Поняття власності і права власності
Поняття та загальна характеристика власності, принципи нормативно-правового регулювання. Суб’єкти і способи виникнення та припинення права власності, форми та види. Поняття та сутність його захисту, законодавче обґрунтування та значення даного процесу.
Рубрика | Государство и право |
Вид | курсовая работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 18.05.2015 |
Размер файла | 38,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
Курсова робота
Поняття власності і права власності
Вступ
власність право захист законодавчий
У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України «Про власність» від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 2, глави 6-12).
Поведінка тих чи інших осіб може створювати загрозу для власності, суб'єктами якої вони не є. Це вимагає від держави брати на себе захист права власності, в тому числі й цивільно-правовими засобами.
Дана проблема виглядає особливо актуальною в зв'язку з процесами формування правової держави та багатоманіття форм власності в Україні. У статті 13 Конституції України записано: «Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом» [1; 7].
Певною мірою захист права власності здійснюється за допомогою норм права, що належать до різних галузей законодавства. Скажімо, окремі види протиправної поведінки, що загрожує порушенню права власності, розглядаються кримінальним правом як злочини і передбачають застосування відповідних санкцій з боку правоохоронних органів.
В даній курсовій роботі ставиться мета визначити сутність та засоби цивільно-правового захисту права власності. Зокрема розглядаються такі засоби захисту як витребування майна власником з чужого незаконного володіння, витребування грошей і цінних паперів на пред'явника, інші засоби захисту права власності від порушень.
Окрему увагу в роботі приділено такій проблемі, як захист інтелектуальної власності. Зараз ця проблема перебуває в центрі уваги багатьох правників-науковців, адже значення її зростає у зв'язку з економічними реформами.
Але насамперед в цій курсовій роботі розглядаються поняття власності та права власності, умови виникнення права приватної власності у громодян, об'єкти права приватної власності, а також здійснення громадянами права приватної власності.
1. Поняття та загальна характеристика власності
Слово «власність» нерідко вживається для позначення належності комусь речей. Іншими словами, власність тлумачиться як присвоєння особою засобів і продуктів виробництва усередині і за допомогою певної суспільної форми.
Визначення власності за допомогою категорії присвоєння випливає з робіт К. Маркса, де категорії «власність» і «присвоєння» тісно пов'язані. Такий підхід до визначення власності загалом можливий. Проте слід враховувати, що поняття присвоєння потребує конкретизації, а тому навряд чи може бути використане для розкриття змісту власності без визначення його самого. До того ж у поняття «присвоєння» К. Маркс і його послідовники нерідко вкладали різний зміст1. У зв'язку з цим виникає необхідність більш детальної характеристики і встановлення визначальних ознак цієї категорії.
На вирішення цього завдання спрямоване визначення власності як такого ставлення особи до речі, за якого вона вважає річ своєю, за умови, що інші ставляться до цієї речі як до чужої. Отже, власність характеризується такими зовнішніми ознаками як наявність влади особи над річчю, яка визнана суспільством і регламентована соціальними нормами. Власник розпоряджається річчю своєю владою й у своїх інтересах. Для нього річ - своя, для невласників, відповідно, - чужа. [6]
З такого розуміння власності випливає, що власність - це ставлення людини до речі. Проте оскільки влада над річчю неможлива без того, щоб інші особи, які не є власниками речі, ставилися до неї як до чужої, власність означає відношення між людьми з приводу речей. З одного боку цього відношення - власник, що ставиться до речі як до своєї, з іншого - невласники, тобто усі інші особи, що мають ставитися до неї як до чужої. Це означає, що ці особи зобов'язані утримуватися від будь-яких зазіхань на чужу річ, а отже, і на волю власника мати цю річ.
Таким чином, власність - це суспільні (цивільні) відносини, у яких одні особи - власники - ставляться до речей як до своїх, а всі інші - не власники - мають ставитися до них як до чужих й утримуватися від будь-яких зазіхань на ці речі. Без ставлення інших осіб до речі, що належить власнику, як до чужої, не було б і ставлення до неї самого власника як до своєї. Зміст власності як суспільного явища розкривається за допомогою тих зв'язків і відносин, у які власник вступає з іншими людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ.
Відносини власності, як правило, поділяють на економічні та юридичні.
Економічні відносини власності є одночасно вольовими і не вольовими.
Не вольовими вони є тому, що в умовах існування суспільства є об'єктивованими, тобто існують, певною мірою, незалежно від волі людей: люди не можуть жити, не вступаючи у відносини власності.
Водночас відносини власності є вольовими, оскільки без цілеспрямованих вольових дій людей вони виникати не можуть. Саме в силу наявності в них вольового елементу відносини власності можуть бути об'єктом правового регулювання.
Отже, власність - це суспільні відносини, що характеризуються двома основними ознаками: І) виникають з приводу речей (майна); 2) мають вольовий зміст. [18]
З першої ознаки випливає, що власність - це завжди майнові відносини, серед яких вона займає чільне місце.
