Аналіз питання систематизації права і законодавства

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

У даній курсовій роботі розглядається питання систематизація права і систематизація законодавства. Різноманітні види норм права і нормативних актів в національних системах права дуже тісно взаємопов'язані, обумовлені вони системою політичних і економічних відносин які існують в суспільстві.

Право і законодавство будь-якої держави являє собою не просто сукупність правил поведінки, але і певну систему.

Система, як філософське поняття, - це певне цілісне явище, яке складається із частин (елементів), взаємопов'язаних і взаємодіючих між собою. Як ціле не може бути без його складових, так і окремі складники не можуть виконувати самостійні функції поза системою.

В останні роки виділяють такі поняття як „система права”, „система законодавства” і „правова система”. Поняття “правова система” включає в себе всі правові явища: систему права і законодавства, правовідносини, правосвідомість і правову культуру, законність і правопорядок тощо. Тобто система права і система законодавства разом входять в правову систему. Система права і система законодавства взаємообумовлюють і взаємодоповнюють одна одну, оскільки виражають (хоч і в різних формах) єдиний феномен - прово, та мають єдину мету - регулювання відносин між людьми.

1. Сутність поняття «система права». Підстави розподілу права на його структурні елементи

Кожна держава має свою національну правову систему, яка є частиною її соціальної системи. Правова система тієї чи іншої країни має свою специфіку, структуру, мету, відносини, формується у визначений історичний період та характеризується притаманними лише їй національними особливостями.

Правова система -- це сукупність взаємопов'язаних, взаємодіючих і взаємоузгоджених правових засобів, за допомогою яких держава здійснює регулювання суспільних відносин.

У юридичній науці існують поняття "правова система" і "система права", які не є тотожними, і тому їх слід розрізняти. Поняття "правова система" ширше ніж поняття "система права". Система права є складовим елементом правової системи. Вона відображує не всю сукупність правових явищ, а тільки внутрішню будову права як сукупність правових норм.

Системна побудова права має велике значення, тому що дозволяє більш повно і точно тлумачити окремо взяту норму права і правильно застосувати її на практиці.

Система права -- це обумовлена об'єктивними факторами внутрішня будова права, що характеризується єдністю і узгодженістю всіх її норм, розподілом їх на галузі, підгалузі та інститути права.

Структурними елементами системи права є:

1) норма права;

2) інститут права;

3) підгалузь права;

4) галузь права.

Системність -- закономірна, неодмінна властивість об'єктивного юридичного права, її деформація, руйнування -- це аномалія, «хвороба» права, яка може звести нанівець його регулятивні можливості, перешкодити досягненню очікуваного законодавцем соціального результату.

Соціальне призначення, соціальна сутність системи права -- служити нормативною базою, фундаментом державного забезпечення певних суспільних відносин, цілеспрямованого результативного впливу на них.

Підстави розподілу норм за галузями:

- предмет правового регулювання (сукупність суспільних відносин, які врегульовані правом);

- метод правового регулювання (специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за допомогою правових норм та інших юридичних засобів).

Поняття предмета правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання, як (яким чином, засобом, способом) держава вчиняє нормативний вплив на суспільні відносини.

Зазначені чинники об'єднання юридичних норм у галузі права неоднозначні, нерівноцінні: первинним, визначальним серед них є предмет правового регулювання, який начебто «веде» за собою метод: як регулювати, залежить від того, що слід регулювати. Суспільні відносини, котрі суттєво відрізняються за їх характером, змістом, взаємним положенням суб'єктів (скажімо, відносини між слідчим і обвинуваченим та між батьками і дітьми), неможливо врегулювати одним і тим самим методом

Основні галузі сучасного права: конституційне (державне), адміністративне, фінансове, земельне, цивільне, сімейне, трудове, кооперативне, сільськогосподарське, соціально-забезпечувальне, цивільне-процесуальне, кримінальне, кримінально-процесуальне, виправно-трудове.

У різних країнах зміст, обсяг і назви зазначених галузей права можуть помітно відрізнятися. Крім того, у деяких правових системах зберігає певне значення загальний поділ системи права на так зване публічне право і право приватне.

Інститут права -- це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин. Серед інститутів розрізняють галузеві та міжгалузеві (наприклад, інститут відповідальності за екологічні правопорушення).

2. Сутність понять «галузь права», «підгалузь права», «інститут права»

2.1 Галузь права

Галузь права - відносно самостійна сукупність норм права, що регулює якісно однорідну сферу (рід) суспільних відносин і володіє тільки їй властивим режимом правового регулювання (тобто предметом, методом, метою, способами, типом правового регулювання) і є підсистемою системи права.

