Функції держави

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний університет внутрішніх справ

Навчально-науковий інститут права та масових комунікацій НКП у м. Смілі

Курсова робота

З дисципліни: “Теорія держави і права”

Функції держави

Виконала Студентка І курсу Група ПЗзср 12-1С

Радченко Л.

Сміла 2013



Зміст

Вступ

1. Поняття, зміст, ознаки функції держави

1.1 Поняття “функції держави” та їх зміст

1.2 Ознаки функцій

1.3 Класифікація функцій

1.4 Форми і методи здійснення функцій держави

1.5 Завдання та роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації функцій держави

2. Внутрішні функції

2.1 Політична функція

2.2 Соціальна функція

2.3 Економічна функція

2.4 Гуманітарно-культурологічна функція

2.5 Екологічна функція

2.6 Оподатковування

3. Зовнішні функції

3.1 Функція оборони

3.2 Функція підтримки світового порядку

3.3 Функція співробітництва з іншими державами у вирішенні глобальних проблем

Висновок

Список використаних джерел



Вступ

Питання про функції держави на будь-якому етапі розвитку є одне з найважливіших в загальній теорії держави. Це обумовлено, по - перше, тим, що у функціях має місце прояв суті держави, її соціальне призначення. Тому пізнання функцій слугує передумовою пізнання головного і визначаючого у державі. По-друге, функції держави визначають її структуру. Іншими словами, структура державної діяльності визначається системою тих суспільних відносин, на які держава здійснює необхідний вплив, й її не можливо характеризувати у відриві від системи суспільних відносин, що регулюються державою.

Зміни функцій, без сумніву, ведуть до змін структури. Тому функціональний метод пізнання є вихідним.

Впродовж тривалого історичного періоду державу часто ототожнювали з суспільством, політикою, владою. Одним з перших, хто ввів спеціальний термін stato для позначення держави як самостійної реальності в суспільстві, був італійський політичний мислитель, письменник, військовий теоретик Нікколо ді Бернардо Макіавеллі (1469-1527). Згодом, особливо у 18-19 ст, теоретичні уявлення про державу набули інтенсивного розвитку і сформувалося кілька концептуальних підходів до розуміння її походження, сутності й соціально-політичних функцій.

Серед суспільствознавців, соціологів, правознавців не існує єдиної думки щодо визначення держави. Ось кілька з них. Держава - це специфічна політико-територіальна організація, основний засіб політичної влади народу, воля якої є обов'язковою для всього населення країни. Держава - це основний інститут політичної системи суспільства, що здійснює організацію, управління й контроль за спільною діяльністю і відносинами між соціальними групами, класами, асоціаціями та окремими індивідами. Держава - це засіб, що забезпечує політичне життя людини і суспільства, механізм регулювання відносин між народом (суспільством) та урядом, політичний інструмент вирішення спільних справ. Кожне визначення має право на існування, - різні підходи до інтерпретації держави виникли як відображення багатьох історичних та регіонально-специфічних особливостей і тенденцій в утворенні та розвитку держави, її ролі в суспільному житті.

Держава складається навколо відносин, пов'язаних з виникненням і функціонуванням відокремленої від суспільства особливої управлінської системи - публічної влади та здійснює свої повноваження за допомогою специфічної форми влади - державної влади.

На сьогоднішній день істотно збагатилося наукове знання про важливі сторони функціонування і розвитку держави і права. Нові процеси в державно-правовому житті суспільства вимагають перегляду багатьох звичних уявлень.

Детальне вивчення даної теми допоможе глибше розвинути уявлення про державу як про соціальний інститут, про те, як цей інститут живе, діє, змінюється, які основні тенденції його розвитку, як він виконує своє соціальне призначення.

Мета даної роботи полягає у розкритті суті функцій держави. Предметом роботи є безпосередньо сама держава. Також необхідно розкрити поняття і зміст функцій держави та охарактеризувати види функцій держави.



1. Поняття, зміст і ознаки функції держави

1.1 Поняття “функція держави” та їх зміст

Характеристика будь-якої держави обов'язково має на меті розгляд її основних функцій, в яких безпосередньо виявляється сутність та соціальне призначення держави. Функції держави тісно пов'язані з її завданнями і цілями, але не зводяться до них. Аналіз функцій держави повинен з'ясувати таке питання: що повинна робити держава на певному етапі свого розвитку і як; на чому повинні бути сконцентровані зусилля її органів і відомств?

Функції держави - це основні напрями внутрішньої і зовнішньої діяльності держави,в яких виражається і конкретизується її сутність і соціальне призначення.

Функція в теорії держави і права означає напрямок, предмет діяльності того або іншого політико-правового інституту, зміст цієї діяльності, її забезпечення. Саме в цьому контексті говориться про функції держави, уряду, міністерства, інших державних органів. Функції держави не слід ототожнювати з функціями її окремих органів ,які є частиною апарату держави і відбиваються у компетенції, у предметі ведення ,у правах і обов'язках, закріплених за ними .

Здійснення функцій держави має постійний, систематичний характер і відбувається протягом всього часу існування об'єктивно обумовлених завдань, що стоять перед державою. Державні функції виникають, здійснюються і розвиваються у відповідності з тими завданнями, що належить виконувати державні у конкретних історичних умовах.

Таким чином, функції держави знаходяться в тісному зв'язку між собою і з тими суспільними відносинами, на які держава намагається активно впливати у відповідності зі своїми потребами, всією своєю політикою. Саме функції держави характеризують саму суть державного, впливу на суспільні відносини.

Поняття “функції” держави з'явилося і стало широко використовуватися на попередньому етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права. Виділялися класова сутність держави, загальносоціальне і класове призначення держави, затверджувалося, що оскільки і напрямок, і сам предмет, і зміст діяльності держави і їхня система структурних утворень, змінюється в залежності від зміни класової сутності і форми держави, для визначення цієї залежності цілком доречним є поняття саме функції.

