Адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ

ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

УДК 342.922:351.74:343.9.02(477)(043.3)

12.00.07 ? адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОТИДІЇ ОРГАНІЗОВАНІЙ ЗЛОЧИННОСТІ В УКРАЇНІ

СОРОЧИК Юрій Юрійович

Ірпінь - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини „Україна”.

Науковий керівник - доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України БЕРЛАЧ Анатолій Іванович, Одеський державний університет внутрішніх справ, проректор з наукової роботи.

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор ЯРМАКІ Христофор Петрович, Одеський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності ОВС;

кандидат юридичних наук ЛИТВИН Олексій Валерійович, Національний університет державної податкової служби України, професор кафедри організації оперативно-розшукової діяльності.

Захист відбудеться „11” грудня 2010 р. о 9 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 27.855.02 Національного університету державної податкової служби України за адресою: вул. Садова, 55, м. Ірпінь, Київська обл., 08201.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного університету державної податкової служби України за адресою: вул. Карла Маркса, 31, м. Ірпінь, Київська обл., 08201.

Автореферат розісланий „9” листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Т.О. Мацелик



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми зумовлена потребою в адміністративно-правовому забезпеченні протидії організованій злочинності в Україні. Проблема протидії організованій злочинності є важливою і складною для суспільства і держави, оскільки організована злочинність вражає основи механізму будь-якої держави і більшість елементів соціального сектора. У структурі суспільства існують організаційно-згуртовані та цілеспрямовано діючі кримінальні об'єднання, що перешкоджають проведенню не тільки правової, але й соціально-економічної політики держави. Соціальна та політична нестабільність, міжнародний тероризм та організована злочинність пов'язані між собою та живлять одна одну.

Чинне законодавство України передбачає участь правоохоронних та юрисдикційних органів і спеціально створених структур у протидії організованій злочинності, однак на сьогодні немає комплексних підходів щодо оптимізації участі цих органів і структур у протидії одному із найбільш негативних явищ сучасності, визначення їх адміністративно-правових повноважень, основ їх взаємодії.

Дані вітчизняних державних органів щодо стану протидії організованій злочинності свідчать, що тільки у 2009 році на території України знешкоджено 414 злочинних угруповань (що на 8 більше, ніж у 2008 році), до складу яких входило понад 1,7 тисяч осіб, які вчинили більше 4 тисяч злочинів. При цьому у 2009 році викрито на 63 % більше злочинних організацій, ніж у 2008 році, а саме 26, а також 30 організованих груп з корумпованими зв'язками, з них усіх 37,4 % - організовані групи економічного спрямування.

Здійснення раціональної внутрішньої політики у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності через свою стриманість поки що не сприяє підвищенню іміджу України на світовій арені незважаючи на те, що участь нашої держави у ряді міжнародних угод, спрямованих на подолання проявів транснаціональної організованої, міжнародної економічної злочинності зобов'язують Україну вживати ефективних заходів у протидії криміналітету, що виходить за межі національних кордонів.

Обговорення зазначених вище проблем на теоретичному та практичному рівнях є слушним і зумовлює пряму потребу в удосконаленні чинного законодавства з питань здійснення адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності. Комплекс науково-практичних заходів на державному рівні повинний втілитись у прийняття Закону України „Про протидію організованій злочинності”, а також у внесення релевантних змін в інші акти законодавства з метою оптимального визначення компетенції відповідних органів у протидії організованій злочинності.

Ряд проблем, пов'язаних з адміністративно-правовим забезпеченням протидії організованій злочинності в Україні, певною мірою досліджували вітчизняні науковці. У дисертації використано методологічний потенціал праць таких учених у галузі адміністративного права: В.Б. Авер'янова, О.М. Бандурки, А.І. Берлача, Ю.П. Битяка, В.Т. Білоуса, І.Л. Бородіна, О.А. Долгого, В.В. Коваленка, Т.О. Коломоєць, В.К. Колпакова, В.В. Конопльова, О.І. Користіна, К.Б. Левченко, О.В. Литвина, Т.О. Мацелик, А.А. Нечай, Д.В. Приймаченка, Т.О. Проценка, О.П. Рябченко, А.О. Селіванова, Х.П. Ярмакі та інших. Окремим проблемам протидії організованій злочинності та її проявам приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені О.М. Джужа, М.І. Камлик, О.М. Литвак, М.І. Мельник, В.Я. Тацій, М.І. Хавронюк, М. Вік, В. Зілаф, Г. Кайзер, М. Крупскі, Р. Мьорбель, З. Шмідт, Ю. Шторбек та інші.

Проте необхідно констатувати, що у роботах, зазначених науковців дослідження питань, пов'язаних саме з адміністративно-правовим забезпеченням протидії організованій злочинності, безпосередньо не здійснювалося. Захищені протягом останніх років в Україні дисертаційні роботи щодо проблематики подолання організованої злочинності виконані переважно у галузі кримінології та кримінального права (С.С. Мірошниченко, Т. Серватко, І.В. Пшеничний, В.В. Українець), а у галузі адміністративного права увагу дослідників-дисертантів привертав аспект боротьби з корупцією (С.С. Рогульський, Р.М. Тучак, О.В. Ткаченко), економічною злочинністю (В.Т. Білоус, В.В. Коваленко).

