Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Львівська Політехніка

Інститут права та психології

Кафедра цивільного права

курсова РОБОТА на тему:

«Правове становище філій та представництв юридичнх осіб»

Виконала:

студентка 2-го курсу, денної форми навчання

Хватова Світлана Олександрівна

Львів 2013

Зміст

Вступ

1. Правовий статус юридичної особи

1.1 Поняття, ознаки, особливості юридичних осіб у цивільному праві

1.2 Організаційна структура юридичної особи

1.3 Види структурних підрозділів юридичних осіб

2. Правовий статус філій та представництв юридичних осіб

2.1 Поняття та основні ознаки філій, представництв як відокремлених підрозділів юридичної особи

2.2 Відкриття філій та представництв

2.3 Порядок державної реєстрації філій та представництв

2.4 Припинення філій та представництв

Висновки

Список використаних джерел

юридичний реєстрація філія представництво

Вступ

Актуальність теми. Становлення товарно-грошових відносин у ринковій економіці, суспільний розподіл праці, необхідність включення до цивільного обороту майна держави, кооперативів, громадських та інших організацій зумовило появу інституту юридичної особи. В умовах соціального та економічного розвитку виникла необхідність наділення юридичної особи правом розширяти межі своєї діяльності.

Однією з таких можливостей можна вважати право юридичної особи створювати відокремлені підрозділи, якими згідно з ст. 95 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) є філії та представництва.

Попри ту важливість, яку відіграють відокремлені підрозділи в функціонуванні юридичної особи, в науковій літературі не приділяється значна увага даному питанню. Це зумовлює актуальність теми роботи.

Мета і завдання роботи. Метою роботи є комплексний аналіз та вирішення теоретико-прикладних проблем пов'язаних з утворенням та діяльністю відокремлених підрозділів юридичних осіб - філій та представництв.

На досягнення поставленої мети вирішувалися завдання:

- з'ясувати поняття, ознаки та особливості юридичних осіб у цивільному праві;

- проаналізувати організаційну структуру юридичної особи;

- охарактеризувати види структурних підрозділів юридичної особи;

- з'ясувати поняття та основні ознаки філій та представництв;

- з'ясувати підстави та розглянути порядок відкриття філій та представництв;

- розглянути порядок державної реєстрації філій та представництв;

- встановити підстави та порядок припинення філій та представництв.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що пов'язані з утворенням та діяльністю відокремлених підрозділів юридичних осіб - філій та представництв.

Предметом дослідження є правові норми Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України (далі - ГК України), інших законів України (далі - ЗУ), практика правозастосування, діяльність суб'єктів відносин в досліджуваній сфері, погляди, ідеї, думки вчених-правознавців з приводу розглядуваних питань.

Джерела дослідження -- Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України, інші закони України, наукова література, зокрема, монографії, науково-практичні коментарі, наукові статті, інші публікації в періодичних виданнях, підручники, посібники тощо.

Методи дослідження. Методологічну основу становить сукупність методів та прийомів наукового пізнання як загальнонаукових, так і спеціальних. Це і діалектичний метод, комплексний, формально-юридичний метод, метод аналогії, логічного аналізу, синтезу та ін.

Структура роботи. Робота складається з вступу, двох розділів, висновків до роботи, списку використаних джерел. Загальний обсяг курсової роботи становить 34 ст.

1.. Правовий статус юридичної особи

1.1 Поняття, ознаки, особливості юридичних осіб у цивільному праві

Нарівні з фізичними особами суб'єктами цивільних правовідносин (і, відповідно, носіями майнових та особистих немайнових прав та обов'язків) можуть бути й колективні утворення -- підприємства, установи, організації, господарські товариства, виробничі та споживчі кооперативи тощо. Водночас для того, щоб мати можливість вступати у цивільні правовідносини та бути їх суб'єктами, ці колективні утворення мають набути статусу юридичної особи.

Відповідно до ст. 80 ЦК України юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною право- та дієздатністю, яка може бути позивачем та відповідачем у суді.

Згідно ЦК УРСР 1963 р. юридичними особами визнавалися організації, які мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражі або в третейському суді.

Системне тлумачення положень нового ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавець принципово зберіг традиційний підхід до визначення ознак юридичної особи, що були передбачені у ст. 23 ЦК УРСР. Так, до ознак, притаманних юридичній особі, віднесені її організаційна єдність, наявність відокремленого майна, участь у цивільному обороті від власного імені, здатність нести самостійну майнову відповідальність, а також здатність бути позивачем або відповідачем у суді [20].

Усі зазначені ознаки взаємозумовлені і мають розглядатися у сукупності, оскільки лише разом вони розкривають сутність юридичної особи. До ознак юридичної особи на практиці відносять право організації мати рахунки у банку, круглу печатку тощо. Слід підкреслити, що такі ознаки є другорядними, похідними, оскільки за своєю природою відкриття банківського рахунку та отримання печатки є, скоріше, обов'язком будь-якої юридичної особи або елементом цивільної правосуб'єктності організації як юридичної особи [20].

