Мусульманська система права

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1 Розділ. Загальна характеристика мусульманського права

1.1 Історія становлення і розвитку мусульманського права

1.2 Особливості структури мусульманського права

1.3 Шаріат - як релігійна норма ісламу

2 Розділ. Джерела мусульманського права

2.1 Коран - священна книга мусульман

2.2 Суна - збірник висловів і вчинків пророка Магомета

2.3 Іджма - доктрина мусульманського права

2.4 Кияс - роз'яснювальне джерело мусульманського права

3 Розділ. Сучасне мусульманське право

4 Розділ. Порівняльна характеристика мусульмансько - правової системи з канонічною системою права

Висновок

Список літератури



Вступ

Актуальність даної теми полягає в тому, що останнім часом взаємини світу мусульманського і немусульманского досить сильно загострилися, притому приклади цьому можна знайти в різних країнах світу. Також, вивчаючи дану тему хотілося вивчити традиції, культуру і права ісламського народу. Мусульманське право - складне соціальне явище, яке має глибоке вплив на історію розвитку держави і права цілого ряду країн Сходу. Іслам - є однією з трьох (поряд з буддизмом і християнством) світових релігій, що має своїх прихильників практично на всіх континентах і в більшості країн світу, мабуть, найбільш близько стикається з державою і правом. Також мусульманське право чинить значний вплив на міжнародну політику. Вивчення мусульманського права, як самостійної правової системи, представляє не тільки історичний, загальнотеоретичних, а й практичний інтерес. Мусульманське право досить активно діє в нинішній час. Говорити про шаріат значить торкнутися найважливішої сторони ісламу - однієї з великих світових релігій, вік якої наближається до чотирнадцяти століть, а чисельність послідовників перевищує 1/6 населення сучасного світу. Потрібно розкрити те, що являє собою шаріат насправді, показати його нерозривний зв'язок з ісламом, описати його джерела та виявити основні риси.

Об'єкт дослідження: мусульманське право, або шаріат, та його основні особливості.

Предмет дослідження : аналіз правових джерел шаріату та визначення їх змісту та значення.

Мета роботи: вивчення правових джерел ісламу, обґрунтування їх важливості та значення в системі мусульманського права . Дізнатися яку роль відіграє Коран, Іджма , Суна та Кияс у житті мусульманина з точки зору віри.

Мету завдання можна визначити за низкою завдання які ми ставимо перед собою, серед них такі:

Визначити особливості становлення і розвитку мусульманського права;

Встановлення політичних передумов виникнення ісламу;

Проаналізувати джерела мусульманського права та їх сутність;

Визначити основні інститути мусульманського права.

Методи, які ми використаємо для виконання цих завдань такі:

метод історизму, тобто при вивченні причин виникнення та розвитку шаріату було з'ясовано, коли і за яких обставин він виник, які основні етапи в своєму розвитку пройшов і чим став тепер;

метод системності, який орієнтував на комплексне розуміння знань з історії ісламу та шаріату;

думки різних авторів з приводу релігійних та правових традицій ісламу.

Дана робота структурно складається з чотирьох розділів, кожен з яких має декілька підрозділів. Також в роботі міститься вступ та висновки, що відповідають дійсності.

Кожен розділ завершується власними висновками. У списку використаної літератури наведений список використаних джерел.

Багато вчених та науковців вважали за доцільне дослідити цю тему, серед них : великі західні ісламознавці: З. Гойтейн, І. Гольдциер, Р. Грюнебаум, А. Масс, У. Уотт та інші. Вони вивчали в своїх працях порушення питань минулого і теорії мусульманського права.

Також у СРСР багато вчених писали свої монографії з питань у яких порушувались окремі аспекти історії держави та теорії мусульманського права (у зазначеному розумінні, дається характеристика його окремих галузей, Зокрема, цим питанням спеціально присвячені монографії М. І. Садагдара і М. Муллаева, стосується їх і Р. М. Керимова. Конкретним внеском вивчення мусульманського права як юридичного феномена є праці А. І. Асадова, А. З. Боголюбова, А. Л. Могилевського, Р. І. Муромцева, М. З. Хайдаровой, Ф. Ш. Шабанова, Про. До. Юлдашевой. Комплексні дослідження теорії та практики мусульманського права в сенсі рідкісні й у зарубіжної літератури, хоча буржуазні правознавці -- передусім М. Агнайдес, Дж. Андерсон, Р. Давид, М. Коулсон, А. Кремер, X. Лайбесии, Л. Мійо, З. Фіцджеральд, Р. Шарль, І. Шахт.



1 Розділ. Загальна характеристика мусульманського права

1.1 Історія становлення і розвитку мусульманського права

Мусульманське право виникло (VII--X століття) у процесі розпаду родоплемінного ладу і становлення феодального суспільства в Арабському халіфаті. Вино відображало взаємодію двох засад -- релігійно-етичної та власне правової, пов'язано з ім'ям Магомета -- купця з Мекки (570--632 pp.), який об'єднав всі аравійські племена в один народ, створив арабську державу і поклав у його основу іслам. На формування мусульманського права, що нерідко позначається терміном «фікх», великий вплив справили як іслам, так й інші давні релігійні течії. Чималу роль при цьому відіграло звичаєве право.

Після смерті Магомета до початку VIII ст. його справу продовжували чотири «праведних» халіфи -- Абу-Бакр, Омар, Ос-ман, Алі та інші сподвижники пророка. Володіння релігійною і світською владою (законодавчою, виконавчою, судовою) відкривало їм широкий простір для тлумачення від імені Аллаха і Магомета релігійних джерел - Корана і Суни. У VIII--X століттях юристи, відчуваючи брак конкретних розпоряджень Корана і Суни, необхідність у заповненні прогалин і пристосуванні релігійних джерел до потреб суспільного розвитку, узяли на себе завдання вдосконалити мусульманське право. Першим кроком стала поява «рай» (араб. -- думка) - відносно вільного власного розсуду юристів, застосовуваного для тлумаченні норм Корана і Суни. Таким кроком був «іджтихад» (від араб, іджтихада -- виносити самостійне рішення) -- формулювання компетентним факіхом нових правил поведінки на основі Корана і суни у разі їх «мовчанки». Особи, які набули право самостійно вирішувати питання, обійдені в Корані і Суні, стали називатися муджтахідами. Бурхливий розвиток іджтихаду призвів до того, що мусульманські вчені - юристи сформулювали більшість конкретних норм і загальних принципів мусульманського права (доктринальна розробка права). Праці муджтахідів набули сили обов'язкових джерел для тих, хто застосовував норми мусульманського права. У питаннях, не врегульованих Кораном і суною, від судді вимагалося приймати рішення на основі формулювань факіхів (юристів), а не за власним розумінням.

