Размещено на http://www.allbest.ru/

РАДА НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ І ОБОРОНИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ІНСТИТУТ ПРОБЛЕМ МІЖНАРОДНОЇ БЕЗПЕКИ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата політичних наук

Воєнно-інформаційна безпека України за умов посилення загроз інформаційних війн

Петров Валентин Володимирович

УДК 327.5:32.019.51

Спеціальність 21.01.01 - Основи національної безпеки держави

(політичні науки)

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано у відділі інформаційної безпеки та міжнародних інформаційних відносин Національного інституту проблем міжнародної безпеки при

Раді національної безпеки і оборони України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор

Ожеван Микола Андрійович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

при Раді національної безпеки і оборони України,

відділ інформаційної безпеки

та міжнародних інформаційних відносин, завідувач

Офіційні опоненти: доктор політичних наук, професор

Рижков Микола Миколайович

Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

кафедра міжнародної інформації, завідувач

кандидат військових наук, доцент

Єжеєв Микола Федорович,

Національний інститут проблем міжнародної безпеки

при Раді національної безпеки і оборони України,

відділ воєнної політики та безпеки, державний експерт

Захист відбудеться “9” червня 2010 р. о 15:00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.723.01 у Національному інституті проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України за адресою: 01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/7.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат політичних наук Т. С. Стародуб

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Збройні Сили України опинилися нині перед викликами й загрозами ери глобалізації та інформаційного протиборства. Водночас на цьому шляху відкриваються широкі можливості розвитку країни та її військової організації, національної безпеки та оборони.

Однак, неправильно обрана стратегія національної безпеки у воєнній сфері держави (особливо у її воєнно-політичному аспекті), недостатній динамізм і мобільність підготовки до інформаційних війн та відсутність належної уваги до питань воєнно-інформаційної безпеки можуть призвести до небажаних й навіть драматичних зрушень.

Актуальність даної роботи обумовлена передусім новими інформаційними викликами, які постали перед людством у процесі глобалізації в усіх її вимірах та на всіх її рівнях. Саме тому особливої гостроти набули для України проблеми теоретичного осмислення та практичного впровадження стратегії різних форм інформаційного протиборства, інформаційних війн та воєнно-інформаційної безпеки у різноманітних контекстах конфліктного розвитку світової спільноти.

На тлі сучасної інформаційної революції у світовій практиці міждержавних відносин відбувається послідовна трансформація війни або збройного протистояння класичного типу у війни або протистояння некласичного типу. Поступово відходить у минуле образ війни як збройного летального протиборства із чисельними людськими жертвами. Натомість отримуємо образи іншої “війни” - нанотехнологічної, психологічної, інформаційної, консцієнтальної (війна світоглядів або типів свідомості) і війни преемптивної (“трансформація націй”; заповнення “вакууму безпеки” тощо).

Звичною стала практика інформаційно-психологічного протиборства (боротьби і/або війни), яка по суті перетворилася у самостійний напрям зовнішньої політики розвинених держав.

Водночас провідні держави світу активно реалізують завдання створення й удосконалювання нелетальних систем ураження супротивника із використанням спеціальних сил і засобів інформаційно-психологічного впливу. Створюється й послідовно нарощується технологічний і інтелектуальний потенціал застосування подібної зброї у різноманітних її модифікаціях.

Отже, актуальність вибору теми дослідження обумовлена якісно новим характером сучасних війн, у яких предметом враження й знищення є не люди й матеріальні цінності, а певні типи суспільної свідомості, менталітет націй, духовні засади армій, їх вірування, ідеологія, історія націй, притаманні їм патріотизм, культура (або їх відсутність) тощо. Звідси зрозуміло, чому розвинені країни надають такої виняткової уваги питанням інформаційної складової воєнної безпеки, захисту колективної свідомості, способу життя тощо, що є предметом воєнно-інформаційної безпеки.

Теоретичні засади проблем забезпечення національної безпеки України викладено в роботах вітчизняних учених О. Бодрука, О. Власюка, В. Горбуліна, А. Качинського, В. Крисаченка, О. Маначинського, Б. Парахонського, С. Пирожкова, Т. Стародуб, О. Шевченка та ін.

Проблематика зовнішніх інформаційних впливів та інформаційних аспектів забезпечення національної безпеки держави вивчалась у працях низки зарубіжних та вітчизняних дослідників: В. Бондаренка, Дж. Брауна, О. Вусатюка, Г. Джоветта, Д. Дубова, С. Кара-Мурзи, О. Литвиненка, А. Манойла, С. Недбаєвського, М. Ожевана, В. Петрика, Г. Почепцова.

Концептуальні проблеми війни і миру розглядаються в роботах вітчизняних та іноземних вчених: Р. Арона, К. Гаджієва, К. Клаузевіца, Б. Ліддел-Гарта, Н. Макіавеллі, Х. Мольтке, К. Поппера, П. Прудона, Є. Рибкіна, С. Тюшкевича, М. Цюрупи, А. Швейцера та ін.

Із суто методологічної точки зору, проблему воєнно-інформаційної безпеки досліджували автори фундаментальних праць із національної безпеки у воєнній сфері: А. Арбатов, О. Бодрук, А. Возженніков, М. Дзлієв, Я. Жарков, В. Золотарьов, Н. Косолапов, Ф. Ладигін, В. Лузінян, А. Піонтковський, А. Прохожев, П. Ромашкін, С. Смульський, М. Турко, А. Урсул, П. Циганков, В. Цигічко, В. Чебан та ін.

Проблематиці інформаційно-психологічного протиборства та інформаційних війн, а також питанням взаємодії органів державного і військового управління присвячені праці Л. Артюшина, М. Варія, С. Дмитрова, В. Корендовича, В. Королька, В. Криська, В. Лісічкіна, О. Литвиненка, С. Мосова, Г. Перепелиці, Г. Почепцова, Д. П'ясковського, С. Расторгуєва, В.Толубка.

