилення від вище приведених положень, якщо такі відхилення є необхідними для професійної освіти підлітків та за умови, що захист їх безпеки та здоров'я буде забезпечений виконанням робіт під наглядом компетентної особи (ст.7). Відповідно до ст. 8 Директиви, держави-члени повинні вживати необхідних заходів для обмеження робочого часу молоді:

а) до восьми годин на добу і 40 годин на тиждень для роботи за системою, що поєднує роботу і практику чи практику на виробництві;

б) до двох годин у день для навчання і 12 годин на тиждень для роботи, що здійснюється протягом періоду навчання поза часом, призначеним для навчання у школі, якщо така діяльність не заборонена національним законодавством та/або практикою; в жодному разі тривалість робочого дня не може перевищувати семи годин; це обмеження може бути збільшеним до восьми годин для дітей, які досягли 15 років;

в) до семи годин на день і 35 годин на тиждень для роботи, що здійснюється протягом періоду вільного від шкільного навчання, який триває щонайменше один тиждень; ці обмеження можуть бути збільшеними до восьми годин на день і 40 годин на тиждень для дітей, які досягли 15 років;

г) до семи годин на день і 35 годин на тиждень для виконання легкої праці дітьми, які вже не підпадають під загальнообов'язкове шкільне навчання протягом повного часу, згідно з національним законодавством. Час, проведений на практиці молодою особою, що працює за системою, яка поєднує теорію і практику чи роботу на виробництві, має зараховуватися як робочий час. Якщо молода особа працює більше ніж на одного роботодавця, робочі дні і робочий час є сукупним. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для заборони дитячої праці в проміжок часу від 20 до 6 годин. Держави-члени вживають необхідних заходів для заборони праці підлітків у проміжок часу від 22 до 6 години або від 23 до 7 години. Держави-члени можуть законодавчими або підзаконними положеннями дозволити працю підлітків в окремих сферах діяльності у вище приведені періоди. У цьому випадку, держави-члени вживають відповідних заходів щодо забезпечення нагляду за підлітком з боку дорослої особи, у випадках, коли такий нагляд є необхідним для безпеки підлітка. Однак, держави-члени можуть законодавчими або підзаконними актами дозволити роботу підлітків у період, протягом якого нічна робота заборонена, якщо існують об'єктивні причини для таких дій, і за умови, що підліткам буде надано відповідний компенсаційний час для відпочинку: робота в судноплавному чи риболовному секторі; робота в секторі збройних сил або поліції; робота в лікарнях або подібних закладах; культурна, мистецька, спортивна або рекламна діяльність (ст.9).

До здійснення будь-яких домовленостей щодо нічної роботи та з регулярними інтервалами після їх укладення підліткам має бути надане право на безкоштовний огляд здоров'я, якщо робота, яку вони виконують, продовж періоду за якого робота є забороненою, не є одноразовою. Відповідно до ст. 10 Директиви, держави-члени зобов'язані вживати необхідних заходів для того, щоб на кожний період роботи у 24 години, діти користувалися часом відпочинку, який дорівнює як мінімум 14 годинам. Держави-члени вживають необхідних заходів для того, щоб для кожного семиденного періоду діти та підлітки мали право на період відпочинку, який складає як мінімум 2 доби і який по можливості має бути безперервним. Якщо через поважні технічні або організаційні причини, мінімальний період відпочинку може скорочуватися, він за будь-яких умов має бути безперервним і не меншим за 36 годин. Мінімальний період відпочинку, про який йдеться, має включати неділю. Держави-члени можуть у законодавчих або підзаконних положеннях встановлювати, що визначають мінімальні періоди відпочинку, переривати час відпочинку у випадках, якщо діяльність поділена на окремі періоди або триває короткий час. Держави-члени зобов'язані слідкувати за тим, щоб період, вільний від будь-якої роботи, наскільки це можливо, включав в себе період шкільних канікул для дітей, які підлягають загальнообов'язковій шкільній освіті протягом повного часу, як це визначено національним законодавством. Держави-члени повинні вживати необхідних заходів для надання молодим особам, у випадку, коли тривалість робочого дня більша за чотири з половиною години, перерви тривалістю як мінімум 30 хвилин, які по можливості повинні бути безперервними. Держави-члени, як виняток, можуть відійти від вище приведених умов, якщо такі роботи є короткостроковими і вимагають невідкладного виконання, якщо дорослі працівники через їх відсутність не можуть її виконувати, а також, якщо підліткам буде надано достатній компенсуючий період відпочинку протягом наступних трьох тижнів (ст.10 Директиви).

ВИСНОВОК

Національне законодавство в сфері охорони праці молоді в цілому відповідає міжнародним та європейським нормам. Однак, необхідно констатувати і те, що деякі положення національного трудового законодавства потребують доопрацювання.

