Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ УКРАЇНИ

УДК 342.9.796

АдміністративнО-ПРАВОВІ основи РЕГУЛЮВАННЯ

ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ І СПОРТУ

12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Рєпкіна Юлія Миколаївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування України, Кабінет Міністрів України

Науковий керівник - кандидат юридичних наук Удод Микола Васильович, Донецький національний університет, доцент кафедри державно-правових дисциплін

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор Стеценко Семен Григорович, Національна академія прокуратури України, завідувач кафедри теорії держави і права

кандидат юридичних наук, професор Коваль Микола Васильович, Національний університет Державної податкової служби України, начальник кафедри управління, адміністративного права і процесу та адміністративної діяльності

Захист відбудеться «24» березня 2010 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.004.16 у Національному університеті біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 15, корп. 3, кім. 65

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного університету біоресурсів і природокористування України за адресою: 03041, Київ, вул. Героїв Оборони, 13, корп. 4, кім. 28

Автореферат розісланий «23» лютого 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради О.Ю. Піддубний



Рєпкіна Ю.М. Адміністративно-правові основи регулювання фізичної культури і спорту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Національний університет біоресурсів і природокористування України, Київ, 2010.

Дисертація є комплексним дослідженням проблем адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту.

У дисертації розглянуто фізичну культуру і спорт як об'єкт державного регулювання, досліджено систему державних органів у сфері фізичної культури і спорту, теоретичні та практичні аспекти здійснення державного контролю, повноваження органів місцевого самоврядування з питань фізичної культури і спорту. Проаналізовано процедуру ліцензування як виду неюрисдикційного провадження.

Сформульовано пропозиції щодо вдосконалення законодавства про фізичну культуру і спорт.

Ключові слова: фізична культура, спорт, ліцензування, державний контроль, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, методи державного регулювання.



Репкина Ю.Н. Административно-правовые основы регулирования физической культуры и спорта. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.07 - административное право и процесс; финансовое право; информационное право. - Национальный университет биоресурсов и природопользования Украины, Киев, 2010.

Диссертация является комплексным исследованием проблем административно-правового регулирования физической культуры и спорта.

В диссертации рассмотрена физическая культура и спорт как объект государственного регулирования, проанализировано национальное законодательство и законодательство зарубежных стран о физической культуре и спорте, рассмотрено правовое положение спортивных организаций. ліцензування фізичний спорт провадження

Исследованы система государственных органов в сфере физической культуры и спорта, теоретические и практические аспекты осуществления государственного контроля, полномочия органов местного самоуправления по вопросам физической культуры и спорта.

Обоснована необходимость усовершенствования системы государственных органов в сфере физической культуры и спорта, распределения полномочий на региональном и местном уровне исходя из принципа: государственная власть обеспечивает регулирование и развитие спорта высших достижений в соответствии с общенациональными интересами, а органы местного самоуправления заботятся о развитии массового спорта на пользу конкретного села, поселка, города.

Сформулировано понятие государственного контроля в сфере физической культуры и спорта, его принципы, цель и основные задачи.

Проанализирована процедура лицензирования физкультурно-оздоровительной и спортивной деятельности как вид неюрисдикционного производства. Сформулированы предложения по усовершенствованию процедуры и системы органов, наделенных полномочиям по вопросам лицензирования физкультурно-оздоровительной и спортивной деятельности.

Особенное внимание уделено усовершенствованию форм и методов государственного влияния в сфере физической культуры и спорта, вопросам гармонизации национального законодательства с международными правовыми актами в контексте усовершенствования правового регулирования физической культуры и спорта.

Определены факторы повышения эффективности государственного регулирования физической культуры и спорта. Сформулированы предложения по совершенствованию законодательства о физической культуре и спорте.

Ключевые слова: физическая культура, спорт, лицензирование, государственный контроль, органы государственной власти, органы местного самоуправления, методы государственного регулирования.



Y.М. Repkina. Administrative and legal basis of the regulation of sports and physical culture. - Dissertation is the manuscript.

Dissertation for award a scientific degree of the candidate (PhD) of legal sciences on speciality 12.00.07 - Administrative law and administrative process; financial law; information law. - National University of Life and Environmental Sciences of Ukraine, Kyiv, 2010.

This dissertation thesis is a complex research of the problems related to administrative and legal regulation of physical culture and sport. This thesis considers sport and physical culture as an object of the state regulation. The author analyzes the system of the state authorities in the sphere of physical culture and sport, as well as theoretical and practical aspects of state control. Research also concerned the competence of local self-government as to the physical culture and sport. It analyzes the license procedure of the physical and recreation sport activities as a type of non-jurisdiсtional process.

She makes specific suggestions as to the improvement of the legislation on physical culture and sport.

Key words: physical culture, sport, licensing, state control, state authorities, local self-government authorities, methods of state regulation.



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. В умовах соціально-економічних і політичних перетворень сучасної України особливого значення набувають питання зміцнення фізичного і духовного здоров'я людини, формування здорового способу життя.

Як свідчить світовий досвід засоби фізичної культури і спорту володіють універсальною здатністю в комплексі вирішувати проблеми підвищення рівня здоров'я населення і формування здорового морально-психологічного клімату в колективах і у суспільстві в цілому. Розуміння того, що майбутнє будь-якої країни обумовлюється здоров'ям членів суспільства, зумовило посилення ролі фізичної культури і спорту в діяльності зі зміцнення держави і суспільства, активного використання засобів фізичної культури і спорту у підтримці та зміцненні здоров'я населення.

