Застосування норм кримінального права та законодавства
Ознайомлення з історією становлення кримінального права та кримінального законодавства. Характеристика особливостей їх взаємодії. Визначення та аналіз поняття, предмету, структури кримінального законодавства та його дії в просторі, часі та за колом осіб.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | курсовая работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.05.2015 |
| Размер файла | 43,5 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Зміст
Вступ
1. Історія становлення кримінального права та кримінального законодавства
1.1 Історія становлення кримінального права
1.2 Історія становлення кримінального законодавства
2. Поняття, предмет, методи, завдання та структура кримінального права
2.1 Поняття та предмет кримінального права
2.2 Метод та завдання кримінального права
2.3 Структура кримінального права
3. Поняття, предмет, структура кримінального законодавства та його дія в просторі, часі та за колом осіб
3.1 Поняття та предмет кримінального законодавства
3.2 Структура кримінального законодавства
3.3 Дія кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб
4. Взаємозв'язок кримінального права та кримінального законодавства
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
В Україні останнім часом спостерігається численна кількість публікацій з кримінального права. Кількість монографій, підручників і навчальних посібників, статей в збірках наукових праць та періодичних виданнях, текстів та тез виступів на наукових форумах сягає майже десяти тисяч. Проте панівна більшість опублікованих праць написана з позитивістських позицій, вони полягають, переважно, у коментуванні чинного законодавства та незчисленних пропозиціях щодо змін, доповнень, уточнень тих чи інших статей КК України. Водночас майже не аналізуються концептуальні кримінально-правові положення, продовжується багато схоластичних спорів при вирішенні часткових аспектів, які стосуються злочинності і караності, дослідники повсякчас натрапляють на невирішені загальні питання. Одне із них стосується співвідношення понять власне кримінального права і відповідної галузі законодавства.
Вирішення цього питання пов'язане з розв'язанням цілої низки кримінально-правових проблем, як суто теоретичного, так і практично -прикладного характеру. Серед них: джерела, до яких слід звертатися при визначенні злочинності діяння та його кримінально - правових наслідків, межі тлумачення закону та способи усунення його недоліків, можливість визнання закону несправедливим (неправовим) і т.д.
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, на які направлено застосування норм кримінального права та законодавства, а так само їх теоретичні аспекти та проблеми правозастосовчої діяльності на основі нормативно-правових актів, що регламентують дану проблему, які вивчаються в рамках кримінально-правої України
Предметом дослідження є теоретичний масив праць вчених - юристів, а саме: монографії, статті, дисертації, автореферати, реферати, в яких висвітлюється питання відносно теоретичних основ кримінального права та кримінального законодавства.
Метою курсової роботи є дослідження кримінального права та законодавства за допомогою розгляду історії виникнення, становлення та розвитку, понять цих явищ, їх ознак, а також інших важливих питань, які відносяться до кримінального права та законодавства.
Для досягнення поставленої мети, необхідно виконати наступні задачі:
- проаналізувати історію становлення кримінального права та кримінального законодавства.
- визначити поняття, предмет, методи, завдання та структура кримінального права
- визначити поняття, предмет, структуру та дію кримінального законодавства в просторі, часі та за колом осіб
- з'ясувати взаємозв'язок між кримінальним правом та кримінальним законодавством.
- зробити відповідні висновки.
Істотний внесок у розробку проблеми співвідношення понять кримінального права та законодавства внесли такі вчені, як :
Фріс П. Л., Мельник В.А., В. А., Сташис В. В., Тацій В. Я., Коржанський М. Й., Навроцький В.О. та інші.
Для даної роботи мають важливе значення наступні нормативно - правові акти: Конституція України від 28.06.1996; Кримінальний Кодекс України від 05.04.2001;
При написанні курсової роботи використовувався діалектичний метод вивчення соціальних явищ і процесів. У ході дослідження застосовувалися як загальнонаукові, так і конкретно-соціологічні методи пізнання, історико-правовий, логіко-юридичний, системний та порівняльно-правовий методи.
1. Історія становлення Кримінального права та Кримінального законодавства
1.1 Історія становлення Кримінального права
Кримінальне право зародилося кілька тисяч років тому. Найдавніші письмові пам'ятки свідчать, що вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, самовільне заволодіння матеріальними цінностями, зрада інтересів свого роду і тому подібні діяння супроводжували людство з моменту його виникнення. Спочатку їм протидіяли за "правом сильного", застосовуючи кровну помсту та інші засоби безпосереднього фізичного впливу.
Поступово люди дійшли до усвідомлення необхідності заміни самочинної розправи за вчинки, небажані для кожного окремо і суспільства в цілому, певними загальнообов'язковими правилами. Це було пов'язано з виникненням приватної власності, появою публічної влади, необхідністю підкорення сваволі індивіда інтересам суспільства. Кісілюк Е. М., Микитчик О. В. Кримінальне право України. (Загальна частина) : [підручник] / Бабенко А. М., Вапсва Ю. А., Грищук В. К. та ін. / За заг. ред. О. О. Бандурки. - Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. - 28 с.
Перші нормативні акти, які дійшли до нас, уже містили положення кримінально-правового характеру. Так, Судебник Вавилонського царя Хамураппі (2 тисячі років до н. е.) передбачав відповідальність за самовільне заволодіння окремими чужими предметами, убивство. У законах Ману (біля 1200 років до н. е.) містилося визначення крадіжки, яке у своїх основних рисах не відрізняється від існуючого нині. Закони Древньої Греції (Закони Драконта - 621 р. до н. е., Закони Солона - 409 р. до н. е.), закони Древнього Риму (зокрема Закон Дванадцяти таблиць - 450 р. до н. е.) передбачали відповідальність за широке коло посягань на релігію, державну владу, власність, особу. Вітчизняні пам'ятки законодавства (договори Русі з Візантією, Руська правда) також переважно містили положення про застосування суворих покарань за найбільш небезпечні дії, спрямовані проти існуючого на той час публічного порядку. Характерним було домінування покарання у вигляді смертної кари, яка застосовувалася не лише за вбивство, а й за конокрадство, грабіж, а також цілу низку діянь, які на сьогодні оцінюються як цивільні правопорушення. Кримінальне право України. Загальна частина / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. - К. : СПД Карпук С.В. - 2006. - 12с.