Ознаки галузі права:

1) охоплює певну якісно однорідну сферу суспільних відносин;

2) має відносно самостійну сукупність юридичних норм - диспозицій (прав і обов'язків), що визначають умови їх реалізації, та своєрідних санкцій;

3) відзначається своєрідністю обсягу, кількістю інститутів, що її складають; наявністю чи відсутністю підгалузей права;

4) володіє лише їй властивим режимом правового регулювання, котрим забезпечується ефективність дії як галузі в цілому, так і підгалузей та інститутів права, що утворені в її складі;

5) є стійкою і автономною у своєму функціонуванні підсистемою системи права.

За фундаментальністю норм, сконцентрованих у галузях права, їх можна поділити на:

- базові (фундаментальні) - містять вихідні норми права, які регулюють первинні суспільні відносини, та володіють вихідними юридичними режимами правового регулювання, що мають особливу значущість для інших галузей права і використовуються ними (конституційне - провідне; цивільне; адміністративне; кримінальне);

- профілюючі (спеціальні, конкретизуючі) - містять норми права, які регулюють сфери суспільних відносин, що пов'язані з первинними суспільними відносинами, і спрямовані на конкретизацію і підсилення дії певних норм базових галузей права. Сфери і режими регулювання профілюючих галузей права "відокремлюються" від сфер і режимів регулювання базових галузей права, але без зв'язку з ними існувати не можуть (трудове, сімейне, земельне, кримінально-виконавче, фінансове та ін.);

- комплексні - містять норми права, що регулюють сфери державного й господарського життя (господарське, аграрне, екологічне, морське право й ін.), виникають на основі подальшого розвитку комплексних інститутів права, що утворюються на стику суміжних галузей права і користуються режимами, які належать цим галузям (господарське, аграрне, екологічне, житлове, транспортне право). Режим комплексної галузі права може складатися: а) з режимів декількох основних інститутів чи підгалузей права, що функціонують "на рівних" (інтегральний режим); б) з режимів кількох інститутів, де один з них є основним (спеціальний режим).

Провідна галузь права -- конституційне (державне) право - система принципів і норм конституції, які закріплюють основи суспільного і державного ладу, форму правління і державного устрою, механізм здійснення державної влади, правове становище особи. Через призму конституційного права можна сприйняти правовий образ держави як цілісного явища. Конституційне право у питанні взаємовідносин держави і громадян виходить із того, що права людини і громадянина не даруються державою, а належать людині від народження, випливають із її статусу як особи. Призначення держави -- створити належні умови для реалізації прав і свобод людини.

Над конституційним правом як основною галуззю права всієї правової системи нібито надбудовані:

-- з одного боку, адміністративне та цивільне право -- дві профілюючі галузі, що втілюють у предметі та методі регулювання первинні начала публічного і приватного права відповідно;

- з іншого боку, кримінальне право -- профілююча галузь, спрямована головним чином на виконання охоронних завдань.

Адміністративне право -- система правових норм, які регулюють управлінські відносини у сфері здійснення виконавчої влади, розпорядничої діяльності державного апарату, його взаємовідносин з іншими державними та недержавними організаціями і громадянами.

Цивільне право -- система правових норм, які регулюють майнові і особисті немайнові відносини, що укладаються між фізичними та юридичними особами як рівноправними.

Кримінальне право -- система правових норм, які охороняють від злочинних посягань на права і свободи людини і громадянина, конституційний лад, усі види власності тощо, установлюючи міру кримінальної відповідальності за їх вчинення.

Особливу галузь права становить міжнародне право.

Міжнародне право -- система правових норм, які регулюють публічні взаємовідносини між державами (міжнародне публічне право) або приватні правові відносини між громадянами різних країн та їх об'єднань (міжнародне приватне право). Міжнародне право розглядає всі держави рівними, незалежно від кількості населення, багатства й могутності. Воно спрямоване на дотримання стабільності у міжнародному житті й на заохочення торгових та інших контактів між державами. Міжнародне право ґрунтується на міжнародних угодах, його норми у разі протиріч із нормами національного права, тобто внутрішнього права держави, мають перевагу.

У міжнародному публічному праві головне місце посідають політичні взаємовідносини: питання забезпечення миру та міжнародної безпеки, суверенітету держав, невтручання у внутрішні справи.

Предметом регулювання в міжнародному приватному праві є відносини цивільно-правового характеру, що виникають у міжнародному житті і пов'язані з розширенням міжнародного торгово-економічного, науково-технічного і культурного співробітництва. В міру поглиблення господарських міжнародних зв'язків, спілкування і співробітництва організацій і фірм різних країн, окремих громадян зростає значення норм міжнародного приватного права.