Далі це поняття особливо широко було використано для визначення діяльності соціалістичної держави її ролі як головного знаряддя побудови соціалізму, придушення експлуататорських класів, організації народного господарства, підтримки національно - визвольних рухів тощо. При цьому так звані нові (соціалістичні) функції держави тісно погоджувалися з новою (соціалістичною) сутністю самої держави - соціалістична власність, панівний робітничий клас, правляча комуністична партія і так далі.

На сучасному етапі розвитку вітчизняної теорії держави і права теж зберігається функціональний підхід до діяльної сторони держави, але з уточненнями:

· розширюється і поглиблюється розуміння соціального призначення держави;

· відкидається проголошуваний раніше твердий зв'язок між змінами класових характеристик держави і, відповідно, його функцій.

Як показує історичний досвід, на функції держави впливають нові умови і проблеми сучасної життєдіяльності суспільства, існування цивілізації (екологія, ядерне озброєння, демографічні, сировинні й інші глобальні проблеми). Цінним виявилося насамперед саме поняття функції держави, її зміст і значення як однієї з важливих характеристик діяльної сторони держави.

Функціональний підхід дозволяє більш глибоко вивчати тривалий історичний процес виникнення, розвитку, зміни, руйнування, появи держав різних типів, видів, форм у різних народів, тобто процес формування й еволюції державності.

Отже, функції держави - це основні напрямки її діяльності,в яких відображаються й конкретизуються завдання і мета держави,проявляються її сутність і соціальне призначення в суспільстві. Функції держави обумовлені її задачами, залежать від її сутності і змінюються в міру її зміни, в міру переходу до сутності іншого порядку.

1.2 Ознаки функцій

Спробуємо виділити ознаки функцій, тобто ті стійкі характеристики, що дозволяють віднести різні сторони діяльності держави саме до функції.

Найважливіші ознаки функцій держави:

1. Функції держави безпосередньо виражають і наочно конкретизують її класову і загальнолюдську сутність. Їх зміст враховує групові (корпоративні), національні і приватні інтереси суспільства.

2. У функціях держави втілюється і розкривається її активна службова роль як найважливішої частини надбудови по відношенню до свого базису, реалізується різностороння практична діяльність усередині країни і на міжнародній арені.

3. Державні функції виникають і розвиваються відповідно до історичних завдань і цілей.

4. Держава здійснює своє соціальне значення через втілення відповідних її функцій, що є основними напрямами її діяльності.

5. У функціях держав виявляються, залежно від особливостей історичного типу, і конкретизуються властиві державам особливості і закономірності розвитку, характеристики динаміки соціально-економічних, політичних і духовних перетворень в житті суспільства.

Із наведеного вище випливає, що функції держави на тій чи іншій стадії її розвитку обумовлюються економічними, політичними, соціальними та іншими умовами її існування. Тому її функції мають об'єктивний характер обумовлений потребами життя суспільства.

Сукупність цих ознак дозволяє стверджувати, що дійсно мова йде про функціональну характеристику держави, про наявність у тої або іншої держави відповідних функцій.

Функціональна характеристика дозволяє вивчати не тільки державу конкретного типу, виду, форми того або іншого народу в той або інший конкретно-історичний період, але і державність цього народу. Розглядаючи розвиток, зміну функцій можна бачити і те, як розвивалася, змінювалася у певному зв'язку і сама державна організація суспільства в тривалому історичному процесі.

1.3 Класифікація функцій

У пізнанні державно-правових явищ і процесів у теорії держави і права застосовують класифікацію функцій тому, що без цього упорядкувати і зіставити все різноманіття державно-правових явищ і процесів попросту неможливо.

Ефективно використовується класифікації і при вивченні безпосередньо функцій самої держави.

З метою розуміння та вивчення функцій держави їх класифікують за різними критеріями.

1.За часом здійснення функції поділяються на:

· постійні (напрямки діяльності держави, що здійснюються на всіх етапах її розвитку);

· тимчасові (напрямки діяльності держави ,що здійснюються лише на певних етапах її розвитку, наприклад : захист від агресії , ліквідація стихійного лиха , ведення війни).

2.Залежно від територіальної спрямованості (внутрішня і зовнішня політика) функції держави поділяються на:

· внутрішні (такі, що представляють її діяльність всередині країни, що визначають її роль у житті даного суспільства);

· зовнішні (діяльність за її межами, у якій виявляється роль держави у взаєминах з іншими державами).

Внутрішні і зовнішні функції будь-якої держави тісно пов'язані, оскільки зовнішня політика, що визначає лінію поводження з іншими державами, багато в чому залежить від внутрішніх умов існування даної держави.

3.По сферах громадського життя функції держави можуть бути розділені на:

· економічні (напрями діяльності держави по перебудові її економіки ).

· політичні ((забезпечення народовладдя) забезпечення умов для формування і здійснення державної влади на засадах демократії ).

· гуманітарні (забезпечення належних умов життя для кожної людини ) .

4. За соціальним значенням діяльності держави їх поділяють на :

· основні (напрямки діяльності держави зі здійснення стратегічних завдань і цілей , що стоять перед нею у конкретний історичний період).

· неосновні (напрямки діяльності держави зі здійснення конкретних завдань у другорядних сферах суспільного життя ) .

Можна сказати, що кожна функція держави, як правило, є об'єктивно необхідною для даної держави. Усі види діяльності держави однаково важливі, але це не виключає, зрозуміло, можливості визначення на різних етапах пріоритетних напрямків, на яких варто зосередити увагу в першу чергу. І от ці напрямки стають тоді для держави основними.

До числа критеріїв також можна віднести принцип поділу влади і спробувати класифікувати функції держави на основі цього принципу. Тут відповідно функції підрозділяються на:

· законодавчі (правотворчі);

· управлінські;

· правоохоронні (у тому числі судові);

· інформаційні.