Юридична особа -- організація, що визнається державою як суб'єкт права, виступає у цивільному обороті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями [25].

В літературі також наводять наступні ознаки юридичної особи:

- організаційна єдність, тобто юридична особа повинна мати певну структуру, яка характеризується наявністю системи соціальних взаємозв'язків членів юридичної особи та їх структурною і функціональною диференціацією (органи управління, структурні підрозділи тощо). Переважно зазначена організаційна структура закріплюється в установчих документах організації;

- реєстрація у встановленому законом порядку, тобто юридичну особу має бути легалізовано державою, шляхом засвідчення факту її створення. Державна реєстрація юридичної особи здійснюється на підставі Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців". Дані державної реєстрації вносяться до єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення;

- наявність цивільної правоздатності та дієздатності, тобто юридична особа повинна мати соціально-правову можливість бути визнаною учасником цивільних правовідносин;

- майнова відокремленість, тобто юридична особа повинна мати в наявності відокремлене майно. При цьому, вказане майно має бути відокремлено як від майна колективу, так і від майна держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади та інших юридичних осіб, в тому числі й вищого рівня. Це майно може перебувати в особи як на праві власності, так і на інших речових правах;

- самостійна майнова відповідальність за зобов'язаннями, тобто юридична особа повинна нести самостійну відповідальність за зобов'язаннями всім своїм майном. При цьому, учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом;

- виступ у цивільному обігу та при вирішенні спорів в судах від власного імені, тобто кожна юридична особа виступає в правовідносинах від свого імені. При цьому, найменування юридичної особи має містити інформацію про її організаційно-правову форму (AT, ТзОВ тощо) та характер діяльності. Крім повного найменування юридична особа може мати скорочене найменування. Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування. Найменування юридичної особи вказується в її установчих документах і вноситься до єдиного державного реєстру. Юридична особа не має права використовувати найменування іншої юридичної особи (ст. 90 ЦК) [22].

Як і будь-який учасник цивільного обороту, юридична особа має бути наділена правоздатністю та дієздатністю.

Цивільна правоздатність юридичної особи має загальний (універсальний) характер, тобто вона здатна мати такий самий обсяг цивільної правоздатності, що й фізична особа, крім тих прав, які за своєю природою можуть належати лише людині, наприклад, право на життя, здоров'я, честь, гідність тощо. При цьому, окремі види діяльності, перелік яких встановлюється законом, юридична особа може здійснювати після одержання нею спеціального дозволу (ліцензії). Іноді за рішенням суду обсяг цивільної правоздатності юридичної особи може бути обмежено. Цивільна правоздатність юридичної особи виникає з моменту її створення і припиняється з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення (ст. 91 ЦК).

Цивільна дієздатність юридичної особи виникає одночасно з виникненням у неї цивільної правоздатності. Цивільна дієздатність юридичної особи здійснюється або через систему органів юридичної особи, або, у випадках, встановлених законом, через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень (ст. 92 ЦК).

Що ж до цивільної деліктоздатності юридичної особи, то юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним їй майном, тобто учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її учасника (засновника), крім випадків, встановлених установчими документами та законом.

1.2 Організаційна структура юридичної особи

Юридична особа має свою організаційну структуру. ЦК України не приділяє належної уваги організаційній структурі юридичної особи. Більш детальна увага цьому питанню присвячена в ГК України (ст. 64), де регламентовано організаційну структуру юридичних осіб - підприємств. За прикладом організаційної структури підприємства може будуватися організаційна структура і будь-яких інших юридичних осіб.

С. М. Грудницька зазначає, що внутрішня структурна організація підприємства, його побудова чи склад підрозділів (ланок), більшою чи меншою мірою відособлених усередині даного підприємства, що в загальній сукупності виробничих підрозділів (цехів, відділень, бригад, бюро, лабораторій тощо) і функціональних структурних підрозділів апарата управління (управлінь, відділів, служб тощо) утворюють організаційну єдність підприємства як цілісного суб'єкта господарювання, очолюваного єдиним органом управління [18, с. 115].

Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства. Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом [18, с. 115].

Ознаки структурних підрозділів:

- відсутність у власності відокремленого/власного майна i, відповідно, відокремленого балансу;

- керівник позбавлений права укладати (підписувати) будь-які угоди, в тому числі трудові (однак може видавати накази, обов'язкові для своїх підлеглих); головне підприємство не надає керівнику такого підрозділу довіреності діяти від імені головного підприємства;

- відсутність рахунків в банках i відсутність права на здійснення фінансових операцій;

- такий підрозділ не несе відокремленої відповідальності за свої дії.

Структурні підрозділи підприємства є часткою підприємства, входять до його структури, здійснюють діяльність на підставі положення, затвердженого директором підприємства, і очолюються керівниками, які призначаються (затверджуються) на посаду директором підприємства. Відомості про них не підлягають включенню до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та не мають власного коду ЄДРПОУ.

