Кібербезпека в українському інформаційному просторі

3.3 ІНФОРМАЦІЙНА ВІЙНА З РФ ЯК ВИКЛИК СЬОГОДЕННЯ - ДВИГУН РОЗВИТКУ В УКРАЇНІ ЦИФРОВОГО СУСПІЛЬСТВА

Збройна агресія Російської Федерації проти України стала довгостроковим чинником впливу на українську політичну, економічну, військову та соціальну реальність. Внаслідок дій РФ впродовж 2014 р. було деформовано систему глобальної та регіональної безпеки, а також чинну систему міжнародного права. Майже всі міжнародні гарантії безпеки для України (зокрема в межах Будапештського меморандуму) виявилися недієздатними в умовах, коли агресором виступив один із гарантів -- Російська Федерація. Росія застосувала проти України концепцію «гібридної війни», яка багато в чому є унікальною зі структурно-функціонального погляду: за формою вона «гібридна», а за змістом -- «асиметрична» [19].

Геополітичний реванш: від ідеї до стратегії Головне в нинішньому протистоянні України і РФ полягає в тому, що воно є логічним завершенням тривалої «геостратегії реваншу», яку довго напрацьовувала Москва. У концентрованому вигляді цю ностальгію ще 2005 р.[8,с.230]. висловив В. Путін у посланні Федеральним Зборам Російської Федерації: «…Маємо визнати, що розпад Радянського Союзу став найбільшою геополітичною катастрофою століття. Для російського ж народу він став справжньою драмою. Десятки мільйонів наших співгромадян та співвітчизників опинилися за межами російської території» [12,с.124]. Деякі дослідники відносять витоки російських практик «гібридних воєн» до 20-х років XX ст. (методи «активної розвідки») [19]. Про масштаби інформаційної війни, розгорнуті Росією проти України, найточніше сказав Головнокомандувач об'єднаних Збройних сил НАТО в Європі Ф.Брідлав: «Це найбільш дивовижний інформаційний бліцкриг, який ми коли-небудь бачили в історії інформаційних воєн» [31]. Інформаційний фронт «гібридної війни» розгортається одразу на кількох напрямах. Передусім: (1) серед населення в зоні конфлікту; (2) серед населення країни, проти якої здійснюється агресія, однак територія якої не охоплена конфліктом; (3) серед громадян країни агресора і (4) серед міжнародного співтовариства[19].

