Характеристика, юридична суть та види банківських правовідносин

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Кожен банк, так само як і інший суб'єкт господарювання, є незалежним щодо здійснення власних функцій та повноважень у межах, визначених законодавством України та іншими актами. Разом з тим це не означає, що названі вище обов'язкові суб'єкти банківських правовідносин не можуть вступати у правові відносини один з одним.

Питання банківських правовідносин, їхньої юридичної суті, видів частково розглядаються у працях Л. Воронової, Ю. Ващенко, О. Качана, О. Орлюк та інших.

Метою є визначення окремих видів банківських правовідносин і здійснення їхньої характеристики, а також з'ясування особливостей суб'єктного складу окремих банківських відносин, урегульованих правовими нормами. Податково-правовий статус банків є однією з основних категорій податкового права, як підгалузі фінансового права. Від його сутності, змісту і правового регулювання залежить ефективність реалізації значної кількості податкових норм, що закріпленні в законодавстві.

Серед учасників податкових правовідносин й у числі найсерйозніших гравців на помості фінансової систем виділяються банки, здійснюють финансово-посередницькі операції між господарюючими суб'єктами, держави і платниками податків; які б оптимізації розміщення коштів; надають фінансові ресурси, необхідних розвитку.

Завдяки своїм функцій у світі фінансів банки можна ідентифікувати як незамінних учасників податкових правовідносин, які забезпечують комфортний процес сплати податків, та заодно і МОЗ самостійно котрі сплачують ці податки, і навіть є податковими агентами. Інакше кажучи, через настільки багатого набору функцій участь банків у відносинах щодо оподаткування з'єднано в триєдиний статус, кожна сторона якого по-своєму цікава.

1. Банки як суб'єкти податкових правовідносин

Банківські відносини об'єктивно не можуть бути спрямовані на регулювання взаємин винятково між банками різних рівнів, оскільки це позбавляє сенсу власне банківську діяльність. Тому вони виникають, змінюються та припиняються також і між банками та юридичними й фізичними особами - клієнтами банків і небанківських фінансових установ. Адже саме їхні вільні кошти залучають банки для своєї діяльності.

Разом з тим не всі фізичні та юридичні особи можуть виступати суб'єктами таких відносин. Для того щоб правовідносини мали юридично значимі наслідки, їхні суб'єкти повинні бути право- та дієздатними, тобто наділеними в законодавчому порядку певними правами та мати юридичну можливість їх реалізовувати і відповідати за свої діяння.

Момент виникнення правосуб'єктності юридичних і фізичних осіб різний. Так, правоздатність фізичних осіб виникає з моменту народження та припиняється зі смертю. Фізичні особи є рівними у своїй правоздатності. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Що ж стосується юридичних осіб, то їхня правоздатність збігається з дієздатністю і виникає з моменту державної реєстрації та припиняється з моменту виключення з державного реєстру. Щодо юридичних осіб, що здійснюють діяльність, яка підлягає ліцензуванню, то їхня дієздатність починається з моменту отримання ліцензії на право провадження визначеного в ній виду господарської діяльності і припиняється з моменту припинення дії відповідної ліцензії.

Разом з тим, в окремих випадках, юридична особа, чинність ліцензії якої закінчилася або якщо ліцензія визнана недійсною, може все ж виступати суб'єктом банківських правовідносин, якщо вона має невиконані зобов'язання перед банком, наприклад, непогашений кредит.

На відміну від юридичних осіб, які не мають диференційованої дієздатності, фізичні особи, відповідно до вимог чинного ЦК України можуть мати часткову, неповну, повну та обмежену дієздатність, що впливає також на можливість такої особи бути учасником банківських правовідносин. Разом з тим навіть особа, яка має часткову чи навіть обмежену дієздатність, може виступати суб'єктом (але не безпосереднім учасником) банківських правовідносин: якщо на її ім'я оформлено банківський вклад, або ж вона є спадкоємцем такого вкладу тощо (інша справа, що така особа не може самостійно розпоряджатися такими коштами, а повинна здійснювати це за згодою батьків чи осіб, які їх заміняють або ж за згодою органів опіки і піклування, якщо над особою встановлено опіку чи піклування, які й будуть виступати безпосередніми учасниками банківських правовідносин). Вище уже зазначалося, що банківські правовідносини неможливі без банків або інших кредитно-фінансових установ. Але для того, щоб вказані суб'єкти господарювання могли вступати в банківські правовідносини та залучати до них інших суб'єктів, вони самі мають бути право- та дієздатними, що передбачає виконання ряду вимог:

1. Вони повинні бути створені як юридичні особи, тобто мати майно, відокремлене від майна їхніх засновників.