Вирішення проблем адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту та чіткої правової регламентації, підвищення ефективності діяльності органів державної влади зі здійснення контролю у сфері фізичної культури і спорту, чітке розмежування повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування, розробка шляхів оптимізації державного регулювання фізичної культури і спорту є визначальними чинниками поліпшення якості цього регулювання.

Необхідність проведення дисертаційного дослідження обумовлена низкою підстав. Серед них: по-перше, відсутність комплексних досліджень із питань адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту; по-друге, необхідність дослідження та аналізу нормативно-правової бази діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту з метою надання пропозицій щодо її удосконалення; по-третє, створення передумов забезпечення реалізації права громадян України на заняття фізичною культурою і спортом та конституційних норм, відповідно до яких держава забезпечує розвиток фізичної культури і спорту (ст. 49 Конституції України) шляхом підвищення ефективності діяльності державних органів управління у сфері фізичної культури і спорту й органів місцевого самоврядування; по-четверте, удосконалення законодавства про форми і методи державного впливу у сфері фізичної культури і спорту; по-п`яте, гармонізація вітчизняного законодавства із міжнародними правовими актами в контексті удосконалення правового регулювання фізичної культури і спорту.

Тема дисертації наразі є актуальною ще й тому, що недоліки у адміністративно-правовому регулюванні фізичної культури і спорту позначаються на здоров`ї нації, що обумовлює як майбутнє держави, так і здатність людей працювати та захищати свою державу, а також на міжнародному авторитеті України.

Наукове дослідження адміністративно-правових основ регулювання фізичної культури і спорту в умовах переходу до ринкових відносин є надзвичайно актуальним для вітчизняної юридичної науки. Розв'язання проблем цієї сфери має важливе теоретичне і практичне значення для регулювання фізкультурно-оздоровчих і спортивних відносин, для вдосконалення законодавства про фізичну культуру і спорт.

Дослідження проблематики дисертації, аналіз розвитку наукової думки щодо державного управління фізичною культурою і спортом, а також сформульовані теоретичні висновки ґрунтуються на загальних досягненнях юридичної науки, у тому числі на результатах досліджень учених-фахівців адміністративного права, загальної теорії права тощо.

Окремі адміністративно-правові аспекти означеної проблеми досліджувались у працях таких вітчизняних та зарубіжних фахівців у сфері адміністративного права, як В.Б. Авер'янов, О.Ф. Андрійко, І.К. Залюбовська, М.С. Студенікіна, В.К. Колпаков, В.І. Курило, В.Л. Грохольський, С.Г. Стеценко, М.В. Коваль, В.В. Костицький, О.О. Майданник, І.В. Арістова, С.І. Хом'яченко, а також учених у сфері фізкультури та спорту Ю.П. Мичуда, В.П. Платонов, С.В. Алексеєв, С.І. Гуськов, І.І. Переверзін, Л.В. Арістова, С.П. Шпілько, Р.Г. Гостев, М. Фраскареллі та інших.

Емпіричну основу дослідження склали нормативно-правові акти України, ряду зарубіжних країн (Росія, Казахстан, Узбекистан, Італія, Іспанія, Польща, США, Франція тощо) і Європейського Союзу про фізичну культуру і спорт, матеріали практичної діяльності спортивних організацій різних типів, державних органів і органів місцевого самоврядування з питань регулювання фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності.

Разом із тим питання адміністративно-правових основ регулювання фізичної культури і спорту до нині ще не були предметом окремого дослідження. Кандидатська дисертація Н.Г. Ярової «Організаційно-правове регулювання в галузі спорту України» (2009р.) стала першою спробою наукового вивчення організаційно-правового регулювання у сфері спорту. Слід відзначити, що визначений автором об'єкт дослідження є ширшим ніж у поданій до захисту роботі, поставлені мета та завдання різняться. Саме тому дисертаційне дослідження видається необхідним та своєчасним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно із Пріоритетними напрямами наукових досліджень Національного університету біоресурсів і природокористування України у контексті проведення у нашій державі адміністративно-правової реформи та безпосередньо пов'язана з адміністративно-правовими аспектами наукової ініціативної теми «Взаємозв'язок біологічного віку та стану фізичної підготовленості студентів вищих аграрних навчальних закладів» (номер державної реєстрації 0104U004548) Національного університету біоресурсів і природокористування України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка наукових положень та пропозицій з удосконалення нормативно-правової бази діяльності органів державної влади у сфері фізичної культури і спорту на основі теоретичного аналізу адміністративно-правових основ регулювання фізичної культури і спорту в Україні.

Поставлена мета визначає такі основні завдання дисертаційного дослідження:

- з'ясування понять фізичної культури і спорту, їх особливостей та основних характеристик;

- аналіз розвитку та становлення законодавства про фізичну культуру і спорт; чинного законодавства, яке регулює здійснення державного управління у сфері фізичної культури і спорту в Україні та в інших країнах для визначення кола проблем, які потребують законодавчого врегулювання;

- виявлення особливостей правового становища фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій ;

- визначення системи державних органів у сфері фізичної культури і спорту;

- розкриття ролі державного ліцензування фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності у забезпеченні прав громадян на одержання якісних і безпечних послуг у сфері фізичної культури і спорту, дослідження етапів процедури ліцензування фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності й вимог до фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій;

- формулювання загальних засад державного регулювання здійснення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності;

- дослідження кола повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту, виявлення методів розмежування повноважень між цими органами;

- формування шляхів оптимізації державного регулювання фізичної культури і спорту, удосконалення форм і методів державного впливу у цій сфері, гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародними правовими актами;

- вивчення досвіду зарубіжних країн в адміністративно-правовому регулюванні фізичної культури і спорту.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, які виникають у процесі здійснення адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту.

