Вдосконалення правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов’язань, передбачених трудовим договором

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля

УДК 347.454.1:222.1+342.951:351.82

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Вдосконалення правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором

Спеціальність 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення

Новосельська Ірина Василівна

Луганськ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Східноукраїнському національному університеті імені Володимира Даля, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент Шамшина Ірина Іванівна, Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля, доцент кафедри правознавства.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, Заслужений юрист України Іншин Микола Іванович, Харківський національний університет внутрішніх справ МВС України, начальник навчально-наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів слідства та дізнання;

кандидат юридичних наук, доцент Обушенко Олександр Миколайович, Запорізький юридичний інститут Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ, професор кафедри цивільного права та процесу. юридичний законодавство трудовий

Захист відбудеться «21» січня 2011 р. о «10» годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 29.051.10 Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, вул. Ватутіна, 1 (8 корпус).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля за адресою: 91034, м. Луганськ, кв. Молодіжний 20а.

Автореферат розісланий «20» грудня 2010 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради О.Г. Чутчева

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Діяльність людини в суспільстві підпорядкована соціальним нормам і здійснюється, як правило, в умовах суворого дотримання правил поведінки, що містяться в них. Урегульованість суспільних відносин певними приписами ? об'єктивна передумова існування відповідальності, яка можлива лише за умови попереднього пред'явлення до поведінки людей певних вимог, сформульованих у спеціальних нормах.

Юридична відповідальність - це соціально-правовий інститут, норми якого формують основні засади функціонування демократичної держави. Входження України в міжнародне співтовариство зумовлює необхідність удосконалення соціально-трудових правовідносин і гармонізації національного законодавства із загальновизнаними світовими стандартами, зокрема, щодо юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства про працю.

У тісному взаємозв'язку із цим процесом повинні відбуватись і зміни свідомості людей у трудових і пов'язаних з ними відносинах. Як свідчить практика, немає жодної людини, яка б за життя не вчинила хоча б одного порушення норм, що регулюють відносини у сфері праці. Проблематика трудоправової відповідальності ? одна із центральних у науці трудового права, тому що право втрачає сенс без належного механізму забезпечення його реалізації, виконання, основною ланкою чого й виступає саме відповідальність.

Однак слід констатувати, що існує низка неточностей і недоопрацювань чинного законодавства, яке впорядковує питання дисциплінарної й матеріальної відповідальності за порушення умов трудового договору. Зважаючи на це, ситуація, що склалась у цій царині правовідносин, вимагає активізації діяльності органів державної влади шляхом створення потужного законодавства, яке дасть змогу надалі звести до мінімуму зростання правопорушень у сфері праці.

Проблеми правового регламентування юридичної відповідальності в трудовому праві висвітлювались у працях багатьох вчених, зокрема О.А. Абрамової, О.Т. Барабаша, В.С. Венедіктова, М.І. Іншина, С.С. Каринського, Є.О. Кльонова, І.Д. Копайгори, В.В. Лазора, Л.І. Лазор, Ю.М. Полєтаєва, О.І. Процевського, В.М. Скобєлкіна, П.Р. Стависького, Л.О. Сироватської, Н.М. Хуторян, Г.І. Чанишевої, Б.О. Шеломова та ін. Проте, незважаючи на значну кількість доволі змістовних наукових праць, написаних у минулі роки, можемо стверджувати, що сьогодні у вітчизняній науці трудового права бракує комплексного дослідження питань правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором. Саме це й обумовило вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана на кафедрі правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля відповідно до комплексної цільової програми університету й кафедри «Актуальні проблеми розвитку українського законодавства на сучасному етапі». Тема роботи узгоджується з планами наукових досліджень кафедри правознавства Східноукраїнського національного університету імені Володимира Даля.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає в тому, щоб з урахуванням розробок юридичної науки, вимог чинного законодавства та правозастосовної практики розробити теоретичні положення щодо юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором, напрацювати конкретні наукові пропозиції й практичні рекомендації, спрямовані на вдосконалення відповідного законодавства.

З огляду на поставлену мету в дисертації вирішуються такі завдання:

- сформулювати дефініцію поняття «юридична відповідальність» і розкрити його зміст;

- визначити правову природу трудоправової відповідальності;

- визначити види цієї відповідальності, назвати їх спільні й відмінні ознаки;

- розглянути зарубіжний досвід правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором;

- визначити підстави й умови видів такої відповідальності за порушення зазначених зобов'язань;

- установити особливості притягнення до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за правопорушення у сфері соціально-трудових відносин;

- окреслити напрямки вдосконалення правового регламентування юридичної відповідальності за порушення, передбачених трудовим договором зобов'язань, в умовах переходу до ринкової економіки.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають між працівником і роботодавцем у разі порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором.

Предметом дослідження є сукупність правових норм що регулюють юридичну відповідальності за порушення передбачених трудовим договором зобов'язань.

