Господарсько-правові засоби забезпечення якості продукції

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА ЮРИДИЧНА АКАДЕМІЯ УКРАЇНИ

імені ЯРОСЛАВА МУДРОГО

УДК 346.544.4

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВІ ЗАСОБИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОДУКЦІЇ

Спеціальність 12.00.04 - господарське право

КУЗЬМІНА МАРИНА МИКОЛАЇВНА

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, доцент КІБЕНКО Олена Рувімівна, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, професор кафедри господарського права.

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, професор БОБКОВА Антоніна Григорівна, Донецький національний університет, завідуюча кафедри господарського права;

- кандидат юридичних наук ПАШКОВ Віталій Михайлович, Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого, доцент кафедри спеціально-правових дисциплін Полтавського факультету.

Захист відбудеться 26 лютого 2010 року о 13.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.64.086.04 у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 77.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого за адресою: 61024, м. Харків, вул. Пушкінська, 70.

Автореферат розісланий 22 січня 2010 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради В.П. Колісник

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Якість продукції виступає визначальним чинником економічної політики держави. З одного боку, виробництво якісної продукції свідчить про рівень життя населення країни, здоров'я нації й безпеки навколишнього природного середовища. З другого боку ­ це можливість прискорення темпів економічного розвитку та підвищення ролі держави на міжнародному рівні.

Україна набула членства у Світовій організації торгівлі і прагне інтеграції до Європейського Союзу. Результатом цього має бути скасування технічних бар'єрів, якими є обов'язкові національні стандарти, процедури сертифікації, що сприятиме розширенню міжнародної торгівлі, впровадженню інновацій.

Але такі тенденції розвитку мають водночас і негативний характер. Мається на увазі насичення ринку неякісними товарами національного й іноземного походження.

Підтвердженням тому є випадки масових тяжких отруєнь та інтоксикації харчовими продуктами, які останнім часом стали частим явищем. Наявність у продукті хімічних речовин (наприклад, Е124, що додають у деякі цукерки) нерідко призводить до виникнення алергії, знервованості, а безпечність вживання продуктів з генетично-модифікованими організмами досі не доведено, хоча вони сьогодні містяться у багатьох продуктах харчування.

Не збільшують оптимізму також прогнози масових аварій і руйнувань бетонних і залізобетонних конструкцій, у тому числі житлових споруд, через додавання токсичних добавок до бетону. Цей перелік, на жаль, можна продовжувати дуже довго. Необхідним є оновлений підхід до якості продукції, що забезпечить її безпеку для споживачів і навколишнього природного середовища та відповідатиме міжнародним тенденціям розвитку.

В Україні поряд із функціонуванням колишнього радянського підходу до забезпечення якості продукції закладені засади сучасної системи правового регулювання цієї сфери.

Так, прийнято закони, що регламентують стандартизацію, підтвердження відповідності, нагляд (контроль) за якістю продукції, розроблено технічні регламенти. Однак процес впровадження нововведень складний і довготривалий, тому що вдосконалення потребує не тільки законодавство, а також і система органів державної влади у сфері якості, тому підхід до реформування має бути комплексним та враховувати всі напрями змін.

Дослідження щодо якості продукції проводили такі вчені, як: Л.М. Іваненко, А.М. Запорожець, О.В. Звєрєва, Т.О. Кагал, Т.М. Ковальчук, Л.Р. Левчук, В.К. Мамутов, Е.К. Ольхон, В.М. Огризков, Г.А. Осетинська, В.Ф. Опришко, Н.Б. Писаренко, О.П. Письменна, Б.І. Пугинський, А.В. Рабінович, В.Я. Тацій, С.В. Хорошайлов, В.С. Шелестов та ін. Кожен із науковців формулював власне визначення якості. Вони не суперечать один одному, а взаємодоповнюються з урахуванням того, що уявлення про якість постійно змінюється.

Незважаючи на значну кількість опублікованих праць, теоретичні питання забезпечення якості не були предметом комплексного, цілісного вивчення. Проте розроблення поняття якості й засобів її регулювання, а також використання теоретичних здобутків у процесі правотворчості є важливими, чим і пояснюється надзвичайна актуальність даної дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження обрано згідно з планом науково-дослідної роботи кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого в рамках комплексної цільової програми «Вдосконалення правового механізму державного впливу на ринкові відносини (публічно-правові та приватноправові аспекти)» (номер державної реєстрації - 0106u002289).

Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, протокол № 5 від 22 грудня 2006 р.