Предметом дослідження є правові норми адміністративного законодавства та адміністративно-правові акти, які регулюють діяльність органів державної влади й місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту.

Методологічна основа дослідження. У дослідженні використовувалася сукупність загальних методів наукового пізнання, а також методів, застосовуваних у юридичній науці. Одним із них є загальнонауковий діалектичний метод пізнання, що дозволив дисертанту досліджувати стан законодавства України та інших країн стосовно адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту. Методи індукції та дедукції дозволили сформулювати загальні положення правового забезпечення фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності на підставі правового регулювання кожного з цих видів із застосуванням як загальних, так і спеціальних правових норм. Використання методів емпіричного дослідження (спостереження і порівняння) дозволило виявити основні характеристики державного управління у сфері фізичної культури і спорту.

Для вирішення завдань дисертаційного дослідження широко використовувалися і приватно-наукові методи пізнання: формально-юридичний, порівняльно-правовий, системно-функціональний методи правових досліджень для вивчення існуючих в Україні та інших країнах світу адміністративно-правових відносин у сфері фізичної культури і спорту, а також для визначення можливостей та шляхів гармонізації вітчизняного законодавства з міжнародно-правовими актами. Знайшов своє застосування й історико-правовий метод для вивчення процесу виникнення і розвитку законодавства про фізичну культуру і спорт. Використовувалися й інші методи наукового пізнання, у тому числі метод абстрагування, застосований для формування понять шляхом об'єднання існуючих понять, що пов'язані відношеннями типу рівності. Комплексне використання зазначених методів дозволило під час роботи над темою дослідження вирішити теоретичні та практичні завдання, які ставив перед собою автор.

Наукова новизна одержаних результатів дисертації полягає в тому, що вона є першим комплексним дослідженням у вітчизняній юридичній науці адміністративно-правових основ регулювання фізичної культури і спорту. У роботі були досліджені адміністративно-правові аспекти регулювання фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності, визначені особливості правового становища фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій, виявлені етапи формування законодавства про фізичну культуру і спорт та перспективи його розвитку, сформована система державних органів у сфері фізичної культури і спорту, проаналізовані їх повноваження у визначеній сфері, з'ясована роль державного ліцензування у забезпеченні прав громадян на високоякісні фізкультурно-оздоровчі та спортивні послуги, визначені принципи та завдання державного контролю у сфері фізичної культури і спорту, розроблена й обґрунтована теоретична база правового забезпечення адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту; підготовлені пропозиції щодо вдосконалення законодавства з теми дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів конкретизується у таких основних положеннях та висновках, які виносяться на захист:

вперше:

- в узагальненому вигляді проведено розширений аналіз системи державних органів у сфері фізичної культури і спорту;

- сформульовано поняття «державного контролю у сфері фізичної культури і спорту»;

- визначено мету та спеціальні принципи державного контролю у сфері фізичної культури і спорту;

- сформульовано основні завдання державного контролю у сфері фізичної культури і спорту;

- доведено необхідність визначення і закріплення в законодавстві комерційних видів спорту, а також професійних ліг (категорій), які провадитимуть свою діяльність відповідно до законодавства про професійний спорт та організаційно-правових форм спортивних організацій, які можуть брати участь у професійному спорті, зокрема господарські організації у вигляді закритого акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю;

удосконалено:

- поняття спортивної організації, спортивного підприємства;

- визначення інституту державного контролю у сфері фізичної культури і спорту;

- низку нормативно-правових актів з питань регулювання фізичної культури і спорту шляхом розробки пропозицій по внесенню змін і доповнень на підставі виявлення правових колізій, неточностей та недоліків у чинних актах;

дістало подальший розвиток:

- правове регулювання процедури ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, зокрема пропонується передати повноваження із прийняття документів на одержання ліцензії на провадження фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності Управлінням у справах сім`ї, молоді і спорту обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. Для створення механізму реалізації цього положення необхідно введення у функціонування інформаційної мережі, яка забезпечуватиме швидку і коректну передачу даних щодо заяв і документів осіб, які бажають одержати ліцензію на здійснення фізкультурно-оздоровчої та спортивної діяльності в Мінсім'ямолодьспорті;

- дослідження засобів розмежування повноважень органів державної влади й органів місцевого самоврядування, зокрема з питань фізичної культури і спорту, виходячи з принципу: державна влада забезпечує регулювання і розвиток спорту вищих досягнень відповідно до загальнонаціональних інтересів, а органи місцевого самоврядування беруть на себе турботу про розвиток масового спорту на користь конкретного села, селища, міста;

- тенденції державного управління у напрямі збільшення втручання в розвиток сфери фізичної культури і спорту, але зі збереженням балансу публічних і приватних інтересів.

Обґрунтованість і достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій підтверджується:

- використанням при аналізі конкретних суспільних відносин і їх правового регулювання сукупності прийомів, методів і способів теоретичного та практичного пізнання дійсності;

- дослідженням значного матеріалу із практики державного управління у сфері фізичної культури і спорту в Україні, країнах СНД і далекого зарубіжжя.

