Судове право: проблеми та перспективи розвитку в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Судове право: проблеми та перспективи розвитку в Україні

Правосуддя - це складна, але разом із тим єдина у своїй основі і за характером галузь державної діяльності. Відомо, що тільки суд і жоден інший орган не в змозі, як визначено у ст.. 124 Конституції України, здійснювати правосуддя. Суд у системі суб'єктів судочинства посідає винятково незалежну, самостійну правосуб'єктність, наділений правосудною юрисдикцією. Саме тому делегування функцій судів, а також привласнення їх іншими органами чи посадовими особами не допускається. Суд єдиний носій судової влади. Таке обґрунтування ще у 1983 р. зробили вчені С. Полянський, М. Строгович, В. Савицький та А.Мельников, наголошуючи, що судова влада - це особлива форма державно-владних відносин у системі судочинства. Судова влада необхідна там і тоді, коли виникає правовий конфлікт, спір, який вимагає вирішення у судовому порядку.[1 с.11]

Слід також зазначити, що категорія судове право має декілька самостійних значень:

1) під судовим правом розуміється право, що утворюється у процесі судової діяльності та відображається у судових прецедентах - так зване прецедентне право - чи іншій судовій практиці, рішеннях конституційних судів та інших судових актах.

2) під судовим правом розуміють сукупність норм, які регулюють судоустрій та судочинство. У цьому розумінні судове право має характер міжгалузевого комплексу норм.

3) судове право - це наукова концепція часів Великої судової реформи 1864 р. у царській Росії, яка з середини 30-х років минулого століття була продовжена радянською юридичною наукою і відродилася у сучасній Україні та деяких країнах СНД.

4) під судовим правом вбачається галузь права, що комплексно вивчає судову владу та правосуддя у їх системному зв'язку організації та дії, що й становить основу теорії судової влади.

На думку М. Розіна, судове право відображає всю ту еволюцію, яку протягом довгих років пройшли юридичні уявлення про природу судової влади та її суспільно-політичні завдання. [3 с.38]

На вітчизняному правовому просторі вчення судового права нині залишається практично забутим, лише поодинокі теоретики права ініціюють питання про необхідність його розробки. Водночас до українських послідовників вчення судового права належать М. Михеєнко, І. Марочкін, В. Бринцев, В. Городовенко, В. Сердюк, А. Селіванов, Л. Москвич, І. Назаров, В. Бойко, О. Юлдашев. Зокрема М. Михеєнко та В. Бринцев одними із перших порушили питання про необхідність кодифікації законодавства про судову владу. Одразу після прийняття Конституції України В.Бринцев виніс на обговорення ідею про створення Кодексу судової влади, який став би уніфікованим (побудованим на принципах кодифікації) збірником правових норм, що регулюють побудову і діяльність правосуддя. Так, учений зазначає, що, на відміну від попередніх етапів розвитку судової системи в Україні, чинна правова база є досить розгалуженою, для неї характерна відсутність єдиних принципів побудови правосуддя: загальних судів, господарських судів, конституційного судочинства. [2 с.21]

На підставі цього, основним завданням Кодексу судової влади має стати створення чіткої та єдиної законодавчої основи, яка забезпечила суверенність та незалежність судової влади і створила б передумови для справжнього правосуддя, одночасно забезпечивши передумови для зміцнення авторитету судової влади.

З позицій А. Селіванова, доктрина судового права споріднена з джерелами і формами права: наукою, судовою практикою, принципами, судовою політикою, а також правовими актами.Державне значення цього питання підтверджується наявністю розбіжностей, дискусій між протилежно налаштованими сторонами (політиками і державними діячами та суддівським корпусом, органами суддівського самоврядування) щодо характеру, змісту і результатів судово-правової реформи. У цьому проявляється дуже слабка теоретична база для виявлення тенденцій і закономірностей стосовно функціонування судової системи в Україні як однієї з важливих сфер існування публічної судової влади, завдання якої - здійснення справедливого правосуддя. [3 с.40]

Крім того, на думку А.Селіванова, структура судового права як предмета науки може мати такий вигляд:

· теорія судової влади, судоустрою, судочинства;

· теорія організації судового праворозуміння і правозастосування з елементом правотворчості.