Хоча інформаційний складник справді став наскрізною темою «гібридної війни», проте він виконує не самостійну, а допоміжну роль, більшою мірою супроводжуючи військову фазу операції. Однак в українському випадку маємо справу не просто з ворожою пропагандою, а з тим, що фахівці-інформаційники слушно характеризують як «війну смислів/сенсів» (початок якої можна умовно віднести до 2006--2007 рр.) [14,с.16]. Для ретрансляції цих смислів задіяно всю множину каналів донесення інформації. Основним структурним елементом у цій війні стають симулякри -- образи того, чого в реальності не існує. Прикладами таких симулякрів є: «фашисти в Києві», «звірства каральних батальйонів», «розіп'яті хлопчики», використання Україною заборонених озброєнь[14,с.17]. Стратегічна мета експлуатації цих симулякрів -- замінити об'єктивні уявлення цільових груп про характер конфлікту тими «інформаційними фантомами», які потрібні агресору. Активна фаза військового протистояння, що розпочалася з кінця лютого -- початку березня 2014 р., супроводжувалася тактичною інформаційною підтримкою, яка так само використовувала прийоми побудови й експлуатації симулякрів[14,с.18]. Україні вдалося досить швидко адаптуватися і частково відреагувати на цей виклик. «Кримська кампанія» показала слабкість російського інформаційного складника їхньої версії «гібридної війни», -- вона не витримує постійного, прискіпливого медіа-погляду. Відповідно, чи не перше, що зробили різноманітні «ополченці» та «зелені чоловічки» на окупованих територіях, -- це відключили українські телеканали і масовано включили російські[14,с.20]. Формування єдиного й повністю контрольованого інформаційного простору -- очевидна стратегія розгортання інформаційного складника конфлікту з боку агресора. Тож не дивно, що вже під час подій в окремих містах Донецької та Луганської областей бойовики налагодили процес пошуку проукраїнських стримерів і систематично перешкоджали їхній діяльності (наприклад, ситуація з луганським стримерами або журналістами інтернет-телебачення). Важливо відзначити, що Російська Федерація розгорнула один із фронтів «гібридної війни» і проти громадян своєї держави, формуючи там модель поведінки, яка багато в чому улягає месиджам федеральної преси (їй повністю довіряють майже 60 % росіян) [12,с.130]. Небажання значної кількості громадян Росії подивитися на речі під іншим кутом зумовлене і страхом виникнення когнітивного дисонансу між дійсністю, формованою російськими ЗМІ, та реальними подіями. Тож багато в чому про росіян справді можна сказати як про народ, котрий «першим упав під натиском власного телебачення» [11,с.439]. Ще один важливий інформаційний фронт -- зовнішній. Масштаби діяльності фондів, культурних товариств, аналітичних центрів і просто «експертів» проросійської спрямованості в Європі, а також діяльність каналу RT справді значні. Однак навіть тут загальна концепція «гібридної війни» по-російськи дається взнаки: частину таких експертів просто вигадують, а від їх імені публікують необхідні коментарі та висновки, -- останній такий випадок був із вигаданим німецьким експертом[14,с.28]. Нині занепокоєння масштабами російського інформаційного проникнення виявляють і країни Європи. У 2014 р. в Латвії було створено Центр стратегічних комунікацій НАТО (NATO Strategic Communications Centre of Excellence), серед завдань якого -- забезпечити адекватну відповідь на спроби інших країн вплинути на інформаційний простір членів НАТО[33]. Важливість розвитку стратегічних комунікацій було підкреслено і після саміту НАТО в Уельсі. Зокрема, там прямо зазначалося, що створений Центр має опікуватися питаннями «гібридної війни». На сили Центру у протидії російській пропаганді сподіваються і в окремих країнах, зокрема в Польщі та країнах Балтії. Вже кілька попереджень російському іномовному телеканалу RT зробив британський медіарегулятор Ofcom за порушення під час висвітлення української кризи. Важливим трансграничним простором ведення інформаційного протиборства стала мережа Інтернет[33]. Різноманітні реальні й удавані «хактивісти», «кіберпартизани», «кіберополчення», а також спеціальні підрозділи різних безпекових відомств для ведення протистоянь у кіберпросторі -- всі вони стають важливим елементом кібератак, а також ведення спеціальних психологічних операцій у соціальних мережах та в мережі Інтернет загалом (наприклад, організація російськими спецслужбами протестів внутрішніх військ під Адміністрацією президента у жовтні 2014 р.) [11,с.440]. Однак повністю завоювати інформаційний простір Росії не вдалося, -- чимало пропагандистських заяв із боку російського телебачення з української тематики швидко спростовували самі інтернет-користувачі, які дедалі частіше стають «рядовими інформаційних воєн» [11,с.441].

Висновки для України. Ще в 1975 р. британський учений-міжнародник Е.Макк зробив важливий висновок: у більшості сучасних йому конфліктів сильні країни не зазнали військової поразки, вони зазнали поразки в політичному сенсі -- не зуміли нав'язати свою волю противнику[13,с.240]. Політична перемога слабкої сторони полягала в тому, що вона -- шляхом застосування асиметричних способів ведення військових дій (переважно партизанських) -- спромагалася виснажити волю сильного ворога до продовження війни та досягнення поставлених цілей. Відповідно, і подвійне завдання України в нинішньому асиметричному протистоянні -- двовимірне. У зовнішньому вимірі -- не піддатися на нав'язування нам зовнішньої, вочевидь деструктивної для нашої державності, політичної волі Кремля, однак при цьому -- виснажити противника[19]. А у вимірі внутрішньому -- забезпечити домінування нашої політичної волі у проблемних регіонах, не допускаючи, щоб вони виснажили нас економічно й політично. Водночас, нинішнє пріоритетне завдання -- дати ефективну і змістовну відповідь передусім на військову, а також на інформаційну агресію проти нашої держави. У військовій сфері багато що залежатиме від зовнішніх чинників (зокрема -- міжнародної допомоги) [20]. Швидше за все, Україна й надалі потребуватиме істотної підтримки з боку своїх партнерів саме у військовій сфері, щоб бути готовою до воєнної відсічі у разі подальшої ескалації воєнної компоненти «гібридної війни». Не менш важливим є завдання формування системи аналізу загроз і захисту критичної інфраструктури. Так, очевидно, що захист об'єктів енергетичної інфраструктури (особливо в зоні, наближеній до АТО) має стати одним із пріоритетів для держави[20]. З огляду на важливість енергетичної інфраструктури для життєдіяльності суспільства, її система захисту мусить мати належний рівень. Оскільки нині більшість суб'єктів господарювання в енергетичному секторі приватні, відповідальність за забезпечення захисту критичної інфраструктури країни мають нести як відповідні органи державної влади, так і приватний сектор (оператори енергетичної інфраструктури) [20]. При цьому інші зацікавлені суб'єкти, зокрема місцеві органи влади та населення, також повинні залучатися до діяльності в цій сфері. Більш цілісною має стати реакція і на інформаційну агресію. Вже вжито низку заходів переважно обмежувального характеру, однак навряд чи це може стати вичерпною відповіддю на такі виклики. Багато що залежатиме від медіа-сектору та громадських активістів, оскільки левову частку російського агітпропу держава обмежити часто не в змозі. Однак маємо створити умови, за яких усе це замінить якісний вітчизняний інформаційний продукт[20].

