Актуальність теми. В Україні відбувається стрімкий розвиток ринкової економіки на конкурентних засадах. Держава (у особі уповноважених органів та посадових осіб) має забезпечувати якісний розвиток, зокрема, шляхом розробки та впровадження державної конкурентної політики, застосування заходів і засобів регулювання економічної конкуренції. Конкурентна політика в нашій державі являє собою комплекс організаційно-правових заходів, спрямованих на розвиток та захист конкуренції, подолання монопольних тенденцій та недобросовісної конкуренції в економіці України, регулювання сфер функціонування природних монополій, сприяння фінансовій, матеріально-технічній, інформаційній, інноваційній, консультативній, а також іншій підтримці суб'єктів господарювання, яка забезпечує розвиток конкуренції та здійснюється уповноваженими органами державної влади, органами місцевого самоврядування та органами адміністративно-господарського управління і контролю. Державне регулювання економічної конкуренції здійснюється за допомогою системи заходів, що застосовуються спеціально уповноваженим органом - Антимонопольним комітетом України.

Слід зазначити, що проведення в Україні адміністративної реформи, а також адаптація законодавства України до законодавства Європейського Союзу вплинули на законодавче закріплення правового статусу Антимонопольного комітету України, який дотепер займає невизначене становище у системі органів державної влади. За таких умов не втрачає актуальності дослідження проблем адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України, характеристика його структури та функцій, а також розробка на цій основі пропозицій та рекомендацій щодо удосконалення правового регулювання його діяльності.

Теоретичну основу роботи складали наукові праці вчених-юристів, які досліджували загальні проблеми розвитку науки адміністративного права: В.Б. Авер'янова, Д.М. Бахраха, О.М. Бандурки, Ю.П. Битяка, І.П. Голосніченка, В.М. Горшеньова, В.К. Колпакова, О.В. Кузьменко, Є.Б. Кубка, Л.Л. Попова, М.М. Тищенка, В.К. Шкарупи, В.В. Цветкова та інших.

Здійснення дослідження визначеного предметного спрямування обумовило необхідність звернення до напрацювань вчених, які вивчали окремі аспекти діяльності Антимонопольного комітету України. Зокрема, захист конкурентних правовідносин вивчали Л.Р. Біла, О.О. Бакалінська, Ю.В. Журик, Н.М. Корчак, С.А. Кузіміна, О.Л. Чернелевська, І.А. Шуміло та інші; загальні проблеми регулюючого впливу держави на економіку розглядали О.Ф. Андрійко, Л.К. Воронова, Т.М. Кравцова, О.М. Олещенко, О.П. Рябченко та інші. Адміністративно-правовий статус державних органів та посадових осіб був предметом досліджень А.М. Авторова, Н.О. Армаш, Я.В. Журавля, Л.В. Крупнової, Н.В. Лебідь, А.М. Подоляки, С.В. Шестакова та інших. Питання сутності та підстав адміністративної відповідальності були предметом пошуку Є.В. Додіна, В.В. Зуй, М.В. Коваля, В.К. олпакова, Т.О. Коломоєць, А.Т. Комзюка, Д.М. Лук'янця, О.І. Остапенка та інших.

Отже, у сучасних наукових дослідженнях з адміністративного права проблема адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України вивчена фрагментарно, що обумовлює потребу здійснення її комплексного наукового аналізу. Крім того, наявність суперечностей у чинному антимонопольному законодавстві визначає необхідність формування системних змін до законів, підзаконних актів, які мають спиратись на відповідну теоретичну модель.

Таким чином, прогалини у розробках на теоретичному рівні, наявність певних правових суперечностей обумовили вибір теми дисертації.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано у відповідності та на виконання загальнодержавної програми "Розробка Концепції розвитку антимонопольно-конкурентної політики в Україні на 2008-2020 роки та проекту програми її реалізації 2009-2013 роках"; Програми (КПКВК 6011010)"Керівництво та управління у сфері конкурентної політики, контроль за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції"; Програми (КПКВК 6011020)"Прикладні розробки у сфері конкурентної політики та права"; п.1.2 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ на період 2004-2009 рр., затверджених наказом МВС України № 755 від 5 липня 2004 р.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб визначити зміст і структуру адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України, розробити рекомендації та пропозиції щодо удосконалення чинного законодавства, яке регулює діяльність Антимонопольного комітету України у сфері державного захисту від монополізму.