Наявність другої ознаки зумовлює необхідність характеристики такої категорії, як «воля власника», установлення меж його волевиявлення. У зв'язку з цим слід зазначити, що власник може чинити стосовно своєї речі усе, що прямо не заборонене законом, або не суперечить соціальній природі власності.
Воля власника щодо реалізації влади над річчю, яка йому належить, виражається у володінні, користуванні і розпорядженні нею.
Володіння річчю означає юридичне та фактичне панування власника над нею, можливість впливати на неї в будь-який момент.
Користування реалізується шляхом видобування з речі ЇЇ корисних (споживчих) властивостей.
Розпорядження означає вчинення стосовно речі дій, що визначають її долю. Це може бути відчуження речі, її знищення, відмова від неї тощо.
Як вважають деякі цивілісти, у володінні виражається статика, а процес користування і розпорядження речами відображає динаміку відносин власності.
Проте існує й інша точка зору. Наприклад, Є.О. Суханов вважає, що відносини статики власності виражають, власне, стан належності (присвоєності) матеріальних благ. На відміну від цього, відносини динаміки власності пов'язані з переходом майна від одних осіб до інших, вони виявляються у процесі руху товару. Такий перехід майна від однієї особи до іншої може бути наслідком договору між товаровласниками, набуття майна в результаті спадкування або відшкодування шкоди, заподіяної правопорушником потерпілому тощо. Таким чином, право власності здатне регулювати не динаміку, а статику, тобто тільки частину відносин власності1.
Здається, що розбіжність позицій тут значною мірою зумовлена різним підходом до визначення поняття власності і розуміння категорій «статика відносин», «динаміка відносин». Є. О. Суханов визначає власність через категорію присвоєння, а не через категорії володіння, користування і розпорядження. Тому з його позиції можна зробити висновок, що відносини власності - це відносини, які природно фіксують стан присвоєння речей, тобто статичний момент. У цьому сенсі можна говорити про те, що власність - це статика суспільних відносин з приводу майна. Якщо ж акцентувати увагу на змістовній стороні відносин власності, то в ній можна диференціювати статичні елементи (володіння, присвоєння) і динамічні (користування, розпорядження).
Очевидно, зняти цю суперечність можна вказівкою на те, що у відносинах власності як у складному суспільному явищі існують статичні (володіння) і динамічні (користування, розпорядження) елементи змісту. Вони властиві йому завжди в сукупності, але залежно від ситуації можуть змінювати своє значення: виходити на перший план, тимчасово не функціонувати. [24]
Завершуючи стислу характеристику категорії «власність», зазначимо, що розрізняють її типи і форми.
Так, класифікація її за типами пов'язана з тим, що власність як економічна категорія супроводжує людство протягом усієї його історії за винятком тих часів, коли людина ще не виділилася з природи й задовольняла свої потреби за допомогою спонтанного, епізодичного володіння й користування речами. Тому певному етапу розвитку (який із деякою умовністю може бути визначений як «суспільно-економічна формація») відповідає певний тип власності. [8]
Традиційно розрізняють первіснообщинний, рабовласницький, феодально-кріпосницький і капіталістичний типи власності. Донедавна як особливий тип виділяли соціалістичний тип власності. Проте для цього достатніх підстав не було. У країнах, що входили до «соціалістичної співдружності», соціалізм насправді побудований ніколи не був. Безпосередні виробники як і раніше зазнавали експлуатації, засоби виробництва фактично не належали працівникам. Той тип власності, що в умовах тоталітарного режиму (іноді явного, іноді завуальованого) утвердився в цих країнах, поєднував у собі характерні риси, властиві типам власності як попередніх епох, так існуючих у той час. При цьому його підґрунтям найбільшою мірою слугував так званий «азіатський спосіб виробництва».
У ЦК відсутня згадка про типи власності. У Конституції і ЦК передбачені форми власності: приватна, державна, комунальна. При цьому законодавство (ст. ст. 325-327 ЦК) не визначає тип (економічну природу) зазначених відносин власності, а лише констатує їхню наявність і встановлює суб'єктний склад та деякі особливості правового режиму.
Визначившись у такий спосіб щодо розуміння власності як стану присвоєності речей, відображеному в існуванні вольових майнових відносин, у яких одній особі належить право на речі (влада над ними), а інші особи визнають наявність такої влади, потрібно встановити співвідношення цього поняття з поняттям «право власності». [15]
З розуміння власності як стану належності (присвоєності) матеріальних благ певному індивіду, визнаного іншими індивідами, випливає, що такі відносини властиві будь-якому людському суспільству. Водночас, право як суспільний феномен (у тому числі й право власності) виникає лише на певному шаблі суспільного розвитку, тобто пізніше за власність, що історично передує інституту права власності.
Проте виникнувши, право власності слугує не тільки юридичною формою відносин власності, але й активно впливає на їхнє формування й розвиток. Це пов'язано з тим, що право є суспільно-політичним інститутом і елементом суспільної свідомості.
