Основи правознавства

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття держави

Держава - це суверенна політико-територіальна організація влади певної частини населення в соціально неоднорідному суспільстві,що має спеціальний апарат управління і примусу,здатна за допомогою права робити свої вміння обов'язковими для населення всієї країни,а також здійснювати керівництво та управління загальносуспільними справами.

Функції держави за засобами її діяльності:

- законодавча;

- виконавча (управлінська);

- судова;

- правоохоронна;

- інформаційна.

Функції цивілізованої держави за сферами (об'єктами) її діяльності можна поділити на внутрішні і зовнішні.

Внутрішні функції забезпечують внутрішню політику держави:

1) політична -- вироблення внутрішньої політики держави, регулювання сфери політичних відносин;

2) економічна -- регулювання сфери економічних відносин, створення умов для розвитку виробництва;

3)оподаткування і фінансового контролю--організація,забезпечення системи оподаткування,контролю за доходами і видаткам.

4) соціальна -- забезпечення соціальної безпеки громадян;

5) екологічна -- забезпечення екологічної безпеки; охорона і раціональне використання природних ресурсів;

6) культурна -- розвиток національної самосвідомості; організація освіти; сприяння розвитку культури, науки;

7) інформаційна -- організація і забезпечення системи одержання, використання, поширення і збереження інформації;

8) правоохоронна -- забезпечення охорони конституційного ладу, прав і свобод громадян, законності і правопорядку.

Зовнішні функції забезпечують зовнішню політику держави:

1) політична -- встановлення і підтримання дипломатичних відносин з іноземними державами ;

2) економічна -- встановлення і підтримання торгово-економічних відносин з іноземними державами; розвиток ділового партнерства і співробітництва в економічній сфері; інтеграція до світової економіки;

3) екологічна -- підтримання екологічного виживання на планеті;

4) культурна -- підтримання і розвиток культурних і наукових зв'язків з іноземними державами;;

5) інформаційна -- участь у розвитку світового інформаційного простору;

6) оборона держави -- захист державного суверенітету від зовнішніх посягань як економічними, дипломатичними, так і воєнними засобами;

7) підтримання світового правопорядку - участь у врегулюванні міжнаціональних і міждержавних конфліктів; боротьба з міжнародними злочинами.

2. Класифікація держав за їх формою

1)Республіка - це така форма правління,при якій повноваження вищих державних органів здійснюють представницькі виборчі органи. Республіки не мають монархів. Там вищі посадові особи обираються на певний термін. Вони періодично змінюються, переобираються. За свою діяльність вони звітують перед народом і несуть юридичну відповідальність. Республіки бувають:

Парламентські - правління здійснюється парламентом.

Президентські - правління здійснюється президентом.

Змішані - присутні ознаки парламентської і президентської республіки (Україна).

2. Монархія - це така форма правління, при якій повноваження верховної влади належать одній особі: королю, царю, султану, шаху, імператору і т.д. При такій формі правління вся вища влада законодавча,виконавча і судова,належать монарху. Влада передається у спадок. За свою державну діяльність монарх не звітується і не несе юридичної відповідальності. Види монархій:

Абсолютна монархія - коли монарху належить необмежена влада.

Парламентська монархія - влада монарха обмежена конституцією, за якою обирається парламент.

Виборна монархія - глава держави одержує владу не престолонаслідуванням, а обирається не певний строк

Теократична монархія - значну роль в управлінні державою відіграють релігійні інститути, коли релігійний лідер є одночасно главою держави.

3. Державний апарат

Центральна частина механізму держави, юридично оформлена система всіх державних органів, які здійснюють управління суспільством, виконують завдання та функції держави.

Орган держави (державний орган) - це відносно самостійна, організаційно та структурно відокремлена частина державного механізму, утворена відповідно до Конституції та законів України, наділена державно-владними повноваженнями, а також правовими та матеріальними ресурсами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави.