Зазначена мета дослідження зумовлює постановку та розв'язання наступних завдань:

– визначити особливості державного захисту конкуренції в Україні на підставі результатів історико-правового аналізу діяльності щодо державного захисту від монополізму та враховуючи світовий досвід у цій сфері;

– здійснити систематизацію правових основ діяльності Антимонопольного комітету України;

– визначити поняття адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України;

– визначити структуру адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України;

– здійснити класифікацію функцій Антимонопольного комітету України;

– окреслити межі компетенції Антимонопольного комітету України;

антимонопольний комітет україна адміністративний

– охарактеризувати особливості юридичної відповідальності посадових осіб Антимонопольного комітету України;

– визначити поняття та складові юридичних гарантій законності в діяльності Антимонопольного комітету України;

– сформулювати рекомендації щодо змін і доповнень до чинного законодавства, спрямовані на удосконалення адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у сфері діяльності Антимонопольного комітету України.

Предмет дослідження становить адміністративно-правовий статус Антимонопольного комітету України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є сукупність методів і прийомів наукового пізнання. Їх застосування обумовлюється системним підходом, що дає можливість досліджувати проблеми в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (п. п.1.1, 1.2., 1.3). Для аналізу адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України як складної правової конструкції використовувались методи аналізу та синтезу (п. п.1.3, 2.1, 2.2, 2.3). За допомогою історико-правового методу досліджувались процеси встановлення державного захисту від монополізму (п.1.1). Структурно-логічний та порівняльно-правовий метод використано для аналізу структурних елементів адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України (п. п.1.3., 2.1., 2.2., 2.3). Методи класифікації‚ групування застосовувалися для виокремлення видів повноважень Антимонопольного комітету України як складових його адміністративно-правового статусу (п.2.2.). За допомогою статистичного методу і документального аналізу встановлено недоліки правового регулювання статусу Антимонопольного комітету України (п.1.2.).

Нормативну базу роботи склали Конституція України, чинне адміністративне та господарське законодавство, нормативно-правові акти інших галузей права, окремі норми, що регулюють питання правового статусу Антимонопольного комітету, практика їх застосування. Емпіричну базу дослідження становлять статистичні матеріали щодо результатів діяльності Антимонопольного комітету України.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є комплексним дослідженням, присвяченим теоретичним та практичним проблемам удосконалення адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України. У результаті проведеного дослідження сформульовано ряд нових наукових положень і висновків.

Основні з них такі:

вперше:

– визначено елементи адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України:

– 1) мета, завдання, функції;

– 2) компетенція;

– 3) організація діяльності;

– 4) юридична відповідальність службовців Антимонопольного комітету України;

– виділено відносини у сфері діяльності Антимонопольного комітету України, які є предметом адміністративно-правового регулювання. Ними є зовнішні державно-владні відносини, пов'язані із застосуванням заходів імперативного прямого та непрямого (економічного) впливу з метою захисту економічної конкуренції, забезпечення економічної безпеки та інтересів держави. Ці відносини систематизовані у дві групи: позитивні і юрисдикційні;

удосконалено:

– систематизацію адміністративно-правових основ захисту Антимонопольним комітетом конкуренції у підприємницькій діяльності шляхом виділення двох груп норм: матеріальні і процесуальні. Їх, у свою чергу, поділено на юрисдикційні (матеріальні і процесуальні) та неюрисдикційні (матеріальні і процесуальні). Така систематизація відповідає положенням теорії права відносно видів правових норм, які приймаються з метою регламентування (врегулювання) суспільних відносин у сфері державного управління,

– класифікацію функцій Антимонопольного комітету України, яку здійснено за ознакою напрямку впливу: внутрішні (внутрішньо-організаційні) та зовнішні;

дістало подальшого розвитку:

