Договір простого товариства у цивільному праві України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва

Національної академії правових наук України

УДК 347.133.26

Спеціальність 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

ДОГОВІР ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА У ЦИВІЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ

Юровська Галина Валентинівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України.

Науковий керівник: доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України, Заслужений юрист України Дзера Олександр Васильович, Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України, провідний спеціаліст

Офіційні опоненти:

- доктор юридичних наук, доцент Васильєва Валентина Антонівна, Юридичний інститут Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, директор

- кандидат юридичних наук, доцент Михальнюк Оксана Василівна, Київський національний університет Імені Тараса Шевченка, доцент кафедри цивільного права

Захист відбудеться "16" грудня 2010 р. о 12-00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.500.01 у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

З дисертацією можна ознайомитись у Науково-дослідному інституті приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України за адресою: 01042, м. Київ, вул. М. Раєвського, 23-А.

Автореферат розісланий "15" листопада 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради В. І. Бобрик

Анотації

Юровська Г.В. Договір простого товариства у цивільному праві України. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.03 - цивільне право і цивільний процес; сімейне право; міжнародне приватне право. - Науково-дослідний інститут приватного права і підприємництва Національної академії правових наук України. - Київ, 2010.

Дисертація є самостійною завершеною науковою працею, в якій проведене дослідження договору простого товариства за цивільним законодавством України. В дисертації детально розглянуто генезис правових норм щодо цього договору, зокрема, детально проаналізовані відповідні історичні пам'ятки римського приватного права, а також джерела права, на підставі яких на українських землях в різні часи створювались і діяли об'єднання, що за своїми ознаками можуть бути віднесені до простих товариств або подібні їм. Проаналізовано розвиток правого регулювання спільної діяльності в СРСР.

В дисертації приділяється увага поняттю договору простого товариства. Визначена правова природа договору простого товариства та його місце в системі договорів. Проведено багатопідставну класифікацію договорів простого товариства.

Надається характеристика учасникам розглядуваного договору, їх правам і обов'язкам у зобов'язаннях, що виникають з договору простого товариства, а також відповідальності за цим договором. Значної уваги приділено правовому режиму спільного майна простого товариства. За результатами дисертаційного дослідження зроблені теоретичні висновки, а також практичні рекомендації з удосконалення чинного цивільного законодавства та практики його застосування щодо договорів простого товариства.

Ключові слова: спільна діяльність, договір простого товариства, спільне майно, вклад учасника, спільна часткова власність.

Юровская Г.В. Договор простого товарищества в гражданском праве Украины. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.03 - гражданское право и гражданский процесс; семейное право; международное частное право. - Киев, 2010.

Диссертация является самостоятельной завершенной научной работой, в которой проведено исследование договора простого товарищества по гражданскому законодательству Украины. В диссертации подробно рассмотрены генезис правовых норм о простом товариществе. В частности, детально проанализированы соответствующие исторические памятники римского частного права, а также источники права, на основании которых на украинских землях в разное время создавались и действовали объединения, которые по своим признакам могут быть отнесены к простым обществам или подобные им. Указывается, что особенности развития элементов простого товарищества на украинских землях были обусловлены потребностями кооперации усилий для выживания, ментальностью населения и воздействием права тех государств, в состав которых в разное время входили украинские земли. Проанализировано развитие правового регулирования совместной деятельности в СССР.

В диссертации отмечается, что в современных условиях на гражданско-правовые отношения по договору простого товарищества существенно влияет публично-правовое регулирование совместной деятельности, что приводит к значительному сужению сферы применения договора простого товарищества. Указывается, что договор простого товарищества может не только регулировать отношения по совместной деятельности, которая непосредственно является предметом этого договора, но и одновременно служить основанием для заключения других сделок, направленных на реализацию цели участников простого товарищества.

В диссертации уделяется внимание понятию договора простого товарищества. Дается определение этого договора как договоренности о совместной деятельности, по которой двое или более участников на основании объединения вкладов обязуются совместно действовать без образования юридического лица для достижения общей для них цели, не противоречащей закону. Определена правовая природа договора простого товарищества и его место в системе договоров. Установлено общие существенные условия договора простого товарищества: 1) об объединении взносов, 2) о совместных действиях участников (координацию действий или ведение их общих дел), 3) об общей цели, ради достижения которой осуществляются эти действия. Характерными чертами этого договора являются: 1) добровольный характер объединения, и 2) объединение действует без создания отдельного участника гражданских правоотношений (юридического лица). Отмечается, что договор простого товарищества является фидуциарным, консенсуальным, поименным, возмездным и многосторонним (независимо от количества участников простого товарищества) договором о совместной деятельности. Проведена классификация договоров простого товарищества, а также от договора простого товарищества отграничены смежные договорные конструкции, в частности соглашение о распределении продукции и договора паевого участия в строительстве.

Охарактеризованы участники рассматриваемого договора, их права и обязанности, которые возникают в связи с договором простого товарищества. Уделено внимание вопросам ответственности по этому договору. Детально рассмотрен правовой режим общего имущества простого товарищества. Указывается, что общее имущество участников договора простого товарищества формируется за счет следующих источников: имущества участника, принадлежащего ему на праве собственности и которое внесено в качестве вклада в простое товарищество, продукции, произведенной в результате выполнения договора простого товарищества, плодов и доходов, полученных от деятельности простого общества. Обращается внимание на то, что вкладом в простое товарищество могут быть права на чужое имущество. При этом отмечается, что если правовое основание (титул) владения чужим имуществом является строковым, соответствующий вклад права владения чужим имуществом в простое товарищество также ограничено временными рамками.