4. Правопорушення

Це неправомірне суспільно-шкідливе винне діяння (дія чи бездіяльність) особи, за вчинення якого вона може бути притягнута до юридичної відповідальності.

Склад правопорушення -- це сукупність передбачених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак протиправного соціально шкідливого діяння, за вчинення якого винна особа несе юридичну відповідальність. Склад правопорушення містить чотири необхідні елементи: об'єкт, об'єктивну сторону, суб'єкта і суб'єктивну сторону правопорушення.

Об'єкт правопорушення -- це ті суспільні відносини та цінності, що охороняються правом, на які спрямовано посягання суб'єктів правопорушення (наприклад, власність, духовні цінності, здоров'я людини та ін.).

Об'єктивна сторона правопорушення -- сукупність зовнішніх ознак, що характеризують дане правопорушення: протиправне діяння суб'єкта права; його шкідливі наслідки; причинно-наслідковий зв'язок між діянням і шкідливим результатом, спосіб вчинення правопорушення, місце і час, оточення тощо.

Суб'єкт правопорушення -- фізична або юридична особа, що вчинила правопорушення і має здатність нести юридичну відповідальність.

Суб'єктивна сторона правопорушення -- сукупність ознак, що характеризують психічне ставлення особи до вчиненого діяння і його негативних наслідків, а саме -- вина, мотив, мета правопорушення.

5. Система права

Сукупність чинних принципів і норм права, якій притаманні єдність, узгодженість, поділ і згрупованість норм у відносно самостійні структурні утворення (інститути, галузі та підгалузі права).

Галузь права -- окрема сукупність норм, спрямована на регулювання певної сфери якісно однорідних суспільних відносин.

Інститут права -- система відносно відокремлених від інших і пов'язаних між собою правових норм, які регулюють певну групу однорідних суспільних відносин.

Норма права -- загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки, встановлене або санкціоноване державою як регулятор суспільних відносин, яке офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових та індивідуальних інтересів населення країни, забезпечується всіма заходами державного впливу, аж до примусу.

6. Права людини

Її можливість діяти певним чином для того, щоб забезпечити своє нормальне існування, розвиток і задоволення власних потреб. Свобода людини є вихідним поняттям проблеми прав людини-громадянина.

Конституційні права і свободи людини і громадянина можна поділити на три групи:

1. Особисті права і свободи людини безпосередньо пов'язані з сутністю людини, як фізичної особи:

- право на життя; - право на свободу та недоторканість; - право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції; - право на свободу думки і слова; - право на свободу світогляду і віросповідання.

2. Політичні права і свободи громадянина України пов'язані з взаємовідносинами особи і держави,органів державної влади та місцевого самоврядування,політичних партій та інших політичних інститутів держави і суспільства:

право на об'єднання у політичні партії та політичні організації; > право брати участь в управлінні державними справами;> право вільно обирати і бути обраними до органів влади; ^ право на мирні збори, мітинги, походи і демонстрації.

3. Економічні, культурні, соціальні, екологічні та сімейні права людини:

- право громадян на соціальний захист; - право на працю; - право на відпочинок; - право кожного на житло; - право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування; - право кожного на освіту.

Основні обов'язки людини і громадянина - це закріплені в Конституції України вимоги, які пред'являються кожній людині і громадянину, аби він діяв певним, чітко визначеним конституційною нормою чином для забезпечення інтересів суспільства, держави, інших людей і громадян; недотримання ж цих вимог тягне за собою юридичну відповідальність.Обовязки:

- Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

- не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

- сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

- неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

7. Гарантії прав і свобод людини і громадянина

Умови та засоби, що забезпечують ефективну реалізацію прав і свобод кожною людиною і громадянином. Найвищою гарантією прав і свобод людини і громадянина є конституційний лад України.