Міжнародне публічне право і міжнародне приватне право тісно пов'язані, оскільки норми цих двох галузей права служать меті оформлення мирного міжнародного співробітництва в різних галузях.

За субординацією у правовому регулюванні відрізняють матеріальні та процесуальні галузі права.

Матеріальні галузі права (матеріальне право) -- прямо регулюють суспільні відносини. До них належать конституційне (державне), цивільне, адміністративне, кримінальне та ін. право.

Процесуальні галузі права (процесуальне право) -- визначають процедуру реалізації матеріального права і є похідними від нього.

Матеріальним галузям права -- адміністративному, цивільному, кримінальному відповідають процесуальні -- адміністративно-процесуальне, цивільне процесуальне, кримінально-процесуальне право.

Адміністративно-процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок здійснення і розгляду адміністративно-правових справ, тобто таких, що складаються в сфері державного управління.

Цивільне процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок розгляду і вирішення судом цивільних справ, а також порядок виконання судових рішень.

Кримінально-процесуальне право -- система норм права, яка регулює порядок діяльності правоохоронних органів і судів у зв'язку з розкриттям злочинів, розслідуванням кримінальних справ, їхнім розглядом у суді й винесенням вироку.

Процесуальні галузі права мають свій предмет регулювання, який відрізняється від предмета регулювання матеріальних галузей права. Ним є так звані організаційні відносини, які формуються в результаті діяльності уповноважених суб'єктів, пов'язаної із застосуванням норм матеріального права. Ці організаційні відносини представляють особливий прошарок, за рівнем не збіжний із предметом регулювання матеріального права.

2.2 Інститут і підгалузь права

Окремими взаємозалежними елементами галузі є інститути права, інститут права - сукупність відносно відособлених правових норм у рамках певної галузі (галузей) права, що регулюють певну групу (вид) взаємозалежних суспільних відносин.

Ознаки інституту галузі права:

1) регулює не всю сукупність якісно однорідних суспільних відносин, а окремі видові особливості (сторони, ознаки) одного роду суспільних відносин або здійснює особливі завдання, функції в цьому регулюванні, тобто має видову однорідність соціального змісту;

2) володіє відносною нормативною самостійністю, стійкістю і автономністю функціонування, але на іншому рівні, ніж галузь права, є її підсистемою;

3) формується об'єктивно, а не створюється штучно; має відособленість від інших інститутів права - його норми не можуть з волі законодавця переміщатися в межі іншого правового інституту;

4) характеризується специфічністю засобів правового регулювання;

5) втілює у своєму змісті особливу юридичну конструкцію, деякі загальні положення, єдині принципи;

6) має можливість формувати загальні поняття у власних межах, які допомагають забезпечувати безпрогальність регульованих ним (інститутом права) відносин. Як правило, кожна галузь права має інститути права як свій самостійний структурний підрозділ.

Види інститутів права:

- за галузевою приналежністю: інститути конституційного права - інститут громадянства, інститут виборчого права, інститут президентства та ін.;

- інститути цивільного права - інститут купівлі-продажу, інститут представництва, інститут спадкування, інститут відшкодування шкоди, інститут дарування та ін.;

- інститути сімейного права (суміжні з цивільним правом) - інститут спільної власності подружжя, інститут шлюбного договору та ін.; інститути кримінального права - інститут необхідної оборони, інститут крайньої необхідності, інститут співучасті, інститут затримки особи, що явно вчинила суспільно-небезпечне діяння, та ін.;

- інститути фінансового права - інститут податкового права; інститут неподаткових доходів бюджету; інститут доходів державних централізованих позабюджетних фондів;

- за функціональною роллю в правовому регулюванні (за функціями права): регулятивні (інститут міни);

- охоронні (інститут адміністративного нагляду); захисні (інститут відшкодування майнової шкоди);

- залежно від елементного складу: прості (галузеві) - прямо поєднують подібні норми права усередині якоїсь певної галузі права (інститут застави в цивільному праві);

- складні (комплексні, міжгалузеві) - складаються з сукупності відносно відособлених норм права різних галузей і спрямовані на регулювання певної групи (виду) взаємозалежних суспільних відносин (інститут власності становлять норми конституційної, цивільної, кримінальної та інших галузей права);

- за субординацією у правовому регулюванні: інститути матеріального права (інститут підряду); інститути процесуального права (інститут порушення кримінальної справи).