По результатам диссертационного исследования сделаны теоретические выводы, а также практические рекомендации по совершенствованию действующего гражданского законодательства Украины и практики его применения в отношении договоров простого товарищества.

Ключевые слова: совместная деятельность, договор простого товарищества, общее имущество, вклад участника, общая долевая собственность.

Yurovskaya G. Contract of particular partnership in civil law of Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for the academic degree under legal specialty 12.00.03 - civil law and civil procedure, family law, private international law. - Research Institute of Private Enterprise Law and the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The dissertation is an accomplished scientific work, which carried out research of contract of particular partnership in the civil legislation of Ukraine. This dissertation details the genesis of the legal provisions relating to this contract, including detailed historical trends of Roman private law, as well as sources of law on which associations were created on Ukraine lands at different times which by their characteristics can be attributed to particular partnerships or considered as similar. It was analyzed development of legal regulation of particular partnerships in the USSR.

This thesis focuses on the notion of the particular partnerships. It was determined legal nature of the particular partnerships and its place in the contract system. It was carried out classification, under different basics, contracts of particular partnership.

It is given characteristics to the participants of the examined contract, to their rights and obligations in liabilities arising from the contract of particular partnership and the responsibilities under the contract. Considerable attention is paid to the legal regime of joint property of particular partnership. According to the results of dissertation's research has been made theoretical conclusions and practical recommendations on improvement of the current civil legislation and on particular partnership.

Key words: particular partnership, contract of particular partnership, joint property, the contribution of the participant, shared partial.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми зумовлена стрімким розвитком ринкових та інших відносин в Україні, в рамках яких об'єднуються зусилля різних учасників цивільного обороту. Однією із договірних форм такого об'єднання є просте товариство, що є різновидом спільної діяльності. Договір простого товариства наразі широко опосередковує різні господарські, соціально-культурні та інші відносини за участю фізичних і юридичних осіб. Так, цей договір застосовується при створенні науково-виробничих комплексів, наукових установ і навчальних закладів на базі майна виробничих підприємств, при здійсненні постачальницько-збутової та будівельної діяльності.

В чинному ЦК України договір простого товариства набув свого розширеного законодавчого закріплення, що стало втіленням традицій національної правової системи, положень європейського права та вимог практики його застосування.

Договір простого товариства неодноразово ставав предметом цивілістичних досліджень. Йому приділяли увагу ще дореволюційні російські правники, зокрема, К.П. Победоносцев і І. М. Тютрюмом. Досліджувався цей договір і в роботах радянських цивілістів, зокрема, О.С. Іоффе й М.Й. Бару. Широке поширення договору простого товариства в сучасному цивільному обороті в Україні породжує безліч питань практичного характеру, вирішення яких неможливе без визначення його теоретичної конструкції. Відтак відносини, що виникають з договору простого товариства, досліджувалися в дисертаціях Ю.А. Погуляєва "Передача технології як вклад в просте товариство" (2002 р.), В.В. Рєзнікової "Правове регулювання спільної господарської діяльності в Україні" (2006 р.), О. Є. Блажівської "Договір про спільну діяльність" (2007 р.), Ю. І. Дмитрієвої "Просте товариство: законодавче регулювання в праві Німеччини та України", К.В. Шаперенкова "Цивільно-правове регулювання договору простого товариства" (2009 р.). Також з тематики договору простого товариства було проведено кілька дисертаційних досліджень в Російській Федерації. Проте цих робіт очевидно недостатньо для всебічного дослідження усіх аспектів такого складного правового інституту, яким є договір простого товариства. Особливо варто відзначити, що в багатьох наявних працях з цієї тематики не були враховані положення європейського договірного права, що формується на основі Принципів Європейського контрактного права та Draft Common Frame of Reference.

Дослідниками правових проблем договору простого товариства приділялась недостатня увага практичному застосуванню положень законодавства про договір простого товариства в договірній і судовій практиці. При цьому практичне застосування договору простого товариства свідчить про недоліки та прогалини відповідної законодавчої матерії, що вимагає їх наукового осмислення та вироблення адекватних пропозицій, спрямованих на їх усунення. Так, на практиці непоодинокими є випадки опосередкування договором простого товариства відносин, що за своєю правовою природою не є спільною діяльністю. Цей договір використовується, зокрема, задля приховування іншого правочину, "обходу" положень закону або договору, що закріплюють заборону на розпорядження майном, а також для інших дій, що мають ознаки зловживання правом.

Усе це обумовлює необхідність подальшої теоретичної розробки проблем оптимізації регулювання договору простого товариства на основі переоцінки існуючих правових підходів до цього договору та впровадження європейських правових засад, що й визначає актуальність цієї дисертації.

