Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 342.951:614.253.84(477)

А В Т О Р Е Ф Е Р А Т

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЛІКАРСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В УКРАЇНІ

12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право;

інформаційне право

ШАТКОВСЬКА Інна Вікторівна

Київ-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Кабінет Міністрів України

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Стеценко Семен Григорович, Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії держави і права

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Курінний Євген Володимирович, Класичний приватний університет, професор кафедри конституційного та адміністративного права

кандидат юридичних наук Олійник Олег Вікторович, Інститут законодавства Верховної Ради України, головний консультант відділу моніторингу ефективності законодавства

Захист відбудеться „18” червня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, к. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурів і природокористування України за адресою: 03041, м. Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, к. 28

Автореферат розісланий „ 15 ” травня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний

лікарський таємниця допустимість розголошення

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах демократизації українського суспільства особливої гостроти набуває питання забезпечення та захисту прав, свобод та законних інтересів громадян. Однією зі сфер суспільного життя, де ця проблема потребує як найшвидшого вирішення, є медична діяльність. В останні роки суттєво підвищився інтерес науковців, до проблематики правового регулювання медичної діяльності. Варто зазначити, що медицина в широкому розумінні не тільки сприяє реалізації прав пацієнтів, вона іноді є джерелом їх обмеження чи порушення. У цьому контексті особливої важливості набуває інститут лікарської таємниці - явище, яке має відношення до медицини, права, філософії, соціології.

За медичною допомогою протягом життя звертається практично кожна людина, і переважна більшість з них не зацікавлена у розголошенні таких фактів, як звернення за медичною допомогою, поставлений діагноз, перспективи лікування та очікуваний прогноз тощо. Збереження лікарської таємниці - це не тільки найважливіший прояв етичної відповідальності лікаря, але і його правовий обов'язок. Конституційні права українських громадян, інтереси охорони здоров'я диктують необхідність подальшого посилення правового забезпечення лікарської таємниці. Значущість цієї проблеми зростає у міру розвитку у державі демократії, коли права людини починають набувати істинного, а не декларативного характеру. В умовах сучасної організації лікувально-профілактичної допомоги населенню і впровадження нових медичних технологій необхідність контактів з великою кількістю медичних працівників робить все більш проблематичним збереження лікарської таємниці.

Саме адміністративному праву належить провідна роль у забезпеченні збереження та захисту лікарської таємниці. Враховуючи багатоаспектний комплексний характер проблематики забезпечення лікарської таємниці та ту обставину, що суспільні відносини у цій царині переважно врегульовані підзаконними нормативно-правовими актами, необхідно констатувати, що механізм адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці розглядається як основоположний у справі її юридичного регламентування.

Необхідно виокремити велику кількість обставин, які свідчать про значимість вирішення проблем адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні. До основних з них належать:

- наявність разом з лікарською також і інших професійних таємниць, кожна з яких, має як традиційні засади адміністративно-правового регулювання, так і певні особливості;

- понятійно-категоріальна неузгодженість, сутність якої зводиться до наявності історично обумовленого терміну «лікарська таємниця» та фактичної необхідності її зберігати не тільки для лікарів, іншого медичного персоналу, а і

цілої низки немедичних працівників;

- проблематика визначення об'єкту лікарської таємниці, яка по-різному тлумачиться серед науковців;

- правомірне розголошення лікарської таємниці (іншими словами - винятки із принципу збереження лікарської таємниці);

- перелік тих осіб (посад), щодо яких може застосовуватися принцип обмеження лікарської таємниці тощо.

Ці та багато інших обставин свідчать про необхідність та своєчасність здійснення наукових пошуків, спрямованих на теоретичну та галузеву юридичну розвідку складових інституту лікарської таємниці, удосконалення адміністративно-правового забезпечення цього інституту в нашій державі.

Науково-теоретичною базою дослідження є загальнотеоретичні праці вітчизняних та зарубіжних фахівців як адміністративного, так і інших галузей права: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, Д.М. Бахраха, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, К.І. Бєлякова, Л.К. Воронової, І.П. Голосніченка, О.С. Дугенця, О.В. Зайчука, А.Т. Комзюка, О.Л. Копиленка, Б.А. Кормича, В.М. Кудрявцева, Є.В. Курінного, В.М. Лопатіна, Н.Р. Нижник, О.П. Орлюк, Р.А. Ромашова, В.П. Сальникова, Ю.М. Старілова, С.Г. Стеценка, Н.Ю. Хаманевої, Ю.С. Шемшученка, В.А. Юсупова та ін.

Підґрунтям для безпосереднього дослідження лікарської таємниці в системі правового регулювання медичної діяльності стали праці С.В. Агієвець, В.І. Акопова, Ю.М. Аргунової, Н.Б. Болотіної, С.Б. Булеци, М.Ф. Герасименка, З.С. Гладуна, І.Ю. Григор'єва, А.П. Зільбера, Н.В. Коробцової, Ю.Є. Максименко, М.С. Малєїна, М.М. Малєїної, А.І. Марущака, В.Ф.Москаленка, З.О. Надюка, В.П. Новосьолова, О.М. Піщіти, Н.В. Путіло, Г.Б. Романовського, А.М. Савицької, І.Я. Сенюти, І.М. Солоненка, Р.О. Стефанчука, В.Ю. Стеценко та ін.