Від моменту зародження кримінального права його норми були казуїстичними - тобто передбачали покарання за конкретні, вузько визначені, діяння. Чи не найбільш характерними в цьому аспекті були положення першого відомого людству нормативного акта - Судебника царя Хамураппі, в окремих статтях якого передбачалася відповідальність за крадіжку човна, сокири, жінки (що відображало становище останньої в тогочасному суспільстві). Загалом можна констатувати, що протягом дуже тривалого часу законодавчі акти, які прийнято відносити до пам'яток Кримінального права, відзначалися тим, що у них:
1) разом викладалися норми, які стосувалися і кримінального, і інших галузей права; 2) не виділялися норми загального, абстрактного характеру, які б охоплювали широке коло діянь; 3) не виділялися положення, які б стосувалися будь-якого злочину та покарання за нього (котрі в сучасному розумінні становлять загальну частину кримінального права); 4) не передбачалися посилення чи пом'якшення покарання з урахуванням окремих ознак, що характеризують вчинене діяння чи особу винного (так звана диференціація відповідальності); 5) не розрізнялися положення, які визначали ознаки заборонених діянь і покарання за них (те, що сьогодні відносять до так званого матеріального кримінального права) та порядок провадження у справах про злочини (те, що у нас іменують кримінальним процесом);
Людству потребувалися сотні й тисячі років, щоб пройти шлях від актів, у яких передбачалася відповідальність за крадіжку човна, коня, до таких, де б встановлювалася караність посягань на чуже майно. Кримінальне право у його сучасному розумінні (з відокремленням від інших правових галузей, поділом на загальну та особливу частини, наявністю загальних норм, диференціацією відповідальності тощо) сформувалося приблизно дві сотні років тому. Швець В.Д. Практика внесення змін і доповнень до КК України: здобутки та прорахунки / В. Д. Швець // 10 років чинності Кримінального кодексу України: проблеми застосування, удосконалення та подальшої гармонізації із законодавством європейських країн. - Х.: Право, 2011. - 35-40 с.
1.2 Історія становлення Кримінального законодавства
Становлення кримінального законодавства в Україні розпочалося після розпаду СРСР, але ще довгий час в Україні діяв Кримінальний кодекс 1960 року, який був прийнятий в інших політичних і соціально-економічних умовах, а тому вже не міг відповідати тим реаліям, котрі відбувалися в незалежній Україні. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року. [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режимдоступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2001-05
У період з 1991 року чисельні зміни і доповнення до діючого на той час Кримінального кодексу призвели до того, що останній мав низку серйозних прогалин, зокрема було зруйновано його системність, що вимагало перегляду кримінально-правових положень. Також такий Кримінальний кодекс не відповідав міжнародним зобов'язанням України, взятими після здобуття незалежності. кримінальний право законодавство
У зв'язку з цим почалася робота над прийняттям нового кримінального кодексу, який було прийнято в 2001 році. Кримінальний кодекс України (прийнятий 5 квітня 2001 р., набрав чинності з 1 вересня 2001 р.) (далі - КК України) спрямований на забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки, а також запобігання злочинам.
Набрання чинності КК України у 2001 році стало новим етапом на шляху демократичного розвитку нашої держави. Цей нормативно-правовий акт відтворив низку сучасних поглядів на розвиток кримінально-правової теорії та практики. Однак незважаючи на пророблену роботу чинне кримінальне законодавство України не є досконалим. Залишається нерозв'язаною низка проблем теорії та практики протидії злочинності . Малишев В. Кримінальне законодавство України потребує вдосконалення / В. Малишев, В. Бесчасний // [Електроний ресур] Сайт журналу Верховної Ради України «ВІЧЕ». - 2010. - №14. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2109/. Також можна констатувати, що більшість статей було взято з Кримінального кодексу 1960 року, а тому відбувається вдосконалення КК України через постійне внесення до нього змін і поправок. За час існування КК України ми маємо понад 300 Законів про внесення до нього змін. Серед них окремі було згодом визнано неконституційними. Тому вносити поправки потрібно виважено, щоб зміни, які відбуваються, відображали головні засади демократичного суспільства.
У науці кримінального права сьогодні виділяють три етапи становлення КК України: 1) перший етап з 2001 року по 2008 рік; 2) другий етап з 2008 року по 2011 рік; 3) третій етап з 2011р., і до нині.
На першому етапі був прийнятий Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України, щодо гуманізації кримінальної відповідальності». На другому етапі у 2011р., був прийнятий Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності у сфері господарської діяльності».
Третій етап, що триває нині ознаменований, по-перше, посиленням кримінальної відповідальності за злочини проти основ національної безпеки. Також законодавцем проведено роботу щодо приведення у відповідність з міжнародними актами підходів до кримінальної відповідальності за злочини у сфері службової діяльності. У зв'язку із цим замість поняття «хабар» у КК України було введено поняття «неправомірна вигода».
2. Поняття, предмет, методи, завдання та структура кримінального права
2.1 Поняття та предмет Кримінального права
Кримінальне право - юридична база боротьби зі злочинністю в країні й одночасно найважливіший чинник, покликаний забезпечити дотримання законності у процесі цієї складної й відповідальної діяльності.
Слово "кримінальне" походить від латинського - crimen, що означає злочин. Інколи в літературі вживається термін "карний". Застосування терміна "кримінальне", а не "карне" свідчить про те, що наголос робиться насамперед на проблему злочину, а не на покарання, що треба вважати більш демократичним. Загалом інститути злочину й покарання становлять основу функціонування кримінального права, вони є глобальними поняттями в цій галузі права і науці, що його досліджує. Отже, під поняттям "кримінальне право" розуміється як окрема галузь права України, так і наука, доктрина, теорія, яка цю галузь "обслуговує". Грищук В. К. Поняття, предмет, методи, завдання, функції, система, джерела та принципи українського кримінального права: [навч. посіб.] / В. К. Грищук. - Л. : Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2009. - 12с.
Кримінальному праву притаманні всі характеристики, властиві праву загалом (нормативність, обов'язковість для виконання тощо). Водночас ця галузь має власну специфіку.