Зважаючи на те, що у вітчизняній правовій науці питання адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в межах загальної тематики протидії організованій злочинності досліджені недостатньо, тема дисертаційної роботи є актуальною та своєчасною.

Наукова значущість комплексу проблем, пов'язаних із адміністративно-правовим забезпеченням протидії організованій злочинності в Україні, зумовила визначення мети, конкретних завдань, об'єкта і предмета дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконано відповідно до Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, що потребують першочергового розроблення і впровадження у практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004-2009 років, затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 року та згідно з планом науково-дослідницької роботи кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна” на тему: „Адміністративно-правове регулювання суспільних відносин” (номер державної реєстрації 0107U008696).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає у тому, щоб на основі аналізу вітчизняних та зарубіжних наукових, науково-публіцистичних джерел і чинного вітчизняного законодавства дослідити особливості адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності, визначити та узагальнити правові та організаційні засади діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності, а також розробити пропозиції щодо вдосконалення законодавства у зазначеній сфері та визначити шляхи його оптимізації.

Відповідно до поставленої мети дослідження сформульовано такі завдання:

- простежити ґенезу адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в Україні та її наукового дослідження;

- проаналізувати зміст і стан адміністративно-правових норм, якими врегульовується діяльність суб'єктів протидії організованій злочинності в Україні;

- визначити сутність поняття та зміст ознак організованої злочинності як негативного соціального феномену у контексті адміністративно-правового забезпечення протидії їй;

- розкрити сутність і значення понять „протидія організованій злочинності” та „адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності”;

- вивчити зарубіжний досвід протидії організованій злочинності;

- охарактеризувати систему суб'єктів протидії організованій злочинності на національному та міжнародному рівнях і проаналізувати їх адміністративно-правовий статус;

- відповідно до встановлених законодавством повноважень і завдань правоохоронних органів, на основі узагальнення досвіду практичної діяльності спеціальних підрозділів МВС України, Служби безпеки України та інших правоохоронних органів визначити сучасний стан та шляхи покращання адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності, показати взаємодію цих органів, виявити додаткові суб'єкти системи органів протидії організованій злочинності;

- розкрити сучасні форми організації взаємодії підрозділів правоохоронних органів України з протидії організованій злочинності з міжнародними органами, що діють у цій сфері;

- з'ясувати сутність чинної організаційно-функціональної структури органів правоохоронної системи у протидії організованій злочинності, їх позитивні сторони та недоліки і розробити пропозиції щодо вдосконалення їх діяльності;

- запропонувати напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності, що випливають з теми дослідження, та відповідні заходи новацій нормативної основи їх реалізації правоохоронними суб'єктами.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в Україні.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності в Україні.

Методи дослідження. Вибір методів дослідження зумовлений необхідністю вирішити усі визначені завдання з урахуванням специфіки об'єкта і предмета дослідження. Теоретичною і методологічною основою дослідження став системний підхід до вивчення сутності різновидів і форм суспільних явищ і процесів, пов'язаних із організованою злочинністю та адміністративно-правовим забезпеченням протидії їй, теоретичні розробки вітчизняних і зарубіжних учених-правників з проблем адміністративного та кримінального права, кримінології, а також чинні закони й інші нормативні акти України, норми яких регулюють правовідносини у досліджуваній сфері. Завдяки історичному методу було досліджено ґенезу процесів, пов'язаних із появою організованої злочинності як явища, та наукового дослідження цього негативного явища у правовій літературі (підрозділ 1.1).

За допомогою формально-догматичного або спеціально-юридичного методу досліджувався понятійний апарат адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності. Цей метод дозволив розглянути специфічні особливості організованої злочинності як органічного негативного соціального явища (підрозділ 1.2).

У роботі використано порівняльно-правовий метод дослідження, завдяки якому стало можливим з'ясування в адміністративно-правовому забезпеченні протидії організованій злочинності загального і особливого, закономірного і випадкового, дослідження елементів адміністративно-правового забезпечення, а також вивчення зарубіжного досвіду у названій сфері (підрозділи 1.3, 2.1, 2.2, 3.1).

Метод прогнозування широко застосовано при розробці пропозицій до чинного законодавства, а також виробленні рекомендацій щодо вдосконалення механізму адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності (підрозділ 3.2).

Комплексне використання вказаних загальнонаукових та юридично-галузевих методів дозволило дослідити особливості адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності та вирішити теоретичні і практичні завдання, поставлені автором дослідження.

Під час дослідження використовувалися положення Конституції України, законів України, указів Президента України, наказів і рішень колегій центральних органів виконавчої влади, інші відомчі нормативні акти з питань протидії організованій злочинності.

Емпіричну основу наукового дослідження складають інформаційно-аналітичні дані та дані статистичної звітності МВС України, Міністерства оборони України, СБ України, Ради національної безпеки і оборони України, Державної податкової адміністрації України, Державної прикордонної служби, Державної митної служби України, Державного комітету фінансового моніторингу України, Головного контрольно-ревізійного управління України, а також Генеральної прокуратури України і Верховного Суду України.