Суб'єктом, на якого покладаються обов'язки щодо гарантування є держава, і ця функція реалізується за допомогою різних правових засобів через усю систему органів державної влади. Особливе місце в цій системі посідає Президент України - гарант прав і свобод людини і громадянина. Верховна Рада України здійснює захист прав і свобод людини і громадянина через відповідну законодавчу діяльність. Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Важливу роль у гарантуванні прав і свобод людини і громадянина в правовій державі відіграють суди. В юридичній літературі розрізняють соціально-економічні, політичні та юридичні гарантії. Соціально-економічні гарантії передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи, які забезпечили б реалізацію прав, свобод і обов'язків. Політичні гарантії: відповідним чином орієнтована політика держави, її спрямованість на формування умов із забезпечення належного рівня життя людини стабільність політичних структур належний рівень політичної культури в суспільстві. Юридичні гарантії охоплюють усі правові засоби, які забезпечують реалізацію прав, свобод і обов'язків людини і громадянина.

8. Інтелектуальна власність

Збірне поняття, що застосовується для позначення прав на:

Результати інтелектуальної діяльності в галузі літератури, мистецтва, науки і техніки, а також в інших галузях творчості;

Засоби індивідуалізації учасників цивільного обороту, товарів або послуг;

Захист від недобросовісної конкуренції.

До об'єктів прав інтелектуальної власності відносить:

1) літературні , художні твори та наукові праці (охороняються авторським правом);

2) виконавчу діяльність артистів, фонограми та радіопередачі (охороняються суміжними з авторськими правами);

3) винаходи, корисні моделі промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування , комерційні найменування і позначення, а також припинення недобросовісної конкуренції (охороняються патентним правом і правом промислової власності).

9. Право власності

це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користуванням і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і у своїх інтересах, усуненням усіх третіх осіб від протиправного втручання у сферу володіння майном,і обов'язки власника не порушувати прав та законних інтересів інших осіб.

Суб'єкти власності - це персоніфіковані носії відносин власності:

окрема особа - людина як носій майнових і немайнових прав та обов'язків;

юридичні особи - організації, підприємства, установи, об'єднання осіб усіх організаційно-правових форм;

держава в особі органів державного управління, органи місцевого управління та самоврядування;

декілька держав або всі держави планети.

Захист права власності - це реакція на правопорушення, вчинена самим власником або уповноваженим на це державним органом, що привела до відновлення попереднього юридичного і фактичного стану речі. Особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорення. Такими є передумови захисту права власності. Види:

- самозахист;

- судовий захист;

Два основні способи захисту: припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, яке існувало до порушення права.

10. Учасники цивільних відносин

1. Учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

2. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.

Види учасників: приватні особи (фізичні та юридичні), та суб'єкти публічного права (держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права).

3. Учасниками цивільних відносин можуть бути також публічно-правові утворення: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні утворення, іноземні держави, інші суб'єкти публічного права.

Цивільні правовідносини - це врегульовані нормами цивільного права майнові відносини, відносини, пов'язані з інтелектуальною власністю та особисті немайнові відносини, учасники яких виступають носіями цивільних прав та обов'язків.

11. Спадкування

Перехід спадщини від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Воно здійснюється за заповітом або за законом. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення померлою. До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Спадкування за заповітом

За загальним правилом право на спадкування мають особи, визначені в заповіті. Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це право здійснюється особисто. Заповіт складається в письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем, також посвідчений нотаріусом або іншими посадовими службовими особами. Ніхто,крім заповідача, не має права до відкриття спадщини розголошувати відомості про складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього із цими особами родинних відносин, а також інших суб'єктів. Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом. Заповідач має право скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий заповіт.

Спадкування за законом

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, не охоплення заповітом усієї спадщини виникає право на спадкування за законом. При цьому спадкоємці одержують право на спадкування почергово. У першу чергу право на спадкування мають діти спадкодавця той з подружжя, який його пережив, і батьки. До другої черги належать рідні брати і сестри, баба, дід. У третю чергу рідні дядько та тітка. Четверта черга - особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. У п'яту чергу право на спадкування за законом отримують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно і утриманці спадкодавця.

