Адміністративно-правові гарантії місцевого самоврядування в України

Основні положення дисертації викладені у виступі на Науково-практичній конференції молодих вчених, присвяченій 60-ти річчю з дня прийняття Загальної декларації прав людини 1948 року. НУБіП України. - 2009.

Особистим внеском дисертанта у розроблення проблеми слід вважати комплексний аналіз теоретичних питань створення та функціонування адміністративних гарантій місцевого самоврядування, висновки та рекомендації щодо подальшого зростання його ролі в розбудові незалежної української держави. Основні положення дисертації викладені в чотирьох наукових публікаціях, три з який опубліковані у фахових наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань і предмета дослідження дисертація складається зі вступу, трьох розділів, які містять дев'ять підрозділів, висновку, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 207 сторінок, використаних літературних джерел - 19 сторінок (204 найменування).

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, розкрито ступінь наукової розробленості проблеми, вказано на зв'язок роботи з науковими програмами й темами, окреслено мету і завдання дослідження, його об'єкт, предмет, методологічні засади, а також сформульовано наукову новизну отриманих результатів, їх наукове та практичне значення, наведені пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства у сфері місцевого самоврядування, наведено дані щодо апробації та публікації результатів дослідження, зазначено структуру й обсяг дисертації.

Розділ I «Основи теорії гарантій місцевого самоврядування в Україні» складається з трьох підрозділів, у яких розглядається сутність і структура адміністративних гарантій місцевого самоврядування, поняття та класифікація гарантій, а також фактори, що впливають на їх реалізацію.

У підрозділі 1.1. «Поняття адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» проаналізовано правову природу адміністративних гарантій місцевого самоврядування.

Досліджуючи процес інституціоналізації місцевого самоврядування в Україні на сучасному етапі державотворення, автор доходить висновку, що в основу формування правової бази місцевого самоврядування чинною Конституцією покладено державницьку теорію місцевого самоврядування. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» реалізує державницьку теорію місцевого самоврядування. На процес інституціоналізації продовжують впливати нестабільність законодавства у сфері місцевого самоврядування, невирішеність організаційних, фінансових, матеріальних, кадрових, інформаційних та інших проблем.

Аналізуючи позиції вчених, дисертант доходить висновку, що поняття «гарантія» містить дві невід'ємні складові: по-перше, гарантія захищає; по-друге, - реалізує. Як перше, так і друге має походити від сильної державної влади.

Дослідження зазначеного інституту свідчить, що наразі гарантування місцевого самоврядування відбувається на конституційному, законодавчому, підзаконному, міжнародно-правовому та локальному рівнях.

Законодавець не визначає поняття інституту адміністративних гарантій місцевого самоврядування, але чітко декларує їх існування в нормативно-правових актах. З огляду на це, на нашу думку, його доцільно розглядати у двох аспектах: законодавчому та науковому.

Стосовно адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні також існують розбіжності в законодавчому та науковому сенсах. Зокрема, йдеться про Конституцію України (ст. 7) і Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, відповідно до ст. 4 профільного закону державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування є одним із основних принципів місцевого самоврядування. До того ж четвертий розділ Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» присвячено розгляду гарантій місцевого самоврядування та відповідальності посадових осіб місцевого самоврядування.

Зокрема саме діяльність у межах закону та наданих ним повноважень і дає змогу забезпечувати певні адміністративні гарантії безпосередньо на місцевому (локальному) рівні. І передусім це - створення умов для участі в місцевому самоврядуванні всіх членів територіальних громад.

Зрозуміло, гарантії місцевого самоврядування не можна відокремлювати від його певних обов'язків. А з-поміж них найголовнішим обов'язком органів місцевого самоврядування є спосіб діяльності, визначений ст. 19 Конституції: діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши правові норми у сфері місцевого самоврядування, доходимо висновку, що інститут адміністративних гарантій місцевого самоврядування - явище не статичне, а динамічне. Розвиток правових засад місцевого самоврядування відбувається під впливом імплементації міжнародно-правових норм і стандартів. На сьогодні важливе місце в системі гарантування інституту, що розглядається, посідають локальні нормативно-правові акти, які найчастіше фіксують правові засади для здійснення управління на місцях.