Методи дослідження. Для одержання достовірних наукових результатів широко застосовувалася система загальних і спеціальних методів наукового пізнання, вибір яких зумовлено особливостями об'єкта, предмета, мети й завдань дисертаційного дослідження. У його основу покладено загальнонауковий діалектичний метод, який дав змогу вивчити проблему юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором, у розвитку та взаємозв'язку з іншими елементами механізму правового регулювання суспільних відносин. Дослідження здійснювалося відповідно до принципу об'єктивності. У роботі використано такі спеціальні методи: (а) формально-догматичний ? при аналізі відповідних нормативно-правових актів(підрозділи 1.1, 1.2); (б) структурно-функціональний, який забезпечив розгляд юридичної відповідальності у трудовому праві як правового явища, що має свою структуру й функціональне призначення (підрозділи 2.1, 2.2); (в) порівняльно-правовий ? для співставлення однотипових нормативно-правових актів у різні історичні проміжки часу України й зарубіжних держав (підрозділи 1.1, 1.2, 2.2, 2.3); (г) статистичний ? з метою визначення результативності різних видів юридичної відповідальності в трудовому праві.

Емпіричну базу роботи становлять Конституція й закони України, підзаконні нормативно-правові акти, постанови Пленуму Верховного Суду України й рішення Конституційного Суду України, судова практика, а також законодавчі акти зарубіжних країн.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в ході проведення дисертаційного дослідження вперше розглянуто проблемні питання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором в умовах ринкової економіки, а також виявлено особливості правового регулювання юридичної відповідальності за зазначені порушення. За його результатами сформульовано авторські основні положення, які виносяться на захист і які містять елементи наукової новизни. Назвемо основні з них:

Уперше:

_ доведено необхідність розширення переліку підстав, за яких на працівників не може бути покладено матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну роботодавцеві: це випадки надання правомочності на заподіяння шкоди і дія непереборної сили. Остання охарактеризована такими ознаками: (а) є зовнішньою для сторін ? явища стихійного характеру; (б) є надзвичайною, бо спричиняє певні труднощі для них; (б) це подія, яку можна відвернути наявними у сторін засобами за конкретних умов їх діяльності;

_ запропоновано законодавчо втілити в життя право роботодавця на відшкодування моральної шкоди, завданої працівником у разі поширення ним неправдивої інформації як під час його трудової діяльності, так і після звільнення;

_ обґрунтовано необхідність законодавчого впровадження порядку відшкодування роботодавцем шкоди, заподіяної працівникові, у випадках порушення незаконним розпорядженням зобов'язання, передбаченого трудовим договором.

Удосконалено:

_ розмежування понять «відповідальність у трудовому праві», «відповідальність за порушення трудового законодавства» і «трудоправова відповідальність»;

_ обґрунтування доцільності закріплення в проекті Трудового кодексу України відрахування із заробітної плати як виду дисциплінарного стягнення. При цьому працівникові має бути гарантовано мінімальний розмір оплати праці не нижчий від прожиткового мінімуму. Суми грошових стягнень, утримані з працівників, повинні використовуватися на потреби трудового колективу;

_ перелік ознак, які відрізняють дисциплінарну відповідальність спеціальну від загальної;

Дістали подальшого розвитку:

_ ідея стосовно доцільності розширення переліку підстав повної матеріальної відповідальності працівників випадком розголошення комерційної таємниці підприємства, установи чи організації;

_ розуміння необхідності закріплення як у чинному КЗпП України, так і в проекті Трудового кодексу України окремої глави, присвяченої не тільки матеріальній відповідальності працівників, а й роботодавців. Висловлено міркування, що вона відповідатиме своєму соціально-юридичному призначенню лише за умов, якщо її зміст чітко визначатиме це поняття, називатиме її суб'єктів, види матеріальної відповідальності, її підстави й умови, порядок застосування до винної сторони трудового договору;

_ перелік особливостей матеріальної відповідальності кожної зі сторін трудових правовідносин.

Практичне значення одержаних результатів визначається тим, що викладені в дисертації висновки і пропозиції можуть бути використані:

а) у науково-дослідницькій роботі - для подальших загальних і спеціальних наукових досліджень теоретичних і практичних проблем правового регулювання юридичної відповідальності у трудовому праві;

б) у правотворчості - в процесі підготовки проектів нових і вдосконалення чинних законодавчих актів у царині юридичної відповідальності (при розробці нового Трудового кодексу України, внесенні змін і доповнень до чинного Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», підзаконних нормативно-правових актів);

в) у правозастосовній діяльності - при використанні наданих конкретних пропозицій з питань юридичної відповідальності за порушення законодавства про працю;

г) у навчальному процесі - положення й висновки, зроблені в дисертації, можуть бути задіяні у вищих юридичних закладах освіти під час вивчення такої навчальної дисципліни, як «Трудове право України», в процесі опрацювання та вдосконалення робочих програм і планів, при підготовці підручників, навчальних посібників, лекцій, семінарських занять, рефератів і курсових робіт.

Апробація результатів дисертації. Головні положення дисертації оприлюднені в доповідях і наукових повідомленнях на наукових і науково-практичних конференціях: «Проблеми соціально-економічного розвитку регіону» (3 березня 2006 р., м. Красноармійськ); «Актуальні проблеми цивільного і господарського права» (19 травня 2006 р., м. Київ); «Проблеми політико-правового забезпечення євроатлантичної інтеграції України» (22 листопада 2007 р., м. Одеса); «Державна та регіональна політика України в умовах глобалізації» (17 жовтня 2008 р., м. Київ).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відбиття в 7 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України, а також у 2 тезах доповідей на вказаних наукових конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, які містять 5 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (201 найменування). Загальний обсяг роботи становить 207 сторінок, з яких основний текст - 191 сторінка.