Необхідно констатувати, що на сьогодні в Україні відсутні ґрунтовні комплексні наукові дослідження, присвячені проблемам адміністративно-правового забезпечення інституту лікарської таємниці. Це й зумовило вибір теми дисертаційного дослідження з огляду на актуальність відповідної наукової і практичної проблем, а також на необхідність розроблення заходів, спрямованих на забезпечення та захист прав, свобод та законних інтересів осіб у сфері медичної діяльності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано відповідно до плану науково-дослідної роботи Навчально-наукового інституту земельних ресурсів і правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України. Дисертаційне дослідження знаходиться у руслі виконання указів Президента України від 6 грудня 2005 р. № 1694/2005 «Про невідкладні заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення» та від 27 січня 2010 р. № 70/2010 „Про додаткові заходи щодо реформування системи охорони здоров'я населення”, а також Постанови Кабінету Міністрів України від 13 червня 2007 р. № 815 «Про затвердження Національного плану розвитку системи охорони здоров'я на період до 2010 року». Дисертант запропонував стратегію адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка ключових засад адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- проаналізувати лікарську таємницю як елемент системи професійної таємниці;

- здійснити загальну характеристику інституту лікарської таємниці як об'єкта правового регулювання;

- дослідити сучасний стан нормативно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні;

- розкрити сутність, класифікацію та здійснити адміністративно-правовий аналіз суб'єктів збереження лікарської таємниці;

- розглянути критерії допустимості та адміністративно-правові засоби забезпечення правомірного розголошення лікарської таємниці;

- сформулювати ключові засади адміністративно-правової характеристики обмеження лікарської таємниці;

- запропонувати шляхи удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, що пов'язані з інститутом професійних таємниць.

Предмет дослідження - адміністративно-правове забезпечення лікарської таємниці в Україні.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціальних методів пізнання. Дослідження суспільних процесів здійснювалося з урахуванням реальних умов, часу та рівня соціально-економічного та політичного розвитку суспільства. Для загальної характеристики інституту лікарської таємниці як права пацієнта та обов'язку медичних працівників, а також як об'єкта правового регулювання використано діалектичний метод (підрозділи 1.1, 1.2). Порівняльно-правовий метод слугував вивченню загальних особливостей та відмінностей правового забезпечення лікарської та інших видів професійних таємниць (підрозділ 1.1).Сучасний стан нормативно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні досліджувався з використанням формально-юридичного методу (підрозділ 1.3). Системно-структурний метод використано для аналізу сутності, класифікації та адміністративно-правового аналізу суб'єктів збереження лікарської таємниці (підрозділ 2.1). Проблематика правомірного розголошення та обмеження лікарської таємниці досліджувалася за допомогою методу правового моделювання (підрозділи 2.2 та 2.3). Основні висновки та положення дослідження, шляхи удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні обґрунтовано за допомогою методу системного аналізу національного законодавства, практики його застосування (підрозділ 2.4).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація за обраною темою є одним із перших в Україні комплексних досліджень, пов'язаних з вивченням адміністративно-правового забезпечення інституту лікарської таємниці. У межах дисертаційного дослідження отримано результати, що характеризуються науковою новизною:

вперше:

1) сформульовано авторське визначення поняття лікарської таємниці, яке необхідно розглядати як правовий режим існування інформації, отриманої медичним працівником стосовно пацієнта при діагностиці, лікуванні чи реабілітації, обов'язок зберігати яку покладається також на інших осіб, яким зазначена інформація стала відомою при виконанні своїх професійних обов'язків.

2) запропоновано класифікацію відомостей, що становлять об'єкт лікарської таємниці, відповідно до якої виокремлюється дві групи:

- інформація, що стосується пацієнта (про факт звернення за медичною допомогою; про діагноз; про призначене лікування; про результати лабораторно-інструментальних та інших методів дослідження; про ефективність призначеного лікування; про прогноз захворювання; шкідливі звички; особливості сімейного та інтимного життя тощо;

- інформація, що стосується осіб, які перебувають з пацієнтом у родинних (сімейних, дружніх відносинах), та яка стала відома у результаті спілкування з пацієнтом: їх спадкові хвороби; стан здоров'я родичів; їх особисте і сімейне життя; особливості стосунків із пацієнтом тощо;

3) доведено необхідність обмеження лікарської таємниці стосовно відомих державних та громадських діячів, які претендують на зайняття посади глави держави. Це пов'язано з такими обставинами:

- демократично визначеною можливістю доступу пересічних громадян до медичних даних таких осіб;

- інтереси суспільства у цьому випадку будуть більш вагомими, ніж права окремо взятих осіб, які обіймають (чи планують обіймати) важливі державні посади;

- сама особа, яка плануватиме балотуватися на вищий державний пост, буде знати, що вона матиме обмеження на збереження у таємниці інформації стосовно свого стану здоров'я (принцип „хто попереджений - той озброєний”).

4) запропоновано зміни до чинного законодавства, зокрема, удосконалити Основи законодавства України про охорону здоров'я громадян:

- доповнити статтю 3 визначенням поняття лікарська таємниця;

- до абзацу першого статті 40 внести зміни та сформулювати його у такій редакції: «Суб'єктам збереження лікарської таємниці забороняється розголошення відомостей, які стали відомі їм у зв'язку із виконанням професійних, службових чи інших обов'язків, крім випадків, встановлених цим законом. Громадянину має бути підтверджена гарантія конфіденційності відомостей, які стають відомими суб'єктам збереження лікарської таємниці. Форма підтвердження визначається центральним органом виконавчої влади у сфері охорони здоров'я громадян»;

- статтю 45 сформулювати у такій редакції: «Застосування медико-біологічних експериментів на людях допускається із суспільно корисною метою за умови їх наукової обґрунтованості, переваги можливого успіху над ризиком спричинення тяжких наслідків для здоров'я або життя, гласності лише стосовно самого факту проведення експерименту, добровільної інформованої письмової згоди учасника експерименту, за умови збереження лікарської таємниці. Забороняється проведення науково-дослідного експерименту на хворих, ув'язнених або військовополонених, а також терапевтичного експерименту на

людях, захворювання яких не має безпосереднього зв'язку з метою досліду.