Відносини власності регулюються різними галузями права. Важлива роль у регулюванні відносин власності належить конституційним (державно-правовим) нормам, які встановлюють форми власності (ст. ст. 13, 41, 142, 143), закріплюють рівність усіх суб'єктів права власності (ст. 13), гарантії права власності і обов'язки власників (ст. ст. 13 і 41 Конституції). Проте головне навантаження припадає на норми цивільного права, котрі визначають зміст права власності, підстави його виникнення та припинення, здійснення, порядок і підстави захисту.
2. Зміст і поняття права власності.
У суспільстві з державно-правовою побудовою економічні відносини власності неминуче одержують юридичне закріплення. Це виражається як у системі правових норм, що регулюють зазначені відносини й утворюють інститут права власності, так і в закріпленні певної міри юридичної влади за конкретною особою, що є власником даної речі. У першому випадку говорять про право власності в об'єктивному значенні, у другому - у суб'єктивному змісті або про суб'єктивне право власності. Щоб визначити право власності в об'єктивному значенні, необхідно виявити специфічні ознаки, властиві суб'єктивному праву власності. Виявлення зазначених ознак дозволить відбити їх у визначеннях права власності як в об'єктивному, так і в суб'єктивному значенні. [22]
Зміст права власності складають приналежні власнику правомочності по володінню, користуванню і розпорядженню річчю. Зазначені правомочності, як і суб'єктивне право власності в цілому, являють собою юридично забезпечені можливості поведінки власника, вони належать йому доти, поки він залишається власником. У тих випадках, коли власник не в змозі ці правомочності реально здійснити (наприклад, при арешті його майна за борги або коли майном незаконно володіє інша особа), він не позбавляється ні самих правомочностей, ні права власності в цілому. Щоб розкрити зміст права власності, необхідно дати визначення кожного з приналежних власнику правомочностей. Почнемо з володіння.
Правомочність володіння - це юридично забезпечена можливість господарчого панування власника над річчю. Мова при цьому йде про господарче панування над річчю, що зовсім не потребує, щоб власник знаходився з нею у безпосередньому контакті. Наприклад, їдучи в тривале відрядження, власник продовжує залишатися власником речей, що знаходяться в його квартирі. Володіння річчю може бути і незаконним. [19]
Законним називається володіння, що спирається на якусь правову основу, тобто на юридичний титул володіння. Законне володіння часто іменують титульним.
Незаконне володіння на правову основу не спирається, а тому є безтитульним. Речі, за загальним правилом, знаходяться у володінні тих, хто має те або інше право на володіння ними. Зазначена обставина дозволяє при розгляді суперечок із приводу речі виходити з презумпції законності фактичного володіння. Іншими словами, той, у кого річ знаходиться, передбачається маючим право на володіння нею, поки не доведене зворотнє.
Незаконні власники у свою чергу підрозділяються на добросовісних і недобросовісних. Власник добросовісний, якщо він не знав і не повинний був знати про незаконність свого володіння. Власник недобросовісний, якщо він про це знав або повинний був знати. Відповідно до загальної презумпції сумлінності учасників цивільних прав і обов'язків, варто виходити з припущення про добросовісність власника. [10]
Розподіл незаконних власників на добросовісних і недобросовісних має значення при розрахунках між підприємцем і власником по прибутках і витратах, коли власник поставить вимогу про витребування своєї речі за допомогою виндикаційного позову, а також при вирішенні питання, чи може власник набути право власності по давнині володіння, чи ні.
Правомочність користування - це юридично забезпечена можливість використання корисних властивостей речі у процесі її особистого або виробничого споживання або у виробничих цілях. Так, швейну машину можна використовувати для пошиття одягу не тільки своїй сім'ї, але і за за якусь плату комусь іще. Правомочність користування звичайно спирається на правомочність володіння. Але іноді можна користуватися річчю, і не володіючи нею. Наприклад, ательє по прокаті музичних інструментів здає їх напрокат із тим, що користування інструментом відбувається в помешканні ательє, скажемо, у певні годинни і дні.
Правомочність розпорядження - це юридично забезпечена можливість визначити долю речі шляхом вчинення юридичних актів по відношенню до цієї речі. Не викликає сумнівів, що в тих випадках, коли власник продає свою річ, здає її у найм, в заставу, передає у вигляді внеску в господарське товариство або спілку або як пожертвування в доброчинний фонд, він здійснює розпорядження річчю. Значно складніше юридично кваліфікувати дії власника у відношенні речі, коли він знищує річ, що стала йому непотрібна, або викидає її коли річ за своїми властивостями розрахована на використання лише в однім акті виробництва або споживання. Якщо власник знищує річ або викидає її, то він розпоряджається річчю шляхом вчинення односторонньої угоди, оскільки воля власника спрямована на відмову від права власності. Але якщо право власності припиняється в результаті однократного використання речі (наприклад, Ви з'їдаєте яблуко або спалюєте дрова в каміні), то воля власника спрямована зовсім не на те, щоб припинити право власності, а на те, щоб використати корисні властивості речі. Тому в зазначеному випадку має місце здійснення тільки права користування річчю, але не права розпорядження нею.