Кримінальне право як самостійна, окрема галузь права має низку ознак як загальних для всіх галузей права, так і специфічних тільки для неї. Виходячи з цього, кримінальне право:
1) являє собою систему (сукупність) юридичних норм (правил поведінки), встановлених у суспільстві. Норми кримінального права - Це узагальнені правила, що охоплюють безліч відповідних життєвих ситуацій, індивідуальних випадків. Так, норми про відповідальність за умисне вбивство передбачають всі можливі в реальному житті конкретні випадки вбивств, як би вони одне від одного не відрізнялися. Норми кримінального права загальної дії, крім того, є загальнообов'язковими до виконання, маючи тим самим ознаку загальнообов'язкової нормативності. Ці норми здебільшого виступають як норми-заборони. Вони забороняють певні вчинки людей, а саме злочинні дії або злочинну бездіяльність, під загрозою застосування за їх вчинення особливих примусових заходів - кримінального покарання;
2) його норми (правила поведінки) встановлюються лише вищими органами законодавчої влади і закріплюються у відповідних законах. Це так зване позитивне право, або чинне право. Саме тому кримінальне право має формальну визначеність - воно точно фіксує в законах у гранично формалізованому вигляді в письмовій формі ознаки злочинів і покарань за них, тобто вимоги, що ставляться до поведінки людей, межі та умови їх вчинків, наслідки протизаконних дій або бездіяльності. Слід спеціально відмітити, що формальна визначеність кримінального права - це не тільки гарантія законності та однаковості застосування його норм, а й одне з невід'ємних прав людини. Визначеність правових приписів, фіксуючи межу між злочинною і незлочинною поведінкою, чітко визначає тим самим можливість людини здійснювати свої права і свободи відповідно до закону, чітко уявляти, що дозволено, а що заборонено кримінальним законом. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- 2 е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 10 с.
Кримінальне право має свій окремий предмет, тобто регулює характерні для нього суспільні відносини, спрямовані на охорону особи, її прав і свобод, суспільства і держави від суспільно небезпечних посягань, що оголошуються в законодавчому порядку злочинами і за які передбачаються найбільш суворі заходи державного примусу - кримінальні покарання.
Отже, предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням до особи, що його вчинила, кримінального покарання або інших видів впливу кримінально-правового характеру.
Оскільки кримінальне право під страхом покарання забороняє злочинну поведінку, його норми переважно є нормами-заборонами. Вони, як і інші норми кримінального права, встановлюються тільки через прийняття Верховною Радою України відповідних законів. Жодні інші інстанції в державі зробити це не вправі.
2.2 Метод та завдання Кримінального права
Метод правового регулювання - це сукупність певних засобів, за допомогою яких регламентуються та охороняються відносини між людьми, між громадянами та організаціями, між громадянами і державою.
Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання. Кримінально-право вий метод застосовується лише в тому разі, коли: 1) вчинене діяння є суспільно небезпечним і відповідно до закону містить склад конкретного злочину; 2) особа, яка вчинила це діяння, була у стані осудності, досягла на час його вчинення встановленого законом віку і підлягає покаранню. У деяких випадках, передбачених законом (ст. 74, 75, 79, 84 та ін.), суд може звільнити особу від покарання та його відбування. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 6 с.
Застосування кримінально-правового методу тісно пов'язане з кримінальною відповідальністю особи за вчинений нею злочин. Кримінальна відповідальність - це обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнавати правового впливу з боку правоохоронних органів, державного несхвалення та примусу. Основне завдання (функція) кримінального права - охорона. Воно здійснюється притаманним лише кримінальному праву методом покарання тих, хто вчинив злочин та загрозою покарати тих, хто має намір його вчинити.
Пріоритетним завданням кримінального права України є охорона особистих благ людини (життя, здоров'я, волі, честі й гідності), її прав і свобод від злочинних посягань. Пріоритет такого завдання закріплено в Конституції України, статтею 3 якої встановлено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / [За ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського. - К.: Істина, 2011. - 21 с.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави".
Одним із першочергових завдань кримінального права є також захист від злочинних посягань на конституційний устрій України, цілісність і недоторканність її території, власність, громадський порядок і громадську безпеку, а також запобігання злочинам.
Завдання кримінального закону чітко визначені у ч. 1 ст. 1 КК, за якою кримінальний закон України має завданням правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку і громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Охоронне завдання кримінального закону здійснюється через регулювання кримінально-правових відносин, що виникли під час вчинення злочину, і застосування відповідного покарання до особи, яка вчинила злочин. Тут регулююча дія кримінального закону є формою вияву його охоронного завдання. Водночас охоронне завдання кримінального закону виявляється і в забороні вчинення злочинного діяння та загрозі покарати тих, хто може вчинити таке діяння (загальна превенція), і в застосуванні покарання до особи, яка вчинила злочин (спеціальна превенція).
Слід зазначити, що деякі норми кримінального права виконують регулятивне завдання. Це норми про необхідну оборону (ст. 36), про затримання особи, що вчинила злочин (ст. 38), про крайню необхідність (ст. 39) тощо. У таких випадках, зокрема, за раптової екстремальної ситуації, коли органи правопорядку не мають можливості негайно захистити особу, суспільство чи державу від нападу злочинця, законодавець надає громадянинові право заподіяння шкоди злочинцеві (нанесення йому тілесного, ушкодження, а за певних обставин - навіть позбавлення життя). У цьому разі з моменту реалізації громадянином права на необхідну оборону виникають кримінально-правові відносини між громадянином і злочинцем.
2.3 Структура кримінального права
Кримінальне право структурно поділяється на Загальну й Особливу частини. У наш час ні в кого не викликає сумніву необхідність такої градації. Однак ще до XVIII століття діяли окремі кримінальні закони, що визначали конкретні злочини та передбачали за них певні санкції. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник / Михайленко П. П., Кузнецов В. В., Михайленко В. П., Опалинський Ю. В.; [За ред. П. П. Михайленко]. - К.: СПД Карпук С. В., 2006. - 14 с.
Загальна частина об'єднує норми, що визначають завдання, принципи й основні інститути кримінального права. Вони закріплюють підстави кримінальної відповідальності; чинність кримінального закону в просторі й часі; поняття злочину та його види; осудність і неосудність; форми вини; співучасть; покарання та його види; порядок застосування деяких видів покарання, правила їх призначення; регулюють інститути, пов'язані зі звільненням від кримінальної відповідальності й покарання, погашенням і зняттям судимості; визначають особливості відповідальності неповнолітніх.