Особливість даної класифікації полягає в тому, що вона відображає процес реалізації державної влади. У Конституції України поділ влади закріплений у якості одного з основних принципів конституційного ладу країни. Таким чином, зазначена класифікація функцій держави отримує конституційне обґрунтування. Цю класифікацію можна назвати чисто формальною, прив'язаною до сукупності галузей державної влади - законодавчої (представницької), виконавчої, судової, проте її досить часто використовують в наукових і практичних цілях.

Тут варто звернути особливу увагу на інформаційну функцію, що характеризує діяльність четвертої влади - засобів масової інформації. Ця функція має свій власний зміст, способи і структуру, своє забезпечення. Специфіка цієї функції виражається в особливих способах її впливу на суспільство - цілеспрямована інформованість населення, а часом і маніпулювання суспільною свідомістю (прикладом тому можуть служити вибори: перемога кандидата, що тримає у своїх руках засоби масової інформації, практично вирішена), інші способи передачі інформації створюють необхідні умови для існування і функціонування інших галузей влади, усієї держави.

Класифікація функцій держави, що спирається на поділ влади, далеко не у всіх вчених-юристів викликає визнання. Справа полягає в тому, що це, як вважають багато вчених, власне, навіть і не функції держави, а функції здійснення державної влади або галузей влади: правотворчість, керування, судова діяльність і так далі. Відбувається, за їх глибокою думкою, змішування функцій держави і державної влади.



1.4 Форми і методи здійснення функцій держави

Держава повинна виконувати свої функції у притаманних їй формах, застосовувати у своїй діяльності різні методи. У правовій літературі під формами здійснення функцій держави розуміють, по-перше, специфічні види державної діяльності; по-друге, однорідну за своїми зовнішніми ознаками діяльність органів держави, за допомогою якої реалізуються її функції.

Розрізняються правові та неправові форми реалізації функцій держави.

Правові форми здійснення функцій держави -- це однорідна за своїми зовнішніми ознаками, характером і юридичними наслідками діяльність державних органів, пов'язана з виданням юридичних актів (нормативних та індивідуальних).

У правових формах відображаються зв'язок держави і права, обов'язок держави діяти при виконанні своїх функцій на основі права й у рамках закону. Крім того, вони показують, як державні органи і посадові особи працюють, які юридичні дії вони здійснюють.

Виділяють три правові форми здійснення функцій держави:

· правотворчу;

· правозастосовна;

· правоохоронну.

Правотворча діяльність -- це форма здійснення функцій держави, шляхом підготовки і видання нормативно-правових актів, без яких реалізація функцій держави практично неможлива.

Правозастосовна діяльність -- це діяльність державних органів, спрямована на вирішення конкретних юридичних справ, реалізацію в життя законів і підзаконних актів, шляхом винесення актів застосування права.

Правоохоронна діяльність -- це форма здійснення функцій держави за допомогою владної оперативної роботи державних органів з охорони норм права від порушень, захисту прав і свобод, із забезпечення виконання юридичних обов'язків, з притягнення осіб, що скоїли правопорушення, до юридичної відповідальності, з охорони правопорядку, попередження правопорушень.

Неправові (організаційні) форми охоплюють великий обсяг організаційно-підготовчої роботи у процесі здійснення функцій держави.

Така діяльність є і необхідною, і правомірною, але вона не пов'язана з юридично значущими діями, що тягнуть за собою правові наслідки. Це, наприклад, підготовча робота зі збору, оформлення і вивчення різної інформації при вирішенні юридичної справи, ознайомлення з листами і заявами громадян тощо.

Виділяють наступні неправові (організаційні) форми діяльності державних органів по здійсненню функцій держави:

· організаційно-регламентуючу;

· організаційно-господарську;

· організаційно-ідеологічну.

Організаційно-регламентуюча діяльність являє собою поточну організаційну роботу з вирішення повсякденних завдань, техніко-організаційного забезпечення функціонування різних ланок державного механізму.

Організаційно-господарська діяльність -- це оперативно-технічна, поточна господарська робота з матеріального забезпечення виконання різних державних функцій (економічне обґрунтування, контрольно-ревізійна діяльність, бухгалтерія, статистика, організація постачання, збуту тощо).

Організаційно-ідеологічна діяльність -- це повсякденна оперативно-роз'яснювальна, виховна робота (роз'яснення законів та інших нормативних актів, формування суспільної думки; робота засобів масової інформації тощо).

Методи здійснення функцій держави досить різноманітні. Так, виконуючи охоронну функцію, держава використовує методи переконання і примусу, для реалізації економічної функції необхідний цілий набір економічних методів -- прогнозування, планування та ін.:

· метод переконання -- реалізується шляхом правового виховання населення, проведенням різних профілактичних заходів;

· метод заохочення -- реалізується шляхом пропаганди позитивного досвіду та надання різних матеріальних чи моральних заохочень колективам, особам, які не допускають правопорушень і беруть активну участь у боротьбі з правопорушниками;

· метод примусу -- реалізація шляхом застосування до суб'єктів, які скоїли правопорушення відповідних заходів впливу, перевиховання та спонукання до діяльності спрямованої на усунення шкоди, що заподіяна такою поведінкою іншим суб'єктам. Отже, функції держави являють собою єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у певній сфері державної діяльності.

1.5 Завдання та роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації функцій держави

Одним із основних завдань правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ є забезпечення прав, свобод, обов'язків і насамперед безпеки особи.

Реалізація цього завдання відбувається шляхом охорони та захисту прав і свобод особи. Для його досягнення від співробітників органів внутрішніх справ вимагається:

· виявлення правопорушників;

· розкриття і розслідування злочинів;

· припинення правопорушень;

· відновлення порушених прав і свобод громадянина;

· застосування примусових заходів до правопорушника;

· контроль за дорожнім рухом тощо.