Наукове значення результатів роботи полягає в тому, що в ній набули розвитку правові знання про адміністративно-правові основи регулювання фізичної культури і спорту, правову організацію такої діяльності, державний контроль у сфері фізичної культури і спорту.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що теоретичні положення роботи доведено до рівня конкретних практичних пропозицій і рекомендацій щодо правового забезпечення розвитку адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту.

Основні положення і висновки дисертації можуть бути використані у процесі подальшого удосконалення законодавства України у сфері фізичної культури і спорту, при визначенні сучасної політики і побудові довгострокових програм розвитку фізичної культури і спорту в Україні.

Положення дисертаційної роботи використовуються у навчальному процесі при викладанні дисципліни «Адміністративне право України», спецкурсу «Спортивне право України» у Донецькому національному університеті (довідка № 379101- 27/6.8.0 від 12.05.2009 р.). Матеріали наукового дослідження застосовуються обласною державною адміністрацією у нормотворчій діяльності з метою вдосконалення законодавства про фізичну культуру і спорт. Рекомендації щодо ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, сформульовані у дисертаційному дослідженні, використовуються у практичній діяльності ТОВ «Авторитет».

Викладені у дисертації положення можуть бути використані у науково-дослідній сфері - при подальших наукових дослідженнях теоретичних проблем здійснення адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту; у навчальному процесі - для розробки навчально-методичних комплексів, навчальних програм із курсу спортивного та адміністративного права, для підготовки лекцій із зазначених дисциплін.

Основні результати дослідження використані при підготовці навчального посібника «Спортивне право України».

Особистий внесок здобувача. Сформульовані у дисертації положення, узагальнення, оцінки та висновки, рекомендації і пропозиції обґрунтовані дисертантом на підставі особистих досліджень у результаті опрацювання та аналізу відповідних наукових та нормативно-правових джерел.

Апробація результатів дисертації. Результати дисертаційного дослідження неодноразово розглядалися на засіданнях кафедри конституційного і міжнародного права Донецького національного університету, доповідалися на таких наукових конференціях: ІІ міжнародній науково-практичній конференції «Олімпійський спорт, фізична культура, здоров'я нації у сучасних умовах» (м. Луганськ, червень 2005 р.); науково-практичній конференції «Реалізація чинних Цивільного та Господарського кодексів України: проблеми та перспективи» (м. Київ, листопад 2005 р.); підсумковій науковій конференції Донецького національного університету за період 2005-2006 рр. (м. Донецьк, березень 2007 р.); науково-практичній конференції «Держава, регіон, місто: проблеми теорії і практики» (м. Донецьк, вересень 2007 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Фізична культура і спорт: питання освіти та практики» (м. Донецьк, листопад 2008 р.), науковій конференції професорсько-викладацького складу, наукових співробітників і аспірантів Донецького національного університету за підсумками науково-дослідної роботи за період 2007-2008 рр. (м. Донецьк, квітень, травень 2009).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації викладено у 6 статтях, 4 з яких розміщено у виданнях, визнаних ВАК України фаховими з юридичних наук, у 2 тезах доповідей на науково-практичній конференції та в навчальному посібнику. У цих публікаціях відображені основні положення дисертації, проміжні результати дослідження та зроблені висновки щодо вирішення досліджуваних у роботі проблем.

Структура роботи та її послідовність обумовлені метою дослідження та логікою викладення матеріалу. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, що об'єднують дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 232 сторінок, з них основного тексту 205 сторінок, додатків 4 сторінок, список використаних джерел із 215 найменувань на 23 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження дисертації, розкривається стан наукової розробки щодо адміністративно-правових основ регулювання фізичної культури і спорту, подається характеристика об'єкта, предмета, емпіричної та методологічної основи дослідження, визначається мета і завдання дослідження, формулюється наукова новизна та викладаються основні положення, які виносяться на захист, висвітлюється практичне значення й апробація результатів дослідження, вказуються публікації та апробації за темою дисертації.

Розділ 1 «Фізична культура і спорт як об'єкт державного регулювання» складається із трьох підрозділів, у яких здійснено всебічний аналіз поняття фізичної культури і спорту; нормативно-правового регулювання фізичної культури і спорту; правового становища фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій.

У підрозділі 1.1 «Поняття фізичної культури і спорту» автором досліджуються загальнотеоретичні проблеми науки адміністративного права щодо категорій «фізична культура» і «спорт». З'ясовано, що в законодавстві більшості країн СНД поняття фізичної культури і спорту збігаються у загальних рисах, а спорт розглядається як один з елементів фізичної культури.

Багатогранність сучасного спорту потребує введення додаткових диференціацій і класифікацій спорту, що розкривають сутність і особливості кожного з його напрямів. Наголошується на необхідності закріплення в національному законодавстві структури спорту, що сприятиме послідовному регулюванню діяльності у сфері фізичної культури і спорту, а також на тому, що найбільш доцільно підрозділяти спорт на масовий (загальнодоступний) і спорт вищих досягнень, який у свою чергу поділяти на любительський та професійний спорт, який має комерційний характер.