Підсумок - має бути посилена реалізація державної інформаційної політки на окупованих російськими військами територіях. Далеко не повністю використано потенціал інформаційного спротиву на зовнішній арені: МЗС України хоч і робить багато, однак навряд чи зможе закрити всі проблемні напрями. Пришвидшеної реалізації потребує створення ефективного іномовлення, мусимо визнати, що на сьогодні воно існує більше де-юре, ніж де-факто. Активніше повинні використовуватися інструменти публічної дипломатії. Маємо перестати ігнорувати складнощі роботи в російському інформаційному просторі, хоча останній Росія активно закриває від будь-яких сторонніх учасників. Приклад цього - останні законодавчі рішення щодо обмеження частки іноземної власності у ЗМІ. Українська держава має віднайти механізми інформаційної взаємодії з російською аудиторією. Протистояти Росії в «гібридній війні» буде важко. Противник готувався до цього протистояння роками і чітко знає, чого хоче. Однак держава мусить навчитися протидіяти викликам «гібридної війни».

ВИСНОВОК

Кібернетична безпека (кібер безпека) - стану захищеності кібер простору держави в цілому або окремих об'єктів його інфраструктури від ризику стороннього кібернетичного впливу, за якого забезпечується їх сталий розвиток, а також своєчасне виявлення, запобігання й нейтралізація реальних і потенційних викликів, кібернетичних втручань і загроз особистим, корпоративним та/або національним інтересам, відсутність якої може відсутність якої може призвести до втрати політичної незалежності будь-якої держави світу, тобто до фактичного програшу нею війни невійськовими засобами та підпорядкування її національних інтересів інтересам протиборчої сторони.

Сучасний інформаційний простір - дуже суперечливе, але водночас надзвичайно різноманітне за характером представлених ідеологій, точок зору, підхід до тих чи інших явищ. Головна складова інформаційного простору - інформаційний фонд.

Інформаційний простір має кілька ієрархічних рівнів:

Глобальний; міжнародний;

загальнодержавний;

регіональний;

локальний.

Властивості інформаційного простору. Існують базові властивості, до них можна віднести:

інформація має властивість наповнювати будь який наданий їй простір і зберігатися незмінно в такому стані довгий час;

також головними властивості інформаційного простору є варіативність, проективна та комунікативна спрямованість.

Функції інформаційного простору. Відповідно, основними функціями інформаційного простору є реалізація оперативного обміну інформацією та її зберігання в такій формі, яка забезпечить подальше використання в процесі відтворення знань, тобто не тільки збереження примірника, а й ідентифікацію змісту.

Види інформаційного простору. Існують такі види: зовнішній інформаційний прострі; внутрішній інформаційний простір.

Внутрішній простір (мікросередовищє) - це всередині приміщення, в якому знаходиться людина (офіс, виставковий комплекс, читальний зал тощо). Зовнішній інформаційний простір (макросередовищє) - за межами офісу та підприємства. Зовнішній інформаційний простір накладає відбиток на внутрішнє середовище.