За темою дослідження використовувалися наукові праці вітчизняних і зарубіжних авторів у галузі теорії держави та права, адміністративного, кримінального права та кримінології.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою в Україні роботою, в якій здійснено комплексний теоретичний аналіз адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в Україні, що поєднує як вітчизняні, так і зарубіжні регламентації окремих аспектів протидії організованій злочинності. У дослідженні вперше використовуються, а відтак і залучаються у науковий обіг підходи та досвід, що містяться у фундаментальних працях відомих західноєвропейських правників. До найбільш вагомих результатів дисертаційної роботи, які визначають її наукову новизну та виносяться на захист, належать такі:

вперше:

проведено системний концептуальний аналіз еволюції адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в Україні;

сформульовано авторське визначення поняття „організована злочинність” з виділенням його ознак, що узгоджуються з ознаками організованої злочинності, встановленими у науках кримінально-правового циклу, і одночасно є основою для визначення форм і методів діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності;

визначено комплексне системне поняття адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності як сукупності правових норм, що регламентують мету і порядок реалізації заходів з протидії організованій злочинності в державі, систему суб'єктів протидії організованій злочинності та форми і методи діяльності останніх;

розроблено додатковий понятійний апарат у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності з формулюванням понять „протидія організованій злочинності”, „заходи адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності” тощо.

теоретично обґрунтовано пропозиції про прийняття Концепції закону про протидію організованій злочинності, що відповідає удосконаленому викладу змісту адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності на сучасному етапі;

визначено зміст і структуру адміністративно-правових елементів регламентації координаційної діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності;

удосконалено:

теоретичні та практичні засади адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності з огляду на діяльність організованих злочинних угруповань;

теоретико-методологічні засади розмежування компетенції державних органів, покликаних протидіяти організованій злочинності, з урахуванням позитивного зарубіжного досвіду;

системний підхід на основі структурного і функціонального аналізу до виявлення та функціонування елементів адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності на національному та міжнародному рівнях;

низку практичних рекомендацій для зацікавлених державних органів України щодо протидії організованій злочинній діяльності;

набули подальшого розвитку:

уявлення щодо причин і умов організованої злочинності, які підлягають адміністративно-правовому впливу з метою протидії їй;

підходи відносно взаємодії суб'єктів протидії організованій злочинності;

наукові розробки щодо організації та функціонування окремих елементів системи адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності.

Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що результати, отримані в процесі виконання дослідження, використано при підготовці проекту Закону України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” .

Запропоновані у дисертаційній роботі теоретичні положення, висновки і рекомендації використано:

- у правотворчій сфері - при розробці законодавчих актів щодо адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності (довідка Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією № 04-12/15-4079 від 21 листопада 2009 року);

- у навчальному процесі - вищих навчальних закладів за програмами підготовки спеціалістів та магістрів юридичних спеціальностей (акт впровадження від 11 червня 2009 року, виданий Університетом „Україна”).

Результати дослідження можуть бути також використані у науково-дослідній роботі для подальшої розробки питань адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в Україні.

Особистий внесок здобувача. Усі положення, результати та пропозиції, що містяться в дисертації, обґрунтовані на основі власних досліджень автора.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Відкритого міжнародного університету розвитку людини „Україна”. Основні положення, висновки і практичні рекомендації, що містяться у роботі, висвітлено у доповідях на Всеукраїнській науково-практичній конференції „Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті” (9-10 жовтня 2009 р., м. Одеса); Міжнародній науково-практичній конференції „Адміністративна реформа та вдосконалення діяльності правоохоронних органів” (11 грудня 2009 р., м. Сімферополь); Міжнародній науково-практичній конференції „Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави” (23 квітня 2010 р., м. Одеса).

Публікації. Основні висновки і пропозиції дисертації відображено у чотирьох наукових статтях, опублікованих у журналах, що входять до переліку наукових фахових видань, затверджених ВАКом України, двох статтях у наукових виданнях і трьох тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та поставленими завданнями і складається зі вступу, трьох розділів, що містять 7 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (237 найменувань на 24 сторінках) і додатків. Загальний обсяг дисертації становить 231 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

протидія організований злочинність правовий

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та ступінь дослідження, наголошено на зв'язку роботи з науковими планами та програмами; окреслено мету та основні завдання дослідження; визначено об'єкт та предмет, а також основні методологічні засади дослідження; вказано його наукову новизну, теоретичне та практичне значення; висвітлено положення, що виносяться на захист, а також подано інформацію про апробацію та структуру дисертації.

Розділ перший „Теоретико-правові основи протидії організованій злочинності в Україні” складається із трьох підрозділів, присвячених дослідженню історико-правових аспектів адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності та сучасного стану останнього, огляду законодавства та наукових досліджень, аналізу понятійного апарату у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності, а також вивченню позитивного зарубіжного досвіду протидії організованій злочинності