На початку VIII -- усередині X століть мусульманське право досягло розквіту завдяки діяльності юристів. Цей етап був названий періодом імамів і кодифікації - «золотою добою». З XI ст. мусульманське право розвивалося в рамках таких правових шкіл-толків -- сунітської і шиїтської (школи Медини та іракської школи). Ці школи використовували звичаєве право, яке діяло на їх територіях, і пристосували його до потреб віри. В юридичному відношенні відмінність між школами було незначною. Поява шкіл-толків фактично закріпила становище доктрини як основного джерела мусульманського права. Кожна із шкіл створила свій набір методів юридичної техніки, за допомогою яких уводилися нові норми у разі «мовчанки» Корана і Суни.

Мусульманське право являло собою збірник численних багатоманітних норм, яки виникали у різних історичних, часто формально не визначених ситуаціях, що надавало широкого простору для суддівського розсуду (дотепер у судів зберігається можливість вибору).

Подальший розвиток мусульманського права відбувався шляхом послідовного усунення суперечностей, що існували в рамках того чи іншого толку.

1.2 Особливості структури мусульманського права

Мусульманське право носить характер божественних настанов, а тому немає і не може бути влади, здатної його змінити. Той, хто не підкоряється приписам мусульманського права, - грішник, який буде тяжко покараний на тому світі. Той, хто заперечує рішення, прийняті на його основі, - єретик, якого безумовно, слід вигнати з ісламської общини.

Мусульманська юриспруденція визначає норму права як загальнообов'язкове правило поведінки, встановлене верховним законодавцем - Аллахом. При цьому норма може бути сформульована прямо - через одкровення або опосередковано - через висновки, зроблені найвидатнішими знавцями шаріату на основі тлумачення волі Аллаха.

За своїм змістом норми мусульманського права поділяються на дві основні групи. До першої належать приписи, що містять оцінки вчинків правовірних. Вчинки поділяються ще на п'ять категорій.

До другої групи належать норми, в яких сформульовані конкретні правила поведінки щодо певних ситуацій, а також установлені умови здійснення та наслідки певних діянь.

Прикладами можуть слугувати приписи, згідно з якими за навмисне вбивство правовірного належить карати стратою; договір, укладений душевнохворим, визнається недійсним тощо.

Абсолютна більшість норм мусульманського права має імперативний характер, і дуже рідко зустрічаються норми диспозитивні. Ісламські дослідники пояснюють це колективістською суттю норм мусульманського права, які спрямовані на задоволення загальних потреб усіх мусульман. Але фактично ця особливість є виразом спрямованості мусульманського права на фіксацію обов'язків мусульман, а не їхніх прав.

При поділі норм мусульманського права на галузі дослідники спочатку об'єднували відповідні приписи за тематичною оцінкою ( релігія, сім”я та ін..) І лише згодом, коли виникла необхідність у виданні державних законодавчих актів, в яких би положення шаріату були юридично зафіксовані, ісламська юридична наука стала вирішувати проблеми галузей права.

З погляду деяких учених, система мусульманського права складається з комплексу принципів і сукупності конкретних приписів, що регулюють такі основні сфери життя мусульман:

стосунки правовірних з Аллахом;

стосунки між людьми;

зв'язки між державами або релігійними конфесіями.

А стаття перша Маджали - закону Османської імперії, який містить 1850 статей і відіграв роль своєрідного цивільного кодексу, - поділяла всі норми мусульманського права на дві групи. Перша - правила виконання релігійних обов'язків, друга - норми, що регламентують стосунки між людьми. Друга група, в свою чергу, поділялася ще на три основні підгрупи: право особистого статуту; деліктне (кримінальне) право; цивільне право.

Крім наведених, мусульманська правова доктрина виокремлює кілька галузей:

«владні норми»;

судове право;

міжнародне право.

Нині мусульманські вчені поділяють своє право на такі галузі.

Норми, що встановлюють правила, пов`язані з відправленням релігійного культу.

Такого змісту приписи мають суто ритуальне значення. Але в тому й полягає особливість мусульманського права як «права божественного», що цього роду приписи стоять поряд з нормами, які регулюють стосунки людей у суспільстві. Саме тому розглядається як загальнообов`язкове правило поведінки і забезпечується державним примусом такий, наприклад, припис Корану: «Не наближайтесь до молитви, коли ви п`яні, поки не будете розуміти, що ви говорите, чи опоганеними (забрудненими) - крім випадків, коли ви мандрівники в дорозі, - поки не омиєтесь»¹.

Норми, що встановлюють приписи щодо особливого статуту правовірних («Особистий статут»). У межах цієї галузі чітко розрізняються норми, що утворюють такі інститути, як шлюб, розлучення, заповіт, наслідування «за законом», опіка, обмеження правоздатності та деякі інші. Зазначені відносини мають величезне значення у повсякденному житті людини незалежно від її соціальної належності. Тому особисте право і сімейне право, які містять норми ритуальної та релігійної поведінки, завжди вважалися найважливішими в шаріаті. Коран надає цим питання найбільшої, після власне релігійних приписів, уваги і присвячує їм майже 70 віршів.