У підрозділі 1.2. «Становлення і розвиток інституту адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» досліджено історичні пам'ятки минулого, розглянуто праці відомих українських істориків М. С. Грушевського, В. Б. Антоновича, М. Костомарова, М. Драгоманова Н. Д. Полонської-Василенко, з яких випливає, що місцеве самоврядування є складовою частиною державного управління. Саме місцеве самоврядування сприяло зміцненню української державності.

Імпульсом у становленні сучасного місцевого самоврядування стали події, пов'язані з боротьбою громадян за свої політичні та соціальні права. Більшість дослідників пов'язують зародження місцевого самоврядування з подіями, що відбулися у Франції в XVIII столітті. Саме тоді у багатьох європейських країнах було ліквідовано або підірвано підґрунтя абсолютизму. Водночас історичні пам'ятки свідчать про існування місцевого самоврядування до нашої ери.

Періодизація місцевого самоврядування тісно пов'язана зі створенням законодавчої бази для його функціонування. Автор пропонує власну класифікацію розвитку цього інституту, вважаючи, що існують такі періоди: 1) від утворення ранньофеодальної держави східнослов'янських племен Київської Русі аж до середини XIV століття; 2) період європеїзації (середина XIV століття - перша половина XVII століття); 3) розвиток українського місцевого самоврядування в умовах козацької держави (середина XVII століття - друга половина XVIII століття); 4) розвиток вітчизняного самоврядування в імперські часи (розпочався приблизно в XVII столітті, сягнув апогею у XIX та на початку XX століття), 5) самоврядування під час відродження української державності (національна революція - 1917-1920 років); 6) радянський період; 7) період розбудови Української держави (початок 90-х років XX століття. - до прийняття в 1996 році Конституції України); 8) сучасний період функціонування місцевого самоврядування (починаючи з 28 червня 1996 року - донині).

У підрозділі 1.3. «Адміністративні повноваження місцевого самоврядування в Україні та практика їх здійснення» констатується, що останнім часом в українській юридичній науці значно посилився інтерес дослідників до проблеми адміністративних повноважень місцевого самоврядування. Вивчаючи основні методологічні й теоретичні підходи до визначення місця та ролі адміністративного гарантування повноважень місцевого самоврядування в суспільно-правовому розвитку держави, слід орієнтуватися на такі усталені категорії, як держава та суспільство. Певною мірою повноваження місцевого самоврядування є похідними від державного та суспільного впливу на досліджувану категорію. Їх здійснення, тобто повноваження місцевого самоврядування, залежить від розвитку державних інституцій та суспільства загалом.

Дослідження адміністративних повноважень місцевого самоврядування слід вважати особливо важливим для правознавчої науки, насамперед для наукового застосування їх на практиці. Питання повноважень вивчається науковцями адміністративного права, конституційного права, фінансового права, господарського та інших його галузей. Під адміністративними повноваженнями місцевого самоврядування слід розуміти основні напрями самоврядної діяльності, які встановлені державою.

Всесвітня Декларація місцевого самоврядування зазначає, що місцеве самоврядування - це право та обов'язок місцевих органів влади регулювати та вести державні справи під особисту відповідальність і в інтересах місцевого населення. Своєю чергою, Європейська Хартія про місцеве самоврядування також посилається на «право громадян брати участь в управлінні державними справами …».

Обидва ці документи акумулювали в собі розвиток світового самоврядування та покладають в основу місцевого самоврядування принцип децентралізації влади.

Реалізація адміністративних повноважень територіальною громадою як первинним суб'єктом місцевого самоврядування викликає значний інтерес дослідників, особливо характер її відносин із іншими інститутами місцевого самоврядування. До основних повноважень слід віднести такі: формування громадами місцевих представницьких органів влади; здійснення населенням за місцем проживання управління державними і громадськими справами в повсякденній діяльності місцевих рад та місцевих державних адміністрацій; здійснення повноважень контролю за місцевими органами управління і місцевого самоврядування. Водночас реалізація адміністративних повноважень місцевого самоврядування здійснюється через адміністративно-правові гарантії.

