Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Національний педагогічний університет ім. М.П.Драгоманова

Інститут розвитку дитини

на тему:

“Загальні засади конституційного ладу в Україні”

План

1. Закріплення основних засад конституційного ладу в Конституції України

2. Принципи конституційного ладу в Україні - як визначники конституційних характеристик України

1. Закріплення основних засад конституційного ладу в Конституції України

Основні засади (принципи) конституційного ладу України найшли своє закріплення у Розділі І "Основні засади", а також частково у Преамбулі та у Розділі II "Права, свободи та обов'язки людини і громадянина" Конституції України.

Серед них принципово важливе значення мають наступні положення:

а) відновлена в серпні 1991 року, на основі здійсненого українською нацією, усім українським народом права на самовизначення, Українська держава є продовженням багатовікової історії українського державотворення, результатом національно-визвольної боротьби українських патріотів декількох поколінь, гарантією гідного існування та майбутнього розвитку українського народу (частини третя, сьома та восьма Преамбули Конституції України);

б) в Україні носієм суверенітету та єдиним джерелом влади є виключно український народ, що здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно українському народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами. Ніхто не може узурпувати державну впаду (стаття 5 Конституції України);

в) людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності Української держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність, при цьому утвердження і забезпечення прав і свобод людини є її головним обов'язком. Права і свободи людини і громадянина, закріплені Конституцією, не є вичерпними, вони гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження їхнього змісту та обсягу (статті 3 та 22 Конституції України);

г) в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються виключно на основі Конституції України і повинні їй відповідати (частини перша та друга статті 8 Конституції України);

д) державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, при цьому органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах та відповідно до законів України, а місцеве самоврядування окремо визнається і гарантується в Україні (статті 6 та 7 Конституції України);

е) земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу (частина перша статті 13 Конституції України). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина перша статті 14 Конституції України);

є) суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності, жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви (частини перша та друга статті 15, частина третя статті 35 Конституції України);

ж) Українська держава сприяє розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів та національних меншин України (стаття 11 Конституції України);

з) територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (стаття 2 Конституції України). Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права (частина третя статті 2, стаття 18 Конституції України).

2. Принципи конституційного ладу в Україні - як визначники конституційних характеристик України

Виходячи із вище наведених конституційних норм, а також концептуальних (доктринальних) положень та принципів Конституції України, маємо всі підстави говорити про те, що з формально-юридичного боку конституційними характеристиками України (тобто положеннями, які концептуально узагальнюють на більш вищому рівні основні засади конституційного ладу, розкривають зміст та сутність України як держави конституційної) є визначення її суверенною національною державою, державою унітарною, демократичною державою з республіканською формою правління, а також державою світською, соціальною та правовою (Категорія (поняття) "конституційні характеристики держави" є до певної міри новим явищем у конституційно-правовій науці, поява якої обумовлена насамперед процесом дальшого розвитку науки конституційного права, зокрема в частині розширення понятійного апарату інституту конституційного ладу сучасної держави .

Окремо слід зазначити, що значна частина з наведених конституційних характеристик України в тій чи іншій мірі найшла своє відображення в ряді праць вітчизняних вчених, в тому числі і монографічного характеру, які побачили світ після прийняття чинної Конституції України .

Більшість перерахованих конституційних характеристик України прямо зазначена у тексті Основного Закону держави - "суверенна, демократична, соціальна, правова держава" (стаття 1 Конституції України), "унітарна держава" (частина друга статті 2 Конституції України), "республіка" (частина перша статті 5 Конституції України). Фактична наявність інших конституційних характеристик прямо витікає із змісту безпосередніх конституційних положень - "національна держава" (частина третя Преамбули, частина перша статті 2, статі 10, 11, 12, частина друга статті 133 Конституції України) та "держава світська" (частина перша статті 15 та стаття 35 Конституції України). Відповідно ці та інші конституційні положення розкривають зміст та сутність визначених (закріплених) Основним Законом держави конституційних характеристик України.