Нині чинне цивільне законодавство, як і те, що йому передувало, обмежується перерахуванням приналежних власнику правомочностей (іноді засобів їх здійснення), не визначаючи жодне з них. А це негативно позначається не тільки на розкритті змісту права власності, але і на практику застосування законодавства. Важко, зокрема, відповісти на запитання, який зміст вкладає законодавство в поняття права володіння і кого можна вважати власником речі. У цьому питанні можна було б піти шляхом або римського права і розмежувати поняття володіння і уримання, або шляхом законодавств германської групи і закріпити інститут подвійного володіння з виділенням фігури слуги, що володіє. На жаль, жодного з цих варіантів законодавець не обрав. Важко тому відповісти на запитання чи продовжує власник залишатися власником речі при здачі її у найм або власником речі на період наймання визнається тільки наймач. [22]
2.1 Суб'єкти і способи виникнення та припинення права власності
Суб'єктами права власності є:
- Український народ;
- фізичні особи;
- юридичні особи;
- держава Україна;
- Автономна Республіка Крим;
- територіальні громади;
- іноземні держави;
- інші суб'єкти публічного права [ст. 318, 2].
Усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Як вже було з'ясовано, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Проте, власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб у випадках і в порядку, встановлених законом. Тобто законодавець визначає межі здійснення права власності.
Закон визначає, що власність зобов'язує [ч. 4 ст. 319, 2]. Власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом [ст. 322, 2]. Ризик випадкового знищення та випадкового пошкодження (псування) майна несе його власник, якщо інше не встановлено договором або законом.
Право власності може виникати при настанні певних юридичних фактів визначених в ЦК України. Закон закріплює, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. [7]
В юридичній літературі способи набуття права власності прийнято поділяти на первісні та похідні.
До первісних способів набуття права власності відносять способи, при яких право власності виникає на річ (майно) вперше або незалежно від права попереднього власника або його волі. До цих способів відносять: виготовлення (створення) нової речі внаслідок виробничої діяльності (виробництво), переробку речі (специфікацію), володіння плодами, доходами, продукцією, знахідку, скарб, конфіскацію, реквізицію, бездоглядну домашню тварину, безхазяйну річ тощо.
У похідні способи право власності виникає у суб'єкта внаслідок волевиявлення попереднього власника. До них відносять правочини, спадкування за законом, спадкування за заповітом, приватизацію, реорганізацію юридичних осіб тощо. Набуття права власності на новостворене майно. Виробництво є найпоширенішим первісним способом набуття права власності. Створення нової речі як у промислових масштабах, так і в одиночному екземплярі, незалежно від форми власності, характеризує процес розширеного відтворення. Відповідно до закону, право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено інше не встановлено договором або законом [ст. 331 ЦК]. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Законодавець визначив особливості набуття права власності на новостворене нерухоме майно (житлові будівлі, споруди тощо). На такі об'єкти право власності виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації [ч. 2 ст. 331, 2].
Слід звернути увагу на те, щодо завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). За заявою заінтересованої особи І суд може визнати її власником недобудованого нерухомого майна, якщо буде встановлено, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною [ч.З, 4. ст. 331, 2] Набуття права власності на перероблену річ. Переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ [ч. 1 ст. 332, 2]. Такий спосіб набуття права власності називають специфікацією. До прийняття ЦК України цей спосіб не регулювався цивільним законодавством України, отже норма про переробку речі запроваджена вперше. Зауважимо, що особа, яка самочинно переробила чужу річ, не набуває права власності на нову річ і зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу його вартість. Право власності на рухому річ, створену шляхом переробки з матеріалу, що їй не належить, набувається власником матеріалу за його бажанням, якщо інше не встановлено договором або законом. [14]
Якщо вартість переробки і створеної нової речі істотно перевищує вартість матеріалу, право власності на нову річ набуває за її бажанням особа, яка здійснила таку переробку. У цьому разі особа, яка здійснила переробку, зобов'язана відшкодувати власникові матеріалу моральну шкоду
У разі набуття права власності власником матеріалу на виготовлену річ, він зобов'язаний відшкодувати вартість переробки особі, яка її здійснила, якщо інше не встановлено договором. Привласнення загальнодоступних дарів природи. Відповідно до ст. 333 ЦК України особа, яка зібрала ягоди, лікарські рослини, зловила рибу або здобула іншу річ у лісі, водоймі тощо, є їхнім власником, якщо вона діяла відповідно до закону, місцевого звичаю або загального дозволу власника відповідної земельної ділянки. Набуття права власності на безхазяйну річ. Безхазяйною є річ, яка не має власника або власник якої невідомий.
Порядок набуття права власності на безхазяйну річ встановлюється ст. 335
ЦК України. Як правило, безхазяйна річ може бути передана за рішенням суду у комунальну власність. Законодавець також встановлює, що безхазяйні речі можуть набуватися у власність за набувальною давністю, крім випадків, встановлених ст. ст 336, 338, 341 і 343 ЦК України.
Знахідка. Особа, яка знайшла загублену річ, набуває права власності на неї після спливу шести місяців з моменту заявления про знахідку міліції про знахідку міліції або органові місцевого самоврядування [ст. 338, 2].
