Державне регулювання підприємництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Поняття, мета, завдання, методи, форми державного впливу на розвиток господарських відносин

1.1 Економічні методи державного регулювання розвитку господарських відносин і правові форми реалізації даних методів

1.2 Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств

Розділ 2. Класифікація видів державного регулювання

2.1 Організаційно-правові методи державного впливу на розвиток господарських відносин та методи їх реалізації

2.2 Організаційно-правові форми підтримки підприємництва в Україні

Розділ 3. Нормативно-правова база регулюючого впливу держави на діяльність об'єднань підприємств

3.1 Економічна сутність та необхідність державного регулювання підприємницької діяльності

Висновки

Список використаних джерел



Вступ

Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

Державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.

Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер.

Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється.

Два слова "підприємництво" і "ринок" пов'язані нерозривними узами. Саме стисле і ємне визначення ринкової економіки звучить просто: "Економіка вільного підприємництва". Ринкова, капіталістична економіка завжди характеризувалася, як світ бізнесу. Перехід української, як і будь-якої іншої економіки, до ринкових відносин неминуче пов'язаний із становленням і розвитком підприємництва. Так що, говорячи про економіку взагалі і про ринкову економіку зокрема, необхідно зосереджувати увагу на підприємництві, як невід'ємній складовій частині економічної діяльності.

Державне регулювання економіки в умовах ринкового господарства являє собою систему типових мір законодавчого, виконавчого і контролюючого характеру, здійснюваних правомочними державними закладами і громадськими організаціями з метою стабілізації і пристосування існуючої соціально-економічної системи до умов, що змінюються. Якими є ці міри? Спробі відшукати відповідь на означене питання присвячена дана робота.

Теоретично поняття державної економічної політики ширше поняття державного регулювання економіки, тому що перша може засновуватися і на принципі невтручання держави в господарське життя (відомий принцип економічного лібералізму laisser faire - laisser passer). У сучасних умовах невтручання держави в соціально-економічні процеси немислимо. Вже давно ведуться суперечки не про необхідність державного регулювання економіки, а про його масштаби, форми і інтенсивність. Тому терміни "державне регулювання економіки" і "державна економічна політика" у наш час ідентичні. Об'єктивна можливість державного регулювання з'являється з досягненням визначеного рівня економічного розвитку, концентрації виробництва і капіталу.



Розділ 1. Поняття, мета, завдання, методи, форми державного впливу на розвиток господарських відносин

Державний вплив на розвиток господарських відносин має довгу історію і практика тут випереджає теорію. У період раннього капіталізму в Європі існував централізований контроль над цінами, якістю товарів і послуг, процентними ставками і зовнішньою торгівлею. Меркантилісти 17 століття - піонери нормативної економічної теорії - писали про те, що тільки детальне керівництво з боку уряду здатне забезпечити порядок у господарській сфері. Вони бачили в державному керівництві засіб, що забезпечує соціальну справедливість. З переходом до капіталізму, вільної конкуренції багато заповідей меркантилістів канули в Лету.

Підхід основоположників класичної економіки (18 століття), що лімітували державне втручання в господарське життя, має історичне пояснення. Адже на той час вершителями доль в економіці стали ринок і свобода вибору. У економічному змісті свобода припускає дві головних складових: захищене законом право приватної власності і самостійність прийняття рішень. У 18-19 століттях економічна роль держави зводилася, в основному, до охорони цих первинних прав. 20 століття було ознаменоване майже повсюдним зміцненням економічної присутності держави.

З другої половини 19 століття національне виробництво досягло небачених раніше масштабів. Кінець століття пов'язаний із вибухом, стрибком у науково-технічному розвитку і появою ряду нових галузей, тобто поглибленням суспільного поділу праці. Всі ці обставини породжували потребу в координації, у підтримці пропорцій на макрорівні, в антициклічному регулюванні. Почався наступ на ринок із боку монопольних структур: картелів, синдикатів, олігополій. У цих умовах для забезпечення конкуренції було життєво необхідне виготовлення антимонопольного законодавства і його застосування органами держави. Посилення державного регулювання диктувалося цілями підготування до війн, їх ведення, підтримки обороноздатності. Розроблялася ціла система мір, що включали примусове картелювання (Німеччина), протекціонізм (Японія). Формувалися військово-промислові комплекси, тісно пов'язані з урядом.

Державне регулювання економіки стало необхідним для здійснення соціальної політики, взагалі стратегії соціалізації в широкому змісті. Колективне споживання або задоволення суспільних потреб (охорона здоров'я, освіта, підтримка незаможних і ін.) неможливі без використання державних важелів і організацій. І, нарешті, хотілося б особливо підкреслити, потреба в державній підтримці і часом організації фундаментальних наукових досліджень, а також захисту навколишнього середовища.

Таким чином, державний вплив на розвиток економіки обумовлений появою нових економічних потреб, з якими ринок по своїй природі не може справитися. І, хоча подібне регулювання в сучасній ринковій економіці здійснюється в набагато менших масштабах, ніж в адміністративно-командній системі, усе ж тут економічна роль держави велика, особливо в порівнянні із системою вільної конкуренції.

Як зазначається в ст. 42 Конституції України, держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності, захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт.

У свою чергу, статтею 10 Господарського кодексу України регламентовані основні форми та методи державного впливу на розвиток господарських відносин.

З-поміж яких, варто зупинитися на наступних.