Основний зміст роботи

• У Вступі обґрунтовуються актуальність теми дисертації, практичне значення й необхідність її дослідження, визначаються мета й завдання дослідження, його об'єкт і предмет, зазначається наукова новизна отриманих результатів, їх теоретична і практична значимість.

Розділ 1. «Теоретико-правові засади юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором» об'єднує 2 підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Поняття та соціально-правова природа юридичної відповідальності» відповідальність проаналізована як соціальне явище, що безпосередньо пов'язано з поведінкою людини й набуває вигляду моральної або відповідальності юридичної. Оскільки людина завжди формує особисте суб'єктивне ставлення до своїх дій, оцінює їх стосовно відповідності чи невідповідності нормам моралі, усвідомлює факт виконання або невиконання морального обов'язку перед суспільством чи певною групою людей, але її поведінка не завжди потрапляє у сферу дії правових норм, робиться висновок, що здійснення особою певного вчинку (позитивного чи негативного) завжди пов'язано з її перебуванням у стані моральної відповідальності, що, однак, не завжди тягне за собою відповідальність юридичну.

На підставі філософських і загальнотеоретичних позицій доведено, що юридична відповідальність - це правова ситуація, в якій знаходиться правопорушник, суб'єкт, якому правопорушенням заподіяно шкоду, а також органи, наділені повноваженнями щодо примусового застосування й виконання заходів відповідальності. Суттю юридичної відповідальності є обов'язок правопорушника зазнавати певних позбавлень за порушення ним норми права, яке призвело до негативних наслідків. Розгляд будь-якого виду такої відповідальності як правового стану не означає відірваності цієї правової категорії від конкретних правових норм і правовідносин, що виникають на їх підставі. Юридична відповідальність - не абстракція, вона залишається конкретною, об'єктивною категорією, що виявляється в реальному житті через існування певних елементів її змісту (підстав, умов, суб'єктів та їх правового статусу, заходів відповідальності і правовідносин та ін.).

У підрозділі 1.2. «Трудоправова відповідальність як вид юридичної відповідальності» підкреслюється, що невизначеність у видах правопорушень, а також у можливій їх сукупності на практиці спричиняє порушення конституційних принципів юридичної відповідальності, непослідовне й суперечливе застосування правових приписів, неможливість або надзвичайну складність розмежування кримінальних злочинів, адміністративних, дисциплінарних і матеріальних правопорушень.

Окремо проаналізовано питання щодо розмежування конструкцій «відповідальність у трудовому праві», «відповідальність за порушення трудового законодавства» і «трудоправова відповідальність».

Трудове право передбачає 2 види відповідальності ? дисциплінарну й матеріальну, спільним для яких є недотримання працівником трудових обов'язків. І хоча названі види відповідальності й містяться в нормах трудового права, вони теж широко використовуються і в інших галузях права. І навпаки, відповідальність кримінальна й адміністративна можуть наставати за порушення норм трудового законодавства. Отже, відповідальність за порушення трудового законодавства може бути як загальноохоронюваною (адміністративною чи кримінальною), так і специфічно галузевою. Водночас адміністративне правопорушення чи злочин у сфері праці - це правопорушення не трудові, а тому вони не передбачають трудовоправової відповідальності. Характер останньої значною мірою визначається тим, що трудове право поєднує приватні й публічні засади. У галузях публічного права юридична відповідальність завжди пов'язана із заходами державного примусу, а в галузях права приватного вона має так званий внутрішній характер, тобто, як правило, відповідальність одного рівноправного суб'єкта перед іншим.

Трудоправову відповідальність визначено як обов'язок працівників, роботодавців, їх представників зазнавати юридично несприятливих наслідків у формі втрат особистого, організаційного або майнового спрямування в порядку й на умовах, передбачених трудовим законодавством.

З'ясовано, що для всіх видів трудоправової відповідальності притаманні такі спільні ознаки: (а) це види відповідальності одного суб'єкта трудових правовідносин перед іншим, так звані внутрішні її види; (б) зв'язок видів трудоправової відповідальності з державою має опосередкований, латентний характер і зумовлений наявністю відповідних правових норм і правом працівника оспорювати дії іншої сторони в суді; (в) конкретні склади правопорушень, за які передбачено трудоправову відповідальність, у трудовому законодавстві в повному обсязі не передбачені; (г) суб'єктами, які притягаються до трудоправової відповідальності, можуть бути сторони трудових правовідносин та їх представники.

У трудовому праві немає підстав для виокремлення договірної й позадоговірної відповідальності за аналогією з цивільним правом. Аргументом на користь такої думки є специфіка трудоправової відповідальності працівника. Її підстави й види, порядок застосування передбачені законодавством і в договірному порядку можуть бути змінені тільки в бік покращання становища працівника. Що ж стосується трудоправової відповідальності роботодавця, то в договірному порядку можуть установлюватися й додаткові заходи останньої, не передбачені трудовим законодавством.

Розділ 2. «Види юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором» охоплює 3 підрозділи.