– положення про особливості впровадження в Україні державного захисту від монополізму. Вони полягають у встановленні двох основних форм захисту конкуренції: запобігання створенню монополій, обмеження використання монопольної влади. Напрямками можливого використання в Україні надбань світової практики діяльності антимонопольних органів є наступне: розширення контрольних повноважень антимонопольного органу з метою підвищення його впливовості на процес протидії монопольним проявам; удосконалення процедур застосування санкцій за порушення антимонопольного законодавства, насамперед правозастосовним антимонопольним органом у зв'язку із оперативністю таких процедур;

– систематизація адміністративних юрисдикційних проваджень у сфері діяльності Антимонопольного комітету України: провадження у справах про адміністративні проступки у сфері конкуренції, провадження щодо розгляду скарг громадян до Антимонопольного комітету України, дисциплінарне провадження щодо державних службовців Комітету;

– положення про компетенцію Антимонопольного Комітету України як сукупність юридично встановлених повноважень (прав і обов'язків), що визначають його місце в системі органів влади та коло суспільних відносин, у яких Антимонопольний комітет України юридично компетентний. Повноваження Антимонопольного комітету України класифіковані залежно від мети та функцій: а) організаційно-регулятивні; б) контрольні; в) правоохоронні;

– характеристика юридичної відповідальності посадових осіб Антимонопольного комітету України;

– положення про особливості дисциплінарної та адміністративної відповідальності посадових осіб Антимонопольного комітету України. Особливостями дисциплінарної відповідальності названо наступне: а) порядок притягнення регулюється спеціальним законодавством; б) правові норми, за порушення яких передбачено дисциплінарну відповідальність, містяться у нормативно-правових актах різної юридичної сили (від законів до розпоряджень голови Антимонопольного комітету України); в) настання за порушення не тільки правових норм, але й морально-етичних правил поведінки. Особливостями адміністративної відповідальності є те, що: а) підстави та порядок встановлені нормами адміністративного права; б) до посадових осіб органів Антимонопольного комітету застосовуються попередження та штраф; в) поза службовою діяльністю посадові особи несуть юридичну відповідальність на загальних підставах з іншими громадянами;

– положення про роль юридичних гарантій законності в діяльності Антимонопольного комітету як закріплених у нормах права системи адміністративно-правових засобів, що сприяють реалізації компетенції Антимонопольного комітету, а також спеціально вироблених державою способів, що забезпечують у цій сфері діяльності чітке дотримання, застосування законів і підзаконних нормативних актів, правильне використання прав, виконання обов'язків всіма учасниками адміністративних правовідносин;

– аналіз складових юридичних гарантій законності в діяльності Антимонопольного комітету України, які являють собою правові норми, юридичну діяльність, і спеціально вироблені державою і передбачені в законі засоби і способи забезпечення законності.

Обґрунтовано необхідність внесення змін до чинного законодавства за такими напрямками: а) закріплення юридичних осіб як суб'єктів адміністративної відповідальності; б) кадрове призначення Голови Антимонопольного комітету України, яке повинно відповідати Конституції України; в) усунення суперечностей у Законах України "Про Антимонопольний комітет України" та "Про захист економічної конкуренції"; г) підстави та порядок притягнення до дисциплінарної та адміністративної відповідальності.

Практичне значення одержаних результатів. Викладені у дисертації положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:

– у законотворчій діяльності для удосконалення чинного законодавства, норми якого регулюють правовідносини у сфері діяльності Антимонопольного комітету України, та при розробці нових нормативно-правових актів;

– у правозастосовній діяльності - використання одержаних результатів дозволить покращити практичну діяльність Антимонопольного комітету України;

– у наукових дослідженнях - положення та висновки дисертації можуть бути основою для подальшої розробки питань у сфері антимонопольного законодавства України;

– у навчальному процесі - при викладанні дисципліни "Адміністративне право" в юридичних вузах, при підготовці лекцій і навчальних посібників з даної проблеми (акти впровадження у навчальний процес Національного університету державної податкової служби України № 21 від 25.11.2009 р. та Кримського юридичного інституту Одеського державного університету внутрішніх справ № 8 від 28.10.2009 р.).