Утім, у наукових працях вітчизняних вчених відсутнє системне опрацювання проблематики даного дисертаційного дослідження. Особливо бракує наукових праць, у яких висвітлюється взаємозв'язок воєнної та інформаційної безпеки у розрізі забезпечення національної безпеки держави, досліджуються міжнародно-політичні процеси, пов'язані із трансформацією війни класичного типу, а також вплив цих процесів на національну безпеку держави, що й обумовило актуальність теми дослідження.

Актуальність теми визначила ключове наукове завдання дисертаційного дослідження, яке полягає у розробці пропозицій щодо забезпечення воєнно-інформаційної безпеки України на підставі аналізу та оцінки впливу загальносвітових тенденцій щодо посилення загроз інформаційних війн на систему забезпечення її національної безпеки в воєнній та інформаційній сферах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота пов'язана з планами фундаментальних досліджень та прикладних розробок Національного інституту проблем міжнародної безпеки при РНБО України. Робота виконана в рамках наукового проекту “Проблеми суверенізації та десуверенізації у сучасній системі міжнародної безпеки: актуальні та потенційні загрози збереженню і зміцненню державності та національної єдності України” (№ державної реєстрації 0107U007156, 2008 рік).

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є теоретичне та науково-практичне розкриття сутності воєнно-інформаційної безпеки України за умов посилення загроз інформаційних війн з урахуванням сучасної геополітичної ситуації.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність розв'язання таких дослідницьких завдань:

- уточнити понятійно-категоріальний апарат й класифікацію інформаційного виміру воєнної безпеки у контексті еволюції війн сучасного типу;

- визначити теоретико-методологічні засади воєнно-інформаційної безпеки;

- визначити напрями реформування оборонної сфери держави за умов “революції у військовій справі”;

- з'ясувати місце й роль інформаційно-технічної та інформаційно-психологічної боротьби у мирний та воєнний час як феноменів сучасної політичної дійсності;

- удосконалити окремі положення теорії мережевої інформаційної боротьби, які стосуються інформаційно-психологічного впливу на особовий склад військ та населення;

- розробити заходи протидії негативним інформаційним впливам як у воєнний, так і мирний час;

- уточнити й розробити практичні рекомендації щодо захисту органів державної влади й управління України від маніпулятивних інформаційно-психологічних впливів (“організаційної зброї”) в інтересах більш ефективної воєнно-інформаційної політики держави, забезпечення інформаційної безпеки особистості, суспільства й держави.

Реалізація поставлених завдань здійснювалася шляхом дослідження воєнно-інформаційної складової національної безпеки України в контексті нових викликів та загроз національній безпеці; стратегічних цілей і завдань інформаційної боротьби.

Об'єктом дослідження є воєнно-інформаційна безпека.

Предметом дослідження є воєнно-інформаційна безпека України за умов посилення загроз інформаційних війн.

Методи дослідження. В рамках міждисциплінарного підходу до вивчення питань інформаційних війн та воєнно-інформаційної безпеки застосовувався історичний метод, з позицій якого розглядалася еволюція підходів до розуміння сутності війни та миру. Діалектичний метод застосовувався з метою визначення взаємовпливів між воєнною та інформаційною сферами національної безпеки; системно-структурний - при визначенні структури інформаційного простору. Метод моделювання - у побудові наукової картини соціальних відносин в умовах війни та миру. Метод аналізу документів та соціальної статистики - для дослідження, фактичного підтвердження та ілюстрації теоретичних тверджень. Метод аналізу та синтезу та прогностичний - у ході формування власних висновків.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному дослідженні воєнно-інформаційної безпеки України; вивченні стратегій інформаційної боротьби як фактору забезпечення політичної та воєнної безпеки держави; аналізі трансформації воєнно-інформаційної безпеки в сучасних умовах. Зокрема, в роботі розв'язано такі завдання, що містять наукову новизну:

вперше

Ш з'ясовано понятійно-термінологічний контекст сучасної “війни” як своєрідного різновиду “антикризового менеджменту”;

Ш проаналізована геополітична кризова ситуація посилення зовнішніх та внутрішніх інформаційних викликів й загроз, за умов якої здійснюється розроблення та реалізація оборонної політики України;

Ш визначено основні напрями реформування оборонної сфери держави за умов “революції у військовій справі”;

Ш з'ясовані місце й роль інформаційно-технічної та інформаційно-психологічної боротьби у мирний та воєнний час як феноменів сучасної політичної дійсності;

удосконалено

Ш окремі положення теорії мережевої інформаційної боротьби, які стосуються інформаційно-психологічного впливу на особовий склад військ та населення;

Ш теоретико-методологічний підхід до аналізу спроб іноземного втручання у політичні та політико-інформаційні процеси в Україні шляхом здійснення цілеспрямованого інформаційного впливу, прихованого тиску, надання морально-політичної підтримки певним внутрішнім політичним силам (“п'ятим колонам”);

Ш систему критеріїв і показників воєнно-інформаційної безпеки через її найважливіші складові -- оборонні компоненти виробничої, ресурсної, фінансово-економічної, технологічної, науково-технічної та інших подібних сфер воєнної безпеки;

дістало подальший розвиток

Ш визначення основних етапів та тенденцій розвитку воєнно-інформаційної безпеки у 1991 - 2009 рр. з урахуванням трансформації інформаційного виміру воєнної безпеки у світовому масштабі;

Ш класифікація зовнішніх чинників посилення інформаційних загроз воєнній безпеці України, до яких віднесено зокрема глобалізацію в інформаційній сфері, суперництво в інформаційному просторі між провідними воєнно-політичними блоками у пострадянському та євразійському просторі за перерозподіл сфер впливу, подальшу активізацію боротьби за енергоносії та розподіл природних ресурсів; формування нової архітектури системи євроатлантичної та європейської безпеки; нерозв'язані суперечності між національними інтересами України та суміжних держав; наявність територіальних претензій до України; неадекватне ставлення до зовнішньої та внутрішньої політики України з боку провідних регіональних та світових держав.

Практичне значення отриманих результатів. Практичне значення дисертації Петрова В. В. полягає у комплексному розкритті чинників та механізмів негативних інформаційних впливів у сфері воєнної безпеки, що дозволило обґрунтувати перспективні напрями забезпечення воєнно-інформаційної безпеки України в сучасних геополітичних умовах.

