Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

1.Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності

недобросовісний конкуренція інтелектуальний договір

Важливим об'єктом інтелектуальної власності є ноу-хау (від англ. "знаю як") -- не захищені охоронними документами та не оприлюднені повністю чи частково знання, досвід, навички технічного, виробничого, управлінського, комерційного, фінансового характеру тощо, які мають комерційну цінність і можуть виступати об'єктами відповідних угод.

Вперше термін "ноу-хау" був використаний у 1916 р. у судовій справі Дюранда проти Брауна в США і означав "знати, як застосовувати патент", оскільки йшлося про інформацію, необхідну для впровадження винаходу, але спеціально пропущену заявником у патентному описі, що перешкоджало реалізації винаходу промисловим шляхом.

У Правилах Комісії Європейського Співтовариства № 556/ 89 від ЗО листопада 1988 р. зазначається, що ноу-хау -- це сукупність технічної інформації, яка є секретною (не є загальновідомою та легкодоступною), суттєвою (не є тривіальною), корисною (сприяє підвищенню конкурентоспроможності) і такою, що ідентифікується в будь-якій формі (записана чи зафіксована так. що виникає можливість перевірки її на відповідність зазначеним критеріям). У резолюції Міжнародної асоціації з охорони промислової власності ноу-хау трактується як знання та досвід технічного, комерційного, адміністративного, фінансового та іншого походження, які можна використати на практиці під час експлуатації у виробництві. Водночас експерти Міжнародної торгової палати визначають ноу-хау як сукупність відносин, професійних знань та досвіду, що використовуються у технології виробництва будь-якого продукту.

Отже, на сьогодні поняття ноу-хау не має чіткого визначення, що об'єктивно зумовлено постійною зміною, розширенням його змістового наповнення під впливом НТП.

Часто як тотожне терміну "ноу-хау" використовують поняття комерційної таємниці -- будь-якої інформації, що має справжню або потенційну комерційну цінність у зв'язку з її секретністю та недоступністю третім особам, до якої немає вільного доступу і відносно якої власник вживає заходи щодо конфіденційності.

Ноу-хау виступають як цінний об'єкт, без якого у більшості випадків неможливими є відтворення та експлуатація винаходів, нових технологій тощо. На початку XX ст. у міжнародній торгівлі ноу-хау передавалися за більш ніж 85 % укладених ліцензійних договорів (більш ніж 50 % -- одночасно з передачею винаходу, 35 % -- тільки на ноу-хау).

Важливими передумовами перетворення ноу-хау на об'єкт інтелектуальної власності є такі: затребуваність, комерційна цінність у виробництві та збуті, перед- та післяпродажному обслуговуванні та експлуатації товарів і послуг; недоступність іншим суб'єктам без згоди власника; можливість їх передачі та використання іншими суб'єктами у конфіденційному режимі.

Необхідно зазначити, що конфіденційність є важливою ознакою ноу-хау, оскільки знання та досвід як невід'ємні складові інтелектуального капіталу відіграють все більш вагому роль у сучасній конкурентній боротьбі. На думку переважної більшості дослідників, залежно від призначення ноу-хау структурують так; науково-технічні (знання, досвід та навички щодо науково-дослідницьких, технологічних, виробничих проектних і конструкторських рішень); управлінські (знання, досвід та навички щодо структури та методів управління, розподілу обов'язків, структурних зв'язків); комерційні (знання, досвід та навички, які стосуються кон'юнктури ринку, посередників, каналів збуту, споживачів, конкурентів, організації рекламної діяльності); фінансові (знання, досвід та навички щодо найвигідніших форм використання грошових коштів, цінних паперів, специфіки податкової системи, митних обмежень, форм кредитування).

До ноу-хау, як правило, відносять технологічні, виробничі, управлінські та комерційні секрети, у тому числі професійний досвід працівників, відомості про сутність винаходів (до їх офіційного оприлюднення), особливості менеджменту, кадрової політики, бізнес-процесів, політики ціноутворення тощо. Водночас розрізняють: ноу-хау, невіддільні від конкретного індивіда (індивідуальні навички, професійний досвід, уміння); ноу-хау, невіддільні від конкретного підприємства (технології та процеси, що ґрунтуються на традиціях, культурі виробництва, бізнесу тощо); ноу-хау, які можна відокремити від конкретного індивіда або колективу підприємства (засекречені технічні та технологічні відомості, рисунки, креслення та інші патентоспроможні результати).