Мета й завдання дослідження. Метою наукових пошуків є визначення сутності, змісту, специфіки та значення системи правових засобів забезпечення якості продукції, виявлення недоліків функціонування цієї системи й напрямів реформування, а також внесення пропозицій по вдосконаленню чинного законодавства в рамках розглядуваних проблем. Зазначена мета зумовлює необхідність вирішення наступних завдань:

- виявити критерії оцінки якості продукції, що охоплюють її сутність і значення, запропонувати авторську дефініцію поняття «якість продукції»;

- з'ясувати основні тенденції й засоби забезпечення якості продукції на національному рівні деяких зарубіжних країн, загальноєвропейському, а також міжнародному; узагальнити й проаналізувати основні підходи до розуміння якості та її забезпечення;

- зробити аналіз правових засобів забезпечення якості, які діяли в добу СРСР, які застосовуються сьогодні в Україні, висвітлити недоліки та рекомендувати напрямки змін у досліджуваній царині;

- розробити класифікацію засобів правового регулювання якості продукції;

- визначити сутність і роль технічного регулювання, стандартизації, оцінки відповідності як засобів забезпечення якості та їх співвідношення; виявити специфічні риси технічного регламенту як акта нормативного характеру, на підставі чого вдосконалити його законодавче визначення;

- розглянути напрямки контрольно-наглядової діяльності за якістю продукції, що існують в Україні, окреслити недоліки, розробити класифікацію видів нагляду;

- назвати особливості забезпечення якості з допомогою договору поставки, виробити рекомендації типових умов останнього щодо забезпечення якості продукції;

- внести пропозиції вдосконалення системи органів, на які покладено нагляд за якістю продукції, а також чинного законодавства у розглядуваній сфері.

Об'єктом дисертаційного дослідження є суспільні відносини, що виникають між державою та суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками господарських відносин з приводу виробництва безпечної для споживачів і навколишнього середовища, конкурентоспроможної продукції.

Предметом дисертаційного дослідження виступає система правових засобів забезпечення якості продукції в Україні та в інших країнах.

Методи дослідження. Методологічним підґрунтям дисертації є загальнонауковий діалектичний метод та окремі наукові методи: історико-правовий і порівняльно-правовий - при вивченні розвитку та порівняння засобів забезпечення якості в Україні та зарубіжних країнах; системного аналізу - для здійснення класифікації правових засобів забезпечення якості; формально-юридичний і формально-логічний - у процесі аналізу чинного законодавства з досліджуваної проблеми, виявлення суперечностей і розробки пропозицій по його вдосконаленню.

Теоретичний фундамент дослідження становлять праці таких вітчизняних і зарубіжних учених, як С.С. Алексєєв, Ю.Є. Атаманова, В.С. Бєлих, А.Г. Бобкова, Д.В. Задихайло, А.М. Запорожець, О.Р. Кібенко, В.В. Луць, В.К. Мамутов, І.І. Мазур, Н.И. Матузов, В.О. Мілаш, В.Ф. Опришко, В.М. Пашков, Б.І. Пугинський, Н.О. Саніахметова, Т.А. Салімова, Г.А. Саранча, Р.О Халфіна, В.Д. Шапіро, М.І. Шаповал, К.В. Шундіков, В.С. Щербина, Дж. Джуран, К. Ісікава та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні на рівні дисертації здійснено комплексне теоретичне дослідження важливої для економіки країни проблеми - правового забезпечення якості в умовах вступу держави до Світової організації торгівлі. Аналіз вітчизняного законодавства та спеціальної літератури з тематики дослідження дав можливість сформулювати положення щодо сутності якості продукції й засобів її забезпечення, які містять наукову новизну та пропозиції по вдосконаленню чинного законодавства в цій сфері.

Уперше у вітчизняній юридичній науці:

- визначено поняття господарсько-правових засобів забезпечення якості продукції як юридичних способів вирішення державою завдань по створенню й підтриманню необхідного рівня безпеки вітчизняної продукції для споживачів і навколишнього природного середовища, а також сприянню підвищенню її конкурентоспроможності;

- розроблено класифікацію правових засобів забезпечення якості продукції залежно від:

1) ступеня державного втручання: засоби прямого державного регулювання; засоби непрямого державного регулювання (спеціально-юридичні, соціально-виховні);

2) стадії застосування: ринкові та доринкові засоби;

- виявлено недоліки функціонування основних державних органів у сфері нагляду за якістю (Державний комітет технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики, Міністерство охорони навколишнього середовища).

Запропоновано розмежування повноважень державних органів за такими головними напрямами:

1) загальна безпека продукції (щодо захисту споживчих прав), де основним має бути орган захисту прав споживачів;

2) нагляд за додержанням технічних регламентів (органи державної влади у відповідних сферах залежно від виду продукції);

3) нагляд за безпекою харчової продукції та лікарських засобів (Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики, Міністерство охорони навколишнього середовища). Координація роботи має належати спеціально уповноваженому органу держави з нагляду за безпекою продукції, підпорядкованому Кабінету Міністрів України;

- доведено необхідність функціонування поряд з державним наглядом, недержавного, названо форми такого альтернативного нагляду (контролю):

1) контроль сертифікаційних організацій, які видають сертифікат відповідності, контролюють процес виробництва, кінцеву продукцію чи систему якості;

2) громадських організацій із захисту прав споживачів;

3) страхових компаній.