Розділ II «Система адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні». Для раціонального використання наданих повноважень суб'єктам місцевого самоврядування необхідне комплексне знання загального (сукупного) прояву цілісної системи адміністративних гарантій місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.1. «Класифікація адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» наведено сучасну класифікацію адміністративних гарантій місцевого самоврядування. Визначальними нормативно-правовими документами щодо становлення системи гарантій діяльності системи місцевого самоврядування були Декларація про державний суверенітет України, прийнята Верховною Радою Української РСР 16 липня 1990 року, та Акт проголошення незалежності України від 22 серпня 1991 року. Протягом наступних років законодавець зміг вибудувати дієву систему адміністративних гарантій у системі місцевого самоврядування.

Характерною ознакою сучасного правового закріплення та гарантування місцевого самоврядування є його поступовий (програмний) характер, що, безперечно, являє собою свідчення державницької діяльності, діяльності органів та посадових осіб відповідних владних інституцій.

Важливе значення мають критерії класифікації адміністративних гарантій місцевого самоврядування. До основних із них дисертант відносить: по-перше, сферу (об'єкт) суспільних відносин, на яку поширюється сила гарантувального впливу; по-друге, форму нормативно-правової фіксації гарантій місцевого самоврядування; по-третє, технологію діяльності територіальних громад та інших суб'єктів відносин місцевого самоврядування

На нашу думку, класифікація адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні складається із нормативно-правових та організаційно-правових. Безперечно, зазначена класифікація має відносно умовний характер. Окремі гарантії можуть одночасно належати до різних груп, що допомагає осягнути, власне, природу походження та сутність інституту адміністративних гарантій місцевого самоврядування.

У підрозділі 2.2. «Нормативно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні» йдеться про те, що зазначена група гарантій виконує важливу роль, виступаючи знаряддям державної політики в місцевому самоврядуванні, а також показником статусу громадянина в місцевому самоврядуванні. Водночас органи місцевого самоврядування можуть провадити свою політику, пристосовану до місцевих умов.

Нормативно-правові гарантії автор трактує як систему наявних у суспільстві правових доктрин і цінностей та сформованих на основі зазначеної системи загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих відповідними державними інституціями і органами місцевого самоврядування.

Характерною особливістю нормативно-правових гарантій у сфері місцевого самоврядування є забезпечення дотримання встановлених норм примусовою силою держави та органів місцевого самоврядування.

Провідне місце серед нормативно-правових гарантій місцевого самоврядування закономірно належить Конституції України, норми якої формують той стрижень, на якому базуються інші норми підзаконних актів, а також втілюють ідеологію місцевого самоврядування загалом. Скажімо, норма Основного Закону, якою визнане і гарантоване місцеве самоврядування, є зобов'язанням держави перед суспільством та громадянами. Аналогічною нормою-зобов'язанням слід вважати і норму, передбачену ст. 142 Конституції України: «Держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування».

Основний Закон не міг розв'язати всіх завдань, пов'язаних зі створенням законодавчої бази цього інституту. Він їх окреслив лише в загальних рисах, а подальший розвиток і зміцнення цих засад поклав на чинне законодавство. Ним визначена потреба прийняття нових законодавчих актів що до цього часу залишаються на стадії розроблення та прийняття.

Переважну більшість адміністративних гарантій в галузі місцевого самоврядування встановлено підзаконними нормативно-правовими актами органів державної виконавчої влади. Це, зокрема, нормативно-правові акти Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради України, рішення Конституційного Суду України, рішення судових установ.

У підрозділі 2.3. «Організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні» зазначено, що організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування спрямовані на створення та підтримку демократичних основ формування і діяльності його структур, використання форм прямого народовладдя, підготовку кадрів для органів місцевого самоврядування.

Так, до організаційно-правових гарантій місцевого самоврядування належать можливість і реальне функціонування системи місцевого самоврядування (органів та посадових осіб). Наявність органів і посадових осіб місцевого самоврядування слугує гарантією децентралізації організації та здійснення влади на місцях, що забезпечує самостійне розв'язання територіальною громадою питань місцевого життя, організаційне відокремлення управління місцевими справами в системі управління суспільством і державою.

Організаційно-правові гарантії місцевого самоврядування неможливо досліджувати, не висвітливши компетенцію органів місцевого самоврядування та механізм реалізації правових норм суб'єктами місцевого самоврядування. На визначення компетенції та закріплення її в нормах права впливають різні фактори: природа регулювання суспільних відносин, рівень правового та демократичного розвитку громадянського суспільства і держави, правова й політична культура, історичні традиції, публічні інтереси населення та держави тощо. Ці чинники також впливають на формування підвалин і принципів місцевого самоврядування, на базі яких визначаються й закріплюються законодавством предмети відання та повноваження територіальних громад і органів (посадових осіб) місцевого самоврядування, органів державної виконавчої влади.