Доречно підкреслити, що в нормах «Особистого статуту» Корану чітко вбачається принижене становище жінки, якій відведено другорядну роль як у побуті, так і в громадському житті. Це випливає і з права чоловіків мати чотирьох законних дружин («…одружуйтесь на тих, що приємні вам, жінках - і двох, і трьох, і чотирьох…»), і з визначення становища жінки в сім`ї («Чоловіки стоять над дружинами… А тих, непокірності яких ви боїтеся, умовляйте і покидайте їх на ложах і бийте їх…»), і з прав на успадкування жінкою майна свого батька («Заповідає Аллах відносно ваших дітей: сину - частку, подібну частці двох дочок»).

Проте слід зазначити, що навіть таке становище жінки було кращим, ніж воно визначалося у звичаєвому праві арабів, згідно з яким особи жіночої статі не мали абсолютно ніяких прав на успадкування майна своїх батьків, чоловіків, братів.

Норми, що утворюють цивільне право. Цю галузь становлять приписи, що стосуються питань власності, відповідних угод та їх забезпечення, виконання зобов`язань та інше. Ці норми сформульовані в Корані по-різному. Вони можуть мати форму імперативних приписів загального характеру («Аллах…повеліває вам повертати майно, яке було вам довірене, його власникам…») або форму досить детальних виписаних положень як матеріального, так і процесуального характеру (... «якщо берете в борг між собою на певний строк, то записуйте це. І нехай записує між вами писець справедливості…і беріть у свідки двох з ваших чоловіків. А якщо не буде двох чоловіків, то чоловіка і двох жінок, на яких ви згодні…І нехай не відмовляються свідки, коли їх звуть…»).

Норми, що утворюють галузь «владних норм». Тут об'єднані приписи, спрямовані на врегулювання державно - та адміністративно - правових ( зокрема, фінансових) відносин. У Корані й Суні є лише кілька приписів, що увійшли до складу цієї галузі, що свідчить про значно пізніше її виникнення. Основна частина норм галузі була сформульована правознавцями (фікс).

Як свідчать спеціальні дослідження, ця галузь мусульманського права в цілому виявилася менш розвиненою. Мається на увазі не стільки рівень теоретичної розробки «владних норм» доктриною, що досягла чималих успіхів, скільки її практична реалізація. Більшість приписів так і залишилася на папері, не знайшовши свого втілення у відповідних владних відносинах. Це не означає, що в мусульманських країнах в середні віки була відсутня регламентація даних відносин. Вона існувала і була досить детальною. Але відповідні приписи складалися не з норм, що випливали з традиційних для ісламу норм права, а формулювалися в актах, що видавалися саме владними структурами. Такі акти відображали потреби поточного етапу суспільного розвитку і тому часто відходили від положень ортодоксальної теорії мусульманського права.

Норми, що утворюють галузь деліктного (кримінального) права, покликані забезпечити захист п'яти основних цінностей ісламу, а саме: релігії, життя, розуму, продовження роду та власності. А оскільки ці цінності визначені ісламом, то посягання на них є злочином і розглядається як заборонене Аллахом діяння, за яке він, безумовно, карає.

Мусульманська правова доктрина виробила класифікацію злочинів. В основу більшості з них покладені дві критерії: 1) рівень визначеності покарання; 2) характер інтересів і прав, що порушуються злочинами. Найбільшого поширення набула класифікація, за якою злочини поділяються на три групи: хадд, кісас і тазир.

1.Злочини групи «хадд». Ця група включає злочини, що визнаються найнебезпечнішими, оскільки вони посягають на «права Аллаха» (як тобто на інтереси всієї мусульманської общини) і тягнуть за собою покарання, що однозначно визначені Кораном, Суною або точно встановлені правозастосовчою практикою «Праведних халіфів», як мусульмани називають перших чоритьох халіфів, які після смерті Магомета керували створеною ним державою. такими злочинами визнаються наведені далі.

Крадіжка. За цей злочин Коран встановлює точно визначену міру покарання: «злодію та злодійці відсікайте їх руки у відплату за те, що вони вкрали, як настрахання від Аллаху.»

За мусульманською правовою теорією, є чіткі вимоги до суб `єктивної та об`єктивної сторін крадіжки, згідно з якими вона вважається злочином групи «хадд». Так, відрубання руки можливе лише за умов, що злодій є людиною вільною (не рабом), повнолітньою і психічно здоровою. Для застосування цієї санкції має значення і місце, з якого було викрадене майно. Це мусить бути місце його постійного зберігання, куди злочинець не має вільного доступу. Тому не належить до злочинів групи «хадд» і не караються жорстоко: крадіжка, скоєна в громадському місці; крадіжка, яку гість вчинив у хазяїна, котрий запросив його до себе; викрадення тварин з відкритого пасовиська, плодів із саду, що не охоронявся, тощо.

Крім того, викрадене майно також має відповідати деяким вимогам. Його вартість має бути більшою за певну суму (в різних варіантах від ј до 1 динара). Це майно мусить бути «дозволеним» для мусульман і в принципі вільно продаватись на ринку. Тому за крадіжку вина або свинини, які вважаються забороненими для мусульман, продуктів, що швидко псуються і тому не можуть бути реалізовані на ринку, відрубання руки не застосовувалось.

За наявності всіх необхідних умов злочинець карається відрубанням правої руки, за другу крадіжку - лівої ноги. За третю крадіжку в більшості випадків відрубувалась голова, а в деяких випадках - друга рука або нога.

Доказами крадіжки визнаються показання свідків або зізнання злочинця.

Перелюбство (позашлюбні статеві зносини) розглядається як злочин, що посягає на одну з цінностей, яка охороняється ісламом ( продовження роду), і одночасно становить загрозу основам моралі та інтересам сім`ї. Тому Коран різко засуджує цей гріх: «І не наближайся до перелюбства, адже це - мерзота і поганий шлях.» Кораном передбачено суворе і однозначне покарання за цей злочин: «Перелюбника і перелюбницю - побивайте кожного з них сотнею ударів. Нехай не заволодіє вами жалість до них, якщо ви віруєте в Аллаха, …і нехай буде присутня при їх покаранні група віруючих». Ця норма доповнюється Суною: якщо хтось із перелюбників перебуває в шлюбі, то він не тільки карається сотнею ударів, а й забивається камінням до смерті.