Інститути матеріального права слугують предметом захисту процесуального права. Проте не всі інститути процесуального права виникають у відповідь на існування інститутів матеріального права. Багато інститутів процесуального права існують незалежно від матеріального права. Так, цивільно-процесуальні відносини не залежать від наявності чи відсутності матеріальних відносин. Прикладом є порушення провадження у справі без попереднього рішення про те, існує чи ні суб'єктивне право, за захистом якого звертається до суду зацікавлена особа (наприклад, після закінчення строку позовної давності).

Міжгалузевий інститут права - міжгалузева підсистема, що є сукупністю відносно відособлених правових норм кількох галузей права, які регулюють певні групи (види) взаємозалежних суспільних відносин. Так, інститут власності складається з норм конституційної, цивільної, кримінальної та інших галузей права. Найбільші міжгалузеві інститути права знаходять втілення у відповідній комплексній галузі законодавства.

У рамках інституту виділяють субінститут права - сукупність норм права, що відображає деякі особливості регулювання конкретного виду суспільних відносин, які перебувають у межах складного інституту (інститут злочинів проти життя і здоров'я в кримінальному праві може бути поділений на два субінститута - проти життя і проти здоров'я).

Родинні інститути однієї і тієї ж галузі права утворюють підгалузі права, під галузь права - це підсистема однорідних предметно пов'язаних інститутів певної галузі права. Підгалузь права називають ще укрупненим інститутом. Так, державне управління здійснюється в різних сферах життєдіяльності суспільства: оборона, освіта, наука, культура, охорона здоров'я, будівництво та ін. Відповідно до цих сфер регулювання утворюються укрупнені інститути (підгалузі) адміністративного права. Підгалузі існують у багатьох галузях права, хоч і не в кожній. Підгалузі цивільного права - право власності, зобов'язальне право, спадкове право, авторське право, сімейне право та ін. Підгалузі фінансового права - банківське право, податкове право, бюджетне право. Виникнення підгалузі права зумовлене:

1) автономними особливостями предмета правового регулювання (наприклад, сімейні відносини);

2) поглибленням (деталізацією) традиційних внутрішньогалузевих відносин, їх диференціацією (наприклад, лісове, гірське, водне).

Формування нових спеціальних галузей права (космічне, комп'ютерне, інформаційне та ін.) супроводжується появою низки інститутів, а в деяких галузях права утворюються підгалузі права.

3. Матеріальне та процесуальне право, публічне та приватне право, їх загальна характеристика

3.1 Матеріальне та процесуальне право

Матеріальне право -- сукупність норм системи права, що безпосередньо регулюють суспільні відносини і сукупність галузей права, в яких основний акцент робиться на встановлення прав і обов'язків суб'єктів.

Термін «матеріальне право» використовується в юриспруденції як поняття, що позначає такі правові норми, за допомогою яких держава здійснює вплив на суспільні відносини шляхом прямого, безпосереднього правового регулювання.

Норми матеріального права закріплюють форми власності, юридичне становище майна та осіб, встановлюють правовий статус, підстави і межі юридичної відповідальності і т.д.

Матеріальне право нерозривно пов'язане з процесуальним правом. Їх можна розглядати як юридичні категорії, що виражають єдність двох сторін правового регулювання: безпосередньої юридичної регламентації суспільних відносин і процесуальних форм судового захисту цих відносин.

Деякі галузі матеріального права:

1. конституційне право,

2. муніципальне право,

3. адміністративне право,

4. фінансове право,

5. господарське право,

6. цивільне право,

7. житлове право,

8. митне право,

9. аграрне право,

10. сімейне право,

11. екологічне право,

12. трудове право,

13. кримінальне право.

Процесуальне право. Правові норми, які складають правову систему держави, регулюють суспільні відносини відповідно до завдань держави на сучасному етапі його розвитку. Систему права держави складають певні галузі, норми яких регулюють окремі види суспільних відносин. Залежно від сфери суспільних відносин, що регулюються, виокремлюють норми матеріального і норми процесуального права.

Дія норм матеріального права безпосередньо спрямована на регулювання суспільних відносин шляхом визначення змісту, прав та обов'язків учасників правовідносин, структури й компетенції державних органів. Тобто матеріальне право складають правові норми галузей, що встановлюють правила поведінки, права та обов'язки суб'єктів. Це -- конституційне право, адміністративне право, господарське право, трудове право та ін.

Норми процесуального права визначають юридичні засоби і порядок діяльності щодо здійснення та захисту норм матеріального права, тобто процесуальне право складають правові норми, що регламентують порядок, форми і методи реалізації прав і обов'язків, встановлені у нормах права. Це -- адміністративно-процесуальне право, цивільно-процесуальне право, господарсько-процесуальне право, кримінально-процесуальне право та деякі ін.