1. Основними напрямами економічної політики, що визначаються державою, є:

- структурно-галузева політика, спрямована на здійснення державою прогресивних змін у структурі народного господарства, удосконалення міжгалузевих та внутрішньогалузевих пропорцій, стимулювання розвитку галузей, які визначають науково-технічний прогрес, забезпечують конкурентоспроможність вітчизняної продукції та зростання рівня життя населення.

- Складовими цієї політики є промислова, аграрна, будівельна та інші сфери економічної політики, щодо яких держава здійснює відносно самостійний комплекс заходів стимулюючого впливу;

- інвестиційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання необхідних умов для залучення і концентрації коштів на потреби розширеного відтворення основних засобів виробництва, переважно у галузях, розвиток яких визначено як пріоритети структурно-галузевої політики, а також забезпечення ефективного і відповідального використання цих коштів та здійснення контролю за ним;

- амортизаційна політика, спрямована на створення суб'єктам господарювання найбільш сприятливих та рівноцінних умов забезпечення процесу простого відтворення основних виробничих і невиробничих фондів переважно на якісно новій техніко-технологічній основі;

- політика інституційних перетворень, спрямована на формування раціональної багатоукладної економічної системи шляхом трансформування відносин власності, здійснення роздержавлення економіки, приватизації та націоналізації виробничих фондів, забезпечення на власній основі розвитку різних форм власності і господарювання, еквівалентності відносин обміну між суб'єктами господарювання, державну підтримку і захист усіх форм ефективного господарювання та ліквідацію будь-яких протизаконних економічних структур;

- цінова політика, спрямована на регулювання державою відносин обміну між суб'єктами ринку з метою забезпечення еквівалентності в процесі реалізації національного продукту, дотримання необхідної паритетності цін між галузями та видами господарської діяльності, а також забезпечення стабільності оптових та роздрібних цін;

- антимонопольно-конкурентна політика, спрямована на створення оптимального конкурентного середовища діяльності суб'єктів господарювання, забезпечення їх взаємодії на умовах недопущення проявів дискримінації одних суб'єктів іншими, насамперед у сфері монопольного ціноутворення та за рахунок зниження якості продукції, послуг, сприяння зростанню ефективної соціально орієнтованої економіки;

- бюджетна політика, спрямована на оптимізацію та раціоналізацію формування доходів і використання державних фінансових ресурсів, підвищення ефективності державних інвестицій у народне господарство, узгодження загальнодержавних і місцевих інтересів у сфері міжбюджетних відносин, регулювання державного боргу та забезпечення соціальної справедливості при перерозподілі національного доходу;

- податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб'єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб'єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їх доходів;

- грошово-кредитна політика, спрямована на забезпечення народного господарства економічно необхідним обсягом грошової маси, досягнення ефективного готівкового обігу, залучення коштів суб'єктів господарювання та населення до банківської системи, стимулювання використання кредитних ресурсів на потреби функціонування і розвитку економіки;

- валютна політика, спрямована на встановлення і підтримання паритетного курсу національної валюти щодо іноземних валют, стимулювання зростання державних валютних резервів та їх ефективне використання;

- зовнішньоекономічна політика, спрямована на регулювання державою відносин суб'єктів господарювання з іноземними суб'єктами господарювання та захист національного ринку і вітчизняного товаровиробника.

Держава здійснює екологічну політику, що забезпечує раціональне використання та повноцінне відтворення природних ресурсів, створення безпечних умов життєдіяльності населення.

У соціально-економічній сфері держава здійснює соціальну політику захисту прав споживачів, політику заробітної плати і доходів населення, політику зайнятості, політику соціального захисту та соціального забезпечення.

1.1 Економічні методи державного регулювання розвитку господарських відносин і правові форми реалізації даних методів

Під державним регулюванням підприємницької діяльності слід розуміти реалізацію об'єктивності економічної необхідності координування, узгодження діяльності підприємницьких структур з метою досягнення загальної мети макроекономічного розвитку - задоволення суспільних потреб. Отже, досягнення цієї мети в значній мірі залежить від наявності системи управління, форми і методів державного регулювання підприємницької діяльності.

Побудова ринкової системи господарювання за своїм цільовим спрямуванням повинна забезпечувати умови для ефективної, суспільно-продуктивної підприємницької діяльності. Однак перехід до нового типу економічних відносин є неоднозначним і суперечливим, що вимагає зіставлення існуючої системи регулювання підприємництва в Україні з тенденціями її розвитку в сучасних ринкових економічних системах. На цій основі з'являється можливість прогнозування очікуваних змін У державному регулюванні підприємництва.

Питання регулювання підприємницької діяльності нерозривно пов'язані з питаннями формування сприятливих умов для її розвитку. Останнє пояснюється тим, що підприємництво виступає сектором економіки, найбільш вразливим щодо таких несприятливих факторів, як циклічні коливання, фінансові обмеження, інфляційний тиск, надмірні податки, невизначеність багатьох нововведень через конкуренцію великих державних структур або корпорації змішаного державно-приватного типу.

За цих умов державне регулювання підприємництва може поєднувати суто адміністративно-розпорядні, обмежувальні методи і стимуляційні, фінансово-економічні.