Доказами вчинення цього злочину є показання не менш як чотирьох свідків або зізнання підозрюваного за умови, що він підтвердив його не менше чотирьох разів.

Недоведене (неправдиве) звинувачення в перелюбстві. До відповідальності за цей злочин притягаються особи, які не можуть довести істинність своїх звинувачень, а також свідки, показання яких були суперечливими, що ставило під сумнів їх достовірність. Коран встановлює за це таке покарання: « А тих, які кидають звинувачення в невинних, побийте їх вісімдесятьма ударами і не приймайте від них свідоцтва ніколи…».

Розбій. За вчинення цього злочину Коран встановлює комплекс жорстоких покарань: смерть, розп`яття, відрубання руки і ноги навхрест, вигнання. Крім цього, розбійникам гарантуються тяжкі муки і на тому світі.

Суб'єктом покарання за розбій міг бути лише повнолітній чоловік - мусульманин, психічно здоровий, і тільки за умови, що потерпілий, який був володарем і законним володарем викраденого майна, також мусульманин. Міра покарання встановлюється залежно від наслідків злочину.

Якщо розбій супроводжувався вбивством і заволодінням майном, то злочинець карається смертною карою і розп'яттям; при вбивстві без заволодіння майном - смертною карою; при заволодінні майном без вбивства - четвертуванням.

Якщо розбій скоєно кількома особами, то при скоєнні убивства всі вони підлягають смертній карі незалежно від того, вчинили вони побої жертві чи ні.

Вживання спиртного розглядається як тяжкий злочин, тому що воно посягає на розум, який є однією з цінностей ісламу. Адже без розуму неможлива віра в Аллаха. Точна міра покарання за цей злочин визначена в Суні та в коментарях докторів ісламу і становить близько 80 ударів або смертну кару, якщо злочин вчинено вчетверте.

Доказами злочину є показання свідків, зізнання винуватого, зовнішні ознаки сп'яніння. Покарання застосовується лише за добровільний гріх. В інших випадках ( вживання спиртного під загрозою насилля, помилково, з метою лікування та ін.) той, хто вжив спиртне, вживається від покарання і до покарання притягується особа, яка спонукала до цього.

Бунт (смута) розуміється як спроба усунення глави держави, непокора владі на всіх її рівнях та інша антидержавна діяльність, що посягає на основи мусульманського політичного ладу, підриває освячені шаріатом підвалини способу життя. За бунт Коран і Суна встановлюють однозначну санкцію - смертну кару. Проте зазначається, що спочатку слід зробити спробу переконати бунтівників у необхідності підкорятися владі. Якщо ж така спроба виявилася безуспішною, то смертна кара непокірних розглядається як законна оборона з боку мусульманської держави.

Зрада ісламу. Поняття цього злочину охоплює такі дії, як віровідступництво, язичество та богохульство. Зрада ісламу загрожує релігії - головній цінності, яку охороняє іслам. Отже, цей злочин становить найбільшу суспільну небезпеку, а тому за його скоєння передбачено одну міру покарання - смертну кару.

Мусульманські правознавчі зазначають, що суворе покарання за зраду ісламу не порушує свободи віри, проголошеної Кораном, адже нікого не примушують приймати іслам насильно. Але віровідступництво тих, хто раніше сповідував іслам, є, по суті, політичним перелюбством, яке можна порівняти зі зрадою Батьківщини або дезертирством із армії, яка веде боротьбу з ворогом. Немає ніякої різниці, - зазначають правознавці, - між собою,яка відійшла від ісламу, і тими, хто безпосередньо або в ідеологічному відношенні став на бік ворога.

2. Злочини групи «кісас». Ця група включає злочини, за скоєння яких призначається санкція, яка має назву «кісас» і яка означає заподіяння злочинцю шкоди, рівнозначної наслідкам його діяння. Основними злочинами цієї категорії є вбивства і тілесні ушкодження незворотного характеру. Корені такого підходу чітко вбачаються у принципі талону. У Корані з цього приводу прямо говориться: «…душа - за душу, і око - за око, і ніс - за ніс, і вухо - за вухо, і зуб - за зуб, і рани - помста…».

Передбачаючи смертну кару за вбивство, мусульманське право допускає можливість, застосування за вибором потерпілої сторони одного з трьох «кісас» (визначених покарань): смертну кару, прощення злочинця або виплату ним викупу за кров. При умові, що вбивцю прощають законні представники потерпілого, злочинець не може бути засудженим до страти, а зобов'язується до виплати викупу за кров. Розмір викупу за вбивство вільного мусульманина встановлювався у 100 верблюдів, або в тисячу золотих динарів, або в 12 тисяч динарів паперовими грошима. За вбивство жінки виплачується сума, вдвічі менша.

Якщо ж спадкоємці вбитого наполягають на смертній карі, то для винесення і виконання смертного вироку злочинець і його жертва повинні бути «рівними» за статтю, вірою та соціальним станом. Ці вимоги ґрунтуються на відповідних положеннях Корану: « Приписано вам відшкодування за вбитих: вільний - за вільного, і раб - за раба, і жінка - за жінку». Отже, мусульманин притягається до відповідальності за навмисне вбивство мусульманина, але не несе обов'язкової відповідальності за вбивство немусульманина чи особи, яка зрадила іслам.

При ненавмисному вбивстві злочинець повинен був поплатити викуп за кров та перетерпіти релігійну спокуту: «А хто вбив віруючого помилково, - говорить Коран, - то - звільнення віруючого раба і пеня, що вручається його сім`ї…».

За вчинення тілесних ушкоджень злочинець не притягався до покарання до вилікування потерпілого. Це робило можливим визначити всі наслідки для здоров'я від одержаних ушкоджень і відповідно - міру покарання злочинця за принципом таліону. За згодою потерпілого або якщо покарання за таліоном було суттєво утруднено (наприклад, при ушкодженні внутрішніх органів), злочинець виплачував викуп за кров.