Відзначається, що в науковій літературі й у практиці зустрічаються різноманітні підходи до суті професійного спорту, хоча багато законодавчих актів зарубіжних країн містять поняття професійного спорту як виду підприємницької (комерційної) діяльності, але у вітчизняному законодавстві немає визначення професійного спорту. Сформульовано поняття «професійний спорт», яке пропонується закріпити у Законі «Про фізичну культуру і спорт», зокрема це підприємницька (комерційна) діяльність із задоволення інтересів професійних спортивних організацій, спортсменів, що обрали спорт своєю професією, і глядачів, з метою одержання прибутку.

Розглядаються проблеми розвитку і функціонування комерційних і некомерційних видів спорту. Ураховуючи, що в законодавстві вказано, що держава стимулює розвиток фізичної культури і спорту, створює умови для правового захисту інтересів громадян у цій сфері і водночас заохочує прагнення громадян укріплювати своє здоров'я і вести здоровий спосіб життя, а також важливу роль спорту у вихованні молоді, держава зобов'язана створити такий режим діяльності спортивних організацій комерційно невигідних видів спорту, при якому вони могли б не тільки існувати, але й розвиватися. Дисертант бачить можливість реалізації даних положень шляхом визначення комерційних видів спорту (наприклад, футбол, баскетбол, волейбол, бокс, теніс), на які буде розповсюджуватися законодавство про професійний спорт, інші ж види спорту слід прирівняти до некомерційних. Такі дії зможуть забезпечити створення сприятливого режиму для функціонування і розвитку некомерційних видів спорту, які потребують свого особливого правового регулювання, відмінного від регулювання професійного спорту.

Наголошується, що державне управління фізичною культурою і спортом формується виходячи з того, що держава не може стояти осторонь від процесів, які відбуваються в цій сфері, але її втручання має зберігати баланс між особистим вибором, суспільним регулюванням і контролем.

У підрозділі 1.2 «Нормативно-правове регулювання фізичної культури і спорту» здійснюється аналіз різних нормативно-правових актів загального та спеціального характеру, що регулюють діяльність у сфері фізичної культури і спорту, закріплюють повноваження державних органів і органів місцевого самоврядування з цих питань. Це дослідження було зумовлено наявністю значної кількості нормативно-правових актів, що закріплюють організацію та здійснення адміністративно-правового регулювання фізичної культури по-різному. Достатньо часто це можливо спостерігати при аналізі нормативно-правових актів різних країн. У цьому разі дослідження носить порівняльний характер із з'ясуванням норм, що більш ефективно регулюють наявні відносини. В іншому випадку, коли правові норми по-різному регламентують відповідні відносини, завданням автора було виявити ефективну та життєздатну правову норму.

Сьогодні здійснюється активне становлення і розвиток галузі законодавства сфери фізичної культури і спорту, яка є об'єднанням нормативно-правових актів у певних сферах правового регулювання суспільних відносин, що характеризуються єдністю змісту, форми і системними взаємозв'язками. Проте слід ураховувати, що не будь-яка сукупність нормативно-правових актів складає галузь законодавства. Для цього вони мають володіти певною специфікою, що не дозволяє включити їх до складу вже існуючих галузей права. Дані нормативно-правові акти повинні мати особливий об'єкт регулювання (фізична культура і спорт - у даному випадку), бути в тісному взаємозв'язку, взаємозалежності, ієрархічній підпорядкованості тощо. У цьому аспекті слід розглядати такі закони: «Про антидопінговий контроль в спорті», «Про підтримку олімпійського, паралімпійського руху і спорту вищих досягнень» тощо, серед яких варто виділити Закон «Про фізичну культуру і спорт», який виконує роль головного нормативно-правового акта у сфері фізичної культури і спорту і є основою для нових правових актів. У 2005-2009 рр. активність прийняття нормативно-правових актів, що регулюють діяльність у сфері фізичної культури і спорту, збільшилася. Незважаючи на цей факт, на даний час, на жаль, весь комплекс цих нормативно-правових актів у юридичній літературі не досліджений. Крім того, не здійснена систематизація та аналіз (коментування) відповідної законодавчої бази.

Отже, якщо говорити сьогодні про спортивне право як про сформовану комплексну галузь права ще трохи рано, то про галузь законодавства вже навіть необхідно. Розгляд законодавства про фізичну культуру і спорт у такому ракурсі дозволить найближчим часом якісно його удосконалити.

З'ясовано, що державне регулювання сфери фізичної культури і спорту в Україні все більше схиляється до інтервенціоністської моделі, незважаючи на відсутність спеціальних положень, присвячених фізичній культурі і спорту в Конституції України.

У підрозділі 1.3 «Правове становище фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій» досліджується правове становище фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій, надається аналіз і пропонується класифікація суб'єктів фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності за різними критеріями: характер виконуваних ними функцій (ті, які здійснюють діяльність, і ті, які організовують її чи керують нею); зміст діяльності (підготовка спортсменів до змагань, проведення занять зі спортсменами - любителями та професіоналами тощо); співвідношення обсягу спортивної діяльності й загального обсягу господарської діяльності; територія діяльності (місцевого значення, всеукраїнські, міжнародні). Розроблені особливості кожного виду суб'єктів, які треба враховувати уряду при формуванні та реалізації політики у сфері фізичної культури і спорту.

Відзначається, що для кваліфікованого регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту слід ураховувати, що найбільш перспективними організаційно-правовими формами є закриті акціонерні товариства (для спортивних-професійних клубів) і товариства з обмеженою відповідальністю (для спортивно-оздоровчих клубів), підприємства, засновані на приватній власності (для невеликих спортивних організацій).