Галузі матеріального права входять до складу як публічної, так і приватної частин права. Галузі процесуального права входять до публічної частини права, і процесуальні відносини існують за наявності суб'єктів влади.

Норми галузей матеріального права спрямовані на регулювання суспільних відносин в їх дійсному існуванні. Процесуальна процедура -- це порядок реалізації матеріальних прав, коли ці права оспорюються або порушуються, тобто для застосування і відновлення порушених прав необхідна певна процедура.

Отже, процесуальне право виникло як необхідність реалізації (шляхом захисту) норм матеріального права. Особливість процесуальних (процедурних) норм визначається необхідністю організації реалізації норм матеріального права, оскільки процесуальні норми регулюють суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації всіх галузей права.

Норми процесуального права відрізняються від норм матеріального права: змістом, що виражається у своєрідності їх приписів; особливостями адресата; структурою будови.

Ознаки норм матеріального і процесуального права:

Норми матеріального права:

1) регулюють фактичні зв'язки, що слугують змістом процесуального права;

2) є більш динамічними, ніж процесуальні;

3) зумовлені матеріальними обставинами суспільного життя;

4) мають на меті забезпечувати права і свободи людини, упорядковувати відносини в суспільстві, встановлювати правопорядок;

5) мають регулятивну, правоохоронну і правозахисну дію;

6) адресуються всім суб'єктам права;

7) скасовуються в офіційному порядку.

Норми процесуального права:

1) регулюють юридичні зв'язки, що виступають формою матеріального права, покликані сприяти розвитку матеріальних норм, забезпечувати їх реалізацію;

2) є більш статичними, ніж матеріальні норми, за своєю природою є обмежувальними;

3) мають подвійну зумовленість: а) матеріальними умовами життя суспільства; б) особливостями норм тієї галузі матеріального права, з якою вони тісно пов'язані і потреби якої обслуговують;

4) мають на меті забезпечувати право на захист прав, свобод та інтересів людини і громадянина у поєднанні з правом звертатися за таким захистом до суду, а також закріплювати владні повноваження суду з розгляду юридичних справ;

5) мають процедурний характер (визначають оптимальний порядок здійснення юридичного процесу), тому їх ще називають процедурними;

6) адресуються зазвичай уповноваженим суб'єктам, тобто тим, які наділені владними повноваженнями щодо застосування норм матеріального права (слідчим, суддям, прокурорам та ін.);

7) припиняють дію зі скасуванням норм матеріального права.

Види норм процесуального права за галузями права:

кримінально-процесуальні; цивільно-процесуальні; адміністративно-процесуальні; господарсько-процесуальні та ін.

Норми процесуального права не можна ототожнювати з процедурними нормами матеріального права, хоч і ті й інші є процедурними за характером. Процедурні норми матеріального права є необхідною умовою реалізації низки матеріальних регулятивних норм і зв'язків та існують майже в усіх його галузях. Вони невіддільні від усієї іншої системи норм матеріальних галузей права і регламентують порядок реалізації норм права завдяки такій її особливій формі, як застосування норми права відповідними державними органами. Кожна матеріально-процедурна норма пов'язана з відповідним регулятивним відношенням і є обов'язковою умовою його нормальної реалізації. Зміст матеріально-процедурної норми визначається змістом "своїх" основних матеріальних регулятивних правовідносин і не може бути використаний для здійснення "чужих". Наприклад, матеріальні норми, об'єднані в інститут виборчого права, не можуть бути використані для процедури обміну житлових приміщень.

Щоб запобігти плутанині між процедурними нормами матеріального права і нормами процесуального права, необхідно чітко усвідомити існуючу між ними різницю: процедурні норми матеріального права регламентують оперативно-виконавчу форму застосування права, в той час як норми процесуального права регламентують правозахисну форму застосування права. Основною відмінною ознакою є те, що оперативно-виконавча форма застосування права спрямована на безпосередню реалізацію права (державна реєстрація прав на охорону права інтелектуальної власності), а правозахисна спрямована на розв'язання справ про правопорушення, на відновлення або компенсацію порушених прав.

На відміну від процедурних норм матеріального права, норми процесуального права створюються для регулювання відносин ніби "ззовні". Вони мають якість універсальності, пристосованості, забезпечують реалізацію юридичних обов'язків, які регулюються різними галузями матеріального права, і отже, виконують службову роль - регламентують порядок застосування норм матеріального права та діяльність компетентних органів щодо захисту прав.