12. Трудовий договір

Угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою з підпорядкуванням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник -- виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором й угодою сторін. Будь-яке пряме або непряме обмеження прав чи встановлення прямих або непрямих переваг при укладенні, зміні та припиненні трудового договору залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру, занять, місця проживання не допускається. Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров'я працівника можуть встановлюватись законодавством України.

Для трудового договору законодавством передбачено, як правило, письмову форму.

Строковий трудовий договір заключається на визначений строк за згодою сторін. Укладаючи такий трудовий договір, працівник бере на себе зобов'язання працювати на підприємстві протягом конкретного терміну.

Трудовий договір на невизначений строк (безстроковий) - це договір, в якому не указується дата і строк його закінчення. Він укладається у всіх випадках, якщо законодавством не передбачені спеціальні норми для конкретного виду робіт або категорій працівників. Такий договір закінчує свій строк дії, волевиявленням одного із сторін або за рішенням суду.

13. Робочий час

Встановлений законодавством або на його основі відрізок календарного часу, впродовж якого працівник відповідно до правил внутрішнього трудового розпорядку, графіка роботи й умов трудового договору, повинен виконувати трудові обов'язки. Розрізняють нормальний, скорочений і неповний робочий час.

Норма робочого часу -- це встановлена законом, колективним або трудовим договором для працівника тривалість його робочого часу за певний календарний період -- день, тиждень, місяць.

Робочий день -- тривалість робочого часу в годинах і хвилинах упродовж доби. Робочий тиждень -- тривалість робочого часу впродовж календарного тижня. Застосовуються два види робочого тижня: п'ятиденний і шестиденний. Сорокагодинна гранична норма робочого часу повинна дотримуватися при п'яти-і шестиденному робочому тижні. При шестиденному робочому тижні тривалість робочого дня напередодні вихідного не може перевищувати 5 год., а напередодні святкових і неробочих днів -- скорочується на 1 год.

Нормальний робочий час - це час, визначений законом як норма протягом робочого тижня. В Україні вона не може перевищувати 40 годин. На рівні окремого підприємства вона може бути зменшена, якщо це обумовлено колективним договором.

Скорочений робочий час законодавство передбачає для окремих категорій працівників. Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу;

для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці, - не більш як 36 годин на тиждень.

для окремих категорій працівників (працівників освіти, медичних працівників, а також для деяких категорій інвалідів).

На відміну від скороченого робочого часу, який встановлюється законодавством, неповний робочий час як різновид основного робочого часу встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем.

Особливий вид робочого часу -- надурочні роботи. Під ними розуміють роботи, які проводяться понад норму робочого часу, встановлену законодавством або локальними правовими актами. Працівники допускаються до надурочних робіт за попередньою згодою профкому у випадках, передбачених законодавством.

14. Час відпочинку

Проміжок часу, протягом якого працівник згідно із законодавством вільний від виконання трудових обов'язків і який він має право використовувати на свій розсуд. Законодавством до часу відпочинку віднесено:

- перерви протягом робочого дня (зміни);

- перерви між робочими днями (змінами);

- відпочинок між робочими тижнями;

- святкові і неробочі дні;

- щорічні відпустки.

Перерви протягом робочого дня надаються працівникам для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин, як правило, від 30 до 60 хвилин. Перерва не включається в робочий час і відповідно не оплачується. Перерва для відпочинку і харчування повинна надаватись через чотири години після початку роботи. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку. На цей час вони можуть відлучатися з місця роботи. Загальним вихідним днем є неділя. При п'ятиденному робочому тижні вихідні дні надаються працівникам поспіль. На безперервно діючих підприємствах вихідні дні надаються відповідно до графіків змінності. Робота у вихідні дні забороняється. Залучення окремих працівників до роботи у вихідні дні допускається у виключних випадках.