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорювалась за розділами і в цілому на засіданнях кафедри адміністративного права та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ Одеського державного університету внутрішніх справ. Основні теоретичні положення й висновки дисертації також обговорювались на науково-практичній конференції "Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених" (м. Харків, 2007), міжнародній науково-практичній конференції "Адміністративна реформа та проблеми вдосконалення діяльності правоохоронних органів" (м. Сімферополь, 2007),

ІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Роль та місце ОВС у розбудові демократичної правової держави" (м. Одеса, 2010).

Публікації. Основні положення і висновки проведеного дослідження відображені у 4 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 2 тезах доповідей, надрукованих за матеріалами науково-практичних конференцій.

Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження і складається із вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, додатків. Загальний обсяг дисертації становить 217 сторінок, з яких 186 сторінок - основний текст, додатки (4) - на 8 сторінках, список використаних джерел

(230 найменувань) - на 23 сторінках.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначається її зв'язок з науковими планами та програмами, мета і завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, особистий внесок здобувача в їх одержання, наведено відомості щодо апробації та публікації результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 "Теоретико-правові основи діяльності Антимонопольного комітету України" містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1 "Історико-правовий аналіз встановлення державного захисту від монополізму" здійснюється історико-правовий аналіз встановлення державного захисту від монополізму та проаналізовано світовий досвід цієї державної діяльності.

Розвиток ринкових відносин, перехід від адміністративно-командної системи управління економікою спричинили у державах СНД комплекс проблем, що вимагали нагального вирішення. Однією з таких проблем стало формування цивілізованих відносин між країнами - членами Співдружності для розвитку ринкової економіки, свободи підприємницької діяльності та добросовісної конкуренції. З цією метою була створена Міждержавна рада з антимонопольної політики (МРАП), при якій функціонує Координаційна Рада з реклами. Антимонопольний комітет України традиційно активно бере участь у діяльності МРАП. При цьому слід зазначити, що українське законодавство щодо захисту економічної конкуренції за загальним визначенням всіх держав-членів МРАП займає одну з провідних позицій та є своєрідним орієнтиром для антимонопольних органів інших держав.

Процес формування антимонопольного законодавства в Україні рухався досить складно та неоднозначно. Це було пов'язано з тим, що постсоціалістична економіка колишнього СРСР визначалась високим рівнем монополізації та практично відсутністю вільної конкуренції. Крім того, в Україні до 1990-х років глибоко не досліджувались і не вивчались ті основні принципи, за якими розвинуті країни формували своє антимонопольне законодавство, тому фахівців у цій сфері в Україні практично не було.

Антимонопольна політика й антимонопольне законодавство в Україні не мають на меті заборону або ліквідацію монопольних утворень. Чинне вітчизняне законодавство передбачає дві основні форми захисту конкуренції:

1) запобігання створенню монополій;

2) обмеження використання монопольної влади.

Головна мета антимонопольного регулювання полягає у захисті і зберіганні вільної конкуренції, якій загрожують монопольні тенденції. Стисло можна сформулювати такі цілі антимонопольного регулювання в Україні: обмеження монополій, підтримка і сприяння малому бізнесу, захист прав споживача.

На сьогодні головним завданням держави при регулюванні діяльності природних монополій стає стимулювання щодо впровадження ринкових механізмів регулювання конкурентного середовища як в цілому, так і по окремих сегментах, суміжних із сегментами діяльності природних монополій. Поряд із розширенням застосування непрямих методів при регулюванні ринкового середовища потребує суттєвого покращення контрольна діяльність у сфері виконання антимонопольного законодавства та питання юридичної відповідальності. Таке покращення можливе шляхом внесення змін у ті нормативно-правові акти, норми яких регулюють контрольні та юрисдикційні повноваження компетентних державних органів щодо захисту економічної конкуренції. При вдосконаленні чинного законодавства перевага має надаватись контрольним та юрисдикційним процедурам, котрі проводяться Антимонопольним комітетом України у зв'язку із оперативністю здійснення та високою результативністю.

У підрозділі 1.2 "Правові основи діяльності Антимонопольного комітету України" окреслено предмет адміністративно-правового регулювання відносин у сфері діяльності Антимонопольного комітету України. Адміністративно-правові основи захисту Антимонопольним комітетом конкуренції у підприємницькій діяльності систематизовані у дві групи норм: матеріальні і процесуальні. Їх, у свою чергу, поділено на юрисдикційні (матеріальні і процесуальні) та неюрисдикційні (матеріальні і процесуальні).