Доводиться позиція необхідності втручання держави у регулювання професійного спорту шляхом визначення організаційно-правових форм спортивних організацій, які беруть участь у професійному спорті у вигляді акціонерного товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Ці організаційні форми є найсприятливішими в умовах розвитку професійного спорту в Україні.

Розділ 2 «Повноваження й завдання державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту» складається з чотирьох підрозділів, у яких розкриваються особливості адміністративно-правового регулювання фізичної культури і спорту, досліджується система державних органів у сфері фізичної культури і спорту, державне ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності як вид неюрисдикційного провадження, повноваження державних органів зі здійснення контролю та повноваження органів місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту.

У підрозділі 2.1 «Система державних органів у сфері фізичної культури і спорту» здійснюється розширений аналіз системи органів у сфері фізичної культури і спорту, який дозволив автору дисертаційного дослідження виявити взаємозв'язки між різними елементами цієї системи.

Доводиться, що для здійснення державою своїх функцій у сфері фізичної культури і спорту необхідна система державних органів. Державному органу властиві такі ознаки: від імені держави здійснює її завдання і функції за допомогою певного виду діяльності; має певну компетенцію, тобто сукупність завдань, функцій, прав і обов'язків; володіє владними повноваженнями; характеризується певною структурою тощо.

Обґрунтовується, що фізична культура і спорт як самостійна галузь впливає на систему державних органів. Кожний державний орган відповідно до покладених на нього повноважень виконує певні функції.

Дисертантом розглядається система державних органів у сфері фізичної культури і спорту виходячи із класифікації залежно від обсягу компетенції: органи загальної компетенції; органи міжгалузевої (функціональної) компетенції; органи галузевої (спеціальної) компетенції.

Досліджено історію формування та розвитку центрального органу виконавчої влади з фізичної культури і спорту. Доведено, що постійні зміни (які продовжуються і зараз) в управлінні фізкультурним і спортивним рухом створюють чималі додаткові труднощі в розвитку цієї галузі.

Автор аналізує нормативно-правову базу, що регламентує повноваження та завдання органів державної влади у сфері фізичної культури і спорту: Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Кабінету Міністрів України, місцевих органів виконавчої влади й ін. Проаналізована структура Мінсім'ямолодьспорту, повноваження та нормативне регулювання діяльності різних елементів цієї структури (департаментів, відділів тощо).

У підрозділі 2.2 «Державне ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності як вид неюрисдикційного провадження» розглядається процедура ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, яку слід віднести до неюрисдикційного провадження, спрямованого на упорядкування відносин, пов'язаних з офіційним підтвердженням певних прав у сфері фізичної культури і спорту, тобто дозвільного неюрисдикційного провадження.

Детально аналізується процедура державного ліцензування у сфері фізичної культури і спорту, ліцензійні вимоги та практика їх реалізації. Вказується на недосконалість правового регулювання порядку одержання ліцензії на здійснення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, пропонується для вдосконалення механізму реалізації процесу ліцензування чітко вказати у вимогах до договору з лікувально-фізкультурним диспансером або іншою медичною установою про диспансерне медичне обслуговування споживачів фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг і для реалізації цього положення розробити і затвердити Типовий договір із лікувально-фізкультурним диспансером або іншою медичною установою про диспансерне медичне обслуговування споживачів фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг.

Автор обґрунтовує необхідність доповнення відповідних нормативно-правових актів, які закріплюють вимогу до наявності договорів про страхування і про диспансерне медичне обслуговування, положенням про їх термін дії мінімум протягом одного року, ураховуючи, що відповідно законодавству планова перевірка ліцензіата проводиться не частіше ніж один раз на рік.

У підрозділі 2.3 «Повноваження державних органів зі здійснення контролю у сфері фізичної культури і спорту» міститься дослідження основних теоретичних питань здійснення державного контролю у сфері фізичної культури і спорту як головного засобу забезпечення безпеки занять фізичною культурою і спортом. Доводиться, що державний контроль за діяльністю у сфері фізичної культури і спорту є одним із засобів забезпечення законності у державному управлінні фізкультурним і спортивним рухом.

Автором обґрунтовано, що державний контроль у сфері фізичної культури і спорту - це діяльність компетентних органів, спрямована на додержання вимог законодавства про фізичну культуру і спорт, забезпечення гарантій реалізації відповідних правових норм та утвердження законності у фізкультурно-оздоровчих і спортивних відносинах. Контроль дає можливість не лише виявляти й усувати наслідки правопорушень, але й застосовувати у разі потреби до порушників законодавства про фізичну культуру і спорт заходи відповідальності.

Установлено, що метою такого контролю є відповідність діяльності підконтрольних суб'єктів установленим вимогам законодавства про фізичну культуру і спорту, які спрямовані на організацію та провадження діяльності фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій, а також забезпечення безпеки споживачів фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг. Звертається увага, що законодавча регламентація державного контролю у сфері фізичної культури і спорту не має обмежуватися лише посиланням на необхідність здійснення контролю, а має містити весь механізм його здійснення та наслідки контролювання.

Доведено, що основою для визначення принципів державного контролю за діяльністю у сфері фізичної культури і спорту є встановлені загальні принципи державного контролю, які мають свої особливості у цій галузі, а також спеціальні принципи, притаманні сфері фізичної культури і спорту.

