Зобов'язальні відносини
Сторони у зобов’язальних відносинах. Система і способи забезпечення зобов’язань, підстави їх виникнення. Види зобов'язань залежно від визначеності змісту. Суб'єкти зобов’язань: боржник, кредитор. Процедура оформлення права на спадщину; спадковий договір.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 14.05.2015 |
| Размер файла | 27,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
- Завдання 1
- 1. Сторони у зобов'язальних відносинах
- 2. Способи забезпечення зобов'язаня
- Завдання 2
- 1. Оформлення права на спадщину
- 2. Спадковий договір
- Завдання 3
- 1. Види зобов'язань залежно від визначеності змісту
- 2. Система зобов'язань. Класифікація
- Завдання 4
- 1. Підстави виникнення зобов'язань
- 2. Суб'єкти зобов'язань
- Список використаної літератури
Завдання 1
Вавілов звернувся з проханням до Геращенка позичити йому 150 грн. строком на 10 днів. Геращенко мав біля себе тільки 100 грн., але погодився дати в борг ту суму, яку просив Вавілов. Останній написав боргову розписку, що отримав 150 грн. Наступного дня Геращенко раптово помер. Його вдова знайшла боргову розписку і поставила вимогу перед Вавіловим повернути 150 грн., але той погодився повернути тільки 100 грн. При цьому він сказав, що це можуть підтвердити свідки. Вдова Геращенка, посилаючись на ст.1051 ЦК твердила, що оскільки договір укладений у письмовій формі, то показання свідків не можуть братися до уваги. Проаналізуйте ситуацію.
Рішення:
Відповідно до ч. 2 ст.1051 Цивільного кодексу України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.
Щодо форми договору позики слід звернутись до ст.1047 ЦК, відповідно до якої договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
Враховуючи те, що у цивільних правовідносинах застосовується неоподатковуваний мінімум доходів громадян у розмірі 17 гривень згідно з Законом України “Про податок з доходів фізичних осіб, договір позики може бути укладений між фізичними особами в усній формі у випадку, якщо його сума не перевищує 170 грн.
Виходячи з умов задачі, Вавілов звернувся з проханням позичити йому гроші в розмірі 150 грн., тому дана сума не перевищує неоподатковуваний розмір доходів громадян, а тому може бути укладений в усній формі.
На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ч.1 ст.1051 Цивільного кодексу України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Але вже як було сказано вище, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Однак, так як в даному випадку, письмова форма договору позики є не обов'язковою, оскільки не перевищує встановлений неоподатковуваний розмір - 17 грн., тому Вавілов може довести недійсність укладення договору на основі показання свідків.
1. Сторони у зобов`язальних відносинах
Відповідно до ст.510 ЦК сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.
Управненою стороною зобов'язання є кредитор, а зобов'язаною - боржник. Кредитором і боржником можуть бути: фізичні особи, юридичні особи, держава України, автономна Республіка Крим, територіальна громада, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права, тобто ті суб'єкти, які відповідно до ст.2 ЦК можуть бути учасниками цивільних відносин. В окремих зобов'язаннях один із їх учасників стає тільки кредитором, а другий - тільки боржником. Наприклад, у деліктних зобов'язаннях кредитором виступає потерпілий, а боржником - особа, відповідальна за завдання шкоди. Однак у переважній більшості зобов'язань кожен із учасників виступає одночасно і кредитором, і боржником. Це випливає з ч.3 ст. 510 ЦК: якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права, і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.
Згідно з ч.2 ст.510 ЦК у зобов'язанні на стороні боржника або кредитора можуть бути одна або одночасно кілька осіб. Такі правовідносини, в яких на стороні кредитора виступає кілька осіб, а на стороні боржника лише одна, називаються зобов'язаннями з активною множинністю. Пасивна множина виникає тоді, коли на стороні боржника є кілька осіб, а на стороні кредитора лише одна. Якщо і на стороні кредитора, і на стороні боржника виступають кілька осіб, виникає так звана змішана множина.
В деяких випадках в зобов'язальних відносинах стороною виступає третя особа. Відповідно до ст.511 ЦК зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов'язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.
Наприклад, відповідно до ст.985 ЦК страхувальник має право укласти із страховиком договір на користь третьої особи, якій страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату у разі досягнення нею певного віку або настання іншого страхового випадку.