Співробітник органів внутрішніх справ має керуватися у своїй професійній діяльності принципом презумпції невинності особи, який закріплено в Конституції України.

Обов'язком співробітників органів внутрішніх справ у випадках обмеження прав і свобод громадянина є:

· при затриманні - роз'яснити привід і підставу такого затримання;

· при застосуванні такого запобіжного заходу, як взяття під варту та ін., - роз'яснити права та обов'язки, що випливають із цього.

Права і свободи законослухняного громадянина забезпечуються органами внутрішніх справ та їхніми посадовими особами у ході спеціальних та індивідуальних профілактичних заходів:

· організація рейдів і вжиття інших заходів з метою виявлення осіб із девіантною (що відхиляється від правомірної) настановою;

· поставлення на облік осіб, що ухиляються від правомірної поведінки;

· робота з особами, що мають девіантну настанову, на її зміну в напрямку законослухняної поведінки;

· робота з притягнення до відповідальності осіб, винних у вчиненні правопорушення.

Завдяки своєчасним профілактичним заходам співробітників органів внутрішніх справ (дільничних інспекторів міліції, оперативних уповноважених, інспекторів міліції у справах неповнолітніх та ін.) права і свободи осіб із схильністю до протиправної поведінки зберігаються цілком або втрачаються на менший строк. Запобігання дій особи на стадії підготовки до правопорушення дозволяє або зберегти її права у повному обсязі, або уберегти від їхньої втрати на тривалий строк. Особа, що вчинила умисний злочин і викрита, позбавляється волі (відбувається обмеження прав і свободи дій у просторі) або втрачає права і повноту волі на триваліший період, ніж та особа, що готується до злочину (відбувається обмеження прав і свободи дій у часі).

Значна роль відведена органам внутрішніх справ у забезпеченні громадської безпеки особи. Забезпечення громадської безпеки особи - це насамперед створення умов як для використання прав громадянами, так і для виконання обов'язків співробітниками міліції. До числа останніх належить вимога забезпечити належне функціонування загальнодозволеної (а не карально-застрашливої) системи. Неможливо забезпечити права і свободи особи без тонного дотримання робітниками органів внутрішніх справ заборон (не розголошувати відомостей стосовно приватного життя громадянина; не чинити дій, які зачіпають честь і гідність особи, та ін.) / використання дозволянь (застосування таких жорстких заходів, як фізична сила, спеціальні засоби, вогнепальна зброя), передбачених законодавцем.

До юридичних гарантій забезпечення прав особи органами внутрішніх справ належать:

· гарантії охорони - виражаються в порядку, підставі та межах застосування примусових заходів. Робітник органів внутрішніх справ не має права чинити дії з обмеження свободи особи, що виходять за рамки закону;

· гарантії захисту - виражаються в системі правових і організаційних засобів, спрямованих на:

- припинення незаконного обмеження волі особи (звільнення заручників, звільнення необґрунтоване затриманого як підозрюваного у вчиненні злочину та ін.);

- скасування незаконного правозастосовного акта (постанови про порушення кримінальної справи та ін.);

- відшкодування збитків, заподіяних особі в результаті незаконного обмеження її волі.

Превентивні-організаційні заходи, застосовувані працівниками органів внутрішніх справ для забезпечення прав особи, пов'язані з охороною правопорядку і виражаються в організації і здійсненні:

· патрульно-постової служби;

· оперативно-розшукової діяльності;

· індивідуальній і спеціальній профілактиці;

· юрисдикційній діяльності.

Роль органів внутрішніх справ та їх співробітників у забезпеченні прав особи визначена правовими актами, які встановили межі їх правозастосовної діяльності. Кожний із структурних підрозділів органів внутрішніх справ, їх посадових осіб має свою компетенцію: функції, завдання; керується матеріальними (характер правопорушення, особа правопорушника, ступінь провини та ін.) і процесуальними (термін розгляду матеріалів перевірки, обґрунтованість доказів та ін.) нормами в межах своїх повноважень.

Забезпечення прав і свобод особи органами внутрішніх справ залежить від подолання причин, які породжують такі порушення:

· недосконалість законодавства (суперечності, прогалини, відсутність уніфікації міжнародних і вітчизняних правових норм);

· недоліки організаційно-управлінської діяльності (нечіткість структурної побудови органів, служб, підрозділів, невідповідність їх завдань і функцій, розстановка сил і засобів та ін.);

· недостатньо високий рівень правосвідомості та правової культури (правовий нігілізм, ігнорування принципу верховенства права, настанова на карально-застрашливий характер діяльності, недоврахування місцевих національних традицій та ін.);

· недоліки кадрової політики (низький професійний рівень підготовки кадрів, перепідготовки, проведення професійної атестації кваліфікаційними комісіями та ін.).

Забезпечення прав особи органами внутрішніх справ значною мірою залежить від стану реалізації прав їх співробітників, насамперед від їх соціально-правової захищеності.

Гарантії прав особи потребують організаційних і процедурних форм їх реалізації органами внутрішніх справ. Процедури надають громадянам орієнтир:

· до кого звернутися;

· яким є порядок дій;

· у якій формі здійснювати дії;

· у які строки;

· які можливі результати.

Забезпечення прав і свобод людини і громадянина органами внутрішніх справ - це створення особі умов, що сприяють задоволенню її благ та інтересів у різних сферах: економічній, політичній, соціальній, духовній. Дана обставина визначає широкий спектр прав і свобод, що входять у сферу забезпечення їх органами внутрішніх справ, а саме, соціально-економічних, політичних, соціально-культурних, особистих.

Таким чином можна зробити висновок, що:

· функції держави - це основні напрями діяльності держави по вирішенню завдань, що стоять перед нею;

· функції держави не слід ототожнювати з метою і завданнями держави, так як мета суспільства - це те, чого прагне держава, а завдання - мета і засоби їх досягнення;

· мета і завдання держави є відправними векторами функцій держави.