3.2 Публічне та приватне право

Теоретичне обґрунтування поділу системи права на публічне і приватне сягає ще часів Стародавнього Риму. Саме римські юрис­ти були першими, хто вважав цей поділ природним, оскільки він відображає природні відносини між державою і приватною осо­бою. Видатний римський юрист Ульпіан писав, що публічне право має відношення до держави (римські юристи не бачили різниці між поняттями «держава» і «суспільство»), а приватне -- відби­ває інтереси окремих осіб.

Майже через тисячоліття на Заході відбулася рецепція рим­ського права разом з ідеєю про поділ права на приватне і пуб­лічне. І це було цілком закономірно, оскільки розвиток буржуаз­них ринкових відносин і формування громадянського суспільства об'єктивно викликали до життя ідею відокремлення приватного права і повернення до вчення про приватне і публічне право.

Такий поділ права дістав теоретичну підтримку в працях мис­лителів Західної Європи (Г. Гроція, Т. Гоббса, Ш. Монтеск'є, І. Канта, Г. Гегеля та ін.). Ідея поділу права була ґрунтовно роз­роблена на теренах дореволюційної Російської імперії відомими правознавцями Л. Петражицьким, М. Коркуновим, Г. Шершеневичем та ін. У тій чи іншій формі вона зберігається і сьогодні. Як­що в континентальній Європі ідея поділу права на публічне і при­ватне набула майже повного визнання, то в країнах англо-саксонської правової системи вона підтримується не всіма юристами і трактується по-іншому.

Протягом існування радянської держави офіційна юридична наука негативно ставилась до поділу права на публічне і приватне. Такий підхід був обумовлений ідеологією марксизму-ленінізму. У відомій записці Д. Курбському В. Ленін висловив свою жорстку позицію щодо приватного права. «Ми нічого «приватного», -- пи­сав він, -- не визнаємо, для нас все в галузі господарства є публічно-правовим, а не «приватним». Звідси -- розширити застосування державного втручання у «приватноправові» відносини; розширити право держави скасовувати «приватні» договори; застосовувати до «цивільних правовідносин» нашу революційну правосвідомість...». Ця ідеологія стала основою тотального одержавлення всієї правової системи.

Сьогодні, коли визнана і законодавчо закріплена приватна власність, коли Україна взяла курс на ринкові відносини, легалізація приватного права є природною і необхідною для формування громадянського суспільства, стимулювання приватно­підприємницької діяльності. Закономірно, що в юридичній науці відродився і підхід до поділу права на приватне і публічне.

Сутність цього поділу права полягає ось у чому: в кожній системі права є норми, які покликані забезпечувати насамперед загальнозначущі публічні інтереси, тобто інтереси суспільства, держави в цілому, а є норми, які захищають інтереси окремих осіб, перш за все -- приватних власників. Тому сфери суспільних відносин, які пов'язані з державними або приватними інтересами, є предметом регулювання публічного і приватного права. Виходячи цього можна дати і їх визначення.

Публічне право -- це сукупність норм, предметом регулю­вання яких є сфера публічних (державних) інтересів. Це пере­дусім норм конституційного, адміністративного, кримінального, фінансового, процесуального права. Тут юридичний пріоритет має воля органів державної влади, котра, однак, у першу чергу спрямована на захист інтересів особи і населення країни в цілому.

Приватне право -- сукупність норм права, предметом регу­лювання яких є сфера приватних, індивідуальних інтересів. Це норми цивільного, торгового, підприємницького та інших галузей права. Тут юридичний пріоритет належить волі приватних осіб, громадян, їх об'єднань, регулювання відбувається на засадах координації, тобто за принципами юридичної рівності, автономії.

Приватне право має велике значення в забезпеченні свободи автономної особи, незалежності і самостійності приватних осіб і тому є умовою і гарантом розвитку ринкової економіки, демо­кратії, громадянського суспільства. Воно охоплює відносини, учасники яких не володіють ніякою примусовою владою один щодо одного, а більше того, відокремлені від державної влади і тому є «приватними». Однак, і це дуже важливо, їх договори, акти, в тому числі односторонні, наприклад акти власників, мають повноцінне юридичне значення, захищаються судом, визнаються і забезпечуються державою як її власні веління. Приватне право створює зону свободи, ізольовану від державної влади, в якій здійснюють свою майнову, господарську діяльність приватні особи. Державна влада може втручатись у цю діяльність тільки в передбачених законом випадках або за рішенням суду. Водночас дії приватних осіб, якщо вони не порушують встановлених законом заборон, державна вла­да зобов'язана не тільки визнавати, але й захищати.