Удосконалено:

- поняття «якість продукції», яке з урахуванням попередніх досліджень і сучасних умов розвитку, визначено як сукупність властивостей продукції, юридично закріплених у стандартах, міжнародних угодах та актах національного законодавства і (або) передбачених умовами договору, що відповідають вимогам безпеки й здатності продукції задовольняти потреби споживачів відповідно до її призначення;

- поділ показників якості продукції на обов'язкові (показники безпеки) та додаткові (надійність, інноваційність, технологічність, естетичність та ін.). В рамках цього поділу виділено загальні критерії якості продукції, зміст яких охоплює: визначені законодавцем обов'язкові показники безпеки продукції; зазначені виробником в інформації про товар показники, що обумовлюють сподівання споживачів щодо безпеки; додаткові показники, якщо цього вимагає призначення продукції чи воля сторін в договорі;

- дефініцію технічного регулювання з точки зору правозастосування як сфери обов'язкового державного доринкового нагляду за безпекою продукції для споживачів і навколишнього середовища, гармонізованої з міжнародними стандартами, що включає технічні регламенти, стандарти й процедури підтвердження відповідності, передбачені в них;

- законодавче тлумачення технічного регламенту як акта нормативного характеру, який відображає ризики стосовно споживачів, довкілля та природних ресурсів у разі невідповідності продукції та процесів її виробництва обов'язковим вимогам безпеки, приймається Кабінетом Міністрів України, має особливу структуру й процедуру розроблення;

- критерії розмежування й визначення понять «продукція неналежної якості» та «недоброякісна продукція». Продукція неналежної якості це продукція, виготовлена з порушенням умов договору чи додаткових показників якості, що не впливають на рівень її безпеки. Про недоброякісність ідеться, якщо порушені обов'язкові показники якості щодо безпеки продукції, що може спричинити шкоду споживачам або навколишньому природному середовищу;

- класифікацію умов забезпечення якості в договорі поставки:

1) внутрішньої якості (підтверджувальні; гарантійні);

2) зовнішньої якості (пакування та маркування; передача та приймання);

3) відповідальності за неналежну якість (рекламації). Рекомендується порядок викладення таких умов в договорі з метою забезпечення якості продукції.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості їх використання в науково-дослідній роботі - як підґрунтя подальшого вивчення проблем забезпечення якості продукції; як теоретичного матеріалу при розробці, прийнятті або вдосконаленні законів України. Результати дослідження також можуть бути застосовані при підготовці навчальних посібників для студентів, а також в рамках лекційного курсу «Господарське право України».

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри господарського права Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого. Ключові погляди на порушені в ній проблеми оприлюднені на таких науково-практичних конференціях: «Проблеми та перспективи реформування права України очима молодих вчених» (2007 р., м. Запоріжжя); «Сучасні проблеми юридичної науки» (2008 р., м. Харків); «Осінні юридичні читання» (2008 р., м. Харків); «Юридична наука очима молодих вчених» (2008 р., м. Харків).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 наукових праць, з яких 4 статті - у фахових наукових виданнях, перелік яких затверджено ВАК України та тези 4-х наукових доповідей на вказаних конференціях.

Структура дисертації зумовлена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, 2-х розділів, що включають 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел (207 найменувань). Загальний обсяг дисертації - 194 сторінки, з яких 170 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовуються вибір теми та актуальність дисертаційного дослідження, визначаються мета, завдання, об'єкт, предмет, методологічна й теоретична база роботи, основні наукові положення, що виносяться на захист, розкривається теоретичне та практичне значення, наводиться апробація результатів дослідження.

Розділ 1. «Загальні засади забезпечення якості продукції» складається із трьох підрозділів, у яких аналізуються розвиток і сучасне розуміння поняття «якість продукції», провадиться класифікація правових засобів її забезпечення.

Підрозділ 1.1. “Сутність, значення та критерії якості продукції” присвячено проблемі з'ясування сутності поняття «якість продукції». На підставі аналізу досліджень та положень деяких нормативних актів у сфері якості, зроблено висновок, що сьогодні категорія якості продукції сприймається як комплексне поняття, що включає технічні та економіко-правові характеристики, і тлумачиться як відповідність властивостей продукції певним нормам чи договорам, призначенню чи певному рівню потреб, обумовлених загальним розвитком техніки й вимогами споживачів. Якість окремого виду продукції визначається не тільки на виході з виробництва, а й під час її проектування (якість конструкції, сировини) та подальшої експлуатації.

Автором запропоновано формулювання якості продукції як сукупності її властивостей, юридично закріплених у стандартах, міжнародних угодах та актах національного законодавства і (або) передбачених умовами договору, що відповідають вимогам безпеки та належать до здатності цієї продукції задовольняти потреби споживачів відповідно до її призначення.

У підрозділі розглядаються показники якості продукції та їх розмежування на обов'язкові та додаткові. Обов'язкові встановлюють мінімальну межу якості, відрізняють якісну продукцію від неякісної, є базовими абсолютно для всіх її видів.

До них належить передусім показники безпеки продукції. Властивості продукції, що формують її безпеку закладаються у виріб шляхом додержання вимог національних і міжнародних стандартів, інших нормативних актів, що мають обов'язковий характер.