2. Способи забезпечення зобов'язання
Більшість способів забезпечення виконання зобов'язань мають акцесорний характер і при недійсності основного зобов'язання або припиненні його дії перестають існувати. Але є і такі способи забезпечення, які можуть мати самостійний характер, наприклад гарантія. Кожен із способів забезпечення зобов'язання має певні особливості, які обумовлені ступенем і механізмом впливу на боржника, але підкорені одній загальній меті - спонукати боржника виконати зобов'язання належним чином.
У цивілістичній науці проводиться класифікація способів забезпечення виконання зобов'язань за різними ознаками. Зокрема, наприклад, залежно від юридичної конструкції способи поділяються на такі, що пов'язані, та такі, що не пов'язані з попереднім виділенням майна для можливої примусової реалізації обов'язку порушника. До першої групи належать застава та завдаток, до другої - неустойка, порука, гарантія.
За правовою природою способи поділяються на такі, що є, та такі, що не є формами юридичної відповідальності. До першої групи належать неустойка та завдаток, до другої - застава, порука, гарантія. Притримання є однією з форм самозахисту, яка має спільні риси з заставою.
Відповідно до ст. 546 ЦК виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання. Наприклад, ст.1307 ЦК визначає способи забезпечення виконання спадкового договору.
Завдання 2
У одинокої Олени тяжко захворів син. На ліки потрібні були великі кошти, яких в Олени не було. Вона звернулась до свого сусіда Павла з проханням дати їй в борг 1000 грн. строком на 3 місяці. Той погодився, але при умові, що через 3 місяці Олена поверне 1500 грн. Остання була у відчаї і прийняла умови Павла. Договір було належним чином оформлено. Через 3 місяці син Олени одужав, вона вийшла із стресового стану і звернулася до Павла з проханням зменшити відсоток боргу, на що отримала відмову. Що можна порадити Олені?
Рішення:
Олені можна порадити звернутися до суду з позовом до Павла про визнання договору недійсним.
Відповідно до ст.233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Згідно з п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” збігом тяжких обставин слід вважати такий майновий або особистий стан громадянина чи його близьких (крайня нужденність, хвороба тощо), які примусили укласти угоду на вкрай невигідних для нього умовах.
Для визнання недійсним правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини необхідно встановити факт наявності цих обставин, невигідність правочину для сторони, яка діяла під впливом вказаних обставин. Вчинений правочин визнається недійсним незалежно від того, хто був ініціатором його вчинення.
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 ЦК, а саме: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною.
Крім цього, відповідно до ч.2 ст.233 ЦК сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
При вирішенні питання про визнання угоди недійсною судові необхідно враховувати, що недійсність угоди може бути підтверджена будь-якими засобами доказування, якщо інше не передбачено законом.
1. Оформлення права на спадщину
Процедура оформлення права на спадщину визначена главою 89 ЦК.
Відповідно до ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відповідно до ст.1297 ЦК.
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.
Стаття 1298 визначає строк видачі свідоцтва про право на спадщину, відповідно до якої свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини. Якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще не народженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Ці норми застосовується також щодо дитини, зачатої за життя спадкодавця, але народженої після його смерті, у разі спадкування за законом.
До закінчення строку на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця у банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення.
Згідно із ст. 1299 ЦК право на спадщину підлягає державній реєстрації, якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, то спадкоємець зобов'язаний зареєструвати право на спадщину в органах, які здійснюють державну реєстрацію нерухомого майна. Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
Стаття 1300 ЦК передбачає внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, що здійснюється за згодою всіх спадкоємців, які прийняли спадщину. Нотаріус за місцем відкриття спадщини може внести зміни до свідоцтва про право на спадщину. Крім цього, на вимогу одного із спадкоємців за рішенням суду можуть бути внесені зміни до свідоцтва про право на спадщину.
У випадках внесення змін до свідоцтва нотаріус видає спадкоємцям нові свідоцтва про право на спадщину.
2. Спадковий договір
Поняття спадкового договору визначено ст.1302 ЦК, відповідно до якої за спадковим договором одна сторона (набувач) зобов'язується виконувати розпорядження другої сторони (відчужувача) і в разі його смерті набуває право власності на майно відчужувача.
Стаття 1303 визначає сторін у спадковому договорі - відчувач і набувач. Відчужувачем у спадковому договорі може бути подружжя, один із подружжя або інша особа. Набувачем у спадковому договорі може бути фізична або юридична особа.
Спадковий договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Стаття 1305 ЦК встановлює обов'язки набувача у спадковому договорі, відповідно до якої набувач у спадковому договорі може бути зобов'язаний вчинити певну дію майнового або немайнового характеру до відкриття спадщини або після її відкриття.