Так, Україну, як суверенну державу (тобто державу, яка самостійно і незалежно від влади інших держав здійснює функції на своїй території та за її межами, виступає самостійною у міжнародних відносинах [2, с. 47]), характеризує наступне: територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною (стаття 2 Конституції України); державна система оборони України, захисту її суверенітету і територіальної цілісності, недопустимість розташування на території України іноземних військових баз (стаття 17 Конституції України), наявність в Україні інституту єдиного громадянства (стаття 4 Конституції України), а також є ціла низька положень щодо повноважень органів державної влади, встановлення і функціонування в Україні власної правової системи із верховенством Конституції України тощо. Як суверенна держава, Україна має також всі необхідні державні атрибути: державні символи (ст. 20 Конституції України), державну мову (ст. 10 Конституції України), власну національну грошову одиницю - гривню (ст. 99 Конституції України), столицю, офіційну назву тощо.

Положення статті 1 Конституції України також проголошує нашу державу демократичною. Як правило, демократичною називають державу, устрій і діяльність якої відповідає вільному вираженню волі народу, яка гарантує права і свободи народу, людини і громадянина . Звідси логічною є наявність в тексті Конституції України положення про те, що "...єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування" (частина друга ст. 5 Конституції України). Відповідно обидві відомі форми демократії якнайширше представлені в політико-правовій системі України. Інститут прямої демократії представлений насамперед виборами до органів державної влади і місцевого самоврядування, явищем референдумів, різного роду зборів громадян тощо. Представницька демократія - парламентом, представницькими органами на місцях, органами місцевого самоврядування та іншими виборними інституціями.

Конституція України чітко і однозначно визначає Україну як унітарну державу з республіканською формою правління. Майже всі класичні ознаки сучасної держави з республіканською формою правління можна знайти в Україні, а саме: формування державних органів шляхом вільних виборів на визначений Конституцією і законодавством строк; особиста участь громадян в управлінні державою; орієнтація державного ладу на загальнолюдські цінності й ідеали; відмова від будь-якого довгого володіння владою на основі індивідуального права (недопустимість особистої диктатури). Важливими для організації публічної влади на засадах демократії є принципові положення про те, що в Україні державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу і судову, а сама держава визнає та гарантує місцеве самоврядування.

Стаття 1 Конституції визначає Україну правовою державою. Держава є правовою за умови, коли основою її функціонування є право, що гарантує права і свободи громадян, обмежує державу, а державна влада здійснюється на засадах верховенства права та поділу влади. Відповідно ціла низка положень інших статей Конституції закріплює та розвиває дану тезу. Мова іде про наступне: "Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави" (частина друга статті 3 Конституції України); "...Права та свободи людини є невідчужуваними та непорушними" (стаття 21 Конституції України); "Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за мотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановлених законом" (частина друга статті 29 Конституції України); "Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом" (частина друга статті 57 Конституції України); "В Україні діє верховенство права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти повинні прийматись на основі Конституції і повинні відповідати їй" (частина перша статті 8 Конституції України) тощо.

Окреме положення статті 1 Конституції України говорить про Україну як державу соціальну. Поняттям соціальної держави сьогодні охоплюється насамперед розумінням держави, діяльність якої "...має бути спрямована на створення реальних стандартів матеріального добробуту, освіти, охорони здоров'я тощо і забезпечення таких стандартів для всіх громадян (індивидів), а також на мінімізацію фактичної соціальної нерівності з її економічними наслідками та створення системи соціальної підтримки (захисту) тих, хто цього потребує. Зміст конституційного положення про Україну як соціальну державу розкривається насамперед тими положеннями Основного Закону держави, які закріплюють наявність в Україні інституту приватної власності (стаття 41 Конституції України), права на працю (стаття 43 Конституції України),на підприємництво (стаття 42 Конституції України), на відпочинок (стаття 45 Конституції України), на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (стаття 49 Конституції України), право на житло (стаття 47 Конституції України), право на освіту (стаття 53 Конституції України) і особливо - право громадян на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом; при цьому це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними (частини перша та друга статті 46 Конституції України).