Я вважаю, що мінімальний вік повинен установлюватись на одному й тому ж рівні для всіх галузей економічної діяльності і необхідним є послідовне підвищення до шістнадцяти років мінімального віку для приймання на роботу за наймом дітей. З метою забезпечення в терміновому порядку заборони й ліквідації найгірших форм дитячої праці Конвенцією про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці: недопущення залучення дітей до найгірших форм дитячої праці; надання необхідної та належної прямої допомоги для припинення заняття дітей найгіршими формами дитячої праці й для їхньої реабілітації та соціальної інтеграції; надання всім дітям звільненим від найгірших форм дитячої праці, доступу до безплатної початкової освіти й, у разі можливості та необхідності, до професійно-технічної підготовки; виявлення дітей, які перебувають в особливо важкому стані, та допомога таким дітям; врахування особливостей становища дівчат .

З метою викорінення експлуатації праці дітей та для ефективного забезпечення її заборони необхідно державам не лише систематизувати законодавчу базу щодо праці неповнолітніх, а й виробити механізм її реалізації. Чіткими кроками у боротьбі проти цього явища з метою інтеграції законодавства України до законодавства ЄС є установлення гарантій при працевлаштуванні неповнолітніх, а також контроль за дотриманням трудового законодавства з питань охорони праці та її гігієни, техніки безпеки (заборона застосування праці осіб молодше 18 років, на важких роботах і роботах зі шкідливими та небезпечними умовами праці, на підземних роботах, роботах у нічний час чи виконання надурочних робіт, у вихідні дні тощо), оплати праці роботодавцем щодо неповнолітніх працівників й інші фактори, які сприятимуть здобуттю дитиною освіти, її духовному та фізичному розвитку.

ЛІТЕРАТУРА

1. Положение детей в мире, 1997 г. / К. Беллами. - Б. м. : ЮНИСЕФ. Дет. фонд ООН, 1997. - 116 с.

2. Костриця В. Дитяча праця є наслідком усіх економічних та соціальних негараздів / В. Костриця // Робітнича газ. - 2000. - 13 січ.

3. Отака дитяча арифметика // Урядовий кур'єр. - 2002. - №23

4. Про мінімальний вік допуску дітей до роботи в сільському господарстві: Конвенція МОП № 10 від 25 жовтня 1921 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123.

5. Про мінімальний вік допуску підлітків на роботу вантажниками вугілля або кочегарами у флоті: Конвенція МОП №15 від 25 жовтня 1921 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - С. 123.

6. Про обов'язковий медичний огляд дітей і підлітків, зайнятих на борту суден: Конвенція МОП № 16 від 25 жовтня 1921 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956.- №7. - Ст. 123.

7. Про мінімальний вік допуску дітей на роботу в морі: Конвенція МОП №58 від 26 червня 1936 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123.

8. Про мінімальний вік прийому дітей на роботу в промисловості: Конвенція МОП №59 від 3 червня 1937 р..

9 Про вік приймання дітей на непромислові роботи: Конвенція №60 від 3 червня 1937 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123.

10. Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці у промисловості: Конвенція МОП №77 від 19 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123.

11. Про медичний огляд дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці на непромислових роботах: Конвенція МОП №78 від 19 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123.

12. Про обмеження нічної праці дітей та підлітків на непромислових роботах: Конвенція МОП №79 від 19 вересня 1946 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123.

13. Про нічну працю підлітків у промисловості (переглянута): Конвенція МОП №90 від 17 червня 1948 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1956. - №7. - Ст. 123..

14. Про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці: Конвенція МОП №182 від 1 червня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 2000. - №48. - Ст. 412.

15. Про мінімальний вік для прийняття на роботу рибалок: Конвенція МОП № 112 від 19 червня 1959 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1961. - № 46. - Ст. 514.

16. Про мінімальний вік допуску на підземні робота в шахтах і копальнях: Конвенція МОП №123 від 22 червня 1956 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1970. - №7. - Ст. 47.

17. Про медичний огляд молодих людей з метою визначення їхньої придатності до праці на підземних роботах в шахтах і копальнях: Конвенція МОП №124 від 23 червня 1965 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1970. - № 7. - Ст. 47.

18. Про мінімальний вік прийняття на роботу: Конвенція МОП №138 від 24 червня 1973 р. // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1979. - №12. - Ст. 146.

19. Про зайнятість населення: Резолюція МОП від 16 червня 1996 р.

20. Меморандум про взаєморозуміння між Міністерством праці та соціальної політики України та Представництвом Дитячого Фонду ООН (ЮНІСЕФ) в Україні у сфері соціальної політики щодо дітей з інвалідністю від 27 травня 2003 р.

21. Щодо медичного огляду дітей та підлітків з метою виявлення їхньої придатності до праці: Рекомендації МОП №79 від 19 вересня 1946 р.

22. Щодо умов праці молодих людей, зайнятих на підземних роботах у шахтах та копальнях: Рекомендації МОП №125 від 2 червня 1965 р.

23. Щодо спеціальних програм забезпечення зайнятості та підготовки молоді в цілях розвитку: Рекомендації МОП №136 від 3 червня 1970 р.

24. Європейська соціальна хартія (переглянута). - Страсбург, 3 травня 1996 р. - European Treaty Series / 163.

25. Про захист молоді, що працює: Директива Ради 94/33/ЄC від 22 червня 1994 р. // Official Journal L 216 20/08/1994, P. 0012 - 0020.

Размещено на Allbest.ru