2. Внутрішні функції

Внутрішні функції - це такі напрямки діяльності держави, в яких конкретизується внутрішня політика відносно економічних, ідеологічних екологічних, культурних та інших аспектів життя громадянського суспільства. До внутрішніх функцій відносять функції: політичну,економічну, соціальну, екологічну, функцію оподаткування, правоохоронну.

2.1 Політична функція

Політична функція - це напрямок діяльності держави (органів держави) зі створення умов для формування й функціонування державної влади на засадах демократії.

Під політичними функціями держави державно-правова наука розуміє регулювання й управління відносинами у сфері політичної системи суспільства. Політична система суспільства - це система відносин, яку утворює взаємодія політичних інститутів між собою в процесі формування й реалізації політичної влади. Складовими частинами політичної системи є держава, політичні партії і рухи, громадські організації, а також інститути, які мають на меті певні політичні цілі. Крім того, інститутами політичної системи суспільства є право, політичні традиції, настанови тощо.

Безумовно, усі функції держави носять політичний характер, однак у політичній області діє ціла система політичних інститутів, установ державних органів, через які здійснюється функції народовладдя. Це насамперед представницькі органи, обирані народом і уповноважені від імені народу здійснювати державну владу в країні, органи місцевого самоврядування, а також здійснення народом своєї влади безпосередньо, через референдум.

Представницькі органи зосереджують у своїх руках державне керівництво суспільством, виконують функцію публічної влади, захисту конституційного ладу. Зміст даної функції складають:

· реалізація волевиявлення народу у формі законодавства (правотворчості);

· забезпечення державного суверенітету, визначення правового положення конкретних територій і керування ними;

· офіційне представництво суспільства, тобто будучи носієм політичної влади, держава являє собою юридичну особу, суб'єкт права. Разом з тим здійснення функції забезпечення народовладдя припускає наявність правових відносин між державою і суспільством, залежність держави від суспільства, відповідальність перед ним;

· захист конституційного ладу, що реалізується як спеціальними органами (Конституційним судом), так і безпосередньо народом, шляхом здійснення права на опір, будь-якій спробі насильницької зміни або усунення існуючого конституційного ладу.

Держава має змогу застосовувати для впливу на інші соціальні інститути специфічні методи, яких інші політичні інститути не мають, наприклад, законодавство, правосуддя тощо. За основу поділу державних органів беруть їх відношення до законодавчих, виконавчо-розпорядчих і правоохоронних функцій держави.

2.2 Соціальна функція

Соціальні функції держави полягають у регулюванні й управлінні відносинами між верствами, класами, націями, групами тощо.

Багато держав характеризують себе соціальними. Це означає, що вони вважають своєю важливою задачею турботу про всіх тих громадян, хто в силу яких-небудь причин не в змозі забезпечити для себе нормальне існування, гідне людини. Держава проводить заходи спрямовані на захист від безробіття, піклується про дітей і непрацездатних людей. Так у Конституції України зокрема сказано: “ Громадяни мають право на соціальний захист ,що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян , підприємств , установ і організацій ,а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. У реалізації соціальної функції важливе місце належить проведенню державної політики в області освіти, науки, культури, здоров'я громадян. У зазначених сферах соціальна функція здійснюється у формі державної підтримки (фінансової, матеріальної, програмної та ін. ) освітніх, виховних та наукових установ, а також установ культури. Що стосується керування й організації їхньої роботи, то вони автономні, вільні у своїй діяльності, і втручання держави тут неприпустимо. Держава заохочує і розвиває мистецтво, забезпечує для громадян волю творчої діяльності. Не може бути сильної, процвітаючої держави без поваги і збереження історичних традицій і культурної спадщини. Виховання громадян у дусі патріотизму, поваги до історичного минулого - невід ємна складова частина виховного процесу. Велике значення має правове виховання. Кожен громадянин України зобов'язаний знати закони своєї держави і строго дотримуватися них.

2.3 Економічна функція

Економічна функція - напрямок діяльності держави на перехід від планової до ринкової економіки і подальший розвиток виробничих сил і виробничих відносин на основних засадах ринку і конкуренції.

На перших порах розвитку у Європі так званої буржуазної (або капіталістичної) держави зміст функції державного регулювання економікою був мінімальним. У так званих соціалістичних країнах, особливо ж у колишньому Радянському Союзі, «державне регулювання економічних відносин було абсолютно пануючим і стосувалося буквально всього, - від рівня державних інвестицій в ту чи іншу галузь економіки до встановлення найменування продукції і ціни на неї».

В умовах розвинутих ринкових відносин, свободи підприємницької діяльності, різноманіття і рівності усіх форм власності, вільної конкуренції економіка розвивається на основі саморегулювання. Втручання держави має визначені межі. Воно зводиться, як правило, до:

· вироблення економічної політики;

· керування підприємствами й організаціями, що складають державну власність. Їх коло повинне бути обмежене найважливішими галузями, що мають загальнодержавне значення, наприклад ядерною енергетикою, діяльністю в космосі, транспортом, зв'язком і т.д.

· установлення правових основ ринку і цінової політики, зокрема, стимулювання державними коштами підприємництва і вільного труда, забезпечення рівноправності усіх форм власності, правовий захист власника, вживання заходів для припинення монополізму і недобросовісної конкуренції, охорона прав споживачів та ін.

· регулювання зовнішньоекономічних відносин держави.

У періоди економічних криз, стану депресії, на перехідних етапах втручання держави в економіку збільшується. Це характерно, наприклад для сучасного етапу розвитку України. Як показує досвід, економічні реформи, що у даний момент реалізуються в нашій країні, не можуть бути результативними без адекватного впливу держави на розвиток економічних процесів. Звідси - великий масив законодавчих актів у цій області та економічні заходи, які проводяться державою, наприклад, приватизація житлового фонду, державної і муніципальної власності, земельна реформа і т.д.