У підрозділ 1.1 „Історико-правові аспекти досліджуваної проблеми (огляд законодавства та літератури)” зазначається, на підставі даних вітчизняних державних органів щодо додержання законодавства у сфері протидії організованій злочинності можна стверджувати про недостатньо високий рівень ефективності їх діяльності. Оскільки важливу роль у виявленні ефективних тенденцій протидії організованій злочинності відіграє історичний аналіз явища організованої злочинності, розглянуто основні етапи його розвитку на теренах України, а також відображено його послідовні дослідження у вітчизняній правовій науці. Вказано, що організована злочинність стала предметом спеціальних досліджень, переважно кримінологічних, на початку 80-х років ХХ століття, однак тільки на початку 90-х років була встановлена необхідність вжити ефективних заходів у протидії їй. Проте, результати діяльності вчених-криміналістів, аналіз ними значної кількості правових і статистичних джерел, дослідження великого обсягу матеріалів щодо діяльності правоохоронних органів у сфері протидії організованій злочинності, вивчення іноземного досвіду хоча й були впроваджені у нормотворчу практику та відповідну діяльність правоохоронних органів, очікуваних ефектів на сьогодні не дали. Про це свідчить той факт, що нині обсяг правових актів, які покликаних регулювати зазначені суспільні відносини, має надзвичайно розпорошений вигляд, і суб'єктами їх видання є окремі органи державної влади, однак їх зміст не відповідає реальному стану речей, оскільки організована злочинність поширюється, а законодавча база залишає в силі положення, що були ухвалені за станом на 1993-1995 роки.

Встановлено, що у наукових дослідженнях вітчизняними науковцями увага переважно зверталася на кримінологічні та кримінально-правові аспекти організованої злочинності, а у сфері адміністративного права новітнього періоду - на окремі аспекти протидії корупції та транснаціональній організованій злочинності. Водночас зарубіжними науковцями з часу встановлення феномену „організована злочинність” проведено ряд спеціальних комплексних досліджень як самого явища, так і адміністративно-правового забезпечення протидії йому.

У підрозділі 1.2 „Поняття та ознаки організованої злочинності як негативного соціального явища та адміністративно-правового забезпечення протидії їй” на підставі досліджень вітчизняних та зарубіжних науковцями проаналізовано думки щодо соціального та правового змісту організованої злочинності та її ознак, а також охарактеризовані основні підходи до її видової класифікації.

Проаналізувавши нормативну основу та загальні наукові підходи щодо змісту організованої злочинності, наголошується, що визначення організованої злочинності, яке міститься у Законі Україні „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” від 30 червня 1993 року є недосконалим з огляду на обрання одночасно кримінологічного та кримінально-правового підходів для визначення сутності цього явища. Оскільки поняття організованої злочинності не збігається з поняттям організованого злочинного угруповання, релевантним у адміністративно-правовому забезпеченні протидії їй повинно бути новосформоване поняття. На міжнародному рівні експерти уникають визначення уніфікованого поняття організованої злочинності, зважаючи на множинність її видових ознак, динамічну зміну форм тощо, пошук оптимального поняття є необхідним, оскільки нині організована злочинність характеризується за такими ознаками: структурними характеристиками суб'єктів злочинного середовища, діяльність яких має організований характер, та метою такої діяльності - отриманням злочинного доходу, який є основним джерелом існування організованої злочинності. Базовими для визначення видів організованої злочинної діяльності в Україні є положення Особливої частини Кримінального кодексу України, у яких злочини класифікуються за родовими об'єктами, відтак і сфери проявів організованої злочинності узгоджуються саме з ними.

Обґрунтовано висновок про те, що ознаками, узагальнюючими характеристику організованої злочинності як правової категорії є: 1) множинність злочинних діянь, вчинюваних організованими злочинними угрупованнями; 2) структурність організованих злочинних угруповань; 3) кримінальна спрямованість діяльності; 4) злочинний дохід від кримінальної діяльності, що свідчить про професійність злочинної діяльності; 5) латентність. Зазначені ознаки організованої злочинності дозволяють визначити межі, форми та методи адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності.

На підставі аналізу змісту поняття „корупція” встановлено, що корупція є однією з факультативних ознак організованої злочинності, оскільки у правовому полі організована злочинність та корупція як (негативні) правові явища мають різну правову природу, не збігаються у межах їх проявів, однак у певних випадках проявляються разом, будучи при цьому тісно пов'язаними.

На підставі зазначених ознак пропонується визначати організовану злочинність, як множинність злочинних діянь, вчинюваних організованими злочинними угрупованнями, що відзначаються структурністю внутрішніх відносин, мають кримінальну спрямованість діяльності, яку приховують і результатом якої є отримання злочинного доходу. З цією метою можуть встановлювати корупційні зв'язки з особами, наділеними владно-управлінськими функціями.

Обґрунтовуючи використання терміна „протидія” організованій злочинності на противагу нормативному „боротьба”, запропоновано визначати протидію організованій злочинності як систему заходів політичного, правового, організаційного, управлінського, процесуального, юрисдикційного та іншого характеру, спрямованих на зменшення рівня організованої злочинності, нейтралізацію та усунення її чинників, виявлення та розслідування проявів організованої злочинної діяльності, притягнення осіб - учасників організованої злочинної діяльності - до юридичної відповідальності з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави.

Адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності є комплексним системним поняттям, що охоплює систему правових норм, які регламентують мету і порядок реалізації заходів з протидії організованій злочинності в державі, систему суб'єктів протидії організованій злочинності та форми і методи діяльності останніх.