Судове право ідентифікується з теорією правового забезпечення суспільних відносин, які пов'язані із здійсненням правосуддя. У цьому можна побачити самостійне призначення судового права як вчення про судову владу в публічно-правовій системі України. Отже, судове право нині справді претендує на місце самостійної галузі вітчизняної наукової юриспруденції.

Основне призначення судового права наука пов'язує з предметом дослідження - побудовою самостійної судової влади та процесуальною судовою діяльністю, яка відображена в організації судової практики.

Самостійний підхід до теорії судового права сформулювали В.Бойко, В.Євдокимов та О.Юлдашев. Зокрема, у своїй праці «Право людини на правосуддя» автори поділяють позиції про те, що судовим правом є сукупність позитивних прав, що забезпечують природне право людини на справедливий судовий захист. [3 с.41]

Сукупність певних позитивних правових норм, за допомогою яких реалізовується природне право на правосуддя, можна об'єднати саме за такою ознакою - забезпеченого названого вище права. Тобто автори говорять про спорідненість цих правових норм, самостійність предмета їх регулювання. під предметом регулювання у судовому праві розуміють сукупність відповідних відносин, що виникають при формуванні, функціонуванні й розвитку судової влади між людиною, юридичною особою, іншими суб'єктами правовідносин і судом, між судом і державою з приводу здійснення правосуддя безпосередньо або забезпечення судової діяльності. Отже, йдеться про самостійну галузь права - судове право. [4 с.44]

На жаль, за відсутності в Україні належного теоретичного підґрунтя щодо цілісної організації судової влади та судочинства створюється протистояння й заперечення розробок цього напряму.

Водночас у вітчизняну правову систему хибно закралася тенденція штучного розрізнення та подрібнення не тільки матеріального, а й процесуального права. судовий право влада судочинство

Загострюючи увагу на існуючій проблемі, О.Бринцев наголошує, що законодавцю потрібно остаточно визначитися із базовою концепцією: або обрати цивілістичну - і тоді скасувати Господарських кодекс України, ліквідувати господарські суди, відмовитися від Господарського процесуального кодексу України; або господарську - і тоді вилучити із Цивільного кодексу України все, що стосується регулювання економічних відносин, значно вдосконалити Господарський кодекс з акцентом на базові категорії, ліквідувати адміністративні суди і відмовитися від Кодексу адміністративного судочинства України. [3 с.46]

Підсумовуючи, можна зробити такі висновки. Відновлення суверенітету України тісно пов'язане з проблемами організації та діяльності системи правосуддя. На початковому етапі державотворення існуючі проблеми значною мірою були зумовлені тим, що вітчизняна правова наука не оперувала узгодженим теоретичним підходом щодо судової влади. Але нині узгодження судової влади як самостійного політико-правового явища вимагає консолідованого теоретичного підґрунтя. Водночас теорія судової влади може стати самостійним науковим напрямом, а в перспективі - теоретичною основою судового права як окремої галузі права, що комплексно обстоюватиме судову владу й судочинство у їх системному взаємозв'язку, відповідно до статистики та динаміки дії та розвитку права.

Список використаної літератури та джерел

1. Селіванов А. Судове право як самостійна галузь системи сучасного українського права/ Селіванов А.; Юридичний журнал «Право України» №3,2015. К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2015. с. 9-17.

2. Москвич Л. Судове право: крок від теорії до галузі права/ Москвич Л.; Юридичний журнал «Право України» №3, 2015. К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2015. с. 18-25.

3. Прилуцький С. Судове право як концептуальна основа судової влади України/ Прилуцький С.; Юридичний журнал «Право України» №3, 2015. К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2015. с. 26-41.

4. Городовенко В. До питання визначення правової прирди та системи принципів судового права/ Городовенко В.; Юридичний журнал «Право України» №3, 2015. К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2015. с. 42-52.

5. Назаров І. Джерела судового права/ Назаров І.; Юридичний журнал «Право України» №3, 2015. К: Видавничий Дім «Ін Юре», 2015. с. 53-59.

Размещено на Allbest.ru