При цьому доцільно врахувати перехідний період - проходження в змішаному, послідовно-паралельному порядку таких етапів:

1) етап трансформаційного спаду, який характеризується розгортанням кризових явищ, втратою традиційних важелів управління економікою, нерозвиненістю ринкової інфраструктури, недосконалістю конкуренції, переважанням монополістичних тенденцій і, нарешті, поступовою появою ознак ринку;

2) етап структурних зрушень, на якому відбувається створення конкурентно-ринкового середовища, визначаються пріоритетні сфери й галузі народного господарства, взаємодія яких із найбільш слабкими підрозділами економіки втягує останні у виробництво конкурентоспроможної продукції. На цьому етапі виникають об'єктивні передумови для формування державної політики підтримки й розвитку підприємництва на засадах селективного підбору напрямків їх діяльності, підпорядкування їхній господарській діяльності задоволенню соціальних потреб.

Для першого етапу характерним є втручання держави в розвиток підприємництва не на базі органічного поєднання ринкового та державного регулювання, а переважно на основі використання змішаних, перехідних управлінських структур. Використання макроекономічних чинників не має послідовного характеру, спрямоване на переважання методів прямого, позаекономічного регулювання, що пояснюється намаганням зберегти весь наявний потенціал, без урахування потреб його структуризації відповідно до ринкових потреб. Тільки на другому етапі відбувається поступове зростання ролі опосередкованих методів ефективного використання підприємницького та інноваційного потенціалу. Отже, для етапу трансформаційного спаду, на якому зараз знаходиться економіка України, пріоритетного значення набуває дія макроекономічних факторів, економічна політика держави щодо підприємництва.

Згідно з чинним законодавством держава гарантує всім підприємцям, незалежно від обраних ними організаційних форм підприємницької діяльності, рівні права і створює рівні можливості для доступу до матеріально-технічних, фінансових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів. Держава законодавчо забезпечує свободу конкуренції між підприємствами, захищає споживачів від проявів недобросовісної конкуренції та монополізму в будь-яких сферах підприємницької діяльності.

Органи державного управління будують свої відносини з підприємцями, використовуючи:

- податкову й фінансово-кредитну політику, в тому числі встановлення ставок податків і процентів із державних кредитів, податкових пільг, цін і правил ціноутворення, цільових дотацій, валютного курсу, розмірів економічних санкцій;

- державне майно і систему резервів, ліцензії, концесії, лізинг, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи;

- науково-технічні, економічні та соціальні республіканські й регіональні програми;

- договори на виконання робіт і поставок для державних потреб.

Слід звернути увагу на складові економічного механізму регулювання підприємницької діяльності: ринкові, спонукальні основи та стимули, економічні відносини суб'єктів ринкової системи, форми й методи державного регулювання. Якщо ринкові регулятори діють на рівні окремого підприємства і по горизонталі (тобто знаходять свій прояв у взаємодії з іншими суб'єктами підприємницької діяльності), то державне регулювання діє в межах макроекономічного середовища. Свобода підприємництва міцно спирається на конкуренцію, тому що в її основі лежить ринок, де діє багато самостійних господарських одиниць, кожна з яких сама по собі не здатна впливати на загальний попит чи ринкову ціну.

Державне регулювання переслідує різні цілі, серед яких можуть бути:

- запобігання зростанню цін;

- стримування або стимулювання виробництва певних товарів;

- вилучення додаткових коштів для державного бюджету;

- запобігання значній диференціації доходів.

Побудова сучасного механізму регулювання підприємницької діяльності базується на використанні певних принципів. По-перше, це - ефективність дії механізму. Регулювання повинно сприяти зростанню добробуту населення, вирішенню на цій основі соціальних питань і не бути дорогим для держави.

Другий принцип - справедливість. Вона повинна сприяти забезпеченню рівноправності усіх без винятку суб'єктів підприємницької діяльності. У поєднанні з відповідальністю за дотримання законодавства як органами державного регулювання, так і їх працівниками це дозволить зробити даний механізм послідовним, ввести такі принципи, як відповідальність і послідовність. Останнім принципом виступає простота. Правові акти мають бути зрозумілими за змістом, легкі у виконанні.

Наведені принципи знайшли правове відображення в Указі Президента України "Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності" від 03.02.1998 р. У ньому підкреслюється, що дерегулювання є одним з пріоритетних напрямків реформування державного управління економікою. Під де регулюванням слід розуміти сукупність заходів, спрямованих на зменшення втручання державних органів у підприємницьку діяльність, усунення правових, адміністративних, економічних і організаційних перепон у розвитку підприємництва.

За організації підприємницької діяльності необхідно не тільки знати цілі державного регулювання, а й уміти аналізувати основні макроекономічні показники, їхню динаміку, визначити вплив кожного макроекономічного показника на формування загального економічного середовища. Метою макроекономіки є вивчення таких загальноекономічних явищ: рівень безробіття, економічне зростання, платіжний баланс, інфляція. На макроекономіку впливає монетарна політика, яка контролює грошову масу держави, і фінансова політика, що контролює прибутки й витрати уряду.

До основних макроекономічних показників належать:

1. Валовий національний продукт (ВНП) - сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг в економіці за один рік. Цей показник може бути визначений двома способами: або підсумовуванням усіх витрат на купівлю всього обсягу виробленої в даному році продукції, або складанням усіх доходів, одержаних від виробництва всього обсягу продукції даного року, тобто за витратами й доходами;

2. Чистий національний продукт (ЧНП) - валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань (обсяг заміщуючих інвестицій) чи обсягу капіталу, спожитого в процесі виробництва поточного року,

3. Раціональний дохід. Визначає рівень цін факторів виробництва або ресурсів, відображає ринкові ціни економічних ресурсів, направлених на створення обсягу виробництва даного року;

4. Особистий дохід (отриманий дохід) і дохід після сплати податків уособлюють дохід, яким людина оперує в кінцевому підсумку.