Бездоглядна домашня тварина. Набуває права власності на бездоглядну домашню тварину, як правило, особа, у якої знаходилась на утриманні та в користуванні ця тварина; у разі відмови цієї особи від набуття права власності на неї, ця тварина переходить у власність тієї територіальної громади, на території якої її було виявлено [ст. ст. 340, 341, 2]
Скарб. Скарбом є закопані у землі чи приховані іншим способом гроші, валютні цінності, інші цінні речі, власник яких невідомий або за законом втратив на них право власності. Особа, яка виявила скарб, набуває права власності на нього. Якщо скарб був прихований у майні, що належить на праві власності іншій особі, особа, яка виявила його, та власник майна, у якому скарб був прихований, набувають у рівних частках право спільної часткової власності на нього. Слід звернути увагу на те, що законодавством закріплюється положення про те, що у разі виявлення скарбу особою, яка здійснювала розкопки чи пошук цінностей без згоди на це власника майна, в якому він був прихований, право власності на скарб набуває власник цього майна. Зауважимо, що законодавець визначає особливості набуття права власності на скарб, що є пам'яткою історії та культури. Право власності на такий скарб набуває держава. Проте, особа, яка виявила такий скарб має право на одержання винагороди у розмірі до двадцяти відсотків за певних умов, які визначаються ч. 4 ст. 343 ЦК України. Слід знати, що положення ст. 343 ЦК України про набуття права власності на скарб не поширюються на осіб, які виявили скарб під час розкопок, пошуків, що проводилися відповідно до їхніх трудових або договірних обов'язків. Набуття права власності у разі приватизації державного майна та майна, що є у комунальній власності. Фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом, зокрема питання приватизації регулюються Законами України «Про Державну програму приватизації», «Про приватизаці державного житлового фонду», «Про приватизацію державного майна», «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі», «Про перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації», «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва», декретами Кабінету Міністрів України «Про приватизацію земельних ділянок», «Про перелік майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів основного виробництва, приватизація або передача в оренду яких не допускається», «Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних підприємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду», постановами Кабінету Міністрів України та інші.
Для припинення права власності, як і для набуття, необхідне настання певних життєвих обставин, тобто юридичних фактів, визначених законом. Слід знати, що в багатьох випадках припинення права власності у однієї особи тягне за собою виникнення права власності у іншої особи.
Ст. 346 ЦК України закріплює наступні підстави припинення права власності:
- відчуження власником свого майна,
- відмова власника від права власності;
- припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;
- знищення майна;
- викуп пам'яток історії та культури;
- викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю;
- викуп нерухомою майна у зв'язку з викупом земельної ділянки, на якій воно розмішене;
- звернення стягнення на майно за зобов'яннями власника;
- реквізиція;
- конфіскація;
- припинення юридичної особи чи смерть власника.
Цей перелік не є вичерпним, право власності може бути припинене і в інших випадках, встановлених законом. Слід знати, що у такі способи як викуп пам'ятки історії та культури, реквізиція та конфіскація набувати право власності може лише держава [стор. 235-240, 4].
2.2 Форми та види права власності
Норми права власності. У Законі «Про власність» зазначено, що власність в Україні виступає у формах приватної, колективної і державної власності. Водночас у ст. 41 Конституції України зазначено, що громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися обґєктами права державної та комунальної власності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом і є непорушним. Як бачимо, Конституція України розділила власність на дві самостійні форми - державну та комунальну і не згадує колективної власності. Але це не означає, що в Україні така форма власності відсутня. Крім Закону України «Про власність», вона закріплена і в інших законодавчих актах. Так, у ст. 7 Закону «Про колективне сільськогосподарське підприємство» зазначено, що субґєктом права власності виступає це підприємство як юридична особа.
Слід також зазначити, що в Україні є власність, яку неможливо віднести ні до однієї із зазначених форм власності. Це власність, що належить профспілкам, політичним партіям та іншим громадським обґєднанням, релігійним організаціям як юридичним особам. [21]
Так як в основі поділу права власності на форми лежить принцип субґєктності, тобто принцип належності права тому чи іншому субґєктові, можна стверджувати, що в Україні мають місце такі форми власності: право приватної; право державної; право комунальної; право колективної; право власності, що належить політичним партіям, громадським та релігійним організаціям. Формами власності, що передбачені в Конституції України, є приватна, державна та комунальна.
Види права власності. Поділ права власності на форми не заперечує його класифікації за іншими ознаками. Так, право приватної власності може бути правом власності громадян та правом власності юридичних осіб. Право державної власності може бути правом оперативного управління державних установ та казенник підприємств і правом господарського відання державних підприємств. Крім того, право власності може належати не одному субґєктові, а кільком. За цією ознакою можна виділити право спільної власності, яке поділяється на право спільної сумісної і спільної часткової власності. Спільна сумісна власність поділяється на власність подружжя, власність членів селянського (фермерського) господарства і власність, що виникає внаслідок придбання майна спільною працею членів сімґї.
Одним із видів права власності є право інтелектуальної власності.