Науково-теоретичною базою дисертаційної роботи, окрім праць вказаних вище авторів, є наукові праці вітчизняних та зарубіжних дослідників проблем договірного права, зокрема: М.І. Брагінського, В.А. Бєлова, С.М. Бервено, О.А. Беляневич, Д.В. Бобрової, Т.В. Боднар, В.І. Борисової, В.А. Васильєвої, В.В Вітрянського, М. Гаррідо, О.В. Дзери, А.С. Довгерта, В.М. Коссака, Н.С. Кузнєцової, В.В. Луця, Р.А. Майданика, Д.І. Мейера, Є.О. Мічуріна, О.В. Михальнюк, І.Б. Новицького, О.А. Підопригори, Ю.О. Погрібного, І.В. Спасибо-Фатєєвої, К.І. Скловського, Є.О. Суханова, Н.В. Федорченко, Є.О. Харитонова, О.І. Харитонової, Я.М. Шевченко, Р.Б. Шишки, В.С. Щербини, Г.Ф. Шершеневича та інших.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертаційного дослідження затверджено Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва АПрН України 18.03.2009 року (протокол № 3) з урахуванням редакційного уточнення, затвердженого Вченою радою Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України 28.07.2010 року (протокол № 7). Дисертаційне дослідження виконано відповідно до напрямку наукових досліджень Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України "Проблеми здійснення та захисту суб'єктивних цивільних прав" (реєстраційний номер 0108U000494).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційної роботи полягає в розробці концепції сучасного цивільно-правового регулювання договору простого товариства, а також у виробленні науково-теоретичних висновків і практичних рекомендацій щодо подальшого вдосконалення законодавчих положень щодо цього договору та практики їх застосування.

Для досягнення поставленої мети були визначені такі основні завдання дослідження:

1) встановити гносеологію, тенденції й етапи розвитку інституту договору простого товариства;

2) з'ясувати підходи до поняття договору простого товариства;

3) встановити правову природу цього договору;

4) дати загальну характеристику та визначити зміст договору простого товариства;

5) виявити особливості правового режиму спільного майна учасників простого товариства;

6) з'ясувати співвідношення суб'єктивних прав і юридичних обов'язків учасників договору простого товариства;

7) встановити особливості цивільно-правової відповідальності учасників простого товариства за порушення зобов'язань за цим договором;

8) виробити пропозиції щодо удосконалення правового регулювання відносин за договором простого товариства.

Об'єктом дослідження є договірні відносини, що опосередковуються договором простого товариства.

Предметом дослідження є положення чинних в Україні нормативних актів, що регулюють зобов'язання за договором простого товариства, відповідні положення законодавства зарубіжних країн, вітчизняні та зарубіжні наукові джерела, договірна і судова практика щодо договору простого товариства.

Методи дослідження. При проведенні дисертаційного дослідження використовувались як загальнонаукові, так і спеціально-правові методи наукового пізнання. В основу методології дослідження покладено загальнонауковий діалектичний метод, а також методи історичного, порівняльного та системно-структурного аналізу. За допомогою діалектичного методу досліджувалось формування та розвиток відносин простого товариства та норм, що регулюють цей вид договору у цивільному праві (розділ 1 дисертації). Історичний метод було використано при дослідженні пам'яток права, що закріплювали норми щодо простого товариства (розділ 1 дисертації). За допомогою порівняльного методу виявлялись особливості та загальні риси правового регулювання договору простого товариства в різних країнах (розділи 2 і 3 дисертації). Метод системно-структурного аналізу використаний для встановлення правової природи і місця договору простого товариства в системі цивільних договорів (підрозділ 2.2 дисертації), а також особливостей правового регулювання різних видів договору простого товариства (підрозділ 2.3 дисертації).

Наукова новизна одержаних результатів виражається в наступних наукових положеннях, висновках та пропозиціях, що виносяться на захист.

Вперше:

1) сформульовано визначення договору простого товариства як домовленості у формі правочину (договору) про спільну діяльність, де об'єктивно відсутні антагонізм і конкуренція, за яким двоє або більше учасників на підставі об'єднання вкладів зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення спільної для них мети та більш ефективного використання їх інтелектуального та майнового потенціалу;

2) обґрунтовано висновок, що за сучасних умов на цивільно-правові відносини за договором простого товариства істотно впливає публічно-правове регулювання спільної діяльності податковим законодавством, законодавством про державну реєстрацію нерухомого майна, законодавством про бухгалтерський облік тощо. Такий публічно-правовий вплив призводить до значного звуження сфери застосування договору простого товариства;

3) доведена доцільність вирішення спорів між учасниками договору простого товариства шляхом прийняття ними спільного рішення зі спірного питання, що є обов'язковим для виконання всіма учасниками спільної діяльності. У разі неможливості прийняття такого рішення або якщо учасник простого товариства вважає таке рішення несправедливим, відповідний спір вирішується судом, однак учасник простого товариства у відповідності до частини 2 ст. 124 Конституції України у будь-якому випадку наділений правом звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів;

4) зроблено висновок про те, що за наявності чинного договору підряду замовник може внести об'єкт незавершеного будівництва у спільну діяльність лише за згодою підрядника, якщо інше прямо не буде передбачено відповідним договором підряду;

5) при вирішенні справ щодо договорів простого товариства, за якими резиденти України як уповноважені учасники простого товариства придбавають на Україні земельні ділянки в інтересах нерезидентів України, суди повинні враховувати, що такі договори є нікчемними на підставі ст. 228 ЦК України як правочини, що порушують публічний порядок.

