Соціальне забезпечення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соціальне забезпечення

Поняття і принципи соціального забезпечення

Офіційно термін "соціальне забезпечення" закріплений у міжнародному Пакті про економічні, соціальні і культурні права, прийнятому Генеральною Асамблеєю 00Н 16 грудня 1966 року. У ньому, зокрема, говориться про те, що держави, які беруть участь у цьому Пакті, Визнають право кожної людини на соціальне забезпечення, що включає соціальне, страхування. соціальний забезпечення працездатність

Термін "соціальний захист" належить до функції держави, що означає турботу про матеріальне забезпечення непрацездатних громадян, статус визначений Указом Президента України від 30 серпня 2000 року.

Соціальний захист - це система державного гарантування прав громадян України на матеріальне забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законодавством України.

Соціальний захист забезпечується на основі загальнообов'язкового державного соціального страхування, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів охорони здоров'я, догляду за непрацездатними та соціального забезпечення, інших організаційних та фінансових заходів, що здійснюються безпосередньо державою, сприяння здійсненню таких заходів громадськими та іншими недержавними організаціями.

Для здійснення цієї функції створений спеціальний орган державної виконавчої влади - Міністерство праці та соціальної політики України.

Соціальний захист населення України здійснюється за наступними принципами:

- визнання соціального захисту пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій по соціальному страхуванню;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

Соціальне законодавство України, особливості його застосування

Законодавство України про соціальний захист населення базується на Конституції України.

Основу законодавства про соціальний захист становить цей Кодекс. Інші закони України з питань соціального захисту видаються відповідно до цього Кодексу.

Актами законодавства про соціальний захист також є укази Президента України та постанови Кабінету Міністрів України з відповідних питань. У випадку, коли указ Президента України або постанова Кабінету Міністрів України суперечать положенням цього Кодексу чи іншому законові, застосовуються відповідно положення цього Кодексу або закону.

Міністерства, відомства, інші центральні органи державної виконавчої влади України можуть видавати акти, що регулюють питання соціального захисту, лише у випадках і в межах, передбачених цим Кодексом, законами та іншими актами законодавства про соціальних захист.

Чинні міжнародні договори з питань соціального захисту, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Якщо міжнародним договором України, ратифікованим у формі Закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про соціальний захист, діють правила міжнародного договору.

Соціальне законодавство інших країн застосовується в Україні у випадках, передбачених міжнародними договорами України та чинним законодавством України.

Правові форми і види соціального забезпечення

Соціальне забезпечення виступає в декількох організаційно-правових формах і видах, що пов'язано зі специфікою забезпечення окремих категорій громадян. Усі вони визначені Конституцією України, поточним законодавством і характеризують соціальне забезпечення з зовнішньої сторони - з боку його організації.

В Україні, існують такі форми соціального забезпечення:

1) обов'язкове державне пенсійне страхування;

2) обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності;

3) соціальне забезпечення за рахунок прямих асигнувань з Державного бюджету України;

4) забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів підприємств, творчих об'єднань, благодійних організацій і приватних добровільних внесків громадян;

5) утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення;

6) адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів;

7) недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержавними фондами, приватними пенсійними системами.

Для кожної з цих форм соціального забезпечення, як правило, є специфічно: певний контингент забезпечуваних; джерела фінансування, з яких провадиться забезпечення; види забезпечення (обслуговування); органи, що здійснюють його.

Обов'язкове державне пенсійне страхування здійснюється державою. Пенсійним фондом України, системою матеріального забезпечення непрацездатних громадян пенсіями, допомогами, іншими видами забезпечення й обслуговування, передбачених законодавством.

За рахунок коштів Пенсійного фонду виплачуються пенсії за віком, за інвалідністю, в разі втрати годувальника, соціальні пенсії відповідно до Законів України "Про пенсійне забезпечення" і "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи"., пенсії військовослужбовцям термінової служби, допомоги сім'ям з дітьми, інші види соціальних виплат, передбачені законодавством.

Управління пенсійним страхуванням і пенсійним забезпеченням покладено на Пенсійний фонд України і його обласні, міські управління та відділи в районах, містах і районні у містах, що утворюють загальну систему органів управління фінансами Пенсійного фонду.

Іншою суміжною формою соціального забезпечення є обов'язкове державне соціальне страхування працівників підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності. Ця форма являє собою систему забезпечення працівників і членів їх сімей у період соціально-трудових відносин з підприємством. Джерелом фінансування в даному випадку служить Фонд соціального страхування України.

Визначну роль у соціальному забезпеченні окремих категорій громадян відіграють благодійні фонди, діяльність котрих регламентується Законом України "Про благодійність і благодійні організації" від 16 вересня 1997 р.[4] Форми здійснення благодійної діяльності можуть бути різні: від надання благодійної допомоги у виді одноразової чи систематичної фінансової, матеріальної й іншої підтримки до прийняття на себе благодійними організаціями витрат з безкоштовного, повного чи часткового утримання об'єктів добродійності.

Утримання непрацездатних громадян у державних, комунальних та інших установах соціального призначення. Утримання непрацездатних громадян в установах соціального захисту являє собою самостійну форму соціального забезпечення за рахунок прямих асигнувань з державного бюджету. Вона належить до сфери послуг людей літнього віку.

Статус і форми діяльності інтернатних установ регулюються Типовим положенням про будинки інтернати для старих, інвалідів і дітей, затвердженим наказом Міністра соціального захисту населення України від 1 квітня 1997 року.

Адресна соціальна допомога малозабезпеченим сім'ям, непрацездатним громадянам за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів.