Водночас до ноу-хау не можуть належати статутні документи підприємства, відомості звітності, що надається за встановленими формами; бухгалтерська звітність; відомості про забруднення довкілля, порушення антимонопольного законодавства тощо.

Оскільки у більшості випадків ноу-хау передаються разом з винаходом, що має патентний захист, найпоширенішою є передача ноу-хау за ліцензійною угодою. Водночас складність реалізації ноу-хау пов'язана з тим, що договір їх передачі включає як елементи ліцензійної угоди, так і елементи договорів купівлі-продажу, спільної діяльності, використання досліджень і розробок тощо.

Згідно з визначенням Міжнародної ліги конкурентного права ноу-хау складаються Із технічної, комерційної, адміністративної або іншої інформації, що не охоплюється патентами і використовується під час експлуатації певного підприємства, здійснення інформаційної діяльності, до якої немає легкого доступу (секрет виробництва) і яка може передаватися за договором. Водночас, на думку деяких дослідників, ноу-хау і комерційна таємниця -- поняття не стільки ідентичні, скільки такі, що перетинаються. Прихильники цієї думки трактують ноу-хау як результат творчої діяльності людини, потенційна цінність якого не пов'язана з конкретним бізнесом.

На їхню думку, власник ноу-хау, на відміну від власника комерційної таємниці, вводить режим обмеженого доступу лише до тієї їх частини, яка може бути передана іншим особам для практичного використання. Законодавство більшості країн встановлює відповідальність за розголошення конфіденційної інформації та регулює відповідні взаємовідносини найманих робітників і роботодавців. Водночас виникають певні труднощі, пов'язані з розмежуванням досвіду і знань окремих робітників підприємства та інформації, що належить власнику цього підприємства.

Одним із нетрадиційних об'єктів промислової власності е недопущення недобросовісної конкуренції. Йдеться не стільки про надання виключних прав, скільки про визнання юридичних вимог щодо необхідності додержання конкуруючими суб'єктами господарювання чесних правил комерційної діяльності. Паризька конвенція про охорону промислової власності трактує недобросовісну конкуренцію так: дії, що призводять до сприйняття споживачем підприємства товарів, виробничої або комерційної діяльності певної фірми як товарів, виробництва, продукції конкурентів; неправдиві твердження, які дискредитують підприємство, товар, виробничу або комерційну діяльність конкурентів; використання у процесі комерційної діяльності вказівок чи позначень, які можуть ввести споживачів у оману відносно природи, способу виготовлення, характеристик, властивостей певного товару.

Коментарі до Типового закону про товарні знаки, фірмові найменування та акти недобросовісної конкуренції для країн, що розвиваються, визначають як недобросовісну конкуренцію такі види діяльності: підкуп покупців конкурентів, спрямований на їх залучення як клієнтів та збереження їх прихильності в майбутньому; з'ясування виробничих чи комерційних таємниць конкурентів шляхом шпіонажу або підкупу їх службовців; неправомірне використання чи розкриття ноу-хау конкурентів; спонукання службовців конкурентів до порушення чи розриву їх контрактів з наймачами; бойкотування торгівлі фірм-конкурентів; недобросовісні погрози конкурентам позовами про порушення патентів чи прав на товарні знаки; продаж товарів власного виробництва за нижчими цінами з метою протидії конкуренції (демпінг); введення в оману споживачів на основі створення у них враження щодо можливості придбання товару за надзвичайно вигідних умов; наміри щодо копіювання товарів, послуг, реклами або інших аспектів комерційної діяльності конкурентів; заохочення порушень контрактів, укладених конкурентами; рекламну діяльність, що ґрунтується на порівнянні з товарами і послугами конкурентів; порушення прав, що не мають безпосереднього стосунку до конкуренції, якщо таке порушення дає змогу досягти невиправданих переваг над конкурентами6.