Реальні та потенційні загрози інформаційній безпеці України. На сучасному етапі основними реальними та потенційними загрозами інформаційній безпеці України є: у зовнішньополітичній сфері: поширення у світовому інформаційному просторі викривленої, недостовірної та упередженої інформації, що завдає шкоди національним інтересам України, та створює негативний імідж України, як ненадійного партнера для міжнародних відносин; низький рівень інтегрованості України у світовий інформаційний простір; прояви кіберзлочинності та кібертероризму, що загрожують сталому та безпечному функціонуванню національних інформаційно-телекомунікаційних систем; зовнішні деструктивні інформаційні впливи на суспільну свідомість через засоби масової інформації, а також мережу Інтернет; використання інформаційного простору для втручання у внутрішні справи України.

Держава з метою забезпечення інформаційної безпеки України має вживати таких заходів: у зовнішньополітичній сфері: вдосконалення інформаційного супроводу державної політики, діяльності українських громадських організацій та суб'єктів підприємницької діяльності за кордоном; організаційно-технічне, інформаційне та ресурсне сприяння держави вітчизняним засобам масової інформації, що формують у світовому інформаційному просторі позитивний імідж України; посилення інформаційно-просвітницької та просвітницької роботи щодо переваг для України від вступу в ЄС, поглиблення практичної взаємодії з НАТО, іншими міжнародними організаціями та державами-партнерами в галузі безпеки, а також щодо ефективних шляхів зміцнення національної безпеки України, в тому числі з урахуванням перспективи повноправного членства в НАТО; інтеграція в міжнародні інформаційно-комунікаційні системи та організації на засадах рівноправності, економічної доцільності, кіберзахисту та збереження інформаційного суверенітету; гарантування своєчасного виявлення зовнішніх загроз національному інформаційному суверенітету та їх нейтралізації, у тому числі з використанням технологій кібербезпеки; сприяння створенню та додержанню міжнародних правил поведінки держав в інформаційному просторі; підвищення рівня міжнародного співробітництва у сфері забезпечення інформаційної безпеки на загальнодержавному та відомчому рівнях; поширення у світовому інформаційному просторі інформації, що створює позитивний імідж України, як надійного партнера для міжнародних відносин та пропагування позитивних надбань України.

Вищесказані міри є наслідком інформаційної війни проти України з боку РФ і це є повноцінним двигуном цифрового суспільства в Україні.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1. Богуш В. М. Інформаційна безпека держави / В. М. Богуш, О. К. Юдін.- К.: «МК-Прес», 2011. 431 с.

2. Бурячок В. Л., Богуш В.М. КІБЕРБЕЗПЕКА ТА ЗАХИСТ КРИТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ІНФРАСТРУКТУРИ // Ukrainian Scientific Journal of Information Security, 2014, №2, с. 119 - 148.

3. Винокуров Н. Психологічні операції: від міфів до реальності[Текст] / Н. Винокуров, М.: Містерія, 2013. 368 с.

4. Інформатичний стан України: наслідки для народу і держави: національна доповідь [Текст] / за заг. ред. В. М. Гейця [та ін.]. К.: НВЦ НБУВ, 2010. 687 с.

5. Дубов. Д.В. Стратегічні аспекти кібербезпеки України [Текст] /Д.В. Дубов. К.: Росава, 2014, с. 15.

6. Іноземцев В. Л. Інформація в постіндустріальному суспільстві та історичній перспективі // Питання філософії, 2011. № 12. С. 3-13.

7. Крутских А., Федоров А. Про міжнародну інформаційну безпеку / Крутских А., Федоров А. // Міжнародна Життя. 2010, № 2, С. 43.

8. Лисичкин В.А, Третя світова інформаційно-психологічна війна. М.: Ваклер, 2009, с. 265.

9. Прилуцкий В. В. Аналіз проблем створення психологічної зброї й способів її застосування [Текст] / В. В. Прилуцкий. М.: Энергия, 2012. 320 с.

10. Петрик В. М. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю; ведення інформаційних війн і спеціальних інформаційних операцій [Текст] : навч. посіб. / В. М. Петрик, В. В. Остроухов [та ін.]. К.: Росава, 2010. 208 с.

11. Почєпцов Г. Г. Теорія інформаційної коммунікації [Текст] / Г. Г. Почепцов. М. : Рефл-бук Ваклер, 2011. 656 с.