Обов'язковим для дотримання є також будь-які показники, що наводяться виробником в інформації про товар. Додаткові показники визначають більший чи менший ступінь якості продукції (конкурентоспроможність), спрямовані на задоволення потреб споживачів, враховуються не в усіх видах продукції.

Вони можуть набувати характеру обов'язкових залежно від призначення продукції чи волі сторін в договорі. До них належать: надійність, естетичність (зовнішній вигляд, бренд), інноваційність, технологічність та ін.

З урахуванням вищенаведених положень обґрунтовується необхідність виділення в змісті поняття «якість продукції» загальних критеріїв, відповідність продукції яким мають гарантувати виробники та контролювати державні органи. якість харчовий україна стандарт сертифікація

У підрозділі 1.2. “Розвиток правового регулювання якості на національному рівні розвинутих країн та міжнародно-правові підходи до забезпечення якості (ЄС, СОТ)” виявлено, що основним гарантом якості тривалий час була сувора відповідальність виробників за порушення встановлених стандартів. Забезпечення якості науковими методами набуло поширення тільки з появою крупного промислового виробництва. Можна виділити етапи розуміння вирішення проблеми якості в усьому світі в ХХ столітті: 1) до 50-х років споживача необхідно було забезпечити великою кількістю товару, тому основним у визначенні його якості була відсутність браку, що гарантувалося чіткою відповідністю стандартам; 2) у 50-80-ті роки спостерігається активний рух правового регулювання якості продукції, пов'язаний з розвитком конкуренції на світовому ринку. Значну роль у створенні продукції високої якості відігравали державні органи влади. Національні програми покращення якості мали широкомасштабний характер і були пов'язані з політикою розширення експортних можливостей країни та підвищення її престижу.

Акцент на посилення заінтересованості персоналу у вирішенні проблем якості. Орієнтація на задоволення потреб споживачів. Якість визначалася як відповідність національним стандартам; 3) з 80-тих років по теперішній час якість забезпечується на національному рівні країн з обов'язковим врахуванням міжнародних вимог, тому засоби її забезпечення та вимоги до неї стають все більш універсальними, спрямованими на задоволення приватних і публічних інтересів.

Держава адміністративними методами досягає безпеки продукції, а виробники вимушені постійно поліпшувати додаткові показники якості продукції (надійність, інноваційність, естетичність) не через державний примус, а через збільшення потреб споживачів і конкуренцію.

Зазначається, що в умовах вступу України до Світової організації торгівлі та інтеграції до Європейського Союзу для неї корисним є досвід розвинутих країн у питаннях забезпечення якості.

На підставі аналізу національних та іноземних джерел у відповідній царині, виявлено, що для забезпечення якості на національному рівні розвинутих країн сьогодні використовуються такі основні засоби: стандартизація; оцінка відповідності, що виступає засобом захисту інтересів споживача та основною умовою експортно-імпортних контрактів, поширюючись на найважливіші показники якості продукції; контроль та нагляд, що здійснюється уповноваженими державними органами; відповідальність за продукт неналежної якості; страхування відповідальності за продукт неналежної якості; національні та міжнародні конкурси на отримання премій в галузі якості.

Діють спеціально уповноважені органи у сфері якості. Можуть бути два варіанти їх організації:

- один спеціально уповноважений координуючий орган здійснює стандартизацію, підтвердження відповідності й управління якістю, є представником та активним учасником діяльності міжнародних організацій. Його структура співпадає з основними напрямами діяльності Він може бути як державною (Японія), так і громадською організацією (Великобританія, Франція, Німеччина), яка тісно співпрацює з державою на підставі угод та домовленостей;

- декілька подібних органів. Наприклад, в США питаннями забезпечення якості займаються як державні так і недержавні органи у певних сферах діяльності.

Поряд з державними організаціями у сфері захисту прав споживачів функціонують громадські організації, діяльність яких є досить поширеною.

У підрозділі окрім вищенаведених ознак правового регулювання якості в деяких зарубіжних країнах виявлено, що якість продукції забезпечуються на таких двох рівнях як забезпечення безпеки та конкурентоспроможності продукції. Такий поділ передбачає відповідно застосування переважно публічноправових чи приватноправових засобів.

У підрозділі 1.3. “Забезпечення якості продукції в господарському праві України” наголошується, що в сучасних умовах важливого значення для забезпечення якості набувають господарсько-правові засоби. Вони визначаються як способи за допомогою яких вирішуються завдання щодо створення й підтримання необхідного рівня безпеки продукції для споживачів та навколишнього середовища, сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

Ці засоби ефективно реалізуються за умови вдалого поєднання зусиль органів державної влади, науково-дослідницьких установ, виробничих структур і громадських організацій.

Розроблено класифікацію правових засобів залежно від стадії застосування:

1) доринкова стадія передбачає використання стандартизації, технічного регулювання, підтвердження відповідності, впровадження систем якості, нагляду і контролю, пропагування якості, підготовку кадрів;

2) ринкова стадія включає застосування ринкового нагляду, відповідальності за неякісну продукцію, договірного регулювання, діяльності громадських організацій щодо захисту прав споживачів.