Порядок проведення медико-біологічних експериментів регулюється законодавчими актами України».

Удосконалено:

1) підходи щодо підстав розголошення медичної інформації, засадничими положеннями яких є: ці винятки повинні міститися у законах; як перспективу варто сприймати необхідність систематизації цих винятків в єдиному нормативно-правовому акті (наприклад, в Основах законодавства України про охорону здоров'я); сутність винятків повинна базуватися на переважанні загальносуспільних інтересів над приватними і у можливому використанні інституту крайньої необхідності;

2) систему адміністративно-правових заходів, які нададуть можливість підвищити захист прав і свобод особи при видачі та подальшому обігу листка тимчасової непрацездатності. До них наледать: підготовка нового спільного міжвідомчого наказу стосовно порядку виписки та форми листка тимчасової непрацездатності; унормування на рівні наказу Міністерства охорони здоров'я України заборони приватним лікувально-профілактичним закладам видавати листки тимчасової непрацездатності; дотримання вимог стосовно нерозголошення справжнього діагнозу (причини тимчасової непрацездатності) в медичній установі, де видавався лікарняний листок.

3) класифікацію суб'єктів збереження лікарської таємниці, відповідно до яких виокремлюються:

- медичні працівники, які виконують лише лікувальні функції (наприклад, лікуючий лікар, медична сестра та ін.);

- медичні працівники, які поєднують лікувальні функції з адміністративними (завідувачі відділеннями, чергові лікарі, начальники медичних частин, головні лікарі та їх заступники, старша медична сестра та ін.);

- медичні працівники, які виконують лише адміністративні функції (керівники обласних та районних управлінь, відділів охорони здоров'я, фахівці таких установ, працівники Міністерства охорони здоров'я України та ін.);

- представники допоміжних служб лікувальних установ (кадрового апарату, фінансової та юридичної служби, комп'ютерного забезпечення, тощо);

- студенти медичних навчальних закладів;

- працівники системи обов'язкового та добровільного медичного страхування (фондів обов'язкового медичного страхування, страхових компаній тощо);

- працівники правоохоронних, контролюючих та наглядових органів (органів внутрішніх справ, прокуратури, санітарно-епідемічної служби, антимонопольного комітету тощо).

Дістали подальшого розвитку:

1)дослідження понятійно-категоріального апарату інституту лікарської таємниці. Термін «лікарська» не зовсім точно відображає обов'язок збереження у таємниці інформації про хворого. На нашу думку, більш точним є використання терміну «медична таємниця», оскільки мова йде про всю сферу медицини, про

необхідність не тільки лікарям зберігати в таємниці отримані відомості. Також, є певні підстави (саме тому у назві дисертаційної роботи зустрічається термін «лікарська таємниця») вживати інший, формально вужчий термін. Це пов'язано з історичною обумовленістю, нормативним закріпленням та дозволяє однаково тлумачити його як лікарями так і їх пацієнтами;

2) критичний аналіз та заперечення євгенічного напряму в науці, оскільки це значною мірою порушує права людини і не свідчить про демократичний характер розвитку держави і суспільства. Також, необхідно зазначити, що обмеження лікарської таємниці має місце тоді, коли люди вступають у шлюб, оскільки партнери повинні знати, про те який стан здоров'я у нареченого, і, керуючись також і цим, приймати подальше рішення стосовно шлюбу та народження дітей. Враховуючи ці обставини, обмеження лікарської таємниці у сімейному законодавстві є цілком виправданим та обґрунтованим.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації положення, висновки та пропозиції можна використовувати:

- у науково-дослідній роботі - для подальшого здійснення наукових розробок, присвячених вдосконаленню адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці;

- у навчальному процесі - для проведення занять з таких навчальних дисциплін: «Адміністративне право», «Право соціального забезпечення», «Медичне право», підготовки відповідної навчально-методичної літератури (акти впровадження в Національній академії прокуратури України від 12 січня 2010 року та Київському національному університеті внутрішніх справ від 14 січня 2010 року);

- у правотворчості - для підготовки нормативно-правових актів, спрямованих на удосконалення законодавчого забезпечення інституту лікарської таємниці;

- у правозастосуванні - для вдосконалення практики застосування норм чинного законодавства щодо забезпечення прав пацієнтів на лікарську таємницю.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження виконане самостійно. Усі сформульовані у ньому положення та висновки обґрунтовані автором на підставі особистих теоретичних і практичних досліджень.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного та фінансового права Навчально-наукового інституту земельних ресурсів та правознавства Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Основні положення роботи, теоретичні та практичні висновки доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях: «Сьомі осінні юридичні читання» (м. Хмельницький, листопад 2008 р.); «Право на приватність: тенденції і перспективи» (м. Львів, листопад 2008 р.); «Конституционные ценности: содержание и проблемы реализации» (м. Москва, грудень 2008 р.); «Біоетика в системі охорони здоров'я і медичної освіти» (м. Львів, березень 2009 р.); «Медичне право України: проблеми управління та фінансування охорони здоров'я» (м. Львів, квітень 2009 р.); «Актуальні проблеми державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, квітень 2009 р.).

Публікації. Основні положення і висновки дисертації опубліковані в одинадцяти наукових працях, з яких п'ять - у виданнях, що визначені ВАК України як фахові з юридичних наук, шість - у тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Структура дисертації відображає мету та завдання дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів, які містять сім підрозділів, висновків, списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, з яких основний зміст - 175 сторінок; список використаних джерел - 23 сторінки (203 найменування).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, вказано на її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, охарактеризовано основні методи дослідження. Визначено мету, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сформульовано положення, що містять наукову новизну, висвітлено практичне значення одержаних результатів, наведено дані про апробацію результатів дослідження.