Держава створює умови для ефективного використання повноважень, наданих місцевому самоврядуванню Конституцією України. Гарантіями організаційної самостійності місцевого самоврядування слід вважати: положення Основного Закону про те того, що органи місцевого самоврядування є окремим чинником управління суспільством (ст. 5), відповідно служба в органах місцевого самоврядування постає самостійним видом публічної служби (ст. 38); віднесення питань обрання органів місцевого самоврядування, обрання чи призначення посадових осіб місцевого самоврядування до повноважень місцевого самоврядування; встановлена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» заборона органам виконавчої влади та їх посадовим особам втручатися в законну діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування, а також вирішувати питання, віднесені законодавством до повноважень органів та посадових осіб місцевого самоврядування, окрім випадків виконання делегованих повноважень органів державної виконавчої влади (ст. 71); встановлена Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» заборона щодо обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування, за винятком умов воєнного чи надзвичайного стану (ст. 21).

Важливою організаційно-правовою гарантією є локальні нормативно-правові акти, передбачені як на рівні нормативно-правового закріплення, так і на рівні їх практичної реалізації.

Розділ III «Реалізація адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» містить комплексний розгляд шляхів реалізації норм адміністративного права інститутом місцевого самоврядування загалом, а також його окремими суб'єктами.

Поняття реалізації адміністративних гарантій місцевого самоврядування слід розуміти як сукупність політичних, організаційних, правових, економічних, соціально-культурних, ідеологічних норм та засобів здійснення суб'єктами публічної влади під час розгляду питань місцевого значення, а також делегованих місцевому самоврядуванню повноважень державної виконавчої влади в межах Конституції та законів України.

У підрозділі 3.1. «Органи державної виконавчої влади як інструмент реалізації адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» зазначено, що Основний Закон, поклавши та гарантувавши регулювання правовідносин у сфері місцевого самоврядування на органи державної виконавчої влади, тим самим підтвердив політичну волю Української держави до розвитку демократичних засад у житті суспільства, до побудови громадянського суспільства. Повноваження органів державної влади не зводяться лише до адміністративного контролю за діяльністю органів місцевого самоврядування, маючи значно ширші повноваження.

До таких повноважень можемо віднести: участь держави у формуванні бюджетів місцевого самоврядування; гарантування органам місцевого самоврядування прибуткової бази, достатньої для забезпечення населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб; фінансування державою у повному обсязі здійснення органами місцевого самоврядування наданих законом повноважень органів виконавчої влади; законодавче встановлення порядку, за якого місцеві державні адміністрації у випадку розгляду питань, які зачіпають інтереси місцевого самоврядування, повинні повідомляти про це відповідні органи та посадових осіб місцевого самоврядування.

На нашу думку, держава підтримує та створює всі необхідні умови для діяльності місцевого самоврядування шляхом законодавчого регулювання тих чи інших правовідносин, які виникають між суб'єктами; за рахунок активізації включення організаційного механізму державної влади - делегування повноважень виконавчим органам рад; здійсненням контролю за дотриманням Конституції та чинного законодавства України.

У підрозділі 3.2. «Органи місцевого самоврядування як інструмент реалізації адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» наголошується, що представницькими органами в системі місцевого самоврядування є ради - сільські, селищні, районні в містах (у разі їх створення), міські, районні та обласні. Зазначені органи постають одним із головних суб'єктів, які реалізують адміністративні гарантії. Головними ознаками органів місцевого самоврядування та посадових осіб слід вважати: виборність депутатів усім населенням, яке має право голосу; колегіальність (повноваження розпочинаються за обрання не менше двох третин депутатів від загального складу ради); рішення ради поширюється на всю територію громади, яка її обрала; поєднання інтересів громади з державними.

Представницькі органи слід вважати провідними в системі місцевого самоврядування. Адже вони обираються виборцями на основі рівного, прямого і загального виборчого права таємним голосуванням і виражають волю своїх виборців; затверджують місцевий бюджет, звіт про його виконання, місцеві програми соціально-економічного розвитку; визначають основні напрями розвитку територій; установлюють місцеві податки і збори; здійснюють стратегічну функцію в управлінні комунальною власністю, встановлюють порядок управління і розпорядження цією власністю.