2.4 Гуманітарно-культурологічна функція

Можна з впевненістю стверджувати, що для великої кількості людей (якщо взагалі не для більшості) нормативом поведінки є не закон, а культура (загальна та юридична), оскільки вони не знають конкретних нормативно-правових приписів, ніколи не знайомились з правовими актами. Однак законодавство впливає на формування культури, - частіше непрямим методом, через правозастосовну практику (вирішення юридичних справ у судах і управлінських установах), спілкування з друзями, колегами тощо.

У цьому розділі ми ознайомимося з функціями держави, що регулюють відносини у сфері культури. Культура в широкому розумінні, «прийнятому багатьма урядами, включає освіту, засоби масової комунікації, туризм, соціальне обслуговування, виховання молоді. Очевидно, що управління такими різними і широкими сферами здійснюється різними відомствами…».

Як говорив Людвіг Фейєрбах: “Якщо я відбираю у людини право свободи переконання, право на розум, то які іще залишаються права, які могли б послужити для мене перешкодою?”.

Або Вільгельм фон Гумбольдт: “Нехай держава утримається від всілякої турботи про позитивне благо громадян і не виходить за межі, поставлені необхідністю запобігати небезпеці, якою загрожують як внутрішні, так і зовнішні вороги; ні для якої іншої мети нехай воно не обмежує їхню свободу”.

Аристотель писав, що державний лад, який до дрібниць дотримується букви закону - не найкращий. Закони не повинні бути бюрократичними. Громадянам повинно бути дозволено необмежено взаємодіяти за власною ініціативою, підкоряючись лише законові, який би рівномірно застосовувався до всіх. Між конституцією і політичною дійсністю повинен бути так би мовити люфт. Адже політична дійсність зазвичай на порядок вільніша від самої ліберальної правової моделі.

Кожна країна має свої адміністративні структури, покликані сприяти культурному розвиткові. Культурне планування зазвичай включається у загальне планування соціального розвитку або пов'язане з плануванням освіти і засобів масової комунікації. Серйозною перешкодою у його організації є відсутність обґрунтованих показників культурного розвитку і неповнота статистичних даних. Статистика в області культури, як правило, обмежується тільки деякою кількістю показників (кількість бібліотек, музеїв, газет тощо), а інформація про культурні потреби і запити різних груп населення і т.п. відсутня. Визначити фактичні витрати держави на культуру вельми важко. Тільки багаті країни можуть собі дозволити значні витрати на офіційно субсидії на освіту, створення мережі культурних центрів тощо.

2.5 Екологічна функція

Безпосередньо примикає до соціальної екологічна функція, що обумовлена соціальним обов'язком держави забезпечувати екологічне благополуччя громадян, їхню екологічну безпеку.

Охорона природи, навколишнього середовища є конституційним обов'язком держави й усіх громадян України. У ст. 16. Конституції України зазначено ,що “Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. А ст. 66 зобов'язує не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки .

Людина в результаті своєї господарської діяльності порушує природні зв'язки, руйнує навколишнє середовище, чим мимоволі створює для себе несприятливі (навіть згубні) умови існування. Охорона природи - справа всього суспільства, але тільки держава, що володіє необхідними коштами і можливостями мобілізації зусиль всіх організацій і громадян, може реально забезпечити захист навколишнього середовища.

Багато норм, що регулюють природоохоронну діяльність, містяться в основах земельного законодавства, основах законодавства про надра, а також у земельних і водних кодексах.

В основі здійснення функції лежать наступні принципи:

· Природні багатства підлягають охороні з боку держави незалежно від того, чи введені вони в господарський оборот, чи ні.

· Використання природних багатств повинно бути раціональним, відповідати розвитку держави.

· Неухильне дотримання природоохоронного законодавства і відповідальність за його порушення.

Проведення цих принципів забезпечує цілеспрямованість природоохоронних функцій на рішення задач, що стоять перед державою в області охорони і раціонального використання природних ресурсів.

2.6 Оподатковування

Дана функція обумовлена тим, що бюджет держави, як і бюджет його структурних і регіональних одиниць складається цілком з різного роду податків, зборів, мита і інших обов'язкових платежів. Стаття 2 Закону України “ Про систему оподаткування“ трактує податок і збір до бюджетів та до державних цільових фондів як обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або до державного цільового фонду .

Принципи побудови системи оподаткування:

· Стимулювання підприємницької виробничої діяльності та інвестиційної активності - запровадження пільг щодо оподаткування прибутку ( доходу ) , спрямованого на розвиток виробництва .

· Обов'язковість - впровадження норм щодо сплати податків ,визначених на підставі достовірних даних про об'єкти оподаткування за звітний період , та встановлення відповідальності платників податків за порушення податкового законодавства .

· Рівнозначність і пропорційність - справляння податків з юридичних осіб здійснюється у певній частці від отриманого прибутку і забезпечення сплати рівних податків на рівні прибутку і пропорційно більших податків і зборів - на більші доходи .

· Рівність недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації - забезпечення однакового підходу до суб'єктів господарювання при визначенні обов'язків щодо сплати податку .

· Стабільність - забезпечення незмінності податків та їх ставок ,а також податкових пільг впродовж року .

· Економічна обґрунтованість - встановлення податків і зборів на підставі показників розвитку національної економіки та фінансових можливостей з урахуванням необхідності досягнення збалансованих витрат бюджету з його доходами .

· Забезпечення соціальної підтримки малозабезпечених верств населення шляхом запровадження економічно обґрунтованого неоподаткованого мінімуму доходів громадян та застосування диференційованого і прогресивного оподаткування громадян,які отримують високі та надвисокі доходи .