Сформульовані й обґрунтовані автором наукові положення, висновки та рекомендації можуть бути використані як теоретична основа для подальших наукових розробок, пов'язаних із проблематикою забезпечення національної безпеки держави в інформаційній, воєнній сферах та у сфері забезпечення державної безпеки, при підготовці спецкурсів, навчальних програм, посібників і рекомендацій на допомогу викладачам і студентам, при вивченні окремих тем у курсах політології, геополітики, теорії міжнародних відносин, міжнародних комунікацій тощо.

Окремі положення дисертаційного дослідження можуть бути застосовані для розробки зовнішньополітичних стратегій та національної інформаційної політики у воєнній сфері, законодавчого впорядкування сектору неурядових організацій.

Результати дослідження можуть бути рекомендовані для використання в роботі державним органам, установам та підприємствам, що працюють в сфері національної безпеки, державного управління та зовнішньополітичної діяльності. Результати дисертаційного дослідження були впроваджені у позавузівську професійну підготовку співробітників Департаменту контррозвідки Служби безпеки України (Акт впровадження № 2/7 - 7021 від 15 лютого 2010 р.).

Особистий внесок здобувача. Сформульовані в дисертації наукові результати, висновки, рекомендації і пропозиції належать особисто авторові і є його науковим доробком. Дисертація є одноосібно виконаною працею, в якій дисертантом особисто розроблено пропозиції щодо забезпечення воєнно-інформаційної безпеки держави за умов трансформації сучасних війн, тенденцій до перенесення міждержавних конфліктів в інформаційну площину та сучасної геополітичної ситуації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та наукові результати дисертаційної роботи доповідались на науково-практичних конференціях і семінарах, в тому числі на круглому столі «Моніторинг та прогнозування в системі національної безпеки України» (25 червня 2009 р., м. Київ); науково-практичній конференції «Актуальні проблеми забезпечення інформаційної безпеки держави» (20 березня 2009 р., м. Київ); круглому столі «Електронне урядування в системі національної безпеки України» (18 листопада 2008 р.); міжнародному круглому столі «Інформаційний суверенітет та відкритість державної влади в Україні» (17 червня 2008 р., м. Київ); експертному круглому столі “Відкритість та прозорість української влади в умовах її реформування” (30 листопада 2007 р., м. Київ); міжнародній конференції «Україна та Росія в політичному просторі «єдиної Європи» (22 жовтня 2007 р., м. Київ); ІІІ семінарі експертів спеціального комітету НАТО та Служби безпеки України «Організована злочинність та фінансування тероризму» (26-26 червня 2007 р., м. Одеса); міжнародній науково-практичній конференції «Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи» (19 травня 2006 р., м. Київ); міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародна інформаційна безпека: сучасні виклики та загрози» (7 грудня 2006 р., м. Київ).

Публікації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження знайшли належне відображення в опублікованих автором одинадцяти наукових статтях загальним обсягом 4,71 ум. друк. арк. Зокрема, з них 3 наукових статті у фахових виданнях ВАК загальним обсягом 2,29 ум. друк. арк.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 3 розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. Обсяг дисертації (без врахування списку літератури) складає 181 сторінку, список використаних джерел нараховує 344 найменування.

інформаційний війна безпека україна

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження; визначено ступінь її наукової розробки, об'єкт, предмет, мету і завдання дослідження; показано зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами; розкрито методологічну основу дисертації; сформульовано наукову новизну роботи, визначено теоретичне та практичне значення отриманих результатів, а також механізм їх апробації.

У першому розділі «Теоретико-методологічні засади дослідження впливу сучасної інформаційної революції на характер війни та воєнної безпеки» порушуються теоретичні питання еволюції вчень про війну, трансформації сучасних війн в умовах інформаційної революції та, у зв'язку з цим, посилення загроз інформаційних війн.

В розділі розглянуто структуру інформаційної політики держави в сфері оборони як продукт взаємодії наступних п'яти структурних елементів: мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, механізми. Метою інформаційної політики держави у сфері оборони є створення належної інформаційної інфраструктури забезпечення воєнної або оборонної безпеки шляхом належного регулювання інформаційних відносин та заохочення воєнно-інформаційної діяльності. Суб'єктами воєнно-інформаційної безпеки є передусім вищі органи законодавчої й виконавчої влади, органи військового керівництва держави, коаліції держав, військово-політичні союзи тощо. Об'єктами є усі сфери життєдіяльності суспільства, причетні до формування воєнно-інформаційного потенціалу країни: економіка, наука й техніка, соціально-політичні відносини й соціальні структури (включно з міжнародними), суспільна свідомість. Засобами державної інформаційної політики в сфері оборони є системна сукупність способів дій, норм, інститутів, пов'язаних з досягненням цілей політики національної безпеки й оборони. Держава в процесі реалізації подібної інформаційної політики має у своєму розпорядженні арсенал засобів, до яких передусім відносяться: політико-правові, правоохоронні, освітньо-соціалізуючі, соціально-психологічні, інструментальні тощо.

У підрозділі 1.1. “Еволюція вчень про війну і мир як насильницькі й ненасильницькі засоби реалізації зовнішньої політики” проаналізовано теоретичні підходи до трактування поняття війни як суспільно-політичного феномену, яка є способом досягнення політичних, геополітичних та інших цілей з необмеженим застосуванням збройного насильства за участю всього потенціалу держави або групи держав, на певний час підпорядкованого воєнним завданням за одночасного максимального використання політико-дипломатичних, економічних, ідеологічних, інформаційних, психологічних та інших невоєнних засобів досягнення перемоги над ворогом.

Дослідження з проблематики війни і миру у західному науковому світі впродовж 50-70-х років ХХ століття, зазнали істотного впливу “холодної війни” та спиралися на спільну історію і культурну спадщину ліберального Заходу, де основоположними цінностями середовища безпеки вважаються демократичні цінності. Це стосується, зокрема, праць представників школи “реалістів”: Д. Кеннана, Р. Страус-Хґюпе, С. Поссоні, М. Тейлора, Г. Кана, Р. Осгуда, Е. Хааса, Г. Кісінджера, З. Бжезінського, які в питаннях національної безпеки й оборони висували на перший план силову складову політики (“жорстку силу”).