Вихідною тезою підрозділу 2.1. «Відповідальність працівників за порушення трудової дисципліни» є те, що в процесі праці використовуються різні способи забезпечення трудової дисципліни, сукупність яких становлять методи її дотримання. Правові засоби забезпечення дисципліни праці - це субстанціональні інституційні установлення й форми, оперування якими спирається на правові важелі, що сприяють досягненню необхідного результату. Як самостійна галузь, трудове право має свій набір таких правових засобів, які диференціюються для різних категорій працівників обов'язково з урахуванням галузі господарства, умов праці, статі, віку тощо. Поєднання цих засобів дає підстави вести мову про існування різних правових режимів (наприклад, режими праці суддів, прокурорів, працівників, умови праці яких є шкідливими чи особливо шкідливими, та ін.).

Одним з правових засобів забезпечення трудової дисципліни є примус - вплив роботодавця на працівника засобами трудового права у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням останнім трудових своїх обов'язків, порушенням ним заборон з метою профілактики правопорушень, ліквідації їх наслідків, захисту прав роботодавців, притягнення правопорушників до відповідальності.

Дисциплінарна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що має односторонній характер і полягає в обов'язку працівника відповісти перед роботодавцем за вчинений дисциплінарний проступок і зазнати відповідного дисциплінарного стягнення, передбаченого нормами трудового законодавства. Правовий механізм такої відповідальності складається з правових норм, що передбачають її підставу, дисциплінарні стягнення, порядок їх накладення, зняття й оскарження. У трудових правовідносинах роботодавець має дисциплінарну владу щодо працівника, а той несе дисциплінарну відповідальність саме перед роботодавцем, а не перед державою чи її органами, як цього вимагають адміністративна й кримінальна відповідальність.

Останнім часом (особливо на підприємствах недержавної форми власності) всупереч чинному законодавству застосовуються штрафи як дисциплінарні стягнення. Визначення поняття «штраф» як вид дисциплінарного стягнення у Правилах внутрішнього трудового розпорядку підприємства є неправомірним, оскільки Правила - це локальний акт, норми якого не можуть суперечити КЗпП України. Історичний і зарубіжний досвід застосування грошових стягнень як заходу дисциплінарного впливу свідчить, що його запровадження має відбуватися за безпосередньої участі представників працівників - профспілок. У проекті Трудового кодексу України доцільно передбачити такий механізм обмеження й упорядкування відрахувань із заробітної плати, який враховував би інтереси низькооплачуваних працівників. Грошові стягнення за порушення трудової дисципліни слід здійснювати тільки за умови дотримання порядку, визначеного в законі. Працівникові має бути гарантовано мінімальний розмір оплати праці, не нижчий від прожиткового мінімуму, що відповідатиме положенням актів МОП щодо охорони заробітної плати працюючих. Суми грошових стягнень, утримані з працівників, повинні використовуватися на потреби трудового колективу.

У підрозділі 2.2. «Матеріальна відповідальність сторін трудового договору» матеріальна відповідальність у трудовому праві розглядається як обов'язок одного суб'єкта трудових правовідносин відшкодувати іншому суб'єктові майнову шкоду, заподіяну винним порушенням своїх обов'язків у межах і в порядку, встановлених законом. Її підставою є майнове правопорушення. Дослідження найбільш суттєвих складників та ознак останнього дало підстави визначити його як винне, протиправне невиконання чи недбале виконання однією зі сторін трудового договору своїх трудових обов'язків, наслідком чого є заподіяння іншій стороні прямої майнової шкоди.

На підставі аналізу ст. 130 КЗпП України «Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників» зроблено наступні висновки: а) у статті зазначено лише одну сторону трудового договору, залишилася поза увагою інша - роботодавець; б) у назві статті вказується не підстава, а підстави матеріальної відповідальності, що необґрунтовано їх розширює, оскільки підстава такої відповідальності може бути тільки одна - майнове правопорушення; в) зміст статті не містить елементів складу майнового правопорушення, названо лише основні ознаки об'єктивної сторони: вина, пряма дійсна шкода й противоправна поведінка. Це зумовлює необхідність зміни назви ст. 130 КЗпП й удосконалення її змісту. Проголошується її назвати «Підстава й загальні умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору», зміст статті повинен віддзеркалювати не тільки умови цього різновиду юридичної відповідальності, а й склад майнового правопорушення, що охоплює суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт і об'єктивну сторону.

Важливим елементом об'єкта правопорушення є предмет замаху, тобто реальне майно (речі, інструменти, матеріали), впливаючи на яке, правопорушник порушує або намагається порушити нормальний розвиток трудових правовідносин. З'ясування предмета замаху та його ознак має практичне значення для встановлення різновиду й розміру повернення шкоди: а) зміни, що відбувалися з предметом замаху, дають змогу робити висновок про факт правопорушення; б) характер цього предмета служить підставою для відмежування протиправних дій від правомірних; в) характер і розмір шкоди, заподіяної предмету замаху, впливає на кваліфікацію протиправної поведінки; г) інші ознаки цього предмета дозволяють відмежувати види матеріальної відповідальності; д) наявність певного способу закріплення відносин між роботодавцем і працівником з приводу предмета замаху є підставою для встановлення розміру відповідальності.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України на працівників не може бути покладено відповідальність за шкоду, що належить до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за не одержані підприємством прибутки й за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності. Висловлено міркування, що основні ознаки зазначеного ризику й категорії суб'єктів, які можуть його використовувати, належить законодавчо закріпити. Дії, вчинені у стані крайньої необхідності, обмежені низкою умов: а) небезпека повинна бути реальною; б) вона не може бути усунена за певних обставин іншими правомірними засобами; в) заподіяна в такому стані шкода має бути меншою порівняно з відвернутою; г) небезпека повинна створювати загрозу суб'єктам трудових правовідносин. Вважаємо за доцільне поняття «крайня необхідність», як і найсуттєвіші види останньої, закріпити законодавчо. Перелік обставин, за яких сторони трудового договору звільняються від матеріальної відповідальності, потрібно доповнити такими, як надання правомочності на заподіяння шкоди і дія непереборної сили. Непереборна сила характеризується наступними ознаками: (а) вона є зовнішньою для сторін (явище стихійного характеру); (б) є надзвичайною, бо спричиняє певні труднощі для сторін; (в) це подія, яку не можливо відвернути засобами, наявними у сторін за конкретних умов їх діяльності.