Норми Загальної та Особливої частин кримінального права перебувають у тісній і нерозривній єдності. Перш за все, норми Особливої частини базуються на нормах Загальної частини. Тому неможливо розкрити дійсний зміст норм Особливої частини, не звертаючись до частини Загальної. Разом з тим, всі інститути Загальної частини в своїй основі узагальнюють ті ознаки, що властиві усім злочинам, передбаченим Особливою частиною. Неможливе також застосування окремих видів покарань за злочини, передбачені Особливою частиною, без урахування положень, закріплених у Загальній частині, щодо мети, видів, меж і порядку призначення всіх покарань. Сама ж система покарань, що визначена в Загальній частині, знаходить своє виявлення і практичне застосування тільки через призначення конкретних покарань за окремі злочини, передбачені Особливою частиною кримінального права. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Колос М. І. - К.: Атіка, 2007. - 28 с.
Нерозривний зв'язок норм Загальної та Особливої частин КК полягає ще й у тому, що при кваліфікації діянь, вирішенні питань, пов'язаних зі звільненням від кримінальної відповідальності та покарання, застосовуються водночас норми обох частин. Так, при кваліфікації замаху на злочин застосуванню підлягають як норма Загальної частини, так і норма Особливої частини, у яких передбачено злочин, на який вчинювався замах. Наприклад, замах на умисне вбивство кваліфікується за ч. 1 ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК.
Отож, норми Загальної частини об'єднують найзагальніші кримінально -правові положення й таким чином делегують їхні ознаки інститутам Особливої частини, орієнтуючи законодавця на оптимально допустимі обсяги та зміст складів злочинів, види й розміри покарань. Власне тому норми Загальної частини кримінального права й мають переважно зобов'язальний характер, пропонують органам правосуддя керуватися положеннями, передбаченими в них, або брати їх до уваги, застосовуючи норми Особливої частини. У цьому проявляється органічний зв'язок Загальної й Особливої частин кримінального права на рівні правозастосовчої діяльності.
Кримінальний право України в обох своїх частинах юридично закріплює елементи кримінального права - кримінально-правові інститути. Слово "інститут" означає "установлення", з цього випливає, що в найзагальнішому розумінні, усе в галузі права можна назвати інститутом, починаючи від власне права та закінчуючи його певними нормами. Кримінальне право України: Загальна частина: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / [Ю. В. Баулін та ін.]; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - 4-те вид., пере-робл. і допов. - X.: Право, 2010. - 24 с.
Кримінально-правову науку цікавить юридичне поняття, що було б наповнене чітким і відповідним змістом. Не можна обмежуватися при визначенні інституту тільки певним видом чи аспектом однорідних суспільних відносин, які він регулює. Це може призвести до неможливості виявлення в різнобарвній правовій матерії окремого, якісно нового інституту. Однак не можна погодитися й із позицією професора О. Йоффе, котрий вважав, що дійсно надійним критерієм для розв'язання цього питання є властивий інституту внутрішньогалузевий метод. Адже інститути Особливої частини КК України застосовують лише один, можливий у цій сфері права, метод установлення кримінальної відповідальності. Погоджуючись із професором В. Якушевим, ми вважаємо, що правовий інститут - це заснована на законі сукупність норм, яка повинна забезпечити регулювання в межах предмета цієї галузі права певне, відносно самостійне суспільне відношення, а також, пов'язані з ним, похідні відносини. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін.]; за ред. М. І. Мельника, В . А. Клименка. - [Вид. 5-те, переробл. та доповн.]. - К.: Атіка, 2009. - 18 с.
3. Поняття, предмет, структура кримінального законодавства та його дія в просторі, часі та за колом осіб
3.1 Поняття та предмет Кримінального законодавства
Із ч. 1 ст. 3 випливає, що чинне законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон і що єдине джерело кримінального права - це КК. Будь-які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів.
Не входить до системи кримінального законодавства і Конституція України, незважаючи на те, що вона має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Проте відповідно до ст. 8 Конституції України, закони України, у т. ч. закони про кримінальну відповідальність, мають прийматися на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Невідповідність законів про кримінальну відповідальність Конституції України, а також порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності, тягнуть за собою визнання їх Конституційним Судом України у встановленому Конституцією і законами України порядку неконституційними. Ці положення мають обов'язково враховуватися під час тлумачення і застосування норм КК. Кузнецов В. В. Кримінальне право України: посіб. для підготов. до іспитів / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко / За заг. ред. д.ю.н., проф. О. М. Джужи. - 4-те вид., доповн. та перероб. - К.: Вид. ПАЛИВОДА A.B., 2009. - 14 с.
Враховуючи вищесказане можна зробити висновок, що кримінальний закон - це законодавчий акт Верховної Ради України, який містить систему взаємопов'язаних і взаємоузгоджених кримінально-правових норм.
З урахуванням змісту та обсягу правової регламентації і джерела походження кримінально-правової норми кримінальний закон має такі аспекти:
По-перше, кримінальний закон - це Кримінальний кодекс - єдиний кодифікований законодавчий акт, в якому за певною системою викладено кримінально-правові норми. Це основний кримінальний закон.
По-друге, кримінальний закон - це і окрема стаття Кримінального кодексу або її частина, що передбачає відповідальність за злочин певного виду.
Предметом регулювання кримінального законодавства є суспільні відносини, які виникають у зв'язку із вчиненням злочину.
Особливості будь-яких суспільних відносин визначаються особливостями їх учасників, а також колом прав та обов'язків цих учасників. Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав континентальної Європи: порівняльний аналіз, проблеми гармонізації: [монографія] / М. І. Хавронюк - К.: Юрисконсульт, 2006. - 48 с.
Учасниками кримінально-правових відносин є, з одного боку, особа, яка вчинила злочин, а, з іншого - держава, що виступає в особі уповноважених на те органів (це, зокрема, органи досудового слідства, прокуратури, суд). Зазначені органи мають право і зобов'язані притягнути особу до кримінальної відповідальності за вчинений нею злочин і застосувати до неї покарання чи вжити інші кримінально-правові заходи. Особа, яка вчинила злочин, зобов'язана понести покарання та інші обмеження, пов'язані з кримінальною відповідальністю, і має право вимагати, щоб її відповідальність повністю відповідала положенням кримінального закону.