Як світську державу, Україну характеризують насамперед положення ст. 35 Конституції України. Мова іде про наступні принципові речі, закріплені в тексті Основного Закону нашої держави: в Україні кожен має право на свободу світогляду і віросповідання, яке включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність; здійснення права на свободу світогляду і віросповідання може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей; церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви; жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова; ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

І остання задекларована конституційна характеристика України як держави - визначення її державою національною. Національна держава як політико-правова ідея та реальність фактично відома ще з часів Великої французької революції (та ж сама республіканська Франція). Ідеї свободи особи, рівності і братерства людей, ідеї суверенності народу та справедливих для нього форм державного правління закладали добрі основи для появи і утвердження національної держави. В теоретичне обгрунтування ідеї національної держави було покладено два принципи, які залишаються основними і на сьогоднішній день: природне (невід'ємне) право нації на самовизначення і принцип творення держави нацією (народом) виключно на своїй етнічній території (Вудро Вільсон, Томаш Масарик, Станіслав Дністрянський). Друга половина XX століття стала часом реального утвердження та розквіту національної держави в країнах Західної Європи. Сьогодні практично абсолютна більшість європейських країн є національними державами. Саме в рамках національної державності країнам західної цивілізації вдалося за короткий строк після Другої світової війни стати державами демократичними, правовими та соціальними, розбудувати в себе громадянське суспільство, реально забезпечуючи надійний захист та реалізацію прав і свобод своїх громадян. Для сучасної демократичної національної держави (тобто держави, утвореної нацією на своїй національній території в результаті реалізації свого права на самовизначення) характерним є наступне: створення та забезпечення необхідних умов для максимального збереження і розвитку кращих надбань нації в економічній, політичній, соціальній та духовній сферах її буття, її політичної консолідації навколо національної ідеї; забезпечення розвитку духовності, мови, культури, традицій своєї нації; реалізація національної ідеї в державотворчому процесі; турбота про культурний розвиток своїх співвітчизників, що проживають в інших державах (національної діаспори), а при потребі - створення належних умов для їхнього повернення на історичну Батьківщину; створення належних умов для проживання та всестороннього розвитку національним меншинам, що проживають на території держави.

За аналізом конституційно-правових положень, сучасна Українська держава є державою національною. Адже, з формальної точки зору, для твердження останнього є всі підстави.

По-перше, це відповідні положення Декларації про державний суверенітет України, Акту проголошення незалежності України та чинної Конституції України, що вказують на наявність в Україні двох основних ознак сучасної національної держави: 1) створення її в результаті реалізації права нації на самовизначення; 2) створення цієї держави в рамках виключно своєї етнографічної території. Так, в Преамбулі Конституції України чітко зазначено, що "...Верховна Рада України від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення ... приймає цю Конституцію - Основний Закон України". В той же самий час частина перша ст. 2 та частина друга ст. 133 Конституції України зазначають, що "...суверенітет України поширюється на всю її територію", а до складу України, як відомо, сьогодні входять (за виключенням Автономної Республіки Крим) етнічні українські землі.

По-друге, на рівні Основного Закону держави чітко прослідковується вимога створення та забезпечення в державі необхідних умов для максимального збереження і розвитку кращих надбань української нації в економічній, політичній, соціальній та духовній сферах її буття, її політичної консолідації навколо національної ідеї, забезпечення розвитку духовності, мови, культури, традицій своєї нації; реалізація національної ідеї в державотворчому процесі. Так, ст. 11 Конституції України чітко визначає, що "...Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури...". При цьому частини перша і друга ст. 10 Конституції України визначають державною мовою в Україні українську мову, а сама "...Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України". В той же самий час українські національні символи на рівні Основного Закону держави возведені в ранг офіційних державних символів: "Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. Державний Прапор України - стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг синього і жовтого кольорів. ...Головним елементом великого Державного Герба України є Знак Княжої Держави Володимира Великого (малий Державний Герб України). Державний Гімн України - національний гімн на музику М. Вербицького...." (ст. 20 Конституції України). конституція влада демократичний суверенний

По-третє, Україна як національна держава бере на себе зобов'язання дбати про культурний розвиток своїх співвітчизників, що проживають в інших державах (національної діаспори). Стаття 12 Конституції України говорить: "...Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави".