Перший розділ «Правова природа лікарської таємниці в Україні» складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. «Лікарська таємниця як елемент системи професійної таємниці: теоретико-правовий аспект» проаналізовано інститут лікарської таємниці у контексті загальної системи професійної таємниці.

Серед обставин, які, на думку дисертанта, актуалізують проблематику дослідження ролі та значення інформації у житті суспільства взагалі та забезпечення прав, свобод та законних інтересів громадян зокрема, необхідно зазначити такі:

- прагнення України, як і будь-якої іншої незалежної держави, формувати та здійснювати свою інформаційну політику, спрямовану на демократизацію всіх сторін життя суспільства з одночасним захистом приватних прав громадян;

- намагання полегшити для пересічних громадян можливість отримання інформації про діяльність державних та комунальних владних структур;

- оптимізація використання грифів „таємно” та „для службового користування”;

- удосконалення використання інформаційно-комунікативних технологій у банківській, медичній та інших сферах;

- сприяння у реалізації фізичними особами своїх прав з мінімізацією можливості неправомірного несанкціонованого розповсюдження інформації приватного характеру.

Між професійними таємницями (на прикладі банківської, нотаріальної, суддівської та адвокатської, що розглядаються у роботі) та лікарською таємницею є багато спільного. Це дає можливість здійснення певних узагальнень, які свідчать

що лікарська таємниця є складовою системи професійної таємниці. На підставі цього вона розглядається у загальному правовому полі професійної таємниці, в основі якого знаходиться нормативно-правове регулювання конфіденційної інформації, яка стала відомою тій чи іншій особі при виконанні своїх професійних (службових) обов'язків.

Водночас необхідно вказати на певні відмінності, що виокремлюють лікарську таємницю в системі професійних таємниць. До них належать:

1.Більш тісний зв'язок з іншими (неправовими) регуляторами - мораллю, етикою, деонтологією, біоетикою. У деяких випадках, пов'язаних із збереженням таємниці, в основі якої лежить звернення за медичною допомогою, не можна оперувати лише чіткими приписами норм чинного законодавства. Ще Гіппократ у свій час вказував на неприпустимість розголошення медичної інформації, яка у подальшому стала складовою так званої Клятви Гіппократа. Стосовно біоетики варто наголосити, що це комплексна наука, яка займається вивченням проблеми надання медичної допомоги у контексті прав людини. Створення біоетичних комітетів як наслідок посилення уваги до цієї проблематики, явище попередньої біоетичної експертизи перед проведенням клінічного експерименту - все це результат актуалізації біоетики як важливого регулятора суспільних відносин, що виникають у сфері медичної діяльності. Нерідко саме норми і правила біоетики відіграють визначальну роль у питанні правомірності (неправомірності) розголошення лікарської таємниці.

2.Особливе коло суб'єктів збереження лікарської таємниці. Інформація стосовно перебування пацієнта на стаціонарному лікуванні є потенційно відомою багатьом особам, які працюють у цій медичній установі (лікарі, медичні сестри, сестри - господарки, працівники ідальні, кабінетів функціональної діагностики, лабораторії, довідкового бюро тощо), так і тим хто не працює у ній (керівники та спеціалісти органів управління охороною здоров'я, представники страхових компаній при наданні медичної допомоги в умовах добровільного медичного страхування тощо). Якщо ми говоримо, про нотаріальну таємницю, то мова в аналогічних випадках йде про самих нотаріусів та працівників нотаріальних установ.

3.Тісний зв'язок із повсякденним життям пересічного громадянина. Це стосується таких явищ як видача листа непрацездатності, можливість легально не приходити на роботу, істотна шкода різним інтересам людини у разі розголошення лікарської таємниці.

4.Наявність феномену «неправда заради добра», коли хворому повідомляють неправдиві відомості стосовно його стану здоров'я, прогнозів лікування тощо. Для прикладу, нам важко уявити щось подібне в інституті банківської чи нотаріальної таємниці.

5.Більш широкий перелік нормативно визначених випадків, коли розголошення лікарської таємниці є правомірним. Чинне законодавство (Основи законодавства України про охорону здоров'я) визначає перелік випадків, коли розголошення відомостей лікарської таємниці, що є об'єктом лікарської таємниці, є правомірним.

У підрозділі 1.2 «Загальна характеристика інституту лікарської таємниці як об'єкту правового регулювання» проаналізовано основні характерні ознаки лікарської таємниці з позицій сприйняття її як об'єкта правового регулювання.

Пропонується дефініція, відповідно до якої об'єкт лікарської таємниці - це відомості, які стали відомі медичному працівнику стосовно пацієнта при діагностиці, лікуванні чи реабілітації, конфіденційний характер яких визначений законом, обов'язок зберігати покладається також на інших осіб, яким зазначена інформація стала відомою при виконанні своїх професійних обов'язків.

Відомості, які становлять об'єкт лікарської таємниці, доцільно поділити на дві групи: 1) інформація, яка стосується пацієнта; 2) інформація, яка стосується осіб, які перебувають з пацієнтом у родинних (сімейних, дружніх відносинах), та яка стала відома у результаті спілкування з пацієнтом.