Крім того, в рекомендаціях 00 Н щодо складання системи національних рахунків основним макроекономічним показником вважається валовий внутрішній продукт (ВВП), обчислення якого полегшує міжнародні зіставлення темпів і рівнів економічного розвитку, структури народного господарства. ВВП обслуговує грошова маса, яка повинна знаходитись у відповідній пропорції до цього показника і мати з ним стабільне співвідношення. Згідно із кількісною теорією грошей, рівень цін із зростанням грошової маси підвищується, що викликає інфляційні процеси в економіці. У протилежному випадку зниження рівня монетизацїї викликає відповідне зниження цін, що в свою чергу може викликати зменшення обсягів виробництва ВВП.

Аналізуючи макроекономічні показники, підприємець може зробити певні висновки про стан економічної кон'юнктури, зумовлений циклічним характером розвитку, економічними коливаннями. Причини циклічності пояснюються по різному. Але більшість економістів вважає, що циклічні коливання викликані змінами сукупної пропозиції та сукупного попиту, а головною детермінантою циклу є зростання капіталовкладень, попит на інвестиції.

Циклічний характер відтворення пов'язаний із структурними кризами (відновного перевиробництва або недовиробництва), з "малими циклами", "довгими хвилями", "великими циклами". Останні пояснюються необхідністю змін технологічного способу виробництва, викликаного обмеженістю ресурсів.

1.2 Регулюючий вплив держави на діяльність об'єднань підприємств

Згідно зі ст. 12 Господарського кодексу України держава для реалізації економічної політики, виконання цільових економічних та інших програм і програм економічного і соціального розвитку застосовує різноманітні засоби і механізми регулювання господарської діяльності.

Основними засобами регулюючого впливу держави на діяльність суб'єктів господарювання та їх об'єднань є:

* державне замовлення, державне завдання;

* ліцензування, патентування і квотування;

* сертифікація та стандартизація;

* застосування нормативів та лімітів;

* регулювання цін і тарифів;

* надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

* надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих видів засобів державного регулювання господарської діяльності визначаються цим Кодексом, іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку. Встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання та їх об'єднань здійснюються відповідно до цього Кодексу та інших законів.

У країнах, що трансформуються до ринкової економіки, ще більшою мірою, ніж у країнах із розвиненою ринковою економікою, виявляється необхідність державного регулювання економіки в перехідний період.

Зокрема, це зумовлюється необхідністю:

1) надзвичайних заходів, спрямованих на фінансове оздоровлення господарства;

2) адаптації економіки і системи управління до нових умов;

3) проведення активної соціальної політики;

4) проведення структурної політики;

5) проведення антимонопольної політики.

Звужується сфера адміністративно-правового регулювання економічних відносин, формується принципово нова система державного управління перехідною економікою, змінюється зміст державного впливу на економіку, в тому числі акцентується увага на функціях і засобах не прямого, а побічного впливу на розвиток економіки, підприємництва; звужується коло об'єктів, що безпосередньо управляються; здійснюється перехід від прямого управління галузями, сферами до управління економічними процесами; підсилюється роль загально-нормативного регулювання .

Так, державне регулювання економіки здійснюється шляхом соціально-економічного прогнозування через антимонопольну політику і розвиток конкуренції, державну стандартизацію, метрологію і сертифікацію, систему оподаткування, інших форм регулюючого впливу держави. Нарівні з нормативно-правовим регулюванням відповідних сфер господарювання для економічної діяльності держави характерна розробка комплексних і регіональних програм.

Для державного управління і регулювання в сучасних умовах характерні такі заходи, як загально нормативне правове регулювання; застосування засобів офіційного визнання суб'єктів господарювання та інших суб'єктів; введення ліцензування суб'єктів та їх діяльності; визначення порядку здійснення видів господарської діяльності; регулювання оподаткування, тарифів і квот; введення стандартизації продукції, робіт і послуг; підтримка і стимулювання підприємництва; здійснення податкових функцій.

Державне регулювання називається одним з напрямів державного впливу на розвиток економічних процесів у сучасний період нарівні із плануванням (програмуванням) організаційної діяльності, стимулюванням і контролем, державним моніторингом, Державним протекціонізмом (підтримкою приватного підприємництва), правовою організацією державного сектора ринкової економіки.

Державне регулювання не ототожнюється з державним впливом на економіку.

Державне регулювання як елемент державного впливу на підприємництво реалізується використанням регулятивних повноважень, наданих міністерствам, державним комітетам і відомствам. У системі державного впливу на економіку регулювання і відповідні його організаційно-правові заходи знаходяться між заходами безпосереднього державного контролю і опосередкованими контрольними механізмами (наприклад, оподаткування або субсидії).

Регулювання економіки є інструментом, що використовується державою для впливу на діяльність у сфері економіки, але це не єдиний інструмент, що використовується з такою метою. Воно ґрунтується на законодавстві, але ця характеристика притаманна не тільки йому, а переважній більшості засобів державного впливу на економіку. Водночас, відмінною особливістю законодавства, що становить основу регулювання економіки, є його здебільшого імперативний характер. Регулювання - це форма державного впливу на економіку, при порушенні вимог якої, встановлених законодавством, може бути застосована відповідальність. Воно, в цілому, спрямоване на певне звуження можливостей вибору того чи іншого варіанта поведінки.