Удосконалено:

6) розуміння предмету договору простого товариства як спільного ведення господарської, наукової та іншої незабороненої законом діяльності для досягнення мети, спільної для всіх учасників;

7) правову позицію про те, що договір простого товариства має загальний типовид - договір про спільну діяльність, незважаючи на те, що договір простого товариства є єдиним легально закріпленим в ЦК України різновидом договору про спільну діяльність. З огляду на це, договір про спільну діяльність та договір простого товариства мають співвідноситись як загальне та спеціальне;

8) позицію про те, що просте товариство, метою якого є отримання прибутку (комерційне просте товариство), може мати комерційне (фірмове) найменування, оскільки таке найменування не є прерогативою юридичних осіб;

Дістали подальшого розвитку:

9) правова позиція про те, що договір простого товариства може не лише регулювати відносини зі спільної діяльності, що безпосередньо є предметом цього договору, але й водночас бути підставою для укладення інших правочинів, спрямованих на реалізацію мети учасників простого товариства;

10) положення про те, що у разі виникнення при виконанні договору простого товариства спільної власності, регулювання майнових відносин щодо неї здійснюється насамперед імперативними нормами про спільну власність (глава 26 ЦК України), яким не можуть суперечити умови договору простого товариства;

11) встановлення особливостей структурної побудови Глави 77 ЦК України, внаслідок чого констатується, що в цій Главі витримано співвідношення загального (договір), спеціального (тип договору) та окремого (вид договору), а також загальний цивілістичний підхід до побудови типологій договору (передбачає встановлення як загальних положень про спільну діяльність, так і особливих норм щодо договору простого товариства), однак не вказані інші, відміні від договору простого товариства різновиди договору про спільну діяльність, внаслідок чого структура Глави 77 ЦК України є юридично незавершеною.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертаційній роботі положення, висновки і пропозиції можуть бути використані:

- у правотворчій діяльності для вдосконалення положень чинного законодавства України, що регулює договірні відносини. За результатами дослідження розроблено проект закону України про внесення змін до ЦК України (щодо договорів простого товариства) (Додаток А) та пояснювальна записка до нього (Додаток Б);

- у науково-дослідній діяльності для подальших наукових досліджень проблем договірного права в цілому та договору простого товариства;

- у навчальному процесі при викладанні навчальних дисциплін "Цивільне право", "Господарське право", спецкурсу "Договірне право" та інших навчальних дисциплін для студентів вищих навчальних закладів, підготовки відповідних методичних розробок, підручників і навчальних посібників;

- у правозастосовній діяльності, зокрема, у договірній практиці, пов'язаній із договорами простого товариства, та у судовій практиці при вирішенні спорів, що пов'язані з такими договорами простого товариства.

Результати дисертаційної роботи впроваджені в законотворчу діяльність Верховної Ради України (Лист № 04-29/18-746 від 08.06.2010 року - Додаток В) та використовуються в навчальному процесі Академії суддів України (Акт впровадження від 07.09.2010 р. - Додаток Д).

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації обговорювались на засіданні відділу проблем приватного права Науково-дослідного інституту приватного права і підприємництва НАПрН України.

Положення та результати дослідження були предметом обговорення на: Міжнародній науково-практичної конференції "Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих вчених" (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, м. Київ, 23-24 квітня 2009 року), ІІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції "Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні" (Юридичний інститут Донецького державного університету внутрішніх справ, м. Запоріжжя, 2010 рік), Міжнародній науково-практичній конференції, присвяченій 145-й річниці створення Одеського національного університету імені І. І. Мечникова "Становлення, функціонування та розвиток правових систем сучасності : проблеми науки і практики" (Одеський національний університет імені І. І. Мечникова, м. Одеса, 23 квітня 2010 р.).

Публікації. Результати дослідження знайшли відображення в 9 опублікованих працях: 6 наукових статтях, опублікованих у фахових для юридичних наук виданнях, та 3 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура дисертації. Дисертація складається із вступу, 3 розділів, що містять 9 підрозділів, висновків, 4 додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 220 сторінок. Повний обсяг додатків складає 7 сторінок. Список використаних джерел, який налічує 252 найменування, викладений на 23 сторінках.

Основний зміст

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, вказується його зв'язок із науковими програмами, планами, темами, визначаються мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, зазначаються використані методи дослідження, висвітлюється наукова новизна одержаних результатів, розкривається їх практичне значення, наводяться дані щодо їх апробації і публікації.

Розділ 1. "Становлення правового регулювання договору простого товариства" складається з трьох підрозділів, кожен з яких присвячено окремим етапам становлення правового регулювання простого товариства.

У підрозділі 1.1 "Передумови та принципи запровадження простого товариства у римському приватному праві" з'ясовуються історико-правові передумови виникнення у Стародавньому Римі простих товариств, а також визначається місце, роль і форми відносин простого товариства у римському праві. У дисертації вказується про те, що римське приватне право передбачало існування двох форм союзів, створених для досягнення спільної мети: корпоративна установа (universitas) і товариство (societas). Відзначається, що прообразом сучасних простих товариств є саме societas з неповним об'єднанням майна, тобто з об'єднанням лише частини майна учасника як його внеску в товариство.

Найбільш давньою формою товариства був консорціум братів, який утворювали всі брати після смерті батька родини. Таке товариство ґрунтувалось на принципі солідарності, внаслідок чого будь-який його учасник міг звільнити спільного раба або продати спільні речі.