Наразі в Україні діє система виконавчих органів рад. До неї належать: органи загальної компетенції - виконавчі комітети рад; органи галузевої компетенції - відділи і управління та інші служби, які одержали статус виконавчих органів після набуття чинності Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Досліджуючи роль і значення відносно нового суб'єкта місцевого самоврядування - сільського, селищного, міського голови, дисертант звертає увагу на позитивні зміни в його статусі. Насамперед, він набув статусу головної посадової особи територіальної громади, саме їй він підзвітний і підконтрольний. Також змінилися його повноваження щодо формування органів місцевого самоврядування та призначення посадових осіб; щодо права зупиняти рішення ради та виносити його на повторне голосування.

У підрозділі 3.3. «Шляхи реалізації адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні» розкривається, що місцеве самоврядування як демократичний інститут українського суспільства все вагоміше впливає на соціально-економічні й політичні процеси в державі. Важливою складовою загальної Концепції адміністративної реформи, яка має розпочатися вслід за конституційною реформою, є її муніципальний аспект. А це - децентралізація управлінської вертикалі, наближення влади на місця, розмежування і збалансованість повноважень та відповідальності органів місцевого самоврядування.

На цей час місцеве самоврядування в Україні визнане й гарантоване Конституцією України та Законами України «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації». Однак процес його формування не можна вважати завершеним. Залишається невирішеним ряд актуальних питань. Серед них, виходячи із загальної проблеми місцевого самоврядування, слід виділити:

– обрання моделі місцевого самоврядування та її закріплення на законодавчому рівні;

– шляхи подолання конфліктів між органами місцевого самоврядування та органами виконавчої влади на місцях;

– кадрове забезпечення місцевого самоврядування;

– систематизацію чинного законодавства в галузі місцевого самоврядування.

Згідно з чинною Конституцією, на місцях діють дві системи влади: місцеве самоврядування та місцеві державні адміністрації. Однак вони не є взаємоізольованими, а відповідно до законодавства повинні будувати свою діяльність на принципах поєднання місцевих та державних інтересів.

Автор також зазначає, що держава повсякчас опікується проблемами місцевого самоврядування, і самоврядні органи (місцевого самоврядування) не виходять з-під централізованого керівництва.

Дисертант пропонує шляхи подолання деяких компетенційних спорів. По-перше, вдосконалення чинного законодавства дасть змогу покращити роботу двох відносно самостійних суб'єктів управління на місцях. По-друге, для уникнення конфронтації в разі виникнення спірних питань необхідно наполегливіше шукати шляхи консенсусу, а точніше - більш повно відпрацьовувати його механізм.

Підготовка кадрів для органів місцевого самоврядування залишається доволі складним питанням. Автор пропонує шляхи популяризації роботи в представницьких органах, а також зміцнення правових та організаційних засад їх діяльності. адміністративний гарантія місцеве самоврядування

Вважаємо цілком прийнятним запропонувати тимчасове видання нормативних довідників для працівників органів місцевого самоврядування, місцевої державної виконавчої влади тощо. До змісту таких збірників доцільно включити: Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»; Закон України «Про місцеві державні адміністрації»; найважливіші статті законів: про Державний бюджет України; про державну податкову адміністрацію; статті Кодексу України про адміністративні правопорушення; Земельного кодексу України; законодавства про Державний нотаріат тощо.

Такий підхід, із одного боку, сприяв би виробленню більш чіткого механізму систематизації чинного законодавства в галузі місцевого самоврядування, а з іншого, - утворенню законодавчих засобів, здатних на етапі реалізації повноважень органів місцевого самоврядування надати цим повноваженням реального характеру.

Висновки

У висновках констатуються основні результати дисертаційного дослідження, сформульовано науково-теоретичні положення, практичні рекомендації та пропозиції, спрямовані на досягнення поставленої мети, зокрема:

1. Автором визначено основні етапи становлення і розвитку інституту гарантій місцевого самоврядування в Україні як суб'єкта адміністративного права з початку зародження держави до сучасного періоду. Сформульовано концепцію становлення адміністративних гарантій місцевого самоврядування в Україні, яка полягає в поступовості, багатоетапності й багатофакторності формування їх адміністративно-правового статусу.