Підрозділ 1.3 „Зарубіжний досвід адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності” присвячено вивченню та можливості застосування позитивного досвіду адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності у країнах континентальної системи права, які в основу регулювання суспільних відносин (також і негативного типу) закладають нормативні акти, а не судові прецеденти (як у англо-американській системі) чи традиційно-звичаєві норми (як у традиційних правових системах). Охарактеризовано сутність відповідних заходів у Італії та Франції й акцентовано увагу на тому, що континентальна європейська практика у питаннях протидії організованій злочинності фокусується на досвіді ФРН, яка з 1949 року досить швидко демократизувалась і у фаховій правничій практиці запроваджувала транспарентні дії щодо протидії злочинності. З середини 80-их років ХХ століття, коли феномен організованої злочинності поширився й у Німеччині, саме у цій країні було здійснено ряд поширених у інших країнах кримінологічних досліджень його проявів і заходів протидії йому. У роботі охарактеризовано елементи адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності у цій країні.

Оскільки Німеччина є активним і впливовим членом міжнародних і європейських організацій, а сучасні тенденції глобалізації та міжнародного співробітництва свідчать, що й у сфері протидії організованій злочинності правоохоронні органи окремих держав повинні здійснювати взаємодію, у дисертації проаналізовано базові питання адміністративно-правового забезпечення спільної протидії організованій злочинності країнами Європейського Союзу.

Розділ другий „Система суб'єктів протидії організованій злочинності як елемент адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності” складається з двох підрозділів, присвячених дослідженню механізму адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності на суб'єктній базі.

У підрозділі 2.1 „Система суб'єктів протидії організованій злочинності на національному рівні” охарактеризовано систему суб'єктів протидії організованій злочинності на національному рівні та проаналізовано правові засади їх діяльності.

У межах системного дослідження вітчизняних суб'єктів протидії організованій злочинності встановлено недосконалість передбаченої чинним Законом України „Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю” системи, яку нині формують спеціально створені для боротьби з організованою злочинністю державні органи (спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю Міністерства внутрішніх справ України та спеціальні підрозділи по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю Служби безпеки України), та державні органи, які беруть участь у боротьбі з організованою злочинністю в межах виконання покладених на них інших основних функцій (органи внутрішніх справ України і Служби безпеки України, крім тих, що входять у першу групу; органи прокуратури України; митні органи і органи Державної прикордонної служби України тощо).

Обґрунтовано, що положення чинного законодавства явно звужують підстави для визнання того чи іншого органу протидії організованій злочинності таким, що входить у зазначену систему, оскільки визначені у ньому державні органи, за змістом їх діяльності і компетенцією, повною мірою не відтворюють групи суб'єктів протидії організованій злочинності, які базуються на змісті діяльності, спрямованої проти організованої злочинності. Йдеться про встановлення і забезпечення реалізації державної політики з протидії організованій злочинності; законодавче та нормативне забезпечення протидії організованій злочинності; правоохоронну діяльність у сфері протидії організованій злочинності; юрисдикційну діяльність у сфері протидії організованій злочинності; запобігання організованій злочинності, координацію діяльності, спрямованої проти організованої злочинності, контроль та нагляд за діяльністю суб'єктів правоохоронної діяльності у сфері протидії організованій злочинності тощо. Зважаючи на це, у системі суб'єктів протидії організованій злочинності розглядаються Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, а також правоохоронні та судові органи України.

Таким чином, деталізується і зміст протидії організованій злочинності, що полягає у наступному: 1) загальній організації такої протидії в державі, 2) впливі на процеси детермінації і причинності організованої злочинності, 3) безпосередній правоохоронній діяльності, 4) юрисдикційній діяльності, що забезпечує каральний аспект протидії організованій злочинності. Фактично протидія організованій злочинності складається із сукупності адміністративно-правових заходів, якими є урегульовані нормами права і взаємопов'язані між собою дії компетентних органів держави та їх посадових осіб, за допомогою яких забезпечується протидія організованій злочинності та які мають владно-розпорядчий характер.

Безпосередньо адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності реалізується через правоохоронну діяльність підрозділів МВС України та СБУ, які мають релевантний правовий статус, обґрунтований положеннями їх профільних законів, а також Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” та Кримінально-процесуального кодексу України (стосовно регламентації дізнання та досудового слідства), а також технічні, інформаційні, кадрові та аналітичні ресурси.

Інші суб'єкти протидії організованій злочинності (органи прокуратури, митні та прикордонні органи тощо) мають обмежений правовий статус, що є підставою для класифікації їх як окремого елемента системи суб'єктів такої протидії.

У зв'язку з цим запропоновано розглядати в системі суб'єктів протидії організованій злочинності чотири їх групи, кожна з яких характеризується відповідним обсягом компетенції: 1) органи, що забезпечують реалізацію державної політики, а також законодавче та нормативне забезпечення протидії організованій злочинності; 2) органи, що безпосередньо й у повному обсязі здійснюють правоохоронну діяльність з протидії організованій злочинності; 3) правоохоронні органи, що забезпечують акцесорне здійснення протидії організованій злочинності; 4) органи, що здійснюють юрисдикційну діяльність з протидії організованій злочинності. Обґрунтовуючи управлінський зміст діяльності парламенту, окремо наголошено на можливостях Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, на особливостях його правового статусу та розглянуто його серед суб'єктів адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності.