У разі необхідності працівники виробничого структурного підрозділу, що не має ознак відокремленого підрозділу, можуть в індивідуальному порядку отримувати певні матеріальні цінності для виконання своїх трудових обов'язків у порядку, встановленому Кодексом законів про працю (у межах трудового договору). Подібне не може розглядатися як наділення майном саме виробничого підрозділу i ніяк не змінюватиме його статус.

Організаційна структура підприємства визначається насамперед цілями і задачами діяльності, його виробничими функціями і залежить від багатьох умов: типу виробництва, характеру продукції, що випускається, або робіт, які виконуються, масштабу підприємства, організації виробничих процесів, їх особливостей тощо.

Функції, права та обов'язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами (ч. 2 ст. 64 ГК України).

На думку С. М. Грудницької, застосування цих положень покликано сприяти зміцненню виробничої, господарської і фінансової дисципліни, підвищенню відповідальності за доручену ділянку роботи, ліквідації паралелізму і дублювання в роботі [18, с. 115].

Положення про структурні підрозділи створюють правову основу для правильного й об'єктивного застосування заходів дисциплінарного і майнового впливу на посадових осіб, винних у порушеннях обов'язків, покладених на них положенням. Компетенція внутрішніх структурних підрозділів підприємства дістає вияв у їх правах і обов'язках по організації виробничого процесу і правових відносин, що випливають з них, між ланками підприємства і між даним підрозділом і підприємством у цілому.

Відповідно до ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис.

У той же час щодо державних (у т. ч. казенних), комунальних підприємств статтями глави 8 ГК України допускається регулювання особливостей їх діяльності законами про державні (комунальні) підприємства, що ще мають бути прийняті.

Як слідує з листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 03. 03. 2011 р. № 2340 [14], юридична особа може створювати за межами свого місцезнаходження як відособлені підрозділи (філії, представництва), так і структурні підрозділи, що не мають ознак відокремлених підрозділів (ділянки, цеху, відділи). Разом з тим підрозділам, розміщеним на значній відстані від керівного органу юридичної особи, доцільно надавати певну самостійність, інакше виникає певна складність в організації документообігу юридичної особи та вирішенні інших невідкладних завдань. Тому, як правило, підрозділи, розміщені на території іншої адміністративно-територіальної одиниці, є відокремленими підрозділами і діють на основі затверджених про них положень.

1.3 Види структурних підрозділів юридичних осіб

ЦК України не дає класифікації структурних підрозділів юридичних осіб. Частиною 1 ст. 64 ГК України передбачено, що підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Структура виробничих підрозділів підприємства залежить головним чином від характеру кінцевої продукції і виробничої технології. Виробничий підрозділ виконує свій визначений закінчений виробничий цикл або його частину. Від цього, у свою чергу, залежить, які підрозділи мають бути в ньому утворені. На структуру цеху впливає також наявність або відсутність у ньому допоміжних служб (ремонтних, транспортних та ін.), а також складність його виробничих і управлінських функцій.

Апарат управління підприємством формується за функціональним принципом, тобто створюються ланки, які здійснюють окремі спеціалізовані функції, що забезпечують виробництво, такі як конструювання виробів, розробка технології виробництва, фінансова діяльність, бухгалтерський облік, маркетинг тощо.

За аналогічними принципами може бути побудована структура і інших юридичних осіб, не обов'язково з статусом підприємства.

Юридичними особами також є органи державної влади чи місцевого самоврядування. В основному вони вступають в адміністративні відносини з іншими особами, проте в ряді випадків органи державної влади чи місцевого самоврядування є також суб'єктами цивільних відносин. Утворення структурних підрозділів органів державної влади чи місцевого самоврядування має свої особливості. Їх організаційна структура визначається відповідним законодавством.

Види структурних підрозділів органів державної влади розглянемо на прикладі структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 12 березня 2005 р. № 179 [11].

Відповідно до цієї постанови у складі апарату міністерств та інших центральних органів виконавчої влади утворюються такі структурні підрозділи (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу):

- департамент - структурний підрозділ, що утворюється для виконання основних завдань високого ступеня складності (багатогалузевість, багатофункціональність, програмно-цільовий напрям діяльності), координації роботи, пов'язаної з виконанням таких завдань, за умови, що в його складі буде не менш як чотири відділи;

- управління (самостійний відділ) - структурний підрозділ одногалузевого або однофункціонального спрямування;

- самостійний сектор - структурний підрозділ, що утворюється для виконання завдань за окремим напрямом діяльності органу виконавчої влади, функції якого неможливо поєднати з функціями інших структурних підрозділів;

- відділ у складі департаменту (управління) - структурний підрозділ, що утворюється для виконання завдань за одним напрямом (функцією) діяльності органу виконавчої влади.

Аналогічну структуру за окремими винятками мають територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади та місцеві державні адміністрації.