Аналізуюючи історико-правові особливості ставлення суспільства та законодавця до регулювання лікарської таємниці в нашій державі, у роботі ми приходимо до таких висновків:

- протягом історії становлення нормативно-правового забезпечення лікарської таємниці мали місце абсолютно протилежні підходи - від абсолютизації цьго інституту до його повної заборони;

- значний вплив ідеологічної складової на ставлення до лікарської таємниці;

- демократичні тенденції, які переважною формулються у нашій державі останні 15-20 років, сприяють збалансованому ставленню до лікарської таємниці, де інтереси окремо взятого громадянина, його конфіденційна медична інформація, є можливо більш важливими, ніж інтереси держави та нерідко й суспільства.

У рамках цього підрозділу мова йде також про міжнародний досвід регулювання конфіденційної медичної інформації та можливість його впровадження в українську правову та медичну практику. Ми вивчали проблематику правового забезпечення лікарської таємниці у Російській Федерації, Сполучених Штатах Америки, Німеччині.

Український законодавець може взяти на озброєння такі позитивні надбання своїх російських колег як:

- урахування необхідності збереження лікарської таємниці в умовах запровадження обов'язкового медичного страхування;

- неприпустимість підзаконного розширення переліку суб'єктів, яким може бути надана медична інформація без згоди на це пацієнта.

Досвід Сполучених Штатів Америки стосовно лікарської таємниці вартий уваги українських законодавців та правозастосовувачів за таких умов :

- феномен «правди в очі», коли пацієнту дається повна правдива інформація про його стан та перспективи;

- доцільність формування судової практики з судових рішень, присвячених розголошенню інформації, яка є об'єктом та складовою лікарської таємниці;

- високий рівень правової культури та правової свідомості як лікарів, так і пацієнтів.

З німецького досвіду організації охорони здоров'я та нормативно-правовогозабезпечення інституту лікарської таємниці в Україні варто було б здійснити спроби перейняти та імплементувати такі елементи:

- запровадження обов'язкового медичного страхування, що підвищило б соціальні гарантії у сфері медичної діяльності та страхового захисту для громадян;

- деталізувати відповідальність для тих осіб, які порушили вимоги щодо збереження у таємниці відомостей медичного характеру стосовно конкретного пацієнта;

- удосконалити процедури документального оформлення згоди пацієнта на медичне втручання і, як наслідок, правового забезпечення відповідальності лікаря за неправомірне розголошення конфіденційної інформації, що міститься у лікарській таємниці.

У підрозділі 1.3 «Сучасний стан нормативно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні» аналізуються положення юридичних документів, які присвячені врегулюванню інституту лікарської таємниці. Послідовно розглядаються загальні зауваження стосовно нормативно-правового забезпечення інституту інформації та професійної таємниці; конституційно-правове врегулювання лікарської таємниці в Україні та аналіз практики його реалізації; законодавче врегулювання лікарської таємниці на рівні медичного законодавства.

Ми виокремлюємо чотири рівні нормативно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні: I. Міжнародні нормативно-правові акти. II. Конституція України. III. Закони України. IV. Підзаконні нормативно-правові акти.

Серед міжнародних документів, які вважають нормативно-правовою базою інституту лікарської таємниці, автор аналізує такі: Загальна Декларація прав людини; Міжнародний пакт про громадянські і політичні права; Міжнародний кодекс медичної етики; Декларація про політику у сфері забезпечення прав пацієнта в Європі; Лісабонська декларація про права пацієнта; Конвенція про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини; Принципи захисту психічних хворих та покращення психіатричної допомоги.

Необхідно визнати суттєвим кроком уперед на шляху демократизації українського суспільства наявність у Конституції України статті 32, присвяченої недопустимості втручання в особисте і сімейне життя особи. Зі всією очевидністю дисертант констатує, що зміст цієї статті має пряме відношення до інституту лікарської таємниці, оскільки мова йде про заборону поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Це суттєво підвищує рівень правової значущості медичної інформації та необхідності забезпечення її конфіденційності.

Автор критикує зміст статті 40 Основ законодавства України про охорону здоров'я („Лікарська таємниця”), вказуючи на такі її недоліки:

- описовий характер;

- відсутність як в базових положеннях Основ законодавства, так і в самій статті визначення поняття лікарської таємниці;

- термін «медичні працівники та інші особи» не є юридично коректним,

оскільки носить невизначений характер;

- відсутні критерії забезпечення анонімності пацієнта та способи її забезпечення.

Автор пропонує конкретні шляхи вдосконалення Основ законодавства України про охорону здоров'я, пропозиції щодо формулювань низки статей (знайшли відображення у положеннях наукової новизни).

Другий розділ «Механізм адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1 «Суб'єкти збереження лікарської таємниці: сутність, класифікація, адміністративно-правовий аналіз» зазначається, що на порядку денному сучасного медичного законодавства гостро стоїть питання визначення переліку осіб, які вважються суб'єктами збереження лікарської таємниці. Це важливо через низку факторів, до основних належать:

- усвідомлення цими особами сутності медичної інформації та необхідності її збереження у таємниці;

- розробка питань юридичної відповідальності для суб'єктів збереження лікарської таємниці;

- розробка класифікації суб'єктів збереження лікарської таємниці в Україні;

- удосконалення чинної нормативно-правової бази (насамперед підзаконних юридичних документів) з питань забезпечення лікарської таємниці тощо.

Суб'єкт збереження лікарської таємниці - це медичний працівник, який отримав інформацію стосовно пацієнта при діагностиці, лікуванні чи реабілітації, а також інша особа, якій ця інформація стала відомою при виконанні своїх професійних обов'язків. У рамках підрозділу пропонується така класифікація суб'єктів збереження лікарської таємниці:

1. Медичні працівники, які виконують лише лікувальні функції (наприклад, лікуючий лікар, медична сестра та ін.).