Регулювання зазвичай впливає на ціну, тарифи, поставку, комунальні послуги, інформацію (наприклад, вимоги до цінних паперів, позначення товарних знаків), засоби виробництва (стандарти безпеки робочих місць), характеристики товарів або послуг (наприклад, якість продукції, безпека товарів), умови обслуговування (наприклад, недопущення дискримінації у забезпеченні товарами або послугами). Регулювання економіки (вплив на ціну, продуктивність, доступ на ринок і вихід з нього) певною мірою торкається і сфери соціального регулювання (наприклад, навколишнє середовище, споживчі товари тощо).

У визначенні регулювання економіки слід підкреслити його реалізацію шляхом діяльності державних органів, а також спрямованість на коригування економічної діяльності суб'єктів. Важливою характеристикою регулювання економіки, на відміну від інших елементів державного впливу на неї, слід вважати те, що воно здійснюється шляхом застосування норм, які підтримуються реалізацією санкцій. Державне регулювання економіки не ґрунтується на економічних стимулах для досягнення його мети. Інші інструменти державного впливу на економіку (оподаткування, субсидіювання) спрямовані на зміни у діяльності суб'єктів шляхом застосування економічних стимулів або використання інших прийомів (наприклад, розповсюдження державними органами інформації, що впливає на поведінку в сфері економіки).

Численні й різноманітні види діяльності, що включаються до державного регулювання економіки, можна класифікувати.

Діяльність з державного регулювання економіки може бути класифікована залежно від того, на чию користь воно здійснюється. Так, деякі види регулювання спрямовані на захист груп підприємців (наприклад, заборона цінової дискримінації серед конкуруючих суб'єктів підприємницької діяльності, захист малого та середнього підприємництва), інші - на захист споживачів (наприклад, регулювання безпеки товарів, добросовісності реклами) або можуть здійснюватися в суспільних інтересах в цілому (наприклад, захист навколишнього середовища).



Розділ 2. Класифікація видів державного регулювання

Класифікація регулювання можлива також залежно від того, чи впливає воно на окрему галузь економіки або на економіку в цілому, тобто має вузько галузеве або загальноекономічне спрямування. Деякі види впливу можуть здійснюватися стосовно окремих галузей, в той час як більшість типів регулювання впливають на економіку в цілому.

Державне регулювання економіки також можна поділити на два типи залежно від того, спрямоване воно на заміну конкуренції чи є доповненням до ринкових механізмів і призначене для досягнення інших специфічних цілей.

Класичним прикладом першого типу регулювання є природна монополія. Вона існує в галузях (ринках), пов'язаних зі значним обсягом продукції, де в силу технологічних особливостей виробництва найефективніше задоволення попиту за відсутності конкуренції, функціонуванні одного суб'єкта підприємництва. Найбільший суб'єкт підприємницької діяльності в такій галузі е і найефективнішим, оскільки його витрати на одиницю продукції мінімальні. Такий суб'єкт здатний витісняти конкурентів з ринку, і менші за розмірами суб'єкти підприємництва не можуть конкурувати з ним. За відсутності регулювання в такій галузі монополія здатна встановити більш високі ціни, ніж це зумовлено витратами виробництва.

Державна політика щодо природної монополії полягає в дозволі одному великому суб'єкту функціонувати на ринку, використовуючи при цьому регулювання його діяльності для запобігання монопольних цін. Отже, регулювання природної монополії дає змогу державі використовувати переваги галузей економіки з об'ємною продукцією без перекладання на споживачів тягаря монополістичних цін і без затрат на перетворення монополістів на малі і середні підприємства та їх об'єднання, що вироблятимуть таку саму або меншу кількість продукції, але за вищими цінами.

Надання комунальних послуг - типовий приклад такої монополії, а регулювання доступу на ринок, цін і доходів суб'єктів підприємництва - це приклади державного регулювання. Підставою для державного регулювання є те, що паралельні й конкуруючі суб'єкти, які надають комунальні послуги (електро-, газо-, водо- та інше постачання) дублюватимуть один одного і спричинятимуть збільшення витрат споживачів. Конкуренція в таких галузях нестабільна і неефективна, однак відсутність регулювання суб'єктів природних монополій може призвести до підвищення цін і, отже, необґрунтованого збагачення виробників за рахунок споживачів. Державне регулювання в такому випадку означає регулювання цін суб'єктів природних монополій і обмеження або усунення доступу конкурентів на ринок. Таким чином, розглянутий тип регулювання економіки охоплює випадки необхідності регулювання, зважаючи на те, що конкуренція не може працювати в теорії або практиці, бо може існувати тільки один суб'єкт підприємницької діяльності і, як наслідок, немає конкурента, що змагається з ним. Таке регулювання можливе в ситуації з природною монополією, як альтернатива конкуренції для запобігання зловживань монопольною владою. Мета регулювання в цій ситуації - зберігати затрати і ціни низькими, а обслуговування і якість - високими. Економічне регулювання здійснюється для досягнення тих самих ринкових цілей, що й конкуренція.

Другий тил регулювання відрізняється від першого тим, що він не замінює конкуренцію, а є доповненням до ринку і призначений для досягнення специфічних цілей. Він діє в тих ситуаціях, коли нерегульований ринок не забезпечує певні суспільні інтереси, наприклад, при недостатності інформації про товар на ринку. Багато суб'єктів підприємницької діяльності дуже незначною мірою зацікавлені або зовсім не зацікавлені в забезпеченні споживачів достатньою інформацією про якість і характеристики товару. Більш того, багато підприємців вважають, що забезпечення споживачів неповною або неточною інформацією більшою мірою відповідає їх інтересам.