Структура органів місцевого самоврядування визначається ЗУ «По місцеве самоврядування» [10].

2. Правовий статус філій та представництв юридичних осіб

2.1 Поняття та основні ознаки філій, представництв як відокремлених підрозділів юридичної особи

Тенденція до постійного розширення території, на якій кожна з юридичних осіб прагне здійснювати певні дії (виконувати роботи, надавати послуги тощо), - закономірний процес. До того ж у кожної з них існує необхідність представляти і захищати свої інтереси далеко за межами свого місцезнаходження. Виходячи з вказаного, законодавець наділяє останніх правом створювати відокремлені (структурні) підрозділи, а саме філії і представництва. ЦК України зберіг той підхід, що існував у раніше чинному законодавстві стосовно сутності філій та представництв юридичної особи, але встановив при цьому вичерпний перелік таких відокремлених підрозділів. Це тільки філії і представництва.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК України).

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2 ст. 95 ЦК України).

На відміну від ЦК УРСР 1963 р., ЦК України, а також ГК України визначають поняття філії і представництва як відокремлених підрозділів юридичної особи.

Зокрема, ЦК УРСР 1963 р. (ст. 31) містив лише положення про те, що юридична особа може відкривати філіали і представництва в порядку, встановленому законодавством Союзу РСР або Української РСР. Керівник філіалу або представництва діє на підставі довіреності, одержаної від відповідної юридичної особи.

Виходячи з визначення поняття філій та представництв, запропонованих законодавцем у ст. 95 ЦК України, основною їх відмінністю є характер діяльності та обсяг повноважень, якими їх наділяє юридична особа.

Їх розмежування здійснюється за функціональним критерієм: філія здійснює всю або частину функцій юридичної особи, а представництво -- лише юридичні функції: представницькі та захисні. Представницькі функції полягають в укладенні договорів, проведенні переговорів, демонстрації продукції (товарів, робіт, послуг). Захист інтересів юридичної особи полягає у здійсненні контролю за дотриманням умов договорів, реагуванні на порушення, участі в судових процесах тощо.

Філія може об'єднувати структурні підрозділи юридичної особи (цехи, дільниці тощо), що виготовляють продукцію, надають послуги тощо.

Варто зазначити про схожості та відмінності між філією та представництвом. Основними спільними рисами є наступні: а) відокремлений підрозділ юридичної особи; б) розташований поза місцем знаходженням юридичної особи, яка їх відкрила; в) відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); г) наділяються майном юридичної особи, що їх створила; ґ) діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою, що їх створила; д) інформація про філії та представництва повинна бути зазначена в установчих документах юридичної особи тощо [17].

Спільна риса усіх відокремлених підрозділів -- розміщення їх поза місцезнаходженням юридичної особи. Цю вимогу слід вважати дотриманою, якщо адреса юридичної особи і філії (представництва) не збігаються. Можливим є, наприклад, розташування в одному будинку, але в різних приміщеннях юридичної особи та її філії (офісу і магазину) [19, с. 79].

Законодавством передбачено інші підвиди відокремлених підрозділів: управління, відділи, відділення, факультети, осередки, місії, центри тощо. Однак усі вони за своєю природою можуть бути віднесені або до філій, або до представництв залежно від функцій, які вони виконують.

Відповідно до ст. 95 ЦК України філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила. Як зазначають в літературі, філії та представництва не є юридичними особами, хоча мають і назву, і місцезнаходження, і навіть свої органи. Утім ці ознаки їх лише індивідуалізують, тобто дають можливість виділити серед інших структурних підрозділів тієї чи іншої юридичної особи [25].

Відсутність у філій та представництв цивільної правоздатності не дає можливості їм стати учасниками цивільних правовідносин, а їх намагання діяти від свого імені позбавлені цивільно-правового значення. Однак вони можуть бути суб'єктами інших правовідносин: фінансових, адміністративних, трудових тощо. Філії та представництва можуть мати печатку зі своїм найменуванням, банківські рахунки, мають власний ідентифікаційний номер.

Філії, представництва та інші структурні підрозділи юридичних осіб за своєю правовою природою не є суб'єктами господарської діяльності. З визначень підприємництва (ст. 42) та некомерційного господарювання (ст. 52), що їх містить ГК України, випливає, що жодна з ознак цих правових категорій не може бути застосована до структурного підрозділу юридичної особи. Діяльність структурного підрозділу не є самостійною та ініціативною, оскільки здійснюється від імені юридичної особи та на визначених нею напрямах; ознака діяльності на власний ризик, що характерна для підприємництва, також не застосовується до відокремлених підрозділів, оскільки усі ризики як майнового, так і немайнового характеру покладаються на юридичну особу, що "наділяє" підрозділ майном [21].