Водночас у працях школи “ідеалістів” Т. Муса, М. Кука, Ф. Таненберга та ін. стан міжнародних справ оцінювався з точки зору інформаційних та культурних впливів моральних цінностей “вільного світу”, які мали неодмінно перемогти цінності “комунізму”. У 90-х роках ХХ століття роль чинника інформаційно-культурних та ідеологічних впливів (“м'якої сили”) підкреслювали Ф. Фукуяма, С. Хантінгтон, З. Бжезінській, Б. Максуіні, Дж. Гудбі, А. Ротфельд, Р. Коен і М. Міхалка, Дж.Най-молодший та ін. В рамках подібних досліджень доводилося, що еволюція сучасних війн призводить до їх зближення з невоєнним мирними способами розв'язання міжнародних конфліктів, а чинник “м'якої сили” починає заміщувати чинник “жорсткої сили”.

До двох вищезазначених діаметрально протилежних дослідницьких позицій - реалістичної та ідеалістичної - схиляються також вітчизняні та російські автори, які вивчали еволюції проблеми війни та безпеки: А. Арбатов, Л.Артюшин, О. Бодрук, А. Возженніков, М. Дзлієв, Я. Жарков, В. Золотарьов, Н. Косолапов, Ф. Ладигін, В. Лісічкін, О. Литвиненко, В. Лузінян, Г. Перепелиця, Г. Почепцов, С. Расторгуєв, С. Смульський, М. Турко, А. Урсул, П. Циганков, В. Цигічко, В. Чебан та ін.

Якщо війни класичного типу протиставлялися дипломатії як своїй протилежності, то практика війн у формі інформаційно-психологічного протиборства може розглядатися як самостійний напрям зовнішньої політики розвинених держав (“трансформаційної дипломатії”).

У підрозділі 1.2. “Основні тренди в еволюції війн традиційного й нетрадиційного типу” показано, що у війнах новітнього покоління основна мета війни полягає у тому, щоб зломити волю супротивника й підкорити своїй волі іншу державу чи групу держав не скільки летальним (фізичним убивством людей), скільки нелетальним шляхом, що досягається за рахунок інформаційного впливу й морально-психологічного “придушення” волі населення та політичного керівництва.

Війни епохи постмодерну або епохи глобального інформаційного суспільства від війн епохи модерну передусім вирізняє принцип демасификації, заснований на використанні інформації для досягнення бажаних ефектів із істотним обмеженням числа бойових чинників у конкретному місці за одночасного збільшення швидкості й темпу переміщення військ на полі бою для того, щоб утруднити супротивнику можливість своєчасно зауважити таке переміщення. Цей принцип війни вимагає збільшення кількості й якості джерел інформації як у районі бойових дій, так і поза ним, що забезпечується за рахунок об'єднання в єдину систему даних, одержуваних розвідкою, системами спостереження і розпізнавання, використанням сенсорів як головних маневрених елементів, датчиків як інструментів морально-психологічного впливу.

Доведено, що “інформаційна зброя” є неодмінною компонентою усіх війн, яка міняла й продовжує принципово міняти характер збройних конфліктів, максимально зближуючи поняття “війни” як системи, “воєнної безпеки” із поняттям війни як “бойових дій”.

У підрозділі 1.3. “Революція у військовій справі” та інформаційні війни “четвертого покоління” проаналізовано центральний концепт “Революція у військовій справі” (РВС), який фіксує як технічну складову, так і гуманітарну, політико-моральнісну складові інформаційної революції в військовій справі та відповідні аспекти воєнно-інформаційної безпеки. Показано, що засоби асиметричного реагування на переважання США та їх союзників в інформаційній сфері, до яких вдаються їх потенційні супротивники із числа країн третього світу, можна характеризувати як феномен “контрреволюції в у військовій справі”.

Проаналізована теорія мережних війн, яка розглядає сучасні збройні конфлікти як такі, що розгортаються водночас в чотирьох суміжних сферах людської діяльної структури: фізичній, інформаційній, когнітивній (розумовій), соціальній.

Зроблено прикінцевий висновок про те, що основною характеристикою війн “четвертого покоління” є той факт, що вони ведуться з “невловимим” супротивником, який вдається зазвичай до асиметричної боротьби терористично-партизанського типу. Формат війн, які провадяться після 11 вересня 2001 року, вказує на три кардинальні особливості війни “четвертого покоління”:

- відсутність національної або наднаціональної (транснаціональної) основи у вигляді релігії або ідеології;

- преемптивність з ігноруванням національного суверенітету окремих держав-паріїв (неспроможних держав), які створюють прикриття для міжнародної організованої злочинності, тероризму, але не можуть контролювати їхню активність;

- безпосередні атаки на культуру ворога, який виступає в ролі спонсора “п'ятої колони”, яка руйнує національну культуру;

- психологічні війни, які провадяться за допомогою медійного маніпулювання телевізійними новинами.

Другий розділ «Воєнно-інформаційна безпека та оборонні аспекти інформаційних війн» присвячений теоретичному вивченню понять “інформаційна війна” та ”інформаційна зброя”, «мережі» як інформаційного простору нападу та оборони; в розділі здійснюється теоретичне обґрунтування введення поняття воєнно-інформаційної безпеки та ролі публічної дипломатії й мас-медіа в її забезпеченні.

У підрозділі 2.1. “Інформаційна зброя” та основні концепції воєнно-інформаційної безпеки” дисертантом обґрунтовано, що джерела сучасних воєнних загроз закорінені не лише у сфері воєнно-політичних відносин. Їх ознаки виявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, у діях протиборчих військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства й диверсійно-розвідувальної діяльності держав.