Особливості спадкового договору з участю подружжя визначені ст.1306 ЦК. Зокрема, предметом спадкового договору може бути майно, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності, а також майно, яке є особистою власністю будь-кого з подружжя. Спадковим договором може бути встановлено, що в разі смерті одного з подружжя спадщина переходить до другого, а в разі смерті другого з подружжя його майно переходить до набувача за договором.
Стаття 1307 ЦК передбачає способи забезпечення виконання спадкового договору. Так, на майно, визначене у спадковому договорі, нотаріус, який посвідчив цей договір, накладає заборону відчуження. Заповіт, який відчужувач склав щодо майна, вказаного у спадковому договорі, є нікчемним.
Відчужувач має право призначити особу, яка буде здійснювати контроль за виконанням спадкового договору після його смерті. У разі відсутності такої особи контроль за виконанням спадкового договору здійснює нотаріус за місцем відкриття спадщини.
Відповідно до ст.1308 ЦК спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу відчужувача у разі невиконання набувачем його розпоряджень. Спадковий договір може бути розірвано судом на вимогу набувача у разі неможливості виконання ним розпоряджень відчужувача.
Завдання 3
У 1999 році помер громадянин Мазурок, який разом із своєю дружиною на праві спільної сумісної власності володів будинком. Заповіту не залишив. Разом з батьками проживав син Володимир ( на момент відкриття спадщини і після цього). У спадкодавця була ще дочка Надія, яка проживала окремо із своєю сім'єю. Після смерті Мазуренка ніхто із спадкоємців не звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини. У 2004 році померла вдова Мазурка. Син продовжував проживати у батьківському будинку. Дочка і син звернулися до нотаріальної контори із заявою про право на спадщину. Обоє отримали свідоцтво про право на половину будинку. Чи правильно їм було видано свідоцтво про частку у спадщині? Свою відповідь обґрунтуйте.
Рішення:
Свідоцтво про право на спадщину дочці і синові Мазуренка було видано з порушенням вимог законодавства з наступних підстав:
Що стосується сина Володимира, який постійно проживав із батьком при прийнятті ним спадщини слід керуватися ч.2 ст.268 ЦК, відповідно до якої спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом шестимісячного строку він не заявив про відмову від неї.
Дочка Надія не проживала разом з батьком, а тому вона зобов'язана подати заяву про прийняття спадщини. Тому що відповідно до ст.1269 ЦК спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини.
За умовами задачі після смерті батька дочка таку заяву не подала, а тому її можна вважати такою, що пропустила строк.
Згідно з ст.1272 ЦК якщо спадкоємець протягом шестимісячного строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до ст.1296 ЦК спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно відповідно до ст.1297 ЦК.
Строк видачі свідоцтва про право на спадщину - видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.
Виходячи з умов задачі, об'єктом спадщини виступає житловий будинок, а тому відповідно до вимог ст.1297 ЦК і син, і дочка повинні були звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. До нотаріуса вони звернулися лише аж в 2004 році, коли померла матір і їм було видано свідоцтво, що суперечить вимогам ст.1298 ЦК (після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини).
зобов'язальний боржник кредитор спадковий
1. Види зобов`язань залежно від визначеності змісту
Змістом зобов'язання є сукупність прав та обов'язків суб'єктів зобов'язання. Зобов'язальне право поруч із правом власності є однією з головних категорій майнового права. Більшість зобов'язань являють собою майнові відносини. Разом з тим деякі зобов'язання можуть бути і немайновими, наприклад, деякі зобов'язання, що виникають у галузі авторського права, коли автор вимагає виправлення перекручень в своєму творі, коли автор виконує планову роботу, за яку не сплачується гонорар; коли виконується доручення немайнового характеру
Залежно від особливостей змісту, специфіки об'єкта і підстав виникнення зобов'язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов'язань.
У тих випадках, коли одній стороні зобов'язання належить право, а іншій - обов'язок, зобов'язання вважається одностороннім. До односторонніх зобов'язань відносять договори позики, дарування.