Аргументовано доводиться необхідність доповнення Закону України «Про фізичну культуру і спорт» статтею щодо основних завдань державного контролю у сфері фізичної культури і спорту, серед яких: забезпечення реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту; запобігання порушенням законодавства України у сфері фізичної культури і спорту, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання фізкультурно-оздоровчими і спортивними організаціями стандартів і нормативів у сфері фізичної культури і спорту, запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина у цій сфері.

У підрозділі 2.4 «Повноваження органів місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту» досліджуються види та способи розмежування повноважень органів місцевого самоврядування у сфері фізичної культури і спорту та їх правове закріплення. Аргументовано доводиться необхідність удосконалення як структури управління у сфері фізичної культури і спорту на державному рівні, так і розподіл повноважень на регіональному і місцевому рівнях.

Пропонується більш детально регламентувати повноваження відповідних органів у законодавстві України виходячи із принципу: державна влада забезпечує регулювання і розвиток спорту вищих досягнень відповідно до загальнонаціональних інтересів, а органи місцевого самоврядування беруть на себе турботу про розвиток масового спорту на користь конкретного села, селища, міста.

Наголошується, що виключні повноваження сільських, селищних та міських рад, закріплені у Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», мають бути доповнені повноваженням у сфері фізичної культури і спорту Закону України, зокрема повноваженням із прийняття рішення про політику зі створення умов для заняття фізичною культурою і спортом за місцем проживання і в місцях відпочинку, що проводиться на відповідній території.

Розділ 3 «Шляхи оптимізації державного регулювання фізичної культури і спорту» присвячений дослідженню шляхів удосконалення форм і методів державного впливу у сфері фізичної культури і спорту. У цьому розділі розглядається гармонізація вітчизняного законодавства з міжнародними правовими актами в контексті удосконалення правового регулювання фізичної культури і спорту та пропонуються шляхи вирішення проблем, що існують у цій сфері.

У підрозділі 3.1 «Удосконалення форм і методів державного впливу у сфері фізичної культури і спорту» дисертантом зазначається, що враховуючи особливе значення фізичної культури і спорту в розвитку демократичної держави і формування здорової націй, складність для більшості суб'єктів процесу ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності, установленого у національному законодавстві, доцільно передати повноваження із прийняття документів на одержання ліцензії на провадження фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності Управлінням у справах сім`ї, молоді і спорту обласної, Севастопольської міської державної адміністрації.

На підставі аналізу автором було виявлено, що сьогодні немає механізму з підготовки юристів зі спеціалізацією у сфері фізичної культури і спорту. Вважаємо, що правовим аспектам регулювання фізичної культури і спорту приділяється незаслужено мало уваги як серед учених, так і державних органів. Тому пропонується Мінсім'ямолодьспорту: створити робочу групу при Мінсім'ямолодьспорті з питання впровадження у навчальний процес курсу, присвяченому правовим основам фізичної культури і спорту як студентам юридичних факультетів, так і студентам ВНЗ фізичного виховання і спорту, ураховуючи, що робоча навчальна програма має розрізнятися з урахуванням наявності базових знань у сфері фізичної культури і спорту та юриспруденції, залежно від напряму навчання; проводити роботу з популяризації інформації відносно правових основ фізичної культури і спорту, використовувати для реалізації цього засоби масової інформації, організовувати конференції, присвячені правовим питанням у сфері фізичної культури і спорту, приділяти увагу розробці навчальних посібників із цього питання тощо; створити систему підготовки юристів зі спеціалізацією у сфері фізичної культури і спорту.

У підрозділі 3.2 «Гармонізація вітчизняного законодавства з міжнародними правовими актами в контексті удосконалення правового регулювання фізичної культури і спорту» доводиться, що сучасні фізкультурно-оздоровчі та спортивні відносини опосередковуються як нормами міжнародних документів загального характеру, так і спеціальних, присвячених безпосередньо міжнародному спортивному руху.

Аналізуються міжнародні договори у сфері фізичної культури і спорту розроблена їх класифікація виходячи із різних критеріїв.

Виходячи з місця і ролі міжнародних договорів можна вести мову про те, що саме міжнародні договори дозволяють сформувати уніфіковані норми. Тим самим створюються передумови для одноманітності правозастосовної практики, а отже, широкого розвитку фізкультурно-спортивних відносин між суб'єктами різних держав.

Доводиться, що об'єктивно наявні відмінності в регулюванні таких відносин у кожній державі, що виступають як бар'єри на шляху функціонування і розвитку міжнародного спорту, можуть бути усунені саме за допомогою міждержавної уніфікації норм про фізичну культуру і спорт. У процесі дослідження була виявлена тенденція недостатньої уваги до норм міжнародних договорів, відсутність механізму їх реалізації. Аналіз імплементації положень рекомендаційних актів, модельних законів у законодавство України показує, що незважаючи на достатньо низький рівень законодавчих актів у сфері фізичної культури і спорту в Україні положення вищезазначених актів не враховуються.



ВИСНОВКИ

У результаті дисертаційного дослідження, виконаного на основі аналізу чинного законодавства України і практики його реалізації, теоретичного осмислення численних наукових праць у сфері адміністративного права, автором сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на удосконалення державного регулювання фізичної культури і спорту. Основні з них такі:

1. Державне управління фізичною культурою і спортом формується виходячи з того, що держава не може стояти осторонь від процесів, які відбуваються в цій сфері. Разом із тим її втручання має зберігати баланс між особистим вибором, суспільним регулюванням і контролем.