У підрозділі 2.2. „Система суб'єктів протидії організованій злочинності на міжнародному рівні: проблемні питання співпраці з суб'єктами національного рівня” підкреслено, що ряд укладених Україною міжнародних угод, приєднання до ряду конвенцій, договорів з міжнародним статусом, офіційно визначений Україною курс на євроінтеграцію вимагають від держави виконання взятих зобов'язань у різних сферах суспільного і політичного життя. Оскільки організована злочинність визнана однією з найбільших загроз сучасному суспільно-економічному ладу на міжнародному рівні і при міжнародних організаціях створені спеціалізовані органи з протидії їй, у роботі проаналізовано діяльність компетентних міжнародних та європейських структур, як-от: Інтерпол, Європол та Євроюст. Охарактеризовано основи їх статусу, проблемні питання компетенції, визначено стан та перспективи як їх діяльності, так і співробітництва з вітчизняними компетентними структурами.

Встановлено, що Інтерпол, учасником якого є й Україна, лише здійснює застосування технічних можливостей з виявлення, розшуку злочинців, доступу до баз даних, що дозволяють виявляти окремі прояви діяльності організованих злочинних угруповань, сприяє координації національних слідчих та поліційних органів, а усі оперативно-розшукові та слідчі дії вчиняють тільки представники компетентних національних органів. Відтак на території Європейського Союзу через створення Європолу та Євроюсту здійснюється не тільки поліційне співробітництво, а й спільне вжиття оперативно-розшукових, розслідувальних та юрисдикційних заходів, зокрема і з протидії організованій злочинності. Таким чином, обґрунтовано висновок, що реалізація Україною на європейському континенті співробітництва у питаннях протидії організованій злочинності тільки через участь у Інтерполі є недостатньою.

Окремо досліджено можливості, які має і реально використовує у співпраці з Інтерполом, Європолом та Євроюстом Україна, критично відзначено негативні аспекти такої співпраці, запропоновано шляхи оптимізації ситуації.

Розділ третій „Форми і методи діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності як елемент адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності” складається з двох підрозділів, присвячених проблемним питанням взаємодії суб'єктів протидії організованій злочинності.

У підрозділі 3.1 „Форми та методи діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності” на основі аналізу правового статусу, повноважень, завдань та функцій суб'єктів протидії організованій злочинності виокремлено форми та методи такої діяльності. Під формою протидії організованій злочинності автор розуміє зовнішній вираз діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності, який дозволяє їм на функціональному рівні ефективно здійснювати покладені на них завдання. При цьому розрізняються прості і складні форми, коли простою формою протидії визнається функціональний зв'язок структурних підрозділів одного суб'єкта, а складною - функціональний зв'язок двох і більше суб'єктів протидії організованій злочинності. Під методами протидії організованій злочинності розуміються способи та прийоми протидії організованій злочинності, що використовуються суб'єктами протидії в межах їх компетенції.

Проаналізовано підходи західних науковців щодо визначення індикаторів організованої злочинності, за допомогою яких у роботі компетентних органів виявляється необхідність вжити заходів з викриття логістики організованих груп, їх структури і функціонального розподілу між учасниками (превентивні заходи) та з ідентифікації підозрюваних у вчиненні злочинів, їх персональної комунікації, а також обставин вчинення злочинів (заходи реакції). У дисертації подано перелік таких індикаторів по групах і запропоновано їх використовувати як базові при розробці методів протидії організованій злочинності в Україні.

Визначено зміст основних форм і методів протидії організованій злочинності на підставі встановлених у законодавстві засобів переважно кримінального переслідування, вказано на необхідність посилити превентивний складник роботи, що можна здійснити за рахунок використання складних форм протидії організованій злочинності.

Критично оцінено сучасний стан забезпечення координації протидії організованій злочинності на базі складних форм її реалізації, обґрунтовано невідповідність положення про здійснення такої діяльності Генеральним прокурором України та підпорядкованими йому прокурорами. Запропоновано розглядати координацію як діяльність, що позбавлена адміністративних методів впливу та є винятково узгоджувальною, яка може здійснюватись усіма суб'єктами протидії організованій злочинності на базі Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією. Зазначене обґрунтовано тим, що у Комітеті зосереджені механізми розробки державної політики щодо протидії організованій злочинності, досвід міжпарламентської діяльності з відповідних питань, предметний аналіз законодавства de lege lata та de lege ferenda, аналітичні можливості, а головне він позбавлений можливості здійснювати адміністративне управління, забезпечене примусом, видавати керівні роз'яснення чи накази, тобто функціонально може реалізувати лише узгоджувальні процедури.

У підрозділі 3.2 „Удосконалення норм законодавства, що регламентують форми і методи діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності” розглянуто проблеми визначення спрямованості конкретних видів діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності з метою забезпечення адекватного виявлення криміногенних чинників, що зумовлюють організовану злочинність. Останніми, зокрема, є: недостатня обумовленість визначення пріоритетних напрямів протидії організованій злочинності як на політичному рівні, так і суто правоохоронному; наявність прогалин у праві та законодавстві щодо врегулювання окремих аспектів протидії організованій злочинності; занижений рівень застосування попереджувальних засобів.

На підставі зазначеного розроблено рекомендації щодо вжиття адміністративно-правових заходів усунення причин та умов організованої злочинності. Останні полягають у формуванні на основі видових проявів організованої злочинності таких підрозділів суб'єктів протидії їй та здійсненні між ними простих форм протидії, у компетенцію яких входить: а) запобігання кримінальних проявів організованої злочинності, б) виявлення фактів організованої злочинності шляхом здійснення оперативно-розшукової діяльності, в) розслідування і розкриття проявів організованої злочинності, г) зниження негативних наслідків організованої злочинності з усуненням чинників її відтворення.