Перелік святкових і неробочих днів:

1 січня - Новий рік; 7 січня - Різдво Христове; 8 березня - Міжнародний жіночий день; 1 і 2 травня - День міжнародної солідарності трудящих; 9 травня - День Перемоги; 28 червня - День Конституції України; 24 серпня - День незалежності України.

15. Матеріальна відповідальність працівників

Один із видів юридичної відповідальності, згідно з якою працівник при виконанні трудових обов'язків зобов'язаний відшкодувати завдану ним шкоду підприємству, установі, організації.

Підставами застосування матеріальної відповідальності є шкода, завдана винним суб'єктом. Для притягнення особи до матеріальної відповідальності повинні настати суттєві умови, коли до працівника може бути застосована матеріальна відповідальність. Такими умовами є: перебування, якому заподіяно матеріальну шкоду, в трудових відносинах з підприємством, установою, організацією; встановлення розмірів відповідальності працівника; наявність вини працівника. Працівник, який заподіяв шкоду, може добровільно покрити її повністю або частково. За згодою власника або уповноваженого ним органу працівник може передати для покриття заподіяної шкоди рівноцінне майно або полагодити пошкоджене.

Види матеріальної відповідальності:

- у межах середнього місячного заробітку ;

- обмеженої матеріальної відповідальності ;

- повної матеріальної відповідальності.

16. Умови укладення шлюбу

- Взаємна згода осіб, які одружуються, і досягнення ними шлюбного віку - 18 років для чоловіків і 17 років для жінок. За заявою особи, яка досягла 14 років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб.

- Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком особисто до державного органу реєстрації актів цивільного стану. Жінка та чоловік мають подати паспорт чи інші документи,що засвідчують їх особу та вік. Вінчання не дає правового значення.

- державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб.

- Якщо жінка або чоловік не можуть через поважні причини особисто подати заяву до державного органу реєстрації, таку заяву, нотаріально посвідчену, можуть подати їх представники. Якщо реєстрація шлюбу у визначений день не відбулася, заява про реєстрацію шлюбу втрачає чинність після спливу 3 місяців від дня її подання.

- Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, вважаються зарученими, але заручини не створюють обов'язку вступу в шлюб. Особа, яка відмовилася від шлюбу, зобов'язана відшкодувати другій стороні затрати, що були нею понесені у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу та весілля. Такі затрати не підлягають відшкодуванню, якщо відмова була викликана протиправною, аморальною поведінкою нареченої/нареченого, прихованням обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо).

- Шлюб реєструється у присутності наречених після спливу одного місяця від дня подання заяви.

- Реєстрація шлюбу відбувається у приміщенні державного органу реєстрації. За заявою наречених реєстрація може відбутися і в іншому місці.

Припинення шлюбу - це припинення правовідносин між подружжям, що зумовлене певними юридичними фактами. Припинення шлюбу відбувається внаслідок:

- смерті одного з подружжя, або оголошення його померлим;

- розірвання шлюбу.

Шлюб може бути припинено шляхом його розірвання внаслідок волевиявлення обох, або одного з них, на підставі постанови державного органу реєстрації актів цивільного стану, або на підставі рішення суду. Розірвання шлюбу за взаємної згоди дружини та чоловіка у яких немає дітей (неповнолітніх) здійснюється на підставі їх заяви, поданої до органу реєстрації.

Недійсність шлюбу - це форма відмови держави від визнання укладеного шлюбу як юридично значущого акту, виражена в рішенні суду, винесеному в порядку цивільного судочинства у зв 'язку з порушенням встановлених законом умов укладання шлюбу. До підстав визнання шлюбу недійсним належать: порушення умов укладення шлюбу; наявність при укладенні шлюбу обставин, що перешкоджають його реєстрації; реєстрація фіктивного шлюбу. Залежно від того, які вимоги закону були порушені при укладенні шлюбу, останні поділяються на: абсолютно недійсні(укладені всупереч встановленим законом перешкодам до їх укладення); шлюби, які визнаються недійсними за рішенням суду(укладені без вільної згоди жінки або чоловіка,фіктивні шлюби)

17. Кримінальна відповідальність

Різновид юридичної відповідальності, обов'язок особи, яка вчинила злочин, зазнати державного осуду в формі кримінального покарання. Кримінальна відповідальність є двох видів: позитивна та негативна .