По-четверте, Україна як сучасна демократична держава створює належні умови для проживання та всебічнього розвитку національних меншин, що проживають на території держави. На рівні Основного Закону держави чітко визначено, що Україна як держава "...сприяє консолідації та розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України" (ст. 11 Конституції України), що "...в Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України".

Висновки

Будь-яка конституція покликана встановити певні правила, за якими мають будуватися найважливіші суспільні відносини. Приписи конституції встановлюють соціально-політичне обличчя держави, фіксують вихідні принципи їх функціонування й розвитку. В сучасній Конституції України цьому присвячено передовсім I розділ.

Екстраординарним засобом захисту конституційного ладу є режим надзвичайного стану, який може бути введений з метою нормалізації обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав органів влади та місцевого самоврядування та інших інститутів суспільства. Згідно Закону України “Про надзвичайний стан” від 26 червня 1992 року правовий режим надзвичайного стану спрямований на забезпечення безпеки громадян у разі стихійного лиха, аварій і катастроф, епідемій і епізоотій, а також на захист прав і свобод громадян, конституційного ладу при масових порушеннях правопорядку, що створюють загрозу життю і здоров'ю громадян, або при спробі захоплення державної влади чи зміни конституційного ладу України шляхом насильства.

Вище перераховані конституційні характеристики України, на жаль, сьогодні мають більше формально-юридичний характер, ніж повноцінне втілення в практику функціонування держави. Адже реальний стан розвитку демократії та конституційної законності в нашій країні, рівень добробуту її громадян, їхньої безпеки тощо говорять самі за себе. Разом з тим визначення на конституційному рівні України як суверенної національної держави, держави унітарної, демократичної з республіканською формою правління, а також держави світської, соціальної та правової, - є і залишається надалі генеральним напрямком розвитку України на ближчу та дальшу перспективи.

Література

1. М. В. Баглай, Б.Н. Габричидзе. Конституционное право Российской Федерации: Учебник для вузов. - ИНФРА-М, 1996.

2. Ю. Н. Тодыка. Основи конституционного строя Украины. Учебное пособие. - Харьков: "Факт", 1999.-320с.

3. А. П.Заєць. Правова держава в контексті новітнього українського досвіду. - К.: Парламентське вид-во, 1999. - 248 с.

4. О. В. Скрипнюк. Соціальна, правова держава в Україні: проблеми теорії та практики. До 10-річчя незалежності України. Монографія. - К.: Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАМ України, 2000. - 600 с.

5. Б. Футей. Становлення правової держави: Україна 1991-2001 рр. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - 288 с.

6. В. Шаповал. "Соціалізація" як особливість сучасного конституційного регулювання // Вісник Конституційного Суду України. 2004. - № 3. - С. 28-48.

7. П. Стецюк. Конституційно-правові засади побудови (організації) України як національної держави // Народознавчі зошити. Двомісячник. 2002. Зошит 5-6 (47-48). Вересень -грудень. - С. 425-428.

8. М. В. Баглай, В. А. Туманов. Малая знциклопедия конституционного права. - М.: Издательство БЕК, 1998. -519с.

9. Государственное право Германии. Сокращенньїй перевод с немецкого семитомного издания. Том 1. - М.: Институт государства й права РАН, 1994. - 310 с.

10. Мала енциклопедія етнодержавознавства /НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького; Редкол.: Ю. І. Римаренко (відп. ред.) та ін. - К.: Довіра: Генеза, 1996. -942с.

11. Основи етнодержавознавства. Підручник/ За ред. Ю. І. Римаренка. - К.: Либідь, 1997. -656с.

Размещено на Allbest.ru