На теоретичному рівні проаналізовано причинність прогалин у праві та встановлено методи їх заповнення через розширення сфери правового регулювання суспільних відносин, що виникають у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності, ухвалення нових законів і підзаконних нормативних актів, внесення змін до чинного законодавства. Доведено необхідність затвердити Концепцію закону про протидію організованій злочинності, у якій відтворені основні результати дослідження. Поставивши на перший план координаційну діяльність у протидії організованій злочинності, обґрунтовано положення про провідну роль Комітету Верховної Ради України по боротьбі з організованою злочинністю і корупцією, який, хоча й позбавлений адміністративних повноважень, водночас встановлює відповідність координаційної діяльності зазначених органів вимогам чинного вітчизняного та міжнародного законодавства, адекватно реагує на необхідність внести зміни у чинне законодавство тощо. Запропоновано обговорити положення Концепції закону про протидію організованій злочинності, у яких по-новому визначаються напрями протидії організованій злочинності, удосконалюється зміст цієї діяльності з урахуванням потреб сьогодення у подоланні актуальних проявів організованої злочинності, визначається система органів протидії організованій злочинності, встановлюються основні форми та методи їх діяльності.



ВИСНОВКИ

У результаті дослідження, проведеного на основі аналізу чинного законодавства України та зарубіжних країн і практики його реалізації, теоретичного осмислення наукових праць у різних галузях знань, автором здійснено узагальнення і вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні змісту та елементів адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності в Україні. Сформульовано висновки, пропозиції і рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності, зокрема:

Наголошено на недостатній увазі практиків та науковців до проблематики адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності. З урахуванням досягнень наук кримінально-правового циклу запропоновано визначити місце поняття „організована злочинність” у адміністративному праві через такі ознаки, як: 1) множинність злочинних діянь, вчинюваних організованими злочинними угрупованнями; 2) структурність організованих злочинних угруповань; 3) кримінальна спрямованість діяльності; 4) злочинний дохід від кримінальної діяльності, що свідчить про професійність злочинної діяльності; 5) латентність. Корупція визнається факультативною ознакою організованої злочинності. Зазначені ознаки організованої злочинності дозволяють визначити межі, форми та методи діяльності суб'єктів протидії організованій злочинності.

Удосконалено наявний і розроблено додатковий понятійний апарат у сфері адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності. При цьому організована злочинність визначається як множинність злочинних діянь, вчинюваних організованими злочинними угрупованнями, які відзначаються структурністю внутрішніх відносин, мають кримінальну спрямованість діяльності, яку приховують, і результатом якої є отримання злочинного доходу, і з цією метою можуть встановлювати корупційні зв'язки з особами, наділеними владно-управлінськими функціями.

Під протидією організованій злочинності розуміється система заходів політичного, правового, організаційного, управлінського, процесуального, юрисдикційного та іншого характеру, спрямованих на зменшення рівня організованої злочинності, нейтралізацію та усунення її чинників, виявлення та розслідування проявів організованої злочинної діяльності, притягнення осіб-учасників організованої злочинної діяльності - до відповідальності з метою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства і держави.

Адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності є комплексним системним поняттям, що охоплює систему правових норм, які регламентують мету і порядок реалізації заходів з протидії організованій злочинності в державі, систему суб'єктів протидії організованій злочинності та форми і методи діяльності останніх.

3. У системі суб'єктів протидії організованій злочинності розглядаються Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Рада національної безпеки і оборони України, а також правоохоронні та судові органи України. Безпосередньо адміністративно-правове забезпечення протидії організованій злочинності реалізується через правоохоронну діяльність органів МВС України та СБУ, які мають релевантний правовий статус, обґрунтований положеннями їх профільних законів, а також Закону України „Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 року та Кримінально-процесуального кодексу України (стосовно дізнання та досудового слідства), а також технічні, інформаційні, кадрові та аналітичні ресурси. Інші суб'єкти протидії організованій злочинності (органи прокуратури, митні та прикордонні органи тощо) мають обмежений правовий статус у цій галузі, що є підставою для класифікації їх як окремого елемента системи суб'єктів такої протидії.

Пропонується розглядати в системі суб'єктів протидії організованій злочинності чотири їх групи, кожна з яких характеризується відповідним обсягом компетенції: 1) органи, що забезпечують реалізацію державної політики, а також законодавче та нормативне забезпечення протидії організованій злочинності; 2) органи, що безпосередньо й у повному обсязі здійснюють правоохоронну діяльність з протидії організованій злочинності; 3) правоохоронні органи, що забезпечують акцесорне здійснення протидії організованій злочинності; 4) органи, що здійснюють юрисдикційну діяльність з протидії організованій злочинності.

Обґрунтовуючи управлінський зміст діяльності парламенту, наголошується на можливостях Комітету Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, на особливостях його правового статусу, що визначає його місце серед суб'єктів адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності.

4. Ряд укладених Україною міжнародних угод, приєднання до окремих конвенцій, договорів із міжнародним статусом, офіційно визначений Україною курс на євроінтеграцію, вимагає від держави виконання взятих на себе зобов'язань з метою узгодження форм і методів протидії організованій злочинності.