2. Сьогодні в Україні вже сформована галузь законодавства сфери фізичної культури і спорту. Незважаючи на цей факт, на даний час, комплекс цих нормативно-правових актів у юридичній літературі не досліджений, не здійснена систематизація і аналіз (коментування) відповідної законодавчої бази, що негативно позначається на розвитку цієї галузі законодавства.

3. Державне регулювання сфери фізичної культури і спорту в Україні все більше схиляється до інтервенціоністської моделі, незважаючи на відсутність спеціальних положень, присвячених фізичній культурі і спорту в Конституції України.

4. Ліцензування фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності слід віднести до неюрисдикційного провадження, спрямованого на упорядкування відносин, пов'язаних з офіційним підтвердженням певних прав у сфері фізичної культури і спорту, тобто дозвільного неюрисдикційного провадження. Для удосконалення механізму реалізації процесу ліцензування необхідно чітко вказати вимоги до договору з лікувально-фізкультурним диспансером або іншою медичною установою про диспансерне медичне обслуговування споживачів фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг, затвердити Типовий договір із лікувально-фізкультурним диспансером або іншою медичною установою про диспансерне медичне обслуговування споживачів фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг та закріпити термін дії договорів про страхування і про диспансерне медичне обслуговування мінімум протягом одного року, ураховуючи, що відповідно до законодавства планова перевірка ліцензіата проводиться не частіше ніж один раз на рік.

5. Необхідно удосконалити як структуру управління у сфері фізичної культури і спорту на державному рівні, так і розподіл повноважень на регіональному і місцевому рівнях, а також більш детально регламентувати повноваження відповідних органів у законодавстві України виходячи із принципу: державна влада забезпечує регулювання і розвиток спорту вищих досягнень відповідно до загальнонаціональних інтересів, а органи місцевого самоврядування беруть на себе турботу про розвиток масового спорту на користь конкретного села, селища, міста. Ефективне управління на місцевому рівні буде можливо, коли предмети ведення відповідних органів (наприклад, місцевих рад і їх виконавчих органів або міської та обласної ради, державної адміністрації та ін.) можливо і збігаються, але повноваження розрізняються.

6. Державний контроль за діяльністю у сфері фізичної культури і спорту є одним із засобів забезпечення законності у державному управлінні фізкультурним і спортивним рухом і визначається як діяльність компетентних органів, спрямована на додержання вимог законодавства про фізичну культуру і спорт, забезпечення гарантій реалізації відповідних правових норм та утвердження законності у фізкультурно-оздоровчих і спортивних відносинах. Мета такого контролю полягає у відповідності діяльності підконтрольних суб'єктів установленим вимогам законодавства про фізичну культуру і спорт, які спрямовані на організацію та провадження діяльності фізкультурно-оздоровчих і спортивних організацій, а також забезпечення безпеки споживачів фізкультурно-оздоровчих і спортивних послуг.

7. Основою для визначення принципів державного контролю за діяльністю у сфері фізичної культури і спорту є встановлені загальні принципи державного контролю, які мають свої особливості у цій галузі, а також спеціальні принципи, притаманні сфері фізичної культури і спорту. Визначається, що принципами контролю у галузі фізичної культури і спорту є такі: законність, систематичність, дієвість, оперативність, об'єктивність, всебічність, глибина, гласність, загальність, реальність, пріоритет вимог безпеки для здоров'я споживачів у провадженні фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності над економічними інтересами, повне відшкодування шкоди, заподіяної споживачам унаслідок порушення законодавства України про фізичну культуру і спорт, поєднання заходів економічного стимулювання і відповідальності у сфері фізичної культури і спорту, які пропонується закріпити в законодавстві України.

8. Сформульовано основні завдання державного контролю у сфері фізичної культури і спорту: забезпечення реалізації державної політики у сфері фізичної культури і спорту; запобігання порушенням законодавства України у сфері фізичної культури і спорту, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення; забезпечення додержання фізкультурно-оздоровчими і спортивними організаціями стандартів і нормативів у сфері фізичної культури і спорту, запобігання порушенням прав і свобод людини і громадянина у цій сфері.

9. Пропонується доповнити у законодавстві перелік виключних повноважень сільських, селищних, міських рад: «прийняття рішення про політику зі створення умов для заняття фізичною культурою і спортом за місцем проживання і в місцях відпочинку, що проводиться на відповідній території».

10. Ураховуючи особливе значення фізичної культури і спорту в розвитку демократичної держави і формування здорової націй, складність процесу ліцензування даного виду діяльності для більшості суб'єктів пропонується передати повноваження з прийняття документів на одержання ліцензії на провадження фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності Управлінням у справах сім`ї, молоді і спорту обласної, Севастопольської міської державної адміністрації. Для створення механізму реалізації цього положення необхідно розробити й одночасно ввести у функціонування інформаційну мережу, яка забезпечуватиме швидку і коректну передачу даних відносно заяв і документів осіб, які бажають одержати ліцензію на здійснення фізкультурно-оздоровчої і спортивної діяльності в Мінсім'ямолодьспорті. Виходячи з того, що прийом документів буде здійснюватися на місцях, слід передбачити заходи з підвищення рівня кваліфікації відповідних фахівців для уникнення помилок при прийомі документів і ввести консультаційні дні для суб'єктів, які бажають одержати ліцензію на цей вид діяльності.

...