Односторонні зобов'язання - це зобов'язання, в яких одна сторона має тільки право, а інша - тільки обов'язки. Проте на практиці переважали зобов'язання, де кожна зі сторін мала певні права і відповідні обов'язки. Їх називали двосторонніми. Прикладом одностороннього міг бути договір позики грошей: позикодавець мав тільки право вимагати повернення грошей і не мав ніяких обов'язків, а боржник / позичальник/ мав тільки обов'язки - повернути своєчасно борг. У нього не було ніяких прав стосовно кредитора. Прикладом двосторонніх зобов'язань могли бути договори купівлі-продажу, найму-оренди тощо. У договорі купівлі-продажу продавець мав право вимагати сплати ціни, але він також зобов'язаний був передати покупцеві продану річ.
Якщо кожна із сторін набуває поруч з правами ще й певних обов'язків, то зобов'язання вважається взаємним (купівля-продаж).
В залежності від ступеня визначеності предмета зобов'язання, вони поділяються на одно об'єктні, альтернативні і факультативні. За однооб'єкгним зобов'язанням кредитор має право вимагати від боржника виконання певної визначеної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку продавець повинен передати покупцеві саме будинок, а не якусь іншу річ чи виконати інші дії.
Альтернативне зобов'язання - це зобов'язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов'язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і складає виконання зобов'язання. Право вибору, якщо інше не випливає з закону чи тексту договору, або із суті договору, - належить боржнику. Він вирішує, які саме дії має вчинити. В силу спеціальних вказівок закону право вибору може бути надане і кредитору. Так, Закон України "Про захист прав споживачів" надає покупцеві при покупці неякісного товару право вимагати: заміни речі чи її ремонту, чи зменшення її купівельної ціни, чи розірвання договору.
На відміну від альтернативних, факультативні зобов'язання це такі зобов'язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього він може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії. Зобов'язання, за яким боржник повинен виконати певну дію, а кредиторові належить право вимагати вчинення такої дії, називають зобов'язанням з позитивним змістом. Якщо ж кредитор має право вимагати від боржника, щоб той утримувався від вчинення певної дії, і той зобов'язаний її не вчиняти (наприклад, автор не повинен передавати рукопис іншому видавництву), то такі зобов'язання мають назву зобов'язань з негативним змістом.
2. Система зобов`язань. Класифікація
За підставами виникнення зобов'язання поділяються на договірні, позадоговірні та односторонньо-вольові. Договірні зобов'язання виникають із укладених між сторонами договорів. Підставою виникнення позадоговірних зобов'язань є: заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставне збагачення. Односторонньо-вольові зобов'язання виникають із односторонніх угод (довіреність, заповіт).
За економічними та юридичними ознаками зобов'язання поділяються на:
1) зобов'язання з сплатної реалізації майна (купівля-продаж, поставка, контрактація, міна, довічне утримання);
2) зобов'язання з сплатної передачі майна в користування (майновий найом, найм житлового приміщення);
3) зобов'язання з безоплатної передачі майна у власність або користування (дарування, позичка);
4) зобов'язання з виконання робіт (підряд, підряд на капітальне будівництво);
5) зобов'язання з надання послуг (доручення, комісія, схов, експедиція);
6) зобов'язання з перевезень (залізничних морських, річкових, повітряних, автомобільних, морським та річковим буксируванням);
7) зобов'язання з кредитних розрахунків (позика, банківське кредитування, розрахунковий та поточний рахунки, розрахункові правовідносини, чек, вексель);
8) зобов'язання з страхування (майнове та особисте страхування);
9) зобов'язання за спільною діяльністю (спільна діяльність громадян, спільна діяльність організацій);
10) зобов'язання, що виникають з односторонніх правомірних дій (публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення);
11) охоронні зобов'язання (зобов'язання, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, рятування майна, безпідставного придбання чи збереження майна).
Завдання 4
У січні 2004 року помер громадянин Шутко. Після його смерті залишилася 50-річна вдова, яка працювала в магазині продавцем, дочка - дільничний терапевт, син - інвалід та 75-річний батько. У заповіті синові Шутко заповів дачний будинок вартістю 10 тис. грн. та акції на суму 1 тис. грн., батькові - автомобіль вартістю 8 тис. грн., меблевий гарнітур - вартістю 2 тис. грн. та акцій на суму 1 тис. грн. Будинок та решту майна на суму 66 тис. грн. Шутко заповів заводові, на якому працював понад 30 років. Син і батько звернулись до суду з позовом про визнання заповіту частково недійсним, оскільки на їх думку за заповітом вони отримали менше ніж повинні отримати як спадкоємці, котрі мають право на обов'язкову частку у спадщині. Син вважав, що він може додатково претендувати на майно вартістю 1 тис. грн., а батько - 3 тис. грн. Спробуйте довести безпідставність претензій спадкоємців.