Те ж саме можна зазначити і щодо ознак «мети досягнення економічних і соціальних результатів» та «одержання прибутку», оскільки це все є притаманним не відокремленому підрозділу, а юридичній особі. Тому діяльність філії, представництва та інших підрозділів в юридичному значенні нагадує діяльність найманого працівника, який виконує доручену йому роботу, проте не є самостійним суб'єктом господарювання. З огляду на це структурний підрозділ юридичних осіб не можна розглядати як суб'єкт господарювання (підприємництва) [21].

Юридична особа відповідає за усіма зобов'язаннями, що виникли з діяльності філії.

Структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України, відповідно до ст. 3 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» [9] є суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності.

2.2 Відкриття філій та представництв

Філії та представництва, як випливає зі змісту ст. 95 ЦК України, створюються юридичними особами. Філії та представництва є відокремленими підрозділами юридичної особи. Проте не кожен відокремлений підрозділ автоматично вважається філією або представництвом. Утворення філії або представництва здійснюється за рішенням юридичної особи. Якщо такого рішення не було, то сам по собі факт територіальної відокремленості підрозділу не призводить до виникнення філії (представництва). Необхідність спеціальної фіксації факту створення філії (представництва) зумовлена тим, що у цьому випадку відбувається делегування частини функцій юридичної особи керівнику відокремленого структурного підрозділу.

Рішення про створення філії приймає, як правило, вищий орган управління юридичної особи (загальні збори акціонерів в акціонерному товаристві, засновники приватного підприємства тощо). Але іноді право на створення філії може надаватися виконавчому органу юридичної особи (правлінню, директору, дирекції тощо).

Згідно ст. 41 ЗУ «Про господарські товариства» [7] вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства. До компетенції загальних зборів належить створення, реорганізація та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їх статутів та положень.

Що ж стосується товариств з обмеженою відповідальністю, відповідно до статей 59 і 41 ЗУ «Про господарські товариства» [7], питання створення філій, а також затвердження положень про них належить до компетенції зборів учасників товариства. Але оскільки це питання не визначене як таке, що відноситься до виключної компетенції зборів, рішенням зборів учасників воно може бути передане до компетенції директора чи іншого зазначеного у статуті виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю (дирекції). Це положення передбачає ч. 2 ст. 62 зазначеного закону.

Рішення про створення відокремленого підрозділу та затвердження положення про нього приймається зазвичай у формі: протоколу (якщо рішення приймається зборами учасників, дирекцією, правлінням тощо), або наказу (якщо рішення приймає директор, засновник одноосібно).

Згідно ст. 95 ЦК України філії та представництва діють на підставі затвердженого юридичною особою положення, що їх створила. ЦК України не встановлює вимог до змісту цього акта. За усталеною практикою в положенні закріплюються організаційна структура підрозділу, предмет діяльності, взаємовідносини із юридичною особою, майно, яким наділяється підрозділ та умови його використання, управління підрозділом, умови його реорганізації та ліквідації.

Філії та представництва наділяються майном юридичної особи, що їх створила. На перший погляд може скластися враження, що таким чином відбувається відокремлення майна юридичної особи і закріплення його за іншою організацією. Насправді це не так. Майно - власність юридичної особи і незалежно від його відокремлення залишається її власністю. На нього може бути звернене стягнення як за борги філій або представництв, так і за борги самої юридичної особи, що їх створила. Факт наділення майном філії або представництва пов'язується лише з веденням бухгалтерського обліку: майно враховується на окремих балансах останніх [25]. Майно, набуте філією, є власністю юридичної особи.

Виділені на окремий баланс філії, відділення та інші відокремлені підрозділи відповідно до ст. 8 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» [6] зобов'язані вести бухгалтерський облік з подальшим включенням їх показників до фінансової звітності головної організації.

Керівники філій та представництв призначаються юридичною особою і діють на підставі виданої нею довіреності (ч. 4 ст. 95 ЦК України).

Статтею 246 ЦК України встановлено, що довіреність від імені юридичної особи видається її органом або іншою особою, уповноваженою на це її установчими документами, та скріплюється печаткою цієї юридичної особи.

На таку довіреність поширюються загальні правила цивільного законодавства. У довіреності має бути визначено обсяг повноважень керівника філії (представництва). Повноваження керівників різних філій однієї юридичної особи можуть не збігатися. Якщо повноваження керівника визначені у довіреності і в положенні про філію по-різному, пріоритет мають повноваження, зазначені у довіреності. Усі дії, вчинені керівником філії (представництва), вважаються вчиненими від імені юридичної особи і спричиняють правові наслідки безпосередньо для неї.

Довіреність, яка видається юридичною особою керівнику філії чи представництва не потребує нотаріального посвідчення.

Відповідно до ст. 55 ГК України господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку, мають право відкривати свої філії, представництва, інші відокремлені підрозділи без створення юридичної особи.

Згідно ч. 4 ст. 64 ГК України підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення таких підрозділів підприємства з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону.

Узгодження питання про розміщення відокремлених підрозділів з відповідними органами місцевого самоврядування здійснюється в порядку встановленому ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» [10].