2. Вони повинні бути внесені до Державного реєстру юридичних осіб.

3. Вони повинні бути зареєстровані Національним банком України як банківська установа.4. Вони повинні бути внесені до реєстру банків України.

5. Вони повинні отримати ліцензію Національного банку на право здійснення банківських операцій.

Без виконання вказаних вище вимог банк не може здійснювати свою діяльність і вступати в правові відносини як власне банківська установа. Отримання ліцензії є своєрідним завершальним етапом формування повної дієздатності. Ліцензія на здійснення банківської діяльності є не просто актом-дозволом на здійснення певного виду (видів) діяльності. Вона наділяє відповідну юридичну особу не лише правами, а й покладає на неї виконання спеціальних обов'язків, яких не виконують інші суб'єкти господарювання. Внаслідок цього можна говорити про те, що банки та інші кредитно-фінансові установи мають спеціальну правосуб'єктність, обсяг якої визначається на рівні ліцензії Національного банку України. Ю.В. Ващенко під спеціальною правоздатністю банків розуміє здатність юридичної особи набувати прав та обов'язків та нести відповідальність у зв'язку із здійсненням банківської діяльності.

Виходячи з того, що діяльність банків та інших кредитних установ пов'язана зі значним ризиком для третіх осіб, які користуються послугами таких банків, питання про наявність чи відсутність у них спеціальної правоздатності залишається відкритим.

Так, Л.Г. Єфимова вважає, що в діяльності банків та інших кредитних установ необхідно зберегти принцип спеціальної правоздатності юридичних осіб. Його доцільно сформулювати, зазначивши, що разове вчинення угоди, яка не відповідає статутній правоздатності юридичної особи (банку, іншої кредитної установи), не є порушенням закону. Крім того, у Законі України „ Про банки і банківську діяльність”, на її думку, необхідно надати примірний перелік угод, які не є банківськими операціями, але подібні до них (наприклад, комерційне кредитування, оренда та ін.), а також встановити точний критерій, який дозволяє розмежувати банківські та небанківські операції.

Що стосується останнього положення, то, на нашу думку, воно варте уваги. Адже таке розмежування дозволить визначити, чи потрібна ліцензія тій чи іншій кредитній установі на здійснення окремих видів діяльності, дозволить диференціювати відповідальність за незаконне надання банківських послуг. Щодо питання про необхідність законодавчого визначення орієнтовного переліку операцій, які не є банківськими операціями, але подібні до них, то ми цю думку не зовсім поділяємо. Адже орієнтовний перелік завжди неповний, що створює потребу для його постійного коригування та дає можливість для зловживання окремими структурами під час визначення того, які операції є банківськими, а які ні. Пропонуємо визначити на рівні Закону України „ Про банки і банківську діяльність” поняття „ банківська операція” та „ банківська послуга”. Виходячи з цього, на здійснення банківських операцій надавати ліцензію Національного банку України, а на здійснення банківських послуг - ні.

Частково ця наша позиція підтверджується і нормами Закону України „Про банки і банківську діяльність”, який розрізняє операції, здійснення яких у сукупності відноситься до виключної компетенції банків, а також інші операції, які доповнюють попередні, та які у випадках, визначених законами України, можуть здійснювати як банки, так і інші юридичні особи.

Однак однозначно підтримати позицію про те, що разове вчинення дій, які суперечать статутній правоздатності юридичної особи, ми не можемо, оскільки вважаємо, що це може стати причиною певного хаосу на ринку банківських послуг. Крім того, кожного разу необхідно буде з'ясовувати, чи вперше банк порушив законодавчі вимоги, чи ні. Але сподіваємося, що правова культура в нашій державі досягне того рівня, коли відповідні пропозиції будуть закріплені в законодавстві без шкоди для суспільства і держави в цілому.

Разом з тим поділяємо позицію Ю.В. Ващенко та Л.Г. Єфимової про те, що небанківські фінансові установи можуть виступати суб'єктами банківських правовідносин лише у випадку, якщо здійснення ними операцій, передбачених частиною 2 статті 47 Закону України „ Про банки і банківську діяльність” є систематичним (неодноразовим) і відноситься до основного виду їхньої діяльності. Наприклад, одноразове надання юридичною особою позики іншій юридичній особі або фізичній особі не може бути підставою для визнання такого кредитора суб'єктом банківських правовідносин та, відповідно, необхідності реєстрації такої особи як фінансової установи

2. Податково-правовий статус Національного банку України

Національний Банк України (НБУ) є центральним банком України, особливим центральними органом держаного управління, юридичною особою, неприбутковою організацією. Відповідно до ст. 99 Конституції України забезпечення стабільності національної грошової одиниці - гривні є основною функцією НБУ.