У підрозділі 2.2. «Мережа» як інформаційний простір нападу та оборони” вказана на роль воєнно-інформаційних та інших структур у сучасних теоретичних та практичних концепціях нападу й оборони, кожна з яких має самостійне значення, але вирішальний ефект у бойового впливу яких досягається у мережних війнах за рахунок синергії: односпрямованої кооперативної дії різних чинників, усіх елементів у їх системній сукупності.

У підрозділі 2.3. “Воєнно-інформаційна безпека та інформаційні війни: мережево-центричний підхід” детально проаналізовані з практичної точки зору образи сучасної “війни четвертого покоління”, пов'язані з поняттями війни нанотехнологічної, психологічної, інформаційної, консцієнтальної (війна світоглядів або типів свідомості).

Зроблено висновок про те, що це війни превентивного та преемптивного плану відносяться до політичної сфери «трансформації націй»; заповнення “вакуумів безпеки” тощо.

Вказані причини, внаслідок яких нетрадиційна точка зору на походження й призначення війн логічно підводить до виправдання “інформаційно-мережних війн” як єдино можливих “гуманістичних” способів розв'язання міжнародних конфліктів, коли конфронтація між державами або міждержавними угрупуваннями переноситься в інформаційну сферу, у Мережу й має на меті нанесення пошкоджень, завдання збитків не безпосередньо життю людей, а інформаційним системам, процесам і ресурсам та тісно з ними пов'язаним життєво важливим структурам, порушення роботи політичних, економічних і соціальних систем, а також спричинюючи масове психологічне маніпулювання населенням з метою дестабілізації суспільства і держави.

У підрозділі 2.4. “Медійна складова воєнно-інформаційної безпеки” визначено, що сучасні війни досягли граничної медіатизації, пов'язаної зі спроможністю сучасних ЗМІ створити “милосердний образ війни”, що має дуже мало спільного із суворою трагічною дійсністю й породжує у масовій свідомості невірні уявлення про відсутність на війні небезпек і ризиків, породжує уявлення про війну як різновид “спортивного змагання” або “бізнесу”

Підкреслено, що ЗМІ, вживаючи термінологію “інформаційної війни”, часто мають на увазі традиційну “пропаганду” й нетрадиційну “публічну дипломатію” (точніше - протистояння пропагандистських машин). Насправді ж, на думку дисертанта, інформаційна війна розгортається виключно у контексті “бойової операції”, яку не можна програвати, тоді як пропагандою чи “публічною дипломатією” й створюваними ними медійними образами можна пожертвувати заради остаточної перемоги над “ворогом”.

У третьому розділі «Питання воєнно-інформаційної безпеки у воєнних стратегіях України й провідних держав світу» досліджено проблему реалізації доктрини інформаційних війн у воєнних стратегіях США, країн-членів НАТО, КНР та РФ у контексті забезпечення національної безпеки України.

На думку автора дисертаційного дослідження, слід відрізняти (а) національну оборонну політику держави в інформаційній сфері, (б) інформаційну політику держави в сфері оборони й (в) інформаційну інфраструктуру воєнних дій як комплексну “воєнну інформацію” або ж “інформацію війни” (military information), спрямовану на забезпечення таких потрібних у військовій справі процесів як маскування, отримання розвідувальних даних, картографування й рекогнисцування, зв'язок і командування, пропагандистську обробку свідомості військових для підвищення рівня їх “морально-психологічної стійкості” й зміцнення їх “бойового духу” (так само, з точністю “до навпаки” - для деморалізації свідомості ворога).

У підрозділі 3.1. “Доктрина “інформаційних війн” у воєнних стратегіях США та країн НАТО” визначено, що концепція “інформаційної війни” приваблює військових США та країн НАТО передусім тим, що обіцяє реалізувати ідеал військових вдатися до нападу, не отримавши відсічі. Концепція “інформаційної війни” справді побудована на уявленнях про можливість ведення воєнних дій малими силами, які можуть бути децентралізованими і ретельно замаскованими, що істотно ускладнює виявлення і знищення зазначених бойових сил. Кібервійна -- це війна без кордонів, а атаки в ній можуть вестися як з території нападаючого, так і з зовсім інших, не суміжних, територій.

Показано, що у кібернетичній військовій доктрині США є елементи ведення як оборонних, так і наступальних воєнних операцій. Тут прописані, зокрема, правила проникнення в іноземні комп'ютерні системи і їхнього знищення. Хоча досі США, за офіційними даними, не проводили масштабних стратегічних кібератак, а у військових нібито немає президентської директиви, за яких обставин можна застосовувати такі атаки, хто буде їх санкціонувати і проводити, по яких цілях можна буде завдавати удари, подібні твердження можна піддати сумніву.

Кібернетична війна в американській офіційній інтерпретації заснована на діях, спрямованих на знищення, блокування чи модифікацію інформації, інформаційних і телекомунікаційних систем. Найважливішою ознакою кібервійни можна назвати те, що ворог до певного часу може навіть не здогадуватися про те, що війна проти нього вже в повному розпалі.

У підрозділі 3.2. “Воєнно-інформаційна стратегія КНР” проаналізовано характер перегонів озброєнь у кіберпросторі, започаткованих Китаєм та США, долучення до вирішення проблемних питань у цій сфері зовнішньополітичних відомств обох держав, що реально засвідчує масштаби глобальної інформаційної війни, яка, щоправда, не вийшла поки що за межі початкової стадії, подібної до періоду американсько-радянського протистояння часів «холодної війни».

Доведено, що американсько-китайське глобальне протистояння може вплинути на національну безпеку та оборону України за двома основними напрямами. По-перше, посилення заходів кіберзахисту та ускладнення можливості атак на фінансові та інформаційні ресурси провідних держав світу може призвести до пошуку кримінальними та військовими структурами нових, менш захищених, об'єктів, якими можуть стати елементи української інформаційної (фінансової) інфраструктури. По-друге, недостатня обізнаність українських громадян з основами комп'ютерної безпеки, недостатня захищеність державних мереж, в яких циркулює значима для національної безпеки урядова інформація, призводить до перехоплення цієї інформації зловмисниками та полегшує хакерським угрупованням формування нових заражених бот-нетів (стартових майданчиків кіберпростору для здійснення зловмисниками кібернападів з “чужої території”).