Між публічним і приватним правом нема неперехідних кордонів. Вони взаємопов'язані між собою. Ті функції, які вони виконують, зрештою відповідають інтересам усіх. Тому приватне право фактично не існує без публічного, оскільки публічне по­кликане охороняти і захищати приватні відносини. Приватне право ґрунтується на публічному, без якого воно могло б бути знецінене. Окрім того, в процесі історичного розвитку грані між ними в ряді сфер суспільного і державного життя стираються, виникають змішані публічно-правові і приватноправові відносини (наприклад, з питань соціального, трудового та іншого права). Разом з тим, на сьогодні публічне і приватне право лишаються фундаментальними вихідними частинами дійсно демократичної правової системи.

4. Сутність поняття «система законодавства», його співвідношення з поняттям «система права»

На відміну від системи права, яка характеризує передусім зміст права, система законодавства відображає специфіку зовнішнього прояву (об'єктивації) норм права. Тобто ці дві юридичні категорії характеризують сутність одного явища -- права, і співвідносяться між собою як форма і зміст.

В юридичній науці поняття «система законодавства» розглядається в широкому та вузькому розумінні. Так, у широкому розумінні, система законодавства -- це одна з форм існування права, спосіб надання юридичного значення нормам права, засіб їх організації та поєднання у статті нормативно-правових актів та інших правових приписів. Крім того, це система всіх виданих та впорядкованих державними органами, безпосередньо народом або уповноваженими суб'єктами нормативно-правових актів (законів та підзаконних нормативно-правових актів).

У вузькому розумінні система законодавства -- це система всіх виданих парламентом або уповноваженими суб'єктами, у тому числі і народом на референдумі -- законів. Іншими словами система законодавства є формою існування правових норм, засобом їх організації у правові акти.

Системі законодавства притаманна сукупність ознак, зокрема: це елемент більш широкої за обсягом правової системи; має вертикальну і горизонтальну будову; інтегративний характер, що проявляється у тому, що система законодавства одночасно виступає і джерелом права, і формою його існування.

Структура системи законодавства -- це зумовлена системою права внутрішня організація нормативно-правових актів, що виражається у їх єдності, об'єктивності, визначеності, а також у розподілі законів та підзаконних нормативно-правових актів за галузями та інститутами.

Галузь законодавства -- це система нормативно-правових актів, об'єднаних за певними сферами правового регулювання суспільних відносин. Як правило, цілісності та узгодженості галузі законодавства надає кодифікований акт -- кодекс. Внутрішню будову галузі законодавства складають інститути законодавства, які регулюють певну сторону однорідних суспільних відносин. За юридичною силою нормативно-правових актів відбувається ієрархічна (вертикальна) побудова системи законодавства. Юридична сила нормативно-правових актів залежить від їх форми (закон чи підзаконний акт) та від підпорядкування в системі органів державної влади органу, який приймає ці акти. Конституція має найвищу юридичну силу. Далі йдуть конституційні закони, кодифіковані закони, звичайні закони та підзаконні нормативно-правові акти, які видаються на виконання законів і не повинні суперечити їм.

За галузевим принципом нормативно-правові акти розташовуються відповідно до предмета правового регулювання (горизонтальна структура системи законодавства). Однак в одних випадках галузі права повністю збігаються з галузями законодавства: цивільному праву відповідає цивільне законодавство, кримінальному -- кримінальне; в іншому випадку -- існує галузь права, а галузь законодавства ні (наприклад, морське право є, а відповідної галузі законодавства не існує), оскільки відсутній кодифікований нормативно-правовий акт. Крім того, на базі однієї галузі права можуть існувати декілька галузей законодавства. Наприклад, у конституційному праві існує виборче, інформаційне законодавство тощо.

Обсяг і внутрішня організація комплексного законодавства такі, що управління ним за допомогою одного активного центру, який очолює масив кодифікованого акта, -- неможливе.

І нарешті, окремі галузі законодавства не мають відповідної галузі права, наприклад, законодавство про будівництво.

У федеративних державах виділяють федеральне законодавство та законодавство суб'єктів федерації, які внутрішньо мають горизонтальну та вертикальну структуру.

Важливим теоретичним і практичним завданням є встановлення співвідношення між системою права і системою законодавства. Взаємозв'язок цих систем полягає у тому, що ці дві повністю самостійні категорії є виразом права, його внутрішньої і зовнішньої сторони, є виразом сутності правової системи будь-якої держави, і тому з'ясування характеру їх співвідношення має важливе теоретичне і практичне значення. У першу чергу необхідно зазначити, що система права і система законодавства є різними за своєю природою категоріями. Система права відбиває об'єктивні закономірності суспільного розвитку, і від ступеня цієї об'єктивності залежить зміст системи законодавства та ефективність його реалізації.