3. Злочини групи «тазир». Ця група об'єднує злочини, які посягають на «права Аллаха» (інтереси всієї общини) або на приватні інтереси, але за які в джерелах права визначається не конкретна міра покарання, а санкція, що може змінюватися з урахуванням об'єктивної чи суб'єктивної сторони діяння. Отже, «тазир» застосовувався при скоєнні злочинів, за які не передбачалося точно визначених санкцій групи «хадд» або «кісас». Це стосується, приміром, випадків невиконання деяких релігійних обов'язків, порушення зобов'язань за угодами, невиплати викупу за кров, шахрайства, порушень правил поведінки в громадських місцях, свавілля щодо підлеглих, чаклунства.

«Тазир» може застосовуватися і за вчинення злочинів, що за характером скоєння можуть бути віднесені до «хадд» або «кісас», тягнуть за собою відповідні покарання, але не можуть бути застосовані. Скажімо, вартість викраденої речі менша за вартість, яка тягне за собою покарання у виді відрубання руки, тому суддя може визначити іншу санкцію.

«Тазир» має багато різновидів. Серед них: усний осуд, водіння напівоголеним по місту з публічним оголошенням скоєного гріха, розп'яття на три дні без доведення до смерті, але із забороною приймати їжу, позбавлення волі, штраф; тілесні покарання ( палицею, різкою чи батогом до 100 ударів, а за крадіжку з казни - по 100 ударів протягом трьох днів);смертна кара та ін. Підставою для застосування «тазиру» є зізнання злочинця, показання свідків. На відміну від «хадда» і «кісасу», «тазир» може застосовуватися і до неповнолітніх.



1.3 Шаріат - як релігійна норма ісламу

Невід'ємною частиною ісламу є шаріат ("шлях праведного життя"). Це - сукупність норм мусульманського права, релігійних та обрядових настанов і правил, що покликані регламентувати не тільки поведінку мусульманина в усіх сферах суспільного та особистого життя, а й його думки і почуття. При цьому практично всі нормативні приписи виходять з ідеї обов'язків людини перед Аллахом, а не з ідеї прав, свобод і гідності людини.

Шаріат містить чотири групи приписів: 1) норми, які фіксують релігійну догматику ісламу, це те, у що зобов'язаний вірити мусульманин; 2) норми, які закріплюють основи мусульманської моралі та етики; 3) норми, які регламентують відносини віруючих з Аллахом (порядок виконання основних релігійних обов'язків); 4) правила поведінки між мусульманами та з немусульманами. Дві останні групи норм є нібито "практичними", тобто такими, що регулюють вчинки правовірних і утворюють "фікх" - нормативну частину шаріату. Фікх називають мусульманським правом у широкому розумінні, складовими якого є не тільки власне юридичні норми, а й правила суто релігійного характеру. Мусульманським правом у вузькому розумінні називають ту групу норм, що регулюють виключно взаємовідносини між людьми.

Зважаючи на те, що юридичні норми походять від релігійних настанов і що мусульманська держава завжди надавала обов'язковості та забезпечувала примусове виконання суттєвої частини релігійних обрядових правил . Шаріат має не територіальний, а персональний характер: усі правовірні мусульмани, де б вони не проживали, утворюють одну общину, а тому зобов'язані безвідмовно підкорятися його приписам.

Принципом шаріату мусульманська теорія вважає братерство, посилаючись при цьому на норми, що зобов'язують багатих допомагати бідним. Проте у шаріаті значно більше норм, метою яких є найжорстокішими засобами захищати власність та інтереси багатіїв від зазіхань на них незаможних.

Свобода - також один з принципів шаріату, що обумовлюється, насамперед, дозволом для "невірних" зберігати свою релігію. Але цей дозвіл не узгоджується з положеннями шаріату про священні війни з "невірними" з метою насильницького обернення до ісламу людей, що сповідують іншу релігію.

Принципом шаріату вважається і справедливість, її сутність вбачається в обов'язку общини і правителя забезпечити кожному мусульманину рівність перед судом. "Чистота" і цього принципу піддається сумніву, якщо зважити на те, що правосуддя повинно чинитися каді ^{( 1)}, які призначаються правителем, а сам правитель не підлягає людському суду і підзвітний лише Аллаху.



2 Розділ. Джерела мусульманського права

2.1 Коран - священна книга мусульман

За життя Мухаммета ніхто не збирав текстів, люди вчили їх напам'ять, записували на різних предметах. Після його смерті виникла ідея зібрати ці тексти, поки були люди, які знали їх напам'ять. Цю справу доручили Зайду Ібн Сабіту, який служив секретарем у Мухаммеда протягом останніх п'яти років. Він склав збірник сур, упорядкував тексти, написані на пергаменті, кістках, глиняних табличках та ін. Цей збірник відомий під назвою Сухуф (листи), до нас він не дійшов.

Коран -- перша письмова пам'ятка арабською мовою, що містить релігійні погляди на світ та природу, догматичні положення, правові норми, обряди, ритуали, традиції арабів. Мусульмани вважають його словом Аллаха, що зійшло з неба, тобто його текст вкладений в уста Мухаммеда самим Богом. Текст Корану сформувався переважно після смерті Мухаммеда, в VII ст. Складається він із 114 сур (глав) -- 90 "меккських" і 24 "мединських". Більша його частина -- діалогічна полеміка між Богом, противниками ісламу й тими, хто вагається. Його змісті становлять проповіді Мухаммеда, уславлення Бога, закони, легенди, полеміка з євреями і християнами. У ньому можна виділити чотири змістових пласти:

1) релігійні погляди на світ, догматичне та культове вчення ісламу;

2) правові та моральні норми, обряди, традиції арабських племен, покладені згодом в основу правової й моральної системи ісламу;

3) давньосемітські, давньоарабські, іудейсько-християнські та інші міфи, легенди про пророків та їх діяння;

4) фрагменти фольклору доісламської епохи, відомості історичного, етнографічного, географічного характеру.