Норми, які встановлюють порядок здійснення Антимонопольним комітетом України управлінської діяльності, а також участі Антимонопольного комітету України у процесі розгляду справ щодо порушень антимонопольного законодавства складають процесуально-правову основу захисту Антимонопольним комітетом економічної конкуренції. Серед процесуальних норм слід виокремлювати норми адміністративного права і господарсько-процесуального права. Необхідність такого виокремлення ґрунтується на складній правовій природі відносин, учасником яких є Антимонопольний комітет України. З одного боку, Комітет належить до системи органів виконавчої влади і тому його діяльність має переважно виконавчо-розпорядчий характер, а, з іншого - він є учасником економічних відносин, адже його діяльність пов'язана із їх упорядкуванням.

Для розмежування адміністративно-правових та господарсько-правових відносин за участю Антимонопольного комітету України, автор вважає, що слід спиратись на доктринальні положення теорій адміністративного та господарського права. Автор стверджує, що сфера впливу адміністративно-правового регулювання на господарські правовідносини стосується функціонування управлінських інститутів публічної влади щодо створення умов для реалізації і захисту прав і свобод громадян у господарській діяльності. Їх діяльність має реалізуватись шляхом використання приписів (встановлення обов'язків), встановлення заборон, надання дозволів.

Аналіз конкурентного законодавства дає можливість зробити висновок, що суб'єктами правопорушень у сфері конкуренції здебільшого виступають саме юридичні особи. Автор вважає, що визнання юридичних осіб суб'єктами адміністративної відповідальності на законодавчому рівні створить підстави для розгляду штрафних санкцій, що застосовуються органами Антимонопольного комітету України та Національними комісіями з регулювання природних монополій, іншими органами державного управління в сфері конкуренції до порушників конкурентного законодавства, як прояв адміністративної відповідальності. Це, в свою чергу, допоможе врегулювати та взаємоузгодити механізми застосування заходів адміністративної відповідальності, забезпечити рівні умови застосування заходів адміністративного впливу до порушників конкурентного законодавства, створити спеціальні адміністративні процедури припинення конкурентних правопорушень, які б враховували всі їх особливості, значно підвищити ефективність адміністративної відповідальності за конкурентні правопорушення.

У підрозділі 1.3 "Структура адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України" зазначено, що Антимонопольний комітет України є центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом і йому властиві всі ознаки, які виділяє теорія адміністративного права та державного управління для цих органів, а саме: організаційно-відокремлена частина державного апарату, яка здійснює від імені і за дорученням держави функції управління, має певну компетенцію, структуру, територіальний масштаб діяльності, утворюється у порядку, встановленому законом або іншим правовим актом. Структура адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України складається з наступних елементів: а) мета, завдання, функції; б) компетенція; в) організація діяльності; г) юридична відповідальність посадових осіб Антимонопольного комітету України.

Питання змісту та структури адміністративно-правового статусу певного державного органу має ключове значення для вирішення проблем вдосконалення організації його діяльності, корегування місця у системі органів державної влади, а отже підвищення результативності його діяльності.

Слід зазначити, проблема визначення змісту правового статусу державного органу тісно пов'язано з визначенням змісту правового статусу посадової особи. Уточнення змісту правового статусу можливе за умови проведення аналізу особливостей правовідносин у конкретній сфері, адже ці особливості визначають зміст суб'єктивних прав і юридичних обов'язків як основи правового статусу.

Правовідносини у сфері діяльності Антимонопольного комітету України є регулятивними відносинами пасивного типу. Вони характеризуються тим, що міра дозволеної поведінки управомоченого суб'єкта складається з двох частин: а) можливість вимагати певної поведінки від зобов'язаних осіб (тобто утримання від визначених дій); б) можливості здійснення позитивних дій самим управомоченим суб'єктом.

Визначено, що адміністративно-правовим статусом Антимонопольного комітету України доцільно визначити його положення у ієрархії органів виконавчої влади, яке створює умови для забезпечення спроможності Комітету своїми односторонніми діями (актами) породжувати, змінювати або припиняти адміністративно-правові правовідносини у сфері захисту економічної конкуренції.