У римському праві за обсягом мети виділяли такі товариства: 1) societas omnium bonorum, об'єктом якого було все наявне та набуте в майбутньому майно товаришів; 2) societas lucri, quaestus, compedii, об'єктом якого було все те, що набуте внаслідок діяльності товаришів за виключенням майна, набутого в порядку спадкування, відмови чи дарування; 3) societas negotiations, об'єктом якого було те, що набуте внаслідок діяльності в певній галузі; 4) societas unius rei, об'єктом якого є певна справа, наприклад, спільна купівля певної речі.

Основною ознакою товариства в римському приватному праві визнавалась особиста участь (спілкування). В процесі рецепції римського права особистий аспект товариства значно послабився, оскільки цивільне законодавство більшості країн стало надавати в товаристві більшого значення об'єднанню капіталу, який належить учасникам спільної діяльності, а не їх особистій участі.

У підрозділі 1.2 "Правове регулювання відносин простого товариства на українських землях в ІХ-ХІХ століттях" досліджуються форми існування та елементи договору простого товариства в праві держав, до складу яких в різні історичні епохи входили українські землі.

За часів Київської Русі основу товариства складала спільна господарська діяльність та необхідність кооперації зусиль людей для виживання. Товариство оформлювало общинні відносини, що були традиційними на Русі. Найпоширенішим втіленням простого товариства у східних слов'ян була т.зв. "толока", що існувала на рівні звичаю, і організовувалась для виконання сільськогосподарських робіт, що вимагали залучення багатьох осіб, зокрема для збирання врожаю. Також товариство в Київській Русі проявлялось у формі т.зв. "складчини" як об'єднання капіталів і майна для спільної торгівлі або ведення іншої діяльності. Складчину безумовно можна вважати попередником комерційного простого товариства.

Велике значення на українських землях, що входили до складу Російської держави, мало об'єднання, яке одержало назву "артіль". Для артілі характерним було те, що особиста довіра учасників один до одного не мала особливого значення. Об'єднання людей в артіль мало вимушений характер, а тому в артілі була важливою загальна, а не індивідуальна довіра. В артілі була відсутня і така важлива ознака простого товариства, як об'єднання майна, внесків учасників оскільки основою артілі виступала спільна праця, трудова участь.

В дисертації детально аналізують норми, що були закріплені в Главі ХХVІІ "Про договір спільності майна" Загального цивільного уложення Австрійської імперії 1811 року, що поширювало свою дію на західноукраїнські землі (Галичина, Буковина і Закарпаття). У цьому Уложенні детально регламентувався порядок створення товариства, яке виникало у разі, коли двоє чи кілька осіб погоджувалися за договором поєднати свою працю чи свої речі для досягнення спільної мети.

Досліджуючи форми існування простих товариств у Російській імперії в ХVІІІ-ХІХ століттях, відзначаються суперечності права того часу щодо товариств та визнання їх правового статусу. При цьому робиться висновок про те, що в той час прості товариства існували в двох правових формах: цивільні товариства, діяльність яких регулювалась переважно звичаями; прості торгові товариства, існування яких визначалося вимогами торгового обороту і регулювалось не лише звичаями ділового обороту, а й правовими актами.

Досліджуються в дисертації положення Зводу законів Російської Імперії 1832 року (Глава шоста "Товариства" Розділу ІІІ "Про зобов'язання за договорами на майно і особливості" Книги ІV "Про зобов'язання за договорами"), які закріплювали поняття товариства, його види та особливості окремих видів товариств. Цей Звід не легалізував просте товариство, проте відповідно до цього Зводу всяке товариство і компанії засновувалися безпосередньо договором і до них застосовувалися всі загальні правила про укладення, здійснення та припинення договорів.

Досліджуючи проект Цивільного уложення Російської імперії 1913 року дисертантка відзначає, що цей проект був першою реальною спробою законодавчого закріплення норм про договір простого товариства в Російській імперії. Незважаючи на те, що його так і не був прийнято, значення положень цього Уложення про просте товариство було вирішальним в подальшій, вже радянській, кодифікації цивільного законодавства.

У підрозділі 1.3 "Договір простого товариства за ЦК УРСР 1922 року та ЦК УРСР 1963 року" визначається місце договору простого товариства в законодавстві України за радянських часів. У ЦК УРСР 1922 року просте товариство вперше на законодавчому рівні одержало визнання і достатньо розширену регламентацію. Проте ліквідація в Радянському Союзі в середині 20-років ХХ століття приватної власності й підприємництва на тривалий час значно звузили сферу застосування договору простого товариства та звели нанівець можливість використання договору простого товариства задля примноження капіталу.

Починаючи із середини 50-х років спільна діяльність із об'єднанням майна отримує широке застосування. Цьому сприяв, насамперед, розвиток колективного будівництва багатоквартирних житлових будинків на праві особистої власності, а також розширення міжколгоспних виробничих зв'язків з утворенням на їхній основі міжколгоспної власності.