12. Інформаційні виклики національній і міжнародній безпеці / За заг. Ред. Федорова А.В. і Цигічко В.Н. М., 2013, С. 139.

13. Аналітичний огляд для армії США «FM 33-1». Сучасні інформаційно психологічні операції у Східній Європі. Росія - Україна. К.: ГШ ЗСУ. 2014. 245 с.

14. Сучасні технології та засоби маніпулювання свідомістю, ведення інформаційних війн і СІО: Навч. посіб./ В. М. Петрик [та ін.]. К.: Росава, 2014. 33 с.

15. Про ратифікацію Конвенції про кіберзлочинність: за станом на 14.10.2013 р. / Закон, затверджений ВР України 07.09.2005, № 284-IV. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2824-15.

16. Закон про інформацію: за станом на 09.05.2011 р. / Закон, затверджений ВР України 02.10.2012, № 2657-XII. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

17. Про основи національної безпеки України: за станом на 20.07.2010 р. / Закон, затверджений ВР України 19 червня 2013 р., № 964-IV. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

18. Про державну службу спеціального зв'язка та захисту інформації: за станом на 07.08.2011 р. / Закон, затверджений ВР України 23 лютого 2006 року, № 3475-ІV. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

19. Називай агресію «захистом»: принципи інформаційної війни протии України [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.radiosvoboda.org/content/article/25293307.html.

20. Закон про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах: за станом на 30.04.2009 р. / Закон, затверджений ВР України 05.07.2011, № 82/11-ВР. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi.

21. Про доступ до публічної інформації: за станом на 09.06.2013 р. / Закон, затверджений ВР України 13.01.2011, № 2939-VI. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2939-17.

22. Про оборону України: за станом на 01.07.2013 р. / Закон, затверджений ВР України 06.12.1991, № 1932-XII. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1932-12.

23. Про засади внутрішньої і зовнішньої інформаційної політики: за станом на 01.07.2010 р. / Затве Закон, затверджений рджений ВР України 01.07.2010, № 2411-VI. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2411-17.

24. Про об'єкти підвищеної небезпеки: за станом на 18.11.2012 р. / Закон, затверджений ВР України 18.01.2001, № 2245-III. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2245-14.

25. Про Стратегію національної безпеки України: за станом на 12.02.2012 р. / Указ Президента України від 12.02.2008 р., № 105/2008. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi.

26. Про Доктрину інформаційної безпеки України: за станом на 08.04.2014 р. / Указ Президента України від 8.04.2014 р., № 514/2014. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://zakon1.rada. gov.ua/cgi-bin/laws/ main.cgi.

27. Communication from the European Commission: «Network and Information Security: Proposal for a European Policy Approach» (COM (2001) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ec.europa.eu/information_society/eeurope/2002/news_library/pdf_files/nets c_en.pdf.

28. The European Network and Information Security Agency (ENISA). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.enisa.europa.eu/. EU Seventh Framework Programme (FP7). [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://cordis.europa.eu/fp7/dc/index.cfm.

29. Safer Internet Programme. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ec.europa.eu/information_society/activities/sip/policy/programme/current_prog/index_en.htm.

30. Communication from the Commission: Towards a general policy on the fight against cyber crime. Brussels, COM(2007) [Електронний ресурс]. Режим доступу:http://eurlex.europa.eu/LexUriServ/site/en/com/2007/com2007_0267en01.pdf.

31. Communication from the Commission on Critical Information Infrastructure Protection: Protecting Europe from large scale cyber-attacks and disruptions: enhancing preparedness, security and resilience. Brussels, COM (2012)[Електронний ресурс]. Режим доступу: http://ec.europa.eu/information_society/policy/nis/strategy/activities/ciip/index_en.htm.

32. ENISA Country Reports. 2013. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.epractice.eu/files/media/media2624.pdf.

33. Estonian Cyber Security Strategy. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.mod.gov.ee/static/sisu/files/Estonian_Cyber_Security_Strategy.pdf. Computer Protection 2010. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.riso.ee/en/pub/2010it/docs/3.1.htm.

34. Certification Centre (AS Sertifitseerimiskeskus) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.sk.ee/pages.php/0203.

ДОДАТКИ

Размещено на Allbest.ru