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» [9] іноземні суб'єкти господарської діяльності, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність на території України, мають право на відкриття своїх представництв на території України.

ГК України (ч. 4 ст. 116) передбачено, що підприємства з іноземними інвестиціями мають право бути засновниками дочірніх підприємств, створювати філії і представництва на території України і за її межами з додержанням вимог законодавства України та законодавства відповідних держав.

Філія виконує таку саму діяльність (виробничу, наукову тощо) або частину цієї діяльності, що й підприємство з іноземними інвестиціями, але не в місці знаходження керівного органу юридичної особи, а поза його межами.

Представництво - теж структурно відокремлена частина юридичної особи, але, на відміну від філії, здійснює лише представницьку діяльність та захист інтересів підприємства. Воно не може виконувати виробничу, наукову та іншу діяльність.

Філії та представництва створюються підприємствами з іноземними інвестиціями з метою розширення своєї територіальної сфери діяльності, наділяються майном підприємства, що їх створило, і діють на підставі затвердженого ним положення.

Підприємство призначає керівників філій та представництв, які діють на підставі виданої ним довіреності.

Діяльність розташованих на території України відокремлених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГК України та іншими законами (ч. 5 ст. 64 ГК України).

Законодавством передбачені особливості відкриття філій і представництв банків. Згідно ст. 23 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] банк має право відкривати відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо) на території України у разі його відповідності вимогам щодо відкриття відокремлених підрозділів, встановленим нормативно-правовими актами Національного банку України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про відкриття відокремленого підрозділу. Відокремлений підрозділ банку має право розпочати свою діяльність через 10 днів після повідомлення банком Національного банку України про відкриття такого відокремленого підрозділу.

Відповідно до положень ст. 25 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] українські банки мають право створювати (у тому числі шляхом придбання) дочірні банки філії чи представництва на території інших держав після отримання дозволу Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій або представництв українських банків на території інших держав пред'являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття філій чи представництв банків на території України, за умови надання Національним банком України дозволу на здійснення інвестиції за кордон у зв'язку із створенням філії чи представництва банку на території іншої держави.

Для створення дочірнього банку, філії чи представництва українського банку за кордоном цей банк подає до Національного банку України бізнес-план та економічне обгрунтування доцільності створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за кордоном.

Національний банк України має право відмовити банку в наданні дозволу на створення дочірнього банку, філії чи представництва банку на території іншої держави в разі невиконання банком вимог нормативно-правових актів Національного банку України, установлених для створення дочірніх банків, філій чи представництв банків на території України, та в разі якщо банківський нагляд у цій державі не відповідає Основним принципам ефективного банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського нагляду.

Згідно ст. 24 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] іноземні банки мають право відкривати філії та представництва на території України. Діяльність філії іноземного банку повинна відповідати вимогам, встановленим ЗУ «Про банки і банківську діяльність» та нормативно-правовими актами Національного банку України. Національний банк України здійснює регулювання діяльності та встановлює економічні нормативи для філій іноземних банків відповідно до вимог законодавства України. Філія іноземного банку здійснює свою діяльність відповідно до вимог, встановлених законами України для банків.

2.3 Порядок державної реєстрації філій та представництв

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5 ст. 95 ЦК України).

Відповідно до ст. 28 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» [8] відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи залучаються до її реєстраційної справи та включаються до Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи: ідентифікаційний код юридичної особи; ідентифікаційний код філії, представництва; повне найменування відокремленого підрозділу; місцезнаходження відокремленого підрозділу; види діяльності відокремленого підрозділу; прізвище, ім'я та по батькові осіб, які мають право вчиняти юридичні дії від імені юридичної особи на підставі довіреності, у тому числі підписувати договори, їх реєстраційні номери облікових карток платників податків; відомості, отримані в порядку взаємного обміну інформацією з відомчих реєстрів органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України: дата та номер запису про взяття та зняття з обліку, назва та ідентифікаційні коди органів статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України, у яких відокремлений підрозділ юридичної особи перебуває на обліку; дані про основний вид діяльності; дані Пенсійного фонду України про реєстраційний номер платника єдиного внеску, клас професійного ризику виробництва платника єдиного внеску за основним видом його економічної діяльності; у разі зміни місцезнаходження відокремленого підрозділу юридичної особи - термін, до якого відокремлений підрозділ юридичної особи перебуває на обліку в органі державної податкової служби за місцем попередньої реєстрації; дату та номер запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру, дату та номери запису про внесення змін до нього; місце проведення запису про включення відомостей до Єдиного державного реєстру; місцезнаходження реєстраційної справи юридичної особи; прізвище, ім'я та по батькові посадової особи, що внесла до Єдиного державного реєстру запис про включення відомостей про відокремлений підрозділ юридичної особи, внесла запис про зміни до відомостей про відокремлений підрозділ або запис про закриття відокремленого підрозділу юридичної особи.