У 7953 р. японець А. Моріта запропонував використовувати слово "Sony" для найменування товарів своєї компанії. Назва "Sony" є комбінацією з двох слів: sonus -- у перекладі з лат. "звук" і sonny -- "синок". За задумом власника ця назва має асоціюватись із молодістю, творчістю, енергією. Зображене латинськими літерами слово Sony стало фірмовим знаком, а у 1958 р. компанія отримала назву "Соні корпорейшн", яка з часом була зареєстрована у 170 країнах. Водночас одна з японських фірм зареєструвала це ім'я як товарний знак для кількох сортів шоколаду та харчових продуктів, перейменувавши свою назву на "Соні фудз". У зв'язку з цим фактом "Соні корпорейшн" подала в суд на "Соні фудз". Судовий процес тривав чотири роки. Ухваливши рішення на користь "Соні корпорейшн", суд уперше застосував закон про недобросовісну конкуренцію. Цікаво, що вирішальним став той факт, що юристи не змогли знайти слово "Соні" в жодній мові, довівши тим самим факт унікальності та неповторності фірмового найменування.

Проблема недопущення недобросовісної конкуренції -- багатопланова та складна, оскільки недобросовісна конкуренція є невід'ємною складовою ринкового суперництва і постійно змінює свої форми. Відтак закони щодо недопущення недобросовісної конкуренції повинні бути гнучкими і передбачати широкий спектр заходів, спрямованих на боротьбу з нечесною комерційною діяльністю. Важливим напрямом вирішення цієї проблеми є гармонізація національних законодавств у галузі промислової власності, пов'язана з глобалізацією міжнародної торгівлі та засобів комунікації.

Важливим об'єктом інтелектуальної власності за сучасних умов становлення та розвитку інформаційного суспільства є топологія (топографія) інтегральних мікросхем.

Інтегральна мікросхема -- це мікроелектронний виріб кінцевої чи проміжної форми, призначений для виконання функцій електронної схеми, елементи і з'єднання якого нероздільно сформовані в об'ємі та (або) на поверхні матеріалу, що становить основу такого виробу, незалежно від способу його виготовлення. Типові інтегральні схеми мають площу 1,5 мм2 за товщини 0,2 мм. Усі компоненти схеми (транзистори, діоди, резистори, опори, а також провідники, що їх з'єднують) розміщуються на пластинці в процесі виробництва. З розвитком науково-технічного прогресу число компонентів, розміщених на одній пластинці, постійно зростає, налічуючи на сьогодні мільйони компонентів.

Топологія (топографія) інтегральних мікросхем -- це зафіксоване на матеріальному носієві просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними. Топології інтегральних мікросхем використовуються у виробництві напівпровідникових чипів і є найважливішою складовою електронних приладів. Автору належать виключні права на використання топології інтегральних мікросхем, майнові права на які можуть передаватись повністю чи частково іншим особам за договором, переходити у спадок тощо. Виключне право на використання топології інтегральних мікросхем діє протягом 10 років. Топологія інтегральних мікросхем відповідає умовам обороноздатності, якщо вона є оригінальною (не є прямим відтворенням, копіюванням іншої інтегральної мікросхеми, має суттєві відмінності й не була відомою в галузі мікроелектроніки до дати подання заявки чи першого використання). Міжнародна практика свідчить, що охорона топологій (топографій) інтегральних мікросхем має змішану форму і може базуватись як на нормах права щодо охорони промислової власності, так і на нормах авторського права.

2. Правова характеристика договору комерційної концесії у сфері інтелектуальної власності

Договір комерційної концесії іноді розглядають як різновид ліцензійного договору. У роботі здійснюється порівняльний аналіз зазначених договорів і обґрунтовується самостійність договору комерційної концесії. Зазначається, що головна відмінність договору комерційної концесії від ліцензійного договору полягає в комплексності переданих прав, використанні таких прав у процесі здійснення підприємницької діяльності, особливостях їх охороноздатності та способу захисту. Мета договору комерційної концесії - створення нових підприємницьких структур та забезпечення довгострокового співробітництва сторін, а ліцензійний договір спрямований на використання об'єктів інтелектуальної власності, які зазначені у ньому, незалежно від мети такого використання.

У підрозділі характеризуються інститут відступлення права вимоги, ваучинг (агентська угода, договір поруки), договір доручення, договір про спільну діяльність, договори концесії, купівлі - продажу, оренди (лізингу), постачання у контексті порівняння з інститутом комерційної концесії. Доводиться, що договір комерційної концесії (франчайзингу) є комплексним, самостійним у системі цивільно - правових договорів, принципово відрізняється від наведених правових конструкцій, однак, у залежності від виду франчайзингу, типу і цілей конкретної угоди, в договорі комерційної концесії (франчайзингу) можуть бути присутні елементи й інших проаналізованих договорів.