Рішення:
Відповідно до ст. 1233 ЦК заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.
Законом визначені підстави для визнання заповіту недійсним, що визначені ст. 1257 ЦК. Зокрема, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини.
У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
Виходячи з умов задачі, син і батько звернулись до суду з позовом про визнання заповіту частково недійсним, оскільки на їх думку за заповітом вони повинні отримати більше як спадкоємці, котрі мають право на обов'язкову частку у спадщині.
Стаття 1241 ЦК визначає коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині, а саме малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).
Будь-які обмеження та обтяження, встановлені у заповіті для спадкоємця, який має право на обов'язкову частку у спадщині, дійсні лише щодо тієї частини спадщини, яка перевищує його обов'язкову частку.
При вирішенні питання про оспорення заповіту слід звернутися до роз'яснень, викладених у Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику у справах про спадкування", відповідно до п. 19 якої при визначенні розміру обов'язкової частки в спадщині враховуються всі спадкоємці за законом першої черги, увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. У разі порушення права спадкоємців на обов'язкову частку у спадщині суд може вирішувати питання про недійсність свідоцтва про право на спадщину лише в тій частині, яка складає обов'язкову частку.
Право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.
За умовами задачі, правило про обов'язкову частку, яка має враховуватись у заповіті, діє лише відносно 75-річного батька як повнолітньої непрацездатної особи. Тому розмір обов'язкової частки у спадщині може бути збільшений судом з урахуванням вказаної обставини.
1. Підстави виникнення зобов'язань
Відповідно до ч.2 ст.509 ЦК зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК.
Згідно з ст.11 ЦК зобов'язання виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є:
1) договори та інші правочини;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі;
4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
2. Суб`єкти зобов`язань
Суб'єктами в зобов'язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником.
Кредитор - це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утриматися від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається "кредитором".
Боржник - протилежна сторона зобов'язання - повинен вчинити певні дії або утриматися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її звуть "боржником".
Кредитора звичайно називають активною стороною, боржника - пасивною. В окремих правовідносинах одна сторона виступає виключно в ролі кредитора, а інша - виключно в ролі боржника. Так, у зобов'язанні, яке виникає з договору позики, право вимоги має одна сторона, друга ж з договору позики, право вимоги має одна сторона, друга ж є зобов'язаною. В більшості зобов'язань кожна із сторін є одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого - зобов'язана виконати певні дії (купівля-продаж, поставка, контрактація тощо).
Список використаної літератури
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 р. №435-IV // Офіційний вісник України, 2003, №11 (28.03.2003), ст. 461.
2. Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” // Юридичний вісник України, 2001, 09, №37.
3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 р. №7 // Вісник Верховного Суду України, 2008, 00, №6.
4. Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар: У 2 ч. / За заг.ред. Я.М. Шевченко. - К.: Концерн “Видавничий Дім “Ін Юре”, 2004. - ч. 2. - 692 с.
5. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2000. - 293 с.
6. Зобов'язальне право: теорія і практика. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - С. 11.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Загальне поняття та ознаки зобов’язального права, склад та класифікація зобов’язань. Система договорів у цивільному праві. Підстави виникнення та припинення договірних та недоговірних зобов’язань. Договір купівлі-продажу та договір дарування квартири.
курсовая работа [58,7 K], добавлен 14.07.2013Характеристика зобов'язань в зовнішньоекономічній сфері. Різноманітність та широка сфера їх застосування. Вимоги до суб'єкту, об'єкту та предмету зобов'язання. Підстави його виникнення та ознаки. Загальна характеристика зобов'язальних правовідносин.
реферат [46,0 K], добавлен 28.05.2015Поняття та основні види господарських зобов'язань, визначення підстав для їх виникнення. Аналіз особливостей та ознак господарського договору, його нормативно-правове регулювання. Специфіка відповідальності за неналежне виконання договірних зобов'язань.
курсовая работа [44,7 K], добавлен 09.06.2011Сутність позадоговірних зобов’язань та їх відмінності від договірних. Види позадоговірних зобов’язань та причини їх виникнення. Особливості відшкодування завданої майнової і моральної шкоди. Основні функції недоговірної цивільно-правової відповідальності.
реферат [20,5 K], добавлен 30.10.2011Загальні ознаки інститутів забезпечення виконання зобов’язань. Встановлення функціональних зв'язків між окремими інститутами забезпечення виконання зобов’язань і цивільно-правовою відповідальністю. Поняття, відповідальність та припинення договору поруки.