3.2 Структура кримінального законодавства
Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин - Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 року.
Кожна частина КК поділяється на розділи. Кожний розділ має назву та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має власну назву з цифровим позначенням великим шрифтом. Переважна більшість статей складається з частин, які позначені цифрами дрібного шрифту. Деякі частини мають пункти, які позначаються цифрами, відокремленими дужкою.
Деякі статті КК мають специфічну структуру, оскільки в них передбачені примітки, в яких дається роз'яснення певних термінів закону, і теж можуть мати частини (пункти). Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник . Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. /Відп.ред. Стрельцов Є.Л. - 4-е вид. -2009.-32 c.
Якщо після прийняття КК його доповнюють новими кримінально-правовими нормами, то їх включають до кодексу у вигляді окремих статей, яким дають номер найбільш споріднених із ними статей КК, обов'язково зазначаючи додатковий цифровий індекс, що теж має порядковий номер. Цей порядковий індекс пишеться цифрою меншого розміру праворуч вгорі над номером, що його дано новій статті. Однак є й інший стандарт написання (прочитання) індексу, який пишуть через дефіс на одному рівні з номером статті та цифрою такого самого розміру.
Кримінально-правова норма, як і будь - яка правова норма, має триланкову структуру: гіпотезу, диспозицію і санкцію.
Гіпотезу, тобто умову, за якої застосовується правова норма, статті Особливої частини КК описують не текстуально, а контекстуально, бо розуміють її як необхідну. Текстуально ж ці статті описують диспозицію та санкцію. Норми Загальної частини санкцій не містять.
Диспозиції у кримінально-правових нормах Особливої частини описують стандарти забороненої (злочинної) поведінки певного виду, однак текстуально ці диспозиції описують лише специфічні для даного виду злочину ознаки, інші необхідні ознаки, які є спільними для багатьох злочинів, законодавець вказує в нормах Загальної частини.
Для описування ознак складу конкретного злочину законодавець використовує один із чотирьох видів диспозицій: просту, описову, відсильну та бланкетну. Проста диспозиція називає лише склад злочину і не розкриває його змісту. Описова диспозиція називає склад конкретного злочину і розкриває його зміст (дає його визначення). Відсильна диспозиція ознаки певного складу злочину найчастіше називає у першій частині статті, або називає лише сам склад злочину, а ознаки, що обтяжують такий злочин (кваліфікований вид), вказує в наступній частині статті. Бланкетна диспозиція називає лише склад злочину, а для визначення ознак такого злочину відсилає до норм інших галузей права або інших підзаконних актів.
Санкції, як структурна частина статті Особливої частини КК використовуються для визначення виду і розмірів покарання, бувають двох видів: відносно визначені та альтернативні. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 15 с.
Відносно визначена санкція передбачає покарання певного виду, наприклад, позбавлення волі у певних межах, вказуючи або не вказуючи текстуально його нижчу межу, але обов'язково вказуючи його вищу межу.
Альтернативні санкції передбачають не один, а два чи більше видів покарань, з яких суд може призначити лише одне. У деяких випадках, прямо передбачених нормами Загальної частини КК, може відбутися зміна тих меж санкцій, які зазначені в статтях Особливої частини кримінального закону.
3.3 Дія кримінального закону в часі, просторі та за колом осіб
Закон про кримінальну відповідальність набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.
Злочинність, караність та інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, а часом вчинення злочину є час вчинення особою передбаченої даним законом дії або бездіяльності (ст. 4 КК).
Закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи, має зворотну дію у часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набрання ним чинності, у тому числі на осіб, які відбувають покарання або відбули покарання, але мають судимість.
Закон, що встановлює злочинність діяння, посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, не має зворотної дії в часі.
Якщо закон частково пом'якшує кримінальну відповідальність, або іншим чином поліпшує становище особи, а частково посилює кримінальну відповідальність або іншим чином погіршує становище особи, має зворотну дію у часі лише та його частина, яка пом'якшує кримінальну відповідальність, або іншим чином поліпшує становище особи. Якщо ж після вчинення особою діяння, передбаченого КК, закон про кримінальну відповідальність змінювався кілька разів, зворотну дію в часі має той закон, що скасовує злочинність діяння, пом'якшує кримінальну відповідальність або іншим чином поліпшує становище особи (ст. 5 КК)
Особи, які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України.
Злочин вважається вчиненим на території України, якщо його було почато, продовжено, закінчено, або припинено на її території, а також якщо його виконавець, або хоча б один із співучасників діяв на території України. Кримінальне право України. Загальна частина / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. 5-те вид., переробл. та допов. -- К., 2009. -- 39 с.
Питання про кримінальну відповідальність дипломатичних представників іноземних держав та інших громадян, які за законами України і міжнародними договорами, ратифікованими Україною, не є підсудні у кримінальних справах судам України, в разі вчинення ними злочину на території України вирішується дипломатичним шляхом (ст. 6 КК).
Громадяни України та особи без громадянства, що постійно проживають в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають кримінальній відповідальності за КК України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, ратифікованими Україною. Якщо зазначені особи за вчинені злочини зазнали кримінального покарання за межами України, вони не можуть бути притягнені в Україні до кримінальної відповідальності за ці ж злочини (ст. 7 КК).
Іноземці або особи без громадянства, що не проживають постійно в Україні, які вчинили злочини за її межами, підлягають в Україні відповідальності за КК у випадках, передбачених міжнародними договорами або якщо вони вчинили передбачені КК України тяжкі, або особливо тяжкі злочини проти прав і свобод громадян України, або інтересів України (ст. 8 КК).