Система ж законодавства як результат діяльності законодавця має суб'єктивний характер, обумовлюється існуючими соціально-економічними умовами. Крім того, система права є первинною стосовно системи законодавства, оскільки виникає на її основі.

Система законодавства є лише одним із формальних проявів системи права, яка, у свою чергу, може знаходити відображення і у правових звичаях, правових прецедентах, нормативно-правових договорах та інших джерелах права. При цьому зміст системи законодавства є достатньо широким за обсягом, оскільки, на відміну від системи права, містить концепції, програми, стратегії тощо.

Важливим моментом у співвідношенні системи права і системи законодавства є дослідження галузі права і галузі законодавства. Тут також необхідно відмітити взаємообумовленість системи права і системи законодавства. Галузь права може розвиватися і функціонувати лише за наявності законодавчих актів, які регламентують певну сферу суспільних відносин. Інститут права забезпечує регулювання групи відносин і зовні, як правило, виокремлюється всередині нормативного акта у вигляді глави.

Порівняльний аналіз основних властивостей і ознак системи права і системи законодавства дає змогу визначити їх співвідношення схематично.

Табл. 1

Система права	Система законодавства
Відображає внутрішню будову права, його зміст	Відображає зовнішню будову права, його форму
Змістом є сукупність норм права	Змістом є сукупність нормативно-правових актів
Відображає стан розвитку суспільних відносин, тому має об'єктивний характер	Відображає волю законодавця, тому суб'єктивна за характером
Норми права об'єднуються в інститути, підгалузі та галузі права	Нормативно-правові акти об'єднані за галузями законодавства, які, у свою чергу, поділяються на інститути законодавства
Первинним елементом є норма права, що завжди має чітку структуру (диспозиція, гіпотеза, санкція)	Первинним елементом є нормативно-правовий акт
Структурні елементи(норми права) не мають назв статей, глав, розділів тощо	Структурні елементи (нормативно-правові акти) завжди мають назви розділів, глав, статей тощо

Визначення співвідношення системи права і системи законодавства дає можливість відокремити ці категорії від інших правових категорій, підвищити ефективність впорядкування законодавства.

Висновок

З викладеного у курсовій роботі можна зробити висновок про наступне. Система права -- об'єктивно зумовлена внутрішня організація права певного суспільства, яка полягає в єдності і узгодженості юридичних норм, а також передбачає їх поділ на галузі та інститути.

Галузь права -- це система правових норм, яка регулює специфічним методом якісно однорідну сферу суспільних відносин.

Інститут права -- це система юридичних норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Ознаки, що відрізняють систему права від системи законодавства

Систематизація нормативно-правових актів - це діяльність з впорядкування та вдосконалення нормативних актів, приведення їх до певної внутрішньої узгодженості шляхом створення збірників єдиних нормативних актів.

Список використаної літератури

правовий законодавство парламент

1. Алексеев С.С. «Держава і право». - Москва, «Юридична літра», 1996 р.

2. Хропанюк Н.В. «Теорія Держави і Права». - Москва, «ДДТ», 1994 р.

3. Піголкин А.С. «Загальна Теорія Права». - Москва, МГТУ ім. Н.Е. Баумана, 1996 р.

4. Рабінович П.М. "Основи загальної теорії держави і права". - Київ, 1994 р.

5. Настюк М. "Правознавство". - Львів "Світ", 1994 р.

6. Копейчиков В.В. "Правознавство". - Київ ”Інтер", 1998 р.

7. Усенко І.Б. "Основи правознавства". - Київ “Ірпінь", 1999 р.

8. Копейчиков В.В. "Загальна теорія держави і права". - Київ "Юрінком", 1997 р.

9.Олійник А.Ю., Гусарєв С.Д., Слюсаренко О.Л. "Теорія Держави і права України". - Київ "Юрінком-Інтер", 2001 р

10. Назаренко Є.В. "Теорія держави і права". - Київський держ.ун-т., 1988 р.

11. Лазарєв В.В. "Загальна теорія права і держави". - Москва, 1996 р.

12. Лівшиць Р.З. " Сучасна теорія права". - Москва, 1996 р.

13. Марченко М.Н. "Теорія держави і права". - Москва 1996 р.

14. Патолкин А.С. "Загальна теорія права". - Москва 1995 р.

15. Колодій А., Копейчіков В., Тихомиров А., Лисенков С. "Теорія держави і права” - Київ “Юрінфом”, 1996 р.

Размещено на Allbest.ru

...