У ЦК УРСР 1963 року договір простого товариства постав у зміненій якості та під іншим найменуванням - договір про спільну діяльність. Сторонами вказаного договору передбачались переважно організації (юридичні особи), оскільки сфера застосування цього договору для громадян (фізичних осіб) була обмежена задоволенням їх побутових потреб. Отже, сфера застосування договорів про спільну діяльність за ЦК УРСР 1963 року зводилась переважно до досягнення спільної господарської мети, що, зазвичай, зводилась до будівництва тих чи інших промислових, соціально-культурних або інших будівель і споруд. При цьому загальносоюзне законодавство на підзаконному рівні досить детально урегульовувало окремі різновиди спільної діяльності із об'єднанням майна його учасників.

Основи Цивільного законодавства Союзу РСР і союзних республік 1991 року відродили термін "просте товариство". Цей законодавчий акт містив чотири статті, що були присвячені договору простого товариства, положення яких мали розвиватись у цивільному законодавстві союзних республік. Проте внаслідок набуття Україною незалежності зазначений правовий акт в Україні практично не застосувався.

Розділ 2. "Поняття та види договору простого товариства" складається з трьох підрозділів, присвячених дослідженню поняття та істотних умов договору простого товариства, визначенню місця цього договору у системі цивільно-правових договорів та його класифікації.

У підрозділі 2.1. "Поняття договору простого товариства у сучасному праві України" розглядаються поняття та істотні умови договору простого товариства за чинним ЦК України. На підставі дослідження вітчизняного та іноземного законодавства, а також позицій науковців щодо поняття простого товариства в дисертації відзначається, що всякий договір простого товариства є договором про спільну діяльність, але не кожен договір про спільну діяльність є договором простого товариства. З огляду на це критично сприймаються висловлені в літературі пропозиції про доцільність виділення статей, що регулюють договір простого товариства, в окрему главу ЦК України.

На основі аналізу положень ЦК України про договір простого товариства та з урахуванням особливостей відносин за договором простого товариства виділені наступні загальні істотні умови цього договору: 1) про об'єднання внесків; 2) про спільні дії учасників (координацію дій або ведення їх спільних справ); 3) про спільну мету, заради досягнення якої здійснюються ці дії (ст. 1132 ЦК України).

Договір простого товариства має характерні риси, які закон не вимагає погоджувати учасниками і які прямо не віднесені до числа умов цього договору, але без наявності яких існування договору простого товариства є неможливим. Такими рисами є: 1) добровільний характер об'єднання; і 2) об'єднання діє без створення окремого учасника цивільних правовідносин (юридичної особи).

Досліджуючи мету створення простого товариства як істотну умову відповідного договору, вказується, що вітчизняний законодавець не обмежує можливість застосування договорів простого товариства в залежності від мети, а відтак наразі укладення договорів простого товариств можливе як для отримання прибутку, так і для досягнення іншої мети, що не суперечить закону. На підставі дослідження поняття та істотних умов договору простого товариства сформульоване його авторське визначення.

У підрозділі 2.2 "Місце договору простого товариства в системі цивільно-правових договорів" на підставі розгляду різних наукових підходів до розуміння системи договорів визначається місце договору простого товариства в цій системі. Для цього розширено аналізуються різні наявні в цивілістичній літературі класифікації договорів.

Визначаючи місце договору простого товариства в системі договорів, дисертантка виходила із поширеної в цивілістиці позиції про те, що тип визначає загальну мету договору через властивості предмета та змісту прав щодо нього, вид - уточнює предмет договору та спосіб набуття прав на нього, характеристика - вказує на встановлення правового зв'язку та правове становище сторін договору.

Проаналізувавши різні наукові концепції та сутність цього договору зроблено висновок про те, що цей договір є фідуціарним, консенсуальним, поіменним, відплатним та багатостороннім (незалежно від кількості учасників простого товариства) договором про спільну діяльність, що і визначає його правову природу.

У підрозділі 2.3 "Види договорів простого товариства" за різними підставами проводиться поділ цих договорів простого товариства на окремі види, а також від договору простого товариства відмежовуються деякі подібні договірні конструкції.

У дисертації підтримується широко поширений в цивілістиці поділ договорів простого товариства в залежності від характеру мети (одержання прибутку чи досягнення іншого результату, зокрема соціального) на: 1) прості цивільні товариства, які виникають з договорів простого товариства, що не пов'язані із зайняттям її учасниками підприємницькою діяльністю та отриманням прибутку і передбачають немайнову мету (благодійну, наукову, освітню тощо); 2) прості торгові товариства - з договорів простого товариства, що пов'язані із зайняттям її учасниками підприємницькою діяльністю і метою яких є отримання прибутку.

На підставі дослідження договору простого товариства в аспекті його застосування в господарській діяльності розвинуто думку В.В. Рєзникової про те, що договір про спільну діяльність, в тому числі й договір простого товариства, який укладається при здійсненні господарської діяльності, регулюється Главою 77 ЦК України. З огляду на це зроблено висновок про відсутність як теоретичної, так і практичної потреби розрізняти цивільно-правовий договір про спільну діяльність і господарсько-правовий договір про спільну діяльність.

У дисертації обґрунтовано, що засновницькі (установчі) договори, які слугують підставою для створення чи реорганізації юридичних осіб, не є різновидом договору простого товариства. Це пов'язано з тим, що діяльність із заснування юридичної особи, хоч і є спільною, проте відрізняється від простого товариства, насамперед за характером мети та за правовими наслідками передачі майна. Так, метою засновницького договору завжди є заснування юридичної особи як окремого учасника цивільних відносин; мета ж учасників простого товариства може бути різноманітною. Крім того, майно, що передається за установчим договором, набувається у власність товариства; майно, що вноситься учасниками в просте товариство, є їх спільною власністю. Зважаючи на це зроблено висновок про те, що засновницькі (установчі) договори є окремим різновидом договорів про спільну діяльність.