Підстави кримінальної відповідальності: філософські, правові, фактичні. Філософські підстави кримінальної відповідальності: обов'язок особи нести кримінальну відповідальність пояснюється наявністю в особи волі. Інакше кажучи, особа сама вибирає лінію своєї поведінки. І оскільки особа вчинила злочин зі своєї волі, то така її воля і зумовлює відповідальність особи; Правові підстави:вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК. Фактичні підстави - це безпосереднє вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК.



18. Злочин

Злодіяння, злий вчинок з точки зору тієї чи іншої системи цінностей, людини, групи людей, чи людства в цілому.

Склад злочину -- сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак, що дозволяють кваліфікувати суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин. Склад злочину структурно складається з чотирьох обов'язкових елементів: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єкт злочину -- це суспільні відносини, які охороняються законом про кримінальну відповідальність. Об'єктом злочину завжди виступає те благо, якому злочином завдається реальна шкода чи створюється загроза заподіяння такої шкоди.

Об'єктивна сторона -- це зовнішня сторона злочину, яка виражається у вчиненні передбаченого законом діяння яке спричиняє або створює небезпеку спричинення суспільно небезпечних наслідків, а також характеризується наявністю причинного зв'язку між діянням і наслідкам, часом, місцем, обстановкою, способами і засобами вчинення злочину.

Суб'єкт - це фізична особа, яка вчинила протиправне, винне, осудне діяння у формі дії (чи бездіяльності), що передбачала його негативні наслідки і бажала їх настання.

Суб'єктивна сторона -- це внутрішня сторона злочину, бо вона включає ті психічні процеси, що характеризують свідомість і волю особи в момент вчинення злочину.

Поширеним є поділення злочинів на злочини з матеріальним та злочини з формальним складом.

Матеріальний склад злочину -- склад злочину, об'єктивна сторона якого передбачає настання суспільно небезпечних наслідків як її обов'язкову ознаку. Наприклад, крадіжка, грабіж.

Формальний склад злочину -- склад злочину, для наявності об'єктивної сторони якого необов'язкове настання суспільно небезпечних наслідків для кваліфікації злочину. Наприклад, розбій: особа може фактично нічого не захопити, але понесе покарання за розбій, якщо лише вчинила напад.

19. Покарання

Захід примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Мета покарання - це той кінцевий наслідок, до якого прагне держава, щодо виправлення засудженого та запобігання вчиненню злочинів. Покарання поділяють на три групи:

1) основні -- громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний термін, довічне позбавлення волі;

2) додаткові -- позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу та конфіскація майна;

3) такі, що можуть застосовуватися як основні, так і як додаткові -- штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

20. Судова система України

1. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та суд конституційної юрисдикції.

2. Суди загальної юрисдикції утворюють єдину систему судів. Єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні е Конституційний Суд України.

3. Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України встановлюється Конституцією України та Законом України "Про Конституційний Суд України".

Відмітна риса судової системи України полягає в тому, що вона є системою унітарної держави, яка, на відміну від федеративних держав, де існує система як федеральних судів, так і судів окремих суб'єктів федерації, має єдину судову систему.

Другою відмінністю судової системи України є існування двох гілок судової системи: Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції. Система судів загальної юрисдикції складається з загальних і спеціалізованих судів окремих юрисдикцій.

Загальні суди - це місцеві суди (районні, міські суди, апеляційні суди областей, міст Києва та Севастополя,АРК.)

Спеціалізованими судами є господарські і адміністративні суди.