Поняття, ознаки та елементи договору комерційної концесії присвячено актуальним питанням формулювання поняття та аналізу змісту й особливостей договору комерційної концесії (франчайзингу). Розкриваються принципи формування системи відносин франчайзингу: професіоналізм, рівність, організація системи підвищення кваліфікації, маркетингове забезпечення, підтримка високого статусу франчайзингу, постійний обмін інформацією, надання допомоги франчайзі в становленні іміджу, підтримка певного рівня контролю.

Зазначено, що і ЦК України і ГК України містять визначення договору комерційної концесії. В роботі висловлюється авторська думка щодо формулювання поняття договору комерційної концесії (франчайзингу).

Оскільки в договорі комерційної концесії (франчайзингу) беруть участь дві сторони - правоволоділець (франчайзер) і користувач (франчайзі) такий договір є двостороннім. Кожна зі сторін, у результаті укладання угоди, отримує певні права і зобов'язується виконувати обов'язки, і в цьому значенні сторони договору не мають переваги одна перед іншою, тобто договір - взаємний.

Встановлено, що оскільки договір вважається укладеним з моменту досягнення взаємної згоди між сторонами щодо усіх істотних умов договору та вступає в дію з моменту його підписання сторонами, його можна характеризувати як консенсуальний, хоча це питання є дискусійним у юридичній літературі, оскільки ще до підписання договору франчайзингу правоволоділець (франчайзер) зобов'язаний розкрити певну інформацію франчайзі щодо особливостей франшизи (франчайзи). Тому автор роботи пропонує розглядати такий договір як змішаний. Однак, у відносинах із третіми особами посилатися на договір сторони можуть тільки з моменту його державної реєстрації (ст. 1118 ЦК України).

Відповідно до ЦК України, договір комерційної концесії (франчайзингу) вимагає певної плати за дії франчайзера стосовно надання для використання виключних прав, що належать останньому, крім цього, договір франчайзингу передбачає регулярні виплати (роялті), в процесі дії договору, за використання отриманої системи та довгострокову підтримку франчайзі в процесі реалізації прав. У силу цього, договір комерційної концесії (франчайзингу) є оплатним.

Особлива увага акцентується на елементах договору комерційної концесії, до яких, традиційно, відносять його сторони, предмет, ціну, строк, форму і зміст.

Сторонами в договорі є правоволоділець (франчайзер) та користувач (франчайзі), особливості правового статусу яких детально розглянуто у дисертаційній роботі. Проаналізовано специфіку правонаступництва у договорі комерційної концесії, що обумовлена особливостями предмету договору та його конфіденційною природою.

Розглянуті актуальні питання визначення предмету договору комерційної концесії та висловлено власну думку щодо нього. Встановлено, що предмет договору комерційної концесії (франчайзингу) як комплексного договору включає:

1) надання правоволодільцем (франчайзером) користувачу (франчайзі) прав на використання останнім у своїй підприємницькій діяльності, визначеній метою даного договору, комплексу прав на об'єкти інтелектуальної власності, власником яких є правоволоділець;

2) конкурентноздатну систему організації і ведення певної підприємницької діяльності, розроблену і перевірену на практиці франчайзером. Ця система представляє собою необхідну комерційну, організаційну і технічну інформацію, основу якої складає конфіденційна інформація (комерційна таємниця), яка охороняється, й цінність якої полягає в її невідомості третім особам. Власник цієї інформації має фактичну монополію на неї та вживає необхідних заходів щодо збереження її конфіденційності.

Зазначено, що предмет договору комерційної концесії (франчайзингу), як правило, не обмежується комплексом виключних прав. Для забезпечення успішного ведення й організації бізнесу, за договором комерційної концесії (франчайзингу) можуть бути надані спеціальне устаткування, матеріали, сировина, приміщення і т.п. До цих об'єктів необхідно застосовувати, відповідно, норми, які регулюють відносини купівлі - продажу, оренди, лізингу і т.п. Вони повинні складати факультативні умови договору комерційної концесії (франчайзингу).