Розділ 2 "Елементи адміністративно-правового статусу Антимонопольного комітету України" містить три підрозділи.

У підрозділі 2.1 "Мета, завдання та функції Антимонопольного комітету України" визначено, що антимонопольне законодавство спрямоване на розвиток конкуренції і, відповідно, таке саме спрямування має діяльність і антимонопольних органів.

діяльність Антимонопольного комітету України має два напрямки - внутрішній та зовнішній. Внутрішній (внутрішньоорганізаційний) напрямок діяльності Антимонопольного комітету України пов'язаний із упорядкуванням відносин усередині цього комітету як органу виконавчої влади, тобто певної управлінської структури. Зовнішній напрямок управлінської діяльності полягає в упорядкуванні відносин поза межами Антимонопольного комітету України і пов'язаний із реалізацією завдань, покладених на нього чинним законодавством. Зовнішня діяльність Антимонопольного комітету України, порівняно із внутрішньою, значна за обсягом повноважень і є основною. Враховуючи зазначене, автор пропонує класифікувати функції за ознакою напрямку управлінського впливу Антимонопольного комітету України: внутрішні та зовнішні.

До внутрішніх функцій варто віднести: планування, організацію, координацію, функцію забезпечення, обліку та контролю.

Зовнішні функції являють собою групи дій, за допомогою яких Антимонопольний комітет України упорядковує конкурентні відносини відповідно до визначеного чинним законодавством призначенням його діяльності. Конкретно до зовнішніх функцій Антимонопольного комітету України віднесені: нормотворча, організаційна (управлінська), регулятивна, контрольна, правоохоронна, інформаційна.

Проаналізувавши статус антимонопольних органів різних країн, автор зазначає, що не зважаючи на спільну для антимонопольних органів усіх країн мету діяльності, їх завдання, функції та відповідна компетенція відрізняється. Наявність різниці ґрунтується на декількох умовах: ступінь економічного розвитку певної держави, державна політика у сфері підприємництва, правова система та суспільна мораль. Оскільки у країнах із розвиненим ринком конкурентне середовище, економічна ситуація, антимонопольне законодавство, хоча і не є сталими, але принципових змін не зазнають, то і діяльність антимонопольних органів спрямована, в основному, на підтримання балансу у конкурентному середовищі, захист прав споживача.

У підрозділі 2.2 "Компетенція Антимонопольного комітету України та організація його діяльності" розглядається компетенція Антимонопольного Комітету України як сукупність юридично встановлених повноважень (прав і обов'язків), які визначають його місце в системі органів влади. Встановлюючи компетенцію Антимонопольного комітету України, законодавець шляхом використання правових норм регулює відносини трьох видів: між Антимонопольним комітетом України та підконтрольними об'єктами; між державою та Антимонопольним комітетом України; між Антимонопольним комітетом України та іншими органами виконавчої влади. Суб'єктивні права Антимонопольного комітету поділяються на три групи: право вимагати, право на позитивні дії, право домагання. Обов'язки також поділені на три групи: обов'язок активної поведінки, обов'язок пасивної поведінки, обов'язок зазнавати заходів примусового впливу.

Встановлено групи позитивних відносин у сфері діяльності Антимонопольного комітету України, які можуть бути предметом адміністративно-правового регулювання: здійснення державного контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; контроль за концентрацією та узгодженими діями суб'єктів господарювання; контроль за регулюванням цін (тарифів) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій; контроль де створенням конкурентного середовища та захист конкуренції у сфері державних закупівель; методичне забезпечення застосування законодавства про захист економічної конкуренції; сприяння розвитку добросовісної конкуренції. До юрисдикційних відносин віднесено припинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції та притягнення винних до відповідальності.

У дисертаційному досліджені права та обов'язки Антимонопольного комітету України та структуровані у три групи: а) здійснення контролю за дотриманням законодавства про захист економічної конкуренції; б) здійснення контролю за узгодженими діями, концентрацією; в) формування та реалізація конкурентної політики, сприяння розвитку конкуренції, нормативне і методичне забезпечення діяльності комітету, здійснення контролю щодо створення конкурентного середовища та захисту конкуренції у сфері державних закупівель. Приділяється увага взаємодії Антимонопольного комітету України із іншими державними органами з питань захисту економічної конкуренції, яка здійснюється у таких формах: методична допомога, обмін інформацією, нормотворча робота, обмін фахівцями, проведення спільних організаційних заходів.