Виконавчий орган юридичної особи або уповноважена ним особа зобов'язані подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцезнаходженням юридичної особи заповнену реєстраційну картку про створення відокремленого підрозділу та рішення органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу або повідомлення встановленого зразка про закриття відокремленого підрозділу.

Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів без розгляду зобов'язаний протягом двох робочих днів з дати надходження цих документів долучити їх до реєстраційної справи даної юридичної особи, внести відповідний запис до Єдиного державного реєстру, видати (надіслати поштовим відправленням з описом вкладення) заявнику виписку з Єдиного державного реєстру та в той же день передати відповідні відомості про відокремлені підрозділи юридичної особи органам статистики, державної податкової служби, Пенсійного фонду України за місцезнаходженням юридичної особи та за місцезнаходженням відокремленого підрозділу.

Що стосується представництв та філій іноземних компаній в Україні, то вони підлягають акредитації на її території у порядку, встановленому законом. Філії та інші відокремлені підрозділи іноземних юридичних осіб, зокрема представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності, що відкриваються в Україні, повинні реєструватися згідно із статтею 5 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Інструкцією «Про порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні», затвердженою наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків України від 18 січня 1996 р. [157], передбачено порядок реєстрації представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні.

Законодавством передбачені особливості реєстрації відокремлених підрозділів банків. Відповідно до ст. 23 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] Національний банк України включає відомості про відокремлені підрозділи банку до Державного реєстру банків на підставі письмового повідомлення банку.

Відповідно до ст. 5 ЗУ «Про зовнішньоекономічну діяльність» [9] акредитацію філій і представництв іноземних банків здійснює Національний банк України відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність». Реєстрацію представництв інших іноземних суб'єктів господарської діяльності здійснює центральний орган виконавчої влади з питань економічної політики протягом шістдесяти робочих днів з дня подання іноземним суб'єктом господарської діяльності документів на реєстрацію.

Згідно ст. 24 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] Національний банк України здійснює акредитацію філій та представництв іноземних банків на території України в порядку та на умовах, визначених цим законом та нормативно-правовими актами Національного банку України. Акредитація філії іноземного банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків та видачі банківської ліцензії. Акредитація філії іноземного банку є підставою для здійснення нею банківської діяльності. Акредитація представництва іноземного банку здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.

Відповідно до ст. 25 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] дочірній банк, філія чи представництво українського банку на території іншої держави реєструються відповідно до вимог законодавства цієї держави. Банк у місячний термін має повідомити Національний банк України про відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на території іншої держави з наданням копій відповідних документів про їх реєстрацію. Українські банки зобов'язані забезпечити подання дочірнім банком, філією банку, створеними на території інших держав, звітів та інформації материнському банку, Національному банку України відповідно до вимог Національного банку України щодо здійснення нагляду на консолідованій основі.

2.4 Припинення філій та представництв

Що стосується припинення діяльності філій та інших відокремлених підрозділів, то законодавство не приділяє регламентації цього процесу достатньої уваги. Якщо про право юридичних осіб відкривати відокремлені підрозділи принаймні зазначається в законодавстві (хоча цей процес й недостатньо регламентується), то про припинення діяльності, а тим більше про порядок припинення філій взагалі не йдеться. Лише п. «е» ч. 6 ст. 41 ЗУ «Про господарські товариства» [7] говорить про те, що питання реорганізації та ліквідації філій та представництв відноситься до виключної компетенції загальних зборів акціонерів акціонерного товариства, чим підтверджується можливість такої реорганізації та ліквідації.

Виходячи з того, що законодавство не приділяє окремої уваги підставам і порядку припинення відокремлених підрозділів юридичних осіб, та проаналізувавши чинне законодавство, що стосується припинення діяльності юридичних осіб, можна виділити такі підстави припинення діяльності філій:

- рішення власника (приватне підприємство) чи відповідного, як правило вищого, органу управління юридичною особою (акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю) або органу, вповноваженого створювати відповідні юридичні особи. В акціонерних товариствах питання припинення діяльності філій, як і питання створення, є виключною компетенцією загальних зборів акціонерів і не можуть бути передані іншим органам товариства. У товариствах із обмеженою відповідальністю, наприклад, такі повноваження можуть бути надані виконавчому органу товариства (директору, дирекції) статутом або рішенням зборів учасників;

- рішення суду.

Припинення діяльності філій може відбуватися шляхом ліквідації та шляхом реорганізації.

Ліквідація передбачає повне припинення діяльності філії без правонаступництва, тобто без переходу її прав та обов'язків до інших відокремлених підрозділів.

Як правило, філія ліквідується за рішенням відповідного органу управління юридичної особи, уповноваженого на це статутом. Але може бути також і примусова ліквідація філій у разі:

- визнання банкрутом юридичної особи;

- закінчення строку дії ліцензії або її анулювання (якщо діяльність філії передбачає наявність ліцензії);

- якщо прийнято рішення про заборону діяльності філії чи самої юридичної особи через невиконання умов, встановлених законодавством;

- якщо суд визнає недійсними установчі документи і рішення про створення юридичної особи;

- на підставі рішення суду за поданням контролюючих органів у разі систематичного або грубого порушення філією чи юридичною особою законодавства (стосується господарських товариств).