В залежності від складу учасників договори простого товариства поділяються на договори між українськими юридичними та фізичними особами та договори за участю іноземних осіб (зовнішньоекономічні договори про спільну діяльність). При цьому відзначається, що у відповідності до ст. 23 Закону України "Про режим іноземного інвестування" договори простого товариства за участю іноземного інвестора іменуються договорами про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо). Особливостями договорів про спільну інвестиційну діяльність як різновиду договору простого товариства є наявність в них умов щодо визначення законодавства, яке підлягає застосуванню до цих договорів, порядку вирішення спорів між учасниками тощо.

Аналізуючи правову природу угод про розподіл продукції, що передбачені Законом України "Про угоди про розподіл продукції", дисертантка дійшла висновку про те, що такі угоди мають ознаки договору підряду, оскільки передбачені ними роботи виконується інвестором за дорученням держави за плату та на ризик інвестора. Така угода не передбачає спільність мети її сторін та об'єднання їх вкладів. Відтак угоди про розподіл продукції не є різновидом договору простого товариства.

Приділяється увага питанню про розмежування договорів простого товариства і договорів про пайову участь у будівництві. Головним критерієм при цьому має виступати наявність чи відсутність спільної мети. За відсутності спільної мети у всіх учасників договір про пайову участь у будівництві не може вважатись договором простого товариства і при його регулюванні не можуть поширюватись положення глави 77 ЦК України.

На основі аналізу правового досліду іноземних країн, а також вітчизняної договірної та судової практики робиться висновок, що потребує законодавчого закріплення такий вид договору простого товариства як негласне товариство та запропоновані відповідні доповнення до ЦК України. Для відносин щодо негласного товариства повинні застосовуватись положення, що регулюють договір про спільну діяльність та договір простого товариства, крім тих, що суперечать суті такого зобов'язання.

Розділ 3. "Елементи договору простого товариства" складається з чотирьох підрозділів, в яких досліджується зобов'язання, що виникають за договором простого товариства.

У підрозділі 3.1. "Учасники договору простого товариства" зазначається, що законодавець ототожнює поняття "сторони" і "учасники" договору простого товариства, оскільки називає сторони цього договору учасниками. Це відображає особливості правового становища учасників договору простого товариства, зокрема те, що законом не лімітується їх кількість, тобто учасників договору простого товариства може бути як двоє, так і більше, а також допускається участь в таких договорах як фізичних, так і юридичних осіб. Єдина вимога до них - це наявність достатнього обсягу дієздатності для укладення такого договору.

Можливість участі юридичних осіб у договорі простого товариства залежить від їх виду, організаційно-правової форми, обсягу їх правоздатності, а також обмежень, що встановлені чинним законодавством або у засновницьких документах. Відзначається, що установи і непідприємницькі товариства (споживчі кооперативи, об'єднання громадян тощо) можуть бути учасниками договорів простого товариства, що передбачають спільне здійснення підприємницької діяльності, якщо така діяльність відповідає меті їх створення та сприяє її досягненню.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути учасниками договору простого товариства, якщо за змістом цього договору вони здійснюють права та обов'язки у межах встановленої законом їхньої компетенції.

Учасником простого товариства може бути будь-яка фізична особа, яка має достатній обсяг дієздатності. Разом з тим законом встановлюються окремі винятки з цього правила, що пов'язані із особливим правовим статусом окремих фізичних осіб. Так, державні службовці не можуть бути учасниками договору простого товариства, що укладається для здійснення підприємницької діяльності, однак можуть бути учасниками простих товариств, мета яких не пов'язана із отриманням прибутку.

У підрозділі 3.2 "Права та обов'язки учасників договору простого товариства" характеризується зміст договору простого товариства як договірного зобов'язання.

Пропонується залежно від стадії функціонування договору всі права учасників договору простого товариства поділити на групи: 1) права, що виникають при укладенні договору, 2) права, які пов'язані із виконанням договору, 3) права, які настають при зміні чи припиненні договору простого товариства. За аналогічним критерієм всі обов'язки учасників простого товариства поділяються на: 1) обов'язки при виконанні договору; 2) обов'язки при зміні чи припиненні договору; 3) обов'язки після припинення договору.

При укладенні договору визначається зміст майбутнього договору простого товариства, а тому переддоговірні права і обов'язки виникають із факту ведення переговорів щодо укладення договору простого товариства.

Детально аналізуються право вести спільні справи товариства, право на одержання інформації та майнові права учасників (на отримання прибутку, частки в спільному майні та на відшкодування збитків).