Виділення адресної допомоги в самостійну форму соціального забезпечення непрацездатних громадян супроводжується посиленням правового регулювання цього виду допомоги. Останнім часом прийнято ряд нормативно-правових актів з цього приводу. Так, 1 червня 2000 року прийнято Закон України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям".

Недержавне пенсійне забезпечення громадян згідно з договорами працівників з роботодавцями, недержавними фондами, приватними пенсійними системами.

Реформування системи соціального захисту припускає встановлення додаткової недержавної пенсії, що буде забезпечуватися в основному за рахунок добровільних страхових внесків громадян недержавними пенсійними фондами. Такі фонди можуть створюватися роботодавцями чи приватними особами для недержавного пенсійного забезпечення працівників при виході їх на пенсію.

Недержавна пенсія відрізняється від державної тим, що її розмір можна встановити за власним бажанням. Він залежить від того, скільки грошей людина виплатила у фонд у вигляді внесків. Вкладники коштів у недержавні фонди не позбавляються державних пенсій, а лише одержують доних додатки.

Зовнішнім проявом волевиявлення сторін (пенсійного фонду і платника внесків) у сфері недержавного пенсійного забезпечення може стати пенсійний страховий договір між працівником і роботодавцем чи страховою компанією. Його змістом можуть бути відповідні пенсійні обставини (старість, утрата годувальника, інвалідність), настання яких буде обумовлювати виникнення права учасника договору (працівника) на додаткову недержавну пенсію. Висновок пенсійного договору може стати першим компонентом юридичного (фактичного) складу пенсійних правовідносин.

Усі існуючі форми організації соціального забезпечення непрацездатних громадян мають свої достоїнства і недоліки. Але всі вони доповнюють один одного й в цілому складають розгалужену систему соціального захисту населення.

Види соціального забезпечення. Перелік видів забезпечення визначений Конституцією України (ст. 46, 92).

Під видами соціального забезпечення розуміються соціальні виплати, пільги, послуги, надані непрацездатним громадянам чи безкоштовно, чи на пільгових умовах за рахунок спеціальних джерел фінансування.

Соціальні виплати надаються у вигляді пенсій (допомоги), у натуральному вигляді (одержання харчування, технічних засобів пересування, протезування, працевлаштування громадян, що частково втратили працездатність, розміщення непрацездатних у будинках для старих і інвалідів і т.д.).

Пенсії потрібно відрізняти від допомог із соціального забезпечення. Якщо для пенсій характерна регулярність виплат, то допомоги являють собою одноразові або періодичні, обмежені в. часі платежі.

На відміну від пенсії допомоги мають за соціальну мету не постійне забезпечення непрацездатного громадянина чи сім'ї, надання її (сім'ї) матеріальної допомоги в визначених законодавством випадках.

Третім видом соціального забезпечення є соціальні послуги, пільги побутового характеру. Законодавство називає такі з них, як оплата житлово-комунальних послуг, проїзд на транспорті, санаторно-курортне, медичне обслуговування і лікування, професійна реабілітація інвалідів, допомога сім'ям з дітьми та ін.

Права громадян на соціальний захист і основні форми його забезпечення

Громадяни України мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Громадяни України мають право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Громадяни України мають у сфері соціального захисту інші права, встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншими законодавчими актами України.

У разі виникнення відповідних підстав громадяни мають право на:

- надання матеріального забезпечення у разі настання тимчасової або постійної втрати працездатності;

- допомогу у працевлаштуванні та матеріальну допомогу на час вимушеного безробіття;

- охорону здоров'я, медичну допомогу;

- надання житла безоплатно або за доступну плату;

- безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Підставою виникнення прав громадян в сфері соціального захисту є настання обставин, які утруднюють або унеможливлюють самостійне задоволення громадянином своїх потреб або потреб своєї сім'ї.

У випадках, визначених законодавством, право на соціальний захист виникає за умови участі громадянина в системах соціального страхування.

Реалізація права на соціальний захист громадян здійснюється через:

1. участь всіх працюючих громадян у соціальному страхуванні;

2. організаційні та фінансові гарантії держави щодо матеріального забезпечення громадян у системі соціального страхування;

3. створення державою умов для ефективного і доступного задоволення потреб у соціально-культурних та житлово-комунальних послугах;

4. соціальну допомогу найменш захищеним категоріям населення;

5. утворення об'єднань громадян з метою здійснення соціального захисту та захисту своїх прав у цій сфері.

Здійснення соціального захисту має забезпечити громадянину достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї, включаючи достатнє харчування, одяг, житло.

При здійсненні соціального захисту має забезпечуватись право громадянина на повагу до його гідності, невтручання в його особисте і сімейне життя, а також на нерозповсюдження конфіденційної інформації.

Базовими державними гарантіями щодо забезпечення права на соціальний захист є:

- можливість безоплатного отримання соціальних послуг на мінімально гарантованому державою рівні;

- надання громадянам гарантованого рівня матеріального забезпечення та соціального обслуговування, що визначається на підставі соціальних нормативів.

Розміри пенсій, інших видів соціальних виплат та допомог, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Використана література

1. Концепція соціального забезпечення населення України: Схвалена постановою Верховної Ради України від 21 грудня 1993 р. № 3758-ХП // Відомості Верховної Ради України, 1994.-- № 6.-- Ст. 31.

2. Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування: від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1998.-- № 23.-- Ст. 121.

3. Охримович Ю. Теорія права. - К., 1998.

4. Про Основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ Президента України від 24 травня 2000 року № 717/2000 // Офіційний вісник України, 2000.--№ 21.--Ст. 858.

5. Правознавство. Підручник / За ред. Копєйчикова

6. Соціальний Кодекс України.

7. Юридичний словник-довідник. - К., 2001.

Размещено на Allbest.ru