21. Прокуратура України

Єдина централізована система органів державної влади, які відповідно до Конституції та законів України здійснюють обвинувальну, представницьку, контрольно-наглядову функції в державі.

На прокуратуру України покладено:

* підтримання державного обвинувачення в суді;

* представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом;

* нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

* нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також, при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.



22. Адвокатура України

здійснює свою діяльність на принципах верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму, конфіденційності. Принцип законності визначається тим, що допомогу своїм клієнтам адвокати повинні надавати лише законними способами, домагатися додержання прав, свобод і інтересів людини. Законні засоби захисту -- це такі, що застосовуються відповідно до закону з метою з'ясування всього, що свідчить на користь підзахисного, що спростовує його обвинувачення або пом'якшує його відповідальність. Принцип незалежності - розуміється як недопустимість підпорядкування адвоката будь-кому при виконанні своїх професійних доручень, впливу третіх осіб. Адвокат не може працювати в суді, прокуратурі, державному нотаріаті, органах внутрішніх справ, національної безпеки, державному управлінні. Принцип демократизму передбачає створення адвокатури на підставі демократичних засад, вільного бажання особи, яка підтвердила свої професійні знання шляхом складання кваліфікаційного іспиту та відповідає всім вимогам. Відповідно до принципу гуманізму адвокат не має права відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.

23. Органи внутрішніх справ

Сукупність державних спеціалізованих установ, підпорядкованих Міністерству внутрішніх справ України, які виконують правоохоронні та правозастосовні функції з підтримання правопорядку в державі.

Основні завдання органів внутрішніх справ:

1) Забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав, свобод та законних інтересів. кримінальний держава правопорушення судовий

2) Реалізація державної політики боротьби із злочинністю.

З)Профілактика правопорушень.

4)Охорона та забезпечення громадського порядку.

5) Виявлення та розслідування злочинів.

6)Охорона прав та законних інтересів громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності.

Систему органів внутрішніх справ складають:

- Міністерство внутрішніх справ (МВС) України з його головними управліннями і відділами;

- Головні управління, управління МВС України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

- районні, районні в містах, міські управління МВС України;

- відділення МВС України на особливо важливих і режимних об'єктах;

- навчальні заклади та установи МВС України;

- органи внутрішніх справ на транспорті (залізничний, водний, повітряний).

Сучасну структуру органів внутрішніх справ України складають:

-- підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю («Бер кут», «Кобра», «Сокіл»);

-- підрозділи по боротьбі з економічними злочинами;

-- підрозділи по боротьбі з незаконним обігом наркотиків;

-- органи досудового слідства;

-- міліція;

-- внутрішні війська та ін.

24. Фінансове право

Сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері збирання, розподілу та використання органами державної влади та місцевого самоврядування грошових коштів із метою забезпечення виконання покладених на ці органи завдань і функцій.

Джерела фінансового права -- це правові форми зовнішнього вираження норм фінансового права. Основним джерелом фінансового права є нормативно-правові акти. Розрізняють такі джерела фінансового права:

І. За владно-територіальними ознаками (це стосується переважних видів нормативних актів):

1) загальнодержавні нормативні акти;

2) республіканські (Автономна Республіка Крим);

3) місцеві.

ІІ. За характером правових норм:

1) нормативні - акти, що містять правові норми загального характеру, прийняті компетентними органами;

2) ненормативні - акти, що не містять правових норм загального характеру.

III. За особливостями правового регулювання і характером установлення:

1. Міжнародні договори

2. Правова доктрина

3. Нормативно - правові акти

Фінансово-правові відносини є юридичною формою прояву і закріплення фінансових відносин. У фінансових правовідносинах відбувається безпосередній вплив права на фінанси.