Глава ІХ чинного КЗпП України «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації» не відбиває всіх суспільних відносин і потреб практики, бо дуже багато питань залишилося поза її нормативними приписами. Це частково було зумовлено міркуваннями, притаманними ідеології радянської доби. Зняття ідеологічно-політичного нальоту з нормативно-правового регулювання суспільних відносин спричиняє значне розширення змісту цієї глави Кодексу за рахунок інших життєво важливих питань для захисту прав, свобод та інтересів суб'єктів трудових правовідносин. Як засвідчує назва ІХ КЗпП, її норми мають на меті не регулювати відносини, що виникають унаслідок заподіяння однією стороною трудового договору матеріальної шкоди іншій, а встановлювати гарантії матеріальної відповідальності лише одного суб'єкта трудових правовідносин - найманих працівників. Вважаємо за необхідне назву зазначеної глави змінити на таку: «Матеріальна відповідальність суб'єктів трудових правовідносин за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором». Перейменована глава має бути змістовно доповненою статтями, де будуть чітко визначені особливості матеріальної відповідальності як працівника, так і роботодавця.

Підрозділ 2.3. «Особливості притягнення до адміністративної і кримінальної відповідальності за порушення законодавства про працю» складається із 2-х пунктів.

У пункті 2.3.1. «Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про працю» наводиться юридична характеристика адміністративної відповідальності за наступні проступки у сфері праці: (а) порушення встановлених строків виплати заробітної плати, виплата її не в повному обсязі, інші порушення вимог законодавства про працю; (б) ухилення від участі в переговорах щодо укладення, зміни або доповнення колективного договору (угоди); (в) порушення чи невиконання колективного договору (угоди); (г) ненадання інформації для ведення колективних переговорів і здійснення контролю за виконанням колективних договорів (угод); (д) порушення вимог законодавчих та інших нормативних актів щодо безпечного ведення робіт у галузях промисловості та ін.

Установлено, що протиправність дисциплінарного проступку, на відміну від адміністративного, не виражена, як правило, в чітко сформульованому юридичному складі, має абстрактний прояв. Це вагомий недолік дисциплінарного законодавства, оскільки дозволяє органу, що накладає стягнення, самому вирішувати питання щодо протиправності того чи іншого діяння, що на практиці може призвести до порушення трудових прав працівників. У зв'язку із цим у деяких галузях господарства актуальною є розробка Дисциплінарних кодексів з конкретним переліком формулювання складів дисциплінарних проступків.

У пункті 2.3.2. «Кримінальна відповідальність за порушення законодавства про працю» зроблено висновок, що у Кримінальному кодексі України злочини проти трудових прав людини містяться у 2-х розділах Особливої частини. У розд. V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина» законодавець розмістив злочини проти трудових прав людини, порушення яких не пов'язано зі спричиненням реальної шкоди здоров'ю або життю працівників (перешкоджання законній діяльності професійних спілок; перешкоджання законній професійний діяльності журналістів; грубе порушення законодавства про працю; грубе порушення угоди про працю; примушування до участі у страйку або перешкоджання участі у страйку; невиплата заробітної плати). Розділ Х «Злочини проти безпеки виробництва» об'єднує норми, що передбачають відповідальність за порушення вимог: законодавства про охорону праці; спеціальних правил охорони під час виконання робіт з підвищеною небезпекою або на небезпечних підприємствах; правил безпеки під час виконання робіт із підвищеною небезпекою; правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах або у вибухонебезпечних цехах; правил ядерної або радіаційної безпеки.

Висловлено міркування, що розд. V Особливої частини КК України повинен називатися «Злочини проти конституційних прав та свобод людини і громадянина». Безпосереднім об'єктом злочину в ньому мають бути названі суспільні відносини у сфері трудових прав людини, передбачені Конституцією України. Нині під захист формально поставлені не тільки основні конституційні трудові права, а й інші, передбачені трудовим законодавством. Згідно зі статтями 43?45 Основного Закону країни конституційними трудовими правами людини і громадянина визнано право на працю, на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, на своєчасне отримання винагороди за працю, на страйк, на відпочинок, на встановлену законом тривалість робочого часу, на мінімальну тривалість відпочинку та щорічної оплачуваної відпустки, на вихідні та святкові дні. Держава гарантує захист від примусової праці й від незаконного звільнення, забороняє використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров'я роботах. У Конституції зосереджені всі найважливіші трудові права людини, а тому порушення саме цих прав людини потрібно визнавати злочином. Не треба визнавати злочинними порушення трудових прав і свобод людини, прямо не встановлених Конституцією, а саме: (а) вимогу роботодавця надати додаткові документи під час прийому на роботу, які не передбачені законом; (б) укладення контракту з працівником у випадках, не закріплених у законодавстві; (в) збільшення строку випробування під час прийняття на роботу; (г) несвоєчасне повідомлення працівника про суттєву зміну умов праці; (д) тимчасове переведення на іншу роботу, не обумовлену трудовим договором, та ін. Порушення вказаних трудових прав достатньо ефективно може бути усунене без застосування заходів кримінально-правового впливу.