2. Медичні працівники, які поєднують лікувальні функції з адміністративними (завідувачі відділеннями, чергові лікарі, начальники медичних частин, головні лікарі та їх заступники, старша медична сестра та ін.).

3. Медичні працівники, які виконують лише адміністративні функції (керівники обласних та районних управлінь, відділів охорони здоров'я, фахівці цих установ, працівники Міністерства охорони здоров'я України та ін.).

4. Представники допоміжних служб лікувальних установ (кадрового апарату, фінансової та юридичної служби, комп'ютерного забезпечення, реєстратури тощо).

5. Студенти медичних навчальних закладів.

6. Працівники системи обов'язкового та добровільного медичного страхування ( фондів обов'язкового медичного страхування, страхових компаній тощо).

7. Працівники правоохоронних, контролюючих та наглядових органів (органів внутрішніх справ, прокуратури, санітарно-епідемічної служби, антимонопольного комітету тощо).

Вважаємо, що саме такий варіант класифікації має суттєво сприяти адміністративно-правовому забезпеченню інституту лікарської таємниці, оскільки враховує більшість можливих шляхів розголошення лікарської таємниці. Автор усвідомлює, що життя не стоїть на місці, і вся різноманітність проявів суб'єктів

забезпечення лікарської таємниці на сьогодні може не збігатися із такими ж показниками у майбутньому. Тому у цьому випадку хоча б частково, але має втілюватися у життя принцип «випереджаючої регламентації», при якому варто прогнозувати розвиток суспільних відносин у сфері медичної діяльності, і, як наслідок пропонувати для законодавця доповнення суб'єктів збереження лікарської таємниці.

У підрозділі 2.2 «Правомірне розголошення лікарської таємниці: критерії допустимості та адміністративно-правові засоби забезпечення» досліджується адміністративно-правова проблематика винятків із принципу нерозголошення лікарської таємниці.

Правомірне розголошення медичної таємниці це - право суб'єкта збереження лікарської таємниці розголошувати конфіденційну медичну інформації без узгодження з особою, якої вказана інформація безпосередньо стосується. Насамперед загальні зауваження стосовно того, які ж випадки можуть вважатися такими, при яких розголошення медичної інформації не буде правопорушенням:

1) ці винятки повинні міститися лише у законах;

2) як перспективу необхідно розглядати необхідність систематизації цих винятків в єдиному нормативно-правовому акті (наприклад, в Основах законодавства України про охорону здоров'я громадян);

3) сутність винятків має базуватися на переважанні загальносуспільних інтересів над приватними і у можливому використанні інституту крайньої необхідності.

Усі випадки, що стосуються правомірного розголошення лікарської таємниці, доцільно класифікувати за такими критеріями:

1. Передбачені медичним законодавством.

2. Передбачені цивільним та сімейним законодавством.

3. Передбачені законодавством про захист населення.

4. Передбачені законодавством про правоохоронну діяльність.

До першої групи випадків правомірного розголошення лікарської таємниці належать такі :

- що стосуються організації та надання психіатричної допомоги;

- що стосуються забезпечення санітарно-епідемічного благополуччя

населення при загрозі поширення масових інфекційних захворювань, отруєнь та уражень;

- що стосуються обстеження та лікування особи, не здатної внаслідок свого стану виявити свою волю.

До другої групи випадків правомірного розголошення лікарської таємниці належать такі:

- що стосуються надання медичної допомоги неповнолітньому віком до 15 років та особі, що визнана законом недієздатною;

- що стосуються медичного обстеження осіб, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, з метою інформування лише майбутнього подружжя про стан здоров'я кожного з них, із забороною надання відомостей щодо їх сімейного та особистого життя.

До третьої групи випадків належать такі :

- що стосуються проведення медичного огляду хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які перебували у контакті з такими хворими, а також осіб, які ухиляються від обов'язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій з метою захисту населення;

- що стосуються організаційно-медичних заходів у разі звільнення хворого на активну форму туберкульозу з установи кримінально-виконавчої системи з метою інформування про це орган охорони здоров'я за обраним звільненим місцем проживання;

- що стосуються виявлення ВІЛ-інфекції у неповнолітніх віком до 18 років, а також в осіб, які визнані у встановленому законом порядку недієздатними, з метою повідомлення про це батьків або інших законних представників зазначених осіб.

До четвертої групи випадків правомірного розголошення лікарської таємниці належать такі:

- що стосуються наявності підстав вважати, що шкода здоров'ю громадянина спричинена у результаті протиправних дій;

- що стосуються запиту органів дізнання і слідства, прокуратури і суду у зв'язку з проведенням розслідування чи судовим розглядом.

У підрозділі 2.3 «Обмеження лікарської таємниці: адміністративно-правова характеристика» актуалізується дослідження окремого зрізу правового регулювання лікарської таємниці, її обмеження, який має певне відношення до інституту обмеження прав людини.

Дисертант пропонує таке тлумачення терміну обмеження лікарської таємниці - це правовий режим існування медичної інформації щодо особи, при якому така інформація не є об'єктом лікарської таємниці і, відповідно її оприлюднення завжди носить правомірний характер. У роботі підчас здійснення адміністративно-правового дослідження обмеження лікарської таємниці послідовно розглянуті питання практики діяльності військових формувань; сімейне законодавство та доцільність обмеження у ньому лікарської таємниці; пріоритет приватних чи публічних інтересів у контексті лікарської таємниці стосовно відомих державних та громадські діячів.

До факторів, які свідчать про доцільність запровадження обмежень права на збереження у таємниці медичної інформації щодо „осіб у погонах” належать:

1) особливості діяльності таких категорій працівників, пов'язані з експлуатацією ними джерел підвищеної небезпеки (наприклад, зброї);

2) особливості діяльності таких категорій працівників, пов'язані з завданнями, які перед ними стоять (захист нашої держави, прав, свобод та законних інтересів громадян).