Україна бере участь у діяльності Інтерполу із застосуванням технічних можливостей з виявлення, розшуку злочинців, доступу до баз даних, що дозволяють виявляти окремі прояви діяльності організованих злочинних угруповань. Водночас у країнах ЄС запроваджено діяльність таких органів, як Європол та Євроюст, на базі яких вживаються спільні оперативно-розшукові, розслідувальні та юрисдикційні заходи.

Україною до нині не розроблено документи, які б стали правовою основою співпраці з Європолом та Євроюстом. Неспівпадіння реальних пріоритетів внутрішньої політики України та ЄС може бути перешкодою для України стосовно її ініціатив щодо ухвалення угоди про асоціацію з цією міжнародною організацією.

5. Під формою протидії організованій злочинності розуміється таке об'єднання зусиль суб'єктів протидії організованій злочинності, яке дозволяє їм на функціональному рівні ефективно здійснювати покладені на них завдання і функції з такої протидії. При цьому розрізняються прості і складні форми протидії організованій злочинності, коли простою формою протидії визнається функціональний зв'язок структурних підрозділів одного суб'єкта, а складною - функціональний зв'язок двох і більше суб'єктів протидії організованій злочинності. Під методами протидії організованій злочинності розуміються способи та прийоми протидії організованій злочинності, що використовуються суб'єктами протидії в межах їх компетенції.

6. З метою застосування оптимальних методів протидії організованій злочинності запропоновано враховувати її індикатори, тобто такі елементи організованої злочинності, що відображають стан об'єкта у формі, що сприймається для вжиття заходів з протидії злочинності. Через наявні індикатори дозволяється чітко виявляти у роботі компетентних органів необхідність вживати заходів з викриття логістики організованих угруповань, їх структури та функціонального розподілу між учасниками (превентивні заходи) та з ідентифікації підозрюваних у вчиненні злочинів, їх персональної комунікації, а також обставин вчинення злочинів (заходи реакції).

7. Гласні і негласні методи відокремлюються на підставі ступеня конспірації або конфіденційності взаємодії суб'єктів протидії організованій злочинності. Гласні методи полягають у їх транспарентності, доведенні їх правових підстав не тільки до виконавців, а й до громадськості. Негласні методи протидії організованій злочинності передбачають здійснення узгоджених заходів із метою збереження таємниці та забезпечення раптовості при виявленні проявів організованої злочинної діяльності.

8. Обґрунтовано, що критичний стан адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності на сьогодні свідчить про недоцільність внесення фрагментарних змін і доповнень до окремих нормативних актів, оскільки підлягають зміні концептуальні підходи до такого забезпечення. На цій основі та з урахуванням результатів дослідження розроблено і рекомендовано до впровадження Концепцію закону про протидію організованій злочинності, що відповідає удосконаленому викладу змісту адміністративно-правового забезпечення протидії організованій злочинності на сучасному етапі.

У дисертації сформульовано також інші пропозиції та рекомендації, які відображені у її основному тексті та висновках і будуть сприяти ефективній протидії організованій злочинності.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ

Статті в наукових фахових виданнях:

1. Сорочик Ю. Ю. Правові та організаційні основи діяльності спеціальних підрозділів МВС України щодо протидії фінансовим правопорушенням / Ю. Ю. Сорочик // Південноукраїнський правничий часопис. - 2007. - № 2 (т). - С. 121-127.

2. Сорочик Ю. Ю. Адміністративно-правові заходи боротьби з організованою злочинністю в Україні та світовий досвід : постановка проблеми / Ю. Ю. Сорочик // Південноукраїнський правничий часопис. - 2008. - № 2. - С. 157-159.

3. Сорочик Ю. Ю. Європол : новітні тенденції у протидії організованій злочинності / Ю. Ю. Сорочик // Південноукраїнський правничий часопис. - 2009. - № 1. - С. 162-164.

4. Сорочик Ю. Ю. Протидія організованій злочинності : проблемні питання діяльності митних органів / Ю. Ю. Сорочик // Митна справа. - 2009. - № 5. - С. 83-86.

Інші статті, тези виступів на конференціях і семінарах:

5. Сорочик Ю. Ю. Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією у механізмі протидії організованій злочинності / Ю. Ю. Сорочик // Зб. наук. праць кафедри конституційного, адміністративного та фінансового права Університету „Україна”. - Випуск перший / за заг. редакцією д.ю.н., професора А. І. Берлача. - К. : Університет „Україна”, 2009 - 208 с. - С. 193-199.

6. Сорочик Ю. Ю. Новітні тенденції у протидії організованій злочинності

/ Ю. Ю. Сорочик // Організаційно-правові засади боротьби з правопорушеннями на транспорті : матер. Всеукр. наук.-практ. конф - Одеса : ОДУВС, 2009. - С. 144.

7. Сорочик Ю. Ю. Координація діяльності правоохоронних органів у протидії організованій злочинності / Ю. Ю. Сорочик // Адміністративна реформа та вдосконалення діяльності правоохоронних органів : матеріали Міжн. наук.-практ. Конф., 11 грудня 2009 р. - Сімферополь : Кримський юридичний інститут ОДУВС, 2009. - С. 176-178.

...