У Корані світ та людське життя поділено на земне і потойбічне. Земне трактується як тимчасове, як підготовка до майбутнього життя. Вихідним моментом вчення про людину є ідея її гріховності. Легенди в Корані та Біблії про гріхопадіння Адама та Єви здебільшого тотожні. За Кораном, люди поділяються на мусульман та невірних. Він містить вказівки щодо основної святині ісламу -- Кааба в Мецці та обряду паломництва.

Коран з'явився в епоху, коли правові та моральні норми ще не розрізняли. Це помітно не тільки з його змісту, а й із системи шаріату, сформованої пізніше. Він стверджує теократичну форму правління, непокору владі трактує як непокору Аллаху. Карні злочини розглядає як діяння, за які неминучі покарання, і як гріх, за який людина потрапляє  в  пекло.   Перелюбство,   крадіжки,   вживання спиртних напоїв,  відступництво від ісламу, богохульство -- злочин проти Аллаха.

За прелюбодіяння призначалося 100 ударів нагайкою, пізніше -- забивання камінням до смерті; за крадіжку -- відсікання руки; за відступництво  від ісламу, богохульство -- смертна кара. Є в ньому правила успадкування, заповіту, розподілу майна, укладення договорів, організації торгівлі та фінансових відносин; схвалюючи торговий прибуток, Коран забороняє лихварський відсоток. Багато в ньому етико-моральних настанов: допомагати  іншим,  бути правдивим;  не  грішити;  пробачати іншим; не вбивати людей; не знущатися над іншими, не лаяти їх; не обмовляти людей і не порушувати своєї клятви. У цивільно-правових та моральних настановах Корану помітне місце відведено питанням сім'ї та шлюбу. У ньому наголошується на підлеглому становищі жінки, її економічній залежності від чоловіка, якому дозволено мати  одночасно до чотирьох дружин. За непокірність дружини своєму чоловікові їй загрожує побиття, а за невірність та зраду -- смерть.

Заборонено одружуватися з іновірками. Узаконено затвірництво жінки, вимогу носити паранджу, не показувати своє лице та прикраси чоловікам. Це спочатку стосувалося дружин Мухаммета, а згодом стало вимогою для всіх мусульманок. Але Коран заборонив давній звичай арабів закопувати живими народжених дівчат, скасував звичай, за яким жінка після смерті чоловіка мала вийти заміж за його батька чи брата. Не дозволяв він поклонятися ідолам, забороняв зображувати людину та живих істот.

Значна частина Корану -- сказання про пророків, пройняті погрозами жорстокої розправи з тими, хто не слухатиме провісників Бога. Багато з них -- дещо змінені міфи з Біблії, Талмуда. Так, у Корані розповідається про Ноя (Нусі), Авраама (Ібрагіма), Ісаака (Ісхака), Мойсея (Мусі), Аарона (Херуні), Давида (Дауда), Соломона (Сулеймана), Ісуса Христа (Icy) та ін. Уявлення про світобудову містять багато фантастичних тверджень про походження і впорядкування Всесвіту. Так, згідно із Кораном, Аллах сказав: "Будь!" -- і з'явилися "небеса і земля". Для створення світу Богові потрібно було шість днів. Першого дня були створені небеса; другого -- сонце, місяць, зірки й вітер; третього -- тварини, які живуть на землі і в морях, а також ангели на семи небесах і в повітрі. Четвертого дня Аллах створив воду і всім тваринам призначив їжу, цього ж дня за його повелінням потекли ріки. П'ятого дня було створено рай, а шостого -- перші люди -- Адам і Єва. В суботу справи було завершено, у світі запанували порядок і гармонія.

Коран твердить, що золоті літа людства часів Адама і Єви минули безповоротно. Тому не треба шукати щастя на землі, сумувати з приводу життєвих незгод, радіти доброму, бо "ніщо із явищ на землі або в ваших душах не осягається без того, щоб його не було в Писанні".

Основу "морального кодексу" Корану становлять заповіді: "Поважай Аллаха, не забувай про день суду, будь богобоязливим. Зломи гординю, будь лагідним, корись владі й сильним світу цього, бо вони -- від Бога".

Згідно з Кораном, за одні, навіть найлегші, гріхи Аллах карає суворо, а інші, тяжчі вчинки, прощає. Він мстить синові за батька, онукові -- за діда. Божественна кара (будь-яка невдача, горе, нещастя) спіткає людину несподівано, і ніхто не може знати справжньої причини гніву Аллаха.

На ранньому етапі ісламу Коран був єдиним джерелом віровчення та права. Однак з часом він перестав відповідати новим запитам, оскільки, написаний в родоплемінному суспільстві, він не міг пояснити складних явищ феодальної дійсності.

2.2 Суна - збірник висловів і вчинків пророка Магомета

Іншим авторитетним і обов'язковим для всіх мусульман джерелом права була Сунна ( "священний переказ"), що складається з численних розповідей (хадісів) про думки і вчинки самого Мухамеда. У хадісах також можна зустріти різне правове нашарування, що відображає розвиток соціальних відносин в арабському суспільстві. Остаточне редагування хадісів було здійснене у IX ст., коли були складені в ортодоксальних збірниках Суни, найбільшу популярність з яких отримав Бухарі (помер в 870 р.). З Суни також виводяться норми шлюбного і спадкового, судового права, правила про рабів і т.ін. Хадіси Сунни, незважаючи на їх обробку, містили багато суперечливих положень, і вибір найбільш "достовірних" цілком відносився до розсуду богословів-правознавців і суддів. Вважалося, що мають силу лише ті хадіси, які були переказані прихильниками Мухамета, причому, на відміну від суннітів, шиіти визнавали дійсними лише ті хадіси, які сходили до халіфу Алі і до його прихильників .

Таким чином, "Сунна посланця Аллаха" (повна назва Сунни) - зведення текстів, що описують життя Мухамета, його слова і справи, а в широкому значенні - збірник благих звичаїв, традиційних встановлень, доповнюючий Навчання Сунни - важлива частина релігійного виховання і освіти.