Встановлено, що у договорі франчайзингу передбачається обов'язок франчайзі сплатити первинний одноразовий внесок (вклад) за право здійснювати власну діяльність від імені (під фірмовою назвою) франчайзера та регулярно, на протязі дії договору франчайзингу, сплачувати фіксовані платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності франчайзера, що визначені франшизою. Крім того, франчайзі сплачує і певний відсоток від загального об'єму продажу товарів чи послуг. Іноді умови договору передбачають сплату певних внесків франчайзі у рекламний та маркетинговий фонд франчайзера.

Строк дії договору міжнародна практика не відносить до істотних умов, але, як правило, договір франчайзингу укладається на невизначений строк. Разом з тим, в залежності від сфери діяльності у якій застосовується даний договір, він може бути короткотерміновим (2-3 роки з можливістю пролонгації) або довготерміновим (10-15 років). Відповідно до діючого законодавства України, договір комерційної концесії може укладатися на строк або без зазначення строку. За договором франчайзингу франчайзер надає франчайзі в користування об'єкти інтелектуальної власності. Для деяких з них державою встановлюється термін правової охорони. Сплив строку дії охоронного свідоцтва на об'єкт інтелектуальної власності може перевести його до категорії ноу-хау франчайзера.

Це свідчить про те, що договір комерційної концесії носить строковий характер. Тому умови про строк договору або про припинення договору, у випадку відсутності вказівки щодо них, обов'язково повинні бути включені сторонами у текст угоди.

Аналіз практики укладення даних договорів свідчить про те, що договір франчайзингу може бути укладений як в усній формі (наприклад у США, Канаді), так й у письмовій (наприклад, у діючому законодавстві Росії існує норма, що зобов'язує сторони укладати договір комерційної концесії у письмовій формі), а законодавство деяких країн вимагає від сторін зареєструвати дану угоду у державному органі реєстрації або іншому органі. Згідно зі ст. 1118 ЦК України, для даного договору передбачена обов'язкова письмова форма та державна реєстрація органом, який здійснив державну реєстрацію правоволодільця. ЦК України також передбачено реєстрацію внесених змін або доповнень до договору комерційної концесії та розірвання договору. Таким чином, протягом дії договору комерційної концесії він може підлягати багаторазовій реєстрації. На нашу думку, запропоновані в ЦК України зазначені формальні вимоги є досить обтяжливими і такими, що не відповідають міжнародним стандартам та реаліям практичної діяльності.

ЦК України визначає, що “зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства” (ст. 628 ЦК України). Господарський кодекс України визначає зміст господарського договору як “… умови договору, визначені угодою сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства” (ст. 180 ГК України). На наш погляд, такі визначення є не зовсім вдалими. Традиційно, у якості змісту договору, так само як і змісту будь-яких правовідносин, розглядають права та обов'язки сторін. Автором ретельно досліджені права та обов'язки сторін договору франчайзингу, особливості їх взаємної відповідальності та відповідальності кожного з них перед споживачем. Викладено власний погляд на актуальні проблемні моменти та запропоновані шляхи вирішення зазначених проблем.

Задача:

На Петриківському підприємстві майстром Шуміною було розроблено нову модель таці. У зв'язку з наступним запуском моделі у виробництво виникло питання про необхідність забезпечення охорони прав підприємства та майстра-художника Юридична фірма надала консультацію стосовно того, що найкращим засобом було б визнання цієї моделі промисловим зразком, але одержати патент на таке рішення неможливе через те, що художньо-конструктивне вирішення зовнішнього вигляду виробу не має промислової придатності, оскільки передбачає ручний розпис кожного виробу.

Дайте характеристику промислової придатності як ознаки патентоздатності промислового зразка.

В чому полягає відмінність між корисною моделлю та промисловим зразком?

Чи вірною є консультація, надана юридичною фірмою?

Рішення:

Третім критерієм патентоздатності є придатність для промислового використання.

Відповідно до ст.7 (8) Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" винахід визнають придатним для промислового використання, якщо його можна використати у промисловості або в іншій сфері діяльності.

Патентоздатний винахід має бути придатний для використання із практичною метою. Рішення, що пропонують, не може бути суто теоретичним. Якщо винахід стосується виробу або частини виробу, має існувати можливість виготовлення цього виробу, а якщо стосується процесу (способу) або частини процесу (способу) - можливість реалізації цього процесу, чи, як зазвичай кажуть, застосування на практиці.