Залежно від ступеня державного втручання, засоби господарсько-правового забезпечення якості запропоновано класифікувати:

1) засоби прямого державного регулювання, будучи публічно-правовими забезпечують мінімально необхідний рівень якості щодо безпеки продукції. Вони охоплюють: технічне регулювання; акредитацію органів з оцінки відповідності; ринковий нагляд, контроль; доринковий нагляд та контроль органів державної влади; відповідальність за недоброякісну продукцію;

2) засоби непрямого державного регулювання як переважно приватноправові передбачають свободу діяльності, спрямовані на підвищення конкурентоспроможності продукції, підприємств й відповідно країни в цілому.

До них належать: добровільні стандартизація й оцінка відповідності, доринковий та ринковий контроль і нагляд органів добровільної сертифікації; господарський договір, цивільна та господарська відповідальність за невиконання умов договорів.

У межах цієї групи виділяються такі засоби соціально-виховного характеру як впровадження систем якості на підприємствах; пропагування якості, підготовка кадрів, діяльність громадських організацій, що сприяють підвищенню якості та контролю щодо захисту прав споживачів.

Розділ 2. «Система правових засобів забезпечення якості продукції» складається з трьох підрозділів, присвячених сутності окремих правових засобів забезпечення якості та їх практичного значення, вирішенню проблеми організаційного забезпечення якості щодо розмежування повноважень основних органів державної влади, а також удосконаленню законодавства України у сфері якості.

Підрозділ 2.1. “Технічне регулювання, стандартизація та оцінка відповідності” присвячено з'ясуванню сутності таких правових засобів як технічне регулювання, стандартизація й оцінка відповідності, та їх співвідношення.

Установлено, що до сфери технічного регулювання належать лише ті стандарти і процедури підтвердження відповідності ним, на які є пряме посилання в технічних регламентах щодо безпеки навколишнього середовища, життя і здоров'я споживачів. Технічне регулювання становить собою сферу обов'язкового державного доринкового нагляду за безпекою продукції для споживачів і навколишнього середовища, гармонізовану з міжнародними стандартами. Його правовими складниками є технічні регламенти, а технічними - стандарти, на які в них є пряме посилання.

Виявлені такі специфічні ознаки технічного регламенту як особлива структура та зміст, обов'язкове посилання на стандарти, спеціальна процедура розроблення, відображення ризиків стосовно споживачів, довкілля та природних ресурсів у разі невідповідності продукції, процесів та послуг обов'язковим вимогам безпеки, прийняття Кабінетом Міністрів України. На основі аналізу наведених рис автором запропоновано вдосконалити дефініцію технічного регламенту.

Стандарти, на які не має посилання в технічних регламентах, тобто ті, що не належать до сфери технічного регулювання чи які не визнані обов'язковими сторонами в договорі, вважаються добровільними. Підкреслюється, що термін «добровільність» інтерпретується як добровільне покладання виробника або постачальника на себе відповідальності за виконання вимог національних стандартів на продукцію чи виробничий процес. Виконавши вимоги держави стосовно безпеки (мінімального рівня якості), виробник добровільно вирішує питання забезпечення підвищеного рівня якості своєї продукції. До цього його примушує не держава, а ринкові умови існування, конкуренція. В умовах науково-технічного прогресу, дуже важко швидко переглядати стандарти і вносити до них необхідні корективи, пов'язані з появою нової інформації. Тому законом, так би мовити, дозволено відступати від стандартів, якщо це не зашкоджує загальній безпеці продукції. У підрозділі розглянуті ключові пункти змін у сфері стандартизації в разі реформування.

Із прийняттям Законів України «Про підтвердження відповідності», «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» розпочато створення нової системи оцінювання відповідності, що повною мірою має відповідати вимогам Угоди про технічні бар'єри в торгівлі, європейським стандартам та поступово замінити чинну Систему обов'язкової сертифікації. Виявлені основні напрямки змін:

- сертифікація здійснюється щодо продукції, процесу її виробництва чи послуги. Оцінка відповідності, крім цього, включає й акредитацію органів оцінки відповідності;

- обов'язковій сертифікації підлягають майже всі види продукції. У системі оцінки відповідності розрізняють: а) законодавчо регульовану сферу, що передбачає використання як засобу підтвердження відповідності дотримання технічних регламентів та обов'язкових стандартів; б) законодавчо нерегульовану сферу, в якій засобом підтвердження відповідності виступає декларування відповідності виробником і сертифікація третьою стороною. Таким чином, перелік продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації, скорочується й обмежується тією, яка може становити небезпеку для життя і здоров'я людини, тварин, рослин, майна і запроваджується технічними регламентами;

- сертифікація здійснюється державними органами. Оцінка відповідності - акредитованими органами будь - якої форми власності, створеними в будь-якій організаційно-правовій формі, в тому числі нерезидентами в законодавчо нерегульованій сфері, а також самими суб'єктами господарювання. Органи оцінки відповідності можуть створюватися шляхом приватизації. Приватизації не підлягають лише лабораторії контролю за якістю продуктів харчування, управління у справах захисту прав споживачів, обласні органи стандартизації, метрології й сертифікації. Усі інші майнові об'єкти вказаної сфери теоретично можуть приватизуватися. Наголошується на необхідності заборони приватизації вказаних об'єктів нерезидентами за будь-яких умов, оскільки вони належать до об'єктів, що забезпечують життєдіяльність держави в цілому.