2. Реалізація повноважень місцевого самоврядування здійснюється через адміністративні гарантії. Систему адміністративних гарантій становлять нормативно-правові та організаційно-правові. Безперечно, зазначена класифікація носить відносно умовний характер, але допомагає зрозуміти саму природу походження та сутність даного інституту.

3. З метою ефективного забезпечення функціонування місцевого самоврядування існує складна система його адміністративних гарантій. Вважати її завершеною не можна, оскільки інститут місцевого самоврядування - це не застигла інстанція, вона постійно перебуває в розвитку. Тому і система гарантування функціонування інституту місцевого самоврядування знаходиться в своєму закономірному еволюційному розвитку.

Забезпечення адміністративних гарантії місцевого самоврядування відбувається за допомогою комплексу заходів та засобів, встановлених законами та підзаконними актами територіальної громади, їх органів та посадових осіб, правил поведінки щодо безпосереднього забезпечення і правильного застосування норм права у сфері місцевого самоврядування.

4. Нормативно-правові гарантії місцевого самоврядування представлені сукупністю нормативно-правових актів, якими визначено основні принципи місцевого самоврядування та встановлено юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства України. До нормативно-правових гарантій місцевого самоврядування в Україні слід віднести систему правових норм, а саме: конституційно-правові норми, законодавчі норми, підзаконні нормативно-правові гарантії, міжнародно-правові засади та локальні нормативно-правові документи. Права і свободи є гарантованими і не можуть бути скасовані, під час прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу наявних прав і свобод (ст. 22 Конституції України).

5. Організаційно-правові гарантії забезпечення функціонування місцевого самоврядування полягають у тому, що органи та посадові особи мають можливість самостійно вирішувати питання місцевого значення і не входять до системи органів державної влади.

До комплексу організаційно-правових гарантій місцевого самоврядування слід також віднести систему суб'єктів місцевого самоврядування, уповноважених здійснювати повноваження місцевого самоврядування.

6. Сучасний розвиток адміністративно-правової науки визначає два варіанти здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні: через інститут безпосередньої демократії або через представницькі органи - ради, створювані територіальною громадою. Це, своєю чергою, відповідає концептуальним положенням Всесвітньої Декларації Місцевого самоврядування та Європейської Хартії про місцеве самоврядування.

7. Дисертантом аргументовано доводиться необхідність прийняття Закону України «Про голову ради», оскільки його правовий статус та повноваження мають відповідати гаранту діяльності відповідної ради. Водночас сучасний розвиток законодавства переконливо довів, що так звані «точкові» зміни до чинного законодавства не дають бажаного результату - потрібні зміни комплексного характеру.

8. З-поміж основних принципів розбудови правової держави слід виділити поєднання місцевих і державних інтересів (ст. 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ст. 3 Закону України «Про місцеві державні адміністрації»). У зазначених правових нормах йдеться про поєднання державних та самоврядних інтересів. Принцип поєднання державної влади й місцевого самоврядування як загальний принцип організації і здійснення державної влади означає, за Конституцією України, визнання та гарантування державою, органами державної влади і посадовими особами місцевого самоврядування.

Без діяльності виконавчої влади нині чинний інститут місцевого самоврядування навряд чи зміг би подолати фінансові чи економічні негаразди. Кабінет Міністрів України не тільки спостерігає за фінансовою діяльністю місцевого самоврядування, а здійснює величезну дотаційну діяльність.

9. Сучасна наука не приділяє належної уваги подоланню концептуальних проблем місцевого самоврядування. Зрештою, і практики не поспішають впроваджувати уже випробувані науковцями теоретичні винаходи та напрацювання. Децентралізація державної влади викликала певні конфлікти між органами місцевого самоврядування, з одного боку, і органами державної виконавчої влади в Україні, - з іншого. Із завершенням перехідного періоду такого роду питання виникатимуть значно рідше, а судові інституції набудуть певного досвіду їх розгляду.

На нашу думку, сучасний інститут місцевого самоврядування є рушійною силою розвитку держави та суспільства загалом. Тому законодавчо врегульована діяльність органів та посадових осіб місцевого самоврядування з метою ефективного розв'язання питань місцевого значення потребує додаткового вивчення як із боку науковців, так і практичних працівників.