Обґрунтовується, що з метою усунення неоднозначностей у застосуванні кримінально-правових норм (ст. 172 «Грубе порушення законодавства про працю» та ст. 173 «Грубе порушення угоди про працю») необхідно відмовитися від використання в них оціночного критерію.

Аргументується позиція, що кримінально-правова заборона невиплати заробітної плати є доречною, позаяк: (1) у цьому випадку під охорону закону ставиться найважливіше конституційне право людини; (2) кримінально відповідальним є не будь-яке порушення виплат, а тільки найнебезпечніше з них - безпідставне, тобто невиплата заробітної плати, коли роботодавець і повинен, і має можливість це зробити, але залишає працівника без засобів до існування; (3) ефективність такої заборони підтверджують статистичні дані.

Висновки

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо проблем правового регулювання юридичної відповідальності за порушення трудоправових зобов'язань у сучасних умовах, яке виявляється у вдосконаленні понятійного апарату і формулюванні науково-практичних рекомендацій, які мають бути покладені в основу якісного перетворення механізму правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором.

1. Характер трудоправової відповідальності значною мірою визначається тим, що трудове право поєднує приватні й публічні засади. У галузях публічного права юридична відповідальність завжди пов'язана із заходами державного примусу, оскільки держава в особі уповноваженого органу є однією стороною в публічно-правових відносинах, які мають характер влади-підпорядкування. У галузях приватного права така відповідальність має внутрішній характер, тобто, як правило, відповідальність одного рівноправного суб'єкта перед іншим.

У трудовому праві юридична відповідальність є, так би мовити, змішаною. З одного боку, перелік заходів трудоправової відповідальності міститься в нормативно-правових актах і встановлені в договірному порядку, причому вони не можуть бути посилені стосовно працівника. З другого ? заходи трудоправової відповідальності передбачають широку варіативність їх застосування, зокрема, в договірному порядку. Дисциплінарна відповідальність ближча за своєю природою до адміністративної, а матеріальна - до майнової цивільно-правової відповідальності.

2. Трудоправова відповідальність - це обов'язок працівників, роботодавців, їх представників зазнавати юридично несприятливих наслідків у формі втрат особистого, організаційного або майнового характеру в порядку й на умовах, передбачених трудовим законодавством.

Усім видам цієї відповідальності притаманні такі загальні риси: а) це види відповідальності одного суб'єкта трудових правовідносин перед іншим, так звані внутрішні її види; б) зв'язок видів трудоправової відповідальності з державою є опосередкованим, латентним і зумовлений наявністю відповідних правових норм і правом працівника оспорювати дії іншої сторони в суді; в) конкретні склади правопорушень, за які передбачено трудоправову відповідальність, у КЗпП України і трудовому законодавстві в повному обсязі не передбачені; г) суб'єктами, які притягаються до трудоправової відповідальності, можуть бути сторони трудових правовідносин і їх представники.

3. Останнім часом (особливо на підприємствах недержавної форми власності) всупереч чинному законодавству застосовуються штрафи як дисциплінарні стягнення. Визначення штрафу як виду дисциплінарного стягнення у Правилах внутрішнього трудового розпорядку є неправомірним, оскільки Правила - це локальний акт, норми якого не можуть суперечити КЗпП України.

Історичний і зарубіжний досвід використання грошових стягнень як заходу дисциплінарного впливу свідчить, що його запровадження повинно відбуватися за безпосередньої участі представників працівників - профспілок. У проекті Трудового кодексу України доцільно передбачити такий механізм обмеження й упорядкування відрахувань із заробітної плати, який ураховував би інтереси низькооплачуваних працівників. Грошові стягнення за порушення трудової дисципліни мають застосовуватися тільки за умови дотримання порядку, визначеного в законі. Працівникам повинно бути гарантовано мінімальний розмір оплати праці, не нижчий від прожиткового мінімуму, що відповідатиме положенням актів МОП, що стосуються охорони їх заробітної плати. Суми грошових стягнень, утримані з працюючих, повинні використовуватися на потреби трудового колективу.

4. На підставі аналізу ст. 130 КЗпП України «Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників» були зроблені наступні висновки: (а) у цій статті зазначено лише одну сторона трудового договору, а поза увагою лишилась інша - роботодавець; (б) у назві статті вказана не підстава, а підстави матеріальної відповідальності, що необґрунтовано їх розширює, оскільки можлива тільки одна підстава останньої ? може бути - майнове правопорушення; (в) зміст даної статті не містить елементів складу майнового правопорушення, а названі лише основні ознаки об'єктивної сторони: вина, пряма дійсна шкода, противоправна поведінка. Зазначене вимагає необхідності змінити назву ст. 130 КЗпП й удосконалити її зміст. По-перше, її слід назвати «Підстава і загальні умови матеріальної відповідальності сторін трудового договору»; по-друге, зміст статті повинен віддзеркалювати не лише умови цього різновиду юридичної відповідальності, а й склад майнового правопорушення, що охоплює суб'єкт, суб'єктивну сторону, об'єкт та об'єктивну сторону.