25. Правоохоронні органи

Органи прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, митні органи, органи охорони державного кордону, органи державної податкової служби, державної контрольно-ревізійної служби, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції. Структура правоохоронної системи містить у собі 3 основні підсистеми: 1) нормативну - правові норми і принципи, що регулюють відносини між суб'єктами правоохорони, які знаходять свій вияв у правових актах; 2) інституціональну, яку складають правоохоронні органи, для яких правоохоронна діяльність є основним завданням, об'єкти правоохоронного впливу; 3) функціональну, яка включає правоохоронну діяльність.

26. Співучасть

Співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох осіб у вчиненні умисного злочину. Проста співучасть має місце там, де всі співучасники є виконавцями злочину, виконують однорідну роль, їх дії можуть мати різний характер. Наприклад, один із виконавців погрожує жертві ножем, інший б'є її, а третій виймає гроші з кишені. Складна співучасть (співучасть із розподілом ролей) полягає в тому, що співучасники виконують різнорідні ролі -- один чи кілька виконавці, інші -- підбурювачі, пособники.

За ступенем стійкості зв'язків співучасників:

- вчинення злочину групою осіб;

- вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб;

- вчинення злочину організованою групою;

- вчинення злочину злочинною організацією

27. Кримінальне право

Система юридичних норм, що встановлюють, які суспільно небезпечні діяння є злочинами, і які покарання підлягають застосуванню до осіб, що їх вчинили. Позитивне (об'єктивне) кримінальне право України -- це сукупність правових норм, що визначають загальні принципи, умови та підстави кримінальної відповідальності; коло діянь, які визнаються злочинами; види і розміри покарання та інші види кримінально-правового впливу, що застосовуються до осіб, які визнані винними у їх скоєнні, а також підстави та умови звільнення від відповідальності та від покарання.

Завдання кримінального права -- правове забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та безпеки, довкілля, конституційного ладу , забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на:

- невеликої тяжкості

- середньої тяжкості

- тяжкі

- особливо тяжкі

28. Загальна характеристика Конституції України

Конституція України є надзвичайно важливим політико-правовим документом довгострокової дії. В ній містяться окремі моральні орієнтири соціальної справедливості у суспільстві і державі. Конституція закріплює в Україні основи державної політики, спрямованої перш за все на забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя. Крім політичного значення, Конституція України має надзвичайно велику юридичну цінність як правовий акт. Перш за все - це Основний Закон нашої держави, який має найвищу юридичну силу. Всі закони та інші правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. А це значить, що Конституція є основним джерелом нашого законодавства розрахованим на тривалий період.

29. Громадянство

Постійний правовий зв'язок особи і держави, що виявляється у їх взаємних правах та обов'язках. Громадянин України не може бути вигнаний за її межі чи виданий іншій державі. Україна захищає своїх громадян за кордоном.

Підстави набуття громадянства України: 1) народження;

2) територіальне походження;

3) прийняття до громадянства;

4) поновлення у громадянстві;

5) усиновлення;

6) встановлення над дитиною опіки чи піклування;

7) встановлення над особою, визнаною судом недієздатною опіки;

8) у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;

9) встановлення батьківства;

10) за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України

Громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу із громадянства за клопотанням громадянина(дітей від 15 до 18 р може відбутися лише за їхньою згодою);

2) внаслідок втрати громадянства України:

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

30. Банківське право

Система правових норм, що регулюють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами ,що обслуговуються банками, а також порядок здійснення банківських операцій. Об'єктом регулювання з боку банківського права є банківська діяльність. Банківська діяльність становить сукупність різноманітних банківських операцій та послуг, які здійснюються виключно банками, і має на меті залучення кредитних ресурсів до реального сектора національної економіки.

Створення банківського законодавства, розвиток та формування банківської системи, забезпечення правового регулювання банківської діяльності зумовлюють актуальність проблеми банківського права, визначення його місця в системі юридичних наук. Предметом банківського права є суспільні відносини, що виникають у процесі банківської діяльності. Ці відносини регулюють принципи організації та діяльності банків, а також порядок надання банківських послуг.

Размещено на Allbest.ru

...