Враховуючи ці обставини вважаємо за доцільне вказати на існування відомого принципу „хто попереджений - той озброєний” стосовно тих осіб, які планують присвятити своє життя служінню Україні у системі Міноборони, МВС, СБУ тощо. Отримуючи більш високий рівень соціального забезпечення, маючи певні пільги та переваги, ці особи повинні розуміти, що їх правовий статус матиме і певні обмеження. Це, зокрема, стосується і лікарської таємниці. У цьому випадку

мова йде не про формальний бік (інформація про стан здоров'я є власністю особи), а про пріоритетність загальносуспільних інтересів над приватними. Таких випадків пріоритетності є небагато, проте вони мають місце. Суспільство повинне володіти інформацію про стан здоров'я цієї категорії осіб, тому що воно делегує цим особам певні повноваження, реалізація яких можлива лише у випадках належного стану здоров'я.

Інформація щодо стану здоров'я відомих державних та громадських діячів, які претендують на пост глави держави у контексті пріоритету приватних чи публічних інтересів є суттєвою проблемою сучасного адміністративного права. Важливість саме цього зрізу обмеження лікарської таємниці обумовлена низкою факторів, до ключових з яких належать:

1) правовий статус цих осіб є дещо іншим, ніж пересічних громадян;

2) вони також мають право на лікарську таємницю, оскільки чинне українське законодавство не містить винятків стосовно такої категорії громадян;

3) загальносуспільні інтереси вимагають можливості доступу до фінансових, економічних, політичних та медичних даних таких осіб, оскільки вони претендують на державну посаду чи громадський пост;

4) повноваження таких осіб нерідко дозволяють їм приймати рішення, які у подальшому суттєво впливають на добробут, поведінку, життя значної кількості громадян, що обумовлює необхідність усвідомлення громадянами належного стану здоров'я керівників держави тощо.

Підрозділ 2.4 «Шляхи удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні» присвячено пошуку конкретних напрямів покращення адміністративно-правового забезпечення інституту лікарської таємниці.

Логіка формулювання теми дисертаційного дослідження дає нам підстави зазначити, що проблематика адміністративно-правового регулювання конфіденційної медичної інформації у сфері психіатрії має дві сторони:

1. Збереження у таємниці конфіденційної медичної інформації для сторонніх осіб.

2. Допуск до медичної інформації психічно хворих людей.

Адміністративно-правові аспекти вирішення проблеми соціально-значущих інфекційних захворювань та приватного права хворої людини на лікарську таємницю є важливими через низку причин, до основних з яких належать:

- сам термін „соціально-значущий” вказує на особливу важливість такого роду захворювань для всього суспільства;

- інфекційні захворювання характеризуються потенційною можливістю передачі їх іншим людям, що може спричинити масові інфекційні захворювання та епідемії, які насамперед, заподіюють істотну шкоду суспільству та державі;

- необхідність порівнювати соціальну цінність збереження у таємниці конфіденційної медичної інформації стосовно однієї хворої людини та збереження здоров'я багатьох людей, які потенційно можуть захворіти інфекційним захворюванням.

До адміністративно-правових заходів впливу на інститут лікарської таємниці

щодо осіб, хворих на СНІД належать такі:

- максимально чітка профілактична спрямованість дій держави стосовно запобігання поширенню ВІЛ - інфекції;

- введення до навчальних програм медичних навчальних закладів окремих занять, присвячених особливостям збереження лікарської таємниці стосовно такої категорії осіб;

- розміщення в медичній картці (історії хвороби) пацієнта, хворого на СНІД, особливої позначки, яка свідчить про наявність такого захворювання, з метою більш пильної уваги медичних працівників які контактуватимуть із таким хворим при його лікуванні. Мета такого заходу - запобігання передачі хвороби до медичного працівника та можливість вживання адекватних профілактичних заходів;

- розголошення лікарської таємниці є можливим за умов інформування працівників органів дізнання і слідства, прокуратури і суду щодо запиту у зв'язку з проведенням розслідування чи судовим розглядом, а також через масове розповсюдження цієї хвороби для інформування органів управління охороною здоров'я.

Що стосується адміністративно-правового регулювання обігу листів непрацездатності, то на сьогодні в Україні ще немає передумов для дозволу приватним лікувально-профілактичним закладам охорони здоров'я видавати такі листи. Це, насамперед пов'язано з юридичними наслідками лікарняних листів, адже перед особою, яка отримала листок тимчасової непрацездатності, несе відповідальність або держава, або роботодавець, або солідарно. Приватний лікар, як і його місце роботи, жодним чином не відповідають за наслідки видачі лікарняних листів. На наш погляд, у майбутньому це може призвести до зловживань у цій сфері.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у формулюванні основних засад удосконалення адміністративно-правового забезпечення лікарської таємниці в Україні.

1. До властивостивостей конфіденційної інформації належать такі: 1) визначений перелік осіб, які можуть володіти та використовувати таку інформацію; 2) особливий порядок зберігання та охорони; 3) особливий порядок поширення; 4) тісний зв'язок із правом особи на приватність; 5)юридична відповідальність за несанкціоноване протиправне розголошення.