· Рівномірність сплати - встановлення строків сплати податків і зборів, виходячи з необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджету для фінансування витрат .

· Компетенція - встановлення і скасування податків і зборів ,а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до законодавства про оподаткування винятково Верховною Радою України , Верховною Радою АРК , сільськими , селищними і міськими радами .

· Єдиний підхід - забезпечення єдиного підходу до розробки законів з обов'язковим визначення платника податків і зборів , податкового періоду , ставок податків і зборів , строків та порядку сплати податку , підстав для надання податкових пільг.

В Україні існують два види податків і зборів:

· Загальнодержавні;

· Місцеві.

Загальнодержавні податки і збори : податок на додану вартість , акцизний збір , податок на прибуток підприємства , державне мито, плата за землю , податок на промисел , збір за спеціальне використання природних ресурсів , збір на обов'язкове державне пенсійне страхування , рентні платежі та інші .

Місцеві податки і збори : податки - податок з реклами , комунальний податок; збори - готельний збір , збір з припаркування автотранспорту , ринковий збір , курортний збір , збір за видачу ордера на квартиру та інші.

Прийнято законодавчі акти, де регламентуються права, обов'язки і відповідальність платників податків і податкових органів, порядок встановлення і скасування податків та інших платежів, об'єкти оподатковування, пільги по оподатковуванню, види податків і контроль за стягненням податків на території України. Створено централізовану незалежну Державну податкову службу, яка підлегла Президенту й Уряду України, що контролює правильність вирахування податків, повноту і своєчасність їхньої сплати.

Отже, внутрішні функції - це основні напрямки діяльності держави по виконанню внутрішніх задач.

Ми ознайомилися з такими внутрішніми функціями:

· політичною;

· соціальною;

· економічною;

· гуманітарно-культорологічною;

· екологічною;

· оподаткування.



3. Зовнішні функції

Зовнішні функції - це основні напрямки діяльності держави за її межами у взаємовідносинах з іншими державами, світовими громадськими організаціями і світовим товариством у цілому. До них відносяться такі функції як: інтеграція у світову економіку, підтримка іноземних інвестицій,функція оборони , функція підтримки світового порядку, функція співробітництва з іншими державами в рішенні глобальних проблем.

3.1 Функція оборони

Функція оборони країни - це підтримка достатнього рівня обороноздатності суспільства, що відповідає вимогам його національної безпеки, спрямована на захист суверенітету і територіальної цілісності, припинення небезпечних життєво важливим інтересам України озброєних конфліктів.

Відповідно до Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави , справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету,територіальної цілісності і недоторканості покладаються на Збройні Сили України. Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів , - наголошено у ст. 65 Конституції України,- є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону “. Відповідно до цього закону: усі чоловіки - громадяни України, незалежно від походження, соціального і майнового положення, місця проживання, зобов'язані проходити дійсну військову службу в лавах Збройних Сил України. На дійсну військову службу призиваються громадяни чоловічої статі, яким до дня призову виповнюється 18 років.

Загальний військовий обов'язок - це конституційний обов'язок громадян України захищати свою Вітчизну, її незалежність, територіальну цілісність, опановувати військову справу, нести військову службу в Збройних Силах України. Цей обов'язок включає:

· підготовку громадян до військової служби;

· їх приписку до призовних дільниць;

· призов на військову службу;

· проходження служби за призовом;

· виконання військового обов'язку особами, які перебувають у запасі;

· дотримання правил військового обліку.

Відповідно до конституції України “Президент України є Верховним головнокомандуючим збройними силами України. У випадку агресії проти Української держави або безпосередньої погрози агресії Президент України вводить на території держави або в її окремих місцевостях воєнний стан.

За військовий злочин - злочину проти встановленого порядку несення військової служби, військовослужбовці, а також військовозобов'язані під час проходження ними навчальних або перевірочних зборів, несуть відповідальність (карну).

Практичне виконання функції оборони так само покладено на особливі державні збройні організації. Вони призначені для забезпечення суверенітету, захисту території, кордонів і населення від зовнішніх зазіхань і забезпеченні суспільного порядку і безпеки громадян. Особливі збройні організації наділяються компетенцією у відповідності з конституцією. Характер задач виконуваних збройними державними організаціями обумовлює особливості їхнього формування, діяльності, керування і забезпечення. До особливих збройних державних організацій відносяться:

· Служби зовнішньої розвідки. Вони здійснюють збір інформації на випадок ведення воєнних дій.

· Служба безпеки. Вона призначена для захисту державної безпеки і конституційного ладу від зовнішніх зазіхань.

· Міліція є основою і гарантом суспільного порядку. Поліція покликана служити всьому суспільству, забезпечувати порядок, спокій і безпеку громадян.

3.2 Функція підтримки світового порядку

Функція підтримки світового порядку - це діяльність по підтримці миру у всьому світі, роззброєнню, запобіганню війни, скороченню хімічної і ядерної зброї, формуванню обов'язкового для всіх режиму нерозповсюдження зброї масового знищення і новітніх військових технологій, участь в програмах припинення і запобігання міжнаціональних і міждержавних конфліктів.

Жодна держава не в змозі поодинці справитися з цією проблемою. Очевидна необхідність спільних дій держав по боротьбі з міжнародною злочинністю.

Конкретними діями держав у цій області є створення міжнародних організацій по боротьбі зі злочинами.

Однієї з таких організацій є ІНТЕРПОЛ. Держава планує свою діяльність по попередженню і припиненню цих злочинів, проводить спільні заходи, обмінюється інформацією. Це дозволяє більш ефективно боротися з міжнародною злочинністю.

Функція підтримки світового порядку охоплює і таку сферу, як участь світового співтовариства в урегулюванні міжнаціональних конфліктів. Це обумовлено тим, що такого роду конфлікти супроводжуються порушенням прав людини, особливо у відношенні національних меншостей, що вимагає міжнародного втручання.