Зв'язок між придатністю для промислового використання та рівнем техніки й датою встановлення пріоритету. На відміну від новизни та винахідницького рівня критерій придатності для промислового використання прямо не пов'язаний законом із рівнем техніки і датою встановлення пріоритету. Разом із тим такий зв'язок існує, хоча підхід до використання відомих знань, охоплюваних поняттям "рівень техніки", зовсім інший.

Якщо з погляду новизни та винахідницького рівня заявлений винахід не має повторювати те, що містить рівень техніки, або слідує з нього, тобто обов'язково має вийти за межі рівня техніки, то при перевірці придатності для промислового використання для оцінки достатності наявних у заявці відомостей може бути залучене тільки те, що вже увійшло до рівня техніки.

Якщо з'ясується, що наявних у заявці відомостей із врахуванням відомих знань недостатньо і здійснення розробки можливе лише за допомогою відомостей, відсутніх у рівні техніки і вперше поданих лише в додаткових матеріалах, то такі матеріали підтверджують невідповідність винаходу в тому вигляді, у якому його було заявлено й описано, вимозі придатності для промислового використання.

Відмінність придатності для промислового використання від новизни та винахідницького рівня. На відміну від ознак новизни та винахідницького рівня, які може винахід втратити, ознака придатності для промислового використання, навпаки, може в даний момент бути відсутньою, а потім з'явитися. У таких умовах доцільне чітке визначення дати, на яку встановлюють новизну та винахідницький рівень винаходу, і недоцільна жорстка регламентація моменту визначення придатності для промислового використання.

Відповідність заявленого винаходу вимозі придатності для промислового використання. Оцінка відповідності заявленого винаходу вимозі придатності для промислового використання включає перевірку на таку сукупність умов:

засіб призначений для використання у промисловості, сільському господарстві, охороні здоров'я та інших галузях діяльності;

щодо заявленого винаходу в тому вигляді, у якому він представлений у незалежному пункті прийнятої до розгляду формули винаходу, підтверджена можливість його здійснення за допомогою описаних у заявці або відомих до дати встановлення пріоритету засобів і методів;

засіб, що втілює заявлений винахід при його здійсненні, здатний забезпечити передбачуваний заявником технічний результат.

ЦК не містить визначення поняття "корисна модель", а лише перераховує умови її патентоздатності. Згідно зі ст.460 (1)"корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання".

Відповідно до ст.7 (2) Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" корисна модель вважається придатною для набуття права на неї, якщо вона є новою і придатною для промислового використання.

Корисною моделлю є результат творчої діяльності людини в галузі технології, пов'язаний із конструктивним використанням пристрою. Як корисні моделі охороняють нові і промислово застосовні рішення. Промислова придатність корисної моделі має бути такою самою, як і промислова придатність винаходу.

Глава 39 "Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок" ЦК не містить визначення поняття "корисна модель", а лише перераховує умови її патентоздатності. Згідно зі ст.460 (1)"корисна модель вважається придатною для набуття права інтелектуальної власності на неї, якщо вона, відповідно до закону, є новою і придатною для промислового використання".

Відповідно до ст.7 (2) Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" корисна модель вважається придатною для набуття права на неї, якщо вона є новою і придатною для промислового використання.

Корисною моделлю є результат творчої діяльності людини в галузі технології, пов'язаний із конструктивним використанням пристрою. Як корисні моделі охороняють нові і промислово застосовні рішення. Промислова придатність корисної моделі має бути такою самою, як і промислова придатність винаходу.

Корисна модель близька до винаходу. Раніше поняття корисної моделі охоплювалося поняттям винаходу. Тепер це окремі об'єкти патентного права. Якщо до винаходу належать продукти, способи і використання відомих рішень за новим призначенням, то до корисних моделей - конструктивне використання пристрою.

Корисні моделі відрізняють від винаходів передусім два аспекти: корисна модель не повинна мати винахідницький рівень; максимальний рівень охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони винаходів.

Відрізняються корисні моделі і від промислових зразків. Корисна модель - це внутрішнє розташування елементів, з яких складається сам пристрій, та зв'язок між ними. Промисловий зразок є зовнішньою формою промислового виробу (пристрою).

Із вищесказаного випливає, що консультація юридичної фірми є правильною.

Размещено на Allbest.ru