4. Взаємозв'язок кримінального права та кримінального законодавства
На сьогодні дуже важливим питанням в кримінально - правовій науці є взаємозв'язок кримінального права та кримінального законодавства. Вирішення цього питання пов'язане з розв'язанням цілої низки кримінально-правових проблем, як суто теоретичного, так і практично-прикладного характеру. Серед них: джерела, до яких слід звертатися при визначенні злочинності діяння та його кримінально - правових наслідків, межі тлумачення закону та способи усунення його недоліків, можливість визнання закону несправедливим (неправовим), способи забезпечення стабільності кримінально-правової регламентації суспільних відносин та запобігання тому, щоб кримінальне право не ставало гальмом суспільного розвитку, поділ відповідної галузі на загальну та особливу частини тощо. Незважаючи на свою важливість і багатогранність, питання про співвідношення кримінального права і кримінального законодавства не стало предметом більш-менш пильної уваги українських криміналістів. Принаймні невідомі спеціальні публікації на відповідну тему. Але наявність такої проблеми дедалі частіше, поки що вкрай обережно, відзначається представниками кримінально-правової теорії і, водночас, досі залишається неусвідомленою працівниками правозастосовних органів
Поки що в українській літературі поняття кримінального права та кримінального законодавства зазвичай ототожнюються -- говорячи про кримінальне право, автори характеризують кримінальне законодавство, вказують на його акти та ознаки. Чи не єдиним українським вченим - криміналістом, який чітко поставив питання про необхідність розрізнення цих двох понять був М. Коржанський. Він вказував, що:
* ототожнення права і закону -- характерна ознака тоталітарної держави, у якій визнавалося, що особа має лише ті права і в тому обсязі, які дарує їй держава;
* уже римські юристи розрізняли право та закон;
* право існує окремо, незалежно від закону, і є первинним суспільним феноменом щодо закону, який є похідним від права;
* закон не створює права, причому не тільки несправедливий закон, а й будь - який. Право -- це природне явище. У законі право набуває лише державно - офіційну форму;
* право існувало вже тоді, коли закону ще не існувало;
* сутністю права є не воля панівного класу, а суспільні уявлення про справедливість та прагнення до неї. Наведені позиції -- з одного боку, ототожнення кримінального права і закону, з другого -- їх протиставлення, відповідно, відображають лише частину взаємовідносин цих двох понять та суспільних явищ. Коржанськии М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: курс лекцій. -- К., 1996.- 15 с.
Отже, відзначимо такі найважливіші риси, які характеризують співвідношення кримінального права як; галузі права і кримінального закону:
1) право -- інструмент суспільства, закон -- держави. Кримінальне право виражає уявлення суспільства про злочинність, караність та суміжні поняття закон -- вимоги держави в цій сфері
2) галузь права -- це система положень, які виробляються у суспільстві впродовж всього його розвитку. Закон -- виражає волю та інтереси законодавця на конкретному етапі існування держави;
3) право більш стабільне і прив'язане до теперішніх потреб. 3акон динамічний -- він постійно змінюється, відображаючи інтерес політично панівних законодавців лобістських груп щодо протидії певним посяганням. Водночас право (його принципи, основні аксіоми ті постулати, які загалом є незмінними впродовж десятиліть і віків) є засобом стабілізації законодавства, убезпечує закон від необґрунтованих, волюнтаристських, зумовлених швидкими потребами змін;
4) закріпленні в законі принципи дефініцій є засобом втілення у ньому: положень права, доказом того, що законодавець не свавільний при створенні законодавчих приписів, а обмежений правом;
5) джерелами кримінального права є багато актів, як писаних, так і неписаних. Джерелами кримінального закону -- лише відповідний юридичний акт;
6) право складається з норм, а закон -- зі статей, об'єднаних у більші структурні одиниці -- розділи (у раніше чинних КК -- глави), частини. На загальну і особливу частини поділений закон, а не право. Тому принаймні неточно говорити про норми загальної чи особливої частини; Навроцький В.О. кримінальне право і кримінальне законодавство: співвідношення понять
З наведених вище ознак, які характеризують співвідношення кримінального права і кримінального закону, випливає ще низка міркувань. Визнання того, що право і закон -- це не одне і те саме, що закон повинен бути правовим, означає зростання ролі правової науки. Адже вона покликана не лише пояснити чинний закон, а й з'ясувати, у якій мірі він відповідає вимогам права, оцінити якість закону. Водночас зростають і вимоги до якості самого закону, оскільки він має не лише виражати волю законодавця, а й відповідати вимогам права. Важливо звернути увагу й на те, що кримінальне право у різних державах, принаймні тих, що входять до однієї правової сім'ї (континентального, англосаксонського права), єдине, а закони -- різні. Особливо це видно на прикладі країн СНД. Нарешті, очевидним є те, що вивчати потрібно насамперед право, а не закони. Українська юридична освіта багато в чому «кульгає» через орієнтацію на вивчення законів, а не загальних правових тенденцій.
Висновки
Кримінальне право зародилося кілька тисяч років тому. Найдавніші письмові пам'ятки свідчать, що вбивства, тілесні ушкодження, зґвалтування, самовільне заволодіння матеріальними цінностями, зрада інтересів свого роду і тому подібні діяння супроводжували людство з моменту його виникнення. Спочатку їм протидіяли за "правом сильного", застосовуючи кровну помсту та інші засоби безпосереднього фізичного впливу.
Становлення кримінального законодавства в Україні розпочалося після розпаду СРСР, але ще довгий час в Україні діяв Кримінальний кодекс 1960 року, який був прийнятий в інших політичних і соціально-економічних умовах, а тому вже не міг відповідати тим реаліям, котрі відбувалися в незалежній Україні.
У науці кримінального права сьогодні виділяють три етапи становлення КК України: 1) перший етап з 2001 року по 2008 рік; 2) другий етап з 2008 року по 2011 рік; 3) третій етап з 2011р., і до нині.
Кримінальне право України -- це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які внаслідок високого рівня суспільної небезпеки визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально -правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.
Предметом кримінального права є відносини, що виникають у зв'язку із вчиненням злочину і застосуванням до особи, що його вчинила, кримінального покарання або інших видів впливу кримінально - правового характеру.
Метод регламентування кримінально-правових відносин примусовий і застосовується лише до особи, яка вчинила злочин, як правило, шляхом покарання.
Завдання кримінального права -- правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.
Кримінальне право структурно поділяється на Загальну й Особливу частини. У наш час ні в кого не викликає сумніву необхідність такої градації.