Таким чином, класифікація права власності може бути різноманітною, залежно від практичних потреб такого поділу. Водночас поділ права власності на форми визначений на законодавчому рівні, а поділ права власності на види провадиться як із врахуванням законодавчих положень, так і з теоретичних та практичних міркувань.
3. Захист права власності
Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання [ст. 13, 1]. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності [ст. 4, 1].
Охорона та захист права власності забезпечується не лише цивільно-правовими нормами, але й нормами інших галузей права, зокрема нормами конституційного, адміністративного, кримінального, сімейного права тощо.
При дослідженні цієї теми слід зазначити, що в теорії права та в цивілістичній науці зокрема, по різному тлумачать поняття «правова охорона» та «правовий захист». Науковці ці поняття не ототожнюють, а вкладають у них різний зміст. Так, Я.М. Шевченко вважає, що правовий захист є складовою правової охорони. В своїй роботі «Власник і право власності» автор зазначає, що поняття охорони включає в себе поряд із заходами економічного, політичного, ідеологічного характеру, які забезпечують нормальне регулювання суспільних відносин, попередження правопорушень, усунення причин, що їх породжують (регулятивні норми), також і заходи, спрямовані на поновлення чи визнання прав у разі порушення чи оспорювання їх, а саме - захист (охоронні норми).
Таким чином, в юридичній літературі тяжіють до визнання правової охорони більш об'ємним поняттям, ніж правовий захист. Проте, аналіз значної кількості нормативно-правових актів, зокрема Законів України «Про власність», «Про захист прав споживачів», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» тощо дає підстави для висновку про те, що законодавець не проводить чіткого розмежування між цими ець не проводить чіткого розмежування між цими поняттями. Більшість норм вказаних законів носять регулятивний та захисний характер. Таким чином, охорона права власності - це створення через нормотворчий процес і практичну діяльність відповідних державних органів умов, які сприяють функціонуванню та розвитку відносин власності у суспільстві і попереджають вчинення правопорушень у цій сфері. Захист права власності - це сукупність заходів, способів та прийомів, спрямованих на відновлення порушеного цивільного суб'єктивного права самим власником, компетентними державними органами та посадовими особами.
3.1 Способи захисту права власності
Захист і охорона власності є однією з найголовніших функцій держави. Принцип охорони власності закріплений в Україні конституційно. Держава зебезпе-чує захист прав усіх суб'єктів права власності. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. [23]
Ці та інші положення Основного Закону щодо охорони права власності знайшли свій розвиток і втілення в різних галузях українського законодавства - в кримінальному, адміністративному, земельному, фінансовому, цивільному праві. Серед галузей права, які захищають право власності, особливу роль відіграють норми цивільного права, саме вони забезпечують правове регулювання і охорону відносин власності в тих випадках, коли правомочності власника не порушуютася. Саме норми цивільного права визначають правовий режим окремих видів майна, порядок володіння, користування та розпорядження різними видами об'єктів власності.
Охорона відносин власності у випадку порушення права власності конкретного суб'єкта полягає у захисті порушеного права.
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), а по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.
Мета кримінального чи адміністративного захисту права власності полягає перш за все в покаранні порушника за вчинене протиправне діяння (жодне визначене законом порушення не повинно залишитися безкарним). Головна мета цивільно-правового захисту - відновлення порушеного права, відновлення попереднього майнового стану особи, права якої були порушені.
Захист права власності здійснюється в позовному порядку судом, арбітражним судом, третейським судом, а у випадках, передбачених законом, - товариським судом та іншими громадськими організаціями. Перелік основних способів захисту цивільних прав (а право власності відноситься до категорії цивільних прав) наводиться в ст. 6 ЦК України. [18]
Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за позовами:
- про визнання права власності на майно;
- про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
- про поділ спільного майна, або виділ з нього частки;
- про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;
- про визнання недійсними угод про відчуження майна;
- про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
- про переведення прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на привілеєву купівлю;
- про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню (ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та ін.);
- про визнання недійсними угод про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов'язків набувача за цією угодою;
- про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і неодержані доходи);
- про виключення майна з опису тощо. В залежності від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяють речові та зобов'язально-правові, цивільно-правові засоби захисту.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в р. VIII Закону України «Про власність». До речових позовів відносяться:
- вимоги неволодіючого власника до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов);
- вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов);
- вимоги власника про визнання права власності.
Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на позадоговірних зобов'язаннях.
До зобов'язально-правових позовів відносяться позови про:
- відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору,
- повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
- про визнання угод недійсними;
- про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна та інші.
Положення про захист права власності поширюється не тільки на власника, а й на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві оперативного управління, повного господарського відання чи на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (застава, оренда, схов).
Чинне законодавство захищає також право на володіння майном управомочною особою - комісійним магазином, підрядником, перевізником. Володіння кожного з названих вище законних володільців має свої особливості і захищається у відповідності з юридичною природою того права, в силу якого кожна з цих осіб володіє річчю. В одних випадках володіння захищається у зв'язку з користуванням річчю, як це має місце, наприклад, стосовно наймачів, а в інших - воно охороняється як «голе» володіння, оскільки володільці цієї категорії не мають права користуватися майном, вони управомочені лише на володіння річчю (заставодержатель). [11]
У новому ЦК Російської Федерації міститься норма (ст. 234), яка передбачає захист права на володіння осіб, які не є власниками, але відкрито, безперервно і добросовісно володіють чужим майном як своїм власним. Їм надається захист проти третіх осіб, які не є власниками майна або не мають права на володіння в силу інших законних підстав. Аналогічна норма передбачена і в проекті нового ЦК України.