Окрім того, в підрозділі з метою розмежування понять оцінка та підтвердження відповідності, що рівнозначно використовуються законодавцем, автором виділено наступні пункти:

1) оцінка відповідності це процедура, а підтвердження відповідності - видача документа на основі рішення, яке приймається після проведення необхідних процедур оцінки відповідності, що довели виконання встановлених вимог;

2) якщо виконано всі обов'язкові вимоги, процедура оцінки відповідності завершується:

(а) підтвердженням відповідності (видачею документа певним органом оцінки відповідності - третьою стороною);

(б) складанням виробником декларації відповідності (декларування відповідності);

3) оцінка відповідності ширше поняття, бо окрім продукції, процесів, систем, персоналу підприємств, їй підлягають також органи оцінки відповідності шляхом реєстрації, акредитації, ухвалення.

У підрозділі 2.2. “Нагляд (контроль) за додержанням норм у сфері забезпечення якості та відповідальність за їх порушення” проаналізовані основні види нагляду за якістю продукції, що існують в Україні. Загалом система органів виконує своє призначення забезпечення якості й безпеки продукції, але з огляду на необхідність приведення законодавства до вимог ЄС потребує коригування.

Законом «Про основні засади державного нагляду в сфері господарської діяльності» встановлено сучасний механізм взаємовідносин між підприємцями і державними контролюючими органами. Пропонується вдосконалення зазначеного Закону:

- вимога щодо здійснення планових заходів з державного нагляду (контролю) за умови письмового повідомлення суб'єкта господарювання не пізніш як за десять днів до дня здійснення заходу може бути застосована лише до тих суб'єктів господарювання, які належать до низького ступеня ризику, для середнього ступеня - п'ять днів, а високого - без письмового повідомлення;

- критерієм розподілу господарюючих суб'єктів за ступенем ризику може бути (окрім характеру діяльності), також досвід, отриманий на ринку, статистика аварій, наявність правопорушень. Постійних порушників слід відносити до підприємств високого чи середнього ступеня ризику з відповідними наслідками регулювання їх діяльності.

У підрозділі акцентується увага на тому, що після прийняття технічних регламентів і визнання стандартів добровільними дещо зміниться спрямованість нагляду та функціонуватимуть: ринковий нагляд за додержанням обов'язкових вимог закону та технічних регламентів; нагляд за дотриманням норм щодо харчової продукції, сільськогосподарської та лікарськими засобами; нагляд за іншою продукцією. Також доводиться необхідність існування поряд з державним наглядом недержавного нагляду.

Підрозділ 2.3. “Господарський договір як засіб забезпечення якості (на прикладі договору поставки)”. Розглядаються сутність і значення договору як засобу забезпечення якості, законні та комерційні гарантії якості в договорі. Так, законні гарантії встановлюються законодавцем, навіть якщо сторони з будь-яких причин не передбачили їх, і вимагають обов'язкової відповідності предмета договору:

а) його меті;

б) звичайному рівню якості для предмета договору; в) загальним критеріям якості.

Установлення законних гарантій відповідає міжнародним стандартам, але працює тільки за умови дотримання принципу добросовісності й відповідальності виробника, однак це знаходить свій прояв не завжди, до того ж не гарантує забезпечення додаткових показників якості, тому сторони повинні бути дуже уважні при визначенні якості. Договір має містити комерційні гарантії якості, що передбачають обов'язок поставити товар, який має певні властивості, придатний задовольняти відповідні потреби згідно з призначенням, більш високий технічний рівень, надійність тощо.

Наводиться перелік умов забезпечення якості в договорі поставки, що розподіляються на:

1) умови внутрішньої якості (підтверджувальні й гарантійні);

2) умови зовнішньої якості (пакування й маркування; передача і приймання);

3) умови відповідальності за неналежну якість (рекламації). Запропоновано рекомендації щодо фіксації умов у договорі з метою забезпечення якості продукції.

ВИСНОВКИ

У дисертації проведено теоретичне узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що виявляється у з'ясуванні сутності і значення якості продукції, сформовано систему засобів господарсько-правового регулювання якості продукції з урахуванням їх більш ефективного використання в ринкових умовах розвитку. Дослідження дозволяє зробити висновки:

1. Усі показники якості продукції можна об'єднати у дві групи: обов'язкові та додаткові. В рамках цього поділу виділяються загальні критерії якості, відповідність продукції яким мають гарантувати виробники та контролювати державні органи. Перелік таких показників охоплює: визначені законодавцем обов'язкові показники безпеки продукції; зазначені виробником в інформації про товар показники, що обумовлюють сподівання споживачів щодо безпеки; додаткові показники, якщо цього вимагає призначення продукції чи воля сторін в договорі.