курсовая работа [44,0 K], добавлен 05.02.2011Сутність господарського зобов’язання в господарському обороті, підстави їх виникнення та порядок зміни. Визначення підстав припинення господарських зобов'язань, певних гарантій, а також міри відповідальності за невиконання зобов'язань, законодавча база.
курсовая работа [57,1 K], добавлен 10.09.2009Інститут зобов'язального права. Господарські договори та порядок їх укладання. Забезпечення виконання господарських зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, застава, притримання. Публічні гарантії виконання зобов’язань. Господарські правопорушення.
курсовая работа [31,1 K], добавлен 07.05.2008Загальні положення про господарські зобов’язання. Умови виконання господарських зобов'язань. Розірвання та недійсність господарського зобов'язання. Господарсько-правової відповідальності за невиконання зобов’язань.
курсовая работа [36,9 K], добавлен 09.05.2007Види забезпечення виконання зобов'язань, класифікація та форма правочину щодо забезпечення їх виконання. Історичні передумови виникнення, поняття, предмет та стягнення неустойки. Відповідальність та припинення договору поруки та гарантії, види застави.
курсовая работа [60,2 K], добавлен 15.11.2010Проблеми класифікації господарських зобов'язань. Майново-господарські та організаційно-господарські відношення та їх суб'єкти. Відшкодування збитків в порядку, визначеному законом. Групи окремих видів зобов'язань. Недійсність господарського зобов'язання.
реферат [24,5 K], добавлен 14.12.2010Захист господарських відносин. Суть поняття "господарське зобов'язання" та відповідальність у випадку порушення таких зобов'язань. Правовий аналіз основних норм господарського законодавства. Формулювання підстав виникнення господарських зобов'язань.
реферат [31,7 K], добавлен 24.04.2017Поняття зобов'язання як загальна категорія. Припинення і забезпечення зобов`язань у римському цивільному праві. Система правових засобів забезпечення виконання зобов'язань. Поняття, класифікація та структура договорів. Умова та спосіб виконання договору.
контрольная работа [68,6 K], добавлен 01.05.2009Визначення поняття підприємництва. Порядок безготівкових рахунків та форми безготівкових рахунків між підприємцями. Поняття зобов’язання та особливості договірних зобов’язань. Види забезпечення виконання зобов'язань згідно з законодавством України.
контрольная работа [28,7 K], добавлен 03.10.2014Поняття та суб'єкти господарського зобов’язання, нормативна база та підстави їх виникнення. Особливості та порядок організації товариства з обмеженою відповідальністю, формування його фінансів. Вирішення питань між товариствами та державними замовниками.
контрольная работа [24,1 K], добавлен 22.12.2009Поняття та класифікація видів підстав припинення зобов’язання, характеристика правових наслідків цього явища для його сторін. Особливості припинення зобов’язань за волевиявленням сторін. Припинення зобов’язань з обставин, що не залежать від волі сторін.
курсовая работа [35,7 K], добавлен 29.05.2019Дослідження класифікацій зобов'язальних правовідносин. Утворення системи кредитних зобов'язань договорами позики та кредиту, зобов'язаннями з випуску облігацій, видачами векселів та ін. Договір споживчого кредиту як окремий вид кредитного договору.
статья [22,8 K], добавлен 17.08.2017Порядок вчинення боржником дій щодо виконання договірного зобов’язання. Етапи аналізу при укладанні господарських договорів. Перелік підстав внесення грошових сум у депозит нотаріуса. Аналіз і обґрунтування прийнятих рішень у сфері партнерських відносин.
контрольная работа [23,2 K], добавлен 02.12.2012Право притримання як самостійний спосіб забезпечення виконання зобов'язання, відокремлений від застави. Види забезпечення виконання зобов'язань за ступенем впливу на боржника та засобами досягнення мети. Різниця між притриманням речі і заставою.
реферат [17,7 K], добавлен 10.04.2009Загальна характеристика господарських зобов’язань. Поняття, ознаки та види господарських договорів. Порядок укладання, зміни та розірвання господарських договорів. Особливість зобов'язання особистого характеру. Господарський процесуальний кодекс України.
контрольная работа [21,7 K], добавлен 28.10.2013Сутність, правова природа та особливості господарських правовідносин, що виникають у сфері банківського кредитування. Дослідження сучасної системи засобів забезпечення виконання господарських кредитно-банківських зобов’язань, оцінка їх ефективності.
автореферат [29,7 K], добавлен 13.04.2009