Висновок
Враховуючи суттєві недоліки, вважаю за необхідне викласти ст. 12 Закону України «Про власність» в такій редакції: Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, від вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні та інші товариства, на пенсії, соціальні та інші виплати, на успадковане майно, на майно одержане за угодами та іншими підставами, не забороненими законом. Запропонована редакція ст. 12 Закону України «Про власність» дозволяє уникнути можливого ототожнення різних за своїм значенням понять «джерело виникнення приватної власності» і «підстава виникнення права приватної власності». Перше з них відображає економічну основу створення приватної власності, друге - юридичне обгрунтування її привласнення конкретною особою. Власність створюється завдяки праці, розширено-відновлювальному виробничому процесу, які завершуються створенням матеріальних благ. При цьому право власності на такі матеріальні блага виникає в особи за наявності відповідних юридичних підстав, переважна більшість яких є похідними. Щоб виникло у громадянина право власності необхідно, щоб мали місце певні умови, щоб були здійснені певні дії, щоб наступили певні юридичні факти, які визначаються нормами інших галузей законодавства.
Цивільно-правові засоби захисту права власності мають на меті відновлення порушеного права, тобто попереднього майнового стану особи, права якої порушено.
До цивільно-правових засобів захисту права власності належать:
- витребування майна власником з чужого незаконного володіння;
- витребування грошей і цінних паперів на пред'явника;
- захист прав власника від порушень, не поєднаних з позбавленням володіння
- інші засоби цивільно-правового захисту права власності.
Цивільний кодекс розрізняє добросовісного і недобросовісного споживача, передбачає різні види витребування майна з чужого незаконного володіння. За сучасних умов в Україні великого значення набуває захист права інтелектуальної власності. Дана проблема ще не є достатньо врегульованою ще не є достатньо врегульованою в цивільному законодавстві України.
Список використаної літератури
1. Конституція України.
2. Цивільний кодекс України.
3. Закон України «Про власність».
4. Закон України «Про підприємництва».
5. Цивільне право України: Навчальний посібник для вузів Ч. 1, К:2004.
6. Загальна теорія цивільного права: Підручник / О.А.Підопригора, Д.В. Боброва О.В. Дзера та ін.; За ред. О.А.Підопригори і Д.В. Бобрової. - К.: Вища шк., 1992. - 454 с.
7. Суханов Е.А. Лекции о праве собственности. - М.: Юрид. Лит., 1991. - 240 с.
8. Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та ф-тів. - К.:Вентурі, 1997. - 480 с.
9. Жаров В. Адміністративний порядок захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності в Україні // Право України. - 1999. - №5. - С. 47-50.
10. Жаров В. Захист прав інтелектуальної власності в Україні: власності в Україні // Право України. - 1999. - №4. - С. 16-18.удосконалення правового регулювання // Право України. - 1999. - №3. - С. 42-46.
11. 8. Загальна теорія цивільного права: Підручник / За ред. О.А.Підопригори і Д.В. Бобрової. - К.: Вища шк., 1992. - 454 с.
12. 9. Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / Ц58 Д.В. Боброва, О.В. Дзера, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 864 с.
13. 10. Цивільне право. Частина перша. - К.- Вентурі, 2004.
14. 1. Власова М.В. Право собственности в России: возникновение, юридическое содержание, пути развития. Навчальний посібник. М., 2007 - 130 с.
15. 2. Гомола А.И. Цивільне право. Изд.6-е, испр., доп., 2004. - 436 с.
16. 3. Котельникова Е.А. Цивільне право. Ростов на Дону, 2002. - 432 с.
17. 4. Коршунов Н.М. Мареев Ю.Л. Гражданское право: Практикум: В 2 ч.: Ч. 1., 2005. - 513 с.
18. 5. Петров И.В., Жаботинский М.В. Гражданское право: Учебно-методическое пособие для вузов. М., 2006. - 365 с.
19. 6. Матеи У., Суханов Е.А. Основные положение права собственности. - М., 1999. - 254 с.
20. 7. Мейєр Д.І. Русское гражданское право Ч. 2.М., 1997. - 456 с.
21. 8. Мозолін В.П. Цивільне право. У 2-х частинах. М.: Юристъ, Ч1 - 2005, 719 с.; Ч2 - 2007, 927 с.
22. 9. Побєдоносцев К.П. Курс цивільного права. Том 3.М., 2003. - 561 с.
23. 10. Цивільне право. Том 1. / Под ред. Е.А. Суханов. М., 2003. - 367 с.
24. 11. Скловський К.І. Власність в цивільному праві. М.: Справа, 2002. - 317 с.
25. 12. Смоленский М.Б. Цивільне право. М., 2004. - 413 с.