Метою регулювання у таких випадках є захист прав споживачів, їх здоров'я і безпеки шляхом інформування споживачів про товари, що створюються та реалізуються на ринку. Регулювання у цій сфері може набирати форм встановлення державних вимог та стандартів щодо маркування і сертифікації товарів.

Держава для регулювання економіки використовує як економічні (непрямі), так і адміністративні (прямі) методи впливу на підприємницьку діяльність й економіку країни. Основними серед економічних важелів є податки, перерозподіл прибутків і ресурсів, ціноутворення, державна підприємницька діяльність, кредитно-фінансові механізми тощо. Адміністративні методи, тобто заходи прямого впливу, використовуються державою в тому випадку, коли економічні методи неприйнятні або недостатньо ефективні для вирішення певного завдання. Вони використовуються в таких галузях: природна державна монополія; охорона навколишнього середовища і використання ресурсів; сертифікація, стандартизація, метрологія. Для створення нормальних умов для підприємницької діяльності держава має проводити відповідну економічну політику, що складається з фіскальної, науково-технічної, інвестиційної, цінової, амортизаційної, кредитно-грошової та інших, при реалізації яких вона в комплексі використовує як економічні, так і адміністративні методи.

Держава може бути:

1) гальмом розвитку підприємництва, коли воно створює вкрай несприятливі умови для розвитку підприємництва або навіть забороняє його;

2) стороннім спостерігачем, коли держава прямо не протидіє розвиткові підприємництва, але водночас і не сприяє його розвитку;

3) прискорювачем підприємницького процесу, коли держава веде постійний і активний пошук заходів для залучення до підприємницького процесу нових економічних агентів.

Основними функціями держави як прискорювача підприємницького процесу є:

а) держава бере на себе освітні функції, тобто функції з професійної підготовки та виховання підприємницьких кадрів;

б) держава підтримує у фінансовому відношенні підприємців, які щойно вступили або вступають у сферу ділової активності;

в) держава бере на себе функції створення для підприємців необхідної підприємницької інфраструктури.

Іноді затверджується, що термін "державне регулювання" не відбиває всіх проблем, які треба вирішувати державі у процесі формування ринкової економіки, на сучасному етапі питання має ставитися ширше - про державну систему підтримки підприємництва, що складається із трьох основних аспектів - теоретичного, правового й організаційного.

Не заперечуючи значимості державної підтримки підприємництва, не можна не відзначити, що державна підтримка підприємництва не може замінити державне регулювання, як і навпаки, оскільки це дві різні форми державного впливу на економіку, кожна з яких вирізняється значною своєрідністю і виконує певну роль у розвитку економіки в цілому, і підприємницької діяльності зокрема.

Підприємництво користується державною підтримкою у всіх промислове розвинутих країнах, суть якої зводиться до розробки конкретних заходів за трьома напрямками: консультаційний супровід процесу створення і функціонування вперше створюваних фірм на початковому етапі; надання певної фінансової підтримки вперше створюваній структурі або надання такій структурі певних пільг (зазвичай у сфері оподаткування); надання технічної, науково-технічної або технологічної допомоги малопотужним у фінансовому відношенні підприємницьким структурам.

Держава використовує безліч форм і механізмів для безпосереднього або опосередкованого впливу на суб'єктів підприємницької діяльності, в яких проявляються різноманітні аспекти, що включають сприяння підприємництву, планування, регулювання. Крім того, держава у взаємовідносинах із підприємцями може виступати покупцем, власником, менеджером економіки.

Так, свою функцію підтримки підприємництва держава виконує шляхом субсидій та інших форм фінансової допомоги, що призначені для сприяння окремим галузям промисловості, регіонам країни, а інколи - окремим підприємцям. Деякі з цих форм підтримки такі ж різноманітні, як і їхня кількість, і спрямовані на стабілізацію економіки, підтримку її збалансованості, стимулювання інновацій. Державні субсидії, що надаються окремим галузям економіки, підтримують підприємництво шляхом надання фінансових коштів або послуг. Крім прямих субсидій, держава також бере на себе значні затрати на науково-дослідні роботи в окремих галузях, що вважаються важливими для забезпечення національного добробуту і володіють комплексною технологією.

Держава може бути своєрідним гарантом окремих суб'єктів підприємництва, не допускаючи їх банкрутства, якщо це може призвести до несприятливих наслідків для всієї економіки. Вона виступає як покупець, закуповуючи товар і послуги підприємців для державних потреб.

Держава здійснює функції власника стосовно державної власності, а також бере участь у підприємствах, заснованих на поєднанні приватної та державної власності. Виступаючи в ролі менеджера економіки, держава широко використовує фінансову, монетарну політику та політику планування.

Вона також впливає шляхом моніторингу суб'єктів підприємницької діяльності, зокрема, стосовно вимоги надання певних видів інформації, наприклад, фінансовими інститутами та іноземними інвесторами.

Регулювання застосовується у відповідь на необхідність захисту суспільних інтересів від зловживань і порушень з боку суб'єктів підприємницької діяльності та їх об'єднань і для захисту суб'єктів підприємництва та їх об'єднань від порушень їх прав іншими підприємцями. Не можна заперечувати, що є суб'єкти підприємницької діяльності та їх об'єднання, які для досягнення мети одержання прибутку не обтяжені етичними або правовими проблемами, ними керує лише бажання швидко отримати прибуток. У цих ситуаціях державне регулювання є засобом коригування певних шкідливих результатів підприємницької діяльності.