Як показано в роботі, стрімке якісне та кількісне наростання кіберзагроз, пов'язаних з криміналізацією й мілітаризацією кіберпростору, перестає бути проблемою комерційних компаній, що найбільше страждали до недавнього часу від подібних трендів. «Політизація» хакерської діяльності привертає до увагу до кіберозброєнь та “кібервоїнів” лідерів провідних країн, переводить проблему на рівень державної та наддержавної безпеки.

Судячи із повідомлень відкритих джерел, у всіх розвинених країнах світу створюються нині потужні програми пошуку, мотивації та підтримки “інформаційно обдарованої” молоді, щоб забезпечити тій або іншій країні як у кількісному, так і якісному сенсі домінуючі позиції на ринку кіберозброєнь.

Звідси зроблено висновок, що аналогічних програм розвитку кіберозброєнь та підготовки кваліфікованого особового складу “кібервійськ” в оборонних цілях потребують і країни пострадянського простору з Україною включно, оскільки можна прогнозувати, що мілітаризація кіберпростору уже в найближчому майбутньому сягне критичної позначки.

У підрозділі 3.3. “Воєнна доктрина” РФ та підходи російського керівництва до формування міжнародної системи інформаційної безпеки” проаналізоване російське розуміння “інформаційної зброї” як зброї масового враження, подібної до атомної, бактеріологічної або хімічної.

Показані причини невдач зусиль російської дипломатії щодо укладання на міжнародному рівні спеціальних регулюючих договорів з питань інформаційної безпеки та оборони. Подібні договори з міжнародної інформаційної безпеки, ініційовані ще в 90-ті роки, РФ та КНР, поки що вперто торпедуються США.

Прогнозується, що неможливість США забезпечити власне лідерство в сфері інформаційно-комунікаційних технологій та їхня вразливість до чисельних кібернападів у уже в короткотерміновій перспективі змусить їх піти на поступки РФ в питаннях укладання договору з міжнародної інформаційної безпеки, який прирівняє інформаційну зброю до зброї масового ураження та заборонить на рівні міжнародного права її подальшу “проліферацію”.

У підрозділі 3.4. “Доктрини “інформаційної безпеки” у стратегіях національної безпеки та оборони України” запропоновано, щоб Україна як повноправний член ООН ініціювала масштабний міжнародний договір з питань “нерозповсюдження” інформаційної зброї, боротьби з кібертерором та шпигунством в Інтернет-просторі.

Як доводиться в роботі, МЗС України доцільно активізувати роботу у форматі комісій, експертних груп, інших дорадчих та координуючих органів ООН, задіяних у формування політики ООН у сфері міжнародної інформаційної безпеки та глобальної кібербезпеки. Потребує детального вивчення та впровадження в Україні з метою посилення кібербезпеки та протидії кібертерору й кіберзлочинності досвід діяльності “Центру міжнародного багатостороннього партнерства проти кіберзагроз» та «Центру глобальної відсічі в кіберпросторі». МЗС України також доцільно ініціювати обговорення питань кібербезпеки як в рамках двосторонніх українсько-російських відносин, так і в рамках співробітництва України з міжнародними організаціями - СНД, ОДКБ, ЄС, НАТО тощо.

Водночас в роботі констатується низька компетентність зовнішньополітичного відомства України у питаннях міжнародної інформаційної безпеки, хоча нинішній рівень інформатизації України у цілому й органів державної влади зокрема засвідчує актуальність загрози використання проти Української держави кібернаступальних технологій, а також реальність загроз використання проти держави хакерських організованих кримінальних й терористичних груп.

З урахуванням сучасних реалій інформаційно-воєнної безпеки, війн у кіберпросторі та створення низкою розвинених країн кібервійськ Міністерству оборони України доцільно започаткувати створення відповідних військових з'єднань. Для цього слід забезпечити відповідну нормативно-правову базу, запровадивши передусім потрібні зміни до Закону України “Про оборону України”, до Воєнної доктрини України, Стратегії національної безпеки, Доктрини інформаційної безпеки та Концепції державної інформаційної політики України, які розставили б необхідні акценти на питаннях посилення кіберскладової національної безпеки та оборони й становлення, розвитку й захисту національної воєнно-інформаційної інфраструктури.

З огляду на подальше загострення ситуації довкола питань кіберінформаційної безпеки доцільно створити державний консорціум з розробки нових та модернізації вже існуючих засобів безпеки інформації, що циркулює в державних мережах, до створення якого можуть бути залучені відповідні департаменти Служби безпеки України, Державної спеціальної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та фахівці основних наукових та академічних інституцій (Інституту Кібернетики НАН України, Національного технічного університету України «Київський політехнічний інституту», Національного наукового центру "Харківський фізико-технічний інститут" тощо).

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично узагальнено та запропоновано розв'язання наукового завдання, що полягає у розробці пропозицій щодо забезпечення воєнно-інформаційної безпеки України на підставі аналізу та оцінки впливів актуальної геополітичної ситуації з урахуванням посилення загроз інформаційних війн. Основні наукові й практичні результати полягають у наступному.

З'ясовано, що війна як суспільно-політичний феномен є способом досягнення політичних, геополітичних та інших цілей з необмеженим застосуванням збройного насильства включно з інформаційно-психологічним за участю всього потенціалу держави або групи держав, підпорядкованого на певний тривалий або стислий період часу воєнним мобілізаційним завданням за одночасного максимального використання політико-дипломатичних, економічних, ідеологічних, інформаційних, психологічних та інших невоєнних засобів досягнення перемоги над ворогом.

Еволюція сучасних війн істотно зближує їх з “насильницькою” дипломатією та іншими невоєнним мирними способами розв'язання міжнародних конфліктів (миротворчістю). Зокрема, якщо війни класичного типу протиставлялися дипломатії як своїй протилежності, то практика сучасних війн у формі інформаційно-психологічного протиборства може розглядатися як “розумна” або “трансформаційна” дипломатія, що відноситься як і “публічна дипломатія” до цілковито самостійних напрямів зовнішньої політики розвинених держав. З'являються нетрадиційні поняття «операції після війни» й “операції, неподібні на війну”, що відображають реальність, якої не можуть уникнути сучасні ЗС у фазі налагоджування мирного життя після активної фази воєнної операції, громадянського збройного конфлікту тощо. Збройні сили, історично покликані нести смерть, повинні продемонструвати у даних ситуаціях здатність до миротворчості.