2. В результаті наукового аналізу сформульовано визначення якості: «Якість продукції - це сукупність властивостей продукції, юридично закріплених у стандартах, міжнародних угодах та актах національного законодавства і (або) передбачених умовами договору, що відповідають вимогам безпеки й належать до її здатності задовольняти потреби споживачів відповідно до призначення».

3. Забезпечення якості продукції в багатьох розвинутих країнах світу сьогодні здійснюється на двох рівнях. Перший - забезпечення безпеки продукції (політика внутрішнього ринку, захист прав споживачів, навколишнього середовища, здоров'я громадян, споживча безпека). Застосовуються засоби переважно імперативного характеру: технічні регламенти (директиви), обов'язкові стандарти та процедури підтвердження відповідності, контроль і нагляд. Другий - підвищення конкурентоспроможності продукції. Використовуються переважно приватноправові засоби, тобто встановлюються певні рамки, мета, напрями діяльності, що реалізуються з допомогою ринкових механізмів: саморегулівні організації, добровільність виконання стандартів, процедур підтвердження відповідності. Крім того, забезпечення якості на національному рівні на повинно суперечити міжнародним стандартам.

4. В сучасних умовах важливого значення для забезпечення якості набувають господарсько-правові засоби. Вони визначаються як юридичні способи вирішення державою завдань щодо створення та підтримання необхідного рівня безпеки продукції для споживачів та навколишнього середовища, сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняної продукції.

5. Розроблено класифікації правових засобів забезпечення якості продукції залежно від: 1) ступеня державного втручання: засоби прямого державного регулювання (технічне регулювання, нагляд за додержанням норм щодо якості продукції); засоби непрямого державного регулювання (добровільна стандартизація та підтвердження відповідності, господарський договір тощо); 2) стадії застосування: ринкові (етап перебування товару на ринку) та доринкові (етап проектування та виробництва).

6. Технічне регулювання становить собою сферу обов'язкового державного доринкового нагляду за безпекою продукції для споживачів і навколишнього середовища, гармонізовану з міжнародними стандартами та включає технічні регламенти, стандарти і процедури підтвердження відповідності, передбачені в них. Технічний регламент - це правовий акт нормативного характеру, що відображає ризики стосовно споживачів, довкілля та природних ресурсів у разі невідповідності продукції та процесів обов'язковим вимогам безпеки, приймається Кабінетом Міністрів України, має особливу структуру та процедуру розроблення.

7. Законом України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» передбачено створення спеціального координуючого органу нагляду за якістю продукції. Доцільно, щоб останній підпорядковувася Кабінету Міністрів України. Орган має координувати такі напрями нагляду:

1) загальна безпека продукції (щодо захисту споживчих прав). Основним тут має бути орган захисту прав споживачів з розгалуженою структурою територіальних підрозділів, що забезпечить найтісніший контакт зі споживачами. Він матиме право брати участь у діяльності інших наглядових органів, органу стандартизації, об'єднає між собою діяльність державних органів, громадських організацій та інтереси споживачів;

2) додержання технічних регламентів (органи державної влади у певних сферах);

3) безпека харчової продукції та лікарських засобів (Міністерство охорони здоров'я, Міністерство аграрної політики, Міністерство охорони навколишнього середовища). Окремим підрозділом спеціального координуючого органу має бути інформаційний, тобто, система швидкого сповіщення.

8. Окрім державного нагляду має здійснюватися недержавний нагляд за якістю продукції. Виділено форми недержавного (альтернативного) нагляду: 1) контроль сертифікаційних організацій, що видаючи сертифікат відповідності контролюють процес виробництва, кінцеву продукцію чи систему якості;

2) громадських організацій щодо захисту прав споживачів;

3) страхових компаній.

9. Виділено умови забезпечення якості в договорі поставки: 1) умови внутрішньої якості (підтверджувальні; гарантійні); 2) умови зовнішньої якості (пакування та маркування; передача та приймання); 3) умови відповідальності за неналежну якість (рекламації). Запропоновано рекомендації щодо викладення умов в договорі з метою забезпечення якості продукції.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кузьміна М. Визначення поняття якості продукції та критерії її оцінки / М. М. Кузьміна // Підприємництво, господарство і право. - 2007. - № 12. - С. 138-142.

2. Кузьміна М. Історія розвитку правового регулювання якості / М. М. Кузьміна // Підприємництво, господарство і право. - 2008. - № 1. - С. 50-53.

3. Кузьміна М. Умова якості продукції в договорі поставки М. М. Кузьміна // Підприємництво, господарство і право. - 2009. - № 4. - С. 19-21.

4. Кузьміна М. Технічне регулювання, його співвідношення зі стандартизацією та оцінкою відповідності / М. М. Кузьміна // Юридична Україна. - 2009. - № 8. - С. 99-103.