У підрозділі 2.3 "Юридична відповідальність працівників Антимонопольного комітету України" розглядається відповідальність посадових осіб органів Антимонопольного комітету України, яка має такі ознаки: а) вона є одним із елементів правового статусу посадової особи Антимонопольного комітету України; б) зумовлена характером організаційно-службового становища посадових осіб у відповідному антимонопольному органі, які наділені як внутрішніми, так і зовнішніми владними повноваженнями; виникає лише у межах службово-трудових відносин; в) її зміст залежить від виду службової діяльності чи характеру виконуваних службових завдань; характеризується підвищеним ступенем відповідальності, що пов'язано насамперед із встановленням підвищених санкцій за правопорушення, пов'язані з виконанням службових завдань; г) з одного боку, вона є засобом впливу на неправомірну поведінку посадових осіб антимонопольних органів, з другого - виступає формою захисту прав, свобод і законних інтересів фізичних і юридичних осіб у державі від неправомірних дій посадових осіб; д) наявність спеціальних заходів відповідальності за службові правопорушення; можливість одночасного притягнення посадової особи за вчинення правопорушення до дисциплінарної та кримінальної відповідальності (дисциплінарної та адміністративної; дисциплінарної та матеріальної); відповідальність настає: по-перше, за правопорушення, вчинені посадовою особою особисто; по-друге, за дії підлеглих їй по службі осіб. Юридичну відповідальність посадових осіб органів Антимонопольного комітету України визначено як застосування до правопорушника, який вчинив протиправне, винне (умисне чи необережне) діяння (дію чи бездіяльність), передбачених санкцією юридичної норми заходів державного примусу, які виражаються у формі певних обмежень. Визначені особливості притягнення до адміністративної та дисциплінарної відповідальності посадових осіб Антимонопольного комітету України.

У Розділі 3 "Юридичні гарантії законності в діяльності Антимонопольного комітету України" розглянуті гарантії законності діяльності Антимонопольного комітету України у сфері формування та реалізації конкурентної політики, які являють собою не тільки правові норми, юридичну діяльність, але і спеціально вироблені державою і передбачені в законі засоби (наприклад, у виді юридичної відповідальності), а також способи забезпечення законності (наприклад, прокурорський нагляд, державний контроль тощо).

Адміністративно-процесуальні норми в діяльності Антимонопольного комітету України часто уявляють собою первинні установлення, які фіксують визначені обставини, що мають значення у вирішенні справ про адміністративні правопорушення. Такі процесуальні норми не мають об'єкта гарантування (того, на забезпечення чого вони спрямовані), адже вони самі є об'єктом гарантій законності, тобто мають потребу у відповідному забезпеченні. Так, ст.247 КУпАП, встановлює обставини, які виключають провадження у справі про адміністративне правопорушення, не може виступати як гарантія законності, тому що самі по собі зазначені обставини є первинними установленнями. Призначення ж гарантій законності не у встановленні порядку реалізації (застосування) норм, а в забезпеченні вже заданого, що міститься в адміністративно-правових нормах порядку.

Визначено, що гарантії встановлюють повноваження посадових осіб Антимонопольного комітету України, відповідальність за порушення своїх функціональних обов'язків, забезпечують правовий і соціальний захист.

Ці гарантії, закріплені правовими нормами, можуть виступати у вигляді, принципів, прав, обов'язків, юридичних фактів визначеної діяльності і способів її здійснення (контролю і нагляду), а також правових засобів (юридичної відповідальності). Дані гарантії націлені на правомірну і повну реалізацію всіх необхідних у кожному конкретному випадку адміністративно-правових норм і можуть бути використані, тією чи іншою мірою, всіма учасниками відповідних правовідносин.

Розглянуті в роботі гарантії спрямовані на формування та реалізацію конкурентної політики в України, на захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та держави.

Висновки