Саме тому еволюція війн - це еволюція різноманітних форм та методів інформаційно-психологічного “насильства” й відповідної “зброї” як знаряддя подібного насильства. Основна мета війни у війнах новітнього покоління полягає у тому, щоб, підкоривши волю супротивника нелетальними інформаційними впливами й морально-психологічним пригнічуваннмя волі населення та політичного керівництва держави чи групи держав, досягти станів повної або часткової десуверенізації та “зовнішнього управління”.

Завдяки “інформаційній зброї” як неодмінній компоненті усіх війн відбувається максимальне зближення понять “війни” як системи насильницьких політичних впливів й “бойових дій” із поняттям “воєнної безпеки”, внаслідок чого міняється характер збройних конфліктів сучасності. Саме тому образи сучасної “війни четвертого покоління”, війни превентивного та преемптивного плану, відносяться до «трансформації націй»; заповнення “вакуумів безпеки” тощо й пов'язані з поняттями війни нанотехнологічної, психологічної, інформаційної, консцієнтальної (війна світоглядів або типів свідомості).

Вищенаведена нетрадиційна точка зору на походження й призначення війн логічно підводить до виправдання “інформаційних війн” (Information's war або Cyberwar - IW) як єдино можливих й гуманістичних способів розв'язання міжнародних конфліктів, коли конфронтація між державами або міждержавними угрупуваннями переноситься в інформаційну сферу й має на меті нанесення пошкоджень, завдання збитків не безпосередньо життю людей, а інформаційним системам, процесам і ресурсам та тісно з ними пов'язаним життєво важливим структурам, порушення роботи політичних, економічних і соціальних систем, а також спричинюючи масове психологічне маніпулювання населенням з метою дестабілізації суспільства і держави.

Війни епохи постмодерну або епохи глобального інформаційного суспільства від війн епохи модерну передусім вирізняє принцип демасификації, заснований на використанні інформації для досягнення бажаних ефектів із істотним обмеженням числа бойових чинників у конкретному місці за одночасного збільшення швидкості й темпу переміщення військ на полі бою для того, щоб утруднити супротивнику можливість своєчасно зауважити таке переміщення. Цей принцип війни вимагає збільшення кількості й якості джерел інформації як у районі бойових дій, так і поза ним, що забезпечується за рахунок об'єднання в єдину систему даних, одержуваних розвідкою, системами спостереження і розпізнавання, використанням сенсорів як головних маневрених елементів, датчиків як інструментів морально-психологічного впливу.

Теорія мережевих війн розглядає сучасні збройні конфлікти як такі, що розгортаються в чотирьох суміжних сферах людської діяльної структури: фізичній, інформаційній, когнітивній (розумовій), соціальній. Кожна з означених структур має важливе самостійне значення, але вирішальний ефект у мережних війнах досягається за рахунок синергії: односпрямованої кооперативної дії різних чинників, усіх елементів у їх системній сукупності.

Основною характеристикою війн “четвертого покоління” є те, що вони ведуться з “невловимим” супротивником, який зазвичай вдається до асиметричної боротьби терористично-партизанського типу. Формат війн, які провадяться після 11 вересня 2001 року, вказує на три кардинальні особливості війни “четвертого покоління”:

- відсутність національної або наднаціональної (транснаціональної) основи у вигляді релігії або ідеології;

- “революція у військовій справі” (РВС) фіксує як технічну складову, так і гуманітарну й політико-моральнісну складові інформаційної революції в військовій справі та відповідні аспекти воєнно-інформаційної безпеки. Засоби асиметричного реагування на переважання США та їх союзників в інформаційній сфері, до яких вдаються їх потенційні супротивники із числа країн третього світу, можна характеризувати як феномен “контрреволюції в у військовій справі”;

- джерела воєнних загроз вкорінені у сфері воєнно-політичних відносин. Їх ознаки виявляються в конкретних військово-дипломатичних і військово-економічних акціях сторін, у діях протиборчих військ (сил), активізації інформаційно-психологічного протиборства й диверсійно-розвідувальної діяльності держав.

Слід розрізняти інформаційну політику держави в сфері оборони й інформаційну інфраструктуру воєнних дій як турботу військових про “воєнну інформацію” або ж “інформацію війни” (military information), покликану забезпечити такі потрібні у військовій справі процеси як маскування, отримання розвідувальних даних, картографування й рекогнисцування, зв'язок і командування, пропагандистську обробку свідомості військових для підвищення рівня їх “морально-психологічної стійкості” й зміцнення їх “бойового духу” (так само, з точністю “до навпаки” - для деморалізації свідомості ворога). Інакше кажучи, йдеться про усе те, що можна визначити як інформаційну інфраструктуру воєнних дій.

Метою інформаційної політики Української держави в сфері оборони є створення належної інформаційної інфраструктури забезпечення воєнної або оборонної безпеки шляхом належного регулювання інформаційних відносин та заохочення інформаційної діяльності.

Структура інформаційної політики України в сфері безпеки й оборони має бути продуктом взаємодії наступних п'яти структурних елементів: мета, суб'єкт, об'єкт, засоби, механізми.

Суб'єктами воєнно-інформаційної безпеки України є передусім вищі органи законодавчої й виконавчої влади, органи військового управління держави, коаліції держав, військово-політичні союзи тощо.

Об'єктами воєнно-інформаційної безпеки є усі сфери життєдіяльності суспільства, причетні до формування воєнно-інформаційного потенціалу країни: економіка, наука й техніка, соціально-політичні відносини й соціальні структури (включно з міжнародними), суспільна свідомість.