5. На працівників не може бути покладено відповідальності за шкоду, що належить до нормального виробничо-господарського ризику, за не одержані підприємством прибутки й за шкоду, заподіяну працівником, який перебував у стані крайньої необхідності. Основні ознаки зазначеного ризику й категорії суб'єктів, які можуть його використовувати, належить законодавчо закріпити. Дії, вчинені у стані крайньої необхідності, обмежені низкою умов, а саме: (а) небезпека повинна бути реальною; (б) її неможливо усунути за певних обставин іншими правомірними засобами; (в) заподіяна в такому стані шкода має бути меншою порівняно з відвернутою; (г) небезпека повинна створювати загрозу суб'єктам трудових правовідносин. Вважаємо за доцільне поняття «крайня необхідність», як і найсуттєвіші види останньої, закріпити законодавчо.

Перелік обставин, за яких сторони трудового договору звільняються від матеріальної відповідальності, потрібно доповнити такими, як надання правомочності на заподіяння шкоди і дія непереборної сили. Непереборна сила характеризується наступними ознаками: (а) вона є зовнішньою для сторін (явище стихійного характеру); (б) є надзвичайною, бо спричиняє певні труднощі для сторін; (в) це подія, яку неможливо відвернути засобами, наявними у сторін за конкретних умов їх діяльності.

6. Вважаємо за необхідне назву гл. ІХ КЗпП України змінити на наведену: «Матеріальна відповідальність суб'єктів трудових правовідносин за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором», доповнивши її статтями, в яких чітко визначити особливості матеріальної відповідальності як працівника, так і роботодавця. Перейменована стаття відповідатиме своєму соціально-юридичному призначенню, тільки якщо в її змісті визначатимуться: (а) поняття «матеріальна відповідальність», (б) її суб'єкти й види, (в) підстави й умови відповідальності, (г) процесуальний порядок її встановлення й застосування до винної сторони трудового договору.

7. У п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установа, організаціям їх працівниками» від 29 грудня 1992 р. зазначено: якщо межі матеріальної відповідальності були визначені в укладеному з працівником контракті, вона покладається на нього відповідно до умов цього акта. У той же час за вимогами КЗпП, працівника неможливо притягти до повної матеріальної відповідальності у випадках, не передбачених ст. 134 цього Кодексу. У зв'язку з тим, що умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, є недійсними, ч. 1 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 треба скасувати.

8. Статтю 134 КЗпП України слід доповнити пунктом 10, який установлював би повну матеріальну відповідальність працівника у випадку розголошення ним комерційної таємниці підприємства, установи чи організації.

9. Необхідно законодавчо закріпити порядок відшкодування працівником шкоди, завданої роботодавцеві поширенням неправдивої інформації як під час трудової діяльності, так і після звільнення.

10. Розділ V Особливої частини Кримінального кодексу України слід називати «Злочини проти конституційних прав та свобод людини і громадянина». Безпосереднім об'єктом злочину вважатимуться трудові права, проголошені Конституцією України. Нині під захист формально поставлені не лише основні конституційні трудові права, а й інші, передбачені трудовим законодавством. Недоречно визнавати злочинними порушення будь-яких трудових прав і свобод людини.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Новосельська І.В. Міжнародні та європейські стандарти відповідальності у сфері трудових відносин / І.В. Новосельська // Зовнішня торгівля: економіка і право. - 2010. - №1. - С. 80 - 84.

2. Новосельська І.В. Поняття та категорії міжнародних та європейських стандартів відповідальності у сфері трудових відносин та їх дотримання Україною / І.В. Новосельська // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №4(172). - С. 71 - 73.

3. Новосельська І.В. Роль міжнародної організації праці в забезпеченні виконання Україною законодавства із захисту трудових прав працівників / І.В. Новосельська // Підприємництво, господарство і право. - 2010. - №5(173). - С. 123 - 126.

4. Новосельська І.В. Теоретико-правові засади правового регулювання матеріальної відповідальності сторін трудового договору / І.В. Новосельська // Економіка. Фінанси. Право. - 2009. - №3. - С. 32 _ 35.

5. Новосельська І.В. Правові проблеми трудового законодавства України щодо захисту трудових прав сторін трудового договору / І.В. Новосельська // Юриспруденція: теорія і практика. - 2008. - №12(50). - С. 12 _ 19.

6. Новосельська І.В. Правові аспекти реформування та розвитку трудових правовідносин у системі державної служби України / І.В. Новосельська // Юриспруденція: теорія і практика. - 2006. _ №10(24). - С. 30 _ 37.

7. Новосельська І.В. Випробування при прийнятті на роботу: особливості його застосування / І.В. Новосельська // Праця і закон. - 2005. - №16(64) - С. 6 _ 11.

8. Новосельська І.В. Правові проблеми охорони та захисту прав сторін трудового договору за законодавством України / І.В. Новосельська // Проблеми соціально-економічного розвитку регіону. Матеріали науково-практичної конференції. м. Красноармійськ, 3 березня 2006 р. - м. Красноармійськ. - С. 129 133.