Законодавство про кримінальну відповідальність являє собою один кодифікований закон, і єдине джерело кримінального права - це КК. Будь -які інші нормативно-правові акти не входять до системи кримінального законодавства. Цим воно принципово відрізняється від інших галузей вітчизняного законодавства, а також від колишнього кримінального законодавства, яке припускало застосування інших, крім КК, кримінальних законів.
Предметом регулювання кримінального законодавства є суспільні відносини, які виникають у зв'язку із вчиненням злочину.
Структурно кримінальне законодавство України складається з двох частин - Загальної та Особливої. Таку саму структуру має і Кримінальний кодекс України 2001 року.
Кожна частина КК поділяється на розділи. Кож розділ має назву та об'єднує певну сукупність статей, кожна з яких має власну назву з цифровим позначенням великим шрифтом. Кожна стаття поділяється на частини, а частини на пункти.
Злочинність, караність та інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, а часом вчинення злочину є час вчинення особою передбаченої даним законом дії або бездіяльності.
Дія кримінального кодексу поширюється на всю територію України. Особи (громадяни, іноземці, особи без громадянства), які вчинили злочини на території України, підлягають кримінальній відповідальності за КК України.
Взаємодію кримінального права і кримінального законодавства характеризує їхній розвиток і рух, що відображається у діалектиці можливості і дійсності. Будь - які ідеї, суспільні вимоги у сфері протидії злочинності і караності, як і їх унормування та практичне втілення, мають своє зародження, розвиток, розквіт, занепад та відмирання. Можливості, які закладені у праві, мають втілюватися у дійсність, тобто закон. Відповідно, дійсність (кримінальний закон) є реалізованою можливістю, яка була закладена у праві. Можливість не може безпосередньо перетворитися на дійсність. Ігнорування цього призводить до того, що Ф. Бурчак свого часу називав жахливим і незбагненним поєднанням правового волюнтаризму, правового фетишизму і правового нігілізму. В основі можливості лежить об'єктивна закономірність, перетворення можливості на дійсність (принаймні у суспільній та державній сферах) відбувається з врахуванням суб'єктивних факторів. Це знову ж таки підтверджує тезу про те, що кримінальне право не може бути втілене у життя саме собою, без того, щоб його вимоги не набули законодавчої форми. Зміна закономірностей, які лежать в основі можливостей, призводить до того, що й дійсність втрачає свою «розумність» і має замінюватися новою. А в аспекті співвідношення кримінального права і кримінального закону треба визнати, що тенденції їх взаємодії і розвитку мають один вектор -- право детермінує закон, а не навпаки.
Список використаної літератури
Нормативно - правові акти
1. Конституція України: прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - №30.
2. Кримінальний кодекс України: прийнятий на сьомій сесії Верховної ради України 5 квітня 2001 року N 2341-III.
3. Кримінальний кодекс України від 28 грудня 1960 року. [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режимдоступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2001-05
Спеціальна література
1. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина. Навч. посіб. 2-ге вид. перероб. та доп. Станом на вересень 2011 р. - К.: Центр учбової літератури, 2012. - 6, 15 с.
2. Грищук В. К. Поняття, предмет, методи, завдання, функції, система, джерела та принципи українського кримінального права: [навч. посіб.] / В. К. Грищук. - Л. : Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2009. - 12с.
3. Кісілюк Е. М., Микитчик О. В. Кримінальне право України. (Загальна частина) : [підручник] / Бабенко А. М., Вапсва Ю. А., Грищук В. К. та ін. / За заг. ред. О. О. Бандурки. - Х. : Вид-во ХНУВС, 2011. - 28 с.
4. Коржанськии М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: курс лекцій. -- К., 1996.- 15 с.
5. Кримінальне право України. Загальна частина / за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. 5-те вид., переробл. та допов. -- К., 2009. -- 39 с.
6. Кримінальне право України. Загальна частина / Михайленко П.П., Кузнецов В.В., Михайленко В.П., Опалинський Ю.В. - К. : СПД Карпук С.В. - 2006. - 12, 40 с.
7. Кримінальне право України. Загальна частина: [підручник] / [Ю. В. Александров, В. І. Антипов, М. В. Володько, О. О. Дудоров та ін.]; за ред. М. І. Мельника, В . А. Клименка. - [Вид. 5-те, переробл. та доповн.]. - К.: Атіка, 2009. - 18 с.
8. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / За ред. О. М. Омельчука. - К.: Алерта; КНТ; ЦУЛ, 2010. - 18 с.
9. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посіб. / Колос М. І. - К.: Атіка, 2007. - 28 с.
10. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник / Михайленко П. П., Кузнецов В. В., Михайленко В. П., Опалинський Ю. В.; [За ред. П. П. Михайленко]. - К.: СПД Карпук С. В., 2006. - 14 с.
11. Кримінальне право України. Загальна частина: підруч. / Ю. В. Александров, В. І. Антипов, О. О. Дудоров та ін; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. - 5-те вид. переробл. та допов. - К.: Атіка, 2009. - 35 с.
12. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / [За ред. А. С. Беніцького, В. С. Гуславського, О. О. Дудорова, Б. Г. Розовського. - К.: Істина, 2011. - 21 с.
13. Кримінальне право України: Загальна частина. Підручник . Алієва О.М., Гаврильченко Л.К., Гончар Т.О., Заркуа Л.Д. та ін. /Відп.ред. Стрельцов Є.Л. - 4-е вид. -2009.-32 c.
14. Кримінальне право України: Загальна частина: [підруч. для студ. вищ. навч. закл.] / [Ю. В. Баулін та ін.]; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація; М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України ім. Я. Мудрого. - 4-те вид., пере-робл. і допов. - X.: Право, 2010. - 24 с.
15. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / М. І. Бажанов , Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; За ред. проф. М. І. Бажанова , В. В. Сташиса, В. Я. Тація. -- 2 е вид., перероб. і допов. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. -- 10 с.
16. Кримінальний кодекс України: офіц. текст: станом на 27 квітня 2014року. [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page13.
17. Кузнецов В. В. Кримінальне право України: посіб. для підготов. до іспитів / В. В. Кузнецов, А. В. Савченко / За заг. ред. д.ю.н., проф. О. М. Джужи. - 4-те вид., доповн. та перероб. - К.: Вид. ПАЛИВОДА A.B., 2009. - 14 с.