Пропозиції:

1. Після прийняття Закону України «Про місцеві державні адміністрації» (квітень 1999 р.) виникла колізія між його ч. 3 ст. 8 та п. 31 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка полягає в такому: п. 31 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає виключним повноваженням районної, обласної ради «внесення до Кабінету Міністрів України пропозицій щодо голови відповідної місцевої державної адміністрації», а ч. 3 ст. 8 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» передбачено: «Кандидатури на посади голів обласних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться Прем'єр-міністром України. Кандидатури на посади голів районних державних адміністрацій на розгляд Кабінету Міністрів України вносяться головами відповідних обласних державних адміністрацій». У зв'язку з цим пропонуємо п. 31 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» опустити.

2. Переглянути кількість повноважень, які ради регіонального рівня (районні, обласні) делегують районним і обласним адміністраціям, з метою максимального скорочення тих повноважень, які вважаються галузевими повноваженнями державних адміністрацій. У разі невиконання цієї пропозиції з державного бюджету необхідно буде фінансувати двічі одне й те сам повноваження, що, зрештою, є занадто обтяжливим.

3. Статтю 1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» слід доповнити частиною 24 такого змісту: - «спільними інтересами територіальних громад вважаються проблемні питання економічного, соціального розвитку, які передаються обласним та районним радам на з'їздах рад сільськими, селищними та міськими радами після їх обговорення на сесіях відповідних рад».

4. Статтю 43 частини 12 викласти наступним чином: «прийняття за пропозицією територіальних громад рішення щодо проведення місцевого референдуму з питань... (далі за текстом)».

5. Заголовок статті 51 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» викласти так: «Виконавчий комітет сільської, селищної, міської, районної у місті, районної і обласної ради».

6. Статтю 51 частина 3 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» викласти таким чином: «Виконавчий комітет ради утворюється у складі відповідно сільського, селищного, міського, районного і обласного голови... (далі за текстом)».

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Мамочка В.В. Загально-соціальні гарантії місцевого самоврядування в Україні: шляхи вдосконалення /В.В.Мамочка // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка. Донецьк. - 2009. - № 2. - С. 81-92.

2. Мамочка В.В. Органи державної влади та їх посадові особи як інструмент реалізації гарантій місцевого самоврядування в Україні /В.В.Мамочка // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. Збірник наукових праць Донецького юридичного інституту Луганського державного університету внутрішніх справ ім. Е.О.Дідоренка. Донецьк. - 2009. - № 3. - С. 27-33.

3. Мамочка В.В. Шляхи вдосконалення інституту місцевого самоврядування в Україні / В.В.Мамочка // Університетські наукові записки. Часопис Хмельницького університету управління та права. - 2009. - № 4. - С. 34-41.

4. Мамочка В.В. Розвиток ідеї самоврядування в українському суспільстві початку 20-го сторіччя / В.В. Мамочка // Матеріали науково-практичної конференції молодих вчених, присвяченої 60-ти річчю з дня прийняття Загальної декларації прав людини 1948 року. Збірник наукових праць. - К.: НУБіП України. - 2009. - С. 38-40.

Анотація

Мамочка В.В. Адміністративно-правові гарантії місцевого самоврядування в Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адмінстративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України. - Київ, 2010.

У дисертації розкрито зміст і правову природу адміністративних гарантій місцевого савмоврядування як інституту публічної влади. Здійснено узагальнену характеристику окрeмих складових місцевого самоврядування. Сформульовано поняття адміністративних гарантій місцевого самоврядування та їх системи. Досліджено як загальний прояв цілісної ситеми гарантій місцевого самоврядування, так і окремих груп принципів місцевого управління. Детально проаналізовано теоретичні засади, практику застосування та законодавчу регламентацію найбільш вагомих адміністративних гарантій місцевого самоврядування: нормативно-правових, організаційно-правових.

Запропоновано низку заходів щодо вдосконалення законодавства у сфері місцевого самоврядування в Україні, у тому числі шляхом прийняття змін до чинного українського законодавства.

Ключові слова: місцеве самоврядування, адміністративні гарантії, органи місцевого самоврядування, органи виконавчої влади на місцях.

Аннотация

Мамочка В.В. Административно-правовые гарантии местного самоуправления в Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины. - Киев, 2010.