Засобами державної інформаційної політики України у сфері оборони є системна сукупність способів дій, норм, інститутів, пов'язаних з досягненням цілей політики національної безпеки й оборони. Українська держава в процесі реалізації подібної інформаційної політики має реалізувати увесь арсенал засобів, до яких передусім відносяться: політико-правові, правоохоронні, освітньо-соціалізуючі, соціально-психологічні, інструментальні тощо .

Забезпечення воєнно-інформаційної безпеки Української держави потребує оновлення “Доктрини інформаційної безпеки” та “Воєнної доктрини” та розроблення й прийняття цілісної “Концепції інформаційної політики держави у сфері оборони” на засадах визначення відповідних національних інтересів, загроз та викликів у сфері національної безпеки та оборони.

Україна має переглянути політику кіберінформаційної безпеки передусім у соціогуманітарному вимірі, зупинивши з допомогою різних моральних та матеріальних стимулів відплив з України кадрів висококваліфікованих фахівців з інформаційно-комунікаційних технологій. За прикладом високорозвинених країн слід розробити та реально втілювати в життя програму добору, моніторингу та супроводу обдарованої у сфері точних наук та комп'ютерних технологій молоді.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Петров В. В. Превентивний кризовий менеджмент як необхідна складова військових доктрин провідних країн світу / В. В. Петров // Актуальні проблеми міжнародних відносин: Збірник наукових праць. Випуск 64. Частина І (у двох частинах). - К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка. Інститут міжнародних відносин, 2006. - С. 172 - 176.

2. Петров В. В. Інформаційні виміри воєнної безпеки / В. В. Петров // Стратегічна панорама. - 2008. - № 1. - С. 166-171.

3. Петров В. В. Медіа-інформаційні фактори забезпечення воєнної безпеки / В. В. Петров // Нова парадигма. - 2009. - № 84. - С. 123- 135.

Статті в інших виданнях:

1. Петров В. В. Доктрина «преемптивних війн» та інформаційні виміри національної безпеки України / В. В. Петров // Наукові записки Київської школи сценування. - 2007. - № 3. - С. 36 - 43.

Матеріали доповідей конференцій:

1. Петров В. В. Інформаційний вимір національної безпеки України / В. В. Петров // Науково-практична конференція : Актуальні проблеми забезпечення інформаційної безпеки держави (20 березня 2009 р.): Збірник матеріалів - К. : Науково-видавничий відділ Національної академії СБ України, 2009. - С. 162 -163.

2. Петров В. В. Стан захищеності інформаційних ресурсів України та шляхи її вдосконалення / В. В. Петров // Круглий стіл : Електронне врядування в системі національної безпеки України (18 листопада 2008 р.) : Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір: матеріали круглих столів та конференцій проведених Національним інститутом проблем міжнародної безпеки впродовж 2008 - 2009 років // НІПМБ. - К. : ВД «Стилос», 2009. - С. 577 - 579.

3. Петров В. В. Моніторинг відкритих джерел інформації як одна з форм виявлення маніпулятивних інформаційних впливів / В. В. Петров // Круглий стіл : Моніторинг та прогнозування в системі національної безпеки України (25 червня 2008 р.) : Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір: матеріали круглих столів та конференцій проведених Національним інститутом проблем міжнародної безпеки впродовж 2008 - 2009 років // НІПМБ. - К. : ВД «Стилос», 2009. - С. 668 - 670.

4. Петров В. В. Щодо окремих зовнішніх загроз національній безпеці України в інформаційній сфері / В. В. Петров // Міжнародний круглий стіл : Інформаційний суверенітет та відкритість державної влади в Україні (17 червня 2008 р.) : Актуальні проблеми міжнародної безпеки: український вимір: матеріали круглих столів та конференцій проведених Національним інститутом проблем міжнародної безпеки впродовж 2008 - 2009 років // НІПМБ. - К. : ВД «Стилос», 2009. - С. 524 - 527.

5. Петров В. В. Щодо присутності України й Росії в європейському інформаційному просторі / В. В. Петров //Міжнародна конференція : Україна та Росія в політичному просторі «єдиної Європи» (22 жовтня 2007 р.) : Матеріали міжнародної конференції / НІПМБ. - К. : «Фоліант», 2007. - С. 189 - 190.

6. Петров В. В. Щодо відкритості та прозорості у діяльності «силових» структур/ В. В. Петров // Круглий стіл : Відкритість і прозорість української влади в умовах її реформування (30 листопада 2007 р.) : Матеріали Експертного круглого столу / НІПМБ. - К. : ПЦ «Фоліант», 2008. - С. 27 - 28.

7. Петров В. В. Адекватність системи забезпечення воєнної безпеки України сучасним викликам та загрозам як зовнішньополітичний чинник євроінтеграції / В. В. Петров // IV Міжнародна науково-практична конференція : Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи (18 травня 2007 р.) : Тези доповідей. - К. : Вид-во МНТУ, 2007. - С. 76 - 78.

АНОТАЦІЯ

Петров В. В. Воєнно-інформаційна безпека України за умов посилення загроз інформаційних війн. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 21.01.01 - основи національної безпеки держави (політичні науки). - Національний інститут проблем міжнародної безпеки при РНБО України. -

Київ, 2010.

Дисертація присвячена теоретико-методологічному дослідженню механізмів забезпечення воєнно-інформаційної безпеки держави як складової національної безпеки. Комплексно розглянуто сутнісні характеристики, функції та зміст понять “війна” та “воєнно-інформаційна безпека”.

Визначено співвідношення воєнної та інформаційної безпеки у процесі забезпечення національної безпеки держави в сучасних геополітичних умовах з урахуванням актуалізації загроз інформаційних війн.

Запропоновані відповідні підходи та пропозиції щодо забезпечення воєнно-інформаційної безпеки держави з урахуванням досвіду провідних держав світу.

Ключові слова: воєнно-інформаційна безпека держави, інформаційні впливи, інформаційна політка у сфері оборони.

АННОТАЦИЯ

Петров В. В. Военно-информационная безопасность в условиях усиления угроз информационных войн. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата политических наук по специальности 21.01.01 - основы национальной безопасности государства (политические науки). - Национальный институт проблем международной безопасности при СНБО Украины. - Киев, 2010.

...