Рішення про ліквідацію, як і про створення, філії оформлюється протоколом чи наказом.

Порядок реорганізації філій не регулюється чинним законодавством, але про можливість такого припинення відокремлених підрозділів все ж таки зазначається в п. «е» ст. 41 ЗУ «Про господарські товариства» [7].

Реорганізація - це така форма припинення філій, при якій її майно, права та обов'язки переходять до іншого відокремленого підрозділу.

Необхідно зазначити, що переходу майна фактично не відбувається, оскільки його власником у будь-якому випадку залишається юридична особа. Тут йдеться здебільшого про фактичну, балансову передачу майна від одного підрозділу до іншого через видання юридичною особою внутрішніх розпорядчих документів.

Формами реорганізації юридичних осіб за національним законодавством є: злиття, приєднання, поділ, виділення, перетворення. Ці ж самі форми можуть також бути застосовані й до філій, але їх зміст, звичайно, буде іншим.

Процедура реорганізації передбачає проходження тих же стадій, що і при ліквідації. Через неврегульованість процедури реорганізації філій та інших відокремлених підрозділів доцільніше буде ліквідовувати існуючі філії та/або створювати нові.

В банківській сфері є окремі особливості припинення відокремлених підрозділів банків. Так, згідно ст. 23 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] Національний банк України має право прийняти рішення про припинення здійснення відокремленим підрозділом банку операцій на користь або за дорученням клієнтів, якщо інформація про відкриття банком свого відокремленого підрозділу містить неправдиві відомості чи діяльність такого відокремленого підрозділу не відповідає вимогам цього закону та нормативно-правовим актам Національного банку України. Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про прийняття уповноваженим органом банку рішення про закриття відокремленого підрозділу в семиденний строк після прийняття такого рішення та про фактичне припинення його діяльності - у триденний строк.

Відповідно до ст. 24 ЗУ «Про банки і банківську діяльність» [5] Національний банк України має право ініціювати процедуру ліквідації філії іноземного банку у порядку, передбаченому законодавством України. Національний банк України має право скасувати акредитацію представництва іноземного банку шляхом виключення відповідного запису з Державного реєстру банків у порядку, визначеному Національним банком України.

Висновки

Юридична особа -- організація, що визнається державою як суб'єкт права, виступає у цивільному обороті від власного імені, має відокремлене майно, яке належить їй залежно від виду (приватна чи публічна) на праві власності або на іншому речовому праві, несе самостійну відповідальність за своїми зобов'язаннями.

До ознак, притаманних юридичній особі, віднесені її організаційна єдність, наявність відокремленого майна, участь у цивільному обороті від власного імені, здатність нести самостійну майнову відповідальність, а також здатність бути позивачем або відповідачем у суді.

Як і будь-який учасник цивільного обороту, юридична особа має бути наділена правоздатністю та дієздатністю.

Внутрішня структурна організація підприємства, його побудова чи склад підрозділів (ланок), більшою чи меншою мірою відособлених усередині даного підприємства, що в загальній сукупності виробничих підрозділів (цехів, відділень, бригад, бюро, лабораторій тощо) і функціональних структурних підрозділів апарата управління (управлінь, відділів, служб тощо) утворюють організаційну єдність підприємства як цілісного суб'єкта господарювання, очолюваного єдиним органом управління [18, с. 115].

Структурним підрозділом підприємства є така його ланка, яка має відособлені, чітко визначені функції у виробничому процесі, відмінні від функцій інших ланок, і в силу цього входить у ціле як організаційно відособлена від інших підрозділів частина підприємства. Внутрішньогосподарський статус структурних підрозділів підприємства, їх функції, права й обов'язки визначаються локальними нормативно-правовими актами підприємства - положеннями про них, що зазвичай затверджуються органами управління самого підприємства в порядку, передбаченому установчими документами, статутом.

Підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо).

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи.

Виходячи з визначення поняття філій та представництв, запропонованих законодавцем у ст. 95 ЦК України, основною їх відмінністю є характер діяльності та обсяг повноважень, якими їх наділяє юридична особа. Їх розмежування здійснюється за функціональним критерієм: філія здійснює всю або частину функцій юридичної особи, а представництво -- лише юридичні функції: представницькі та захисні.

Варто зазначити про схожості та відмінності між філією та представництвом. Основними спільними рисами є наступні: а) відокремлений підрозділ юридичної особи; б) розташований поза місцем знаходженням юридичної особи, яка їх відкрила; в) відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ); г) наділяються майном юридичної особи, що їх створила; ґ) діють на підставі положення, затвердженого юридичною особою, що їх створила; д) інформація про філії та представництва повинна бути зазначена в установчих документах юридичної особи тощо [17].

...