26. 13. Шерстнева О.О. Цивільне право. Частина 1. М., 2006. - 423 с.
27. 14. Юкша Я.А. Гражданское право: Ч. 2: Учебное пособие для вузов. М., 2008. - 513 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Поняття та форми права власності в цивільному законодавстві. Підстави виникнення права державної власності. Зміст та поняття правового режиму майна. Основні форми здійснення права державної власності. Суб’єкти та об’єкти права державної власності.
курсовая работа [56,9 K], добавлен 17.02.2011Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014Право власності в Україні. Поняття та форми власності. Об’єкти і суб’єкти права власності. Здійснення права власності. Засоби цивільно-правового захисту права власності. Речево-правовий захист прав власності. Зобов'язально-правовий захист права власності.
дипломная работа [77,2 K], добавлен 29.09.2005Поняття власності як економічної категорії, зміст та особливості відповідного права, засоби та принципи його реалізації. Форми та види права власності в Україні: державної, комунальної, приватної, проблеми і шляхи їх вирішення, законодавче обґрунтування.
курсовая работа [51,3 K], добавлен 24.07.2014Поняття власності та права власності. Загальна характеристика захисту права власності. Витребування майна з чужого незаконного володіння. Захист права власності від порушень, не пов'язаних із позбавленням володіння. Позов про визнання права власності.
реферат [37,1 K], добавлен 25.05.2013Поняття права власності. Сутність власності: економічний і юридичний аспекти. Історичний процес виникнення права приватної власності. Правовідносини власності і їх елементи (суб’єкти, об’єкти, зміст). Зміст і здійснення права приватної власності.
дипломная работа [66,7 K], добавлен 22.09.2011Економічний та юридичний аспект поняття власності та права власності. Підстави виникнення та припинення права власності та здійснення цих прав фізичними та юридичними особами. Захист права приватної власності - речово-правові та зобов’язально-правові.
курсовая работа [45,4 K], добавлен 02.05.2008Поняття права власності як найважливішого речового права, історія його формування та етапи становлення в юридичному полі. Первісні і похідні способи набуття права власності, основні способи його припинення. Цивільний кодекс України про право власності.
контрольная работа [22,7 K], добавлен 19.10.2012Сутність і зміст, загальна характеристика права власності, головні умови та обставини його виникнення. Нормативні основи регулювання та відображення в законодавстві держави. Принципи та правила захисту права приватної власності в Україні на сьогодні.
курсовая работа [61,8 K], добавлен 26.03.2015Поняття терміну "Довірча власність". Суб’єкти правовідносин: засновник, бенефіціарії та ін. Поняття права довірчої власності в українському праві. Механізм і особливості здійснення права довірчої власності при будівництві житла та операціях з нерухомістю.
презентация [612,2 K], добавлен 30.10.2017Власність і право власності. Статика і динаміка у відносинах власності. Речові і зобов'язальні відносини з приводу власності. Право власності в об'єктивному та суб'єктивному розумінні. Суб'єкти і об'єкти права власності. Зміст права власності.
реферат [41,0 K], добавлен 15.04.2008Поняття цивільно-правового договору. Визначення та види об’єктів нерухомості. Види договорів, за якими виникає право власності на нерухоме майно. Підстави виникнення права власності, загальна характеристика. Державна реєстрація прав на нерухоме майно.
курсовая работа [66,2 K], добавлен 20.05.2015Економічна сутність відносин власності. Новітні тенденції у розвитку відносин власності. Аналіз підприємств в Україні за формами власності. Поняття, види та організаційні форми підприємств. Регулювання відносин власності.
курсовая работа [43,7 K], добавлен 04.09.2007Поняття комунальної власності, її об'єкти та суб'єкти. Права органів місцевого самоврядування по регулюванню використання об'єктів комунальної власності комунальними підприємствами. Правові основи обмеження монополізму та захисту економічної конкуренції.
реферат [17,5 K], добавлен 20.06.2009Поняття права спільної власності. Правове регулювання права спільної часткової власності. Правове регулювання права спільної сумісної власності. Інститут права спільної власності. право спільної власності не передбачається Конституцією України.
курсовая работа [23,6 K], добавлен 26.06.2003Поняття, правовий зміст та функції знака для товарів та послуг. Огляд законодавства щодо регулювання права власності на знак для товарів та послуг: досвід України та міжнародно-правове регулювання. Суб’єкти та об’єкти даного права, їх взаємозв'язок.
курсовая работа [1,7 M], добавлен 02.10.2014Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009Право власності: поняття, зміст, об’єкти та суб’єкти. Первинні та похідні способи набуття права. Витребування майна власником з чужого незаконного володіння. Витребування грошей і цінних паперів на пред’явника. Головні засоби цивільно-правового захисту.
курсовая работа [115,4 K], добавлен 20.05.2015Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011Характерні риси цивільно-правового захисту права власності. Правова природа позовів індикаційного та негаторного, про визначення права власності і повернення безпідставно отриманого чи збереженого майна. Забезпечення виконання зобов'язань за договором.
презентация [316,4 K], добавлен 20.05.2014