2.3 Іджма - доктрина мусульманського права

Іджма -- третє джерело мусульманського права, за допомогою якого шукалися відповіді на питання, не вирішені Кораном і Суною. Іджма являє собою узгоджений висновок стародавніх правників (муджтахідів¹) як знавців ісламу про обов'язки правовірного, наданий на підставі тлумачення Корану та суни. Лише будучи записаними в іджму, норми права, незалежно від їх походження, підлягали застосуванню.

З посиленням ролі юристів мусульмансько-правова доктрина зосередила зусилля на розробці методологічної та загальнотеоретичної основ права.

В іджмі з'явилася догма про непогрішність і єдність мусульманського суспільства. Виражена вона від імені Аллаха двома положеннями:

1)  «Моя община ніколи не ухвалить помилкове рішення»;

2) «Те, що мусульмани вважають справедливим, справедливе й в очах Аллаха».

Стверджувалося, що право встановлюється не більшістю або усіма віруючими, а тільки єдністю думок компетентних, офіційно уповноважених на це осіб. Думка знавців ісламу, яка виражалася в нормі або принципі і Грунтувалася на поєднанні традиції, звичаю і практики, набувала юридичної сили. У цьому полягало її велике практичне значення.

Натепер іджма є єдиною догматичною основою мусульманського права.

2.4 Кияс - роз'яснювальне джерело мусульманського права

Кияс -- рішення за аналогією. Правила застосування до нових схожих випадків розпоряджень, установлених Кораном, Суною або Іджмою, причому іджма має більше значення, ніж інші джерела. Судження за аналогією - це засіб тлумачення випадків із життя пророка, його висловлень або мовчанки, які можна застосувати до вирішення знову виникаючих конкретних ситуацій. За допомогою судження за аналогією, виходячи із нормативних розпоряджень Корану і суни, пропонувалося рішення для даного конкретного випадку, тобто тлумачення і застосування права.

У мусульманській правовій системі вирішення конкретної справи здійснювалося за аналогією. Використовуючи мусульманський метод тлумачення, неможливо створити норми абстрактного характеру, якими є норми континентального права. Для цього потрібний метод, який в змозі охопити всі сфери права структурова-ною системою, метод побудови юридичних конструкцій.

Кияс сприяв як заповненню прогалин у нормативних розпорядженнях Корану і ґсуни, так і усуненню наявних у них значних суперечностей.



3 Розділ. Сучасне мусульманське право

Мусульманське право давало широкий простір для суддівського вибору. І аждо теперішнього часу мусульманському суддям при мовчанні закону вбільшості випадків пропонується пріментять не просто певний толк,а його "найбільше кращі висновки". Ця ж особливість структуримусульманського права дозволяє при закріпленні його норм у сучасномузаконодавстві вибирати з безлічі суперечливих приписів ті,які найкращим чином відповідають інтересам соціально-політичних сил,що стоять при владі в тій чи іншій мусульманській країні. Корінна перебудоваправових систем, які в більшості країн до середини XX ст. виявилисязорієнтовані на сприйняття західних правових моделей, а також широкакодифікація норм фікха (перш за все в області особистого статусу)сприяли зміні структури чинного мусульманського права задвома основними напрямками. Перш за все, якщо в середині століттямусульманське право як система діючих норм займало переважнемісце в правовій надбудові певної групи країн, то в сучаснихумовах в більшості з них можна спостерігати лише застосування окремихнорм, інститутів, конкретний юридичний зміст яких формувалосяпід прямим впливом фікха.

Мусульманське право продовжує бути однієї з великих систем сучасногомиру і регулювати відносини між більш ніж 800 мільйонами мусульман. Однак, багато держав з мусульманським населенням почали швидкомодернізуватися. Мусульманське право незмінно, і в той же час воно повно можливостей. 

Поряд з його незмінністю слід зазначити і його гнучкість. Між двомацими рисами немає ніякого протиріччя. При всій своїй незмінності мусульманське право надає такі можливості звичаєм, угодисторін, адміністративним регламентам, які дозволяють, не змінюючи самогоправа, вводити положення, що задовольняють потреби сучасногосуспільства.



4 Розділ. Порівняльна характеристика мусульмансько - правової системи з канонічною системою права

Мусульманське право, як і канонічне - цього права церкви, право громади віруючих. Але цього подібність і рибопродукції обмежується; далі йдуть істотні розбіжності. Мусульманське право, до найменших подробиць, невід'ємний елемент релігії Іслама. Воно несе у собі характер одкровень, як і це релігія; отже, немає жодної влади у світі, яка б змінити мусульманське право. Той, хто їй немає підпорядковується - грішник, який покараний у тому світлі; той, хто заперечує його рішення - єретик, який виганяється з акціонерного товариства Іслама. Нарешті суспільне життя не створює інші норми, крім релігійних, невід'ємною частиною якої є мусульманське право.

Всіма зазначеними рисами мусульманське право відрізняється від канонічного права християнських товариств. Як конфесійне право Шаріат відрізнявся від канонічного права країн Європи тим, що він регулював не окреслені сфери суспільної та церковною життя, а виступав як усеохоплююча нормативна система. Згодом нормиШариата вийшли межі Близького і Середнього Сходу, і поширили свою дію інших країнах. Широке поширення Іслама іШариата призвело до у себе дедалі більше прояв у ньому місцевих особливостей при тлумаченні окремих правових інститутів власності та рішень конкретних правових суперечок. Тож з твердженням двох головних напрямів в ісламі, стався розкол вШариате, де поруч із ">суннизмом" виник "шиїзм". Протиборство з-поміж них виявилося й у правових нормах, що стосуються різних сторін життя і суспільства. Так було вшиизме мала місце правової порядок передачі структурі державної влади у спадок, утримання релігійного авторитету до рук духовнихлиц-имамов. Понад те, шиїти визнавали ті перекази про Мухаммеда, яківосходили до останнього праведному халіфу - Алі. Отже, до кінця середньовіччя доктринальна і нормативна основаШариата ускладнилася і зазнала змін, і він стало дуже складним; і незвичним правовим явищем. Попри те що, що Шаріат і мусульманське право загалом мають релігійні джерела, час накладає свій відбиток. Аналіз сучасних правових систем мусульманських країн дає підстави висновку формування нині "сучасного" мусульманського права, який відрізняється від традиційного поруч істотних особливостей. Через війну трансформації розпорядження "сучасного" мусульманського права набувають звичний для законодавства видединообразних загальних правил поведінки.