Державне регулювання економіки необхідне в перехідний період до ринкової економіки. Тому невиправданим є заперечення та критика всіх форм державного впливу на економіку і підприємницьку діяльність або всіх засобів їх державного регулювання. Однак не можна стверджувати і зворотне - що будь-яке державне регулювання і вплив на економіку та підприємницьку діяльність є ефективним у досягненні його мети. Для визначення позитивних і негативних аспектів державного регулювання підприємництва важливе значення має характер правил, що встановлюються, ступінь їх деталізації процедура здійснення тощо.

Хоча державне регулювання підприємницької діяльності ґрунтується на законодавстві, однак не вичерпується ним, оскільки це складний процес, що охоплює комплекс різноманітних організаційно - правових заходів. Організаційний аспект державного регулювання виявляється в створенні певних державних органів і наділенні їх відповідними повноваженнями для цілеспрямованого впливу на економічні відносини та підприємницьку діяльність.

Самі по собі правові засоби, закріплені у чинному законодавстві, не можуть забезпечити підприємницьку діяльність без відповідного і високоякісного організаційного механізму щодо їх застосування у практиці, що включає наявність певної організаційної структури, повноважень відповідних органів, підготування його кадрів тощо. Для досягнення організованості правових засобів недостатньо лише нормативної регламентації, а необхідне належне їх застосування, що неможливо без організаційного аспекту, тобто належного функціонування державних органів, які застосовують правові засоби. Регулювання підприємницької діяльності не може зводитися лише до організаційних засобів, але і не повинно бути абстраговане від питань організації регулювання цієї діяльності.

Значний масив законодавства про підприємництво, складність управлінських рішень, що закріплюються правом, спричинює неможливість регулювання підприємницької діяльності без організаційного впливу відповідних державних органів. Організаційні заходи становлять право організуючу функцію діяльності, розробка і фактичне здійснення яких спрямовані на забезпечення реалізації правових норм. Результативність правових засобів у досягненні поставленої мети залежить не тільки від їх фіксації в законодавстві, але й значно більшою мірою - від належної організації їх застосування, що включає визначення компетенції відповідних органів, наділених такими повноваженнями, оптимальний вибір правового засобу, додержання вимоги процесуального (процедурного) законодавства, забезпечення виконання рішень, що приймаються компетентними органами, тощо.

Державне регулювання в цілому і його окремі засоби та сфери зокрема підлягають аналітичній оцінці з метою з'ясування можливостей його вдосконалення.

Для визначення того, чи є регулювання економіки, підприємницької діяльності в конкретній ситуації виправданим, вважаємо необхідним попередній аналіз таких аспектів:

* визначення мети регулювання і ступеня його впливу на обмеження ринку, тобто визначення необхідності й наслідків впливу. Це включає такі питання: яка саме проблема потребує вирішення; що викликає необхідність державного регулювання;

* визначення засобу впливу регулювання на ринок, а саме, чи буде регулювання посилювати конкуренцію шляхом усунення обмежень доступу на ринок, вдосконалення інформування або усунення обмежень цінового механізму або іншим засобом; яким саме чином державне регулювання здатне вдосконалити функціонування ринку чи іншим чином відповідати його меті; чи дасть регулювання кращий результат, ніж його відсутність;

* дослідження впливу регулювання економіки на досягнення інших економічних цілей, наприклад, вдосконалення технології, економічний розвиток, зменшення рівня інфляції, підвищення зайнятості населення тощо;

* вплив регулювання на міжнародну конкурентоспроможність;

* визначення можливих побічних і вторинних результатів регулювання;

* дослідження альтернативних підходів. До цього аналізу має ввійти аналіз конкретним відомством, що має намір здійснювати регулювання, альтернативних підходів для вирішення проблеми, а також обґрунтування переваг запропонованого заходу державного регулювання переважно перед альтернативними варіантами. Зокрема, такий аналіз включає дослідження перспектив незастосування регулювання (чи можуть існуючі або потенційні ринки чи правовий механізм вирішити проблему, що виникла), основні альтернативні варіанти в межах законодавства і без його використання, включаючи альтернативні рівні й заходи досягнення мети регулювання, альтернативні ринкове орієнтовані шляхи регулювання; аналіз затрат на державне регулювання і його результатів - встановлення сприятливих результатів запропонованого методу регулювання, детальний і, де це можливо, точний підрахунок усіх потенційних сприятливих результатів, обґрунтування механізму, шляхом якого можливе досягнення цих результатів, а також застосування подібного аналізу стосовно оцінки витрат.

Державне регулювання економіки і підприємницької діяльності має здійснюватися тільки у випадку, коли доведено перевищення потенційних результатів над його потенційними витратами. Мета регулювання і засоби досягнення цієї мети мають обиратися стосовно ступеня їх відповідності суспільним інтересам. Регулювання цін і продуктивності на конкурентних ринках слід скорочувати до мінімуму. Доступ на ринок слід регулювати тільки там, де це необхідно для забезпечення здоров'я і безпеки населення або управління національними ресурсами.