3.3 Функція співробітництва з іншими державами у вирішенні глобальних проблем

В основі цієї функції закладені інтереси кожної держави. У Конституціях ряду країн підкреслюються ідеї дружби і співробітництва з усіма країнами.

В сучасних умовах розвиток держав визначається процесом інтеграції господарського, політичного і культурного життя. Цей процес поглиблюється в програмі удосконалювання співробітництва.

Функція співробітництва і взаємодопомоги виражає інтереси всіх держав. На цій основі створюються різні організації, діяльність яких спрямована на поліпшення економічного, політичного і культурного життя суспільства (ООН, НАТО, Варшавський договір, СЕВ і т.д.)

Як уже було сказано вище, кожна держава зв'язана з іншими державами різними відносинами: політичними, економічними і культурними. Ці відносини необхідно встановлювати, розвивати і регулювати.

· Політичні відносини: держава зобов'язана захищати своїх громадян, громадян інших держав, що знаходяться на території, і робити їм заступництво. Для підтримки міжнародних політичних відносин держави забезпечуються представниками в особі дипломатів, послів, консулів і ін.

· Економічні відносини: держава, будучи членом світового співтовариства, входить в систему світового господарства. Економічний розвиток, природні ресурси визначають місце держави на світовому ринку. Жодна держава не може існувати без економічних зв'язків з іншими державами. Зовнішня торгівля, кредити і позики, інвестиції, спільні проекти - це найбільш розповсюджені складові зовнішньоекономічної діяльності держави.

· Культурні відносини: культура кожного народу, держави є надбанням усього людства. Вона не може розвиватися усталено, тому що пов'язана зі світовою культурою. Держава підтримує і розвиває культурні зв'язки, що служить взаємному духовному росту і збагаченню. Конкретними видами діяльності держави в цьому напрямку є: міжнародні виставки, фестивалі, олімпіади, міжнародний туризм і багато чого іншого.

· Участь в охороні навколишнього середовища: у даний час гостро постало питання про охорону навколишнього середовища. Дане питання постійно знаходиться в центрі уваги усього світу. Охорона навколишнього середовища стає складовою частиною програми завершення будівництва матеріально - технічної бази в державі.

У ряді держав це виявляється в особливій мірі, у зв'язку зі складними кліматичними умовами.

Великі вчені ряду держав стурбовані екологічним станом природи в різних куточках світу. З державного бюджету усе більше і більше виділяється коштів на підтримку екології в належному стані , також надають різну допомогу і громадські організації. У ряді держав уряд вживає різних заходів до порушення нормативних актів по охороні природи. Чільне місце займає переконання, а також штрафи і карні покарання.

Отже, зовнішні функції - це основні напрями діяльності держави по здійсненню завдань, що стоять перед нею у взаємовідношенні з іншими державами і всією світовою спільнотою.

держава конституційний право законодавчий



Висновок

Відзначимо, що держава виконує надзвичайно багато функцій, які аналізуються загальною теорією держави і окремими галузевими науками і в першу чергу конституційним (державним) правом.

Функції держави багатопланові, їх формування відбувається в процесі становлення і розвитку держави. У різні історичні періоди пріоритетного значення набувають ті або інші задачі, цілі держави, а отже, і різні її функції. На одних етапах вся увага зосереджується на сфері економіки, тому в діяльності держави пріоритетне місце займає економічна функція, на інших етапах - на області політики, звідси - підвищена увага до реалізації функції державної влади. Зникають одні функції, виникають інші. Тому, класифікація функцій, що приведена в даній курсовій роботі не є кінцевою для української держави.

До внутрішніх функцій, які охоплюють сферу внутрішнього, самостійного життя держави, що безпосередньо стосується кожного члена суспільства, відносяться такі функції:

· політична;

· соціальна;

· економічна;

· гуманітарно-культорологічна;

· екологічна;

· оподаткування.

До зовнішніх функцій, які направлені на забезпечення існування держави у світовому суспільстві, відносяться:

· оборони;

· підтримання світового порядку;

· співробітництво з іншими державами у вирішенні глобальних проблем.

Діяльність держави дуже різнобічна та всеохоплююча. З моменту виникнення держави й до теперішнього часу завдання держави не залишаються незмінними. Деякі здійснюються до кінця, на зміну їм приходять інші, більш складні. Але в основу будь-якої діяльності завжди покладена ідея. Отже, беручи до уваги вищенаведене, можна твердо казати, що така тема як “функції держави” буде актуальною й через декілька десятків років, поки існує такий інститут як держав



Список використаних джерел

1.Джураєва О.О. Поняття та ознаки функцій сучасної держави/ Джураєва О.О. // актуальні проблеми політики: 36. Наук. Праць. - Одеса: Юрид. літ., 2005. - Вип. 25. - С. 143-149

2.Брецко Ф. Основи держави і права. - Ужгород,1998. - С.21.

3.Рабинович П. Соціальна сутність держави: теоретико-методологічні засади дослідження / П. Рабинович, Ю. Лобода // Право України. - 2001. - №8. - С. 41.

4.Кравченко В. Економічні функції держави / В. Кравченко // Право України. - Київ, 1993. - №1.- С. 10-12.

5.Загальна теорія держави і права. Навчальний посібник. - Київ.,1998. - С.74.

6.Ерасов Б.С. Соціальна культурологія. - М.,1998. - С.315.

7.Фейербах Л. Історія філософії. - В 3-х тт. - Т.3 - М.,1974.- С.71.

8.Гумбольдт В. Мова и філософія культури - М.,1985 - С.48.

9.Олійник А. Ю. Теорія держави і права. Навчальний посібник. - Київ., Юрінком Інтер, 2001. - 176с.

10.Погорілко В.Ф. Функції української держави та її правові основи / В.Ф. Погорілко // Бюлетень Мінюсту України. - 2004. - №1.

...