Увага приділяється праву учасника договору простого товариства на його розірвання у разі порушення іншим учасником (іншими учасниками) цього договору. Порушення договору простого товариства з боку його учасника як підстава для його розірвання має бути істотним, тобто таким, коли внаслідок завданої цим шкоди учасник, який ініціює розірвання договору, значною мірою позбавляється того, на що він розраховував при укладенні договору (ч. 2 ст. 651 ЦК України). Так, шкода може полягати, зокрема, в тому, що неможливо досягнути тієї мети договору, яка передбачалася при укладенні договору простого товариства. Істотним може вважатись порушення, якщо учасник внаслідок порушення його права на отримання інформації, на ведення спільних справ тощо, втрачає можливість отримання прибутку. Розірвання договору на вимогу одного з учасників договору простого товариства може бути проведено за згодою сторін. У разі відсутності такої згоди з підстав, передбачених ч. 2 ст. 651 ЦК України, договір простого товариства може бути розірваний за рішенням суду.

Приділено увагу обов'язкам учасників договору простого товариства, до яких відносяться обов'язки щодо ведення спільних справ товариства, надання інформації та виконання майнових обов'язків учасниками, які стосуються отримання прибутку, набуття спільного майна та відшкодування завданих збитків.

Відзначається, що перелік прав та обов'язків учасників договору простого товариства, закріплений в Главі 77 ЦК України, не є вичерпним, оскільки учасники мають право встановлювати в договорі інші права й обов'язки, зміст яких, однак, не може суперечити природі зобов'язання даного виду і чинному законодавству.

У підрозділі 3.3 "Особливості правового режиму спільного майна учасників" відзначається, що однією з ознак договору простого товариства є об'єднання вкладів учасників, яке є підставою виникнення спільного майна його учасників. Внесене учасниками майно, як вклад у спільну діяльність, передається ними на користь один одного й утворює основу спільного майна учасників договору.

В дисертації доводиться, що за договором простого товариства складаються, зокрема, абсолютні відносини спільної власності, при урегулюванні яких слід виходити, насамперед, із загальних положень про право власності та право спільної власності із врахуванням правової природи та особливостей договору простого товариства.

Звертається увага на те, що учасник може внести в просте товариство майно, яким він володіє на інших, ніж право власності підставах, тобто внеском у просте товариство можуть бути права на чуже майно. Це не суперечить спільній меті учасників, але не створює для них режиму спільної власності на відповідне майно. Якщо правова підстава володіння чужим майном є строковою (наприклад, договір оренди), то і внесок права володіння чужим майном в просте товариство також є строковим. Якщо в учасника, який вніс такий вклад, припиняється право володіння, то воно припиняється і в інших учасників договору простого товариства.

В дисертації досліджується питання про можливість внесення об'єкта незавершеного учасником будівництва як вкладу в просте товариство. Вказується, що у разі виконання будівельних робіт на такому об'єкті за чинним договором підряду зміна правового режиму об'єкту будівництва може істотно вплинути на права та обов'язки підрядника. З огляду на це, запропоновано закріпити в законодавстві норму, за якою внесення учасником такого об'єкту в просте товариство можливе лише за згоди підрядника. Підкреслюється, що на відміну від незавершеного будівництва вкладом в просте товариство не може бути самочинне будівництво, оскільки останнє не породжує позитивних правових наслідків.

Доводиться, що при внесенні у просте товариство нерухомого майна, не доцільно здійснювати спеціальну державну реєстрацію права спільної власності інших учасників товариства на таке майно. При цьому достатньо, що б іншим учасникам простого товариства була забезпечена можливість вільно користуватись цим майном задля досягнення спільної мети.

Приділено увагу питанню про можливість учасників простого товариства розпоряджатися своєю часткою в спільному майні без згоди інших учасників. Висловлена думка про те, що в цьому питанні учасникам договору простого товариства слід надати право переважної купівлі відповідної частки. Проте, коли ж учасник договору простого товариства передає третій особі не тільки своє право на частку в спільному майні, але і й свої обов'язки, це вказує на заміну сторони в зобов'язанні, на що необхідна згода всіх учасників такого договору.

У підрозділі 3.4 "Відповідальність учасників простого товариства за спільними зобов'язаннями" досліджуються особливості відповідальності учасників у договорі простого товариства.

Підкреслюється, що законодавець у ст. 1138 ЦК України по різному підійшов до відповідальності в комерційних і некомерційних простих товариствах, закріпивши, що часткова відповідальність учасників договору простого товариства перед третіми особами за спільними зобов'язаннями можлива тільки при дотриманні двох умов: договір простого товариства не пов'язаний із здійсненням його учасниками підприємницької діяльності, і відповідальність настає тільки за спільними договірними зобов'язаннями учасників. У всіх інших випадках учасники відповідають перед третіми особами солідарно. Такий неоднаковий підхід до відповідальності учасників договору простого товариства виправдовує вказані вище різновиди цього договору і його "коріння" лежить в концепції підвищеної відповідальності підприємців за укладеними ними договорами, що втілена в чинному цивільному законодавстві України.

Висновки

договір товариство цивільний законодавство

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у розробці концепції сучасного правового регулювання договору простого товариства. Здійснене дослідження цивільних відносин з договору простого товариства дозволило сформулювати, окрім положень, що містять наукову новизну і виносяться на захист, такі основні висновки.

1. Гносеологічно досягнення учасниками правовідносин спільної для них мети зумовлює їх спільну діяльність та особливість конструкції зобов'язань між самими учасниками, а також між учасниками та іншими особами, в т.ч. державними органами та органами місцевого самоврядування. Для досягнення спільної мети необхідним є поєднання інвестицій (внесків) та діяльності учасників за умови високого рівня довіри та координації дій кожного.

...