Регулювання не є кінцевим саме по собі. У будь-якому випадку регулювання веде до державного втручання в ринок. Нерідко в країнах, що перебувають у процесі трансформації до ринку, держава втручається в економіку частіше, ніж де необхідно, на шкоду економіці в цілому. Таке втручання набуває форми законодавчих або адміністративних заходів або навіть державної участі в діяльності, яку повинні здійснювати суб'єкти підприємницької діяльності. Навіть за наявності підстав для регулювання держава часто діє таким чином, що не відповідає ринковому механізму, наприклад, підпорядковуючись протекціоністській політиці або субсидіюванню великих і неефективних підприємств. Слід уникати надмірного регулювання економіки і підприємницької діяльності.

Основним регулятором економіки повинен виступати конкурентний ринок, що підтримується конкурентним законодавством. Там, де державний вплив на економіку необхідний, перевага має надаватися його способам, що базуються передусім на стимулах, а не командним і контрольним способам.

При здійсненні державного впливу на економіку для запобігання неадекватності методу регулювання, що використовується, його меті необхідно зважати на таке. У структурно конкурентних галузях перевага має надаватися саморегулюванню ринку, а не його державному регулюванню. Для досягнень мети впливу необхідно використовувати не один, а систему заходів і методів, включаючи стимули. Державі слід здійснювати і продовжувати економічне регулювання у тих сферах, де складається ефективна конкуренція. Є багато сфер економіки, де альтернативи регулювання можуть працювати більш ефективно, ніж регулювання для досягнення тієї самої мети.

Державне регулювання допускає можливість використання примусового механізму до суб'єктів підприємницької діяльності, що не дотримуються встановлених законодавством правил. Альтернативою цьому е використання опосередкованих методів державного впливу у формі сприяння та заохочення підприємництва. Ринковий підхід для досягнення мети державного впливу на економіку допускає більшою мірою використання стимулів, а не примусу. Бажана з позиції суспільних інтересів поведінка підприємців може бути досягнута не тільки за допомогою державного регулювання, а й стимулюванням, що спонукає їх діяти відповідно до власних інтересів.

Держава може забезпечити такі стимули, зокрема, податковою політикою. Постачання споживачів більш точною інформацією стосовно потенційних ризиків, пов'язаних з тією або іншою продукцією окремих підприємців, може бути більш ефективним засобом забезпечення безпеки товарів, ніж заборона випуску окремих товарів або встановлення державних стандартів їх якості. Інформаційний підхід як альтернативний державному регулюванню, в тому числі поширення інформації про небажані наслідки, пов'язані з використанням певної продукції, може дієвим стимулом виробництва підприємцями безпечніших товарів.

В останньому підсумку державне регулювання підприємництва спрямоване на створення підприємницького середовища, сприятливого для розвитку підприємництва. У цьому корисним є визначення поняття підприємницького середовища як суспільної економічної ситуації, що включає ступінь економічної свободи, наявність (або можливість появи) підприємницького корпусу, домінування ринкового типу економічних зв'язків, можливість формування підприємницького капіталу і використання необхідних ресурсів.

2.1 Організаційно-правові методи державного впливу на розвиток господарських відносин та методи їх реалізації

Розглядаючи дане питання, передусім слід зазначити, що держава, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, відповідно до П. 1 ст. 8 Господарського кодексу України, не є суб'єктами господарювання.

Рішення органів державної влади та органів місцевого самоврядування з фінансових питань, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів, а також з адміністративних та інших відносин управління, крім організаційно-господарських, в яких орган державної влади або орган місцевого самоврядування є суб'єктом, наділеним господарською компетенцією, приймаються від імені цього органу і в межах його владних повноважень.

Господарська компетенція органів державної влади та органів місцевого самоврядування реалізується від імені відповідної державної чи комунальної установи. Безпосередня участь держави, органів державної влади та органів місцевого самоврядування у господарській діяльності може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Важливою формою державної політики у сфері регулювання економіки є державне замовлення. Відповідно до статті 13 Господарського кодексу, Державне замовлення є засобом державного регулювання економіки шляхом формування на договірній (контрактній) основі складу та обсягів продукції (робіт, послуг), необхідної для державних потреб, розміщення державних контрактів на поставку (закупівлю) цієї продукції (виконання робіт, надання послуг) серед суб'єктів господарювання, незалежно від їх форми власності.

Державний контракт - це договір, укладений державним замовником від імені держави з суб'єктом господарювання - виконавцем державного замовлення, в якому визначаються економічні та правові зобов'язання сторін і регулюються їх господарські відносини.

Поставки продукції для державних потреб забезпечуються за рахунок коштів Державного бюджету України та інших джерел фінансування, що залучаються для цього, в порядку, визначеному законом.

У випадках, передбачених Господарським кодексом та іншими законами, Кабінет Міністрів України, інші органи виконавчої влади можуть встановлювати державні завдання, що є обов'язковими для суб'єктів господарювання. державний правовий господарський підприємницький

Засади та загальний порядок формування державного замовлення на поставку (закупівлю) продукції, виконання робіт, надання послуг для задоволення державних потреб визначаються законом.

Особливості відносин, що виникають у зв'язку з поставками (закупівлею) для державних потреб сільськогосподарської продукції, продовольства, озброєння та військової техніки, а також інших спеціально визначених (специфічних) товарів, регулюються відповідно до закону.

Одним із завдань держави у сфері регулювання економіки є контроль за діяльністю суб'єктів підприємницької діяльності, основні засади якого обумовлені статтею 19 Господарського кодексу. Визначається, що суб'єкти господарювання підлягають державній реєстрації відповідно до умов Господарського Кодексу та закону.

Держава здійснює контроль і нагляд за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у таких сферах:

- збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

- фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

...