Окрім того, НБУ виконує такі функції:

1) визначає і проводить грошово-кредитну політику;

2) монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її облік;

3) виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування;

4) встановлює для банків та інших фінансово-кредитних установ правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів і майна;

5) визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками і фінансово-кредитними установами;

6) координує і контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності й засобів захисту банківської інформації;

7) представляє інтереси України в центральних банках інших держав;

8) здійснює валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті;

9) організує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями;

10) реалізує державну політику з питань захисту державних секретів у системі НБУ;

11) забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів і здійснення операцій з ними та банківськими металами;

12) аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та валютних відносин;

13) організує інкасацію і перевезення банкнот і монет та інших цінностей

14) бере участь у підготовці кадрів для банківської системи України.

Національний Банк України має право:

1) здійснювати всі види перевірок на місцях банків, інших фінансово-кредитних установ в Україні;

2) вимагати від банків та інших фінансово-кредитних установ проведення загальних зборів акціонерів і визначати питання , за якими мають бути прийняті рішення;

3) брати участь у роботі зборів акціонерів, засідань спостережної ради, правління і ревізійної комісії банків та інших фінансово-кредитних установ.

4) отримувати висновки незалежних аудиторів;

5) вживати заходи впливу.

Правовий статус Національного банку України як суб'єкта податкових правовідносин має подвійну природу. З одного боку, центральний банк є Закон України „ Про банки і банківську діяльність” передбачає можливість виникнення цілого ряду відносин, учасниками яких будуть власне банки та інші фінансові установи. Серед таких відносин потрібно виділити відносини щодо:

- необхідності отримання від Нацбанку ліцензії на право здійснення банківських операцій;

- можливості створення банківських об'єднань, спілок та асоціацій;

- можливості здійснювати реорганізацію банків (що може передбачати їхнє злиття, приєднання, поділ, виділення тощо);

- відкриття філій і представництв банків на території України, дочірніх банків, філій і представництв українських банків на території інших держав;

- управління капіталом банку;

- щодо здійснення Національним банком України регулювання діяльності банків і банківського нагляду;

- з приводу провадження процедури ліквідації банків та інші відносини.

Висновок

банківський правовий податковий

Банки є безпосередніми та обов'язковими суб'єктами податкових (публічно-правових) відносин, які виникають при виконанні платниками податків конституційного обов'язку щодо сплати податків і зборів до бюджетів та державних цільових фондів. В цих правовідносинах існують два окремих обов'язки різних суб'єктів: платник податків зобов'язаний подати в банк платіжне доручення на сплату податку, банк - виконати таке доручення шляхом перерахування коштів до відповідного бюджету чи державного цільового фонду.

День подання платником до установи банку належним чином оформленого платіжного доручення на перерахування податку до бюджету, за умови наявності на рахунку достатнього грошового залишку, є днем сплати податку. З цього моменту публічно-правові відносини між платником і державою трансформуються у правовідносини між банком і державою, де на банк законом покладено обов'язок забезпечити надходження податку на відповідний бюджетний рахунок. Конституційний обов'язок банку щодо сплати податку повинен вважатися виконаним лише в момент зарахування коштів на єдиний казначейський рахунок бюджету.

Список використаних джерел

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. -- 1996 -- № 30. -- Ст. 141.

2. Закон України від 18 лютого 1997 року «Про систему оподаткування» // Відомості Верховної Ради України. -- 1997 -- № 16. -- Ст. 119.

3. Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI.

4. Закон України « Про Національний банк України» 20.05.1999 № 679-XIV.

5. Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III.

6. Курбатов А.Я. Відповідальність банків за затримку платежів до бюджету і позабюджетні фонди. М., 1997. З. 5.

7. Фінансове право. Підручник / відп. ред. Н.І. Химичева. М.: БЕК, 1996. З. 241.

8. Фінансове право. Підручник / під ред. О.Н. Горбуновой. М.: Юристъ, 1996. З. 201.

9. Бабкін А.І. Роль і важливе місце банків у сфері податкового законодавства. // Арбитражная практика. Тематический випуск. 2002, жовтень.

10. Грачова Е.Ю., Соколова Е.Д. Фінансове право: Навчальний посібник. М., 2000. З. 141.

11. Максимов М.В. Банк як агент податкового контролю // Консультант. 2000. № 4. З. 63-65.

12. Д.В. Вінницький. Суб'єкти податкового права. М.: Норма, 2000. З. 120.

Размещено на Allbest.ru