Висновок

іслам мусульманський право віра

В даній роботі було досліджено мусульманську систему права. На даний момент іслам є дуже поширеним в світі, двадцять вісім країн , на даний момент, є мусульманськими. До таких належать: Іран, Ірак, Афганістан, Палестина, Катар, Марокко, Єгипет, Туніс, Лівія, Алжир, Мавританія, Сомалі, Судан, Йорданія, Сирія, Туреччина, Індонезія, автономна Палестина в складі Ізраїлю тощо. Мусульманськи країни сповідують іслам. Мусульманське право не може існувати без ісламу, так як і іслам без нього. Мусульмани беззаперечно виконують покладені на них норми, які в багатьох випадках не відповідають принципу гуманізму, принципу моралі, принципу співчуття. Це можна розуміти так, що держава служить встановленій релігії. Особливістю мусульманського права є те, що воно не залежить від інших правових систем.

Основне джерело мусульманського права - Коран. Хоча це і є релігійна книга, в ній містяться моральні настанови, велику роль приділяють шлюбу і на правові і моральні, тобто різниці між ними небуло.

Ще одним із важливих джерел є Іджма, яка регулює ті питання, які не були вирішені ні Кораном, ні Суною. Але, незважаючи на "вічну незмінність" своїх головних джерел, мусульманське право може успішно пристосовуватися до змін суспільного життя, зберігаючи при цьому роль головного соціального регулятора.

Вивчаючи цю тему, ми розуміємо, що норми в мусульманській системі права не діляться на дозвільні, забов`язальні та забороняючі . Всі їх норми є лише зобов`язальні, тобто потрібно чинити так, як передбачає релігія.

Санкціям приділено мало уваги. Невиконання обов`язку - це гріх перед Аллахом.

Система мусульманського права є своєрідною та неповторною.Якщо європейські юристи під нормою права увазі припис конкретного історичного законодавця, то ісламські правознавці під нею розуміють правило, адресоване мусульманській громаді Аллахом. Дане право засноване на релігії, тому т його не можна скасувати, змінити чи виправити, переробити.

Релігійне виховання і віра мусульман грають величезну роль ісламському правосвідомості. Тому, завдяки саме релігійним коріння,правовірні приймають мусульманське право і звідти прямують йому.

Попри те що, що Шаріат і мусульманське право загалом мають релігійні джерела, час накладає свій відбиток. Аналіз сучасних правових систем мусульманських країн дає підстави висновку формування нині "сучасного" мусульманського права, який відрізняється від традиційного поруч істотних особливостей.

Шляхом багатовікового розвитку мусульманське право виробило величезний масив правових норм. Але зовсім в повному обсязі норми, зафіксовані у Корані і Суні, можна віднести до мусульманського праву.

Простеживши шлях розвитку мусульманського права, розглянувши його джерела, ознайомившись із його галузями, ми багато дізналися про нього й ісламське суспільстві. Робити конкретні висновки по цій проблемі, потрібно, адже дана інформація буде нам корисна при подальшому вивченні права загалом.



Список літератури

Алексєєв С.С. Теорія держави і права:  БЕК, М. - 2001. - 456 с.

Батир К.И. Загальна теорія держави і права. - М., 1998.

Богдасаров С.Л. Дві сторони ісламського фактору - М., 2003. - 112 с.

Васильєв Л.С. Історія релігій сходу. - Ростов-на-Дону: Фенікс.

Венгеров А.Б. /Теорія держави і права . - М.: Новий Юрист, 2000. - 528 с.

Галазни П.Н. Історія держави й права розвинених країн. - М.,1980 г.

Графскій В.Г.Загальна теорія держави і права. - М.: Норма, 2003. -345с.

Давид Р.О. Основні правові системи сучасності - М.: Прогрес, 1988. - 495 с.

Ибн Хишим.Життєпис Аллаха. - М., 1994. - 360 с.

Жидков О.П. Історія держави й права розвинених країн. - М., 1996 г.

Зайчук О.В, Оніщенко Н.М Теорія держави і права.-К., Юрінком Інтер,2006.

Калінін Ю. А., Харьковщенко Є.А. Релігієзнавство. - К: Наукова думка, 1998. -541с.

Коран. Перевод і коментар І.Ю. Крачковського. - М., 1990.

. Корельський В.М. і Перевалов В.Д. Теорія держави і права-, М.: Юрист, 2003. - 304 с.

Кримський А.Є. Історія мусульманства. - М., 2003

Лисенков С.Л. Теорія держави і права: Підручник. -- К.: Юрінком Інтер, 2005. - 447 с.

Лівшиць Р.З. Теорія права: - М.: Таїс, 2000. - 395 с

Малько А.В., Матузов Н.І. Загальна теорія держави і права: Юрист, М., 2002. - 776 с.

Прозоров С.М. Іслам як ідеологічна система. - М., 2004

Протасов В.Н. Теорія права і держави. Проблеми теорії права і держави: Питання і відповіді. - М.: Новий Юрист, 1999. - 240 с.

Радугин А.А. Введення у релігієзнавство. - М., 1997

Скакун О.Ф. Теорія держави і права:. -- Харків: Консум, 2001. -- 656 с.

Сюкіяйнен Л.Р. Мусульманське право. - М., 1986 - 352с.

Токарєв С.А. Релігія в історії народів світу. - М., 1976. - 414 с.

Хропанюк В.Н. Теорія держави і права: Юрист, М., 2001. - 435 с.

Черниловский Є.В., Загальна історія держави і права-, М. Новий юрист, 1995. - С. 299

Размещено на Allbest.ru

...