2. Лікарську таємницю у системі професійної таємниці характеризують такі відмінності:

- більш тісний зв'язок з іншими (неправовими) регуляторами - мораллю, етикою, деонтологією, біоетикою. У деяких випадках, пов'язаних із збереженням таємниці, в основі якої лежить звернення за медичною допомогою, не можна оперувати лише чіткими приписами норм чинного законодавства;

- особливе коло суб'єктів збереження лікарської таємниці. Інформація стосовно перебування пацієнта на стаціонарному лікуванні є потенційно відомою

багатьом особам, які як працюють у цій медичній установі (лікарі, медичні сестри, сестри - господарки, працівники ідальні, кабінетів функціональної діагностики, лабораторії, довідкового бюро тощо), так і не працюють у ній (керівники та спеціалісти органів управління охороною здоров'я, представники страхових компаній при наданні медичної допомоги в умовах добровільного медичного страхування тощо);

- тісний зв'язок із повсякденним життям пересічного громадянина. Це стосується таких явищ як видача листа непрацездатності, зв'язок з можливістю легально не приходити на роботу, суттєва шкода найрізноманітнішим інтересам людини у випадку розголошення лікарської таємниці;

- наявність феномену «неправда заради добра», коли хворому дозволяється говорити неправдиві відомості стосовно його стану здоров'я, прогнозів лікування тощо;

- більш широкий перелік нормативно визначених випадків, коли розголошення лікарської таємниці є правомірним.

3. Об'єкт лікарської таємниці - це відомості, які стали відомі медичному

працівнику стосовно пацієнта при діагностиці, лікуванні чи реабілітації, конфіденційний характер яких визначений законом, обов'язок зберігати які покладається також на інших осіб, котрим зазначена інформація стала відомою при виконанні своїх професійних обов'язків.

4. Лікарська таємниця, на думку дисертанта, має бути максимально повно унормована як на законодавчому рівні, так і на рівні підзаконних документів. Перші (закони) повинні визначати загальну стратегію лікарської таємниці, її визначення, умови зберігання та випадки правомірного розголошення, другі (підзаконні нормативно-правові акти) мають деталізувати процедури, пов'язані із лікарською таємницею та сформулювати засади її реалізації у певних напрямах (видах) безпосередньої медичної діяльності.

5. Суб'єкт збереження лікарської таємниці - це медичний працівник, який отримав інформацію стосовно пацієнта при діагностиці, лікуванні чи реабілітації, а також інша особа, якій така інформація стала відомою при виконанні своїх професійних обов'язків. На підставі цього визначення, необхідно виокремити ознаки суб'єкту збереження лікарської таємниці :

- це не тільки медичний працівник;

- для медичних працівників застосовується термін „отримав інформацію”, що має відношення до добровільної передачі такої інформації від пацієнта до лікаря (фельдшера, медичної сестри та ін.) у процесі діагностики, лікування чи реабілітації;

- для інших осіб застосовується термін „інформація стала відомою” при виконанні своїх професійних обов'язків, тобто це носить побічний характер, і, як правило, немає факту безпосереднього спілкування пацієнта з такою особою і добровільної передачі інформації.

6. Правомірне розголошенням медичної таємниці це - право суб'єкта збереження лікарської таємниці розголошувати конфіденційну медичну інформації без узгодження з особою, якої ця інформація стосується.

7. Усі випадки, які стосуються правомірного розголошення лікарської таємниці, класифікуються так:

- Передбачені медичним законодавством.

- Передбачені цивільним та сімейним законодавством.

- Передбачені законодавством про захист населення.

- Передбачені законодавством про правоохоронну діяльність.

8. Обмеження лікарської таємниці - це правовий режим існування медичної інформації щодо особи, при якому така інформація не є об'єктом лікарської таємниці і, відповідно, її оприлюднення завжди носить правомірний характер.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у наукових фахових виданнях

1. Шатковська І.В. Лікарська таємниця: загальні правові засади / І.В. Шатковська // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія «Право». - 2009. - № 2. - С. 46-50.

2. Шатковська І.В. Правове регулювання інституту лікарської таємниці (українська історія та міжнародний досвід) / І.В. Шатковська // Форум права. - 2009. - № 3 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2009-3/09.pdf .

3. Шатковська І.В. Лікарська таємниця як елемент системи професійної таємниці: теоретико-правовий аспект / І.В. Шатковська // Юриспруденція: теорія і практика. - 2009. - № 11. - С. 14-17.

4. Шатковська І.В. Лікарська таємниця як об'єкт правового регулювання / І.В. Шатковська // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - №12. - С. 109-111.

5.Шатковська І.В. Суб'єкти збереження лікарської таємниці (адміністративно-правовий аспект) / І.В. Шатковська // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 18. Економіка і право. - 2010. - №8. - С. 167-172.

Статті, тези доповідей на наукових конференціях, що додатково відобраджають результати дослідження

6. Шатковська І.В. Лікарська таємниця та її адміністративно-правове забезпечення в сучасних умовах / І.В. Шатковська // Актуальні проблеми юридичної науки: Збірник тез міжнародної наукової конференції «Сьомі осінні юридичні читання»: У 4-х частинах. - Частина друга. - Хмельницький: Видавництво Хмельницького університету управління та права, 2008. - С. 196-197.

7. Шатковська І.В. Дотримання лікарської таємниці як реалізація права на приватність / І.В. Шатковська // Право на приватність: тенденції і перспективи: Тези Всеукраїнської науково-практичної конференції. - Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2008. - С. 218-220.

8. Шатковская И.В. Конституционное право на сохранение в тайне конфиденциальной информации о человеке и его реализация в медицинской практике Украины / И.В. Шатковская // Конституционные ценности: содержание и проблемы реализации. Материалы Международной научно-теоретической конференции 4-6 декабря 2008 г.: В 2-х т. Т.1./ Под ред. Н.В.Витрука, Л.А. Нудненко.- М.: Российская академия правосудия , 2009. - С. 345-349.

...