5. Кузьміна М. М. Якість продукції для конкурентоздатної економіки / М. М. Кузьміна // Проблеми та персп. реформування права України очима молодих вчених: тези доп. всеукр. студ. наук.-практ. конф., Запор., 2007. - С.132-134.

6. Кузьміна М. М. Проблеми державного регулювання відносин у сфері якості / М. М. Кузьміна // Сучасні проблеми юридичної науки: тези доповідей та наукових повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів. - Х., 2008. - С.287-290.

7. Кузьміна М. М. Значення господарсько-правових засобів у забезпеченні якості продукції / М. М. Кузьміна // Осінні юридичні читання: тези доп. та наук. повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених. - Х., 2008. - С. 236-238.

8. Кузьміна М. М. Реформа технічного регулювання та стандартизації в Україні / М. М. Кузьміна // Юридична наука очима молодих вчених: тези доп. та наук. повідомлень всеукраїнської науково-практичної конференції молодих учених та здобувачів. - Х., 2008. - С. 175-178.

АНОТАЦІЯ

Кузьміна М.М. Господарсько-правові засоби забезпечення якості продукції. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.04 - господарське право; господарсько-процесуальне право. - Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. - Харків, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню питань господарсько-правового забезпечення якості продукції. У ній аналізуються розвиток і сучасне розуміння поняття «якість продукції», класифікуються правові засоби забезпечення якості, з урахуванням міжнародних підходів до вирішення цієї проблеми. Докладно розглянуті окремі засоби забезпечення якості (технічне регулювання, стандартизація, оцінка відповідності, нагляд за додержанням норм щодо безпеки продукції, відповідальність за їх порушення, господарський договір), доводиться їх необхідність та шляхи їх реформування. На підставі проведеного дослідження й аналізу чинного вітчизняного законодавства у розглядуваній сфері, запропонована загальна концепція вдосконалення системи правових засобів забезпечення якості продукції в Україні.

Ключові слова: якість продукції, технічне регулювання, технічний регламент, стандартизація, сертифікація, оцінка відповідності, нагляд за якістю продукції, договір поставки.

АННОТАЦИЯ

Кузьмина М.Н. Хозяйственно-правовые средства обеспечения качества продукции. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.04 - хозяйственное право; хозяйственно-процессуальное право. - Национальная юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого. - Харьков, 2010.

Диссертация посвящена комплексному анализу хозяйственно-правового обеспечения качества продукции. В ней анализируется развитие и современное значение понятия «качество продукции», его содержание, выделяются общий и дополнительный критерии качества.

В ходе диссертационного исследования установлено, что обеспечение качества в развитых зарубежных странах осуществляется равнозначно методами императивного и диспозитивного регулирования, а также на национальном и международном уровнях.

Определяется понятие хозяйственно-правовых средств обеспечения качества и приводится их классификация в зависимости от степени государственного вмешательства и стадии применения.

Особое внимание уделяется техническому регулированию как средству прямого государственного регулирования качества, а также его соотношению со стандартизацией и оценкой соответствия. Техническое регулирование включает в себя технические регламенты, стандарты, обязательные для исполнения и процедуры оценки соответствия.

Отдельно изучается вопрос надзора (контроля) за качеством продукции в условиях нового законодательства и реформирования системы обеспечения качества. Отмечается необходимость усиления негосударственного надзора (контроль сертификационных компаний, общественных организаций защиты прав потребителей, страховых компаний) параллельно с государственным.

Работа содержит рекомендации по изложению условий относительно качества продукции в договоре поставки.

Анализ правовых норм в исследуемой сфере даёт возможность сформулировать некоторые предложения о внесении изменений в действующее законодательство.

Ключевые слова: качество продукции, техническое регулирование, технический регламент, стандартизация, сертификация, оценка соответствия, надзор за качеством продукции, договор поставки.

ANNOTATION

Kuzmina M. M. Economic legal means of assurance of the quality оf product. - Manuscript.

The thesis for getting the candidate degree on the speciality of 12.00.04. - economic law, economic procedural law. - National Law Academy of Ukraine named after Yaroslav Mudry, Kharkiv, 2009.

The dissertation is devoted to the research of the problems of the economic-legal assurance of the production quality. The development and present day understanding of the “production quality” conception have been given in the work. The classification of legal means of assurance of the production quality in accordance with its understanding taking into account the international approaches of this problem solving has been carried out. The separate means of assurance of the production quality (technical regulation, standardization, conformity assessment, supervision for the norms observing as to the production safety and the responsibility for their violation , economic contract ) have been considered in detail, their necessity and the ways of their reformation have been proved.

On the base of the conducted research and the analysis of the current legislation of Ukraine concerning problems of quality, the general conception as to the improvement of the legal means system of assurance of the production quality in Ukraine has been proposed.

Key words: production quality, technical control, technical regulations, standardization, certification, conformity assessment, production quality supervision, contract of delivery.

Размещено на Allbest.ru

...