18. Малишев В. Кримінальне законодавство України потребує вдосконалення / В. Малишев, В. Бесчасний // [Електроний ресур] Сайт журналу Верховної Ради України «ВІЧЕ». - 2010. - №14. - Режим доступу: http://www.viche.info/journal/2109/.
19. Навроцький В.О. кримінальне право і кримінальне законодавство: співвідношення понять
20. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб: Закон України № 314-VII від 23.05.2013 року. [Електронний ресурс] / Сайт Верховної Ради України. - Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1207-18/paran2#n2.
...Подобные документы
Характеристика нового Кримінального Кодексу України, його основні концептуальні положення. Функції та завдання кримінального права і його принципи. Система кримінального права. Суміжні до кримінального права галузі права. Наука кримінального права.
реферат [44,6 K], добавлен 06.03.2011Поняття і значення кримінального закону. Загальні принципи чинності кримінального закону у просторі. Видача та передача злочинця. Поняття кримінально-процесуального закону. Дія кримінально-процесуального законодавства в просторі, часі та за колом осіб.
контрольная работа [46,8 K], добавлен 09.12.2010Кримінальне право як галузь права й законодавства, його соціальна обумовленість, принципи. Завдання, система та інститути кримінального права. Підстави і межі кримінальної відповідальності. Використання кримінального права в боротьбі зі злочинністю.
курсовая работа [36,7 K], добавлен 02.01.2014Ознаки, система та структура закону про кримінальну відповідальність як джерела кримінального права. Основні етапи формування та розвитку кримінального законодавства України. Порівняльний аналіз норм міжнародного та українського кримінального права.
реферат [35,4 K], добавлен 12.11.2010З’ясування системи історичних пам’яток, які містили норми кримінально-правового та військово-кримінального характеру впродовж розвитку кримінального права в Україні. Джерела кримінального права, що існували під час дії Кримінального кодексу УРСР 1960 р.
статья [20,2 K], добавлен 17.08.2017Поняття кримінального права, його предмет, методи та завдання. Система кримінального права України. Наука кримінального права, її зміст та завдання. Загальні та спеціальні принципи кримінального права. Поняття кримінального закону.
курс лекций [143,2 K], добавлен 09.05.2007Історичний шлях розвитку науки кримінального права. Злочин та покарання як основні категорії кримінального права. Класична, антропологічна, соціологічна школи кримінального права: основні погляди представників, їх вплив на розвиток науки та законодавства.
реферат [42,7 K], добавлен 29.03.2011Історичний розвиток кримінального законодавства і його головні джерела. Злочин і суміжні з ним інститути за кримінальним законодавством України та федеральним кримінальним законодавством Сполучених Штатів Америки. Нормативно-правове регулювання покарань.
диссертация [861,7 K], добавлен 23.03.2019Стабільність як умова ефективності законодавства України про кримінальну відповідальність. Структура чинного Кримінального Кодексу України. Основні недоліки чинного КК та пропозиції щодо його удосконалення. Застосування кримінально-правових норм у країні.
курсовая работа [33,5 K], добавлен 12.08.2016Визначення початкового моменту життя людини (ПМЖЛ). Теоретичні положення щодо ПМЖЛ та його ключове значення для кримінального та медичного законодавства. Основні пропозиції щодо вдосконалення законодавства України у сфері захисту права людини на життя.
статья [21,0 K], добавлен 06.09.2017Поняття та завдання кримінального кодексу України. Об'єкти, що беруться під охорону за допомогою норм КК. Джерела та основні риси кримінального права. Поняття злочину, його ознаки, склад та класифікація, засоби і методи вчинення. Система та види покарань.
контрольная работа [23,1 K], добавлен 24.10.2014Соціальна природа покарання і її значення в протидії злочинності. Поняття покарання і його ознаки. Цілі покарання і механізм їх досягнення. Розвиток положень про цілі покарання в історії кримінального законодавства та в науці кримінального права.
контрольная работа [45,1 K], добавлен 06.09.2016Сутність і аналіз досліджень охоронної функції кримінального права. Загальна та спеціальна превенції. Попереджувальна функція кримінального права. Примусові заходи виховного характеру. Зміст і основні підстави регулятивної функції кримінального права.
курсовая работа [39,4 K], добавлен 17.10.2012Законодавчі підходи до врегулювання відносин у сфері доказування між суб'єктами кримінального процесу на стороні обвинувачення та захисту. Пропозиції щодо вдосконалення чинного кримінального процесуального законодавства України відповідної спрямованості.
статья [23,0 K], добавлен 17.08.2017Кримінально-процесуальний закон: територіальна дія, ознаки, форма, завдання. Чинність закону в часі, просторі і щодо осіб. Стадії кримінального процесу. Сучасні проблеми застосування кримінально-процесуального законодавства, основні шляхи їх розв'язання.
реферат [34,0 K], добавлен 29.11.2013Поняття кримінального процесу як діяльності компетентних органів і посадових осіб. Завдання кримінального процесу. Його роль у державному механізмі боротьби зі злочинністю та охороні прав людини. Джерела кримінального процесу.
курс лекций [169,2 K], добавлен 09.05.2007Поняття, загальна характеристика та класифікація основних засад кримінального судочинства. Характеристика окремих принципів кримінального процесу. Загальноправові та спеціальні принципи кримінального процесу України.
реферат [48,9 K], добавлен 25.07.2007Поняття і значення принципів кримінального процесу. Система принципів кримінального процесу. Характеристика принципів кримінального процесу, закріплених у кримінально-процесуальному законодавстві України. Забезпечення прав людини.
реферат [39,0 K], добавлен 07.08.2007Характерні риси кодифікаційного процесу 1922-1929 років, його основні шляхи та етапи. Причини і передумови першої кодифікації законодавства УСРР. Кодифікація цивільного права та в галузях сімейного, земельного, кримінального і адміністративного права.
курсовая работа [44,2 K], добавлен 27.10.2010Проблеми теоретичного тлумачення кримінального провадження в кримінальному процесі зарубіжних країн та України. Процес гармонізації вітчизняного та європейського законодавства. Охорона прав, свобод та законних інтересів людини, її родичів і членів сім’ї.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 13.07.2014