9. Новосельська І.В. Гармонізація норм права ЄС та України щодо охорони та захисту прав сторін трудових відносин / І.В. Новосельська // Проблеми політико-правового забезпечення євро- та євроатлантичної інтеграції України. Матеріали науково-практичної конференції. м.Одеса, 22 листопада 2007 р. - м. Одеса. - С. 195 207.

Анотації

Новосельська І.В. Вдосконалення правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.05 - трудове право; право соціального забезпечення / Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля. - Луганськ, 2010.

Дисертацію присвячено комплексному дослідженню актуальних теоретичних і практичних проблем правового регулювання юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором. У роботі досліджено становлення й розвиток правового регламентування цього процесу, а також світовий досвід. Трудоправова відповідальність є обов'язком працівників, роботодавців, їх представників зазнавати юридично несприятливих наслідків у формі особистих, організаційних або майнових втрат у порядку й на умовах, передбачених трудовим законодавством.

У трудовому праві юридична відповідальність має змішаний характер. З одного боку, заходи трудоправової відповідальності встановлені в нормативно-правових актах і в трудовому договорі. Причому вони не можуть бути посилені стосовно працівника. З другого ? заходи відповідальності передбачають широку варіативність їх застосування, зокрема, в договірному порядку. Дисциплінарна відповідальність ближча за своєю природою до адміністративної, а матеріальна - до майнової цивільно-правової.

Розроблено рекомендації з удосконалення чинного законодавства України про працю щодо юридичної відповідальності за порушення зобов'язань, передбачених трудовим договором.

Ключові слова: юридична відповідальність, соціальна відповідальність, дисциплінарна відповідальність, загальна дисциплінарна відповідальність, спеціальна дисциплінарна відповідальність, матеріальна відповідальність, адміністративна відповідальність, кримінальна відповідальність.

Новосельская И.В. Усовершенствование правового регулирования юридической ответственности за нарушения обязательств, предусмотренных трудовым договором. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.05 - трудовое право; право социального обеспечения / Восточноукраинский национальный университет имени Владимира Даля. - Луганск, 2010.

Диссертация посвящена комплексному анализу актуальных теоретических и практических проблем правового регулирования юридической ответственности за нарушения обязательств, предусмотренных трудовым договором. В работе исследованы становление и развитие правовой регламентации этого процесса, анализируется опыт правового регулирования юридической ответственности в зарубежных странах. Трудоправовая ответственность - это обязанность работников, работодателей, их представителей испытывать юридически неблагоприятные последствия в форме личностных, организационных или имущественных потерь в порядке и на условиях, предусмотренных трудовым законодательством.

В трудовом праве юридическая ответственность имеет смешанный характер. С одной стороны, меры трудоправовой ответственности установлены в нормативно-правовых актах трудовых и в договорах, причем они не могут быть усилены по отношению к работнику. С другой ? меры ответственности предусматривают широкую вариативность их применения, в частности, в договорном порядке. Дисциплинарная ответственность более близка по своей природе к административной, а материальная - к имущественной гражданско-правовой.

Всем видам трудоправовой ответственности присущи такие общие черты: (а) это так называемые внутренние виды ответственности одного субъекта трудовых правоотношений перед другим; (б) связь этих видов ответственности с государством опосредствована, латентна, обусловлена наличием соответствующих правовых норм и правом работника оспаривать действия другой стороны в суде; (в) конкретные составы правонарушений, за которые предусмотрена трудоправовая ответственность, в трудовом законодательстве в полном объеме не предусмотрены; (г) субъектами, которые привлекаются к этой ответственности, могут быть стороны трудовых правоотношений и их представители.

Проанализирована юридическая природа трудовоправовой ответственности, охарактеризованы ее основные виды.

Разработаны рекомендации по усовершенствованию действующего трудового законодательства Украины по вопросам юридической ответственности за нарушение обязательств, предусмотренных трудовым договором.

Ключевые слова: юридическая ответственность, социальная ответственность, дисциплинарная ответственность, общая дисциплинарная ответственность, специальная дисциплинарная ответственность, материальная ответственность, административная ответственность, уголовная ответственность.

Novoselska I.V. Improvement of Legal Regulation of Legal Liability for Breaking Obligations Set up in an Employment Contract. - Manuscript.

Thesis for Candidate Degree in Law, specialty 12.00.05 - labour law; law of social security / Volodymyr Dahl East Ukrainian National University. _ Luhansk, 2010.

Labour liability is a obligation of employees, employers, their representatives to undergo legal adverse effects in the form of personal, organizational or property losses pursuant to the terms and procedures of labour legislation.

Legal liability in labour law has got a compound nature. On the one hand measures of labour penalty are set up in normative legal acts and an employment contract. Besides that they can't be enhanced in reference to an employee. On the other hand measures of penalty provide a broad variability for their application especially on a contractual basis. The nature of disciplinary responsibility is closer to the administrative one while the nature of property responsibility is closer to the civil one.

The recommendations of improvement of the effective labour legislation concerning legal liability for breaking obligations set up in an employment contract were framed.

Key words: legal liability, social liability, disciplinary responsibility, overall disciplinary responsibility, specific disciplinary responsibility, property responsibility, administrative responsibility, criminal responsibility.

Размещено на Allbest.ru